Поняття, ознаки суб‘єкта злочину
Злочин – це завжди усвідомлене суспільно небезпечне діяння певної особи. Якщо виходи з поняття “злочину”, закріпленого статтею 11 КК України, що “злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”, то необхідно констатувати, що суб’єкт злочину відноситься до обов’язкових ознак (елементів) складу злочину.
У Кримінальному кодексі України закріплено поняття “суб’єкт злочину”. Стаття 18 КК передбачає, що “суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність”. Одночасно, у багатьох статтях Кримінального кодексу вживаються більш широкі за змістом терміни: “особа, яка вчинила злочин” (ст. 187 ч. 2 КК: “розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм”), “особа, винна у вчиненні злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка засуджена” тощо.
На практиці поняття “суб’єкт злочину” широко застосовується в процесі аналізу по суті кожного скоєного злочину. Слідчий, суддя, прокурор, якщо не при порушенні кримінальної справи (кримінальна справа може бути порушена і за фактом скоєння злочину), то в процесі досудового розслідування і судового слідства детально досліджують наявність або відсутність як самого суб’єкта злочину, так і ознак, якими він повинен бути наділений. Поняття “суб’єкт злочину” широко використовується в учбових та наукових цілях як складова частина юридичної конструкції, що називається складом злочину.
Виходячи з важливості розглядуваного поняття, охарактеризуємо юридичні ознаки суб’єкта як елемента складу злочину.
1.1. Суб’єкт злочину як фізична особа
Про те, що нести кримінальну відповідальність за вчинення суспільно небезпечного діяння по кримінальному законодавству України може тільки фізична особа (людина), свідчить аналіз статей 1, 2, 4-10, 11, 15, 17-22. У них відзначається, що дія Кримінального кодексу України поширюється на громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства, які не користуються дипломатичним імунітетом, а також вказується на осіб, які підлягають кримінальній відповідальності. Тварини, неживі істоти, предмети, сили природи не можуть бути, як це було у стародавні часи, суб'єктами злочинів, а заходи, які вживаються для охорони від завданої ними шкоди, не є покаранням. Якщо фізичні особи винні у тому, що шкоду з їх вини спричинили тварини чи сили природи, то вони несуть за це кримінальну відповідальність. Так, завдання тілесних ушкоджень особі внаслідок того, що на неї нацькували собаку, є підставою кримінальної відповідальності фізичної особи (тієї, що використала собаку для вчинення злочину) при наявності в її діянні складу злочину, передбаченого ст. 296 КК України, але сама собака не може бути суб'єктом складу злочину.
У рабовласницькому і феодальному суспільствах відповідальність перед судом могли нести не тільки тварини, але й неживі предмети. Так у 1474 р. у Базелі до смертної кари шляхом спалення був засуджений півень, який звинувачувався у тому, що нібито зніс яйце – це послужило доказом його зв'язку "з нечистою силою". У Росії у 1553 р. був засуджений за "державний злочин" дзвін, у який ударили на сполох при повстанні народу у м. Угличі. "Бунтівний" дзвін був покараний батогом і висланий до Сибіру у м. Тобольськ. У Франції останній процес проти пацюків і мишей, які пошкодили хлібні поля, відбувся у 1710 р.
Така відповідальність, на перший погляд, здається недоречною (безглуздою), якщо не зважати на загальний принцип феодальної епохи про кримінальну відповідальність не тільки за вчинення злочину, але й за завдання будь-яких небезпечних і шкідливих наслідків. Наслідки не могли бути завдані неосудними особами, тваринами, і, навіть, неживими предметами, як наведено вище.
Відмова від притягнення до кримінальної відповідальності тварин, неживих істот, предметів, сил природи і юридичних осіб повністю узгоджується з принципом індивідуальної, особистої відповідальності кожної людини за вчинені нею суспільно небезпечні дії – одним з основних принципів кримінального права, у тому числі і кримінального права України. Проголошений він був ще у кінці XVIII ст. в ході Великої Французької революції. Він поступово витіснив загальне уявлення феодальної епохи про кримінальну відповідальність.
Термін закону "людина" означає фізичну, а не юридичну особу. Виходячи з цього принципу, юридичні особи не можуть бути суб'єктами злочину. Судова практика констатує з цього приводу, що при чинному кримінальному законодавстві принципом філософії права є визнання того, що юридичній особі не властива здатність вчиняти злочин. Це випливає з того, що кримінальне право, як можна зробити висновок зі змісту статей 1-2, 4-10, 11, 15, 17-22 та ін. КК України, визнає суб'єктом злочину фізичну осудну особу, яка досягла віку кримінальної відповідальності. За діяння, вчинені від імені юридичних осіб, у випадку, якщо у них міститься склад злочину, відповідальність несуть фізичні особи, винні у вчиненні злочину. Так, якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил виробництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальній відповідальності підлягає не підприємство, а конкретно винні у цьому службові особи. Це передбачено цілою низкою статей КК України, зокрема ст.ст. 172, 223, 271 та іншими.
У судовій і слідчій практиці України це положення було закріплене ще у 20-х роках. У визначенні Верховного суду УРСР від 19 жовтня 1927 р. сказано: "За діючим законодавством у кримінальному порядку можуть нести відповідальність тільки фізичні, але ніяк не юридичні особи. Маючи на увазі, що сільська громада є юридичною особою, суду належало з'ясувати хто саме з уповноважених громади порушив правила Кодексу законів про працю, так як тільки уповноважені в якості фізичних осіб можуть і повинні підлягати відповідальності за скоєння суспільно небезпечних дій".
Відступ від названих принципів мав місце в історії колишнього СРСР і його складової – Української РСР, коли вона та інші держави антигітлерівської коаліції підписали Статут Міжнародного військового трибуналу. На підставі цього Статуту Міжнародний військовий трибунал, крім справ про головних німецьких воєнних злочинців, розглядав також справи про злочинні організації – "охоронні загони" гітлерівської партії (СС), штурмові загони, керівного складу гітлерівської партії, імперського кабінету, генерального штабу і верховного командування німецьких збройних сил. Усі вони (за винятком генерального штабу і верховного командування) були визнані злочинними організаціями. Визнання трибуналом цих організацій злочинними давало можливість судам при вирішенні конкретних справ оцінювати роль кожної з осіб, які до них входили. Це покладалось на юридичну особу, бо вона визнавалась злочинною.
Наша правова теорія безапеляційно кваліфікувала відповідальність юридичних осіб як антидемократичну, викликану "кризою" законності. Дещо похитнули цю позицію екологічні проблеми, зокрема чорнобильська, де дуже доречною і справедливою була б відповідальність юридичних осіб.
Кримінальне законодавство іноземних країн випереджало нас і у розумінні екологічної проблеми в цілому, і у кримінально-правовому реагуванні на неї зокрема. Було очевидно, що кримінально-правові санкції, які застосовуються за ці злочини, повинні бути не лише такими, що завдавали б шкоди не тільки керівнику підприємства чи власнику, які забруднюють навколишнє природне середовище, але й були здатні зробити економічно невигідним заняття екологічно шкідливою діяльністю для всіх працівників відповідного підприємства. Штрафні санкції, що застосовуються до юридичних осіб, здатні реалізувати цю ідею, а штрафи, які застосовуються до фізичних осіб – ні (це видно з нашої судової практики – в силу їх істотної (за розміром) різниці).
Кримінальну відповідальність юридичних осіб передбачають кримінальні кодекси багатьох держав Європи. Це і не дивно з огляду, зокрема, на те, що ще у 1985 р. Керівними принципами в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя в контексті розвитку та економічного порядку державам-членам ООН приписувалось « розглянути питання про передбачення кримінальної відповідальності не тільки для осіб, які діяли від імені якої-небудь установи, корпорації чи підприємства… а й для самої установи, корпорації чи підприємства». Ще задовго до того, у 1929 р. учасники Міжнародного конгресу з кримінального права висловились за введення кримінальної відповідальності для юридичних осіб, а в 1978 р. Європейський комітет з проблем злочинності РЄ рекомендував законодавцям визнати юридичних осіб суб′єктами екологічних злочинних діянь.
Така рекомендація уже реалізована у законодавстві ряду європейських країн, зокрема, Англія, Франція, ФРН. Більшість Європейських держав не реалізувала її, очевидно, як вважає П. С. Матишевський, тому, що вона не відповідає принципам кримінального права – особистої (індивідуальної) відповідальності особи за вчинений злочин та наявності вини фізичної особи. На переконання П. С. Матишевського, ця проблема має вирішуватися за допомогою адміністративного або цивільного права із застосуванням до таких підприємств штрафних санкцій з обмеженням або забороною їхньої діяльності.
В англійському праві корпорації можуть переслідуватись за злочини, які караються штрафом. Тенденція визнання допустимої кримінальної відповідальності юридичних осіб відображена і у рішеннях VI та VII Міжнародних конгресів з кримінального права. Так, VI Конгрес визнав можливою відповідальність юридичних осіб і застосування до них покарань, а у резолюції VII Конгресу зазначається, що юридичні особи можуть нести відповідальність за злочини тільки у випадках, передбачених окремими законодавчими системами.
У Загальній частині Кримінального кодексу Франції в розділі другому є статті про кримінальну відповідальність юридичних осіб. Це нове для французького кримінального права.
До цього ще на початку XX ст. законами США було передбачено кримінальну відповідальність юридичних осіб, винних у злочинних діяннях у сфері господарювання, з покаранням за такі дії штрафом.
В квітні 1992 р. ця рекомендація була схвалена на європейському семінарі, спеціально присвяченому кримінально-правовим проблемам охорони навколишнього природного середовища у європейській перспективі.
Сучасне законодавство деяких зарубіжних країн допускає кримінальну відповідальність юридичних осіб. Так, кримінальним кодексом штату Нью-Йорк передбачене покарання юридичних осіб у вигляді штрафу в розмірі 5 тис. доларів у випадку засудження юридичної особи за злочин, за який фізичній особі могло б бути призначене тюремне покарання. Юридичними особами можуть бути і окремі штати, і цілком Сполучені Штати Америки (наприклад, справа Едварда проти штату Південна Кароліна, справа Джонсона проти Сполучених Штатів Америки, справа Сполучених Штатів Америки проти Прейса).
У деяких положеннях кримінального права Японії, наприклад, у Законах про податковий делікт 1900 р., про трудові норми, про покарання за злочини по забрудненню навколишнього середовища 1970 р., до відповідальності притягуються юридичні особи поряд з фізичними особами, що представляють їх.
Кримінальні кодекси більшості європейських держав були прийняті ще до того, як на загальноєвропейському рівні було визнано необхідним передбачити кримінальну відповідальність юридичних осіб. З цієї та інших причин у них, як правило, немає глав, спеціально присвячених цим питанням, і там, де визнається необхідність встановлення такої відповідальності, ці питання регулюються окремими статтями. В усіх таких випадках однозначно встановлено правило про те, що кримінальна відповідальність юридичної особи не скасовує кримінальної відповідальності фізичної особи, яка вчинила злочинне діяння або організувала його, підбурювала до нього чи сприяла йому.
Відповідно до ст. 20 КК Литви юридична особа (крім держави, інстанції або установи держави чи місцевого самоврядування) несе відповідальність лише за ті злочинні діяння, за вчинення яких передбачена відповідальність юридичної особи у Спеціальній частині. Такими діяннями є, зокрема: необережне вбивство або заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю внаслідок порушення правил безпеки поводження, деякі злочини проти приватного життя особи, незаконне використання енергії і послуг зв′язку, привласнення чужого майна чи права на майно, заподіяної шкоди шляхом обману, необережне знищення чи пошкодження майна, злочини у сфері прав інтелектуальної власності, злочини проти інформатики, більшість злочинів і кримінальних проступків у сфері економічної діяльності та підприємства, хабарництво, підкуп, порушення правил зберігання зброї, боєприпасів, вибухових пристроїв або речовин, порушення правил законного поводження з радіоактивними речовинами, а також з наркотичними, психотропними, сильнодіючими або отруйними речовинами, деякі злочини проти оточуючого середовища і здоров′я населення, незаконне переправлення осіб через державний кордон, організація поїздок за кордон громадян Литви з метою їх нелегального перебування там, злочини, пов′язані з підробкою документів та вимірювальних засобів. Загалом цей перелік налічує понад 50 злочинів.
Юридична особа може нести відповідальність і за злочинні діяння, вчинені фізичною особою, якщо вони були вчинені на користь або в інтересах юридичної особи:
1) фізичною особою, яка: а) діяла від імені юридичної особи або б) виконувала керівні функції і, знаходячись на службі у юридичної особи, мало право: представляти її, приймати рішення від її імені або контролювати її діяльність;
2) її співробітником чи уповноваженим представником внаслідок недостатнього контролю за вказаними вище особами.
Відповідно до КК Молдови суб′єктом злочину може бути лише така юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, і лише за вчинення окремих злочинів, перелік яких є виключним. Йдеться про розповсюдження епідемічних захворювань, незаконний обіг товарів, небезпечних для споживачів, а також наркотичних, психотропних речовин та прекурсорів, фальсифікацію рецепта на право їх отримання, руйнування чи порчу пам’яток історії і культури, всі екологічні злочини, майже усі економічні злочини і всі злочини у сфері інформатики.
Але і за ці злочини зазначена юридична особа може нести відповідальність лише, якщо вона винна:
а) у невиконанні чи неналежному виконанні прямих приписів закону, що встановлює обов′язки чи заборони стосовно здійснення певної діяльності, або
б) у здійсненні діяльності яке не відповідає передбаченій у статутних документах чи заявленим цілям, або
в) якщо діяння, що заподіює чи створює реальну небезпеку заподіяння шкоди у значних розмірах особі, суспільству чи державі, було вчинене в інтересах цієї юридичної особи або було допущено, санкціоновано, затверджено, використане органом чи особою, наділеними функціями керівництва нею.
Відповідно до КК Естонії юридична особа (крім держави, органів місцевого самоврядування і публічно-правових юридичних осіб) може нести відповідальність за діяння, вчинені її органом чи керівником в інтересах цієї юридичної особи. Деліктоздатною, тобто такою, що може бути суб′єктом винного діяння, визнається правоздатна юридична особа. Юридична особа є суб′єктом таких злочинів і проступків, як: приватна розшукова діяльність; незаконне проведення дослідів над людьми; активна агітація в день проведення виборів; купівля-продаж дитини; сприяння заняттю неповнолітнім проституцією, використання неповнолітнього для створення порнографічного твору та деякі інші подібні діяння; незаконний обіг наркотичних засобів та деякі інші діяння у цій сфері; поширення інфекційних захворювань і епізоотій; незаконний обіг ліків; ігнорування вимог гігієни і безпеки праці тощо, а усього близько 130 злочинів і проступків.
Польща, у зв′язку з її входженням до ЄС, виконала умови щодо приведення власного кримінального законодавства у відповідність до європейських стандартів, зокрема і в частині встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб та інших колективних суб′єктів. 27 червня 2002 р. польський Сейм прийняв спеціальний Закон «Про відповідальність колективних суб′єктів за дії, заборонені під загрозою покарання», який містить 48 статей, половина з яких матеріально-правові.
Під колективним суб′єктом у Законі розуміється, крім юридичної особи, також торговельна організація та їх союз, організація у стані ліквідації, іноземна організація тощо. Відповідальність юридичної особи є похідною від злочинного діяння відповідної фізичної особи (яка вчинила дію від імені першої або в її інтересах тощо). При цьому для притягнення до кримінальної відповідальності колективного суб′єкта повинно бути судове рішення щодо діяння, вчиненого зазначеною юридичною особою. У Законі прямо перелічені злочини, вчинення яких згаданою юридичною особою тягне за собою кримінальну відповідальність колективного суб′єкта. Це, зокрема, злочини проти: господарської діяльності; порядку страхування; порядку здійснення банківської діяльності; права промислової власності; порядку діяльності торговельних союзів; порядку здійснення зовнішньоекономічних операцій; порядку обігу зброї, вибухових матеріалів тощо; порядку обігу грошей і цінних паперів; інтересів служби; порядку охорони інформації; достовірність документів; власності; природи; порядку конкуренції; порядку оподаткування.
Проблему вини польський законодавець вирішив таким чином: для притягнення колективного суб′єкта до кримінальної відповідальності необхідно встановити, що з його боку стосовно відповідної юридичної особи мала місце вина щодо: а) кадрового підбору; б) неналежного контролю або в) неналежного нагляду.
У КК Албанії положення щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб викладені надто лаконічно. Утім, така позиція також має право на існування: фактично юридична особа за певних умов несе додаткову відповідальність, яка є цілком обґрунтованою і навіть необхідною з точки зору інтересів суспільства. Так, якщо під час судового слідства суд встановить, що юридична особа здійснює діяльність, яка становить злочинне діяння, він може: 1) повністю або у певній частині припинити діяльність юридичної особи; 2) конфіскувати доходи, засоби та власність, яка набута внаслідок вказаної діяльності. Згідно з кримінальним законодавством Албанії усі злочинні діяння у сфері банкрутства можуть бути вчинені тільки юридичною особою.
Надзвичайно детально особливості кримінальної відповідальності юридичних осіб визначені у КК Франції, де їм присвячено кілька десятків статей. У КК Франції прямо вказано, що юридичні особи, за винятком держави, підлягають кримінальній відповідальності у відповідних випадках, за злочинні діяння, вчинені на їх користь органами або представниками юридичної особи. Проте органи місцевого самоврядування та їх об′єднання підлягають кримінальній відповідальності тільки за злочинні діяння, вчинені при виконанні делегованих повноважень по громадській службі.
Н.Є. Крилова зазначає, що відповідальність юридичних осіб, згідно з КК Франції, обумовлена наявністю двох обставин: 1) злочинне діяння вчинене на користь юридичної особи і 2) його керівником або представником. При цьому вчинення злочину «на користь» або, іншими словами, «на рахунок» юридичної особи означає, що в результаті його вчинення юридична особа одержує певну вигоду, не обов′язково матеріальну (наприклад, юридична особа може нести відповідальність і за терористичні дії, що переслідують політичні, релігійні чи інші цілі); вчинення діяння хоч і на користь юридичної особи, але іншими особами, крім керівників чи представників (технічними працівниками, рядовими співробітниками), не тягне її кримінальної відповідальності. Відповідальність юридичних осіб настає не за всі злочинні діяння, а тільки за ті, про які прямо сказано в законодавстві, у т.ч. неумисні. Французький законодавець встановив кримінальну відповідальність юридичних осіб за: злочини проти людства, навмисні посягання на життя, посягання на недоторканість людини, поставлення людини в небезпеку, незаконне поширення наркотиків, дискримінацію, звідництво, проведення експериментів на людях, посягання на приватне життя, неправдивий донос, «комп’ютерні» злочини і проступки, усі види розкрадань, зловживання довірою, посягання на основні інтереси нації, тероризм тощо.
КК Франції використовує термін «рецидив» і стосовно юридичних осіб. Наприклад, розмір штрафу для них збільшується у десять разів, якщо юридична особа, вже засуджена за злочин чи проступок, протягом 10 років після закінчення попереднього покарання знову притягується до кримінальної відповідальності. В кримінальному законодавстві Франції визначені особливості реабілітації за законом щодо юридичних осіб. Вона є можливою по закінченні 5 років з дня виконання покарання (щодо штрафу – з дня його сплати).
Згідно з КК Бельгії будь-яка юридична особа несе кримінальну відповідальність за правопорушення, пов′язані з досягненням її цілей або захистом її інтересів, а також за правопорушення, які були вчинені за рахунок її коштів. При цьому, якщо відповідальність юридичної особи породжена виключно діями конкретної фізичної особи, засуджена може бути тільки остання. До юридичних осіб КК Бельгії відносить комерційні та деякі інші товариства, спілки, які не мають на меті отримання прибутку. Але не є суб′єктами кримінальної відповідальності: держава, регіони, провінції, місто Брюссель, комуни тощо.
У Загальній частині КК Данії є спеціальна глава, яка визначає умови кримінальної відповідальності юридичних осіб – акціонерних компаній, кооперативів, партнерств, асоціацій, фондів, майнових комплексів і навіть муніципалітетів та органів державної влади. Але щодо двох останніх зазначено таке: караними є тільки діяння, вчинені ними в процесі виконання функцій, порівняних з функціями, що здійснюються фізичними чи юридичними особами.
Спеціальна глава «Кримінальна відповідальність підприємств» з’явилась у 1991 р. і в КК Норвегії. Під підприємствами у ній розуміються компанія, об′єднання чи інша асоціація, власне підприємство, утворення, а також житлова чи публічна діяльність. Підприємство може бути притягнено до кримінальної відповідальності у разі, якщо злочин вчинено фізичною особою, яка діяла від імені підприємства, навіть якщо сама така особа не може бути покарана.
Дещо пізніше, ніж у Норвегії, а саме у 1995 р. з′явилась спеціальна глава, присвячена кримінальній відповідальності корпорацій, у КК Фінляндії. Її особливістю, порівняно з рештою глав, є те, що усі її статті мають власні назви. Згідно ст. 1 «Контекст застосування» корпорація, фонд або інша юридична особа, яка вчинила злочин, може не бути засуджена до корпоративного штрафу, якщо така санкція передбачена. Корпорація може бути засуджена тільки на вимогу прокурора. Згідно зі ст. 7 «Прокурорський розсуд» прокурор може відмовитись від обвинувачень, якщо: а) корпоративна зневага є незначною; б) злочином, наявним у діях корпорації, була спричинена незначна шкода або незначна небезпека, і корпорація добровільно вжила необхідних заходів, щоб запобігти новим злочинам.
Стаття 2 «Передумови відповідальності» визначає, що корпорація може бути засуджена до корпоративного штрафу, якщо людина, яка належить до цієї корпорації: а) була співучасником злочину; б) дозволила вчинити злочин або в) з її боку не спостерігались турбота і старанність, необхідні для запобігання злочину. Корпоративний штраф застосовується і у випадках, коли безпосередній виконавець злочину не може бути ідентифікований або якщо він не покараний з інших причин. Злочин повинен вважатися наявним у діях корпорації, якщо виконавець діяв в інтересах або для вигоди корпорації і належить до її органів управління, перебуває у неї на службі або діяв як її представник. Корпорація за загальним правилом, не має права регресу, тобто права на компенсацію від виконавця за корпоративний штраф, який вона сплатила.
Законодавство, яке діяло на території нашої країни ще за часів Ярослава Мудрого, знало відповідальність юридичних осіб. Так, відповідно до ст. 3 "Руської Правди", відповідальність за вбивство на території верви несла верв, на території якої знайдено труп.
Таким чином, намітилися два основних підходи до вирішення питання кримінальної відповідальності юридичних осіб. В одних державах юридичні особи не є суб’єктами кримінального права, а отже, не притягуються до кримінальної відповідальності. В інших – юридичні особи можуть притягуватись на підставі норм кримінального права, причому перелік кримінальних для них протиправних діянь може бути як чітко встановлений у кримінальному кодексі, так і не визначений взагалі.
Не дивлячись на те що український законодавець не розглядає юридичну особу як суб’єкта злочину, дискусії по даному приводу в юридичній науці продовжуються. Пропозиції, які зустрічалися у юридичній літературі, стосовно передбачення у КК кримінальної відповідальності юридичних осіб, не дістали підтримки законодавця.
Потрібно відзначити, що кримінальна відповідальність юридичних осіб характерна для країн з розвинутою ринковою економікою. Звичайно, це питання стосується не тільки економічних злочинів. Розвиток ринкових відносин призведе також до відповідальності корпорацій за господарські злочини.
Уявляється вірним те, що принцип відповідальності фізичних осіб в поєднанні з принципом відповідальності юридичних осіб не суперечить ідеї відповідальності фізичної особи і такого поєднання вимагає сучасне життя, оскільки це поєднання не звільняє фізичну особу від кримінальної відповідальності.