Література реалізму межі століть, її своєрідність, її особливості, типологічна особливості, представники.

Реалізм

Незважаючи на значну нерівномірність літературного розвитку та велику різноманітність художніх напрямків, для цього періоду можна виділити домінанту літературного процесу — це інтенсивний розвиток реалізму, що по різному проявляється у різному історико-культурному оточенні, але має певні спільні риси.

У цей час формулюються естетичні принципи реалізму як методу і з'являється сам термін «реалізм». Становлення теорії реалізму проходить тепер у ще різкішій, ніж у першій половині століття, полеміці зромантизмом. Західноєвропейський романтизм розглядуваного періоду (Гюстав Флобер, Гі де Мопассан, Томас Гарді) продовжує те глибоке вивчення суспільства, яке розпочали Стендаль, Оноре де Бальзак, Чарлз Діккенс. Зберігається також певний антибуржуазний пафос письменників-реалістів.

У західному реалізмі другої половини століття блискуче продемонстровані усі форми залежності людини від обставин. Це питання розглянуте і в соціальному, і в економічному, і в фізіологічному плані. Можна говорити про вплив досягнень соціальних та природничих наук. Одночасно вплив філософії позитивізму дещо обмежує можливості різнобічного бачення дійсності. Європейські письменники-реалісти цього періоду не змогли показати людину як активну у духовному та інтелектуальному плані особистість.

У більшості західних реалістів цього періоду позитивне начало втілено у вигляді приниженої краси, розтоптаної доброчесності. Така концепція людини диктувалась недовірою до людської активності та песимістичними уявленнями про її результати. У творчості окремих реалістів (як і, згодом, натуралістів) проявляється естетизаціяогидного, хворобливого. Проблема естетизму, що тісно вплітається в реалістичну концепцію мистецтва й породжена переважно відразою до прозаїчного та бездуховного суспільства, також надзвичайно важлива для ряду реалістів даного етапу. З цим пов'язаний певною мірою той особливий акцент на проблемі стилю, який був характерний для багатьох письменників (Гюстав Флобер, брати Гонкури).

У західноєвропейському реалізмі розширяється сфера художнього, у неї включається життя демократичних прошарків суспільства і багато явищ дійсності, що в минулому вважались «низькими». Реалізм значно збагачується тонким аналізом невловимих переливів внутрішнього світу людини, а також його фізичної природи. До новаторських відкриттів відноситься специфіка зображення предметно-чуттєвого світу, виключне вміння втілювати «індивідуальність» кожного предмету, атмосферу навколо персонажів, обстановку, видимі ознаки поведінки героїв. У літературі були здійснені відкриття, схожі до тих, котрими збагатили живопис імпресіоністи.

Ці зміни відобразились передовсім у поетиці провідного в реалізму того часу жанру — роману (наприклад, зміна фабулироману, побудова його як «історії життя», що втілювало його саморух, не піддавалось впорядкуванню). Реалістам другої половини 19 століття життєподібність у сенсі буденності характерна у значно більшій мірі, ніж письменникам першої половини століття. Менш характерними стають загострення образу, гротеск, перебільшення.

Реалізм у Росії дещо відрізнявся від західноєвропейського. У цей період російська література стає однією з найрозвиненіших у світі, що в наступні періоди частково втрачається. У Росії формується тип письменника-громадянина, який бере активну участь у різних соціально-політичних перипетіях, а часто і в революційній боротьбі (Герцен,Чернишевський), чиї твори включаються в широкі суспільні дискусії (Тургенєв, Гончаров,Островський, Лев Толстой, Достоєвський). Для російського реалізму характерна масштабність проблематики, прагнення осягти характер всесвітньо-історичного розвитку. Російський роман досягає високого рівня майстерності у розкритті нечітких, ледь усвідомлених душевних порухів (внутрішній монолог Толстого). Виникає складнийполіфонічний роман (Достоєвський), що передбачить розвиток ідей діалогізму у 20 столітті. На передній план творів виходить духовна боротьба особистостей, якій надається одночасно всесвітньо-історичного сенсу. Герой несе повну моральну відповідальність за свої вчинки, що рідко бувало у західноєвропейському реалізмі. Також персонажі не органічно вписуються у дійсність, а перебувають у активній конфронтації з нею. Значення російської літератури цього періоду підтверджується її великим успіхом на Заході, конкретними фактами впливу на західні та східні літератури.

Розвивається реалізм і в інших країнах Південно-Східної Європи. Тут не було таких значних досягнень, як в російській літературі, але існували помітні постаті (І. Франко, І. Чавчавадзе, А.Церетелі, М.Налбандян, М.Ахундов).