Актуальність проблеми політичних конфліктів

Зміст

Огляд літератури

Актуальність проблеми політичних конфліктів

Поняття та суть конфлікту, політичного конфлікту

Врегулювання та профілактика політичних конфліктів

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Слово конфлікт походить від латинського дієслова, що в перекладі на російську означає протистояти, протиборствувати. Як і у багатьох понять, у теорії управління, у конфлікту є безліч визначень. У психології під конфліктом розуміють "зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії". У зв'язку з цим можна дати визначення конфлікту як однієї з форм людської взаємодії, в основі якої лежатиме різного роду реальні чи ілюзорні, об'єктивні і суб'єктивні, різною мірою усвідомлені протиріччя між людьми, зі спробами з дозволу на тлі прояву емоцій.

Соціальна неоднорідність суспільства, розходження в рівні доходів, влади, престиж і т. д. нерідко призводять до конфліктів. Конфлікти є невід'ємною частиною суспільного життя.

Особливо багата на конфлікти сучасне життя російського суспільства. Все це обумовлює пильну увагу соціологів до дослідження конфліктів.
Конфлікт завжди пов'язаний з суб'єктивним усвідомленням людьми суперечливості своїх інтересів як членів тих чи інших соціальних груп. Загострені протиріччя породжують відкриті або закриті конфлікти тільки тоді, коли вони глибоко переживаються людьми, усвідомлюються як несумісність інтересів, цілей. Конфлікт - об'єктивно-суб'єктивне явище, стан, реальність, властиві суспільним відносинам. Теза про загальної гармонії інтересів - один з численних міфів. Глибинна причина конфліктів у суспільстві - протистояння різних потреб, інтересів, цінностей конкретних суб'єктів політики, що складають соціальну структуру. В основі протиборства конфліктуючих сторін - об'єктивні протиріччя (економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, культурні та ін). Одночасне загострення всіх цих видів протиріч створює кризу суспільства. Криза суспільства - це результат глибоких змін у змісті і формах життя різних соціальних груп, серйозне порушення механізму контролю в економіці, політиці, культурі. Проявом кризи суспільства служить різкий підйом соціальної напруженості. Соціальне напруження нерідко переростає в конфлікт.
Найбільш гострі конфлікти відбуваються між індивідами і соціальними групами в сфері політики. Політика, з одного боку, діяльність з попередження і вирішення конфліктів. З іншого боку, політика - засіб провокування конфліктів, оскільки вона пов'язана з боротьбою за володіння владою. Технологія і практика управління конфліктами визначаються не тільки загальними правилами, але і соціально-економічним, політичним станом суспільства, історичними, національними, релігійними і культурними особливостями. Політичний конфлікт - гостре зіткнення протилежних сторін, обумовлене взаімопроявленіем різних інтересів, поглядів, цілей у процесі придбання, перерозподілу і використання політичної влади, оволодіння провідними (ключовими) позиціями у владних структурах та інститутах, завоювання права на вплив або доступ до прийняття рішень про розподіл влади і власності в суспільстві. Суб'єктами політичного конфлікту можуть бути держава, класи, соціальні групи, політичні партії, особистості.

 

 

Огляд літератури

Актуальність проблеми політичних конфліктів

Проблема політичного конфлікту - напевно, одна з найактуальніших проблем сучасного політичного простору. Зараз також гостро стоїть питання про можливість управління політичними конфліктами, загалом, і про способи їх регулювання зокрема. У процесі управління конфліктом важливо враховувати етап його формування та розвитку. Конфлікт не виникає відразу. Причини його накопичуються, зріють дуже тривалий час. Об'єктивно існуючі суперечності можуть призвести до конфлікту лише в разі їх усвідомлення суб'єктами (лідерами, партіями, групами і т.п.). Майбутній конфлікт зароджується в атмосфері напруженості у відносинах між опозиційними сторонами, що свідчить про наявність предмета спору і конкуренції, розбіжності позицій. Це етап виникнення конфлікту. На даному етапі важливо виявити справжні причини конфлікту, тим самим розкрити протиріччя, що лежить в його основі, встановити певні норми і правила взаємодії сторін. Такий аналіз може сприяти введенню конфлікту в рамки, що дозволяють контролювати його хід і розвиток. Етап розвитку конфлікту характеризується проявом сил, що підтримують конфліктуючі сторони або протистояли їм. Стають очевидними кордону конфлікту, його інтенсивність і напруга.

Особливо велике напруження конфліктів з приводу цінностей, пов'язаних з моральністю, уявленнями про честь і гідність. Ефективність дій влади на етапі розвитку конфлікту визначається їх здатністю законними методами забезпечити зниження напруженості у відносинах сторін і поворот їх до примирення позицій. Етап закінчення конфлікту - найбільш складну фазу, тому що від результату закінчення протиборства залежить нова розстановка сил у суспільстві. Можливі два варіанти закінчення конфлікту: досягнення примирення сторін або їх непримиренність, тобто нерозв'язність конфлікту. Примирення, у свою чергу, може носити характер повного або часткового врегулювання конфлікту. Конфлікт може вирішитися саме собою, наприклад, через втрату актуальності предмета спору, втоми учасників, виснаження ресурсів і т.п.
Соціально-психологічний фон, на якому виникають і протікають конфлікти, характеризують такі чинники:
а) радикальні зміни в соціальній структурі суспільства, які проявляються в стрімкої диференціації населення за рівнем доходів та ідеологічної орієнтації;
б) деформація-зміна системи цінностей, поширення зразків західної культури, індивідуалізму, культу сили і т.п;
в) розширення поля соціально-етнічної напруженості на базі конституційних, територіальних і міжнаціональних суперечностей;
г) відсутність досвіду перебування в конфлікті, нетерпимість до інакомислячих і інакодействующім, радикалізм свідомості;
д) масові порушення закладених в Конституції прав і свобод, передусім соціально-економічних і на отримання правдивої інформації про діяльність влади;
е) політизація армії, можливість перетворення її в самостійну політичну силу з метою наведення порядку або зміни політичного режиму.
Численні конфлікти і конфліктні ситуації - реальність сучасного суспільства. Їх витоки обумовлені не тільки становленням і розвитком нових соціально-економічних і політичних структур, але і недавнім минулим, коли протягом тривалого часу пануючою в нашому суспільстві була ідеологічна установка на «безконфліктність», гармонійну єдність складових його індивідів та соціальних груп. Це, природно, сприяло формуванню ставлення до конфлікту як явища, непритаманні радянському суспільству.

Історичний досвід свідчить, що у період докорінних змін суспільних систем загострення соціальних конфліктів є об’єктивною реальністю. Дуже часто конфлікти набували небезпечного розмаху, виходили з-під кон­тролю як державних, так і громадських організацій; з’являлася реальна загроза національній безпеці країни і суспільство опинялося на межі катастрофи. До того ж у процесі політичних переламів виявлялися й специфічні внутрішні протиріччя, що додатково впливали на розвиток усіх та перебіг значної частини політичних процесів. Українська дійсність підтвердила історичний досвід інших держав, що у період докорінної зміни суспільної системи соціальні конфлікти загострюються надзвичайно активно. Український політик і вчений В. Литвин підкреслював, що ознаки, властиві будь-яким перехідним процесам, мають «підвищений рівень суспільно-політичної конфліктності» [10, с. 7].