Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 19 страница

У січні 1924 р. утворено Центральний банк комунального господарства і житлового будівництва СРСР, серед акціонерів якого була й Українська РСР. Банк кредитував місцеві органи влади, житлове будівництво, комунальне господарство. Основна маса кредитів надавалася з розрахунку 3,5 відсотка річних. 97 відсотків кредитів банку мали довгостроковий характер. На будівництво дерев’яного будинку строк кредиту становив 40 років, кам’яного – 60 років.

Банк не міг задовольнити потреб у кредиті, і його роль була незначною. У 30-х роках система комунального кредиту в СРСР згортається. Змінюється і призначення Центрального банку комунального господарства та житлового будівництва, який було ліквідовано в 1959 році.

Поняття комунальної власності у законодавстві Українивиникає в грудні 1990 р. з прийняттям Закону УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів і місцеве самоврядування».

Зарубіжний досвід розвитку комунального кредиту.

Практично в усіх розвинутих зарубіжних країнах місцеві органи влади можуть брати участь у кредитних відносинах. У частині країн доступ органів місцевого самоврядування до ринку позичкового капіталу вільний і не обмежується державою. Це Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Швеція, Швейцарія. У Франції цей доступ майже вільний. У деяких країнах він здійснюється на основі дозволів держави – це Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Ірландія, Норвегія, Іспанія.

У законодавстві практично всіх зарубіжних країн є вимога спрямування запозичених фінансових ресурсів виключно на інвестиції. За рахунок позичок в європейських країнах формується, як правило, 10 – 15 %доходів місцевих бюджетів. Найвищий показник у Сан-Марино, де він становить 69 %, уНідерландах – 19, у Бельгії – 13, на Кіпрі – 12, у Чехії – 11, в Іспанії, Франції – 10 % муніципальних доходів.

Система комунального кредиту пов’язана з різноманітними формами запозичення ресурсів. Найбільш поширеним є облігаційний комунальний кредит. Міста та інші органи місцевого самоврядування зарубіжних країн мають право випускати облігації муніципальної позики. Муніципальні облігації умовно можна поділити на три групи:

1) генеральні боргові зобов'язання (або бездохідні облігації), які гарантуються бюджетними доходами та майном органу місцевого самоврядування;

2) дохідні облігації, що випускаються з метою фінансування будівництва об’єктів інфраструктури. Погашення їх здійснюється за рахунок доходів побудованих підприємств;

3) облігації змішаного характеру, що не приносять доходів, але погашення яких здійснюється за кошти, отримані від діяльності підприємств, створених за рахунок запозичених ресурсів.

Є значна кількість безоблігаційних форм муніципальних позик.Ще з XIX ст. відомо про так звані міські боргові книги, в яких робився запис позичених містом коштів. До безоблігаційних позик належать:

- угоди оренди, лізингу обладнання та майна;

- податкові позики;

- іпотечні позики під заставу землі і майна та ін.

Різновидом комунального кредиту є комунальний банківський кредит.У зарубіжних країнах сформувалося кілька форм комунального банківського кредиту. Це кредити комунальних банків, державних комунальних банків, комунальні кредити комерційних банків, взаємний комунальний кредит, а також жирооборот і кредити жиробанків.

Особливою формою комунальних закладів банківського типу є жироцентралі.Перша жироцентраль виникла в Німеччині в 1908 р.

Жиробанки є ефективною формою спрощення взаємних розрахунків між органами місцевого самоврядування, особливо в умовах платіжної кризи. Розрахунки через жиробанки відбуваються без посередництва грошей, у формі спеціальних поточних рахунків. Передумовою появи жиробанків було те, що комуни, общини, громади виступали контрагентами, користувалися послугами і продукцією одна одної і відповідно оплачували ці послуги та продукцію. Якщо ці комуни, общини та громади триматимуть свої рахунки в одному жиробанку, то з’являється можливість покриття взаємних зобов’язань без грошей, у формі взаємозаліків на спеціальних поточних рахунках. Завдяки такій системі розрахунків у жироцентралі можуть виявитися вільні кошти на кредитування цих комун, общин чи громад. Тому жиробанк є, крім усього, ще й банком комунального кредиту.

Цю ідею ефективно використали в Німеччині.У 1916р. тут утворилася єдина німецька жироцентраль для всіх місцевих жироцентралей. У 1917-1918 рр. до неї приєдналися Німецька спілка міст, Спілка прусських земських округів, Спілка великих Німецьких сільських общин. У 1918 р. ця жироцентраль стала банком німецьких комунальних жироспілок. Усього в Німеччини на початку 80-х рр. функціонувало 12 жироцентралей. Вони були об’єднані в регіональні спілки. Діє також Західнонімецька спілка ощадних кас і жироцентралей.

Жироцентралі, крім організації жиророзрахунків, надають кредити муніципальним банкам, регіональним та місцевим органам влади у формі комунальних та іпотечних позик. Жиробанки надають лише короткострокові кредити.

Успішно функціонують комунальні банки взаємного кредиту в Швеції,які виникли ще в XIX ст. Це банки-посередники, за допомогою яких одні органи місцевого самоврядування можуть кредитувати інші. Банки взаємного комунального кредиту утворено у Швеції у формі банків із солідарною відповідальністю їхніх засновників – комун без гарантій держави. Шведські комуни утворюють спілки для взаємного кредитування по округах. Кожна така спілка є банком взаємного кредитування. За борги цих банків комуни несуть солідарну відповідальність. У сучасних умовах тема вказаних банків функціонує під назвою «Комунінвест».

3 початку XIX ст. взаємний комунальний кредит набув широкого розвитку і в Німеччині. Банк взаємного кредитування, який надає кредити комунам, функціонує у Франції.

Ще один вид комунальних банків – це акціонерні комунальні банки, їхні засновники несуть відповідальність у межах власної частки акціонерного капіталу. Перший такий банк створено ще в 1860 р. у Бельгіїяк товариство комунального кредиту. Його акціонерами могли бути тільки общини.

Важливе місце посідають і спеціальні державні банки комунального кредиту,що спеціалізуються у сфері кредитування місцевих органів влади. Вони, як правило, тісно пов’язані із системою ощадних кас. Такі банки є в Німеччині, Франції, Італії, Великобританії, Бельгії. У Франції головним банківським інститутом комунального кредиту є Депозитно-ощадна касаМісцевий французький кредит. До 1987 р. у Франції функціонувала Каса допомоги об'єднанню адміністративно-територіальних одиниць, яку було замінено місцевим французьким кредитом – банком акціонерного типу. У цьому банку державі належить 47,5 % акцій, Депозитно-ощадній касі – 25, Ощадній касі – 7, Пенсійному фонду – 6,5, банкам і фінансовим закладам – 5, будівельним підприємствам – 2,8, іноземним фінансовим закладам – 6,2 % акцій. Банк надає довгострокові інвестиційні позики органам місцевого самоврядування. Група «Депозитно-ощадна каса – Місцевий французький кредит» є провідним банком комунального кредиту в Європі.

У Франції функціонують також регіональні товариства фінансування інвестицій,утворені, відповідно до закону 1983 р., як акціонерні товариства з рівною пайовою участю депозитно-ощадних кас і ощадних кас.

В Італіїтакою державною установою комунального кредиту є Центральна депозитно-ощадна каса, у Великобританії – Національний фонд позик.

Є ряд комерційних банків, які спеціалізуються на кредитуванні органів місцевого самоврядування. У Франції це, наприклад, система банків Банку сільськогосподарської кредиту. Вони надають кредити в основному невеликим сільським комунам. Крім того, філіал цього банку «Французькі провінції» надає допомогу адміністративно-територіальним одиницям з випуску облігацій.

У США, наприклад, комунальних банків немає. Проте в Європі частина країн підтримує існування їх уже протягом більш ніж 130 років. Сьогодні такі установи в різних формах функціонують в Австрії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Норвегії, Іспанії, Швейцарії та в деяких інших країнах. Створюються муніципальні банки в Польщі, Російській Федерації та в інших колишніх соціалістичних країнах.

 

3. Фінанси муніципальних підприємств і муніципальні

платежі у зарубіжних країнах

Фінанси муніципальних підприємств є інститутом і складовою частиною місцевих фінансових систем зарубіжних країн. У багатьох країнах фінансові ресурси муніципальних підприємств за своїми обсягами прирівнюються до ресурсів місцевих бюджетів, а в деяких з них навіть перевищують бюджетні кошти. Муніципальними підприємствамив зарубіжних країнах вважаються підприємства, які повністю належать органам місцевого самоврядування, і господарські товариства, якщо частка в капіталі органів місцевого самоврядування перевищує 50 %.

У США муніципальні послуги в основному забезпечуються приватними фірмами і компаніями. В Австріїмуніципальні підприємства, котрі повністю перебувають у власності общин, функціонують у системі громадського транспорту, постачання води й електроенергії, каналізації та прибирання сміття, освоєння території та в інших галузях. У Данії,крім названих галузей, комунальні підприємства займаються продажем деревини з муніципальних лісів.

Основними формами комунальних підприємств у зарубіжних країнах є:

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• акціонерні товариства;

• асоціації;

• фонди.

Фонди, у свого чергу, поділяються на два види. Одні зних безпосередньо засновані муніципалітетами, інші є дочірніми підприємствами, заснованими комунальними фірмами і компаніями.

Є дві основні форми організації фінансів комунальних підприємств:

- перша група підприємств веде власні фінансові баланси, має відокремлені від місцевого бюджету рахунки;

- друга група підприємств не веде самостійних балансів, її рахунки об’єднано з рахунками місцевих бюджетів. Фінансове господарство таких підприємств виділене в так звані приєднані бюджети.

У сучасних умовах для більшості зарубіжних країн характерні такі риси муніципальних фінансів:

  • відміна останнім часом усіх протекціоністських заходів щодо діяльності муніципальних підприємств, їхні фінанси формуються на загальних умовах, визначених для всіх бізнесових структур;
  • значним джерелом доходів у розвинутих зарубіжних країнах є муніципальні платежі за послуги, що надаються місцевими органами влади;
  • місцеві органи влади цих країн, як правило, самостійно встановлюють ціни й тарифи на послуги, котрі вони надають членам територіальних колективів;
  • у кожній країні сформувалися власні підходи до плати за послуги, що надаються місцевою владою. У багатьох країнах плата за ці послуги не покриває видатків на їх здійснення.

Контрольні питання

1. Порівняйте визначення комунальної та муніципальної власності.

2. Визначте поняття суб’єктів господарювання комунального сектору економіки.

3. Що є об’єктами права комунальної власності?

4. У чому полягають особливості функціонування фінансів комунальних підприємств в Україні?

5. Проаналізуйте зарубіжний досвід розвитку комунального кредиту.

6. Обґрунтуйте основні напрями реформування інституту комунальної власності в нашій державі.

7. Які форми комунальних підприємств існують у зарубіжних країнах? Порівняйте з нашими формами.

8. Які послуги надаються на місцевому рівні?

9. Які заходи передбачені механізмом реалізації реформи житлово-комунального господарства в Україні?

10. Охарактеризуйте стан житлово-комунального господарства у місті Києві. Які проблемні аспекти найчастіше виникають у цій сфері?

11. Назвіть напрями реформування житлово-комунального господарства в Україні.

Тести для самоперевірки

1. Комунальна власність в Україні запроваджена:

а) Господарським кодексом України;

б) Конституцією України;

в) Законом України «Про власність»

г) Законом України «Про місцеве самоврядування».

2. Комунальна форма власності є:

а) різновидом колективної форми власності;

б) самостійною формою власності;

в) власністю територіальної громади;

г) усі відповіді правильні.

3. Об’єктами комунальної форми власності є:

а) майно приватних підприємств, що розташовані на території міста;

б) міський електротранспорт;

в) об’єкти житлово-комунального господарства;

г) майно закладів народної освіти, охорони здоров’я, культури.

4. Організаційними формами комунальних підприємств є:

а) унітарне;

б) акціонерне;

в) державне;

г) комунальне товариство з додатковою відповідальністю.

5. Виділити ознаки житлово-комунального господарства:

а) є багатогалузевим господарським комплексом;

б) забезпечує захист здоров’я громадян;

в) сприяє зміцненню безпеки держави;

г) усі відповіді правильні.

6. Комунальне комерційне підприємство є видом:

а) комунального унітарного підприємства;

б) комунального акціонерного підприємства;

в) державного комунального підприємства.

7. Комунальні підприємства не можуть бути створені у формі:

а) командитних товариств;

б) унітарних підприємств;

в) товариств з додатковою відповідальністю;

г) повних господарських товариств;

г) комунальних некомерційних підприємств.

8. Доходи від об’єктів комунальної власності включають:

а) надходження дивідендів, нарахованих на акції господарських товариств територіальної громади;

б) кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

в) плата за оренду майнових комплексів;

г) усі відповіді правильні.

9. Визначити відносини, в які вступають комунальні підприємства у процесі своєї діяльності:

а) з бюджетною системою і цільовими державними фондами;

б) із страховими організаціями;

в) з банківською системою;

г) усі відповіді правильні.

10. Комунальне господарство включає:

а) водопостачання та водовідведення;

б) житлове будівництво;

в) утримання гуртожитків;

г) елктро-, газо-, теплопостачання.

Література: 1, с. 76 – 85; 4; 13; 21, с.434 – 544; 26; 28; 30; 33, с. 167 – 179.

 

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Автономія місцевого самоврядування (фінансова) – можливість територіальних одиниць та їх органів забезпечувати здійснення покладених на них законом функцій за рахунок власних фінансових джерел.

Анулювання– скасування бюджетного фінансування впродовж поточного року. Анулювання є законодавчим актом, який може ухвалюватися з ініціативи виконавчої або законодавчої гілки влади.

Бюджет –план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджет розвитку – складова частина спеціального фонду бюджетів, що створюється з метою фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних із здійсненням інноваційної та інвестиційної діяльності.

Бюджети місцевого самоврядування – бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Бюджетна класифікація – єдине систематизоване згрупування доходів, видатків і фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою й іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетний період – період, протягом якого бюджет є чинним. В Україні він збігається з календарним роком.

Бюджетні повноваження – права та обов’язки учасників бюджетних правовідносин.

Бюджетне призначення – повноваження, яке надає головному розпоряднику коштів право надавати бюджетні асигнування, має кількісні й часові обмеження.

Бюджетні права – сукупність юридичних норм, що регулюють діяльність органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування у бюджетному процесі.

Бюджетний процес – регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетна програма – систематизований перелік захо­дів, спрямованих на досягнення єдиних мети і завдань, виконан­ня яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Бюджетна система – сукупність бюджетів країни, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетне регулювання – діяльність щодо збалансування державного та місцевих бюджетів.

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків над доходами бюджету.

Бюджетний унітаризм– форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначаються центральною владою, місцевій та регіональній владі відводиться пасивна роль.

Бюджетний устрій – організація та принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний федералізм – форма організації міжбюджетних відносин, заснована на розподілі повноважень між органами державної влади різних рівнів і місцевим самоврядуванням.

Бюджетний цикл – період бюджетного процесу, який повністю охоплює діяльність, пов’язану зі складанням, розглядом, затвердженням і виконанням певного конкретного бюджету, а також розглядом і ухваленням рішення щодо звіту про його виконання.

Валовий національний продукт – сумарна вартість товарів і послуг, які надходять у розпорядження країни за певний період часу, як правило, за рік.

Видатки розвитку – витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, таких як фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Виконанням місцевого бюджету –здійснення комплексу дій, спрямованих на реалізацію передбачених місцевим бюджетом заходів і досягнення визначених цілей у межах запланованих ресурсів.

Власні доходи місцевих бюджетів – доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади згідно з його рішенням і не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Громадські слухання – загальні збори значної частини членів територіальної громади, що скликаються для розгляду найбільш важливих та актуальних питань, які стосуються інтересів усієї громади або її переважної частини.

Делеговані повноваження – повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Депресивна територія – регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвитку яких за показниками, визначеними в законодавстві, є найнижчим серед територій відповідного типу.

Державна регіональна фінансова політика –система заходів, що здійснюються центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у регіонах та в інших адміністративно-територіальних одиницях.

Державний борг – загальна сума заборгованості держави (АРК чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань, включаючи боргові зобов’язання, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Державні соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні обсяги оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, обсяги інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Дефіцит бюджету – перевищення видатків бюджету над його доходами.

Дотації вирівнювання – міжбюджетні трансферти на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який їх отримує, тобто з проведенням фінансового вирівнювання.

Житлове господарство – складова соціальної інфраструктури адміністративно-територіальних формувань, покликана задовольняти потреби громадян у житлі.

Житловий фонд – сукупність усіх видів і категорій житла – житлових будинків, квартир (частин житлових будинків чи квартир), інших приміщень, призначених і придатних для постійного проживання в них, а також для використання у встановленому порядку як службових житлових приміщень і гуртожитків.

Житлово-комунальне господарство – багатогалузеве об’єднання підприємств та установ, функціональним призначенням якого є задоволення житлово-комунальних потреб населення, підприємств, установ та організацій, що забезпечує реалізацію відповідних прав і захист здоров’я громадян, сприяє соціально-економічному розвитку та зміцненню безпеки держави.

Загальний фонд бюджету – складова бюджету, в якій акумулюються кошти, що не мають конкретного цільового призначення та підлягають подальшому перерозподілу.

Закріплені доходи – доходи, що на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному обсязі або у визначеній, єдиній для усіх бюджетів частині (загальнодержавні податки, збори тощо) і які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Запозичення – операції, пов’язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, у результаті яких виникають зобов’язання держави, АРК або місцевого самоврядування перед кредиторами.

Зведений (консолідований) бюджет України –це сукупність усіх бюджетів, які входять до складу державного та місцевих бюджетів і їх показники, що використовуються для аналізу та прогнозування економічного та соціального розвитку держави.

Індекс відносної податкоспроможності –коефіцієнт, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці порівняно з аналогічним середнім показником по Україні в розрахунку на одного мешканця.

Казначейство – державний або муніципальний орган, головним завданням якого є здійснення касового виконання бюджетів.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів – діяльність органів казначейства щодо здійснення віднесених до їх компетенції завдань і функцій у процесі виконання місцевих бюджетів.

Касове виконання місцевого бюджету – діяльність, пов’язана із зарахуванням коштів до місцевого бюджету, їх зберіганням, витрачанням на передбачені в бюджеті цілі, а також обліком їх наявності.

Коефіцієнт вирівнювання – коефіцієнт, що застосовується при розрахунку обсягу дотації вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету України з місцевих бюджетів, з метою зміцнення дохідної бази бюджетів місцевого самоврядування.

Комунальне господарство – складова житлово-комунального комплексу, яка забезпечує надання необхідного обсягу санітарно-технічних, санітарно-гігієнічних, енергетичних і транспортних послуг жителям населених пунктів, а також здійснює відповідне комунальне обслуговування суб’єктів господарювання.

Комунальний кредит – сукупність економічних відносин між органами місцевого самоврядування, з одного боку, та фізичними і юридичними особами – з іншого боку, за яких органи місцевого самоврядування виступають позичальниками чи кредиторами.

Комунальне унітарне підприємствопідприємство, щоутворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Комунальне комерційне підприємство – вид комунального унітарного підприємства, є суб’єктом підприємницької діяльності, що діє на засадах господарської автономії, комерційного розрахунку і несе відповідальність за результатами своєї діяльності усім своїм майном.

Комунальне некомерційне підприємство – вид унітарного комунального підприємства, що здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно належить.

Кошторис доходів і видатків – фінансовий план бюджетної установи, організації; основний документ, який визначає загальний обсяг, цільове надходження і поквартальний розподіл коштів установи.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування – документ, в якому описані затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством мають бути визначені на основі нормативів.

Методи бюджетного регулювання – конкретні прийоми та механізми збалансування доходів і видатків бюджетів.

Міжбюджетні відносини – відносини між державою, АРК і органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України.

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно та безповоротно перераховуються з одного бюджету в інший.

Місцевий борг – загальна сума заборгованості АРК або територіальної громади міста, що складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань АРК або територіальної громади міста, з урахуванням боргових зобов’язань, що вступають у дію в результаті наданих гарантій за кредитами чи зобов’язань, які виникають на підставі законодавства або договору.

Місцевий бюджет – план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Місцеве самоврядуванняв Україні – гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Місцеві податки і збори – податки та збори, що встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до переліку та в межах граничної величини ставок, визначених податковим законодавством, і сплачуються винятково до місцевих бюджетів.

Місцеві фінанси – система фінансових відносин з приводу формування, розподілу і використання фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них функцій.

Місцевий фінансовий орган – установа, яка відповідно до законодавства України здійснює функції зі складання, виконання місцевих бюджетів, з контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов’язані з управлінням коштами місцевого бюджету.

Облігація місцевої позики – цінний папір, що випускається місцевими органами влади та засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений умовами випуску строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Одержувачі коштів місцевого бюджету – фізичні та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з місцевого бюджету з метою фінансової підтримки або в рамках виконання передбачених бюджетом програм виключно через розпорядників бюджетних коштів.

Операційний час – частина операційного дня казначейства, протягом якої приймаються розрахунково-платіжні документи клієнтів, що мають бути взяті до виконання протягом цього самого робочого дня.

Офіційні трансферти – кошти, передані до державного чи місцевих бюджетів органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування, урядовими органами зарубіжних країн або міжнародними організаціями на безоплатній і безповоротній основі.