Структура СМК: основні та синтетичні засоби маркетингових комунікацій

Основу структури системи маркетингових комунікацій утворюють чотири основних засоби: реклама, прямий маркетинг, паблік рилейшнз і стимулювання збуту. Вони утворюють комплекс. Що зветься іноді, за аналогією з маркетинг-микс (маркетинговою сумішшю), «комунікаційною сумішшю» (англ. communication пііх) або «промоційною сумішшю» (англ. promotion mix, promotion blend).

Елементи цих основних комунікаційних засобів присутні у структурі таких специфічних, комплексних синтетичних засобів і прийомів, як участь фірми у виставках, спонсорство, брендинг, система маркетингових комунікацій у місцях продаж у товарів, продакт плейсмент, маркетинг подій та ін.

Таким чином, система маркетингових комунікацій може бути представлена як сукупність засобів СМК, які умовно поділяються на дві групи: основні й синтетичні. Особливе місце, зважаючи на велику специфіку, посідають неформальні вербальні маркетингові комунікації .

Основні засоби маркетингових комунікацій:

• реклама;

• прямий маркетинг (у тому числі персональний продаж);

• паблік рилейшнз (у тому числі паблісіті);

• стимулювання збуту (або сейлз промоушн, чи промоції).

Синтетичні засоби маркетингових комунікацій:

• брендинг;

• спонсорство;

• участь у виставках і ярмарках;

• інтегровані маркетингові комунікації в місцях продажу;

• продакт плейсмент (товарне розміщення);

• маркетинг подій (івент-маркетинг).

Займає відособлену позицію й не може бути включений у названі групи засобів маркетингових комунікацій один з найстарших інструментів комерційних комунікацій – неформальні вербальні маркетингові комунікації (чутки та плітки, що генеруються комунікатором). До основних засобів СМК вони не можуть бути віднесені, тому що в системі сучасного маркетингу їм не належить будь-яка визначальна роль. Однак слід зазначити, що в обмежених масштабах поголоска може бути використана для досягнення маркетингових цілей. З іншого боку, цей засіб СМК не містить у собі елементів основних засобів. Тому він не може бути визначений як синтетичний. Більш того, чутки самі по собі можуть бути одним з елементів основних засобів СМК (наприклад, комунікації, що налагоджуються із широкою громадськістю в рамках заходів паблік рилейшнз, або комунікації всередині.

Деякі фахівці відносять до самостійних засобів маркетингових комунікацій упаковку (англ. – packaging) і так звані колатеральні засоби (від англ. collaterial materials – побічні, другорядні засоби).

У випадку з колатеральними матеріалами, на наш погляд, під цією категорією поєднують елементи зазначених вище основних і синтетичних засобів СМК: рекламні листівки, рекламні сувеніри, інструменти комплексу маркетингових комунікацій у місцях продажу, участь у виставках тощо. Виділення ж колатеральних матеріалів як самостійного засобу СМК суперечить системному підходу, тому що класифікація в цьому випадку здійснюється не за принциповим, сутнісним критерієм, а за формальною ознакою.

Слід зазначити зростання ролі упаковки як «німого продавця». Це особливо помітно в умовах постійного розширення номенклатури товарів і значного поширення самообслуговування в підприємствах роздрібної торгівлі. Великою є при ньому інформативна та стимулівна роль упаковки. Але ми схильні до того, щоб розглядати упаковку як один з елементів товарної політики підприємства, особливо зважаючи на захисну та транспортувальну функції упаковки. Ії комунікаційною роллю теж не можна зневажати.

Слід визнати, що між рекламою ти іншими засобами маркетингових комунікацій непереборної грані немає й бути не може. Завдання ускладнюється тим, що всі засоби СМК ефективні тільки при комплексному використанні. Спостерігається процес їхньої інтеграції, що стало причиною виникнення й широкого практичного застосування концепції інтегрованої маркетингової комунікації.

Необхідно визнати, що важко провести чіткий «вододіл» не тільки між різними засобами СМК, але й між елементами комплексу маркетингу.

Так, деякі прийоми стимулювання збуту (надання покупцеві різних гарантій, додаткових зручностей і неоплачуваних послуг) можуть розглядатися як елементи розширеної характеристики маркетингової моделі товару, його «підкріплення».

Яскраво проглядається стимулівна роль так званих «психологічних цін»: 499 грн 99 коп., 19 $ 99 с. Навіть цілком усвідомлюючи, що 499 грн 99 коп. практично дорівнює 500 грн, покупець із більшим ступенем імовірності зволіє купити товар саме за такою ціною.

Прямий маркетинг теж має різні аспекти. З одного боку, це один з видів збуту (прямий збут), а з іншого – ефективний прийом установлення взаємозв'язків (комунікацій) з покупцем.

Приклади тісного взаємозв'язку та взаємопроникнення елементів маркетинг-микс і комунікаційної суміші досить численні.

Яскраво вираженої межі між СМК та іншими складовими комплексу маркетингу (маркетинг-микс) також немає. Адже і товар (його якість, специфічні характеристики, зовнішнє оформлення, дизайн), і рівень ціни, і компетентність, доброзичливість збутового персоналу, і якість сервісного обслуговування – усе це є носієм потужного інформаційного і емоційного сигналу, який фірма-виробник надсилає потенційним споживачам та іншим цільовим аудиторіям. Із цього треба зробити висновок, що всі, без винятку, елементи комплексу- маркетингу виконують певну комунікаційну роль.

СМК., як самостійний елемент комплексу маркетингу, поєднує специфічні засоби і прийоми, безпосереднім завданням яких є формування запланованих психологічних настанов у представників цільових аудиторій.

Оновні й синтетичні засоби СМК.

Реклама.

«Реклама – будь-яка платна форма неособистого подання й просування ідей або послуг від імені відомого спонсора» (визна­чення Американської маркетингової асоціації (АМА) .

«Реклама – це платні, односпрямовані та неособисті звернення, здійснювані через засоби масової інформації й інші види зв'язку, що агітують на користь якого-небудь товару, марки, фірми (якоїсь справи, кандидата, уряду)» .

«Реклама – комунікація з аудиторією за допомогою неособистих оплачуваних каналів; аудиторія чітко уявляє джерело послання, як організацію, що оплатила засоби поширення реклами».

Основні риси, комунікаційні характеристики реклами як одного з головних засобів СМК:

1. Неособистий характер. Між комунікатором і отримувачем у рекламній комунікації завжди є посередник (певний канал ЗМІ, матеріальний носій реклами тощо).

2. Запізнювання в часі зворотного зв'язку рекламного звернення від отримувача до комунікатора.

3. Невизначеність у вимірюванні ефекту та ефективності реклами.

4. Суспільний характер реклами.

5. Чітка визначеність у рекламному оголошенні рекламодавця, суб'єкта, за чий рахунок і від чийого імені здійснюється реклама.

6. Відсутність претензій реклами на неупередженість.

7. Помітність, здатність до вмовляння.

Реклама може ефективно вирішувати такі завдання:

інформування (формування поінформованості та знання про новий товар, конкретну подію, про фірму тощо);

умовляння (поступове, послідовне формування переваги, що відповідає сприйняттю споживачем образа фірми і її товарів; переконання покупця здійснити купівлю; заохочення факту купівлі й т. ін.);

нагадування (підтримка поінформованості, утримання в пам'яті споживачів інформації про товар у проміжках між покупками;

• формування певного емоційного тла;

• формування стійких асоціацій між рекламованим товарів і його характеристиками, що «культивуються» комунікатором (наприклад, автомобіль Volvo асоціюється з безпекою, хоча численні краш-тести доводять факт, що авто з цим брендом не є лідером у цьому плані);

• підтримка лояльних споживачів, утримання покупців. Наприклад, з нагоди підключення до мережі 10-мільйонного абонента український оператор мобільного зв'язку – компанія UMC провів потужну рекламну кампанію «Дякую тобі!».

Вирішуючи зазначені проблеми, реклама відіграє важливу роль у реалізації маркетингових технологій. У числі останніх – брендинг (у широкому розумінні), мерчандайзинг, позиціювання (репозиціювання) товару/фірми-комунікатора. У межах позиціювання можна розглядати вирішення проблеми «відмежування від конкурентів» (рос. — «отстройка от конкурентов»), тобто створення «власного обличчя» фірми, що відрізнялося б від образів конкурентів

Урешті-решт, усі функції реклами, так само, як і інших елементів комплексу маркетингу, зводяться до досягнення основних цілей СМК: формування попиту та стимулювання збуту.

Прямий маркетинг.

Прямий маркетинг (директ-маркетинг) – безпосередня інтерактивна взаємодія продавця/виробника і покупця/споживача в процесі продажу конкретного товару.

Покупець при цьому – активний і повноцінний учасник ділового діалогу.

Основні форми прямого маркетингу:

• особистий (персональний) продаж;

• директ-мейл-маркетинг;

• каталог-маркетинг;

• телефон-маркетинг;

• телемаркетинг;

• Internet-маркетинг, використання як каналу комунікації засобів комп'ютерного зв'язку.

Особистий, або персональний продаж (англ. – personal selling) був і залишається головним засобом прямого маркетингу. Причому його пріоритет настільки явний, що в багатьох випадках персональний продаж безпосередню, без згадування ДМ. представляється як один з основних елементів комунікаційної суміші.

Директ-мейл-маркетинг (англ. – direct mail marketing) називають ще по інерції прямою поштовою рекламою, тому що комунікатор у рамках даної форми комунікацій найчастіше звертається до адресата з письмовим посланням, що відправляється поштою.

В останні роки поряд із традиційними поштовими відправленнями друкованої продукції (листівок, плакатів, буклетів, проспектів тощо) оператори директ-мейл активно використовують нові носії. Серед них – факсимільна, електронна пошта (e-mail), послання, передані за допомогою мобільного телефонного зв'язку.

Використання цих нових інструментів комунікацій дозволяє значно знизити строки надходження звернення до одержувача, а в деяких випадках надають канал оперативного зворотного зв'язку.

Каталог-маркетинг (англ. – catalogue marketing) – засіб прямого маркетингу з використанням каталогів товарів, що розсилаються покупцям поштою або продаються (роздаються) в магазинах. Каталоги традиційно являють собою багатосторінкові проспекти з фотографіями товарів із вказаними цінами на них. Як один із різновидів каталог-маркетингу можна розглядати розміщення в періодичних виданнях різної спрямованості купонів замовлень на конкретний товар.

Телефон-маркетинг (англ. – telemarketing) припускає встановлення контакту (принаймні, першого) між комунікатором і адресатом за допомогою телефону.

Комунікаційні характеристики телефон-маркетингу подібні з аналогічними характеристиками персональних продажів. Дана форма ДМ особливо ефективна для налагодження первинного контакту, як попередня стадія, «підготовка плацдарму» для застосування прийомів персональних продажів, посилки до адресата торговельного агента.

Телемаркетинг прямого відгуку (англ. — direct-response television marketing) іноді називають ще «магазином на дивані». У найпростішому його варіанті на одному з телеканалів демонструються так звані informercials, що являють собою, як правило, 15 – 30-хвилинні програми, присвячені конкретним товарам. Покупець заявляє про свій намір придбати товар, що представляється, подзвонивши за зазначеним у ході трансляції телефоном. Після цього замовлений товар кур'єром доставляється додому до замовника.

Переваги директ-мейл і телемаркетингу дозволяє об'єднати в собі така нова комунікаційна технологія, як інтернет-маркетинг(англ. – Internet-marketing).

Глобальна комп'ютерна мережа Internet поєднує на сьогоднішній день сотні мільйонів користувачів. У першій половині 2006 р. загальний обсяг української інтернет-аудиторії досягнув близько 3 млн осіб. Ця цифра визначається кількістю унікальних користувачів, що зробили більше одного перегляду сторінки за місяць, і користувачів, які переглядали сторінки в даному й минулого місяця.

Однією з найважливіших тенденцій практики розвитку директ-маркетингу є системне й комплексне використання різних засобів ДМ у досягненні маркетингових цілей. Цей процес останнім часом настільки актуальний, що це дозволи­ло деяким фахівцям говорити про формування системи інте­грованого директ-маркетингу.

Таким чином, можна говорити про найбільш загальні комунікаційні характеристики, які властиві всім формам прямого маркетингу:

1. Безпосередній, прямий характер у відносинах «продавець-покупець».

2. Адресність і сфокусованість.

3. Діалоговий режим комунікації «продавець-покупець».

4. Вимірюваність ефекту комунікації директ-маркетингу. Це, у свою чергу, веде до її більшої контрольованою.

5. Можливість гнучкого пристосування до запитів одержувача.

6. Одержання додаткових зручностей як одержувачем, так і комунікатором.

7. Порівняно невеликий обсяг цільової аудиторії, охоплюваний протягом одного комунікаційного акту у процесі ди рект-маркетингу.

8. Відносно висока вартість одного контакту.

Перейдемо до розгляду ще одних основних засобів системи маркетингових комунікацій – паблік рилейшнз.

Паблік рилейшнз.

Якщо розглядати паблік рилейшнз із погляду системи маркетингових комунікацій (PR, зв'язки з громадськістю), то визначимо його як сформовану систему гармонійних комунікацій організації з її цільовими аудиторіями на основі повної й об'єктивної інформованості в рамках досягнення маркетингових цілей комунікатора.

Паблік рилейшнз найбільш актуальні в тих випадках, коли досягнення маркетингових цілей безпосередньо залежить від ступеня гармонізації фірмових (корпоративних) інтересів із суспільними. Вони сприяють запобіганню конфліктам або вирішують інші завдання, пов'язані із впливом суспільної думки. Так, за даними всесвітнього опитування PR-агентств, наприкінці минулого сторіччя основними категоріями споживачів PR-послуг були: фармацевтичні й медичні компанії (21 %), телекому­нікаційні фірми (15), фінансові структури (12), енергетичні компанії (5 %).

До основних напрямків практичної реалізації PR на рівні функціонування конкретної фірми належать:

1. формування сприятливого суспільного іміджу фірми;

2. розроблення системи прийомів і методів, спрямова­них на поліпшення взаєморозуміння між фірмою і її численними аудиторіями;

3. реалізація заходів, спрямованих на усунення бар'єрів, що перешкоджають поширенню інформації про фірму, і зайвих перешкод, що виникають у процесі комунікації фірми та її аудиторій (шкідливі, неправдиві чутки);

4. посилення впливу на одержувачів за рахунок зниження рівня нерозуміння громадськістю цілей фірми та шляхів їхнього досягнення;

5. розроблення системи заходів у конфліктних і кризо­вих ситуаціях;

6. постійне відстеження ситуації, що складається в се­редовищі співробітників самої фірми, і розроблення заходів з її контролю й оптимізації;

7. створення яскравого індивідуального образа фірми (відмежування від конкурентів);

8. оптимізація взаємин з органами державної влади (як елемент політики GR) та ін.

Для досягнення цілей паблік рилейшнз використовуються численні й різноманітні засоби та прийоми. їх можна систематизувати за декількома напрямками:

38. 1. Зв'язок із засобами масової інформації

39. 2. Паблік рилейшнз засобами друкованої продукції (публікація щорічних офіційних звітів про діяльність фірми, видання фірмового пропагандистського проспекту, видання фірмового журналу (організація інших за­собів масової інформації).

40. 3. Участь представників фірми в роботі з'їздів і конференцій професійних або громадських організацій.

41. 4. Організація фірмою всіляких заходів характеру подій.

42. 5. PR-діяльність фірми, спрямована на органи державного управління.

• 6. Паблік рилейшнз в Інтернеті. (розміщення в Інтернеті власної web-сторінки (website), розсилання прес-релізів, проведення інтернет-конференцій із проблем, що цікавлять відправника, видання власних електронних газет (журналів) та ін.)

• 7. Інші засоби паблік рилейшнз. (презентації, дні відкритих дверей, публічні виступи, фотовиставки).

Широке охоплення покупців засобами паблік рилейшнз пояснюється такими причинами:

по-перше, матеріали інформаційного характеру (представлені, наприклад, у прес-релізах) можуть бути одночасно використані багатьма засобами масової інформації;

по-друге, звернення ЗМІ до цих матеріалів має форму публікації новини, факту, об'єктивної інформації, що здається читачам більше достовірним і правдоподібним, порівняно з рекламою.

Одержувачі, що за будь-якої можливості воліють уникнути контактів з рекламою, можуть зацікавлено сприйняти ту ж інформацію у вигляді науково-популярної статті, інтерв'ю, видового виділення тощо. Навіть у тих випадках, коли комунікатору доводиться платити за редакційну площу для розміщення матеріалів паблісіті, середня вартість контакту буде значно нижчою, ніж у рекламі, за рахунок розширення аудиторії послання.

Усе це робить PR досить ефективним інструментом маркетингових комунікацій, що стрімко розвивається у вітчизняній ринковій практиці.

Розглянувши найбільш загальні проблеми формування маркетингових комунікацій засобами паблік рилейшнз, перейдемо до аналізу четвертого основного елемента комунікаційної суміші — стимулювання збуту.

Стимулювання збуту.

Стимулювання збуту як форма маркетингових комунікацій являє собою систему короткострокових спонукальних заходів і прийомів, що спрямовані на заохочення до купівлі або продажу товару і набувають форми додаткових пільг, зручностей, економії тощо. Іншими словами, покупці або інші цільові аудиторії, на яких спрямовано заходи сейлз промоушн, одержують щось безкоштовно, або за меншу ціну, або з більшими зручностями. Причому все це надається адресатам додатково, поверх того, що обумовлюється основною, стандартною угодою з продавцем.

У зв'язку з тим, що назва даної форми комунікацій «стимулювання збуту» позначається словесно так само, як і одна з функцій СМК, виправдано, на наш погляд, застосування тотожного англомовного терміна – «сейлз промоушн» (sales promotion). Розповсюджений ще один, як нам здається, менш вдалий, синонім для позначення даної категорії — просування продажу. В україномовній маркетинговій термінології, що знаходиться ще у стані свого становлення, доцільним, гадаємо, є також вживання терміну «промоція».

Виділяють три типи адресатів заходів сейлз промоушн.

1. Споживачі.

1. Торговельні посередники.

1. Власний торговельний персонал.

Заходи стимулювання збуту, спрямовані на споживача (англ. — consumer sales promotion), найчастіше переслідують такі маркетингові цілі:

• познайомити споживача з новинкою;

• «підштовхнути» його до купівлі;

• збільшити кількість товарних одиниць, що купуються одним покупцем;

• заохотити прихильників конкретної торговельної мар­ки й постійних покупців;

• знизити тимчасові коливання збуту (сезонні, за днями тижня, протягом дня) та ін.

Брендинг.

У більш вузькому значенні брендинг – синтетичний засіб маркетингових комунікацій.

Брендинг – один із комплексних, синтетичних засобів СМК, що включає певні елементи всіх основних засобів СМК і специфічних комунікаційних інструментів (у першу чергу, елементів фірмового стилю), основною метою якого є формування чіткого, цілісного та сприятливого сприйняття бренду з боку цільової аудиторії.

Дійсно, активними інструментами формування бренду є реклама, PR, сейлз промоушн і директ-маркетинг. У свою чергу, інструменти брендинга активно використовуються у практиці реклами, PR і директ-маркетингу.

За визначенням Американської маркетингової асоціації (у перекладі М. Димшица), «Бренд ('англ. – brand) - назва, слово, вираз (англ. brand пате), знак, символ або дизайнерське рішення,їхня комбінація з метою позначення товарів і послуг конкретного продавця або групи продавців для відмінності від їхніх конкурентів» .

У більш широкому й вільному розумінні бренд включає сам товар або послугу з усіма їхніми параметрами, набором характеристик, очікувань, асоціацій, сприйманих користувачем і приписуваних їм товару (імідж товару, англ. – brand image), а також обіцянки яких-небудь переваг, дані власниками бренду споживачам. Тобто, у даному розумінні бренд — це «уявний ярлик», «наклеюваний» на товар споживачами, і той зміст, який вкладають у нього самі творці.

Таким чином, можна говорити про дві головні складові бренду, зазначені вище: ім'я бренду (brand name) і образ бренду (brand image). Прикладами сформованих брендів, що одержали визнання в усьому світі (так званих мегабрендів), можуть послуговувати марки автомобілів Mercedes і BMW, складної побутової апаратури Sony, напоїв Coca-Cola і Pepsi, ресторанів швидкого обслуговування McDonald's, комп'ютерів IBM, літаків Boeing тощо. Кожний із цих брендів має на увазі вже в нашій свідомості щось більше, ніж просто автомобіль, телевізор, газований напій, гамбургер, комп'ютер або літак.

Як приклади українських загальнонаціональних брендів, що сформувалися, можна назвати марки пива: «Оболонь», «Рогань», «Славутич», «Чернігівське» та ін. В інших сферах – горілка «Союз-Віктан», «Немирофф», шоколад «Світоч», сигарети «Прима», «Отаман» і т. ін.

У деяких випадках фахівці виділяють регіональні (місцеві) бренди - товарні марки, популярні в конкретному районі країни.

Як brand name можуть використовуватися і назви фірм-власників бренду (Volvo, BMW, Coca-Cola і ін.), і конкретні назви товарних марок. Марочні назви деяких товарів іноді не менш відомі, ніж назви фірм-виробників: наприклад, сигарети Marlboro (виробник – Phillip Morris), Camel (Reynolds Tabacco Corporation); лялька Barby (Mattel) та ін. Змагаються в популярності з загальфірмовою торговельною маркою Procter & Gamble (мегабренд) і численні товарні марки, власником яких є фірма: Ariel, Tide, Pampers, Head & Shoulders, Blend-a-med і багато інших. Стосовно зазначеного мегабренду вони є суб брендами (підбрендами).

Іноді зустрічаються навіть трирівневі системи брендів. Наприклад, марка міжнародного автогіганту «Даймлер-Крайслер АГ» (Daimler-Chrysler AG) є мегабрендом. Виробничий підрозділ цієї корпорації «Джип» (Jeep) представляє сильний міжнародний бренд. Більшість конкретних товарних марок, вироблених цим підрозділом, теж є брендами, як, наприклад, одна з моделей «Джип» – позашляховик Caiiser.

Оцінка бренду здійснюється за допомогою цілої низки характеристик. Наведемо деякі з них.

Сила бренду (brandpower) визначається його здатністю домінувати у своїй товарній категорії.

Відповідність (релевантность) бренду (brand relevance) визначається ступенем відповідності іміджу й характеру бренду до потреб і очікувань покупців.

Прихильність (лояльність) до бренду (brand loyalty) характеризує залученість покупців до споживання бренду, визначається частотою вибору даного бренду за наявності альтернатив.

Рівень популярності бренду в покупців (brand awareness) визначається як відсоток цільової аудиторії, яка може пригадати даний бренд. При цьому виділяють згадування бренду без підказок з боку інтерв'юера (unaided awareness) і згадування бренду з підказкою (aided of prompted awareness).

Поняття «бренд», «брендинг» часто асоціюється з такою категорією, як «торговельна марка». Водночас, торговельна марка (ТМ) є, скоріше, офіційно-юридичним поняттям. Основне призначення торговельної марки - ідентифікація продукції конкретного виробника / продавця, установлення юридичного пріоритету користування ТМ її власником, використання її як засобу боротьби з несумлінною конкуренцією. ТМ володіє, як правило, правовим захистом. Її основним елементом є товарний знак, що входить у систему фірмового стилю.

Фірмовий стиль (ФС, англ. corporate identity) варто розглядати як один з найважливіших інструментів візуалізації бренду.

Відповідно до одного з найбільш вдалих визначень ФС, наданих Н. Добробабенко, «Фірмовий стиль — це набір колірних, графічних, словесних, типографічних, дизайнерських постійних елементів (констант), що забезпечують візуальну і змістовну єдність товарів (послуг), усієї вихідної від фірми інформації, її внутрішнього й зовнішнього оформлення» [93, з 28). Іншими словами, основними цілями фірмового стилю можна назвати, по-перше, ідентифікацію виробів фірми між собою із зазначенням їхнього зв'язку з фірмою; по-друге, виділення товарів фірми із загальної маси аналогічних товарів її конкурентів. Показовими щодо цього є іноді використовувані в літературі синоніми терміна «фірмовий стиль»: «система фірмової ідентифікації» і «координування дизайну».

При стабільно високому рівні інших елементів комплексу маркетингу фірмовий стиль надає його власникові такі переваги:

— допомагає споживачеві орієнтуватися в потоці інформації, швидко й безпомилково знайти товар фірми, що вже завоювала його перевагу;

— дозволяє фірмі з меншими витратами виводити на ринок свої нові товари;

— підвищує ефективність реклами;

— знижує видатки на формування комунікацій, як унаслідок підвищення ефективності реклами, так і за рахунок універсальності його компонентів;

— допомагає досягти необхідної єдності не тільки реклами, але й інших засобів маркетингових комунікацій фірми (наприклад, паблік рилейшнз: проведення прес-конференцій, випуск престижних проспектів тощо);

— сприяє підвищенню корпоративного духу, поєднує співробітників, виробляє почуття причетності до спільної справи, «фірмовий патріотизм»;

— позитивно впливає на естетичний рівень і візуальне середовище фірми.