Основні закони землеробства.

Закономірності взаємовідносин між факторами життя і рослина­ми діють у природі незалежно від людини. Однак доскональне їх вивчення й розуміння дає людям можливість пристосовувати тех­нології вирощування культурних рослин до раціонального і найе­фективнішого використання цих закономірностей (законів) і спря­мовувати їх за допомогою заходів землеробства на забезпечення найвищої продуктивності сільськогосподарських культур у тих чи інших конкретних природних умовах. Знання законів землеробства, які визначають головні теоретичні положення його як науки і прак­тичні заходи, запобігає багатьом помилкам і сприяє ефективному використанню землі як основного засобу виробництва у сільському господарстві. Розглянемо найважливіші з них.

1. Закон рівнозначності та незамінності факторів життя -сформульований В. Вільямсом, є основним загальнотеоретичним законом землеробства. Він стверджував, що всі фактори життя рос­лин абсолютно рівнозначні й незамінні. Згідно з цим законом, рос­лини мають бути забезпечені всіма факторами без винятку для створення умов, необхідних для їх життєдіяльності, і замінити один фактор іншим неможливо, тому що всі вони однаково необхідні для рослин незалежно від того, в якій кількості ці фактори використо­вуються — у макро- чи мікрокількостях. Наприклад, незважаючи на те, що рослина з усіх факторів у кількісному вираженні найбільше використовує воду, це не означає, що вода є важливішим фактором, ніж будь-який життєво необхідний мікроелемент, що споживається рослиною в мізерно малій кількості.

2. Закон мінімуму -він був сформульований уперше німецьким вченим Ю. Лібіхом відносно елемен­тів живлення. Відповідно до нього продуктивність рослин прямо залежить від рівня забезпечення їх тими поживними речовинами, які містяться в ґрунті у найменшій (мінімальній) кількості. Пізніше у дослідах Г. Гельрігеля це було встановлено щодо забезпечення рослин водою, дослідженнями Ю. Сакса — щодо забезпечення теп­лом, а Е. Вольні — світлом, теплом і поживними речовинами. Таким чином, виявилось, що цей закон стосується не тільки елементів жи­влення, а всіх факторів життя.

У міру підвищення забезпеченості рослин найбільш дефіцитним для них фактором зростає їх продуктивність доти, доки не стане обмежувальним інший фактор. Тоді потрібно підвищувати забезпечення рослин цим іншим фактором.

Якщо ж різко підвищу­вати забезпечення яки­мось одним фактором, не змінюючи рівні інших, то продуктивність рослин може обмежуватись не дефіцитом фактора, а його надмірною кількістю. От­же, як недостатнє, так і надмірне забезпечення рослин будь-яким факто­ром життя обмежує їх продуктивність.

3. Закон мінімуму, оптимуму і мак­симуму,який за своєю суттю тісно пов'язаний з попереднім і згідно з яким найвища врожайність культурних рослин досягається за умови забезпечення їх факторами життя в оптимальних кількостях. Напри­клад, за мінімального забезпечення теплом за температури 4 - 5 °С насіння цукрових буряків проростає, але дуже повільно, сходи з'яв­ляються недружно. З підвищенням температури інтенсивність про­ростання насіння і появи сходів зростає і досягає максимуму за тем­ператури 20 — 25 °С. Подальше її підвищення призводить до сповіль­нення росту і за температури понад 30 °С рослини пригнічуються і далі припиняють ріст.

4. Закон сукупної дії факторів,основи якого сформулював німецький учений Лібшер, а суть його полягає в тому, що найвища продуктивність рослин досягається за умов забезпе­чення їх усіма факторами життя в оптимальних кількостях і спів­відношеннях. При цьому спостерігається найвища ефективність від дії кожного фактора та позитивної взаємодії між усіма факторами. Цей закон вказує на те, що для отримання найвищих урожаїв куль­турних рослин потрібно комплексно застосовувати заходи оптимізації забезпечення їх усіма факторами: і водою, і поживними речови­нами, і повітрям, і теплом, і світлом.

5. Закон повернення.У середині XIX ст. він був сформульований Ю. Лібіхом, як закон повернення поживних речовин у ґрунт, і суть його полягала в тому, що всі поживні речовини, використані рослинами на створення врожаю, потрібно повертати в ґрунт з доб­ривами. Якщо цього не робити, то ґрунт поступово виснажується і врожайність вирощуваних на ньому рослин знижується. З часом цей закон уточнювався, поглиблювався і тепер розуміється так, що за систематичного обробітку ґрунту, використання інтенсивних тех­нологій вирощування сільськогосподарських культур та впливу ін­ших чинників з нього не тільки забираються поживні речовини, відчужені з урожаєм, а й втрачаються енергетичні ресурси, зміню­ються властивості ґрунтового середовища в бік погіршання (дегра­дації). Тому, згідно з цим законом, для збереження родючості ґрунту необхідно за допомогою заходів землеробства відновлювати в ньому всі фактори життя і властивості, втрачені ґрунтом у зв'язку з фор­муванням урожаю вирощуваних культур.

2.

3.

1. Пшениця озима – 37,5%

2. Соняшник -12,5%

3. Горох - 12,5%

4. Люцерна - 25%

5. Кукурудза на зерно –12,5%

- Визначаємо розмір поля – 12,5 %.

- Визначаємо кількість полів:

Пшениця озима – 3

Соняшник - 1

Горох - 1

Кукурудза - 1

Багаторічні трави - 2

- Складаємо сівозміну:

1. Люцерна

2. Люцерна

3. Пшениця озима

4. Пшениця озима

5. Кукурудза

6. Горох

7. Пшениця озима

8. Соняшник

- Визначаємо тип і вид сівозміни:

Тип - польова

Вид – зерно-паро-траво-просапна.

В-2

1.

• ⇐ Назад
• 123
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒