Сівозміни у фермерських господарствах

Дослідженнями доведено, що за повного освоєння науково обґрун­тованих сівозмін відповідно до конкретних грунтово-екологічних умов і в комплексі з меліоративними, агротехнічними заходами можна під­вищити продуктивність землі на 40-50 %із забезпеченням відтворен­ня родючості грунтів і охорони навколишнього середовища.

Нині більшість фермерських господарств спеціалізуються на виробництві продукції рослинництва. Вченими відпрацьовані типи гос­подарств, які спеціалізуються на розвитку рослинницьких галузей.

При розрахунках техніко-економічних показників береться уро­жайність (ц/га) сільськогосподарських культур у природно-кліматич­них зонах України.

Фермерські господарства організовуються за певним виробничим на­прямом залежно від кліматичних і природно-економічних умов, які істо­рично склалися в Україні. Виходячи з цього, рекомендовано такі виробни­чі напрями (типи) фермерських господарств у Степу, Лісостепу та Поліссі.

Степ. У цій зоні передбачено три типи (виробничі напрями) гос­подарств з загальною площею ріллі в сівозмінах кожного господарст­ва 50 га (табл. 1 - 3).

Таблиця 9.1

Структура сівозмін у господарствах, які спеціалізуються на виробництві зерна, насіння бобових трав і соняшнику, %

Таблиця 9.2

Структура посівних площ сівозмін у господарствах, які спеціалізуються на виробництві зерна, %

Таблиця 9.3

Структура посівних площ у господарствах, які спеціалізуються на виробництві зерна, технічних культур, %

Лісостеп.У цій зоні передбачено два типи (виробничі напрями) господарств. Розмір господарства 50 га орної землі (табл. 4, 5).

Таблиця 9.4

Структура посівних площ у господарствах, які спеціалізуються на виробництві зерна, %

Таблиця 9.5

Структура посівних площ у господарствах, які спеціалізуються на виробництві зернових і технічних культур, %

Полісся.Ця зона характеризується значною строкатістю ґрунтів. Тому тут виробничі напрями (типи) господарств рекомендуються спеціалізувати залежно саме від цього природного фактора. Розмір господарства – 50 га (табл. 9.6-9.7).

Таблиця 9.6

Структура посівних площ сівозмін у господарствах, які спеціалізуються на вирощуванні зернових і технічних культур, %

Таблиця 9.7

Структура посівних площ сівозмін у господарствах, які спеціалізуються на виробництві зернових культур, %

У Поліссі фермерські господарства рослинницького типу найбільш економічно доцільні для виробництва продовольчої і насінної картоплі, льону, у приміських районах – овочів. За відсутності нематод у ґрунті можливе вирощування картоплі на постійному місці з чергуванням проміжних посівів озимого жита на зелене добриво6 картопля + озиме жито.

Створення фермерських господарств розпочинається з нарізування земель. Від родючості орних земель залежить майбутня господарська діяльність. Основні ґрунтово – кліматичні зони України мають свої особливості, характерні для кожної з них. Особливість Полісся – строкатість ґрунтів за родючістю. Існуючі ґрунтові відміни можна об’єднати у чотири ґрунтово – екологічні групи: 1 – ґрунти універсального використання, родючі, зв’язного гранулометричного складу (перша ґрунтово – екологічна група); 2 – ґрунти піщані з малою вологоємністю (друга ґрунтово – екологічна група); 3– торфоболотні осушені (четверта ґрунтово – екологічна група).

На ґрунтах першої ґрунтово – екологічної групи можна вирощувати всі культури; другої – отримувати високу врожанійсть люпину на зерно і зелену масу в чистих та змішаних посівах, озимого жита на зерно і зелену масу, вівса на зерно і зелену масу в чистих та змішаних посівах, кукурудзи не зелену масу, картоплі; третьої – багаторічних бобових й однорічних бобово – злакових трав, ярих зернових та обмежено озимих зернових культур (не допускається вирощування картоплі); четвертої – багаторічних злакових й однорічних бобово – злакових трав, картоплі, кукурудзи на силос і овочевих (капусти, моркви, столових буряків) та кормових буряків. На осушених землях західних областей культивують озимі та ярі колосові культури.

У Лісостепу і Степу менш виразна строкатість ґрунтів. Проте ґрунти цих зон зазнають ерозійних процесів, інтенсивність яких залежить від крутизни схилу і культур, що тут вирощують. При вирощуванні просапних культур ерозійні процеси посилюються, а культур значнох рядкової сівби – послаблюються. На посівах багаторічних трав ерозійні процеси зменшуються до мінімуму.

Згідно з вимогами контурно – меліоративної системи землеробства орні землі Степу і Лісостепу виділяються в окремі технологічні групи: 1 – з крутістю схилу від 0 до 3⁰ (перша технологічна група земель); 2 – з крутістю від 3 до 7⁰ (друга технологічна група); 3 – з крутістю понад 7⁰ (третя технологічна група); 4 - в заплавах річок (чет­верта технологічна група).

Сівозміни нарізують так, щоб поля кожної знаходилися в одній грунтово- екологічній або технологічній групах земель і були рівнове­ликими. Нарізування полів однієї сівозміни на декількох ґрунтово - екологічних або технологічних групах земель дуже ускладнює, а іноді робить зовсім неможливим освоєння і ведення сівозміни. Тривалість ротації сівозміни зумовлює культура, яка має найдовший період по­вернення на попереднє місце вирощування (табл. 8). Дотримання цієї умови дає змогу вирощувати потрібну культуру на максимально можливій площі. Наприклад, для цукрових буряків період повернення три - чотири роки і їх можна вирощувати в одному полі чотирипільної сівозміни. Насичення сівозміни цукровими буряками становитиме 25 %. У п'ятипільній сівозміні при одному полі цукрових буряків насичен­ня сівозміни буде лише 20 %.

Таблиця 9.8

Періодиність повернення культур у сівозміні, років

Примітка:* - у Степу можлива повторна сівба озимої пшениці після озимої пшениці, яку вирощували по чорниму пару; ** - повторна сівба до 3 – 4 років з перервою, що відповідає строку повторної сівби.

Розміщення культур після кращих попередників (таб. 9) і до­тримання зазначених періодів повернення на попереднє місце виро­щування дає змогу складати схеми сівозмін будь-якого типу та виду.

Структура посівних площ фермерського господарства залежить від ґрунтово – кліматичних умов і прийнятої спеціалізації. Співвідношення окремих культур може значно коливатися. У господарствах, що спеціалізуються на виробництві продуктів тваринництва, структура посівних площ залежить від структури кормів. У господарствах з виробництва продукції рослинництва структура посівних площ зале­жить від виду продукції, на якій ґрунтується спеціалізація.

У фермерських господарствах доцільно вводити сівозміни з короткою ротацією. Для більшості культур розміщення їх у чотирьох – шестипільних сівозмінах не впливає негативно на рівень урожайності.

На зрошуваних землях можна рекомендувати і сівозміни з більш короткою ротацією: 1 – еспарцет на один укіс + кукурудза (МВС) з соєю, 2 – озима пшениця на зелений корм + кукурудза на зелений корм з підсівом еспарцету.

Така сівозміна проста в освоєнні і вимагає мінімальної кількості сільськогосподарських знарядь. Її продуктивність понад 150 ц кормових одиниць і 20 ц перетравного протеїну з гектара. Можлива заміна озимої мий­ниці на зелений корм озимою пшеницею на зерно (1 – еспарцет на один укіс + кукурудза МВС, 2 – озима пшениця + кукурудза на зелений корм післяжнивного з підсівом еспарцету). Продуктивність сівозміни залишається на тому ж рівні. Цінною культурою в обох сівозмінах є еспарцет. Як проміжна культура він використовує для вегетації період від серпня до половини травня наступного року, забезпечуючи 350 ц/га і більше збалансованої протеїном зеленої маси (Коваленко А.М. та ін., 1999).

Високоефективними на зрошуваних землях є і спеціалізовані сівозміни з посівами сої:І.1 – кукурудза, 2 – соя;II. 1 – озима пшениця, 2 – соя.

Урожайність озимої пшениці досягає 60 ц/га, а сої – 30 ц/га. Така сівозміна може бути доповнена післяжнивним посівом кукурудзи після збирання пшениці – продуктивність гектара сівозмінної площі зростає на 35 %. При заміні озимої пшениці на кукурудзу (1 – кукурудза на зе­рно, 2 – соя) істотно збільшується вихід зерна.

Двопільні сівозміни, за винятком соєво – кукурудзяної, підібрано так, що піки робіт з догляду за рослинами, у тому числі й поливи, не збігаються. Ці сівозміни відповідають вимогам плодозміни, а при внесенні під просапні культури рекомендованих доз гною забезпечу­ють позитивний баланс гумусу в ґрунті.

Для фермерських господарств, які розміщені в зоні недостатнього положення лівобережного Лісостепу України, при спеціалізації їх на виробництві коренеплодів цукрових буряків та зерна колосових і зер­ні нюбових культур прийнятні трипільні сівозміни: чорний пар – ози­мії пшениця – цукрові буряки та горох – озима пшениця – цукрові буряки. Для господарств з круп’яно-зерновим виробничим напрямом пропонуються сівозміни з 100 % - ним насиченням їх зерновими, у то­му числі 33,3 % гороху, 33,3 % озимої пшениці та 33,4 % гречки або проса. У господарствах з виробництва свинини доцільно мати зерно – просапну сівозміну (соя – кукурудза – ячмінь) за умов, що рівень прожайності буде таким: сої – 28- 30 ц/га, ячменю – 38 – 40, кукурудзи 65-70 ц/га. Господарствам з розвиненим тваринництвом м’ясо – молочного напряму потрібно вводити сівозміни з 66,6 % зернових (у тому числі 33,3 % озимої пшениці, 33,3 % ячменю) і 33,4 % багаторіч­них бобових трав на зелений корм. Економічно і енергетично обґрунтованою є спеціалізація фермерських господарств з виробництва товарної продукції зернофуражних культур. Для таких господарств кращи­ми є наступні сівозміни: соя – кукурудза – кукурудза; горох – кукурудза – кукурудза; соя – кукурудза – ячмінь (арст В.В., 1997).

Для отримання високої та стабільної урожайності зернових культур і зниження економіко – енергетичних витрат на їх виробництво потрібно запроваджувати екологічно збалансовані сівозміни з різним насиченням зерновими культурами залежно від спеціалізації арстврств та грунтово-кліматичних умов Лісостепу України:

а) у господарствах з виробництва зерна і коренеплодів цукрових
буряків – у підзоні недостатнього зволоження: чорний пар, горох – озима пшениця – цукрові буряки; у підзоні нестійкого зволоження: еспарцет – озима пшениця – цукрові буряки – кукурудза – ячмінь + еспарцет; у підзоні достатнього зволоження: конюшина на 2 укоси – озима пшениця – цукрові буряки – кукурудза – ячмінь + конюшина.

б) у господарствах з виробництва зерна, круп’яних культур та продукції свинини і птиці – у підзоні недостатнього зволоження: горох, соя – кукурудза – кукурудза; горох – озима пшениця – гречка, просо; у підзоні нестійкого зволоження: горох – озима пшениця – цу­крові буряки – кукурудза – кукурудза; у підзоні достатнього зволо­ження: горох – озима пшениця – овес – кукурудза – ячмінь.

в) у господарствах з розвиненим тваринництвом м’ясо – молочного
напряму – у підзоні недостатнього зволоження: еспарцет – озима пшениця – ячмінь + еспарцет; у підзоні нестійкого зволоження: еспар­цет – озима пшениця – цукрові буряки – кукурудза – ячмінь + еспарцет; у підзоні достатнього зволоження: люцерна 1-го року – люцерна 2-го року – люцерна 3-го року – кукурудза – ячмінь + люцерна (Кова­ленко Н.П., 2002).

Для вузькоспеціалізованих господарств фермерського типу лівобе­режного Лісостепу Інститут цукрових буряків УААН пропонує сівозмі­ну з таким чергуванням культур: 1-е поле – вико – вівсяна сумішка, 2 – озима пшениця, 3 – цукрові буряки за умови внесення підвищених норм органічних і мінеральних добрив та надійної системи захисту рослин від бур’янів, шкідників і хвороб (Барановський В.Д., 2002).

Для степових районів Криму в умовах зрошення вченими Інститу­ту зрошуваного землеробства (Андрусенко 1.1., Коваленко А.М., 2002) рекомендуються фермерським господарствам дві схеми сівозмін:І (для господарств з виробництва м’яса свинини): 1 – люцерна на сіно, зелений корм і насіння – вивідне поле, 2 – озимий ячмінь + гречка на зерно післяжнивно, 3 – цукрові буряки (16,7 %), кавуни кормові (16,6 %), картопля весняного строку садіння (66,7 %), 4 – кукурудза, горох на зер­но, 5 – ярий ячмінь з підсівом люцерни (через 4 роки).II (для господарств з виробництва м’яса яловичини): 1 – люцерна на сіно (57,1 %), зелений корм (28,8 %) і насіння (14,1 %) – вивідне поле, 2 – озимий ячмінь, 3 – кукурудза на силос (51,4 %), озимий ріпак (8,6 %), озиме жито в суміші з озимим ріпаком (17,7 %), озима вика в суміші з ози­мою пшеницею (22,3 %) на зелений корм + післяукісно кукурудза на силос (48,6 %), 4 – озимий ячмінь, 5 – кукурудза на силос, 6 – карто­нки весняного строку садіння + післяжнивні на корм і зерно, 7 – ячмінь ярий з підсівом люцерни через 3 – 4 роки. У п’ятому полі перед­бачено внесення 60 т/га гною.

Для фермерських господарств Харківського району Харківської області (східна частина лівобережного Лісостепу) Міністерство агра­рної політики України, Інститути ґрунтознавства і агрохімії, рослин­ництва, овочівництва і баштанництва УААН (Рижук С.М. та ін., 2001) пропонують такі схеми польових сівозмін: І. 1 – конюшина лучна або еспарцет, 2 – озима пшениця, 3 – цукрові буряки, соняшник, 4 – горохо- або вико – вівсяна сумішка, 5 – озима пшениця, 6 – ячмінь з підсівом конюшини лучної або еспарцету; II. 1,2 – люцерна, 3 – озима пшениця, 4 – цукрові буряки, 5 – ячмінь з підсівом люцерни. III. 1,2 –іпоцерна, 3 – озима пшениця, 4 – кукурудза на зерно, 5 – ячмінь з підсівом люцерни. IV. 1 – еспарцет, 2 – озима пшениця, 3 – кукурудза на іерно, 4 – ячмінь з підсівом еспарцету.

Таблиця 9.9

Оцінка попередників

Примітка:Х – хороший, Д – допустимий, УД – умовно допустимий, Н – недопустимий.

• ⇐ Назад
• 15
• 16
• 17
• 18
• 19
• 20
• 212223
• 24
• 25
• 26
• 27
• 28
• 29
• 30
• Далее ⇒