Заходи і способи обробітку ґрунту

Одноразову дію на ґрунт ґрунтообробними машинами і зна ряддями називають прийомом обробітку ґрунту.

Технологічні операції при механічному обробітку ґрунту вклю­чають окремі прийоми обробітку, основними з яких є оранка, лущення, культивація, боронування, шлейфування, коткування, плоскорізний обробіток.

Найпоширенішими способами обробітку ґрунту є полицевий та безполицевий. Полицевим називається обробіток ґрунту по-лицевими знаряддями з повним або частковим перевертанням його шарів. Безполицевий обробіток ґрунту здійснюють без перевертання шарів.

Оранка — це обробіток ґрунту плугом, під час якого він под­рібнюється, розпушується та перевертається.

Найдосконалішою є оранка плугом з передплужником (культур­на оранка). Передплужник за будовою нагадує корпус плуга. Вста­новлюють його перед кожним корпусом плуга, при цьому відстань від носка передплужника до носка основного корпуса 25-30 см (рис. 32). Передплужник зрізує і скидає на дно борозни верхній шар ґрунту 10-12 см завтовшки, а основний корпус плуга прикри­ває його нижнім розпушеним шаром. Під час оранки плугом з пе­редплужником краще загортаються в ґрунт післяжнивні рештки і бур'яни, зменшуються брилистість та гребенястість ґрунту.

 

Рис. 32. Установка передплужника і дискового ножа на плузі:

1 — корпус плуга; 2 — передплужник; 3 — дисковий ніж; 4 — кутник

Як правило, плугом з передплужниками орють на ґрунтах, де глибина орного шару не менш як 20 см. Якщо глибина орного шару менша, то верхній шар ґрунту, скинутий передплужником на дно борозни, не повністю прикривається нижнім, а це особ­ливо важливо під час обробітку задернілих ґрунтів.

Плуги без передплужників використовують на осушених бо­лотах з товстим шаром торфу, на розкорчованих ділянках, де пеньки ускладнюють роботу передплужників, під час заорюван­ня у ґрунт гною, сидеральних добрив та при повторному пере­орюванні поля.

На якість оранки впливає її глибина та строки проведення. Найбільш поширена осіння зяблева оранка. Після зяблевої оран­ки у ґрунті більше нагромаджується вологи, краще відновлюється структура, а також підвищується ефективність боротьби з бур'я­нами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур. Проведення зяблевої оранки сприяє зменшенню напруженості під час весняно-польових робіт.

Багаторічними дослідженнями доведено, що високі і сталі врожаї ярих культур збирають тоді, коли їх висівають на полях, де провели зяблеву оранку. Весняну оранку застосовують тільки на заплавних та на легких за гранулометричним складом ґрун­тах на Поліссі під час внесення органічних добрив навесні.

Орати поле треба тоді, коли настане фізична спілість ґрунту (вологість 40-60% повної вологоємкості). При цьому трактором витрачається найменше тяглових зусиль, ґрунт не мажеться, не розпилюється і добре кришиться, тоді як при оранці перезволо­женого або пересушеного ґрунту утворюються великі брили або він розпилюється.

Велике значення для підвищення родючості ґрунту та для вирощування високих урожаїв має глибина оранки. Після оранки краще розвивається коріння культурних рослин, у ґрунті нагро­маджується більше вологи і поживних речовин. Глибока оранка ефективна також для боротьби з бур'янами, шкідниками та хво­робами рослин.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов і біологічних особли­востей вирощування рослин оранку проводять на різну глибину.

Оранку на глибину до 20 см називають мілкою, до 20-22 — звичайною, понад 20-22 — глибокою, а понад 40 см — план­тажною.

При систематичному застосуванні мілкої оранки збільшуєть­ся забур'яненість полів, поширюються шкідники та хвороби, спо­стерігається нестача вологи для культурних рослин. Глибока або звичайна оранка сприяє більшому накопиченню і збереженню вологи, в ґрунті, поліпшенню його фітосанітарного стану та умов для життєдіяльності корисної мікрофлори.

Сільськогосподарські культури по-різному реагують на глиби­ну оранки. Значний приріст врожаю при глибокій оранці (до 30-32 см) дають цукрові буряки, картопля, кукурудза, соняшник, овочеві культури. Під зернові колосові культури рекомендується орати на глибину до 25 см. Плантажну оранку застосовують при закладанні садів та ягідників. Дослідами встановлено, що після­дія глибокої оранки триває протягом 2-3 років, тому в сівозміні щорічно її не проводять.

Найкращі наслідки отримують при застосуванні рекомендо­ваного для всіх зон України обробітку ґрунту на різну глибину, тобто при поєднанні глибоких обробітків (30-32 см) із звичай­ними (20-22 см) та мілкими (до 16 см). На періодичність їх впли­вають прийняте чергування культур у сівозміні, а також ґрунто­во-кліматичні умови. Крім того, поперемінна глибина основного обробітку ґрунту в сівозміні має як агротехнічне, так і економічне значення.

Способи оранки.На виробництві використовують два спосо­би оранки: загінний і гладенький. Застосування того або іншого способу оранки залежить від розміру та форми поля, конструкції плугів. Найпоширенішим способом оранки є загінний (рис. 33).

 

Рис. 33. Схема загінної оранки врозгін (а) та всклад (б)

 

Техніка загінної оранки починається з поділу поля на загінки прямокутної форми. Довжина загінки, як правило, відповідає довжині поля, а ширина її кратна ширині захвату орного агрега­ту. Цього треба дотримуватися для того, щоб не залишалися нерозорані місця (огріхи), обробка яких потребує додаткових витрат полива та часу. Ці смуги орють упоперек напрямку загін­ки після закінчення їх обробітку.

Виділені загінки орють всклад або врозгін. Оранку всклад починають з середини загінки, а в кінці її повертають вправо. При цьому посередині загінки утворюється звальний гребінь, а між сусідніми загінками — розгінні борозни. Оранку врозгін почина­ють з правого боку загінки, а в кінці її повертають вліво, внаслі­док чого посередині загінки утворюється розгінна борозна, а по краях — звальні гребені.

Після загінної оранки на полі залишаються звальні гребені і розгінні борозни, які погіршують умови використання сільсько­господарських машин, зокрема комбайнів, та посилюють проце­си ерозії ґрунтів. Тому, щоб зменшити кількість борозен і гребенів, поле розбивають на непарну кількість загінок — три, п'ять, сім і т. д. На непарних загінках орють всклад, а на парних — врозгін, що дає змогу вдвоє зменшити кількість борозен та гребенів на полі, оскільки борозни непарних загінок закриваються після оран­ки парних, а по межах загінок не утворюються ні борозни, ні гребені.

Гладеньку оранку, після якої на полі не залишається ні розгін-них борозен, ні звальних гребенів, застосовують у гірських райо­нах, в умовах зрошення та на дослідних ділянках. Для цього вик ристовують спеціальні балансирні (з двома секціями корпусів правим і лівим) або оборотні (кожний плуг з правим і лівим ко пусами) плуги.

Щоб зменшити ерозію ґрунту на схилах, його орють упоперек схилу або по горизонталях.

Для районів, де є прояви вітрової ерозії, та районів з не­стійким зволоженням розроблено ґрунтозахисну систему обро­бітку ґрунту. Вона передбачає збереження на поверхні поля стерні або мульчуючого шару з органічних решток для накопичення снігу та захисту ґрунту від ерозії. У цих районах основний обробіток ґрунту здійснюють культиваторами-плоскорізами та плоскоріза-ми-глибокорозпушувачами на глибину до ЗО см. Такий вид об­робітку ґрунту називається плоскорізним.

Прийоми поверхневого обробітку ґрунту.До поверхневих прийомів обробітку ґрунту належать такі: лущення, культивація, боронування, шлейфування, прикочування та малування. При їх застосуванні забезпечується розпушування ґрунту, вирівнюван­ня та ущільнення його верхнього шару, знищення бур'янів. Ці прийоми поверхневого обробітку ґрунту сприяють доброякісному проведенню сівби, догляду за рослинами та збиранню врожаю.

Лущення— це обробіток ґрунту після збирання культур су­цільного способу сівби, який забезпечує подрібнення, розпушу­вання, часткове перевертання та перемішування ґрунту, підрізу­вання бур'янів та загортання їх насіння у верхній шар ґрунту.

Основним завданням лущення є збереження і нагромаджен­ня вологи в ґрунті та знищення бур'янів. Крім того, лущення змен­шує питомий опір ґрунту ґрунтообробним знаряддям, що дає змогу якісно обробити поле.

Лущення стерні виконують відразу після збирання зернових або вслід за ним тому, що навіть при незначному запізненні з лущенням ґрунт швидко висихає й ефективність його значно знижується.

Для лущення стерні застосовують дискові та лемішні лущиль­ники (рис. 34, 35). Здебільшого кращу якість лущення забезпе­чують лемішні знаряддя. Дискові лущильники добре подрібню­ють коріння багаторічних трав, особливо кореневища і дернину, проте погано заглиблюються в ґрунт улітку, який буває сухим та ущільненим. Тому для збільшення глибини розпушування, а також для підрізування бур'янів диски батареї встановлюють під відповідним кутом до напряму руху агрегату (кут атаки), який можна змінювати від 15 до 35°. На забур'янених полях диски слід встановлювати під кутом 30-35°.

Переваги полицевих лущильників перед дисковими полягають у тому, що вони забезпечують глибше лущення поверхні поля, більше підрізують бур'янів і краще заробляють їх у ґрунт. Промис­ловість випускає лемішні лущильники марок ПЛ-5-25 і ППЛ-10-25, ПЛС-6-25 якими можна лущити на глибину від 8 до 16 см, та дис­кові марок ЛДГ-10А(Б), ЛДГ-15А, ЛД-14, ЛД-10, що обробляють ґрунт на глибину від 6-8 до 10-12 см. Лемішні лущильники вико­ристовують насамперед на полях, забур'янених коренепарост­ковими та кореневищними бур'янами. Мілке лущення на глиби­ну 5-6 см дисковими знаряддями ефективніше у боротьбі з одно-та дворічними бур'янами.

 

Рис. 34. Причіпний дисковий гідрофікований лущильник ЛДГ-10Б: 1 — каретка з самоустановлюваними колесами; 2 — батарея дискова; З — тяга; 4 — брус секції; 5 — рама; 6 — опорне колесо; 7 — гідро­циліндр

Рис. 35. Лемішний плуг-лущильник ППА-10-25:

1 — корпус; 2 — секція рами; 3 — колесо; 4 — вісь; 5 — штанга; 6,7 — регулятори глибини; 8 — довантажувач; 9 — гідроциліндр; 10 — при­чіпний пристрій

 

Щоб забезпечити високу якість лущення, під час підбору зна­рядь і встановлення глибини слід враховувати біологічні особли­вості та видовий склад бур'янів, ущільнення та вологість ґрунту тощо. Якщо на полі переважають малорічні бур'яни, лущення про­водять на глибину 6-8 см, а якщо поле засмічене багаторічними бур'янами, глибину лущення збільшують до 10-14 см. Запирієні ділянки поля обробляють дисковими лущильниками у двох на­прямах. Якщо коренепаросткових бур'янів дуже багато, поле лущать двічі: перший раз дисковими знаряддями на глибину 6-8 см, а другий — лемішними лущильниками на глибину 10-12 см під час появи розеток бур'янів.

Важливим показником високоякісного лущення є відсутність на поверхні поля будь-яких огріхів, повне підрізування бур'янів та стерні, загортання в ґрунт насіння бур'янів і створення розпу­шеного шару ґрунту, який забезпечує збереження та нагромад­ження вологи під час опадів.

Для лущення важких ущільнених ґрунтів після вирощування багаторічних трав застосовують важкі дискові борони марок БДВ-6, БДТ-3 або БДВ-7 (рис. 36).

 

Рис. 36. Важка дискова борона БДТ-3:

1 — причіпний пристрій; 2 — регулювальний гвинт; 3 — колесо; 4 — рама; 5 — важіль; 6 — тяга; 7 — гідроциліндр; 8 — вісь; 9 — кулак; 10 — чистих; 11 — батареї дисків

 

Культивація— це суцільний або міжрядний обробіток ґрун­ту культиваторами, який забезпечує подрібнення, розпушуван­ня, часткове перемішування та вирівнювання ґрунту, а також підрізування бур'янів. Глибина культивації досягає 14 см. Куль­тивація поліпшує водно-повітряний режим ґрунту, активізує жит­тєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів, забезпечує умови для дружного проростання бур'янів.

За призначенням розрізняють культиватори парові (для су­цільного обробітку ґрунту перед сівбою та обробітку парів), просапні (для міжрядного обробітку посівів просапних культур), універсальні (для суцільного обробітку ґрунту і міжрядного обробітку посіві просапних культур). При суцільній культивації використовують причіпні або начіпні культиватори марки КПС-4 (КП-4), КШУ-12, КШУ-8 і КШУ-4, а на важких запливаючих ґрунтах та на ґрунтах, у яких поверхня глибиста, — культиватор-глибокорозпушувач фрезерний марки КФГ-3,6. Для збереження стерні на поверхні поля застосовують культиватори-плоскорізи марки КПШ-5 або КПШ-9. Ґрунт на парових полях у посушливих умовах обробля­ють культиваторами марки КШ-3.6А, КПЕ-3.8А або чизель-куль-тиватором.

Культиватори для суцільного обробітку ґрунту укомплектовуют розпушувальними і підрізувальними лапами. Розпушувальн лапа — це вузький, іноді долотоподібний леміш, який одночасно підрізує бур'яни та розпушує ґрунт. Проте розпушувальні лапи під час обробітку ґрунту не забезпечують суцільного перекриття своїх слідів. Тому культиватори з розпушувальними лапами зас­тосовують на незабур'янених ущільнених ґрунтах. Розпушувальні лапи кріплять на жорстких (долотоподібна з наральником) або пружинних (пружинна) стояках.

Недоліком культиваторів з пружинними лапами є неповне під­різування бур'янів, особливо коренепаросткових, значне розпи­лення ґрунту, утворення невирівняної поверхні поля. Отже, для передпосівного обробітку ґрунту доцільно застосовувати культи­ватори з розпушувальними лапами.

Підрізувальні лапи бувають стрілчасті плоскорізні та стрілчасті універсальні і призначені для неглибокого розпушування ґрунту. Такі лапи ґрунт під час обробітку не перевертають, проте повністю підрізають бур'яни. Обробіток ґрунту підрізувальними лапами забезпечує найкраще зберігання вологи в ньому, зокрема в ша­рах, які знаходяться нижче глибини розпушування.

У стрілчастих плоскорізних лап кут між лезами, при якому за­безпечується повне підрізування бур'янів, на піщаних ґрунтах ста­новить 70-75°, суглинкових — 60-65, чорноземних — 50-60°. При зменшенні цього кута погіршується підрізування бур'янів, а при збільшенні — вони налипають на леза, внаслідок чого погіршуєть­ся якість обробітку ґрунту. Стрілчасті універсальні лапи більше придатні для глибокої культивації. На відміну від стрілчастих плос­корізних кут нахилу у них до поверхні збільшується до 30°.

Культиватори з підрізувальними лапами — найкраще знаряд­дя для передпосівної підготовки ґрунту, міжрядного обробітку посівів просапних культур та для обробітку парів.

У районах поширення вітрової ерозії широко застосовують культиватори-плоскорізи, які розпушують ґрунт на глибину до 16 см і залишають стерню на поверхні ґрунту. Робочими органами та­ких культиваторів є ножі, встановлені під певним кутом.

Чизель-культиватори, які забезпечують глибоке розпушуван­ня без перевертання брили, застосовують під час весняного обробітку зябу в районах надмірного зволоження і зрошуваного землеробства та під час першого весняного обробітку чорного пару в південних районах. Робочими органами чизель-культива-тора є розпушувальні вузькі долотоподібні лапи, змонтовані на міцній рамі на відстані 15-20 см одна від одної. Легкими чизель-культиваторами можна розпушувати ґрунт на глибину 20-30 см, важкими — до 45 см.

Для розпушування брилистої ріллі, особливо на важких ґрун­тах, а також на цілинних і перелогових землях, застосовують дискові культиватори, робочими органами яких є сферичні дис­ки без вирізів або з вирізами. При поверхневому розпушуванні ущільненої дернини на луках краще застосовувати дискові зна­ряддя з вирізними дисками.

Міжрядну культивацію та букетування (прорізування сходів просапних культур) проводять просапними культиваторами, які мають спеціальний набір лап. Досить широко на посівах просап­них культур застосовують культиватори-підживлювачі, за допо­могою яких одночасно з міжрядним обробітком вносять у ґрунт і загортають добрива.

Універсальними культиваторами (КПГ-4, КРН-8,4, КРН-4,2Гта ін.) виконують передпосівний обробіток ґрунту, обробляють по­сіви просапних культур і пари, нарізають борозни для поливів тощо. Для виконання інших сільськогосподарських робіт на куль­тиваторах замінюють робочі органи.

Спеціальні культиватори призначені для обробітку міжрядь лише однієї культури, наприклад, сівалку-культиватор-підживлю-вач КРШ-8,1 застосовують для вирощування овочевих культур.

Універсальним знаряддям є буряковий культиватор-рослино-підживлювач УСМК-5.4В. Він призначений для передпосівного

обробітку ґрунту, руйнування ґрунтової кірки ротаційними робо­чими органами, проріджування сходів, міжрядного обробітку ко-лольними лапами із захисними дисками та підживлення міне­ральними добривами з одночасним розпушуванням ґрунту на глибину до 16 см. Під час суцільної культивації раціональна швидкість руху агрегату до 10 км/год. За такої швидкості агрега­ту повністю підрізуються бур'яни, лапи менше забиваються, а поверхня поля стає більш вирівняною.

Спосіб культивації — це спосіб руху агрегату. Найпростіший і найпоширеніший спосіб — човниковий. Діагонально-кутовий спосіб культивації використовується тоді, коли напрям руху аг­регату до бокових меж поля знаходиться під кутом. Способом перекриття проводять культивацію на коротких гонах та на по­лях, де виїзд за межі поля неможливий. Після кожного нового заходу культиватор повторно обробляє смугу понад 15 см зав­ширшки.

Глибину культивації встановлюють залежно від завдань обро­бітку ґрунту, його вологості тощо. Наприклад, глибина передпо­сівної культивації має відповідати глибині загортання насіння. Гли­бина міжрядних культивацій просапних культур залежить від їх біологічних особливостей, способу вирощування, погодних умов.

Якість культивації оцінюють за такими показниками: розход­ження середньої та фактичної глибин обробітку порівняно із за­даною ±(1-2) см; повнота підрізування бур'янів (не менш як 95%); висота гребенів та глибина борозен ±(4-5) см; наявність огріхів та необхідних смуг (не допускається).

Оцінку за культивацію виставляють у балах — від 0 до 9, вра­ховуючи додаткові колії від проходів агрегату, обробіток поворот­них смуг та країв полів. При наявності цих недоліків оцінка робо­ти може бути занижена, незалежно від оцінки за основними показниками.

Боронування— це обробіток ґрунту боронами, під час якого відбувається його подрібнення, розпушування і вирівнювання, а також знищення проростків та сходів бур'янів. Його застосову­ють як окремий прийом, а також у поєднанні з іншими. Для бо­ронування використовують зубові, сітчасті, пружинні та ротаційні борони. Найбільш поширеними є зубові борони типу зигзаг з нерухомими зубами квадратної чи округлої форми (рис. 37).

 

Рис. 37. Борони: І — БЗТС-1,0; II — сітчаста БСО-4А; III — шлейф-борона ШБ-2,5:

а — зуб квадратний; б — зуб округлий; в — зуб овальний; г — зуб лапчас­тий; д — зуби сітчастої борони; є — голчастий диск мотики; є — ножо­вий зуб лучної борони; ж — зуб пружинної борони

 

Борони, залежно від маси на один зуб, поділяють на важкі (тиск на один зуб — 1,6-2,0 кг), середні (1,2-1,5) та легкі (0,6-1,0 кг) з глибиною розпушування відповідно 5-8, 4-6, 2-3 см. При вологості ґрунту, близькій до фізичної спілості, борона доб­ре подрібнює великі брили, створює дрібногрудочкуватий склад верхньої частини орного шару та не розпилює його. Найкраще розпушують ґрунт борони з квадратними та ромбічними зубами, якщо вони рухаються ребром уперед. Добре розпушують ґрунт та підрізують бур'яни борони, в яких зуби мають форму лапи. Ножовидні зуби легко заглиблюються в ґрунт, менше його роз­пилюють, проте недостатньо розпушують і майже не перемішу­ють. Борони з плоскими ножовидними зубами називають скари­фікаторами, їх застосовують на луках і пасовищах для посилення аерації ґрунту.

У зубових борін кут нахилу зубів сталий, проте є спеціальні важільні борони, в яких кут можна змінювати. Наприклад, прямо поставлені зуби краще розпушують ґрунт, а нахилені вперед — більше заглиблюються та краще вичісують кореневища пирію. Якщо зуби борони спрямовані назад, глибина обробітку ґрунту зменшується. Тому такі борони рекомендується застосовувати на легких ґрунтах для загортання дрібного насіння, а також для боронування озимих хлібів на полях, де рослини після перезимівлі ослаблені.

Сітчасті борони відрізняються від зубових тим, що кожний зуб їх може заглиблюватись у ґрунт незалежно від інших через рухомість каркаса, тому борона копіює мікрорельєф поля. Ці бо­рони добре знищують сходи бур'янів і розпушують ґрунт, не по­шкоджуючи сходів культурних рослин.

Сітчасті борони використовують для післяпосівного борону­вання посівів картоплі, кукурудзи та інших культур. Для досходо-вого і післясходового боронування, а також для проріджування сходів цукрових буряків застосовують просапну сітчасту борону-скребницю БСП-4А. Ротаційна борона БФ-4,6, БР-10 ефективна для міжрядного обробітку в посівах на гребенях, догляду за па­ровими полями.

Шлейф-борону ШБ-2,5А та інші марки борін застосовують для вирівнювання поверхні ґрунту, за винятком важких та солонцю­ватих ґрунтів, де можливе замазування поверхні ріллі.

Борону голчасту БИГ-ЗА використовують для розпушування ґрунту в системі плоскорізного обробітку. Вони добре розпушу­ють ґрунт і не забиваються рослинними рештками.

У пружинних борін БПШ-8, БПН-8,4, БП-9,1 робочим органом є зігнуті плоскі пружини, на кінцях яких закріплені загострені на­ральники. Такі борони розпушують ґрунт на глибину до 12 см. Застосовують їх для обробітку полів, засмічених кореневищни­ми бур'янами, кам'янистих ґрунтів та ділянок після розкорчову­вання лісу.

Боронування найефективніше тоді, коли його виконувати при фізичній спілості ґрунту і під певним кутом до напряму оранки. При боронуванні вздовж напряму оранки ґрунт не повністю роз­рівнюється та розпушується. Якщо боронують упоперек напря­му оранки, то через нерівномірний рух борони ґрунт сильно роз­пилюється.

Під час боронування важливе значення має швидкість руху агрегату. Для досягнення високої якості роботи швидкість руху не повинна перевищувати при боронуванні ґрунту 7-9, а при боронуванні посівів 5-6 км/год.

Якість боронування оцінюють за такими ознаками: відсутність огріхів, брил і гребенів та бур'янів; належна глибина розпушу­вання (вимірюють у 20 місцях); стан розпилення ґрунту; своє­часність проведення.

Відмінну якість роботи оцінюють 9 балами при глибині розпу­шування не менш як 4 см, висоті гребенів та глибині борозенок не більш як 3 см, наявності грудок розміром понад 4 см не більш як 3-4 шт/м2, відсутності огріхів, належній обробці поворотних смуг.

Коткування— це обробіток ґрунту котками, які його ущіль­нюють, подрібнюють брили і частково вирівнюють поверхню. Застосовують його найчастіше перед сівбою та після неї для вирівнювання ріллі й ущільнення дуже розпушеного ґрунту. Внас­лідок цього посилюється надходження вологи з нижніх шарів ґрунту до верхніх, забезпечується кращий контакт насіння з ґрун­том, що підвищує схожість насіння та прискорює появу сходів. Передпосівне коткування ґрунту сприяє проведенню доброякіс­ної сівби, особливо якщо насіння дрібне і його треба загортати неглибоко.

 

Рис. 38. Котки:

а — кільчастошпорові; б — кільчасто-зубчасті; в — борончасті; г— гла­денькі водоналивні

При підготовці ґрунту для озимих культур після зайнятих парів і непарових (стерньових) попередників коткування є ефективним агротехнічним прийомом для зменшення дифузного випарову­вання вологи з ґрунту, особливо у посушливу літню погоду.

Різна дія котка пов'язана з щільністю, вологістю, грануломет­ричним та структурним станом ґрунту. Ущільнююча здатність котка залежить від його маси, діаметра та ширини захвату. Для прикочування поверхні ґрунту використовують котки, різні за масою та формою — гладенькі, рубчасті, кільчасті та кільчасто-шпорові (рис. 38). Легкі котки мають питомий тиск на ґрунт 19-4,9 кПа, середні — 49-88, важкі — понад 98 кПа.

Промисловість випускає гладенькі трисекційні водоналив котки з діаметром циліндра 50-70 см. Масу їх регулюють кіль кістю налитої в циліндри води. Заводи виготовляють рубчас чохли до гладеньких котків, за допомогою яких ці котки можи обладнати на рубчасті. Після застосування зубчастих котків по­верхня ґрунту залишається досить розпушеною. Тому щоб змен­шити випаровування вологи з ґрунту, після коткування гладень­кими котками його боронують райборінками.

Кільчасті котки складаються з кількох металевих кілець, на­низаних на одну вісь. Поверхня таких котків ребриста. Кільчасті котки, так само як і рубчасті, рекомендується застосовувати після сівби цукрових буряків, кукурудзи, овочевих та дрібнонасінних культур.

Кільчасто-шпорові котки. Конструкція цих котків краща по­рівняно з конструкцією інших котків. Металеві кільця таких котків мають загострені шпори, за допомогою яких ґрунт глибше ущіль­нюється, а на поверхні утворюється розпушений шар. Кільчас­то-шпорові котки часто застосовують для знищення брил під час оранки. Для цього коток агрегатують з плугом (плуг — коток — борона). Крім того, котки застосовують в агрегаті з лущильника­ми. Це сприяє кращому проростанню насіння бур'янів, деякому ущільненню верхнього шару ґрунту і запобігає втратам вологи.

Коткувати можна лише фізично спілий ґрунт, оскільки котку­вання перезволоженого ґрунту призводить до значного його ущільнення й утворення ґрунтової кірки, а надто сухого — до його розпилювання. Швидкість руху агрегату не повинна, перевищу­вати 7-9 км/год.

Фрезерування— це обробіток ґрунту фрезою, що забез­печує інтенсивне подрібнення, перемішування, розпушування оброблюваного шару та знищення бур'янів. Глибина обробітку може досягати 25 см.

Фрезерування застосовують під час освоєння осушених боліт і заліжних земель та на дуже задернілих ґрунтах. Основним ро­бочим органом фрези є фрезерний барабан, до якого прикріплені лапи різної форми. Барабан обертається в протилежному напрямі до поступального руху фрези. Лапи фрези заглиблюються в ґрунт, відриваючи невеликі його часточки (від 1 до 5 см), які.відкида­ються на кожух барабана і подрібнюються.

Під час фрезерування ґрунт добре розпушується і пере­мішується на всю глибину роботи фрези, поверхня його вирів­нюється і перед сівбою не потребує додаткового обробітку. Фре­зерування ґрунту сприяє швидкому розкладанню органічної маси та підвищує біологічну активність орного шару ґрунту. Для вико­нання цього прийому обробітку ґрунту використовують різні мар­ки фрез: ФМН-0,9, ФМН-1,2, КР-2,7, КВФ-2,8, КФТ-3,6 та інші начіпні та причіпні фрези з різною шириною захвату. Робоча швидкість фрези 2,5-3,5 км/год.

Показником якості обробітку ґрунту фрезою є ступінь його подрібнення та розпушення.

Якість обробітку ґрунту фрезою оцінюють на основі агротех­нічних вимог та показників якості, встановлених відповідно до ґрунтово-кліматичних умов певної зони (табл. 73).

Мінімалізація обробітку ґрунту— це науково обґрунтова­ний обробіток ґрунту, який сприяє зменшенню енергетичних витрат при зменшенні кількості та глибини обробітку, поєднання операцій в одному робочому процесі.

В умовах інтенсифікації землеробства, розширення посівів просапних культур, внесення добрив, особливо мінеральних, застосування важких машин та знарядь завдає шкоди сільсько­му господарству внаслідок надмірної механічної дії їх на ґрунт. Тому слід зменшувати кількість механічних обробітків ґрунту під час вирощування сільськогосподарських культур.

Таблиця 73