Основні аспекти групового процесу

У груповій психокорекції основним інструментом корекційної дії виступає група, яка дозволяє вийти на розуміння і корекцію проблем учасника тренінгу за рахунок міжособистісної взаємодії та групової динаміки.

У практичній психології усталилася незаперечна думка стосовно групового процесу, який охоплює три основні аспекти особистості - когнітивний, емоційний і конотативний (поведінковий).

Когнітивний аспект- отримання нової інформації за допомогою постановки дослідницьких завдань, спрямованих на підвищення рівня інформативності про спілкування в цілому, аналіз ситуацій, про себе, про психологію.

Емоційний аспект- переживання особистісної значущості отриманої інформації, відчуття і проживання її; переживання і оцінювання нових знань про себе й інших; відчуття своїх невдач і недоліків, переживання зниження як своєї загальної самооцінки, так і низки власних самооцінок.

Конотативний аспект,або поведінковий - розширення поведінкового репертуару через усвідомлення неефективності деяких звичних способів поведінки. Шлях, який проходить кожен учасник тренінгових груп, йде від обережності, скутості, невпевненості (виражених природно, індивідуально), через агресію, підвищену тривожність, розгубленість - до пошуку адекватних форм поведінки і їх обробки (закріплення).

А. Пізнавальна сфера (когнітивний аспект, інтелектуальне усвідомлення).Групова психокорекція повинна сприяти тому, щоб клієнт усвідомив:

- зв'язок між психогенними чинниками і виникненням, розвитком і збереженням своїх проблем;

- які ситуації в групі й у реальному житті викликають напругу, тривогу, страх та інші негативні емоції, що провокують появу, фіксацію і посилення органічних або психічних симптомів;

- зв'язок між негативними емоціями, появою і посиленням різних порушень і розладів;

- особливості своєї поведінки й емоційного реагування;

- як він виглядає з боку, як сприймається його поведінка іншими;

- як оцінює оточення ті або інші особливості поведінки, емоційного реагування, як відгукується на них, які наслідки ця поведінка має;

- існуюче розходження між власним "Я" і сприйняттям себе іншими;

- власні мотиви, потреби, прагнення, ставлення, установки, особливості поведінки, емоційного реагування, а також міру їх адекватності, реалістичності і конструктивності;

- характерні захисні механізми;

- внутрішні психологічні проблеми і конфлікти;

- особливості міжособистісної взаємодії, міжособистісні конфлікти і їх причини;

- глибші причини переживання і способи реагування, починаючи з дитинства, а також умови, особливості формування системи стосунків;

- власну роль, міру своєї участі у виникненні і збереженні конфліктних і психотравмувальних ситуацій, а також те, як можна було б уникнути їх повторення в майбутньому.

Загалом завдання інтелектуального усвідомлення зводяться до таких:

• усвідомлення зв'язку "особистість - ситуація - проблема";

• усвідомлення інтерперсонального контексту власної особистості;

• усвідомлення історичного і генетичного плану.

Б. Емоційна сфера.Групова психокорекція повинна допомогти клієнтові:

- отримати емоційну підтримку з боку групи і психолога, що призводить до відчуття власної цінності, послаблення захисних механізмів, росту відкритості, активності й спонтанності;

- пережити в групі ті почуття, які він часто переживає в реальному житті, відтворити ті емоційні ситуації, які були в нього насправді, й з якими раніше він не міг впоратися;

- пережити неадекватність деяких своїх емоційних реакцій;

- навчитися щирості у ставленні до себе і до інших людей;

- стати вільнішим у вираженні власних негативних і позитивних почуттів;

- навчитися точніше розуміти і вербалізувати свої почуття й емоційні стани;

- розкрити свої проблеми, часто раніше приховані від самого себе або спотворені тим, хто співпереживає;

- модифікувати спосіб переживань, емоційного реагування, сприйняття себе самого і своїх стосунків з іншими;

- провести емоційну корекцію своїх стосунків.

У цілому завдання корекції в емоційній сфері такі:

• отримання емоційної підтримки і формування сприятливішого ставлення до себе;

• безпосереднє переживання і усвідомлення нового досвіду в групі й самого себе;

• точне розпізнавання і вербалізація власних емоцій;

• переживання заново і усвідомлення минулого емоційного досвіду, а також отримання нового емоційного досвіду в групі.

В. Поведінкова сфера.Групова корекція повинна допомогти клієнтові:

- побачити власні неадекватні поведінкові стереотипи;

- набути навичок щирішого, глибшого, вільнішого спілкування;

- здолати неадекватні форми поведінки, що проявляються в групі, зокрема пов'язані з уникненням суб'єктивно складних ситуацій;

- розвивати форми поведінки, пов'язані зі співробітництвом, взаємодопомогою, відповідальністю і самостійністю;

- закріпити нові форми поведінки, зокрема, ті, які сприятимуть адекватній адаптації й функціонуванню в реальному житті;

- виробити і закріпити адекватні форми поведінки і реагування на основі досягнень у пізнавальній та емоційній сферах.

Проаналізовані вище аспекти особистості можуть бути задіяні тільки в груповому процесі. Саме тренінгова група забезпечує безпечний, ефективний, збалансований, гармонійний розвиток усіх аспектів особистості.

Принципи роботи тренінгової групи

Робота тренінгової групи відрізняється рядом специфічних принципів.

Принцип активності Активність - це здатність людини виробляти суспільно значимі перетворення в своєму оточенні, це соціальна діяльність особистості, що виражає її самостійну, індивідуальну позицію, суб'єктне ставлення до діяльності. Виділяють два рівня активності:

1) об'єктна активність, де індивід виступає об'єктом впливу, тобто керованим об'єктом, але виконує продуктивну, відтворюючу діяльність;

2) суб'єктна активність, де індивід виступає суб'єктом, виконує діяльність творчого, перетворюючого характеру.

Розвиток суб'єктної активності в соціальній роботі та соціальній практиці - новий напрямок, що припускає оволодіння населенням навичками соціальних дій: самодопомоги, самозахисту, саморегуляції, самоврядування. Тому тренінгова форма роботи відповідає даному нового бачення змісту роботи фахівця соціальної сфери.

Принцип дослідницької творчої позиції. В ході тренінгу учасники групи усвідомлюють, виявляють, відкривають ідеї, закономірності, уже відомі в психології, а також, що особливо важливо, свої особисті ресурси і особливості.

Робота тренера при цьому полягає в тому, щоб придумати, сконструювати й організувати ті ситуації, які давали б можливість членам групи усвідомити, апробувати і тренувати нові способи поведінки, експериментувати з ними. У тренінговій групі створюється креативне середовище, основними характеристиками якої є проблемність, невизначеність, прийняття, безоценочность.

Реалізація цього принципу часом зустрічає досить сильний опір з боку учасників. Стикаючись з незвичним для них способом навчання, учасники можуть проявляти невдоволення, іноді в досить сильній, навіть агресивній формі. Завданням тренера в цьому випадку є допомога по усвідомленню важливості і необхідності формування у них готовності й надалі, після закінчення тренінгу, творчо ставитися до життя, до самого себе.

Принцип об'єктивації (усвідомлення) поведінки. Можливість проводити зміни в тренінговому просторі за рахунок ефективного зворотного зв'язку, створення умов для якої - важливе завдання тренера. Одним із додаткових засобів об'єктивації поведінки є відеозапис поведінки учасників групи в тих чи інших ситуаціях з наступним переглядом і обговоренням. Це сильний засіб впливу, здатне надати негативний вплив, тому ним варто користуватися з великою обережністю і, що найважливіше, професійно.

Принцип партнерського (суб'єкт-суб'єктного) спілкування як учасників тренінгу між собою, так і тренера з групою в цілому: психологічний рівність, узгодження інтересів і дотримання певних правил. Кожен учасник групи має рівні права висловлювати свою думку, виявляти свої почуття, виражати протест, вносити пропозиції і тл., що уважно і доброзичливо приймають усі учасники і тренер. Це, як показує практика, не завжди виявляється просто, не завжди вигідно обом сторонам процесу взаємодії, спілкування.

Для більшості людей відчуття свого психологічного рівності з іншою людиною становить значну складність. Особливо це стосується статусних позицій (керівник-підлеглий). У тренінгу такою фігурою може бути тренер, споконвічно наділена, на думку учасників, знаннями, великим досвідом, ніж у них. Крім цього, можуть виникати труднощі при порівнянні себе з іншим членом групи - більш успішним, більш розумним, більш впевненим у собі і т. д.

Реалізація даного принципу створюєте групі атмосферу безпеки, довіри, відкритості, що дозволяє учасникам групи вільно поводитися, не соромлячись помилок.

Таким чином, послідовна реалізація названих принципів - одна з умов ефективної роботи групи соціально-психологічного тренінгу. На думку вчених і практиків, вона відрізняє цю роботу від інших методів навчання і психологічного впливу.

Етапи групового процесу. Всі групи послідовно проходять основні етапи своєї життєдіяльності, незважаючи на те, що вони можуть суттєво відрізнятися одна від одної за своїми цілями, стилем керівництва, ідеологією.

Перший етап — це створення групи та знайомство. Всі учасники та керівник сідають у коло, щоб було видно та чут­но кожного. Учасники по черзі знайомляться, розповідають про себе те, що вважають за необхідне, в тому числі про свої мотиви та цілі щодо участі в групі. Якщо стиль керівництва вседозволяючий і група буде неструктурованою, заняття мож­на розпочати фразами: "Почнемо. Все у наших руках, і що самі забажаємо зробити, те й отримаємо" або "Я трохи хви­лююсь, але, подивившись на вас, заспокоююсь. Адже усім разом не так страшно. Ну що ж, з чого почнемо?" Але сказа­ти так — це значить кинути групу у прірву невизначеності, що так важко переживається всіма учасниками.

Аби пом'якшити ситуацію, керівник може запропонувати якісь способи знайомства, бо розуміє, що учасники відчу­вають залежність, дуже занепокоєні, пасивні та очікують від керівника чітких порад, як їм себе поводити. Можна запро­понувати такі вправи.

1. "Хтоя?"

Кожний учасник десять разів письмово відповідає на одне й те ж запитання: "Хто я?" Після десятихвилинноі роботи учасники приколюють на груди аркушик паперу з відповідями. Починається "броунівський рух" по кімнаті.


Кожний підходить до кожного, читає відповіді та, за ба­жанням, коментує.

2. Кожний учасник розповідає про себе від імені якоїсь речі,
що йому належить. Наприклад: "Я — бантик на лівому чоботі,
я трошки стирчу та виглядаю інколи збентеженим, але дарма.
Я розумію свою необхідність на своєму місці..."

3. "Мій вибір".

У колі на підлогу викладаються малюнки або фото­графії (приблизно 20 штук), бажано різного змісту. Всі учасники під музику протягом десяти хвилин ходять, роз­дивляються та вирішують, яка картинка їм більше до впо­доби. Потім сідають на свої місця і по мірі психологічної готовності виходять у коло, беруть картинку і розповідають усім, чому їхній вибір саме такий.

Знайомство триває близько години, але напруга та внутрішня невизначеність в учасників не вщухають. Якщо керівник не намагається структурувати груповий процес, то на другому етапі напруга сягає максимуму і супроводжується агресивними випадами на адресу керівника, звинуваченнями в некомпетентності, нерішучості. Щоб внести в групу момент конфронтації, керівник інколи вживає спеціальні засоби, що до­помагають учасникам розірвати свою "оболонку" та висловити перші дійсно "живі" почуття, тобто почуття "тут і зараз". Такі почуття мають, як правило, негативний характер. К Роджерс пояснював це таким чином: перші почуття — прекрасний засіб перевірити, чи існують у групі свобода та безпека та чи можна групі довіряти. Крім того, глибинні позитивні почуття вира­жати важче та небезпечніше, ніж негативні.

Керівник сприймає почуття ворожості не захищаючись, забезпечує зворотний зв'язок, щиро й відкрито висловлюючи свої почуття, підтримує вираження почуттів в інших учас­ників. Це веде до зростання довіри та свободи в групі.

Відтак група переходить до третього етапу — формування групової згуртованості як найважливішої умови її функціонування.

Існують спеціальні вправи, які сприяють розвиткові до­віри в учасників групи.

1. "Поводир".

Група розбивається на пари: один — поводир, дру­гий — той, кого ведуть. Останньому зав'язують очі, беруть за руку та водять по кімнаті, даючи можливість отримати якомога більший досвід. Потім міняються ролями. Вправа триває для кожного 5—10 хвилин.

2. "Дзвін".

Група стає в коло, а один із учасників — посередині, заплющивши очі. Учасники простягають руки та почина-

 

ють потрохи штовхати його, передаючи з одного боку иа інший. Бажано, щоб кожний побував у середині кола.

3. "Падіння".

Група розбивається иа пари. У кожній парі один учас­ник падає на спину, а другий, спираючись на підставлену ногу чи присідаючи, підхоплює першого. Потім міняються ролями. Можна розбиватися на трійки та підтримувати одного удвох.

На третьому етапі поступово складається атмосфера взаємної емоційної привабливості учасників, виникає підтримка.На цьому фоні група може витримати дискомфорт негативних емоцій, які виникають при конструктивному розв'язанні проблем учасників.