Контроль виконання лабораторної роботи. 1. При яких патологічних станах збільшується кількість пірувату в сечі?

1. При яких патологічних станах збільшується кількість пірувату в сечі?


А. Цукровому діабеті

В. Гострому панкреатиті

С. Інфаркті міокарду

D. Гепатитах

Е. Епілепсії


 

2. З метою встановлення концентрації піровиноградної кислоти в сечі користуються методом, принцип якого полягає у:

А. Відновленні солей важких металів у лужному середовищі

В. Визначенні інтенсивності забарвлення сполуки, що утворилася за взаємодії глюкози з ортотолуїдином

С. Дії ферменту глюкозооксидази, яка окиснює глюкозу до глюконової кислоти киснем повітря

D. Відновленні двовалентних іонів міді в одновалентні

Е. Фотометруванні забарвленого комплексу, що утворився в процесі взаємодії піровиноградної кислоти з 2,4-динітрофенілгідразином (2,4 ДНФГ) в лужному середовищі

 

3. У хворого виявлено 5,15 ммоль/л молочної кислоти та 0,35 ммоль/л піровиноградної кислоти. При яких станах підвищуються їх кількісні величини?

 

4. Вміст ПВК в сечі складає 45 мг/добу. Дати оцінку результатові. Які можливі причини та наслідки такого стану?

5. У хворих з пониженою активністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази в еритроцитах спостерігається підвищена чутливість до окиснювачів, а також порушується відновлення метгемолобіну. Яка причина такого стану?

 

6. Чому хворим з серцево-судинною недостатністю та ознаками ацидозу призначають кокарбоксилазу?

 

Приклади тестів “Крок-1”

1. У хлопчика 3 років спостерігається збільшення у розмірах печінки та селезінки, катаракта. У крові – підвищена концетрація глюкози, проте тест толерантності до глюкози – в нормі. Спадкове порушення обміну якої речовини є причиною цього стану?:


A. Глюкози

B. Галактози

C. Фруктози

D. Сахарози

E. Манози


 

2. При окисненні в пентозофосфатному циклі 6 молекул глюкози утворюється:


А. 3 мол. НАДФН2

В. 6 мол. НАДФН2

С. 9 мол. НАДФН2

D. 12 мол. НАДФН2

Е. 15 мол. НАДФН2


 

3. Окиснена форма ліпоаміду регенерується з дигідроліпоаміду за участю:


А. Дигідроліпоїлдегідрогенази

В. Дигідроліпоїлацетилтрансферази

С. НАД

D. ФАД

Е. ТПФ


 

4. Есенціальна фруктозурія – спадкове захворювання, пов’язане з порушенням обміну фруктози. При цій патології спостерігаються симптоми ураження печінки та нирок. Причиною є відсутність ферменту, що каталізує перетворення фруктози у:


A. Фруктозо-1-фосфат

B. Фруктозо-6-фосфат

C. Фруктозо-1,6-дифосфат

D. Глюкозо-1-фосфат

E. Гліцеральдегідфосфат


 

5. Одним із важливих субстратів окиснення є піруват, який утворюється як проміжний продукт розпаду вуглеводів, білків амінокислот. Окиснювальне декарбоксилування пірувату здійснюється за допомогою піруват-дегідрогеназного комплексу до складу якого входить:


A. Піруваткіназа

B. Лактатдегідрогеназа

C. Сукцинатдегідрогеназа

D. Малатдегідрогеназа

E.Дигідроліпоїлдегідрогеназа


 

6. При серцевих захворюваннях для покращення забезпечення енергією серця, мозку, інтенсифікації окисних процесів застосовують кокарбоксилазу (тіамінпірофосфат) у вигляді ін’єкцій. Які метаболічні процеси активуються при цьому?


А. Декарбоксилування гістидину

В. Дезамінування глутамату

С. Окисне декарбоксилування пірувату

D. Трансамінування аспартату

Е. Субстратне фосфорилування


 

7. НАДФН2, утворений в результаті пентозофосфатного шляху використо-вується організмом для:


A. Синтезу жирних кислот

B. Синтезу амінокислот

C. Синтезу глікогену

D. Синтезу сечовини

E. Синтезу нуклеотидів


 

Індивідуальна самостійна робота студентів

1. Патохімія порушень пентозофосфатного шляху.

2. Патохімія ензимопатій, пов’язаних з генетичними дефектами синтезу ферментів метаболізму фруктози та галактози.

Література

Основна:

1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 508 с.

2. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 744 с.

3. Скляров О.Я., Сергієнко О.О., Фартушок Н.В. та ін. Обмін вуглеводів. Біохімічні та клінічні аспекти. – Львів: Світ, 2004. – 111с.

Додаткова:

1. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1998. – 704 с.