Відображення витрат на синтетичних рахунках бухгалтерсько­го обліку та у фінансовій звітності

Для відображення витрат План рахунків передбачає рахунки двох класів: 8 і 9.

Витрати відображаються у бухгалтерському обліку та обліку звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати сплати коштів.

Для відображення витрат новий План рахунків містить рахун­ки класу 9 "Витрати діяльності", що відображають витрати за статтями витрат, і рахунки класу 8 "Витрати за елементами", що відображають витрати за елементами витрат. Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків суб'єкти малого

Облік витрат виробництва

підприємництва, а також організації, діяльність яких не спря­мована на ведення комерційної діяльності, можуть обліковувати витрати тільки на рахунках класу 8, без використання рахунків класу 9. У цих підприємств інформація про витрати формувати­меться в обліку в розрізі економічних елементів. Витрати спису­ються безпосередньо з кредиту рахунків класу 8 у дебет рахунка 23 "Виробництво" в частині прямих і виробничих накладних витрат, а всі інші витрати відносяться на рахунок 79 "Фінансові результати". Усі витрати, пов'язані з інвестиційною і фінансо­вою діяльністю, витрати при надзвичайних операціях у такому разі враховуються на рахунку 85 "Інші витрати".

Слід зазначити, що в Інструкції не дано визначення суб'єкта малого підприємництва. Якщо користуватися старими критерія­ми віднесення підприємств до "малих" за чисельністю праців­ників, то для багатьох малих підприємств, які провадять різно­планову діяльність, такий облік витрат не за їх видами, а тільки за елементами обмежить можливість отримання важливої інфор­мації для економічного аналізу, планування діяльності. Тому вести облік витрат тільки на рахунках класу 8 можна рекомен­дувати лише підприємствам з невеликою кількістю господарських операцій і за відсутності кількох напрямів діяльності.

Усі інші підприємства використовують рахунки класу 9. їх використання дає змогу здійснювати докладніший облік витрат. Такі підприємства можуть вести облік витрат тільки на рахун­ках класу 9 або за бажання використовувати одночасно і рахун­ки класу 8 для узагальнення інформації про витрати за елемен­тами. При цьому для систематизації інформації можна застосу­вати таку схему: витрати відносяться спочатку на рахунки ви­трат класу 8, а потім списуються на рахунки класу 9 для обліку витрат за функціональними ознаками і на рахунок 23 "Вироб­ництво" .

Витрати відображаються на рахунках бухгалтерського обліку, якщо їх оцінку можна достовірно визначити у момент виплати активу або збільшення зобов'язання, які спричинюють зменшен­ня власного капіталу підприємства.

Розглянемо приклад окремих бухгалтерських записів із відоб­раження витрат з одночасним використанням рахунків класів 8 та 9 у табл. 1.9.4.

Розглянемо приклад окремих бухгалтерських записів щодо відоб­раження витрат із використанням рахунків класу 8 у табл. 1.9.5.

Розділ 9

Таблиця 1.9.4. Бухгалтерські записи щодо витрат із одночасним використанням рахунків класів 8 та 9

Облік витрат виробництва

Продовження табл. 1.9.4

Розділ 9

Закінчення табл. 1.9.4

Таблиця 1.9.5. Бухгалтерські записи щодо витрат із використанням рахунків класу 8

Облік витрат виробництва

Продовження табл. 1.9.5

Розділ 9

акінчення табл. 1.9.5

Розглянемо ці окремі господарські операції, що їх здійснюють підприємства, які ведуть тільки рахунки класу 9 (табл. 1.9.6).

Таблиця 1.9.6. Бухгалтерські записи щодо витрат із використанням рахунків класу 9

Облік витрат виробництва

Продовження табл. 1.9.6

204 Розділ 9

Закінчення табл. 1.9.6

Розділ 9

Таблиця 1.9.7. Відображення статей витрат у фінансовій звітності

податок на прибуток від діяльності підприємства у результаті збитків від надзвичайних подій.

У розділі II "Елементи операційних витрат" відображаються витрати, що їх здійснило підприємство під час своєї діяльності протягом звітного періоду за відповідними елементами:

— матеріальні витрати;

— витрати на соціальні заходи;

Облік витрат виробництва

— амортизація;

— інші операційні витрати.

Для складання цього розділу використовується інформація, узагальнена на відповідних рахунках класу 8.

Рахунки класу 8 призначені для узагальнення інформації про витрати підприємства протягом звітного періоду за економічни­ми елементами.

Рахунки класу 9 "Витрати діяльності" застосовують для уза­гальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та витрати на запобігання надзвичайним подіям або ліквідацію їх наслідків. Тому Планом рахунків пе­редбачено окремі рахунки для обліку витрат за різними видами діяльності.

За дебетом рахунків цього класу відображаються суми витрат, за кредитом — списання сум витрат наприкінці звітного року або щомісяця на рахунок 79 "Фінансові результати".

9.5. Визначення характеру готової продукції та основні методи обліку витрат

Результатом виробництва є продукція. Для побудови обліку продукції основним є визначення її характеру. За цією ознакою (тобто характером) продукцію групують за формою, ступенем готовності, конструктивною та технологічною складністю.

За формою продукцію поділяють на таку, яка має речову фор­му, тобто виріб, і таку, яка має форму результату роботи (ре­монт) або форму послуги (перевезення вантажу).

За ступенем готовності продукцію поділяють на готову, на­півфабрикати (напівпродукти) та неготову. Готова — це продук­ція, яка завершена в обробці й призначена для реалізації; на­півфабрикати — продукція, що незавершена в обробці, але гото­ва для реалізації; неготова — незавершена у виробництві, але така, що має бути завершена.

За конструкторською та технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну.

Готовою вважається продукція, яка повністю відповідає стан­дартам, а у разі їх відсутності — технічним, договірним або інпіим умовам, прийнята з виробництва на склад.

14 — 4-1132

Розділ 9

Бухгалтерський облік має забезпечити інформацію про кіль­кість, якість, вартість продукції. Натуральні характеристики ресурсів, які використовують у процесі виробництва, визначені системою одиниць СІ (Міжнародною системою одиниць) та прейс­курантами технічних умов (ТУ), а вартісні — грошовою одини­цею (гривня, марка, долар тощо).

Особливо актуальний облік випуску продукції в комплексних виробництвах, де з одного виду матеріалів виготовляють кілька видів готової продукції.

Продукція може бути основною, побічною або побіжною.

Бухгалтерський облік процесу виробництва залежить від кон­кретних розмірів, властивостей та характеру технології й орга­нізації виробництва та визначається індивідуальними особливо­стями. Інколи виготовлення одного продукту за різними техно­логічними прийомами вимагає різної системи групування статей витрат собівартості.

При цьому можливі два варіанти: готовий продукт має кіль­кісні параметри або і кількісні, і якісні. Усі ці характеристики мають міститися в документах на випуск, інакше калькулюван­ня собівартості продукції неможливе.

За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція мало чим відрізняється від основної, тому їх кількісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

Разом із тим від відходів слід відокремлювати технологічні витрати. У калькуляційних процесах важливим моментом є оцін­ка відходів. Сьогодні відходи оцінюють переважно за цінами можливої реалізації. Усі відходи у виробництві мають бути здані на склад і оформлені накладними. Раціональне використання відходів вимагає здійснення контролю з боку бухгалтерської служби за їх утворенням та використанням.

Супутня продукція як вихідний елемент виробничого процесу також має якісні та кількісні параметри, які повинні одержати вартісну характеристику. Така продукція оцінюється за звичай­ними або за договірними цінами, її вартість вираховують з витрат основного виробництва. Але такий підхід не можна вважати пра­вильним ні економічно, ні технічно, оскільки фактичне одержан­ня допоміжної продукції — це витрати на її виробництво.

На відміну від допоміжної побічна продукція не потребує до­даткових витрат. Така продукція створюється в комплексних

Облік витрат виробництва

виробництвах паралельно з основною. Для калькулювання со­бівартості основної продукції потрібно попередньо визначити кількісні, якісні та вартісні параметри побічної продукції. Оскіль­ки побічну продукцію одержують в одному технологічному про­цесі з основною, то краще її калькулювати як супровідну разом з основною, а не оцінювати на підставі окремих цінових даних. При цьому раціонально застосовувати метод коефіцієнтів, за якими можна встановити технічні пропорції та розподілити витрати між окремими видами продукції. Остаточний брак — це якісний по­казник роботи господарства. Як вихідний елемент процесу ви­робництва він має кількісні та якісні характеристики, на основі яких шляхом оцінки одержує вартісне вираження. На основі акта на брак його оцінюють за допомогою нормативної вартості з ура­хуванням місця та операції виникнення браку; вартість забрако-ваної продукції після цього відображають на рахунку 24 "Брак у виробництві", остаточні витрати від бракованої продукції відно­сять на дебет рахунка 23 "Виробництво".

Такий порядок обліку браку використовують при нормативно­му методі, оскільки сума витрат — це особливий вид відхилення від норм. У багатьох галузях витрати від браку нормуються. Передбачений нормою розмір витрат у цих випадках слід прий­няти за змінну величину витрат. Щоденно у випуску продукції на основі бухгалтерської довідки обліковують нормативний вид витрат, а фактичні витрати визначають звичайним шляхом. Різниця між фактичним та нормативним розміром витрат буде особливим видом відхилення. Матеріально-речові елементи, які на кінець зміни не перетворені в готовий продукт і перебувають на різних стадіях технологічного процесу, становлять незавер­шене виробництво.

Незавершене виробництво є найбільш складеним елементом калькуляційного процесу. В усіх випадках незавершене вироб­ництво повинне мати кількісні та якісні характеристики, на ос­нові яких можна оцінювати та визначати вартісні параметри. Кількісні параметри незавершеного виробництва визначають за даними оперативного обліку, а вартісні — за допомогою бухгал­терського обліку. На промислових підприємствах незавершене виробництво визначається двома методами: інвентаризацією або оперативним методом за даними оперативно-технічного обліку. Інвентаризацію незавершеного виробництва здійснює інвентари­заційна комісія, яка призначається керівництвом підприємства.

Розділ 9

Важливе значення має правильне визначення терміна "напівфаб­рикати (напівпродукти)".

Напівфабрикат (напівпродукт) — це продукт окремих тех­нологічних фаз (переділів, цехів, дільниць, бригад), який має пройти ще одну або декілька технологічних фаз (переділів) об­робки перш ніж стати готовою продукцією. Але для певної стадії (фази, переділу) він є закінченим. Якщо напівфабрикат для пев­ної фази (переділу) готовий і призначений для іншого виробни­цтва за межами господарства, тобто реалізується, то його обліко­вують як готову продукцію, і тоді наявність цього напівфабрика­ту не впливає на методику обліку зведення витрат. Якщо на­півфабрикат (напівпродукт) призначений для подальшої обробки на цьому підприємстві, то його міжцеховий рух обліковують як готову продукцію, і тоді наявність цього напівфабрикату не впли­ває на методику обліку зведення витрат. Якщо напівфабрикат (напівпродукт) призначений для подальшої обробки на цьому підприємстві, то його міжцеховий рух обліковується.

При безнапівфабрикатному варіанті обліку зведення витрат для контролю за збереженням напівфабрикатів, а також для визначення обсягу виготовленої продукції та стану залишків незавершеного виробництва у виробничих підрозділах (цехах, переділах) організується оперативний облік руху напівфабрикатів у натуральному вигляді. Основою такого обліку є документ внут­рішньовиробничого переміщення цінностей за ходом технологіч­ного процесу. У такому разі бухгалтерія має здійснювати конт­роль повноти та своєчасності обліку диспетчерськими службами внутрішньовиробничого переміщення напівфабрикатів. У кож­ному цеху обліковуються лише власні витрати. Собівартість го­тової продукції визначається шляхом сумування часткової участі кожного цеху. Це означає, що в незавершеному виробництві кож­ного цеху обліковують витрати з деталей та вузлів усіх цехів до випуску готового продукту.

При напівфабрикатному варіанті обліку зведення витрат ве­дуть системний облік руху напівфабрикатів на рахунках за хо­дом технологічного процесу. Передача напівфабрикатів із цеху в цех або на склад відображається на рахунках як у кількісних, так і у вартісних вимірах. З цією метою собівартість напівфабри­кату кожного цеху обчислюють щомісячно, сумуючи власні ви-

Облік витрат виробництва

трати та витрати, прийняті від цехів попередньої обробки. При цьому варіанті собівартість готового продукту визначається шля­хом послідовного нашарування витрат кожного цеху за ходом технологічного процесу.

Для обліку напівфабрикатів застосовують рахунок 25 "На­півфабрикати". У різних виробництвах застосовують різні види та форми документів для оформлення передачі або відпуску ма­теріалів зі складу у виробництво: накладні забірні карти, забірні листи, лімітно-забірні листи, вимоги тощо. Якщо видача зі скла­ду збігається з моментом передачі (запуску) у виробничий про­цес, то окремого документа не складають.

В окремих галузях виробництва передачу матеріалів у вироб­ничий процес оформляють у виробничому звіті: за бригадами, дільницями, цехами тощо. У цих звітах використовують такі по­казники: залишок на початок роботи зміни (або доби), надхо­дження за зміну (добу), передача в технологічний процес (тобто фактичні витрати), різні списання сировини та залишок на кінець зміни (доби). Крім того, ці звіти містять показники про кількість та якість випущеної з виробництва продукції.

При нормативному обліку виробництва у звітах показують також відхилення від норми (квоти, кошторису тощо) та зміни норм. На усі відхилення мають бути письмові пояснення.

В усіх виробництвах, за винятком дослідних та експеримен­тальних, витрати регламентуються рецептурою, нормативними картками та іншими документами. В окремих випадках дозволе­но замінювати одні матеріали іншими. Такий факт має бути оформлений спеціальним документом на заміну.

Між вхідною кількістю (масою) переданих у виробничий про­цес матеріально-речових елементів витрат і вихідною кількістю готової продукції, з додержанням певних технологічних пара­метрів виробничого процесу в органічних виробництвах (хімічній, харчовій ?« ін.), установлено нормативні пропорційні залежності. Вони затверджені у нормах виходу готового продукту.

Первинні документи або інші носії облікової інформації про передані у виробничий процес матеріали містять такі характери­стики: про спрямування витрат — центри первинного формуван­ня елементів витрат (продукт, структурний підрозділ, вид витрат); про характер відношення до норм (у межах норм, зміна норми або відхилення від неї).

Розділ 9

На основі цих документів складають залежно від наявності технічних засобів відомості, журнали-ордери, машинограми про формування витрат.

Але вартісні характеристики готового продукту мають бути розподілені на калькуляційні елементи — статті витрат (елемен­ти собівартості). Основними методами обліку витрат є попере-дільний (однопередільний, багатопередільний, попроцесний), по­замовний і нормативний.

Попередільний метод.Більш як дві третини промислових під­приємств мають передільну технологію виробництва продукції, отже, на них найбільш зручно застосовувати попередільний метод обліку витрат. Він означає, що витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку витрат застосовують на промислових підприємствах (або в інших галузях), де продукція виготовляється з послідовною переробкою вихідної сировини за окремими стадіями (переділа­ми, фазами) технологічного процесу. Після кожного переділу, фази або стадії одержують напівпродукт (напівфабрикат), який можна або здати на склад, або перед передачею на наступний переділ (фа­зу, стадію) обчислити за кількісними і вартісними параметрами.

Переділ — це визначена сукупність технологічних операцій, внаслідок виконання яких одержують продукт праці, готовий для певної сукупності (напівфабрикат, напівпродукт). Попере­дільний метод має два варіанти: одно- та багатопередільний.

При однопередільному методі технологічний процес не по­діляється, становлячи єдине ціле від першої операції до останньої.

Багатопередільний метод застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, пе­реділів) і в кінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують у кінці останнього переділу.

У попередільних виробництвах виготовляють різні види про­дукції, що вимагає роздільного обліку витрат не лише за пере­ділами, а й за окремими продуктами.

Тому важливим завданням бухгалтерського обліку витрат виробництва є облік прямих витрат за продуктами в межах кож­ного переділу (фази) технологічного процесу.

Облік витрат виробництва

Попередільний метод обліку витрат має в різних галузях свої особливості, які пов'язані з особливостями технології та органі­зації виробництва та незавершеного виробництва. Зведення ви­трат та визначення собівартості продукції в цілому по господар­ству здійснюють напівфабрикатним або безнапівфабрикатним ме­тодом. У першому випадку напівфабрикати передають з одного переділу на інший за кількістю, тобто без вартісної оцінки. Для визначення загальної собівартості продукції кінцевого переділу витрати за окремими переділами підсумовують і загальну суму поділяють між готовою продукцією та незавершеним виробни­цтвом. В іншому разі (при безнапівфабрикатному методі зведення витрат та розрахунку собівартості продукції) спочатку кальку­люють напівфабрикати кожного переділу (або фази) технологіч­ного процесу. Напівфабрикати передають з одного переділу (фази) на інший за кількістю і за вартістю, які визначають на підставі калькуляції.

Різновид попередільного методу обліку витрат на виробництві — попроцесний метод. Особливістю підприємств цих галузей є від­сутність незавершеного виробництва. При цьому не треба ділити загальну суму витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом.

В усіх випадках синтетичний облік ведуть на рахунку 23 "Ви­робництво". Після зведення витрат починають калькулювання собівартості продукції. Для цього визначають незавершене ви­робництво за кожним переділом або фазою технологічного про­цесу, оцінюють його за методом галузевих рекомендацій та чин­ним законодавством про оцінку ресурсів.

Позамовний методобліку витрат на виробництво застосовують переважно в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку при цьому методі є окреме замовлення. Фактич­ну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, послуг) визна­чають або після передачі на склад, або після здачі (передачі) за­мовнику безпосередньо.

Нормативний методє визначним досягненням економічної науки. Сутність його зводиться до того, що витрати, на вироб­ництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:

Розділ 9

1) витрати в межах норми (плану, кошторису, квоти);

2) зменшення (економію) або збільшення витрат (перевитра­ти) порівняно з нормою (квотою, кошторисом, планом) внаслі­док зміни норми під впливом технічного прогресу;

3) відхилення витрат порівняно з нормою (квотою, планом, кош­торисом) до зменшення (економія) або збільшення (перевитрати).

Другий і третій елементи за своєю природою однозначні, оскіль­ки мова йде про відхилення від норм (квоти, плану, кошторису). Тому нормативний метод можна характеризувати як облік ви­трат у межах норм та витрат, які відхиляються від норми. Кож­ний такий випадок має бути зафіксований в окремому документі зі спеціальною позначкою та наявністю характеристик про місце виникнення відхилення (цех, бригада, дільниця), причини відхи­лення, ініціатора або винуватця відхилення, кількісні та вартісні характеристики відхилення. Для відображення з обліку цих да­них у кожному господарстві розробляють кодифікатор відхилен­ня; вид норм та змін норм. У зв'язку з цим нормативний облік можна застосовувати разом з усіма розглянутими вище метода­ми: попередільним, позамовним, попроцесним. Передумовою нормативного методу є наявність норм витрат, які задовольня­ють потреби планування та обліку, що дає можливість до почат­ку виробничого процесу складати нормативну калькуляцію про­дукту (виробу роботи, послуги), а після завершення процесу на основі нормативної калькуляції та поточного обліку про відхи­лення та зміни норм визначати фактичну собівартість продукції. При нормативному методі до поточного обліку включають три по­казники: витрати в межах норм, відхилення від норм внаслідок їх змін та відхилення від норм внаслідок технічних, технологічних, організаційних та інших причин. Кожний з цих елементів має бути документально оформлений. Відхилення або зміни оформлюють відповідно до характеру технології, форм оплати праці, виду си­ровини або матеріалів, які використовуються у виробництві.

Основною ознакою нормативного обліку витрат на виробни­цтво є те, що облік здійснюється за ходом технологічного проце­су, тому будь-які відхилення або зміна норм виявляються негай­но на тій чи іншій операції. Між нормативним та ненорматив­ним методами є такі істотні відмінності:

— при ненормативному методі будь-які відхилення від нор­мативних (планових, кошторисних) витрат виявляються після

Облік витрат виробництва

завершення виробничого процесу. Тому на основі даних обліку неможливо втручатися безпосередньо у виробничий процес че­рез відсутність даних про відхилення;

— застосовуючи нормативний облік витрат на виробництво, відхилення (зміни) виявляються безпосередньо на конкретній операції технологічного процесу, що дає змогу визначити місце виникнення відхилення, причини, характер, ініціатора або ви­нуватця тощо;

— при нормативному методі всі зміни норм мають бути зафік­совані в спеціальному документі "Повідомлення про зміни норм", а відхилення — у документі залежно від форм методу виявлен­ня, первинному документі (наприклад, при заміні матеріалів), інвентарній відомості (при інвентарному методі відхилення) або розкрійній карті (при аналогічному методі виявлення відхилен­ня). Лише незначна кількість відхилень виявляють за допомо­гою розрахункового методу.

Відхилення від норм (кошторису, квоти, плану) при ненорма­тивних методах обліку (попередільному, попроцесному, позамов­ному) можна виявити лише після закінчення всіх бухгалтерських процедур обліку витрат на виробництво та підсумкових робіт.

Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складання нормативної калькуляції. Нормативна собівартість продукції (виробу, роботи, послуги) — це вид попе­редньої собівартості на початок якогось періоду (року, кварталу, місяця). Нормативна калькуляція складається на основі чинних на початок року норм витрат на конкретний вид продукції в розрізі елементів собівартості (статей витрат). Методика складання нор­мативної калькуляції собівартості продукції залежить від галузе­вих особливостей. Є менш трудомісткий процес складання норма­тивної калькуляції — складання відомості нормативного набору витрат за цехами, яка характеризує частку цеху у витратах на відповідну продукцію (продукт). Така відомість складається лише з прямих витрат, а непрямі витрати визначаються в цілому.

Нормативну калькуляцію застосовують для обчислення оцінки вартості випущеної продукції, незавершеного виробництва, а та­кож браку у виробництві. Калькулювання — це визначення у вар­тісному вираженні величини витрат, які припадають на кальку­ляційну одиницю. За допомогою калькулювання обліковують со­бівартість. Метою калькулювання фактичної собівартості у вироб-

Розділ 9

ництві є собівартість продукції. Для того, щоб калькулювати фак­тичну собівартість готової продукції, треба обліковувати її випуск. Для визначення собівартості потрібно мати як кількісні, так і якісні характеристики продукції. Продукція може бути виробом, роботою, послугою.

Собівартість продукції розраховують за калькуляційними еле­ментами — статтями витрат. Статті витрат — це галузевий ас­пект побудови собівартості, а іноді навіть виробничий. Номен­клатура статей витрат на різних підприємствах різна і залежить від потреб управління.

Об'єктом калькуляції є собівартість продукції (виробу, послу­ги або роботи), але слід мати на увазі не тільки об'єкти, а й каль­куляційні одиниці. Калькуляційними одиницями відносно гото­вої продукції можуть бути: сукупна собівартість, тобто собівар­тість усієї продукції, яку випустило підприємство, його виробни­чий підрозділ (цех, бригада, дільниця); собівартість окремого виду продукції (виробу, напівфабрикату); собівартість кількісної (метр, пара, тонна тощо) або якісної (сухих речовин, вологості тощо) натуральної одиниці виміру.

Ці одиниці виміру виступають послідовно в калькуляційному процесі. Для того, щоб обчислити собівартість виду продукції, треба мати обчислену сукупну собівартість продукції. Неможли­во визначити собівартість натуральної одиниці виміру, якщо попередньо не визначено собівартість окремого виду продукції. Відсутність будь-якого фактора калькуляційного процесу спро­щує процес обчислення фактичної собівартості продукції.

Поєднання різних факторів визначається такими методами калькулювання фактичної собівартості продукції.

1. Підсумування витрат. Цей метод застосовують, коли в каль­
куляційному періоді мають місце такі фактори: поточні витрати,
витрати на виправлення браку та незавершене виробництво на
початок калькуляційного періоду.

2. Виключення витрат та відходів. Застосовують, коли на­
явні є такі фактори: відходи виробництва, побічна та побіжна
продукція, якщо вони оцінюються заздалегідь і не обчислюються
окремо, остаточний брак (якщо його вартість повністю відшкодо­
вується винуватцями).

3. Розмежування витрат. Застосовується, коли крім поточ­
них витрат мають місце такі фактори: незавершене виробництво

Облік витрат виробництва

на кінець калькуляційного періоду, побічна продукція (якщо вона калькулюється).

4. Комбінований метод. Застосовується в усіх інших випадках.

Перелічені методи калькулювання фактичної собівартості про­дукції є основними для всіх галузей господарювання. За цими ме­тодами обчислюють фактичну собівартість всієї продукції, яка ви­пущена виробництвом за певний період (місяць, квартал, сезон, рік).

Контрольні запитання та тести

Контрольні запитання

1. Якими нормативними документами регламентуються ви­знання, класифікація та облік витрат на підприємствах України?

2. Назвіть основні умови визнання витрат.

3. Наведіть класифікацію витрат за елементами згідно П(С)БО 16.

4. Наведіть класифікацію витрат за функціональною озна­кою згідно з П(С)БО 16.

5. Дайте визначення собівартості реалізованої продукції, товарів, послуг.

6. Дайте визначення адміністративних витрат, наведіть приклади.

7. Дайте визначення фінансових витрат, наведіть приклади та складові.

8. Дайте визначення витрат на збут та наведіть приклади.

9. Дайте визначення витрат на податок з прибутку та
надзвичайних витрат.

10. Які зменшення активів не визнаються витратами?

11. Як відображаються витрати у фінансовій звітності?

12. Поясніть сутність використання спрощеної схеми обліку витрат.

13. Поясніть сутність використання схеми обліку витрат за функціональною ознакою.

14. Поясніть сутність використання розгорнутої схеми об­ліку витрат підприємства.

15. Зробіть порівняльний аналіз трьох схем обліку витрат, обґрунтуйте їх переваги та недоліки.

Розділ 9

Тести

1. 1 січня 2002 р. підприємством сплачено 6000 грн за перед­
плату періодичної преси на І півріччя 2002 р.

Витрати за січень становлять:

а) 1000 грн — інші операційні витрати;

б) 1000 грн — адміністративні витрати;

в) 6000 грн — адміністративні витрати;

г) 6000 грн — витрати майбутніх періодів.

2. Не визнаються витратами звітного періоду:

а) погашення одержаних позик;

б) гонорари за професійні послуги;

в) післяпродажне обслуговування клієнтів;

г) відсотки за позиками.

3. До собівартості реалізованої продукції не входять:

а) витрати на виробництво реалізованої продукції;

б) витрати на придбання реалізованих товарів;

в) амортизація нематеріальних активів;

г) немає правильної відповіді.

4. До адміністративних витрат належать:

а) витрати на персонал офісу;

б) гонорари за професійні послуги;

в) місцеві податки;

г) всі відповіді правильні.

5. До витрат на збут не належать:

а) витрати на рекламу та дослідження ринку;

б) надання знижок покупцям;

в) витрати на дослідження та розробки;

г) післяпродажне обслуговування клієнтів.

6. До витрат на фінансові операції не належать:

а) відсотки за позиками;

б) відсотки за випущеними облігаціями;

в) витрати на фінансову оренду;

г) собівартість реалізованої фінансової інвестиції.

Облік витрат виробництва

7. До витрат іншої звичайної діяльності належать:

а) витрати на рекламу та дослідження ринку;

б) витрати на утримання персоналу офісу;

в) витрати на дослідження та розробки;

г) уцінка необоротних активів.

8. Рахунки класу 8 класифікують витрати:

а) за функціональною ознакою;

б) елементами;

в) центрами виникнення;

г) центрами відповідальності.

9. Рахунки класу 9 класифікують витрати:

а) за функціональною ознакою;

б) елементами;

в) центрами виникнення;

г) центрами відповідальності.

10. Спрощена схема обліку витрат зумовлює використання рахунків:

а) класу 8;

б) класу 9;

в) класів 8 та 9;

г) немає правильної відповіді.

11. Схема обліку витрат за функціональною ознакою зумовлює
використання рахунків:

а) класу 8;

б) класу 9;

в) класів 8 та 9;

г) немає правильної відповіді.

12. Розгорнута схема обліку витрат зумовлює використання
рахунків:

а) класу 8;

б) класу 9;

в) класів 8 та 9;

г) немає правильної відповіді.

13. Бухгалтерський запис Д-т 93 — К-т 685 означає операцію:
а) відображення суми витрат на рекламу;

Розділ 9

б) відображення суми орендної плати за приміщення офісу;

в) оплата послуг;

г) нарахування заробітної плати працівникам відділу збуту.

14. Бухгалтерський запис Д-т 92 — К-т 131 означає опера­
цію:

а) відображення суми витрат на амортизацію основних вироб­
ничих засобів;

б) відображення суми амортизації нематеріальних активів;

в) оплата послуг за ремонт основних засобів;

г) нарахування заробітної плати працівникам відділу транс­
порту.

15. Бухгалтерський запис Д-т 23 — К-т 91 означає операцію:

а) списання на собівартість виготовленої продукції суми роз­
поділених загальновиробничих витрат;

б) відображення суми орендної плати за приміщення складу;

в) нарахування пені;

г) списання на фінансовий результат суми розподілених за­
гальновиробничих витрат.

16. Бухгалтерський запис Д-т 944 — К-т 38 означає операцію:

а) нарахування резерву сумнівних боргів на дебіторську за­
боргованість за реалізовані товари, роботи, послуги;

б) нарахування резерву сумнівних боргів на кредиторську за­
боргованість за реалізовані товари, роботи, послуги;

в) списання нестачі запасів;

г) списання на фінансовий результат суми безнадійних боргів.

17. Бухгалтерський запис Д-т 96 — К-т 141 означає операцію:

а) відображення збитків від інвестицій;

б) нарахування пені;

в) списання нестачі запасів;

г) оплата послуг за ремонт транспортних засобів.

18. Податок на прибуток відображається:

а) рахунок 98 та рядки 180 та 210 ф. 2 "Звіт про фінансові
результати";

б) рахунок 98 та рядки 230 та 190 ф. 2 "Звіт про фінансові
результати";

Облік витрат виробництва

в) рахунок 98 та рядки 220 та 180 ф. 2 "Звіт про фінансові
результати";

г) рахунок 98 та рядки 140 та 160 ф. 2 "Звіт про фінансові
результати".

19. Адміністративні витрати відображаються:

а) рахунок 92 та рядок 070 ф. 2 "Звіт про фінансові результати";

б) рахунок 94 та рядок 070 ф. 2 "Звіт про фінансові результати";

в) рахунок 95 та рядок 070 ф. 2 "Звіт про фінансові результати";

г) рахунок 97 та рядок 070 ф. 2 "Звіт про фінансові результати".

20. Витрати на збут відображаються:

а) рахунок 92 та рядок 070 ф. 2 "Звіт про фінансові результати";

б) рахунок 93 та рядок 080 ф. 2 "Звіт про фінансові результати";

в) рахунок 93 та рядок 100 ф. 2 "Звіт про фінансові результати";

г) рахунок 94 та рядок 090 ф. 2 "Звіт про фінансові результати".

Матриця відповідей на тести

ФІНАНСОВИЙ ОБЛІК 2

Розділ 1

ОБЛІК ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЗА РОЗРАХУНКАМИ

З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ

1.1. Сутність постачання. Призначення обліку розрахунків із постачальниками.

1.2. Документальне оформлення операцій з постачальника­ми і підрядниками.

1.3. Облік розрахунків з постачальниками і підрядниками.

1.4. Нестачі при отриманні товарно-матеріальних цінностей і їх облік.

1.1. Сутність постачання. Призначення обліку розрахунків із постачальниками

Будь-яке виробниче підприємство створюється з метою виго­товлення продукції та її реалізації. Але здійснення виробництва неможливе, якщо немає обладнання, устаткування, будівель, без сировини, матеріалів, які в процесі обробки перетворюються на готовий продукт.

Таким чином, процес придбання засобів виробництва є важ­ливою передумовою для здійснення основної діяльності підприєм­ства.

Процес постачання (придбання) — це сукупність операцій, спрямований на забезпечення підприємства предметами та засо­бами праці, необхідними для здійснення господарської діяльності. У процесі придбання відбувається заготівля всього необхідного для процесу виробництва: основних засобів, нематеріальних ак­тивів, матеріальних ресурсів. Цей процес має відбуватися безпе­рервно та рівномірно, оскільки надлишок або нестача матеріаль­них запасів негативно впливає на кінцевий результат господар­ської діяльності.

Облік зобов'язань за розрахунками з постачальниками 225

Основні завдання обліку процесу придбання такі:

1) правильне і своєчасне встановлення обсягу необхідних обо­ротних і необоротних активів;

2) виявлення всіх витрат, пов'язаних із заготівлею засобів та предметів праці;

3) визначення фактичної собівартості придбаних засобів та предметів праці;

4) визначення результатів постачальницької діяльності, облік розрахунків із постачальниками за придбані цінності.

Центральним моментом обліку процесу постачання є облік розрахункових операцій з постачальниками та підрядниками.

Постачальники — це юридичні або фізичні особи, які здійсню­ють постачання товарно-матеріальних цінностей, надають послу­ги, виконують роботи.

Підрядники — це спеціалізовані підприємства або фізичні осо­би, які виконують будівельно-монтажні роботи при спорудженні об'єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво.

Закупівля як процес придбання товарів (послуг, робіт) залеж­но від оплати поділяється:

— на закупівлю в кредит — придбання товарів із відстроченням платежу;

— закупівлю з передоплатою — придбання товарів з поперед­ньою оплатою.

Дуже важливим при купівлі товарно-матеріальних цінностей є вибір постачальника. Тому, вибираючи його, для зменшення ризику і підвищення надійності поставок потрібно враховувати такі моменти:

1) вартість товару (включаючи витрати на зберігання, транс­портування і страхування);

2) умови платежу;

3) гарантійні строки;

4) ремонт і післяпродажне обслуговування;

5) відповідність продукції постачальника стандартам якості;

6) можливість закупок безпосередньо у виробників або оптовиків;

7) географічне місце розташування постачальника;

8) основні види діяльності та його фінансовий стан;

Розділ 1

9) виробничу потужність та обсяги випуску продукції за остан­ні роки.

Завдання обліку розрахункових операцій з постачальниками і підрядниками такі:

— своєчасне документальне оформлення розрахункових опе­рацій;

— ведення аналітичного і синтетичного обліку розрахунків з постачальниками з дотриманням принципів бухгалтерського обліку;

— своєчасне і достовірне відображення розрахункових опе­рацій у податковому обліку;

— своєчасна взаємна звірка розрахунків з кредиторами і де­біторами;

— недопущення нереальної кредиторської та дебіторської за­боргованості;

— недопущення порушення строків оплати нерезидентами експортного товару, строків отримання оплаченого імпортного товару, а також строків отримання імпортного товару за бартер­ними операціями;

— своєчасне і якісне проведення річної інвентаризації розра­хунків із постачальниками;

— дотримання умов поставки, передбачених у договорі або кон­тракті купівлі-продажу, в яких має міститися письмова згода сторін про поставку товарів, а також зобов'язання сплатити за нього грошову суму.

Виконання названих вище завдань забезпечує комплексність обліку розрахунків з постачальниками, сприяє всебічному конт­ролю за ними.

1.2. Документальне оформлення операцій із постачальниками і підрядниками

Основними джерелами інформації для контролю розрахункових відносин з постачальниками і підрядниками є первинні документи.

Порядок та форми розрахунків між покупцем і постачальни­ком визначаються в господарських договорах або контрактах купівлі-продажу.

Розділ 1

початкову вартість, строк корисної експлуатації, норму зносу (амортизації), дільниці, де буде використовуватись об'єкт, поря­док використання, підписи осіб, які прийняли об'єкт, та ін.). До них обов'язково додаються документи, що підтверджують відповідні права на цей об'єкт (табл. 2.1.1).

Таблиця 2.1.1. Документи, що підтверджують права на об'єкт

Основними типовими документами з оприбуткування запасів від вітчизняного постачальника є накладні, товаротранспортні накладні, залізничні накладні, акти про приймання матеріалів, податкові накладні (де вказується податковий кредит з ПДВ) тощо.

Матеріали, що надходять на склад, ретельно перевіряють, вста­новлюється відповідність їх якості, кількості, асортименту умо­вам поставок і супровідним документам. Якщо не виявлено роз­ходжень, матеріали приймають. При цьому можливі два варіан­ти оформлення оприбуткування: безпосередньо на документі по­стачальника або шляхом виписування прибуткового ордера. При­буткові ордери використовують для кількісно-сумового обліку ма­теріалів, що надходять від постачальників або з переробки.

Коли є розбіжності у кількості та якості з даними супровідних документів постачальника, а також для матеріалів, що надійшли

Облік зобов'язань за розрахунками з постачальниками 229

без платіжних документів, складають Акт про приймання ма­теріалів (типова форма № М-7).

Акт складається комісією, яку призначає керівник підприєм­ства і до якої входять завідувач складу, представник відділу по­стачання (або відповідальна особа) та ін. Цей акт є підставою для оприбуткування бухгалтерією фактично прийнятих матеріалів. Прибутковий ордер при цьому не заповнюється.

Товарно-матеріальні цінності, що доставлені від постачальника залізничним транспортом, оприбутковуються на склад на підставі залізничної накладної. При одержанні вантажів із залізничної станції експедитор повинен перевірити відповідність кількості місць, що надходять, і знаків маркування на них з даними супро­відних документів. Якщо при прийманні вантажу буде встановле­но розходження з даними, зазначеними в транспортних докумен­тах, або виникнуть питання щодо цілісності вантажу (зірвана або пошкоджена пломба), складають комерційний акт. Цей акт є ос­новою для подання претензій до залізниці про відшкодування збитків.

Матеріальні цінності, що надійшли від постачальника автомо­більним транспортом, оприбутковують на склад на підставі това­ротранспортної накладної, одержаної від вантажовідправника.

У разі надходження вантажу на склад без документів відділ постачання виписує наказ складу про приймання вантажу без документів. Завідувач складу здає накази до бухгалтерії разом з прибутковими ордерами.

Платіжними документами, які використовуються при опера­ціях оплати товару, є рахунки-фактури, платіжні доручення, виписки банків тощо.

Необхідно щоденно одержувати рахунки-фактури (ф. № 868), перевіряти їх відповідність надходженню матеріальних цінностей на склад підприємства (відділ постачання) і контролювати своє­часність їх оплати (фінансовий відділ підприємства, а на малому підприємстві — головний бухгалтер).

Необхідно забезпечити своєчасне оформлення надходження матеріалів, за цим мають стежити працівники бухгалтерії (мате­ріальний відділ або головний бухгалтер малого підприємства).

На практиці трапляються випадки, коли виробничі запаси надходять до складу без рахунків-фактур постачальників. Такі поставки називають невідфактурованими. Бухгалтерія має орга-

Розділ 1

нізувати окремий облік розрахунків за ці матеріали і вжити за­ходів для своєчасного одержання рахунків від постачальників.

Розрахункові документи, які надає підприємство-постачаль-ник покупцеві на суму оплати за отриману продукцію, виконані роботи чи надані послуги, мають бути акцептовані.

Акцепт розрахункових документів — це підпис керівника (або уповноваженої особи) (акцептанта) на рахунку, який засвідчує згоду на його оплату. Після цього покупець надає своєму банку платіжне доручення на оплату за придбаний товар і отримує виписку уповноваженого банку про списання грошових коштів з поточного рахунка. Якщо оплата товару проводиться через підзвітну особу, то використовуються видатковий касовий ордер на видачу готівки під звіт та авансовий звіт про використання виданої готівки (з квитанцією до прибуткового ордера, чеком ЕККА, з копією чека з відміткою "сплачено").

• ⇐ Назад
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 141516
• 17
• 18
• 19
• 20
• 21
• 22
• 23
• Далее ⇒