Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 7 страница

використання бюджетних коштів;

- забороною на вилучення вільних залишків коштів місцевого бюджету;

- відшкодуванням збитків, завданих державними органами та органами

місцевого самоврядування іншого рівня;

- стабільністю економічного законодавства.

Самостійність місцевих бюджетів, згідно з вітчизняним чинним законодавством, гарантується:

· власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом, загальнодержавними доходами;

· правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону;

· не включенням місцевих бюджетів до державного та інших бюджетів;

· правом самостійного використання вільних бюджетних коштів, а також законодавчого обмеження можливості їх вилучення;

· компенсацією державою додаткових видатків органів місцевого самоврядування, які виникають унаслідок рішень, що ухвалюють органи державної влади.

Аналіз практики формування та використання місцевих бюджетів України доказує, що самостійність місцевих бюджетів є лише формальною, а не реальною. Принцип самостійності задекларований, але відсутній конкретний механізм його реалізації. Насамперед це стосується визначення та чіткого розмежування повноважень державної влади й органів місцевого самоврядування. На цій основі – розмежування доходів і видатків усіх бюджетів, теоретичного обґрунтування понять «власні» та «закріплені» доходи місцевих бюджетів.

Розглядаючи самостійність місцевих бюджетів, слід враховувати також сучасні загальноекономічні фактори соціально-економічного розвитку України, такі як спад обсягів ВВП, дефіцитність фінансових ресурсів, інфляція, недостатній рівень розвитку фінансового ринку, нестабільність законодавчої бази тощо. Без вирішення цих, а також багатьох інших проблемних питань розвитку економіки неможливо вести мову про самостійність місцевих бюджетів і взагалі про фінансову незалежність місцевого самоврядування.

Рис. 2.2. Суспільна роль місцевих бюджетів

 

Місцеві бюджети займають не лише важливе місце у бюджетній системі, але й одне з центральних місць в економічній системі кожної держави. Їх роль і значення безпосередньо зумовлені типом економічної системи, обраними цілями та пріоритетами суспільного розвитку (рис. 2.2).

 

Місцевим бюджетам належить важлива роль у забезпеченні конституційних гарантій, вирішенні соціальних проблем, піднесенні рівня добробуту населення. Особливе призначення місцевих бюджетів закономірно пов’язують з тим, що вони є одним з вагомих чинників соціально-економічного розвитку. За останні роки до 60 % видатків бюджетів України на соціально-культурні заходи фінансувалося саме з місцевих бюджетів; за рахунок цих бюджетів майже повністю утримуються об’єкти житлово-комунального господарства; приблизно 1/5 бюджетних видатків на охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку, а також на державне управління фінансується з місцевих бюджетів.

 

3. Доходи місцевих бюджетів

Ключову роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їхні доходи та способи, на основі яких вони формуються.

Як економічна категорія, доходи місцевих бюджетів відображають відносини з приводу формування і використання фінансових ресурсів на регіональному рівні, призначених для реалізації функцій місцевих органів влади.

Дослідження процесів формування доходів місцевих бюджетів передбачає їх аналіз за різними характерними ознаками: економічної природи, територіальної локалізації, відношення до чинної системи оподаткування тощо.

За бюджетною класифікацією, із врахуванням змін, всі доходи місцевих бюджетів за економічною природою поділяються на чотири розділи:

1) податкові надходження, які включають:

- податок з доходів фізичних осіб;

- податок на прибуток підприємств;

- податок з власників транспортних засобів;

- плата за землю;

- акцизний збір з вироблених в Україні товарів;

- плата за ліцензії на певні види підприємницької діяльності;

- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

- місцеві податки і збори;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва;

- інші податкові надходження;

2) неподаткові надходження:

- доходи від власності та підприємницької діяльності;

- адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

- штрафи та фінансові санкції;

- інші неподаткові надходження;

- власні надходження бюджетних установ;

3) доходи від операцій з капіталом – це надходження від продажу основного капіталу, землі й нематеріальних активів, що перебувають у комунальній власності. З початку процесу приватизації з 1992 р. в Україні майже 67 тис. об’єктів змінили комунальну форму власності на колективну і приватну, кошти від продажу цих об’єктів поповнили дохідну частину місцевих бюджетів;

4) трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі [4].

 

 

Місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування 100 % плати за землю для бюджетів міст Києва і Севастополя; 75 % плати за землю для бюджетів міст республіканського АРК та міст обласного значення; 60 % плати за землю для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх обєднань Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету Надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами Податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування Надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади Плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету Кошти від відчуження комунального майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у комунальній власності Фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування Плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності Надходження від місцевих грошово-речових лотерей Плата за гарантії, надані органами місцевого самоврядування Гранти та дарунки у вартісному обрахунку Власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету Податок на прибуток підприємств комунальної власності Платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення Інші надходження, передбачені законом

Рис. 2.3.Склад власних доходів місцевих бюджетів України

Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів згідно з Бюджетним кодексом України є міжбюджетні трансферти – дотації, субвенції та субсидії.

Дотація вирівнювання – це певна сума грошових коштів, яка надається на безповоротній основі з одного бюджету іншому на покриття дефіциту відповідного бюджету.

Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт, передбачає дольову участь у фінансуванні певних заходів і програм кількох бюджетів. Невикористані кошти повертаються органу, який їх надав.

Субсидія – це сума грошових коштів, яка виділяється з одного бюджету іншому, має цільове призначення, підлягає поверненню, якщо не використовується за цільовим призначенням.

Сьогодні майже половина усіх доходів місцевих бюджетів формується за рахунок податкових надходжень, більш ніж 42 % – за рахунок бюджетних трансфертів, неподаткові надходження в доходах місцевих бюджетів України незначні, їх частка за останні роки коливається в межах 5 – 8 % [21].

Новацією Бюджетного кодексу України є поділ доходів місцевих бюджетів (відповідно до чинного порядку розрахунку дотацій вирівнювання) на:

1) власні доходи – доходи, що не враховуються при визначенні обсягу

міжбюджетних трансфертів;

2) закріплені доходи – доходи, що враховуються при визначенні

обсягу міжбюджетних трансфертів.

Склад власних доходів місцевих бюджетів представлений на рис. 2.3.

За економічною природою власні доходи місцевих бюджетів – це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади згідно з його рішенням. Власними можна вважати лише такі доходи місцевих бюджетів, які одночасно задовольняють такі вимоги:

а) є територіально локалізованими;

б) залежать від діяльності органів місцевої влади;

в) контролюються органами місцевої влади і використовуються ними на їх розсуд.

Власні доходи не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам, що сприяє безпосередній зацікавленості органів місцевої влади у нарощуванні дохідної бази.

Закріпленими є доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному обсязі або у визначеній, єдиній для усіх бюджетів частині. За своєю сутністю це загальнодержавні податки, збори або доходи, які традиційно формують дохідну частину місцевих бюджетів. Закріплені доходи представлені на рис. 2.4.

Закріплені доходи місцевих бюджетів складають основу для визначення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на обсяги бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з державного бюджету України.

Власні й закріплені доходи у більшості випадків виявляються недостатніми для фінансування витрат органів місцевого самоврядування і тому для збалансування місцевих бюджетів використовуються офіційні трансферти.

Доходи місцевих бюджетів складають основу фінансової бази органів місцевого самоврядування, тобто є підґрунтям їхньої фінансової незалежності.

 

 

Податок з доходів фізичних осіб: до бюджетів міст Києва та Севастополя – 100 %, бюджетів міст республіканського (в АРК) і обласного значення – 75%, до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх обєднань – 25% від загального обсягу податку, що справляється на їх території Державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам Плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад Плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад Плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад Надходження адміністративних штрафів, які накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам

Рис. 2.4.Склад закріплених доходів місцевих бюджетів України

 

У зв’язку з цим на сучасному етапі розвитку нашої держави особливого значення набувають проблеми зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, реформування місцевого оподаткування, проведення ефективного фінансового вирівнювання. Вирішити ці завдання можна, зокрема, шляхом:

- зміцнення місцевої економіки, створення сприятливого бізнесового та

інвестиційного середовища;

- активізації взаємодії органів місцевого самоврядування з податковими

та фінансовими органами щодо розширення бази оподаткування, чіткої координації їхніх дій;

- збільшення частки власних доходів місцевих бюджетів і в тому числі

посилення фіскального значення місцевих податків і зборів;

- легалізація заробітної плати як об’єкта оподаткування податком з

доходів фізичних осіб;

- збільшення надходжень ресурсних платежів до місцевих бюджетів,

посилення контрольної роботи за їх стягненням;

- сприяння розвитку малого і середнього бізнесу, суб’єкти якого є

основними платниками податків до місцевих бюджетів;

- збільшення надходжень від місцевого господарства, забезпечення

прибутковості комунальних підприємств;

- реформування житлово-комунального господарства та ліквідації їх

дотаційності;

- зменшення частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів;

- пошуку альтернативних джерел власних доходів;

- посилення заінтересованості у додатковому одержанні доходів – для

бюджетів міст районного значення, селищ і сіл;

- удосконалення чинного порядку стимулювання перевиконання

запланованих показників доходів загального фонду Державного бюджету;

- забезпечення економного й цільового використання бюджетних

коштів;

- ефективного контролю з боку місцевих фінансових органів за

формуванням і використанням коштів місцевих бюджетів.

 

4. Видатки місцевих бюджетів

Пріоритети соціально-економічного розвитку, як на рівні держави так і на регіональному рівні, визначають бюджетні видатки, їх склад, структура та динаміка. Особлива роль місцевих бюджетів виявляється саме у складі та структурі їхньої видаткової частини. Бюджетні видатки дають змогу розкрити і дослідити економічну сутність місцевих бюджетів, фінансову базу органів місцевого самоврядування, які мають вирішувати завдання місцевого значення – забезпечувати населення державними послугами, сприяти всебічному і гармонійному розвитку територій.

Усі видатки місцевих бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Вперше такий поділ був встановлений у Законі України «Про бюджетну систему України», пізніше – в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» він був збережений і поширений на дохідну частину місцевих бюджетів.

 

Поточні видатки – витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

Крім цього, у зазначеному законі була вперше встановлена норма щодо поділу видатків місцевих бюджетів на:

- видатки, пов’язані із виконанням власних повноважень місцевого самоврядування (направлені на вирішення місцевих проблем економічного і соціального розвитку) і

- видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади (направлені на забезпечення населення послугами на рівні, який гарантується Конституцією України).

Видатки розвитку – витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, таких як фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

У Бюджетному кодексі України (2001 р.) був зроблений новий важливий крок з упорядкування бюджетних видатків, розподілу видаткових повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування. У Кодексі чітко визначено склад видатків бюджетів усіх рівнів і видів, обґрунтовано критерії розмежування видатків.

За Бюджетним кодексом України до видатків бюджетів належать видатки:

- для забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, які не можуть бути передані на виконання АРК та місцевому самоврядуванню. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України;

- які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання АРК та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі за рахунок трансфертів з державного бюджету;

- на реалізацію прав та обов’язків АРК та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі за рахунок трансфертів з державного бюджету.

Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами встановлені у Бюджетному кодексі України залежно від повноти надання тієї чи іншої послуги та наближення її до безпосереднього споживача.

Перша група – видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які максимально наближені до споживачів. Здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Друга група – видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих законодавством для всіх громадян України. Здійснюються з бюджетів міст республіканського АРК та міст обласного значення, а також районних бюджетів.

Третя група – видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів.

Відповідно до нового механізму організації міжбюджетних відносин, видатки місцевих бюджетів поділяються на дві групи:

1) видатки, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних

трансфертів – відповідають повноваженням, які органи державної влади делегують органам місцевого самоврядування;

2) видатки, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних

трансфертів – відповідаютьвласним повноваженням місцевого самоврядування.

Рис. 2.5.Перелік видатків, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

Основні видатки першої групи:

- ведення державного земельного кадастру;

- проведення експертизи новозбудованих об’єктів;

- організація охорони, реставрації і використання пам’ятників архітектури й містобудування, природних ландшафтів;

- організація прикордонної (прибережної) торгівлі;

- проведення оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітних;

- інші, що визначаються щорічними законами про Державний бюджет України.

Видатки місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, уніфіковані й розмежовані між такими групами місцевих бюджетів:

- бюджети сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

- районні бюджети, бюджети міст республіканського (АРК) та міст обласного значення;

- бюджет АРК та обласні бюджети.

Видатки, що належать до другої групи, представлені на рис. 2.5.

Структура видатків місцевих бюджетів протягом останніх років засвідчує їх чітко окреслену соціальну спрямованість. Тобто значну частку в структурі видатків займають витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення, утримання об’єктів соціально-культурної сфери. На ці цілі витрачається майже 3/4 усіх коштів місцевих бюджетів України.

Цільове використання бюджетних коштів забезпечується за допомогою групування видатків бюджетів, яке може здійснюватися за різними ознаками. У бюджетній практиці виділяють: функціональну, відомчу та програмну класифікацію бюджетних видатків. Наприклад, відповідно до функціональної класифікації структура видатків місцевих бюджетів включає: загальнодержавні функції; громадський порядок, безпеку та судову владу; економічну діяльність; охорону навколишнього природного середовища; житлово-комунальне господарство; охорону здоров’я; духовний і фізичний розвиток; освіту; соціальний захист і соціальне забезпечення; міжбюджетні трансферти.

1. Місцеві податки і збори в доходах місцевих бюджетів

Інститут місцевих податків і зборів є ключовим у сфері формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих зарубіжних країн. Закономірність функціонування місцевих фінансів у тому, що основним способом формування доходів місцевих органів влади є місцеві податки і збори.

Теорія місцевого оподаткування почала інтенсивно розвиватися в середині XIX ст. У кінці XIX – на початку XX ст. сформувалося дві основні теорії місцевого оподаткування:

1) теорія поворотної послуги – визначає місцеві податки як плату за послуги, які надає орган місцевого самоврядування членам територіального колективу. За цією теорією, податки і збори не є державними податками;

2) теорія, яка не розрізняє природи державних та місцевих податків і вважає їх обов'язковими платежами громадян державі.

Історія запровадження місцевих податків в Україні починається ще в часи Київської Русіта її міських самоврядних громад. Міські громади Київської Русі, як і інших середньовічних європейських держав, встановлювали збори з населення, котрі можна вважати прообразом місцевих податків і котрі спрямовувалися на розв'язання найважливіших громадських проблем у містах.

Важливим етапом становлення системи місцевих податків у Європі було утвердження інституту місцевого самоврядування буржуазної епохи. Ці процеси поширились і на Російську імперію. Після земської реформи 1864 р. в 34 губерніях імперії було створено органи місцевого самоврядування – земства. Вони отримали право на встановлення місцевих податків – земських зборів, якими оподатковувалося нерухоме майно в містах іповітах.

Об'єктами оподаткування стали земля, житлові будинки, виробничі й торговельні приміщення та інші споруди. Крім нерухомого майна, оподатковувалися свідоцтва на промислову продукцію та патенти заводів з виробництва напоїв. До земських зборів належали акцизи на заклади з продажу напоїв і на трактири в міських поселеннях, судове мито, збори за користування переправами, шляхами та ін. Законом визначалися максимальні ставки, в межах яких земства самостійно встановлювали земські збори.

У 90-х роках XIX ст. повноваження земств було суттєво обмежено.

Крім зборів, земства встановлювали й земські повинності, які, на відміну від перших, мали цільовий характер. Земські повинності забезпечували фінансування місцевої поліції, лікарень, шкіл, пожежної охорони та інших цільових витрат. Земські повинності забезпечувалися в грошовій і натуральній формах. Частина земських повинностей встановлювалася не земствами, а державою.

Земські збори й повинності було скасовано в 1917 – 1918 рр., після ліквідації земського місцевого самоврядування.

У СРСР відбулося відновлення інституту місцевих фінансів. У 1923 і 1926 р. були прийняті Положення про місцеві фінанси, які передбачали формування місцевого оподаткування; перелік місцевих податків і зборів був досить значним, а члени федерації (союзні республіки) мали право щодо самостійного запровадження місцевих податків і зборів.

У 30-х роках посилюється централізація в управлінні країною, що спричиняє послаблення місцевих фінансів. Скасовується багато дрібних місцевих податків і зборів і встановлюються нові загальнодержавні податки. Залишилось два місцевих податки і збори – земельна рента і податок з будівель, а у 1942 р. до їх складу були додатково включені разовий збір на колгоспних ринках і збір з власників транспортних засобів. Перелік місцевих податків і зборів, обмежений вказаними чотирма видами, лишався незмінним упродовж майже півстоліття, але вони не відігравали суттєвої фіскальної ролі, їх частка в доходах місцевих бюджетів складала в межах 3 – 5 %.

У 1984 р. ухвалено указ Президії Верховної Ради УРСР"Про самооподаткування сільського населення", відповідно до якого встановлено такий порядок самооподаткування сільського населення. Рішення про його запровадження приймає схід села більшістю голосів осіб, яким виповнилося 18 років; кошторис витрат і доходів із самооподаткування затверджує сільська рада, а кілька сільських рад отримують право об'єднувати кошти від самооподаткування за власними рішеннями для здійснення спільних заходів.

Процес становлення місцевих податків і зборів як інституту місцевих фінансів розпочався після 1990 р. із здобуттям Україною незалежності.

На сучасному етапі місцеві податки і збори в Україніє складовою системи оподаткування. Засади побудови системи місцевого оподаткування визначені Законом України "Про систему оподаткування" (1997р.).

Місцеві податки і збори – податки та збори, що встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до переліку та в межах граничної величини ставок, визначених податковим законодавством, і сплачуються винятково до місцевих бюджетів.

Сьогодні в Україні діє два місцевих податки (табл. 4 ) і 14 зборів.

Таблиця 4

Місцеві податки

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відповідно до переліку місцевих податків і зборів, передбаченого Законом України «Про систему оподаткування»:

- запроваджують на своїй території місцеві податки, визначають механізм їх справляння та порядок сплати;

• ⇐ Назад
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8910
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• 17
• Далее ⇒