Метод серійних антибіотиків в МПб

Принцип методу: антибіотики послідовно розводять у рідкому живильному середовищі, одержуючи зменшення концентрації. У кожному розведенні однакова кількість бактерій. Інкубація (вирощуванн) 24 год при 37°С. Враховують результати: затримка росту бактерії – середовище прозоре, якщо антибіотик не діє – середовище мутне (ріст бактерій). Цей метод є якісним і кількісним (визначаємо гнітючу інгібуючу концентрацію антибіотиків).

МПК – це мінімальна кількість антибіотиків, що придушує ріст чутливого мікроба (тест) у певному обємі середовища. МПК визначають для оцінки ЕЕ. Для визначення бактерецидних або бактеріостатичних дій останніх пробірок із прозорим середовищем робимо посіви на МПА. Якщо дії антибіотика бактеріостатичні – буде ріст.

2) метод заснований на дифузії антибіотиків у МПА. Цей метод має різні варіанти: а) метод лунок; б) метод дисків. Принцип методу на поверхню МПА засівають досліджувану або тест-культуру бактерій. Потім на поверхні МПА розкладають паперові диски, просочені антибіотиком (їх готують із спеціального паперу, в який антибіотики легко вбираються, а потім легко виходять). Діаметр диска 8 мм. Їх випускають у промисловості з різними антибіотиками, іноді роблять мультидиски. Після накладання дисків – інкубація 24 год при 37°С та облік результатів. Облік проводимо по зонах затримки росту або їх відсутні. Діаметр зони визначає ступінь чутливості (10-12 – низька чутливість, 12-15 до 20 – середня; 20-25 – висока; більш 25 – дуже висока чутливість). Цей метод якісний і кількісний. Є таблиці, де можна провести розрахунок діаметра зони затримки росту і визначити МПК.

Метод лунок – якщо в нас немає диска, то з антибіотика можна приготувати розчини антибіотиків різної концентрації. В МПА зробити лунку й у неї закапати розчини антибіотиків, а потім 24 год при 37°С та облік по зонах затримки росту.

32. Вчення про інфекцію ПатогенністьІнфекція - зараження. Інфекція відноситься до паразитичних взаємин. Мікроб-паразит, людина-хазяїн. Інфекція як інфекційний процес - історично сформований комплекс усіх біологічних явищ і процесів в організмі при проникненні і розмноженні в ньому патогенних мікроорганізмів чи генетичного матеріалу. Інфекц захворювання - виражений ступінь прояву процесу в організмі. Розвиток інфекції залежить від трьох факторів : патогенність мікроорганізму, чутливість макроорганізму, умов навколишнього середовища. Тріада Коха. Збудники повинні відповідати таким умовам 1. збудник повинен знаходитись в організмі при даному захвор і не зустрічатися при інших або у здорової людини. 2. збудник повинен бути виділений в чистій культурі. 3. при введенні в організм тварин потрібно створити в них аналогічну хворобу. Значення тріади: ці полодення були важливі для відкриття і опису нових збудників, у теперішній час не усі положення тріади Коха вірні,деякі збудники можуть зустрічатись при різних захворюваннях (стафілокок), важко іноді виділити чисту культуру і не завжди є чутливі тварини. Резервуар інфекції —-біоценоз, в якому патогенний мікроорганізм існує як біологічний вид. За резервуарами розрізняють антропонозні інфекції, коли збудник циркулює серед людей, зоонозні інфекції, коли збудник циркулює серед тварин, від яких заражається людина. сапронозні інфекції, коли збудник існує як біологічний вид у довкіллі (вода, грунт) і для його існування, як біологічного виду, не потрібні організми людей чи тварин. Джерело інфекції-конкретний організм (ланка біоцинозу)від якої настає зараження. Носійство-явище коли МіО розмножується і виділяється з організму люд чи твар без видимих ознак хвороби.

Стадії інфекційного процесу.Початковою стадією інфекційного процесу є проникнення мікроорганізму в макроорганізм через шкіру, слизові оболонки, респіраторний, шлунково-кишковий тракт, сечостатеву систему та інш. Внаслідок адгезії і колонізації розвивається місцевий процес. МіО можуть поширюватися лімфогенним шляхом з розвитком лімфангоїту (ураження лімфатичних судин) та лімфаденіту (ураження лімфатичних вузлів). МіО можуть проникати в кров (бактеріемія, вірусемія). Якщо мікроорганізми розмножуються в крові, розвивається сепсис (зараження крові).

Періоди інфекційного процесу.Інкубаційний період — від моменту зараження до перших проявів хвороби. Тривалість інкубаційного періоду: мінімальна — кільканадцять годин, в середньому — від кількох днів до двох-трьох тижнів. В окремих випадках тривалість інкубаційного періоду — кілька місяців (гепатит В) або й років (проказа). Продромальний період характеризується неспецифічними проявами інфекційної хвороби — підвищення температури, слабість, невизначені болі тощо. Період виражених клінічних явищ проявляється певними симптомами, характерними для кожної інфекційної хвороби. Період реконвалесценції (виздоровлення) — триває до повного відновлення порушених функцій організму. Наслідками перенесеної інфекційної хвороби може бути повне виздоровлення, перехід в хронічну форму, формування носійства, коли організм не звільняється від збудника, але видимих проявів хвороби немає.

Форми інфекції.Гостра інфекція перебігає з вираженими клінічними проявами визначений час. При затяжній формі тривалість хвороби продовжується порівняно з типовим перебігом. При хронічній формі організм не звільняється від інфекції тривалий час, інколи пожиттєво, клінічні прояви слабо виражені, можливі періо­дичні загострення. При латентній (персистуючій) інфекції клінічні прояви хвороби не відмічаються, проте можна виявити лабораторні показники, що вказують на наявність в організмі інфекційного агента. Рецидив — повторне захворювання без нового зараження. Реінфекція — повторне зараження тим самим видом збудника. Суперінфекція — додаткове зараження іншим видом збудника на фоні якоїсь інфекції. Мікст-інфекція — змішана інфекція при одночасному зараженні двома або більше збудниками.

Патогенність - генетично визначена здатність МіО викликати інф процес. Це ознака виду. Є генні патогенності, вони знаходяться в хромосомі або бувають у плазмідах. Патоген – якісна ознака. Вірулентність- кількісна характеристика ступеня патогенності МіО, контролює протеїн ДНК аденіл метілаза (Dаn), відкритий в 1999 р. Одиниці виміру: DLM – найменша кількість МіО, що викликає загибель 100% тварин певного виду і ваги за певний час. DСL - кількість МіО, що викликає загибель 100% чутливих лаб тварин, DL50 – кіль-сть патогенних МіО що викликає загибель 50% експериментально інфікованих лаб тварин Визначають також DL70 DL75 DL90. ІD – мінімальна к-сть патогенних МіО яка здатна викликати розвиток захворюв у певної кількості лаб тварин Визначають також ІD 50 ІD 75 ІD 100. DNM – мінімальна кіль-ть що при внутрішньошкірному або підшкірному введенні викликає некроз тканини. Фактори патогенності – фактори, за допомогою яких патогенні МіО викликають інфекційний процес: 1.колонізація – заселення МіО-ми частин тіла або внутрішніх органів, 2.інвазія або поширення відбувається за допомогою певних ферментів гіалуронідази – руйнує гіалуронідазову кислоту в міжклітинних просторах, Іноді для інвазії МіО мають фермент нейромінідазу (холерний вібріон, збудник дифтерії). При інвазії використ ферменти фібринолізин, кологеназа, які сприяють поширенню МіО. Для колонізації також необхідно прикріплення МіО до певних тканин і клітин – це наз. агдезією. Для агдезії є спеціальні структури: а) у Гр- МіО-мів адгезинами є війчасті або pili що складаються з білка піліна, б) Гр+ для адгезії є фібрили або рецептори з ліпотейхової кислоти, при цьому МіО для прикріплення до слизуватих оболонок повинні виділяти ферменти для руйнації слизу. Крім того для колонізації потрібно щоб пройшла взаємодія рецепторів МіО і клітин хазяїна., 3.фактори з ушкоджуючими функціями – токсини і ферменти патогенності: а). токсини патогенності МіО – біологічно активні речовини які виділяються МіО і здатні порушувати гомеостаз; б) ферменти патогенності – ті що руйнують тканини або клітини, або біологічно важливі речовини. Атенуація – штучне зменшення вірулентності→вакцини проти сибірки, сказу.

33. Токсини мікроорганізмів, вимірювання сили екзотоксинів.Токсини - фактори агресії. В залежності від звязку з клітинами виділяють- экзотоксини(звязані з клітинами, утворюються при руйнації), эндотоксини(виділяються живими патогенними МіО як продукти життєдіяльності), мезотоксини(токсичні речовини, звязані тісно з клітинами, частково виділяються в середовище. Экзотоксини - білки (9-19 амінокислот), виділяються в процесі життєдіяльності, термолабільні, дуже токсичні, діють після інкубації протягом 18-72 годин, виражена специфічність дії, чуттєві до спирту, кислотам лугам травним ферментам, при дії формаліну переходить в анатоксин, активні антигени. Эндотоксини - ЛПС із білком, виділяються при руйнуванні клітки, термостабільні, менш отрутні, діють досить швидко, мало чуттєві до хім речовин, не переходять в анатоксини, слабкі антигени. За функціональною активністю токсини розділяють на типи: цитотоксини (нейротоксини,антиелонгатори-порушують синтез білка на етапі подовження поліпептидного ланцюга), мембранотоксини - підвищують проникність поверхневої мембрани еритроцитів (гемотоксин) і лейкоцитів (лейкоцидіни), руйнуючи їх, функціональні блокатори - блокують функції визначених тканних систем (энтеро- і нейротоксини); эритрогенини (ексфуліативні токсини, руйнують звязки між клітинами, викликають ексфуліацію (розшарування шкіри) або утворення червоних плям –висипки). Окремі частини цих токсинів імітують структури субодиниц гормонів, ферментів, нейромидиаторов макроорг і блокують функціональну активність цих з'єднань. Эндотоксины гнітять фагоцитоз, викликають задишку, діарею, порушення серцевої діяльності, зміна температури тіла, активують комплемент ........ альтернативному шляху. Малі дози эндотоксина можуть викликати зворотний ефект.

Одержання ендотоксинів:МіО культивують на живильних середовищах і потім руйнують при обробці ультразвуком, температурою, спиртом, формаліном т.ін.

Одержання екзотоксинів:

1. Вирощування МіО на рідкому живильному середовищі.МіО, що виділяють екзотоксини, назив токсичними. Найчастіше гени токсичностізнаходяться в клітинах у вигляді плазмід.

2. Фільтрування через бактеріальні фільтри – клітини залишаються на фільтрі, токсини – у фільтраті.

3. Концентрування екзотоксинів по методах осадження білка (додавання спирту, висмоктування сірчанокислим амонієм).

4. Очищення білка токсинів.

5. Перевірка токсичності – на чутливих тваринах.

6. Визначення сили токсину в DLM – це кількість токсинів, яка викликає загибель 80-100% тварин певного виду, ваги за певний час.

34-36. Роль мікроорганізму в інфекційному процесі. Вплив зовнішнього середовища і соціальних умов на виникнення і розвиток інфекції.Слово походить від латинського infectio — "зараження". Термін "інфекція" запропонував ввести в 1841 році Гуфелант, але використовували його для позначення сифілісу й інших захворювань. Пізніше поняття "інфекція" стали застосовувати до захворювань, які мають збудників. Вперше пропозицію про інфекційну природу хвороби висловив італійський лікар Фракастора. Лсвенчук, який побачив і описав мікроби, допоміг подальшому відкриттю збудників. Пастер вперше описав збудників інфекцій — стафілококів, збудників сибірської виразки, холери курок. У 1840 році Генлс і Кох сформулювали три положення про властивості збудників інфекції. Це назвали тріада Коха.Збудники повинні відповідати таким мовам:

1) він знаходиться в організмі при даному захворюванні та не зустрічається при інших захворюваннях або в здорових людний:2) збудник повинен бути виділений у чистій культурі;3) при введенні в організм тварин потрібно створити в них аналогічну хворобу.

Значення тріади Коха:1) ці положення були важливі для відкриття й опису нових збудників;2) у даний час не всі положення тріади Коха вірні:а) деякі збудники (наприклад, стафілококи) можуть зустрічатися при різнихзахворюваннях; б) важко іноді виділити чисту культуру; с) не завжди є чутливі тварини.

три види взаємовідносин інфекції: І. мутуалізм — такі відносини, при яких обидва види (симбіоти) одержують взаємну користь. Наприклад, рослина і азотфіксуючі бактерії; 2 комепсалізм — такі відношення, коли один вид одержує користь і не шкодить іншому (приклад: людина і його мікрофлора); 3. паразитизм — такі відносини, при яких один вид використовує іншій, як джерело живлення, місце для життя і наносить шкоду.

Інфекція віднос до паразитичних взаємовідносин. Мікроб є паразитом, а людина — хазяїном.

Інфекція або інфекційний процес — це історично сформований комплекс усіх біологічних явиш і процесів в організмі ари проникненні і розмноженні в ньому патогенних МіО або генетичного матеріалу.Розвиток інфекції залежить від трьох чинників:1) патогенні мікроорганізми;2) чутливі мікроорганізми;3) умови навколишнього середовища.Роль патогенного МіО

Патогенність — це генетично визначена (детермінована) спроможність МіО викликати інфекційний процес Це ознака виду Є генні патогенності, вони знаходяться в хромосомі або бувають у плазмідах. Патогенність це якісна ознака. Є різні ступені прояву патогенності: вірулентність — це генетично визначений кількісний прояв патогенності. Вірулентність можна виміряти в таких одиницях:

1) DLM — це найменша кількість МіО, що викликає загибель 100% тварин певного виду і ваги за певний час;2) DCM — загибель обов'язково 100%;3) LD 50 — загибель 50%;4) DNM (Dosis necrotica minima) — мінімальна кількість, що при внутрішньошкірному або підшкірному введенні викликає некроз тканини

Чинники патогенності Це такі чинники, за допомогою яких патогенні мікроорганізми викликають інфекційний процес. Кожний чинник кодується певним геном: 1 чинник колонізації — це заселення мікроорганізмами частин тіла або внутрішніх органів.2. інвазія або поширення — відбувається за допомогою певних ферментів гіалуронідази — руйнує гіалуронідазову кислоту в міжклітинних просторах. Іноді для інвазії МІО мають фермент нейромінідазу (холерний вібріон, збудник дифтерії). При інвазії використовуються ферменти фібринолізин колагеназа, які сприяють поширенню МіО. Для колонізації також необхідно прикріплення МіО до певних тканин і клітин — це називається адгезією. Для адгезії є спеціальні структури: а) у Грам- мікроорганізмів адгезинами є війчасті або ріlі, що складаються з білка пілина; б) Грам+ для адгезії є фібрили або є рецептори з ліпотейхової кислоти, при цьому МіО для прикріплення до слизуватих оболонок повинні виділяти ферменти для руйнації слизу. Крім того, для колонізації потрібно, щоб пройшла взаємодія рецепторів МіО і клітин хазяїна.3. чинники з ушкоджуючими функціями токсини і ферменти патогенності: а) токсини патогенності МІО - біологічно активні речовини, які виділяються МІО і здатні порушувати гомеостаз, б) ферменти патогенності (екзоферменти) – ті що руйнують тканини або клітини або біологічно важливі речовини Періоди інфекційного процесу: 1 Інкубаційний - від моменту зараження до прояву перших ознак. 11. 1 Продромальннй клінічні ознаки неясні.III Розпал хвороби.IV. Наслідок хвороби видужання, смерть, формувати носійства.Форми інфекційного процесу: І за тривалістю:1) гостра - інфекції швидко проходять, збудник виділяється в середовище, організм звільняється;

2) хронічна - є стадія загострення і потім поліпшення, збудник довгий час знаходиться в організмі.II. за проявами:1) клінічно виражена або аніфестна;

2) безсимптомна або інапаратна.Ш за локалізацією:1) осередкова або місцева;2) генералізована.IV за походженням:1) екзогенна;2) ендогенна.

V. за кількістю збудників:1) моноінфекції;2) змішані інфекції.

VI вторинна інфекціи - приєднання нових збудників.

VII реінфекція - повторне зараження тим же видом після видужання.

VIII сунерінфекція - повторне зараження тим же видом, але при незавершеному захворюванні.Бактеріемія - це поширення бактерій із кров'ю і попадання їх і органи і тканини (аналогічно: вірусомія, токсинемія - стосується екзотоксина). Якщо в крові знаходиться ендотоксин — це називається токсемія.

Сепсис - септикопіємія - це генералізована форма інфекції, під час якої збудник потрапляє в кров, потім в органи, накопичується в них і зновунадходить у кров. Таким чином, кількість бактерій у крові постійнопідвищується.Роль макроорганізму

Для розвитку інфекції необхідна наявність чутливого макроорганізму у ньому мають значення такі чинники1) генотип — є факти про різну чутливість до інфекції людей із різними групами крові;2) вік — найбільш чутливі до інфекцій діти і люди похилого віку,3) харчування — як-от: вміст білків, вітамінів;4) стан ендокринної системи: наприклад, у хворих частіше виникають інфекції 5) стан центральної нервової системи — сон перешкоджає розвитку інфекції а стрес — навпаки;6) умови навколишнього середовища — температура, проірівання, вологість, радіація, ультрафіолет, професія впливають на розвиток інфекції.

Поняття про патогенез інфекц.процесу. Динаміка розвитку інф. процесу.Патогенез – сукупність явищ процесів, що характеризують розвиток інфекції. Елементи патогенезу: 1.джерело інфекції- хворий, бактеріоносій,2. шляхи передачі або механізми (повітряно-капельний, фекально-оральний, елементарний-з їжею, контактний- статевий,укуси, трансплантаційно, трансміцитивний- через укуси кровососучих комах (комарі, блохи, кліщі), парентеральним шляхом-через інструменти), 3вхідні ворота інфекції,4. шляхи поширення, 5.органотропізм,шляхи виділення. Інфекційний процес виникає в результаті проникнення мікроорганізму в макроорганізм і його розмноження в ньому. В залежності від збудника інф процес може протікати як безсимптомне носійство (бактеріоносійство), так тяжкі форми інф процесу з летальним закінченням. Найбільш виражена форма інф процесу є інф хвороба для якої хар-ною ознакою є наявність збудника, інкубаційного періоду, специф. симптомів, імунної відповіді. Збудники інф процесу є паразити. Періоди розвитку інф. процесу: –інкубаційний (від моменту зараження до початку клінічних проявів); - продромальний період(час появи перших клінічних симптомів, не характерних для даного захворювання); -період гострих проявів захворювання(проявляються специфічні симптоми захворювання); -період реконвалесценції(період згасання і згасання типичних симптомів і до повного видужання, смерть, формування носійства).Воротами проникнення інфекції є: шкіра слизові оболонки, респіраторний ,ШКТ,сечостатева система.т.д. Форми інф.процесу: 1.за тривалістю: а)гостра-інфекції швидко проходять, збудник виділяється в середовище, організм звільняється; б)хронічна – є стадія загострення і потім поліпшення, збудник довгий час знаходиться в організмі. 2.за проявами: а) клінічно виражена або маніфестна, б) безсемптомна або інапаразина; 3.за локалізацією: а) осередкова або місцева, б)генералізована; 4.за походженням а)екзогенна, б)ендогенна; 5.за кількістю збудників: а)моноінфекції, б)змішані інфекції; 6.вторинна інфекція- приєднання нових збудників; 7.суперінфекція- повторне зараження тим же видом, але при незавершеному захворюванні. При появі вторинних гнійних очаків в внутрішніх органах розвивається септимеція, а при масовому потраплянні в кров бактерій і їх токсинів може розвитись бактеріальний шок. Бактеріємія- поширення бактерій з кровю і попадання їх в органи і тканини (аналогічно:віросомія,токсинемія-стосується екзотоксина) Якщо в крові знаходиться ендотоксин-це називається токсемія. Сепсис-септикопіємія – генералізована форма інфекції, під час якої збудник потрапляє у кров. Таким чином, кількість бактерій у крові постійно підвищуєтьсся. Бактеріємія і вірусемія відрізняються від сепсису тим, що збудники не розмножуються в крові, а кров виконує транспортну функцію для мікроорганізма. Інколи після перенесеного захворювання формується реконвалесцентне носійство,коли хворий одужав але продовжує виділяти життєздатних збудників.

37. Історія відкриття і етапи розвитку вірусології. Вірусологія

Була відкрита у 1892 році російським ученим Івановським. Він вивчав хворобу листків тютюну - тютюнову мозаїку. Звичайними методами збудника виділити не вдавалося. Івановський отримав сік з хворих листків, і профільтрував його та заразив здорові листки, в результаті чого розвилась мозаїка. Його основні відкриття:1) мікроорганізми, що фільтруються через бактеріальні фільтри;2) корпускулярна природа (частка);

3) инфекційність фільтрату;4) спроможність до кристалізації.

Після Івановського його досліди повторив голландський учений Бейринг. Він вважав, що через бактеріальний фільтр проходять розчинні речовини. Він назвав ці речовини отрута або вірусУ 1848 році Лефлер і Фрощ відкрили вірус ящуру.У 1911 році Раус - вірус саркоми курок.1915 рік. Твард, Дерел відкрили віруси бактерій (бактеріофаги).

У 30-ті роки Шлезінгер вивчив хімічний склад бактеріофагів й установив, що вони складаються з ДНК і білка. Стенлі установив, що вірус тютюнової мозаїки складається з РНК і білка Таким чином, у 30-ті — 40-ві роки було відкрито багато вірусів і почалося вивчення їхніхвластивостей. Віруси відрізняються за багатьма ознаками від усіх живих істот, вони відносяться до особливого царства Vira.

Методи вивчення вірусів:1) електронним мікроскопом;2) біохімічні методи;3) молекулярна генетика;4) культивування вірусів,5) моделювання захворювань на тваринах

38. Морфологія й ультраструктура вірусів:I. форма - сферична, витягнута, ниткоподібна, куля, голівка і хвіст сперматгаоїдні;II. розміри ( у нм) - виділяють:a) дрібні або карлики — 20-60 нм;b) середні — 80-120 нм;c) великі—150-200 нм,

й)гіганти - 300 нм і більше.III. за будовою - виділяють:а) прості віруси - вони складаються з Н.К. і білка Молекули білка капсид, що складається з капсомерів.

б) складні віруси - вони складаються з Н.К., капсида і суперкапсида (до нього входять вуглеводи) і ліпіди з клітини хазяїна

IV характер розташування білків капсомерів навколо Н.К називається типом симетрії. Бувають такі типи: 1) кубічний (віруси збуд за кбічним типом мають форму двадцятигранника-ікосаедра), 2) спіральний (елементарна частинка вірусів наз віріон збуд за спіральним т), 3) мішаний.

Хічічний склад вірусів:1. Н. К. — особливості:a) один тип, тому віруси поділяють на РНК геномні та ДНК геномні,b) Н.К. можуть бути одно- і двохспіральні;^c) У ДНК знаходиться 5-метилцитозин замість цитозина - незвичайна азотиста основа;d) Н.К. суперспіралізована,с) у деяких вірусів РНК може бути фрагментована;д) у деяких вірусів Н.К. може бути інформаційним і інфекційним.Функції Н К.. )) спадковість; 2) мінливість; 3) участь у репродукції; 4) інфекційність; 5) онкогенність.II. білки - особливості:

a) знаходяться в капсидах, суперкапсидах або зв'язані з Н.К.;b) кількість - від 2-3 до 20 і більш,c) складаються з 18-20 звичайних А.К.;d) білки кислі;є) стійкі до дії протоази;

ж) здатні до кристалізації.Функції вірусних білків: 1) захисна, 2) структурна; 3) рецепторна; 4) АГ-ая; 5) токсична; 6) локомоторна (у бактеріофагів); 7) ферментивна. Ферменти вірусів:1 входу та виходу з клітини - нейтрамінідаза, лізоцим,

2. ферменти біосинтезу білка - нротоінкінази, 3 ферменти біосинтезу Н.К.:

a) ДНК залежна - ДНК полімераза;b) ДНК залежна - РНК полімераза;c) РНК залежна - РНК полімераза,d) РНК залежна - ДНК полімераза - зворотне транскриптаза або ревертаза (відкрита в 1969 році на моделі вірусів Балтимором і Теміним. Нобелівська премія).III. вуглевод і ліпіди - бувають складні (у вигляді глікопротоїдів, фосфоліпідів, вони мають походження з клітини хазяїна.

Функції: І) рецепторна; 2) формотворна, 3) АГ-ая, 4) чутливість до фізико-хімічних речовин (складні віруси більш чутливі, ніж прості); 5) гемоглутинуюча спроможність складати еритроцити.Вірус - це не клітинна форма життя, яка мас власний геном і здатна до самовідтворення в клітинах більш високоорганізованих істот.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 567
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒