Словотворення за допомогою латинських числівників

Римський календар

У Стародавньому Римі з початку республіки (510–509 рр. до н.е.) аж до часу Октавіана Авґуста (16 р. до н.е.) літочислення велося за списками консулів – fasti consulāres. З епохи Авґуста (16 р. до н.е.) поряд з датуванням за вибраними консулами, приймається літочислення від часу заснування Риму (ab Urbe condĭta), тобто від 753 р. до н.е.

Після падіння Римської імперії, з поширенням християнства в Європі, церква запровадила літочислення від народження Христа. Так виникло поняття наша ера – aera nostra у християнському світі.

Рік, місяці

Спочатку римляни ділили рік на десять місяців, і першим місяцем року був березень (mensis Martius), присвячений Марсові, богові війни. Свідченням того, що Martius був першим місяцем року, є назви місяців, які походять від числівників: вересень – September (від septem – сім), жовтень – Octōber (від octo – вісім), листопад – November (від novem – дев’ять), грудень – December (від decem – десять). З кінця VII – початку VI ст.до н.е. з Етрурії був запозичений календар, в якому рік ділився на 12 місяців. У 46 р. до н.е. Юлій Цезар з допомогою грецьких і єгипетських астрономів та александрійського математика Сосігена провів реформу календаря. Це так званий юліанський календар. В основу реформи був покладений чотирирічний цикл (365-365-365-366=1461 день). Кількість днів кожного місяця збереглася досі (30 і 31день, у лютому – 28 днів протягом трьох років і 29 – у високосному). Ця система почала діяти з 1 січня 45 р. до н.е. Першим місяцем року став січень. Початок року Цезар переніс на 1 січня тому, що з цього дня консули вступали на свою посаду і починався римський господарський рік. У римо-католиць­кій церкві 1582 року юліанський календар був витіснений так званим григоріанським календарем папи Григорія ХІІІ.

Назви перших шести місяців походять від імен богів або релігійних обрядів, а далі – від назв числівників:

1. Mensis Ianuarius – січень, від імені бога початку і входу Януса.

2. Mensis Februarius – лютий, від februa – очищення, релігійного свята.

3. Mensis Martius – березень, від імені бога війни Марса.

4. Mensis Aprīlis – квітень, місяць Венери.

5. Mensis Maius – травень, від імені богині родючості Майї.

6. Mensis Iunius – червень, від імені Юнони.

7. Mensis Quintīlis – липень, п’ятий, а з 44 р. до н.е. Iulius, від імені Гая Юлія Цезаря.

8. Mensis Sextīlis – серпень, шостий, з 8 р. до н.е. – Augustus, від імені імператора Авґуста.

9. Mensis September – вересень, сьомий місяць.

10. Mensis Octōber – жовтень, восьмий місяць.

11. Mensis November – листопад, дев’ятий місяць.

12. Mensis December – грудень, десятий місяць.

У кожному місяці римляни виділяли три головні дні, які були встановлені відповідно до фаз місяця:

1.Kalendae, ārum, f – Календи, перше число місяця, «день плати».

2. Nonae, ārum, f – Нони, 5 або 7-е число місяця (сьомий день – у березні, травні, липні, жовтні і п’ятий день в інших місяцях). Свою назву цей день одержав від порядкового числівника nonus, a, um – дев’ятий, тому що Нони були дев’ятим днем перед наступною основною датою.

3. Idus, uum, f – Іди, «повний місяць», тринадцяте або п’ятнад­цяте число місяця (15-й день у березні, травні, липні, жовтні і 13-й день в інших місяцях).

Для визначення головної дати назви днів ставили в аblatīvus tempŏris:

Kalendis Ianuariis – 1 січня;

Nonis Februariis – 5 лютого;

Idĭbus Martiis – 15 березня.

День, який передував Календам, Нонам, Ідам позначався за допомогою слова pridie(напередодні) з accusatīvus tempŏris цих дат:

pridie Kalendas Ianuarias – 31 грудня;

pridie Nonas Martias – 6 березня;

pridie Idus Aprīles – 12 квітня.

Інші дати визначались залежно від того, скільки днів залишалось до найближчої головної дати. Ставилось словосполучення ante diem з порядковим числівником і accusatīvus tempŏris головного дня. Відповідний порядковий числівник рахувався від головного дня назад, причому зараховувався головний день і день, який визначався:

21 січня (31–21+2)=12–й день перед лютневими Календами – ante diem duodecĭmum Kalendas Februarias.

3 березня (7–3+1)=5–й день перед березневими Нонами – ante diem quintum Nonas Martias.

11 травня (15–11+1)=5–й день перед травневими Ідами – ante diem quintum Idus Maias.

Дати позначались скорочено: a.d.V.Id.Mai, тобто 11 травня.

Високосного року, коли у лютому 29 днів, після 24 лютого (a.d.VI. Kal. Mart.) вставляли ще один день (bis sextus) і позначали так: ante diem bissextum Kalendas Martias – повторний день перед березневими Календами.

Дні тижня

Староримський тиждень налічував вісім днів. Дев’ятий день називався nundīnae, ārum, f. Цього дня відбувався торг, налагоджувались урядові справи. З часів Авґуста було запроваджено семиденний, так званий планетний тиждень, його узаконив імператор Констянтин 321 р. Імператор Констянтин Великий узаконив вільний від праці день – dies Solis (неділя).

Назви днів тижня.

1. Dies Solis – день Сонця, неділя. Неділю за часів християнства називали dies dominĭca, що означає «господній день».

2. Dies Lunae – день Місяця, понеділок.

3. Dies Martis – день Марса, вівторок.

4. Dies Mercurii – день Меркурія, середа.

5. Dies Iovis – день Юпітера, четвер.

6. Dies Venĕris – день Венери, п’ятниця.

7. Dies Saturni – день Сатурна, субота.

Доба ділилась на 24 години (hora): 12 годин день і 12 годин ніч. Тривалість години була різною, залежно від пори року, тому що день вважався від сходу і до заходу сонця, а ніч – відповідно від заходу до сходу сонця.

Ніч ділилась на чотири варти (vigilia). Кожна варта складалась із трьох годин:

prima vigilia – з 6 до 9 години вечора

secunda vigilia – з 9 до 12 години ночі

tertia vigilia – з 12 години ночі до 3 години ранку

quarta vigilia – з 3 до 6 години ранку.

Pимський календар

• ⇐ Предыдущая
• 32
• 33
• 34
• 35
• 36
• 37
• 383940
• 41
• 42
• 43
• 44
• 45
• 46
• 47
• Следующая ⇒