Типологія етнічних процесів.

Тема: Етнічні процеси як чинник етнополітики.

План:

План:

1) Типологія етнічних процесів.

2) Етнічні процеси в Україні як чинник етнополітики.

3) Етнічні конфлікти та способи їх запобігання.

Література:

1) Пономарьов А.Українська етнографія. Курс лекцій. – К., 1994. - С. 85-90.

2) Кафарський В., Савчук Б. Етнологія. Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С.209-216, 123-128, 386-397.

3) Лурье С. Историческая этнология. Учебное пособие для вузов. – М., 1998. – С. 287-288 (код бібліотеки КДПУ – 63.5(2) Л 86).

4) Етнос і соціум. – К.: Наукова думка, 1993.

5) Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К., 1998. – С. 21-33, 58-60.

6) Нельга О. Теорія етносу. К., 1997. - С. 336-361.

7) Малаенциклопедія етнодержавознавства. - К., 1996.

8) Котигоренко В. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні. – К, 2004.-722 с.

Типологія етнічних процесів.

Істотні зміни етнічних еле­ментів або етносів у цілому зумовлюються самою природою етнічних спільностей як динамічних соціальних систем, які зароджуються, розвиваються, трансформуються і т. д.

Або, за О.Антонюком, не дослівно, «сутнісні зміни в різноманітних компонентах етнічних спільнот, зокрема в окремих елементах духовної і матеріальної культури. У мові, соціальній структурі, самосвідомості тощо, які відбуваються в процесі історичного розвитку людства. Ці зміни обумовлюють принципові зрушення в в бутті етносу як суб’єкта суспільно-політичних відносин і спричиняються рядом факторів –історичних, соціально-економічних, політичних, культурних.»

Поняття «етнічні процеси» (лат. рrосессus – просування) є складним і багатовимірним. Відтак закономірно, що в сучасній науковій та суспільній літературі воно не має єдиної дефініції, хоча достатньо чітко визначені основні форми та прояви етні­чних процесів. Під цим поняттям переважно розуміють:

1) будь-які зміни властивостей етнічних спільнот (мова, матеріальна і духовна культура, само­свідомість тощо) упродовж їхнього розвитку;

2) послідовна етапність розвитку етнічних явищ;

3) зміна етногенетичних стадій;

4) чергування домагань (етнодіянь) для досягнення певних зав­дань.

Запровадження терміну «етнічні процеси» у 1920-х р. часто пов’язують з відомим радянським сходознавцем та лінгвістом Миколою Марром, хоча це поняття активно використовувало­ся ще у попередньому столітті.

Російський етнолог С. Лур’є під поняттям е.п. розуміє «драматичну дію», за допомогою якої здійснюється викликана тими, чи іншими причинами (адаптаційними, ціннісними…) трансформація етноса і пропонує універсальні прийоми дослідження етнічних процесів. Історик має пам`ятати, що:

1. Етнос складається з кількох субетнічних (внутрішньоетнічних) груп.

2. Моделі дії цих груп можуть мати неадекватне ідеологічне обґрунтування, або не мати жодного.

3. Аналіз реінтерпретацій певної ідеологічної системи різними групами і в різні періоди життя народу допомагає виділити етнічні константи даного народу.

4. Аналіз поведінкових (адаптаційно - діяльнісних) моделей народу також сприяє опису його етнічних констант.

5. Адаптаційно-ціннісні моделі й ідеології мусять стикуватись між собою.

При класифікації етнічних процесів вирізняються два го­ловні підходи. При першому – акцентується увага на характері змін, до яких призводять етнічні процеси. Таким чином, вони можуть бути етноеволюційними (коли в процесі розвитку змінюються окремі властивості етнічного утворення, але зберігається його етногенетична основа, зокрема, зміни соціальної (класово-професійної) структури етносів в ході індустріалізації та урбанізації, зміни демографічної структури, значні зміни у певних елементах етносів (мови і культури) тощо, або ж етнотрансформаційними (коли етнічна спільнота чи окремий етнофор зазнають таких глибоких змін, що переходять у нову якість, що ведуть до зміни етнічної ідентичності). При цьому варто пам`ятати, що етнічні процеси – стихійні, несвідомі, вони не залежать від волі чи бажання членів етносу, їх не слід плутати з національними рухами.

В основу другого підходу покладена спрямованість відцен­трових і доцентрових сил, які й визначають суть і характер ет­нічних процесів. На цій основі вони поділяються на дві проти­лежні групи: об’єднуючі та роз’єднуючі.

Етнооб’єднуючі (інтеграційні) процеси можуть проявляти­ся у таких формах:

1) асиміляція (лат. аssітіlаtіоп – уподібнення) – розчинен­ня меншої етнічної одиниці (етнофора, сім’ї, етнічної групи) у переважаючому етнічному середовищі, внаслідок чого перша зазнає етнотрансформаційних, а друга – етноеволюційних змін.

Типовим прикладом асиміляції є втрата етнонаціональних рис емігрантів в результаті тривалого проживання в іншоетнічному оточенні. Асиміляції часто зазнавали цілі народи або окремі їх частини, тому цей процес був присутній на всіх етапах розвитку людської цивілізації та суттєво впливав на формування етнічної картини світу. Його інтенсивність і динаміка визначають­ся багатьма факторами соціально-економічного й політичного характеру, а також рівнем культурної спорідненості та схожості господарських типів об’єктів та суб’єктів асиміляції, характером розселення (чи проживання) менших етнічних одиниць в іншо-етнічному середовищі, підтриманням зв’язків з етнічною бать­ківщиною, збереженням внутрішньогрупової ендогамії та ба­гатьма іншими. Асиміляція відбувається двома головними шляхами: мирним (добровільним) або ж насильницьким (при­мусовим). У першому випадку особливо важливу асиміляторсь­ку роль відіграє зміна мови спілкування та змішані шлюби, а в другому – державна політика, спрямована на обмеження та позбавлення етнічної групи прав і можливостей задоволення своїх культурних і духовних потреб (приклади);

2) інтеграція міжетнічна (лат. іпtеgrаtіо – відновлення) – це співжиття, зближення та взаємодія різних етнічних спільнот у межах одного регіону (держави).

Серед науковців існує різне розуміння наслідків цього процесу: одні стверджують, що ет­нічна інтеграція веде до стирання самобутніх особливостей етнічних груп та створення передумов для їхнього злиття. Це доводиться на прикладі відповідних процесів, що мали місце в межах поліетнічних імперій, зокрема у Римській, Російській, Австро-Угорській, у Радянському Союзі та ін. Друга група уче­них вважає, що міжетнічна інтеграція не означає зникнення етнічних відмінностей та злиття етносів, а лише передбачає їхнє зближення в соціально-економічній й політичній сферах та спо­собі життя, при збереженні своїх етнокультурних особливостей. На відміну від політичної чи економічної інтеграції, етноінтеграційні процеси проходять значно повільніше. Вони, як прави­ло, ґрунтуються на основі загальних потреб та упорядкованих, безконфліктних відносинах, що закономірно веде до зближення суб’єктів та об’єктів етнічних стосунків, а відтак відкриває шлях до виникнення нових форм етнічної цілісності (приклади);

3) консолідація – внутрішнє згуртування в межах однієї етнічної спільноти, яке веде до нівелювання відмінностей між її окреми­ми одиницями.

Однією з форм міжетнічної консолідації, яка стосується окремих, відносно невеликих, етнічних груп, є фузії;

- фузія – злиття раніше самостійних етнічних спільнот (або їх окремих частин), в результаті чого виникає нове етніч­не об’єднання. Таким прикладом є процеси злиття (фузія) сло­в’янських племінних об’єднань і неслов’янських спільнот, на основі чого у VIII-XII ст. відбувалося формування українсь­кого, білоруського та російського етносів (приклади - кельти);

- міксація – процес виникнення нових етносів шляхом пе­ремішування різних етнічних суспільностей та етнічних груп. Таким чином, наприклад, виник американський народ, що фор­мувався протягом двохсотлітньої міксації представників різних європейських етносів, а також аборигенного населення та при­бульців з Африки й Азії. На основі схожих процесів йшло ста­новлення сучасних австралійців та багатьох етнічних спільнот Латинської Америки.

Етнороз’єднуючі (дезінтеграційні) процеси проходять у та­ких головних формах:

1) парціація (лат. раrs – частина) – поділ єдиної спільноти на кілька частин, кожна з яких набуває нових властивостей, тому вже не ототожнює себе з «етногенетичною першоосновою», яка незабаром може взагалі припинити своє існування (приклади);

2) сепарація (лат. sераrаtиs – відокремлення) – виокремлен­ня від первісної етнічної спільноти якоїсь частини, що згодом, як правило на новій території, перетворюється на окремий ет­нос. Найпоширенішими формами цього процесу є переселен­ня та міграції; виокремлення етнічних груп на релігійній основі; усамостійнення певної частини спільноти шляхом здобуття власного державно-політичного статусу та ін. (приклади).

3) дисперсія (лат. dіsреrsus – розсіяний) – територіальне розпорошення етносу, що веде до втрати компактності його проживання та заповнення утворених внаслідок цього проце­су ареальних порожнин іншоетнічними групами. Це підриває монолітність і структурну цілісність етносу, загрожуючи його розпаду. Дисперсні процеси, як правило, посилюються з відда­ленням від етнічного ядра на периферію, а також часто спри­чинюються міграційними рухами (приклади).

Етнороз’єднуючі процеси відіграють важливу етнотворчу роль, зумовлюючи появу нових етнічних спільнот. Світова історія дає безліч такого роду прикладів. Зокрема, основою північноамериканського етносу стали англійські пуритани, що прибували на континент з релігійних мотивів; австралійський етнос сформувався на основі каторжників, які у примусово­му порядку відправлялися з Англії; сикхський етнос розвинув­ся з етноконфесійної групи пенджабців, а етнічні риси бага­тьох народів Латинської Америки визначили іспанські завойовники, які перемішувалися з аборигенним індіанським населенням тощо.

Етнологи здебільшого скептично ставляться до спроб про­гнозування та створення загальних моделей розвитку етніч­них процесів, бо їхній характер і спрямованість визначаються багатьма факторами, які у своєму поєднанні можуть створю­вати безліч непередбачуваних комбінацій, а часто й алогічних ситуацій. З іншого боку, саме в процесі міжетнічних стосунків, особливо, якщо вони носять конфронтаційний характер, про­являються такі етнічні властивості (почування, самосвідомість, самоідентифікація тощо), які найвиразніше засвідчують само­бутність та окремішність тієї чи іншої етнічної суспільності. Без розуміння змісту та суті етнічних процесів неможливе адекватне сприйняття значного комплексу проблем, що вив­чає політична етнологія.

Етнічні процеси

12
• Далее ⇒