Історія розвитку, класифікація систем землеробства.
Системы земледелия изменялись с развитием сельскохозяйственного производства, каждая соответствовала степеням интенсивности возделывания сельскохозяйственных культур, по которым все известные системы подразделяются на четыре группы:
· примитивные;
· экстенсивные;
· переходные;
· интенсивные.
В настоящее время земледельцы экономически развитых стран все больше внимания уделяют совершенно новому типу систем земледелия - альтернативным, появление которых продиктовано необходимостью бережного отношения к почве, что далеко не всегда удается в условиях использования интенсивных систем.
59. Сучасні системи землеробства: промислова, просапна, ґрунтозахисна, біологічна (органічна), No-till система.
Промислова система землеробства є найбільш інтенсивною і енергоємною. Понад 50% площі ріллі за цієї системи відводиться під інтенсивні просапні культури, які потребують застосування високих норм органічних (5060 т/га) і мінеральних (до 1 т/га) добрив, пестицидів, доброї вологозарядки ґрунту. Крім того, застосовуються повторні і проміжні посіви. Вона забезпечує високий рівень продукції з 1 га сівозмінної площі, супроводжується великими виносами з ґрунту поживних речовин і фізичними навантаженнями на нього внаслідок інтенсивного механічного обробітку. Ця система потребує обов’язкового застосування агротехнічних заходів щодо запобігання деградації ґрунту і захисту його від ерозії. Родючість грунту підтримується за рахунок внесення великих норм органічних і мінеральних добрив. У господарствах передбачається вирощування високопродуктивних просапних культур – цукрових буряків, соняшнику, кукурудзи на зерно, рицини, картоплі тощо. У 50-60-ті роки минулого сторіччя промислова система землеробства широко пропагувалась, але внаслідок недостатньої технічної оснащеності окремих господарств, відсутності необхідної кількості добрив, пестицидів, а також великої різноманітності ґрунтово-кліматичних умов та інших причин вона не отримала широкого розповсюдження, за винятком районів вирощування цукрових буряків, овочевих культур і картоплі.
Просапна (промислово‐заводська) система землеробства є найбільш інтенсивною і енергоємною. Понад 50% площі ріллі за цієї системи відводиться під інтенсивні просапні культури, які потребують застосування високих норм органічних (50‐60 т/га) та мінеральних (до 1 т/га) добрив, пестицидів, достатньої вологозабезпеченості ґрунту. Крім того, застосовуються повторні i проміжні посіви. Вона забезпечує високий рівень виходу продукції з 1 га сівозмінної площі, супроводжується великими виносами з ґрунту поживних речовин i фізичними навантаженнями на нього (ущільнення, розпорошення) внаслідок інтенсивного механічного обробітку. Ця система вимагає обов’язкового застосування агротехнічних заходів щодо запобігання деградації ґрунту i захисту його від ерозії. Родючість ґрунту підтримується за рахунок внесення великих норм органічних i мінеральних добрив. Поширена в господарствах, які займаються вирощуванням високоінтенсивних просапних культур ‐ цукрових буряків, соняшнику, рицини, кукурудзи на зерно, картоплі тощо. До початку 30‐х років ХХ ст. в нашій країні через технічну відсталість промислово‐заводська система землеробства була поширена в меншій мірі, ніж плодозмінна. У 1955‐1964 рр. просапна система землеробства широко пропагувалась, але внаслідок недостатньої технічної оснащеності господарств, відсутності необхідної кількості добрив, пестицидів, а також великої різноманітності грунтово‐кліматичних умов та з інших причин не одержала поширення, за винятком районів вирощування цукрових буряків, овочевих культур і картоплі.
Ґрунтозахисна система землеробства поряд з відновленням і збереженням родючості ґрунту має ще своїм основним завданням захист ґрунту від водної та вітрової ерозії і передбачає комплекс науково обґрунтованих організаційно‐господарських, агротехнічних, лісомеліоративних, гідротехнічних та інших заходів.
Органо-биологическая система земледелия
Это наиболее молодое направление альтернативного земледелия, распространенное, главным образом, в Швеции и Швейцарии: В основе системы - стремление к созданию «живой и здоровой почвы» за счет поддержки и активизации ее микрофлоры. Хозяйство рассматривают как единый организм, в котором четко отрегулирован круговорот и цикличность питательных веществ. Таким образом, хозяйство должно основываться на принципах баланса питательных веществ, следуя естественности экосистемы. Поля долгое время должны быть заняты растительностью, пожнивные остатки следует закапывать в поверхностный слой почвы, в севообороте - выращивать бобово-злаковые травосмеси. Разрешено применять только органические (перегной, сидераты) и некоторые минеральные удобрения (томасшлак, калийную магнезию, базальтовую пыль). Таким образом, удобряют не растение, а почву, которая «приносит здоровые растения».
Указанные методы в сочетании с поверхностной обработкой почвы создают, по мнению сторонников системы, благоприятные условия для развития микроорганизмов, обеспечивающих питание растений. Разработан даже специальный тест на «свежесть» почвы (по составу микрофлоры).
Систе́ма нульово́го обробі́тку ґру́нту також відома як No-Till — сучасна система землеробства за якої не проводять оранку, а поверхня землі вкривається шаром спеціально подрібнених залишків рослин — пожнивних решток (мульчею).
Оскільки верхній шар ґрунту не пошкоджується, така система землеробства запобігає водній та вітровій ерозії ґрунтів, а також значно краще зберігає воду.
Малюнок, що ілюструє роботу навісного мульчувача
Тому нульовий обробіток найдоцільніше застосовувати в посушливих місцевостях, а також, навпаки, на розташованих на схилах полях в умовах вологого клімату. Хоча врожайність за цієї системи часом дещо нижча [1], ніж при використанні сучасних методів традиційного землеробства, але такий обробіток землі вимагає значно менших витрат праці та пального.
Нульовий обробіток ґрунту є сучасною, досить складною системою землеробства, яка вимагає спеціальної техніки та дотримання технологій і аж ніяк не зводиться до простої відмови від оранки. Зараз ця система набуває популярності і в Україні.