Підприємницької діяльності. Державне регулювання підприємництва являє собою систему економічного, соціального, правового і політичного забезпечення державними органами середовища для
Державне регулювання підприємництва являє собою систему економічного, соціального, правового і політичного забезпечення державними органами середовища для формування і стійкого розвитку сучасного підприємництва.
Необхідність державного регулювання підприємництва визначається насамперед тим, що приватний бізнес не зацікавлений вкладати капітал у такі проекти, що не приносять високого прибутку, але для суспільства вони життєво необхідні. Ринкова економіка не здатна регулювати всі економічні і соціальні процеси в інтересах усього суспільства. Вона не забезпечує справедливий розподіл доходу, не гарантує право на працю, не націлює на охорону навколишнього середовища і не підтримує незахищені шари населення. Про все це повинна подбати держава.
У нашій країні, перехід від планової економіки до ринкової означає не повну відмову від участі держави в господарській діяльності, а заміну методів централізованого, директивного управління, методами державного регулювання.
В сучасних умовах відзначається посилення ролі держави в економічному житті суспільства. Це виявляється в розробці нормативних актів, спрямованих на регулювання ринку, банківської діяльності, митних правил, цін, соціального захисту населення.
Державне регулювання бізнесу – це вплив держави на діяльність підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу і ринок з метою забезпечення нормальних умов їхнього функціонування.
Необхідність державного регулювання бізнесу випливає з об'єктивно властивих державі обов'язків. Основними серед них є:
1. Забезпечення правової основи. Держава розробляє і приймає закони, що визначають права власності, регулюють підприємницьку діяльність. За допомогою правової основи держава забезпечує законні правила, що регулюють відносини між суб'єктами підприємницької діяльності.
2. Створення належного правопорядку в країні і національної безпеки. Держава повинна забезпечити безпеку всіх суб'єктів ринкової економіки, а також суспільства в цілому. Якщо не виконується ця функція, то в країні створюються умови для розвитку кримінальної обстановки: злочинності, мафії, корупції, що негативно позначається на економіці країни.
3. Стабілізація економіки, тобто її стійкий розвиток, коли підтримуються на оптимальному рівні основні макроекономічні показники: обсяг валового доходу, рівень інфляції і безробіття, дефіцит бюджету. Якщо держава не буде сприяти стійкому розвитку економіки, то це негативним чином може вплинути на підприємницьку діяльність і економіку країни в цілому.
4. Захист конкуренції – як основного регулюючого механізму в ринковій економіці. Конкуренція це основа прогресу у всіх сферах економіки, вона змушує виробників впроваджувати все нове і передове, поліпшувати якість продукції і знижувати витрати виробництва.
Для України особливо важливе створення конкурентної сфери і її захист на сучасному етапі, оскільки середовище для дійсної конкуренції ще не створено.
5. Забезпечення соціального захисту і соціальної гарантії. Суть цієї політики в гарантованому забезпеченні всіх працюючих мінімумом заробітної плати, пенсіями, допомога безробітним, незаможним. Проводячи цю політику держава не допускає соціальної напруженості в суспільстві.
6. Фінансування суспільних благ і послуг. Благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, музеїв.
7. Розробка антимонопольного законодавства і здійснення контролю за його реалізацією.
8. Регулювання зовнішньоекономічних відносин.
Діяльність держави в період становлення вільного
Підприємництва
В період становлення вільного підприємництва держава і її служби виконують низку важливих функцій. Розглянемо деякі з них.
1. Формування суб'єктів сучасного підприємництва і насамперед, цивілізованих підприємців, здатних реалізувати свої можливості до інноваційної, ризикової діяльності у всіх сферах економіки.
Аналіз практики підприємницької діяльності дозволяє виділити три основні типи підприємців.
Перший – «статичні підприємці», здатність яких дозволяє традиційними методами здобувати звичайний прибуток у залежності від сформованої кон'юнктури на ринку, економічного, правового середовища, яке створене державою для виробництва і комерційної діяльності.
Другий тип – це «справжні підприємці», які намагаються реалізувати свої здібності навіть у сучасних антипідприємницьких умовах, займатися в сфері інноваційного відтворення на ризиковій основі.
Третій тип – «випадковий підприємець». Представники цього типу виявилися в підприємництві через сформовані економічні, політичні, соціальні та інші умови: за рахунок можливості «нажитися», беручи участь у приватизації, близькості до номенклатури, завдяки відсутності всяких моральних принципів, неможливості зайнятися колишнім родом діяльності внаслідок руйнування підприємств, установ культури, скорочення армії. Цей вид діяльності не можна назвати підприємництвом.
Найголовніше в державному регулюванні – створення режиму найбільшого сприяння для використання потенціалу справжніх підприємців. Держава зможе ефективно виконувати цю функцію шляхом:
· забезпечення економічної самостійності підприємництва;
· створення чітких, рівних правил у всьому економічному просторі України;
· формування економічного механізму стимулювання підприємництва, що відповідає податковій, кредитній, страховій, амортизаційній та іншим системам регулювання;
· створення ефективної системи освіти і підвищення рівня кваліфікації підприємців.
2. Друга функція державного регулювання – це формування конкурентного середовища, де конкурентні переваги забезпечуються шляхом:
· безперервного відновлення технології і техніки на базі вищих досягнень науки;
· впровадження інноваційного менеджменту та маркетингу;
· повної реалізації інноваційних і ризикових здібностей підприємців;
· створення добре відпрацьованого ефективного механізму антимонопольної політики, що забезпечує розвиток тих монопольних підприємницьких структур, які будують свою діяльність на інноваційній основі, сприяє стабілізації і зниженню цін, підвищенню якості існуючих товарів і створенню нових, які користуються попитом у населення за соціально прийнятними цінами;
· регулювання рівня відкритості українського ринку для іноземних конкурентів. При цьому необхідно враховувати дві обставини. Перше – не можна закривати ринок імпортерів товарів і послуг, тому що це дозволяє здобувати ті товари, виробництво яких в Україні є неможливим або економічно недоцільним. Друге – у сформованих економічних умовах, повне відкриття українського ринку, може підірвати конкурентоспроможність тих товарів, виробництво яких має потенційну конкурентоспроможність, але не може реалізуватися в сформованих економічних умовах.
Одне з найскладніших і важливих завдань державного регулювання – створення умов для переходу від факторної стадії конкуренції до інвестиційної, яка сполучена з інноваційною стадією.
При факторній стадії конкурентна перевага забезпечується за рахунок більш високого екстенсивного використання основних факторів виробництва – природних ресурсів, трудових ресурсів і рівня їхньої кваліфікації, використання наявної техніки і технології, традиційних способів організації і управління.
У сучасному світі конкурентна перевага забезпечується головним чином за рахунок розвинутих факторів виробництва: нової техніки і технології, високого рівня наукового потенціалу, висококваліфікованої робочої сили, ініціативного підприємництва, інноваційних менеджменту і маркетингу, розвитку інфраструктури.
Україна поки має такий рівень розвитку, що дозволяє знаходитися тільки на факторній стадії конкуренції, коли рушійною силою є головним чином основні фактори виробництва. Для переходу до інвестиційно-інноваційної стадії, яка вимагає високого рівня розвинутих факторів, потрібні значні інвестиції. Цей перехід допоміг би ефективніше використовувати основні фактори виробництва, і насамперед природні ресурси. А це вимагає ресурсозберігаючого типу розвитку економіки на всіх стадіях виробництва: від видобутку сировини до кінцевого продукту. Інноваційна конкуренція, що базується на ресурсозберігаючих технологіях, дозволяє знизити більш ніж вдвічі енергоємність, фондоємність, трудомісткість і матеріалоємність продукції.
3. Третьою функцією державного регулювання є – створення умов для стійкого розвитку пропозиції товарів і послуг високої якості, що вироблені на інноваційній основі за допомогою стимулювання, цілеспрямованої орієнтації, підтримки підприємницьких структур у сфері виробництва. Держава на сучасному етапі повинна зупинити небезпечну тенденцію, що проявилася на першому етапі приватизації та сприяла розвалові великих виробничих структур, розривові технологічно взаємозалежних підприємств, руйнуванню науково-виробничих об'єднань, відділенню від них науково-дослідних інститутів. Тим самим у цих структурах порушився інноваційний процес, що привело до скорочення виробництва наукомісткої продукції.
4. Четвертою функцією державного регулювання – є формування організаційної і ринкової інфраструктури підприємництва.Виконання такої функції вимагає створення системи відповідних ринків: національного, регіонального, місцевого – з однієї сторони. З іншого боку, державі доцільно надавати підтримку в створенні системи установ, структур, які забезпечують процес формування, розвитку і підтримки усіх форм інфраструктури підприємництва (центрів інформаційно-консультативного і наукового забезпечення, підготовки і підвищення кадрів підприємництва, маркетингового обслуговування, інноваційних центрів і союзів підприємців).
І, нарешті, однією з найважливіших функцій державного регулювання – є забезпечення соціальної орієнтації процесу формування і розвитку підприємництва. Виконання цієї функції вимагає орієнтації підприємницьких структур на досягнення не тільки економічного, але і соціального ефекту. Це забезпечується тим, що підприємництво є основою добробуту всіх членів суспільства. Орієнтація підприємництва на інновації, підвищує рівень і динамічну стійкість економічного розвитку. А це веде до зростання національного багатства і, отже створює можливість підвищення добробуту всіх членів суспільства.