Підрахунок частоти дихання
Частотою дихання називається кількість дихальних рухів за 1 хвилину. Можна рахувати частоту дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки (при грудному типі дихання) чи передньої черевної стінки (при черевному типі дихання). Варто пам'ятати, що хворий може довільно затримати чи прискорити дихання, тому його увагу під час цієї процедури відвертають. З цією метою найчастіше використовують прийом імітації дослідження пульсу на променевій артерії. Однією рукою беруть зап'ястя хворого для підрахунку пульсу, а другу кладуть на грудну клітку і по її рухах підраховують кількість дихань за І хвилину. Отримані результати заносять у температурний листок. У дорослої людини в стані спокою частота дихання коливається від 16 до 20 дихальних рухів за І хвилину. Число дихальних рухів відноситься до частоти серцевих скорочень, як 1:4, Частота дихання змінюється не лише при захворюваннях органів дихання, але І при хворобах серця, нервової системи, інфекційних захворюваннях.
Іноді одночасно з порушенням частоти дихання змінюється його глибина: дихііння стає глибоким, шумним або навпаки носить характер поверхневою, частого. Дихання може бути глибоким при коматозних станах. Зменшення глибини дихання може виявлятись при спастичних процесах в бронхах, запальних захворюваннях легень.
Вимірювання температури тіла
Вимірюють температуру тіла медичним термометром. Це скляний резервуар, куди впаяні шкала і капіляр, що має на кінці розширення, заповнене ртуттю. При нагріванні ртуть піднімається у капіляр, залишаючись там навіть при охолодженні на рівні максимального підйому і опускається тільки при струшуванні. Шкала термометра проградуйована від 34° до 42°С з ціною поділки 0,1 °С, Зберігають медичні термометри у склянці, на дно якої кладуть шар вати і наливають дезінфікуючий розчин, наприклад, 0,5% розчин хлораміну.
Після вимірювання температури у хворого, термометр струшують і опускають у склянку з дезінфікугочим розчином, потім добре витирають і,
струсивши ртуть нижче мітки 35°, дають іншому хворому. Перед вимірюванням температури слід перевірити пахвову западину (для виключення місцевих запальних процесів) і насухо витерти її. Термометр кладуть таким чином, щоб ртутний резервуар з усіх боків стикався з тілом. Вимірювання температури триває не менше ніж 10 хв. Між термометром і тілом не повинно бути білизни. Ослабленим хворим слід притримувати руку для фіксації термометра.
При вимірюванні температури в прямій кишці термометр змазують вазеліном або іншим жиром. Хворий лягає на бік і термометр вводять в пряму кишку на глибину 6-7 см. Після кожного вимірювання температури термометр миють теплою водою з милом і дезінфікують. При вимірюванні температури в ротовій порожнині термометр розміщують під язиком.
Дітям частіше вимірюють температуру в паховій складці. Для цього ногу згинають у кульшовому суглобі так, щоб термометр знаходився в утвореній складці.
В стаціонарі температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 6-ю і 8-ю годинами ранку та о 16-18-й годині дня. Хворий при цьому лежить або сидить. За призначенням лікаря, щоб вловити максимальний підйом температури протягом доби, вимірюють її кожні 2-3 год. Отримані дані реєструють у температурному журналі, а потім переносять у температурні листки, вклеєні у картку стаціонарного хворого. Результати кожного вимірювання температури позначають точкою на перетині показників температури, дати і часу (ранок, вечір) вимірювання. Ламана лінія від з'єднання цих точок називається температурною кривою, яка має характерні особливості при деяких захворюваннях.
Для швидкого виявлення людей з підвищеною температурою тіла у великому колективі, користуються полімерними пластинками, покритими емульсією з рідких кристалів „Термотест". Пластинку прикладають до шкіри лобної ділянки. При температурі 36-37°С на пластинці зеленим кольором світиться буква „ІЧ" (Когта), а при температурі вищій 37°С -буква ,,РП' (РеЬгіз). Рівень підвищення температури визначають медичним термометром.
Медична сестра при спостереженні за хворим, що лікується вдома, повинна навчити хворого чи його родичів методиці вимірювання температури і реєстрації її на окремому листку, що об'єктивізує інформацію про перебіг захворювання.