Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 12 страница

Д – плановий приріст ліжок;

М – час функціонування додаткової кількості ліжок.

Для спрощення розрахунків, а також у випадку, якщо час збільшен­ня кількості ліжок визначити неможливо, вважають, що нові ліжка функціонуватимуть протягом півріччя. Тоді формула матиме вигляд:

 

К1 = К + . (3)

Кількість днів використання ліжка застосовують також для розрахунку ще одного показника планування видатків на охорону здоров'я – кількості ліжко-днів. Він визначається шляхом множення середньоріч­ної кількості ліжок на кількість днів використання ліжка за рік і засто­совується для планування видатків на харчування й медикаменти.

Планування розвитку мережі поліклінік і жіночих консультацій ба­зується на відомостях про кількість відвідувань лікарні за рік кожним мешканцем району чи міста. Кількість ліжок і відвідувань лікарні є підставою для визначення чисельності медичних працівників і затрат, потрібних для виплати їм заробітної плати.

Для передбачення чисельності медичних працівників і сум заробіт­ної плати застосовують відповідні нормативи, які визначаються згідно з наказами і вказівками Міністерства охорони здоров'я.

Користуючись цими нормативами, а також знаючи кількість відвіду­вань поліклінік мешканцями того чи іншого міста або району, можна визначити загальну потребу в лікарському персоналі конкретної місце­вості.

Кількість середнього та молодшого медичного персоналу в лікарнях планують з урахуванням цілодобового обслуговування хворих. На один цілодобовий пост палатної медичної сестрі передбачається, як правило, 20 – 25 ліжок і 30 ліжок на молодшу медичку сестру (санітарку). При цьому загальна кількість роботи кожного поста становіть 8760 годин на рік, розрахованих з огляду на календарну кількість днів та кількість годин на добу (365 24).

Наявність норм видатків – необхідна умова правильного складання плану фінансування установи. Застосування нормативів спрощує техні­ку розрахунків, дає можливість точніше розраховувати потребу устано­ви у коштах і полегшує перевірку виконання кошторисів.

Науково обґрунтоване планування витрат на утримання бюджетних установ і визначення фінансових ресурсів на основі нормативів і фінан­сових норм нині набувають першочергового значення.

Завдання полягає в тому, щоб фінансові ресурси, які виділяють із бюджету, сприяли досягненню кінцевого результату діяльності бю­джетних установ. В умовах формування основ ринкової економіки по­трібно переходити від принципу «забезпечення функціонування» до принципу «ефективної діяльності». Це означає, що обсяг коштів з бюджету має визначатися незалежно від того, скільки треба для функціонування тієї чи іншої установи, а відповідно до виконаної роботи, її ефективності, ступеня задоволення суспільних потреб.

Така зміна методології планування фінансових ресурсів, що виділя­ють бюджетним установам і організаціям, ставить нові вимоги до нор­мативів, які застосовують у бюджетному плануванні.

Установи, які перебувають на бюджетному фінансуванні, надають свої послуги населенню чи всьому суспільству безкоштовно. У міру ви­никнення необхідності надання послуг, держава змушена брати на себе затрати цих установ і фінансувати їх із відповідних бюджетів. Складан­ня кошторису доходів і видатків базується на двох основних парамет­рах: кількості одержувачів і послуг і затверджених нормативах (штат­ний розпис, ставки й оклади, норми на харчування і т. д.).

У такому порядку складання кошторису видатки деталізуються. Раніше було багато нормативних документів, за допомогою яких доклад­но розраховувалися видатки за окремими статтями кошторисів у ці­лому. З одного боку, такий порядок регулювання бюджетних коштів порівняно точно визначає потребу бюджетних установ у фінансових ресурсах на базі чинного законодавства. З іншого, як засвідчив досвід, – надмірна регламентація певною мірою перешкоджає плануванню ре­сурсів, виключає багатоваріантність розрахунків, не забезпечує стиму­лів для ефективного використання трудових, матеріальних та інших ресурсів і, врешті, стримує розвиток відповідних галузей соціальної сфери.

Нормативне витрачання фінансових ресурсів у бюджетних установах виконує кілька функцій.

По-перше, нормативи пов'язують ресурси спо­живання з наданням послуг. У натуральному вираженні нормативи да­ють змогу визначити загальну потребу окремих установ і соціальної сфери в цілому в конкретних видах матеріальних ресурсів залежно від особливостей технологій обслуговування.

По-друге, нормативи у гро­шовій формі дають можливість визначити вартісний і фінансовий обсяг видатків на утримання бюджетних установ.

По-третє, грошові нормати­ви виконують функцію ціноутворення на послуги, які надаються бю­джетною установою.

Нормативи витрат бувають обов'язкові, тобто затверджені урядом (ставки зарплати, норми харчування тощо), і розрахункові, розроблені органами, вищими за рівнем щодо бюджетної установи.

Норматив як показник потреби залежить від внутрішніх чинників: характеру послуги, технології її надання, трудомісткості та кваліфіка­ції. Крім того, на рівень нормативу впливає структура послуг, які нада­ються. Потреба в ресурсах, виражена в нормативі, як правило, кори­гується залежно від загальноекономічної, у тому числі й фінансової си­туації.

Як було зазначено, сучасна практика планування фінансових ресур­сів у бюджетних установах базується на деталізованих нормативах, що призводить до жорсткої централізації і неефективності функціонуван­ня. Тому чинна практика фінансового планування потребує докорінних змін. Насамперед необхідно відмовитися від жорсткої деталізації госпо­дарського процесу. Завдання підвищення соціальної та економічної ефек­тивності функціонування бюджетних установ може бути вирішено за рахунок розширення їх самостійності, пошуку шляхів і механізмів ма­теріальної заінтересованості в раціональному використанні трудових, ма­теріальних і фінансових ресурсів. Одним із таких шляхів має стати пе­рехід до планування фінансового забезпечення на підставі довготермі­нових стабільних нормативів.

Головна особливість нового підходу до визначення фінансових ре­сурсів бюджетних установ – відмова від деталізації, яка дасть змогу суттєво розширити права керівника і трудових колективів у їх вико­ристанні з метою уникнення нераціональних витрат; по-друге, пов'яже фінансові ресурси з кінцевим ефектом (результатом) діяльності бю­джетних установ.

Використання коштів бюджетних установ здійснюється з урахуван­ням певних вимог, тобто принципів фінансування.

Особливим принципом кошторисно-бюджетного фінансування є одер­жання максимальної ефективності за мінімальних витрат з урахуван­ням раніше використаних коштів. При цьому обов'язковим є виконан­ня вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами ви­датків для оплати праці з нарахуваннями, а також для господарського утримання установ.

Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи має за­безпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінно­стей. До кошторисів можна включати тільки видатки, передбачені зако­нодавством, необхідність яких зумовлена характером діяльності уста­нови. Видатки для придбання обладнання, капітального ремонту при­міщень тощо, які не є першочерговими, можна передбачати лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності забор­гованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, які здійснюють за рахунок цих коштів, із застосуванням установлених законодавством норм, якими керуються установи аналогічного профілю.

4. Програмно-цільовий метод

бюджетного планування

Реформування бюджетної системи в Україні передбачає вдоскона­лення практики бюджетного планування через застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом. Одним із таких підходів, що дають можливість спрямовувати бюджетні кошти відповідно до пріоритетів суспільного розвитку, є програмно-цільовий метод складання бюджету і, зокрема, визначення обсягів його видаткової частини.

Застосування цього методу в бюджетному плануванні на місцевому рівні сприяє становленню ефективного місцевого самоврядування, зміц­ненню його матеріально-фінансової, правової та організаційної само­стійності, дає можливість змістити акценти у витрачанні завжди обме­жених бюджетних коштів і спрямувати їх на вирішення найважливіших і першочергових проблем територіальних громад. Позитивних ре­зультатів упровадження програмно-цільового методу досягають завдя­ки тому, що він:

  • базується на середньотерміновому плануванні;
  • чітко окреслює пріоритети соціально-економічного розвитку територій;
  • перед­бачає ефективне управління доходами і видатками бюджетів;
  • сприяє виробленню довготермінової стратегії.

Однією з найболючіших проблем місцевого самоврядування в Украї­ні є постійна нестача фінансових ресурсів, яка унеможливлює виконання повною мірою покладених на нього функцій і завдань. Вирішити її можна завдяки впровадженню програмно-цільового методу, який базується не на враху­ванні наявної мережі та штатів установ, які фінансуються з бюджету, а на результатах виконання програм, які покликані задовольняти потре­би громадян. Поширення програмно-цільового методу на усіх рівнях бюджетної системи є одним із пріоритетних завдань сучасної бюджетної політики, тому що цей прогресивний підхід до формування бюджетної стратегії дає змогу підвищити ефективність управління бюджетними коштами. Його застосування створює необхідні передумови для поєднання соці­ально-економічних пріоритетів із заходами бюджетної політики, що в свою чергу, дозволяє забезпечити збалансованість бюджетів у середньо-терміновій перспективі, покращити рівень надання послуг населенню органами державної влади та місцевим самоврядуванням.

Сьогодні застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі регулюється такими основними нормативними актами:

- Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 р.;

- Законом України "Про державні цільові програми" від 18 березня 2004 р. № 1621-ІУ;

- наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження ін­струкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі" від 14 грудня 2001 р. № 574;

- наказом Міністерства фінансів України "Про бюджетну класифі­кацію та її запровадження" від 27 грудня 2001 р. № 604;

- постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження По­рядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до вико­нання кошторисів бюджетних установ" від 28 лютого 2002 р. № 228;

- наказом Міністерства фінансів України "Про запровадження ре­зультативних показників, що характеризують виконання бюджетних програм" від 8 серпня 2002 р. № 621;

- "Концепцією застосування програмно-цільового методу у бюджет­ному процесі, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 р. № 538-р";

- наказом Міністерства фінансів України "Про паспорти бюджет­них програм" від 29 грудня 2002 р. № 1098.

Окремі елементи програмно-цільового методу з 2002 р. запровадже­но на рівні державного бюджету. З 2003 р. про­грамно-цільовий, метод випробовується на рівні місцевих бюджетів України.

Програмно-цільовий метод реалізується у межах проекту «Реформа місцевих бюджетів в Україні», що фінансує Агентство США з міжнарод­ного розвитку (USAID) та здійснює RTI Int. У ході цього проекту перед­бачається покращити управління місцевими бюджетами у 140 містах країни, зміцнити автономію місцевого самоврядування шляхом ціле­спрямованої допомоги Верховній Раді України у законотворенні, техніч­ної та методологічної допомоги Міністерству фінансів України з метою впровадження програмно-цільового методу на центральному рівні.

Основною метою запровадження програмно-цільового методу у бю­джетному процесі відповідно до чинної нормативної бази та методичних матеріалів USAID є встановлення зв'язку між виділен­ням бюджетних коштів та результатами їх використання. Центральним елементом програмно-цільового методу є бюджетні програми.

 

Бюджетна програма – це систематизований перелік захо­дів, спрямованих на досягнення єдиних мети і завдань, виконан­ня яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

 

Кожній бюджетній програмі присвоюється код, що складається із се­ми цифрових знаків, з яких:

- перший, другий і третій визначають головного розпорядника бюджетних коштів (відповідний код відомчої класифікації видатків бю­джету);

- четвертий знак вказує на відповідальних виконавців бюджетних програм, головного розпорядника бюджетних коштів (якщо відпові­дальним виконавцем є структурний підрозділ центрального апарату го­ловного розпорядника бюджетних коштів, ставлять цифру "1", щодо всіх інших відповідальних виконавців використовують цифри від "2"до "9");

- п’ятий і шостий знаки вказують на бюджетну програму, виконан­ня якої забезпечує один відповідальний виконавець. Якщо програма по­в'язана з утриманням апарату органів державної влади, ставляться ци­фри "1", для всіх інших бюджетних програм — від "2" і далі залежно від номера бюджетної програми одного відповідального виконавця;

- сьомий знак визначає напрям діяльності в конкретній бюджетній програмі (цифри від "1" до "9").

Здійснення видатків на основі бюджетних програм передбачає призначення їх конкретних відповідальних виконавців.

Відповідальний виконавець бюджетної програми забезпечує вико­нання однієї або кількох бюджетних програм у системі головного розпо­рядника, є юридичною особою і несе відповідальність за виконання бю­джетної програми.

Процес програмно-цільового планування має свої етапи, які представлені на рис. 4.2.

Необхідним елементом упровадження програмно-цільового методу в бюджетному процесі є середньотермінове бюджетне планування. Пе­рехід до середньотермінового бюджетного планування дасть можливість учасникам бюджетного процесу узгодити свої стратегічні плани діяль­ності з наявними бюджетними коштами як у межах підготовки проекту бюджету на відповідний рік, так і на наступні періоди, що сприятиме переходу до формування довготермінової бюджетної політики.

 

 

 
 

 

 


Рис. 4.2. Етапи програмно-цільового планування

Основні завдання середньотермінового бюджетного планування включають:

- поліпшення макроекономічного балансу шляхом розроблення узго­джених і реалістичних прогнозів доходів до бюджету;

- визначення загальних цілей бюджетної політики та забезпечення відкритості їх досягнення упродовж багатьох років;

- визначення і дотримання чітких пріоритетів у сфері державних видатків;

- забезпечення можливості ініціювання змін у бюджетній політиці та механізмів контролю за їх реалізацією;

- удосконалення розподілу бюджетних коштів, спрямованих на до­сягнення стратегічних пріоритетів;

- підвищення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за ефективне та раціональне їх використання;

- посилення загального бюджетного контролю.

Кожна бюджетна програма має низку складових:

1. Мета бюджетної програми включає законодавчо визначені ос­новні цілі, яких потрібно досягти у результаті виконання конкретної бюджетної програми.

2. Завдання бюджетної програми – це конкретні цілі, яких необхід­но досягти у результаті виконання бюджетної програми протягом від­повідного бюджетного періоду.

3. Напрями діяльності – конкретні дії, спрямовані на виконання завдань бюджетної програми, з визначенням спрямування витрачання бюджетних коштів. Напрями діяльності мають відповідати завданням і функціям головного розпорядника бюджетних коштів.

4. Результативні показники — кількісні та якісні показники, які характеризують результати виконання бюджетної програми, підтвердже­ні статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю та дають мож­ливість оцінити використання коштів на виконання бюджетної програми.

Застосування результативних показників дає можливість простежи­ти ефективність використання бюджетних коштів, виявити співвідно­шення досягнутих результатів і витрат, визначити тривалість виконан­ня бюджетної програми, її необхідність і відповідність визначеній меті, а також порівнювати результати виконання бюджетних програм у ди­наміці за роками та за головними розпорядниками бюджетних коштів, визначати найефективніші бюджетні програми при розподілі бюджет­них коштів.

Застосування результативних показників сприяє якісному та кіль­кісному аналізу стану виконання бюджетної програми в частині фінан­сового забезпечення реалізації її заходів та ефективності виконання.

Результативні показники поділяють на такі групи:

1) показники затрат – визначають обсяги та структуру ресурсів, які забезпечують виконання бюджетної програми:

- державне управління: кількість підвідомчих установ, штатних оди­ниць, отриманих листів, доручень, звернень громадян;

- освіта: кількість навчальних закладів за категоріями, кількість годин навчального процесу, чисельність працівників навчального за­кладу, кількість учнів;

- охорона здоров'я: чисельність працівників галузі за

категоріями, кількість медичних установ за типами хворих, що перебувають на ста­ціонарному лікуванні, кількість медичних засобів, обладнання;

- житлово-комунальне господарство: загальна житлова площа, що потребує проведення капітального ремонту;


2) показники продукту — використовуються для оцінювання досяг­нення поставлених цілей (кількість користувачів товарами, роботами, послугами, виробленими у процесі виконання бюджетної програми):

- державне управління: кількість підготовлених і прийнятих рі­шень, перевірок, обсяг наданих послуг та отриманих коштів (дозволи, ліцензії), кількість вирішених питань, доручень;

- освіта: кількість випускників;

- охорона здоров'я: кількість відвідувачів поліклінік, амбулаторій, кількість амбулаторних візитів, пролікованих;

- житлово-комунальне господарство: площа відремонтованого житлового фонду;

3) показники ефективності — відношення кількості вироблених то­варів (обсягу виконаних робіт, наданих послуг) до їх вартості у грошо­вому або іншому вираженні (витрати ресурсів на одиницю показника продукту):

- державне управління: обсяг наданих послуг на одного працівни­ка, кількість прийнятих рішень на одного працівника, витрати на утри­мання однієї штатної одиниці, витрати на відрядження в розрахунку на одну особу;

- освіта: вартість навчання одного учня, витрати на один навчаль­ний заклад, кількість навчальних годин на одного вчителя;

- охорона здоров'я: кількість пацієнтів на одного лікаря, вартість ліжко-дня, показник завантаженості ліжкового фонду, середня кількість днів перебування у лікарні;

- житлово-комунальне господарство: витрати на проведення капі­тального ремонту 1 кв. м житлової площі;

4) показники якості — відображають якість вироблених товарів (ви­конаних робіт, наданих послуг):

- державне управління: відношення вчасно виконаних завдань до їх загальної кількості (у відсотках), зміна обсягу податкової заборгова­ності (недоїмки), зміна обсягу кредиторської заборгованості, кількість позовів на неправомірні дії органів влади;

- освіта: кількість випускників, які закінчили навчальний заклад із відзнакою, покращання рівня освіти (ступеня успішності);

- охорона здоров'я: рівень виліковності хворих, рівень захворюва­ності (за віковою структурою), рівень смертності, прогнозована трива­лість життя;

- житлово-комунальне господарство: відношення площі житлово­го фонду, що потребує ремонту, до загальної площі житлового фонду (у відсотках).

Документ, який містить всю потрібну інформацію про бюджетну про­граму називається паспортом бюджетної програми. У ньому визначе­но суму коштів, затверджену в державному бюджеті для виконання бю­джетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показ­ники та інші характеристики бюджетної програми. На основі цього пас­порту контролюють цільове та ефективне використання бюджетних коштів, проводиться аналіз виконання бюджетної програми.

Паспорт бюджетної програми формують на підставі бюджетних за­питів, поданих головними розпорядниками коштів державного бюдже­ту, та бюджетних призначень на відповідний бюджетний період.

Паспорти бюджетних програм затверджуються спільним наказом Мі­ністерства фінансів України та відповідного головного розпорядника бюджетних коштів у місячний термін з дня набрання чинності згідно із законом про державний бюджет.

Програмно-цільовий метод бюджетного планування має низку пере­ваг порівняно із методами планування, які використовувалися раніше і ба­зувалися на розрахунках показників наступного бюджетного періоду на основі досягнутих раніше показників. Крім того, потреби соціальної сфе­ри загалом фінансувались за залишковим принципом.

Основні переваги програмно-цільового методу:

- забезпечує прозорість бюджетного процесу, чітке визначен­ня цілей і завдань, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, сприяє підвищенню рівня контролю за результатами виконання бюджетних про­грам;

- за результатами виконання бюджету оцінює діяльність учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених ці­лей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефек­тивного виконання бюджетних програм;

- впорядковує організацію діяльності головного розпорядника бю­джетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми;

- посилює відповідальність головного розпорядника бюджетних коштів за дотриманням відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті діяльності, а також за фінансове забезпечення бю­джетних програм і результати їх виконання;

- сприяє підвищенню якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.

 

5. Виконання місцевих бюджетів за видатками

Бюджетна політика органів місцевого самоврядування втілюється у життя тільки під час виконання місцевих бюджетів. Саме здійснення видаткової частини місцевих бюджетів дає змогу забезпечувати необ­хідні суспільні блага, створювати бажані об'єкти інфраструктури, реа­лізувати певні перерозподільні функції. Витрачання бюджетних кош­тів супроводжується прискіпливою увагою з боку територіальних гро­мад, що зумовлює необхідність застосування ефективних механізмів, які забезпечують реалізацію запланованих у бюджеті заходів і дотримання прийнятих норм і правил.

У вітчизняній фінансовій літературі значення терміна «виконання видаткової частини бюджету» часто зводиться до забезпечення належ­ного фінансування передбачених у бюджеті заходів. Це зумовлено ото­тожненням видатків бюджету з операціями щодо перерахування кош­тів на виконання передбачених бюджетом програм і здійснення функ­цій владними органами.


Виконання видаткової частини бюджетів має бути націлене на досягнення, крім фінансових орієнтирів, ще й відповідних економічних показників.

За сучасних умов під виконанням місцевого бюджету за видатками слід розуміти здійснення комплексу дій, спрямованих на реалізацію передбачених місцевим бюджетом заходів і досягнення визначених цілей у межах запланованих ресурсів. Основні проблеми, які доводиться вирішувати при виконанні видаткової частини місцевих бюджетів, можна звести до розв'язання фінансових та економічних зав­дань.

Фінансові завдання полягають у необхідності використання бю­джетних ресурсів на цілі, визначені при складанні та затвердженні бю­джету, забезпеченні рівномірності здійснення видатків протягом усього бюджетного періоду та дотримання визначених принципів при роз­поділі бюджетних ресурсів.

Економічні завдання пов’язані з вирішенням завдань і досягненням цілей, які зумовили бюджетні видатки.

Заплановані показники доходів і видатків набувають дещо різного значення при виконанні бюджету. Так, заплановані обсяги доходів слу­гують тільки орієнтиром для фінансової діяльності і не є обмежуваль­ними, тобто, якщо суми надходжень певного виду доходу будуть пере­вищувати заплановані, то їх зарахують до бюджету. Стосовно видатків, то їх розраховані обсяги не можуть бути перевищені в жодному разі.

Таблиця 7.

Основні принципи виконання видаткової частини

місцевих бюджетів

Назва принципу Зміст принципу
Цільове використання Бюджетні кошти мають бути використані на цілі, які передбачені в затвердженому бюджеті
Єдність Виконання бюджетів ґрунтується на єдиній нормативно-правовій базі, застосовується єдина бюджетна класифікація видатків і порядок їх здійснення, всі видатки відображаються в єдиній національній грошовій одиниці
Повнота Всі видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування, мають бути передбачені відповідним бюджетом і включені до звіту про виконання місцевого бюджету
Раціональність Бюджетні ресурси мають використовуватися економно, без марнотратства і втрат суспільних коштів; бюджетні видатки мають забезпечувати максимальний ефект для територіальної громади
Прозорість Інформація про виконання бюджету повинна надаватися у зрозумілій формі, включати всі важливі аспекти
Публічність Відомості про хід виконання місцевого бюджету повинні бути оприлюднені

 

Виконувати видаткову частину місцевого бюджету необхідно з дотри­манням встановлених принципів. Поряд із принципами, яким має від­повідати бюджетна система в цілому, такими, як законність, справед­ливість, плановість, при виконанні видаткової частини бюджету потріб­но дотримуватися й інших принципів, а деякі загальні принципи набу­вають специфічного змісту (табл. 7).

Здійснення бюджетних видатків у фінансовій площині передбачає розподіл їх на фактичні та касові видатки бюджету.

Фактичними видатками є економічні операції, які відображають використання в ході бюджетного процесу трудових, матеріальних та фі­нансових ресурсів. (Наприклад, факт нара­хування заробітної плати працівникам бюджетних установ, списання вартості використання канцелярського приладдя тощо).

Касове виконання місцевого бюджету – це діяльність, пов’язана із зарахуванням коштів до місцевого бюджету, їх зберіганням, витрачанням на передбачені в бюджеті цілі, а також обліком їх наявності.

Касове виконання видаткової частини бюджету передбачає вико­нання дій з видачі бюджетних коштів. Прикладом касових видатків бюджету можуть бути перерахування коштів бюджет­ною установою постачальникам канцелярського приладдя.

 
 

 


Рис. 4.3. Характеристика банківської системи касового виконання видаткової частини місцевих бюджетів

 

Важливим елементом бюджетної системи в цілому та процесу вико­нання бюджету зокрема є система бюджетної звітності, яка забезпечує необхідними відомостями органи державного управління та місцевого

самоврядування, що стає основою для оперативного вживання потріб­них управлінських заходів, а також є джерелом інформації про виконан­ня бюджету для громадян.

Основою інформаційного забезпечення бюджет­ної системи є бюджетний облік, який формує досто­вірну бюджетну звітність, а також виконує контрольні функції. У сві­товій практиці організації бухгалтерського обліку виконання бюджету розрізняють два методи:

- метод нарахувань – передбачає реєстрацію операцій у момент створення, перетворення, обміну, передачі або зникнення економічної вартості; дозволяє отримувати повну інформацію про виконання видаткової частини місцевих бюджетів (крім інформації про рух грошових потоків);