Методологічні засади юридичної психології

Методологічними засадами юридичної психології як системи є три базисні елементи:

загальнонаукові (фундаментальні) принципи, що визначають відправні положення у сфері людинознавства в цілому;

принципи психології та права;

методи, що використовуються для вирішення завдань юридичної психології.

Загальнонаукові принципи можна визначити як сукупність відправних позицій – єдність діалектики, логіки і теорії пізнання, детермінізму, причинної (каузальної) зумовленості явищ, коли одне з них за певних умов обов’язково призводить до іншого, а також дотримання вимог об’єктивності, цілісності, історизму, динамічності розвитку. Зазначені принципи визначають використання загальнонаукових методів: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, порівняння, системно-структурний та функціональний, логічний, математичний тощо.

До другої групи відносяться принципи розвитку, взаємозв’язку об’єктивного та суб’єктивного, єдності свідомості, психіки і активності особи (поведінки і діяльності, оскільки ні перше, ні друге поза свідомістю не існують) та ін.

Наука не може розвиватись, якщо не буде постiйно поповнюватися все новими фактами. Правильний та успiшний її розвиток можливий лише в тому випадку, коли вона використовує для накопичення фактiв науково обґрунтовані методи. Обґрунтування ж конкретних методiв полягає у встановленнi зв’язкiв мiж методологiєю та методикою науки. Стосовно психологiї це положення означає, що фiлософське тлумачення психiки визначає головнi вимоги до методiв дослiдження, до їх побудови, органiзацiї та аналiзу результатiв. Вибiр того чи iншого методу зумовлюється предметом та завданнями дослiдження.

Методи юридичної психологiї можна подiлити на двi основнi групи: 1) методи наукового дослiдження; 2) методи психологiчного впливу на особистiсть.

1. Методи наукового дослiдження. За допомогою цих методiв вивчаються психологiчнi закономiрностi суб’єктивних вiдносин у сферi права, розробляються науково обгрунтованi рекомендацiї для оптимiзацiї професiйної дiяльностi. До них належать, зокрема, психодiагностичнi методики визначення рiвня розвитку професiйно важливих якостей працiвникiв, встановлення психологiчних характеристик особистостi правопорушника та ін.

2. Методи психологiчного впливу на особистiсть. Деякi з цих методiв реалiзуються працiвниками правоохоронних органiв при боротьбi зi злочиннiстю. У цьому контекстi вони орiєнтованi на цiлi розкриття i розслiдування злочинiв, встановлення їх причин, ресоцiалiзацiї засуджених, адаптацiї їх до вiдповiдного соцiального середовища. Цим методам притаманна обмеженiсть дiапазону застосування межами законодавства та професiйної етики. Методи психологiчного впливу можуть також застосовуватись для формування, розвитку i тренiнгу вiдповiдних професiйно важливих якостей працiвникiв правоохоронних органiв.

Конкретними методами вивчення психiки є спостереження, експеримент, вивчення продуктів (результатiв) дiяльностi, тестування (анкетування) та експертне оцiнювання.

Спостереження — цiлеспрямоване вивчення особистостi на основi сприймання її дiй та вчинкiв за рiзних умов життєдiяльностi. Дуже важливо, щоб люди, за якими здiйснюється спостереження, не знали цього, тому що iнакше може зникнути природнiсть їх поведiнки. Наприклад, при проведеннi допиту слідчий чи дізнавач, окрiм з’ясування фактiв у справi, фiксує особливостi поведiнки та проявiв психiки допитуваного.

Експеримент — метод збирання фактiв за спецiально створених умов, якi забезпечують активний прояв психiчних явищ, що вивчаються. Створюючи певнi умови, юрист чи психолог дiстає можливiсть чiтко окреслити тi фактори, якi дiяли в момент виникнення та перебiгу психiчного явища; установити причини психiчних явищ за рахунок розкриття впливу тiєї чи iншої умови; повторювати дослiд i, таким чином, накопичувати кiлькiснi показники, на основi чого можна дiйти висновку про випадковiсть або типовiсть явища. Зокрема, при допитi експериментальною умовою є повiдомлення допитуваному невiдомих йому слiдчих матерiалiв, варiювання тактики допиту.

Вивчення продуктів (результатiв) дiяльностi — накопичення фактiв при аналiзi матерiальних результатiв психiчної дiяльностi. Використовуючи цей метод, юрист чи психолог має справу не з самою людиною, а з матерiалiзованими продуктами її психiчної дiяльностi, що дозволяє неодноразово до них повертатись, порiвнювати результати, отриманi у рiзний час або за рiзних умов дiяльностi.

Тестування (анкетування) — це метод, за якого на основi виконання людиною певних завдань або вiдповiдей на конкретнi запитання робиться висновок про її психiку. Наприклад, перевiрка можливостi здiйснювати тi чи iншi вчинки — це синтез методу тестування та експерименту. Тактично спрямованi запитання слiдчого на допитi також дають уяву про метод анкетування.

Метод експертних оцiнок полягає в одержаннi вiдомостей про особистi (психiчнi) якостi людини вiд осiб, якi можуть досить повно змалювати цi якостi та особистiсть взагалi. Наприклад, реалiзацiєю експертного оцiнювання є одержання вiдомостей про способи вчинення злочину, ймовiрного злочинця, ознаки його поведiнки за допомогою опитування потерпiлого, свiдкiв, спiвробiтникiв, рiдних.

У якості відправної позиції системного підходу у юридичній психології виступає дослідження взаємозв’язку структури особистості (її системи) із системою права, що дозволяє достатньо глибоко аналізувати взаємодію цих структур, з’ясувати основні психологічні закономірності та надати достатньо повний опис усіх елементів даної системи у динаміці з врахуванням процесу їх зміни та розвитку.

Слід зазначити, що психологічні і юридичні атрибути об’єктів дослідження значною мірою співпадають, хоча й розглядаються з різних сторін. Це викликає невиправдані утруднення, оскільки існують різні терміни для визначення одного й того ж поняття. Наприклад, “особистість” - “самостійний суб’єкт права”, “правова поведінка” – “законослухняність” і т.ін. Тому понятійний апарат юридичної психології повинен орієнтуватись як на власне психологічні категорії, так і на юридичні дефініції. Останні своєрідно відображають узагальнені, найбільш типові форми прояву людської активності, що потребують правової регуляції (“злочин”, “делікт”, “угода”) і визначають сутність правовідносин, які при цьому виникають. У праві є поняття, що пересікаються і не мають аналогів у інших науках. Так, у кримінальному праві йдеться про “групи осіб, що вчинили злочин за попередньою домовленістю” та “організовані групи”, хоча останні не можуть існувати без попередньої домовленості, разом із тим - характеризуються і іншими ознаками (згуртованістю, розподілом ролей, сталістю). Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за злочинні дії (бездіяльність) і поведінку, що фактично складається із низки дій. Перелік можна продовжувати, але зрозуміло, що автоматичне перенесення психологічних понять у правову дійсність і навпаки може призвести до непорозумінь.