Розвиток юридичної психологiї у XX столiттi
На початку нинiшнього столiття юридична психологiя набрала прискореного розвитку. Видана значна кількість робiт, серед яких «Психологія показань свідків» О. Гольдовського (1904 р.), «Про вплив навіювання на достовірність показань свідків» А.I. Єлiстратова (1904 р.), «До питання про достовірність показань свідків» А. Єлiстратова i Д. Завадського (1904 р.), «До питання про психологію свідків» М. Хомякова (1903 р.), «Психологія слідчих показань і судове розслідування» Є. Кулішера (1904 р.), «Про свідчі показання» Г. Португалова (1903 р.), «У пошуках судової правди (судово-психологічний очерк для присяжних)» М.В. Бельского (1915 р.).
У теорiї й на практицi все бiльш вагомого значення набували експериментальнi дослiдження з юридичної психологiї. Пiд керiвництвом В. Бехтерева та з його iнiцiативи А.Щегловим було здiйснене перше експериментальне дослiдження неповнолiтнiх злочинцiв, результати якого викладенi в роботi «Про розумову працездатність малолітніх злочинців» (1903 р.). У 1907 р. у Петербурзi створений Психоневрологiчний iнститут, де читався курс «Судова психологiя». Роботи В. Бехтерева, С. Корсакова, В.Сербського, В. Кандинського в галузi експериментальної психологiї i психiатрiї створювали умови для подальшої розробки проблем юридичної психологiї.
Найбільший iнтерес для науковцiв представляла особа злочинця i злочиннiсть як психологiчне явище. До їх вивчення з допомогою експериментальних методiв звертався В. Бехтерев. Отриманi результати вiн висвiтлив у книзi «Про експериментальне психологічне вивчення злочинців» (1902 р.), де подiлив злочинцiв на групи за психологiчними ознаками: а) злочинцi за пристрастю (поривчастi та iмпульсивнi); б) злочинцi з недостатньою чутливiстю, без моральних критерiїв, якi вчинюють злочини навмисно; в) злочинцi з iнтелектуальними вадами; г) злочинцi з слабкою волею (лiнощi, алкоголiзм тощо). Через 10 рокiв була опублiкована його друга робота "Об’єктивно-психологічний метод у застосуванні до вивчення злочинності» (1912 р.), присвячена методицi психологiчного дослiдження злочинцiв.
У 1904 р. пiд керiвництвом В. Бехтерева проведений експеримент для перевiрки достовiрностi свiдчень свiдкiв. Навеснi Московський художній академічний театр ставив п’єсу «Юлiй Цезарь», після чого редакцiя «Судового огляду» опублiкувала звернення до глядачiв з проханням надiслати вiдповiдi на 15 запитань, якi стосуються сцени вбивства. Надiйшло 505 листiв з вiдповiдями, але цей масив був загублений, а дослiдження не завершене.
Питання щодо показів свідчень, особливо неповнолiтнiх, було предметом вивчення багатьох вчених того часу. Результати, якi засвiдчували їх недосконалiсть (недостовiрнiсть), вели до пошуку iнших можливостей одержання доказової інформаціїi, зокрема, за допомогою експериментальної психологiї (досягти iстини, зробити «об’єктивну перевiрку» свiдчень звинувачуваного, потерпiлого, свiдка).
Стали з’являтися роботи, присвяченi використанню навiювання i гiпнозу в кримiнальному судочинствi. Гiпнозом користувалися при розслiдуваннi i судовому розглядi лише в крайнiх випадках. Так, за участю В.М.Бехтерева в листопадi 1896 р. був застосований гiпноз до пiдозрюваної у вбивствi свого чоловiка Марiї Рум’янцевої, яка вчинила злочин у результатi сугестiї фельдшера I.Хрисанфова, її коханця i «домашнього лiкаря». Проведенi з обвинувачуваною декiлька сеансiв гiпнозу дали можливiсть експертнiй комiсiї зробити висновок, який пiдтверджував версiю слiдства. Але в подальшiй практицi слiдства i суду цей напрям не набув розвитку.
У дореволюцiйний перiод значний вклад у розвиток психологiї зробив вчений i практик А.Конi (1844-1927 рр.). Його роботи, де розглядаються питання юридичної психологiї, суттєво вiдрiзняються вiд iнших авторiв. Узагальнивши власний досвiд, вiн пiдiйшов до оцiнки кожного явища з погляду його використання в практичнiй дiяльностi юриста.
Вiн критикує висновки деяких представникiв експериментальної психологiї, зокрема, В.Штерна за неправильний пiдхiд до оцiнки достовiрностi показань свiдкiв, вказуючи на рiзне сприйняття в умовах експерименту та при вчиненні злочину. Найбiльше уваги А.Конi придiлив психологiї судової дiяльностi, психологiї свiдкiв, потерпiлих i їх свiдченням. Вiн вiдмiтив i необхiднiсть аналiзу психологiї суддi як головної фiгури в кримiнальному процесi. Вiд суддi А.Ф.Конi вимагав знання не тiльки права i судової практики, а й фiлософiї, iсторiї, психологiї, мистецтва, лiтератури, загальної високої культури, широкої ерудицiї. Щоб займати суддiвське крiсло, вважав вiн, необхiдно мати тверду волю, вмiти протистояти натиску, проханням, тиску «громадської думки» тощо.
Прокурор, на його думку, повинен бути спокiйним, не мати злоби проти пiдсудного, вмiти тримати себе; захисник - помiчником i порадником, а не слугою свого клiєнта, пособником у бажаннi уникнути заслуженої кари. Цей учений рiзко засуджував адвокатiв, якi перетворювали захист у виправдання злочинця, намагаючись представити його потерпiлим. А. Конi видiлив особливостi, якi характеризують свiдка: темперамент, стать, вiк. У роботi «Достоєвський як криміналіст» вiн вказав на важливiсть вивчення внутрiшнього свiту злочинця, на необхiднiсть цих даних для суду i слiдства.
Вирiшення методологiчних проблем юридичної психологiї тривало у XX столiттi. Вивчалася проблема застосування психологiчного знання в дiзнаннi, попередньому слiдствi i судi; у доказовому правi нової системи правосуддя експертиза, в тому числi - психологiчна, посіла провідне мiсце.
Практичним втiленням законодавчих розпоряджень про можливiсть i необхiднiсть проведення рiзного роду експертиз з метою надання допомоги правосуддю було створення вiдповiдних установ. Так, у 1918 р. в Петроградi органiзований Кабiнет по вивченню злочинностi i злочинця, головним завданням якого було проведення судово-психологiчних дослiджень. Такi ж кабiнети пізніше вiдкритi у мм. Саратовi, Москвi, Баку, Ростовi, Києвi, Харковi, Одесi. За рiшенням Наркомюсту УРСР кабiнети, що знаходилися на територiї республiки, були реорганiзованi в обласнi iнститути науково-судової експертизи, якi, окрiм кримiналiстичних, фiзичних, хiмiчних та iнших експертиз, проводили кримiнолого-психологiчнi дослiдження.
У 1925 р. в Москвi був створений Державний iнститут вивчення злочинця i злочинностi, дiяльнiсть якого координувалася Народними комiсарiатами внутрiшнiх справ, закладами охорони здоров’я, освiти. В iнститутi працювало чотири секцiї: 1) соцiально-економiчна, 2) пенiтенцiарна, 3) бiопсихологiчна, 4) кримiналiстична. Iнститут став головним закладом для Кабiнетiв вивчення злочинця i злочинностi в Москвi, Ленiнградi, Саратовi, Ростовi, якi перетворилися в його фiлiали: у Саратовi це був Кабiнет кримiнальної антропологiї i судово-медичної експертизи при управлiннi мiсцями вiдбування покарання, у Москвi — Кабiнет вивчення особистостi злочинця i злочинностi при Мосздороввiддiлi, у Ленiнградi — Кримiнологiчний кабiнет при Леноблсудi. Органiзовувалися спецiальнi дослiдницькi пiдроздiли i в навчальних закладах. У 1920 р. при Московському державному університеті створений Iнститут радянського права, у складi якого вже наступного року був видiлений вiддiл кримiнологiї, де функцiонувала секцiя судово-кримінального права з кабiнетами кримiнальної етиологiї i статистики, судової експертизи i кримiнальної антропологiї. У 1924 р. при юридичному факультетi Київського iнституту народного господарства була органiзована кримiнальна клiнiка.
Прикладнi судово-психологiчнi дослiдження У 20-тi роки мали багатопрофiльний характер, їх об’єктом були психологiчнi передумови злочинiв, побут i психологiя рiзних груп злочинцiв, психологiя показань свiдкiв, судово-психологiчна експертиза, психологiя засуджених, психологiя неповнолiтнiх злочинцiв. У 1927 р. створена лабораторiя експериментальної психологiї, в якiй О.Р.Лурiя проводив дослiди з метою уточнення можливостей застосування методiв експериментальної психологiї, зокрема, асоцiативного експерименту, для викриття i розслiдування злочинiв. Він зробив спробу фіксації результатів на приладi, який показував швидкiсть реакцiї досліджуваної особи на слова-подразники. Застосування такої апаратури, на його думку, допомагало б об’єктивному визначенню ставлення людини до фактiв, обставин, встановленню його належностi до вчиненого злочину. О.Р.Лурiя пропонував також вивчати за допомогою експериментальних психологiчних методiв вплив обстановки судового розгляду на свiдка, суддю i слiдство.
Проте iдеї О.Р.Лурiя не набули розвитку. Розроблений ним варiант асоцiативного експерименту із застосуванням фiксуючої апаратури був узятий на озброєння американськими психологами. Вони сконструювали спецiальний прилад «полiграф», який і донині використовується в судово-слiдчiй практицi.
Внесок у розвиток юридичної психологiї зробили й iншi видатнi вченi. Так, у створеному за пропозицiєю В.М.Бехтерева Iнститутi вивчення мозку i психiчної дiяльностi були лабораторiї, де дослiджувалися питання судової психологiї. На їх основi В.Бехтерев i його послiдовники видали низку робiт про використання принципiв рефлексологiї для вивчення злочинця i розкриття злочинiв. Вiдомий учений, професор Московського унiверситету С.Познишев опублiкував ряд робiт, присвячених пенiтенцiарному i кримiнальному праву, перевихованню ув’язнених. Його книга «Кримінальна психологія. Злочинні типи» (1926 р.) стала пiдсумком проведених дослiджень щодо особи злочинця та причин злочинiв.
С.Познишев вважав, що злочиннiсть породжується i змiнюється пiд впливом певних умов, а також вiд того, що органiзм дiстав у спадок вiд предкiв, тому жоден злочин не можна пояснювати виключно зовнiшнiми причинами, iгноруючи iндивiдуальнi властивостi злочинця. Вiн вiдкинув теорії Ч.Ломброзо, Є.Феррi, Р.Гарофало та їх прихильникiв, зазначивши, що iдея природженого злочинця нiчим не обгрунтована, злочин завжди є проявом складного психiчного переживання, настрою людини, в якому знаходять виявлення рiзнi риси його характеру. Отже, природжена схильнiсть до злочинностi психологiчно i логiчно неможлива.
Водночас вiн пiдкреслив, що основними елементами психiчної конституцiї є розумова здатнiсть, свiтогляд i характер особи. С.Познишев визначив злочинний тип як поєднання властивостей характеру i поглядiв людини, якi схиляють її до злочину, через що людина стає на злочинний шлях, тодi як iншi категорично вiд цього вiдмовляються.
Iснує два полярнi пiдходи до спадщини С.Познишева. На думку А.Петровського, концепцiя цього вченого близька до бiологiчного або бiологiзаторського напряму, отже є неприйнятною I.С.Ной, навпаки, зазначив, що позицiя С.В.Познишева не завжди достатньо аргументована, але його висловлювання про специфiку психологiчних особливостей злочинцiв не втрачають свого значення і сьогодні. Безумовно, можна погодитися з автором у тому, що при сучасному аналiзi проблем юридичної психологiї i криминологiї без застосування iсторичного методу та вивчення теоретичної спадщини обiйтися не можна. Помилки у С.Познишева та iнших учених його перiоду слiд оцiнювати не лише з позицiй сучасного рiвня розвитку науки, а й рефлексивно - з точки зору «сучасника», тодi можна побачити позитивне для нинiшнього етапу розвитку кримiнологiї, юридичної психологiї та iнших наук.
На початку XX ст. опублiкованi i iншi роботи, присвяченi загальнотеоретичним питанням юридичної психологiї. Так, О.Ольгинський, визначаючи предмет науки при здiйсненнi правосуддя, вказував, що її можна називати «кримiнальною психологiєю». До сфери її вивчення мають входити психологiя свiдчень, психологiя злочину i його причини, психологiя злочинця i психологiя винесення вироку.
А.Брусиловський писав, що слiд розрiзняти кримiнальну психологiю i судову психологiю. Пiд кримiнальною вiн розумiв ту, яка вивчає злочин i особу злочинця пiсля винесення йому судового вироку. З цього часу ув’язнений стає об’єктом психологiчного i патопсихологiчного пiслясудового дослiдження в спецiальних науково-пенiтенцiарних установах. Судову психологiю він визначав як сукупнiсть науково-психологiчних знань, спрямованих на висвiтлення, постановку i експериментальну розробку процесуальних прихологiчних проблем, до яких належить психологiя показань свiдкiв, психологiя звинувачуваного, психологiя інших учасникiв процесу (захисникiв, експертiв, секретарiв, цивiльних позивачiв тощо), психологiя суду i судової роботи, питання, якi виникають у судовiй аудиторiї, межi дослiдження у кримiнальному судi, презумпцiя невинуватості та її роль, форми i види сугестiї при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ тощо. А.Брусиловському належать також роботи, присвяченi доказам у кримiнальному процесi, психологiї показань малолiтнiх i неповнолiтнiх свiдкiв.
Широта дослiджень у галузi юридичної психологiї в 20-тi роки визначила мiсце юридичної психологiї серед психологiчних наук. На наукових зібраннях того часу дiяли спецiальнi секцiї, присвяченi розвитку i досягненням юридичної психологiї. Так, на I Всеросiйському з’їздi психоневрологiв, який вiдбувся в сiчнi 1923 р. в Москвi пiд головуванням С.В.Познишева, працювала секцiя з кримiнальної психологiї. На нiй було заслухано низку доповiдей про застосування психологiї в рiзних напрямах юриспруденцiї. У резолюцiях з’їзду було вказано на необхiднiсть створення при пенітенцiарних установах лабораторiй для проведення кримiнально-психологiчних дослiджень, збiльшення кадрового складу кримiналiстiв-психологiв. На II Всесоюзному з’їздi психоневрологiв, який вiдбувся в сiчнi 1924 р. у Петроградi, працювала секцiя з питань кримiналiстичної рефлексологiї i психологiї.
На I Всесоюзному з’їздi, присвяченому вивченню поведiнки людини (сiчень — лютий 1930 р.), з доповiдями щодо судової психологiї виступили А.Брусиловський («Основні проблеми психології підсудного у кримінальному процесі») i О.С.Тагер («Про висновки і перспективи вивчення судової психології»).
У 20-тi роки видано низку книг i наукових статей із проблем юридичної психологiї. Це вже згадувані роботи А.Брусиловського, О.Лурiї, О.Ольгинського, С.Познишева, О.Тагера, а також А.Айхенвальда про симуляцiю психiчних захворювань обвинувачуваними i загальнi питання кримiнальної психопатологiї i психологiї поведiнки, що має вiдхилення вiд норми, М.Гернета про вплив на особистiсть тюремної неволi, М.Гродзинського про одноманiтнiсть помилок у показаннях свiдкiв, Я.Канторовича про психологiю i показання свiдкiв, Я.Когана про застосування асоцiативного експерименту при вивченнi особистостi злочинця, В.Куфарєва про неповнолiтнiх правопорушникiв, Л.Оршанського про зв’язок патологiчних вiдхилень у психiцi i кримiнальнiй поведiнцi тощо.
На цьому етапi розвитку юридичної психологiї для неї була характерною, як i для психологiї та юриспруденцiї того часу, боротьба думок, пiдходiв, методологiчних баз. Юридична психологiя не уникла помилок, притаманних психологiчнiй науцi: бiологiзм, рефлексологiчнi i реактологiчнi нашарування тощо. Вони для такої молодої сфери наукового знання були неминучим, але поправними. Однак на рубежi 20-30-х рокiв вiдбулися значнi полiтичнi змiни, якi зашкодили подальшому позитивному розвитку юридичної психологiї.
Шквального удару зазнала материнська для юридичної психологiї наука — психологiя. 4 липня 1936 р. прийнята постанова ЦК ВКП(б) «Про педологічні збочення у системі Наркомпросів», пiсля чого були закритi та реорганiзованi психологiчнi науково-дослiднi заклади, зупинена розробка психологiчних проблем у соцiальнiй сферi, на виробництвi, в управлiннi тощо. Психологiя була фактично пiдпорядкована педагогiцi i перебувала в такому станi близько тридцяти рокiв. Зрозумiло, що в цей час нiякi психологiчнi дослiдження на межi з юриспруденцiєю не проводилися. Психологiю iзолювали вiд питань слiдчої i судової дiяльностi. Її усунули навiть з кримiналiстики, яка протягом останнього пiвстолiття розвивалася за допомогою психологiї.
Переслідування юридичної психології розпочалося з статті С.Я.Булатова «Відродження Ломброзо у радянській криминології», опублiкованій у першому номерi журналу «Революція права» за 1929 р. У нiй зазнала критики дiяльнiсть кримiнологiчних установ у сферi дослiдження особистостi злочинця, залучення психiатрiв i психологiв до кримiнологiчних дослiджень, пiсля чого зроблено відповідні висновки: кабiнети вивчення особистостi злочинця лiквiдованi, а психологiчнi i патопсихологiчнi дослiдження заборонені.
Щоб виправити становище пiсля завданих у 30-тi роки ударiв по кримiнологiї i психологiї, знадобилося понад 30 рокiв. Тiльки у 1965 роцi до програми пiдготовки юристiв у вищих навчальних закладах було введено курс «Психологія (загальна та судова)»; розгорнутi прикладнi психологiчнi дослiдження для правоохоронних цiлей, правозастосовчої i профiлактичної дiяльностi; питання юридичної психологiї стали розроблятися з метою забезпечення навчального процесу. У 1966 р. вiдбувся Всесоюзний семiнар iз судової психологiї, на якому обговорювалися питання викладання психологiї в вузах, а також проблеми судово-психологiчних дослiджень. У цей час створювалися програми i методичнi рекомендацiї з судової психологiї для вузiв i середнiх спецiальних навчальних юридичних закладiв, де також вводився курс психологiї.
У 1968 р. на III Всесоюзному з’їздi психологiв заслухана значна кiлькiсть доповiдей щодо психологiчних проблем боротьби зi злочиннiстю, хоча окремої секцiї судової психологiї на з’їздi не було.
Вiдродження судової психологiї спочатку здійснювалось окремими ентузiастами. Лише у 1969 р. у головному кримiнологiчному науково-дослiдному закладi країни - Всесоюзному iнститутi вивчення причин i розробки заходiв попередження злочинностi (створеному в 1963 р.) - починає працювати сектор судової психологiї. Його завданням було дослiдження психологiчних аспектів iндивiдуальної i суспiльної правосвiдомостi, вивчення психологiчних факторiв злочинностi, психологiї особистостi правопорушника, психологiчних основ слiдчої та судової практики.
Результати наукових пошукiв знаходять своє вiдображення у монографiях, навчальних посiбниках, статтях учених i практикiв: М.Алексєєва, В.Васильєва, А.Васильєва, Ф.Глазирiна, Ю.Грошового, А.Дулова, М.Єнiкеєва, В.Коновалової, Д.Котова, М.Коченова, В.Кудрявцева, Г.Мiньковського, В.Пирожкова, О.Ратинова, Л.Фiлонова, В.Фокiна, А.Екменчi, О.Яковлєва, О.Ярмоленка та iнших.
У 1971 р. у Москвi вiдбулася I Всесоюзна конференцiя з судової психологiї, в якiй брали участь близько 300 вчених i практикiв; вона стала важливою вiхою i стимулом на шляху розвитку юридичної психологiї. Водночас у Тбiлiсi вiдбувся IV Всесоюзний з’їзд психологiв СРСР, у межах якого працював симпозiум iз судової психологiї. Спецiалiсти у сферi юридичної психологiї брали участь у трьох наступних (V, VI, VII) з’їздах психологiв СРСР, якi проходили в Москвi в 1977, 1983 та 1989 роках. У межах з’їздiв працювали симпозiум «Виховання особистостi i психологiчнi питання боротьби з вiдхиленнями в її розвитку» та секцiя «Юридична психологiя».
У 1986 р. в Тарту вiдбулася II Всесоюзна конференцiя з юридичної психологiї, де було визначено назву науки, її напрями, дидактику i методику психологiчної пiдготовки юристiв у вузi. Проблеми юридичної психологiї розглядалися на спецiальних секцiях всесоюзних конференцій iз роботи психологiчної служби у Москвi (1984 р.), республiканських конференцiях із проблем пiдвищення добробуту (1987 р.), ролi соцiальних i психологiчних наук у справi пiдвищення ефективностi i культури обслуговування (1988 р.) в Тарту, із експериментальної психологiї у Львовi (1988 р.), на конференцiях i нарадах, якi проводилися Прокуратурою СРСР, МВС СРСР та iн.
Становлення України як незалежної держави спричинилося до подальшого розвитку юридичної психологiї. Вiдповiдно до перелiку ВАК України, вона ввiйшла до кола психологiчних спецiальностей (19.00.06), при Нацiональнiй академiї внутрiшнiх справ України створена спецiалiзована рада по захисту дисертацiй. У 1996 роцi проблеми юридичної психологiї розглядалися на секцiї II Всеукраїнського з’їзду психологiв. Дослiдження фахiвцiв мають досить широкий дiапазон. Це не тiльки проблеми використання судово-психологiчної експертизи, психологiї дiзнання i слiдства, психологiчнi проблеми профiлактики правопорушень, а й питання психологiї особистостi правопорушника, психологiї судочинства, правомiрної поведiнки, професiограми i психограми юридичних професiй та iн.
Розширяється горизонт психологiчних дослiджень та сфер практичного застосування їх результатiв у практичнiй юриспруденцiї. Виявляється тенденцiя використання психологiчних знань для забезпечення виконання завдань цивiльного судочинства, профiлактики адмiнiстративних правопорушень, а також їх застосування в законотворчому процесi. Позитивнi змiни спостерiгаються i в планi органiзацiї наукових дослiджень — останнiми роками визначилося прагнення до координацiї наукових дослiджень, кооперацiї з науковими пошуками у сумiжних сферах — соцiологiї, педагогiцi, медицинi. Вказанi процеси свiдчать про вихiд юридичної психологiї в Україні на новий етап розвитку.
Заключення
Таким чином, системне уявлення про юридичну психологію, її принципи і методи, проблеми (явища, процеси і закономірності, що вивчаються), дозволяє розглядати її як єдине ціле у вигляді неподільних психологічних і юридичних аспектів явищ, що вивчаються. Розробка теоретичних і методологічних проблем юридичної психології не є самоціллю. Теорія повинна забезпечувати практичне застосування отриманого знання. Теорія юридичної психології (виходячи з двоєдиного характеру цієї науки) забезпечує приріст наукового знання завдяки саморозвитку юридичної психології як науки, а також завдяки трансформації через неї знань інших галузей психологічної науки. У чистому вигляді теоретичні знання цих наук у правоохоронній та правозастосовні практиці використані бути не можуть. Необхідною ланкою між ними є юридична психологія.
Юридична психологія — науково-практична дисципліна, яка вивчає психологiчнi закономiрностi системи "людина — право", розробляє рекомендацiї та шляхи на пiдвищення її ефективностi; наука про факти, закономiрностi і механiзми людської психiки у сферi правових вiдносин і правової поведiнки.
Юридична психологiя включає наступні напрями: правову психологію психологію правоохоронної та правозастосовної діяльності кримiнальну психологiю, пенiтенцiарну психологічні аспекти професійного відбору і психологічної підготовки судово-психологічну експертизу.
Методи юридичної психологiї можна подiлити на двi основнi групи: 1) методи наукового дослiдження; 2) методи психологiчного впливу на особистiсть.
1. Методи наукового дослiдження. За допомогою цих методiв вивчаються психологiчнi закономiрностi суб’єктивних вiдносин у сферi права, розробляються науково обгрунтованi рекомендацiї для оптимiзацiї професiйної дiяльностi. До них належать, зокрема, психодiагностичнi методики визначення рiвня розвитку професiйно важливих якостей працiвникiв, встановлення психологiчних характеристик особистостi правопорушника та ін.
Конкретними методами вивчення психiки є спостереження, експеримент, вивчення продуктів (результатiв) дiяльностi, тестування (анкетування) та експертне оцiнювання.
Питання для самоконтролю:
1. Характеристика об’єкта, предмета, принципів юридичної психології.
2. Характеристика методів юридичної психології.
3. Структура сучасної юридичної психології та її місце серед інших галузей психології.
4. Історія розвитку та сучасний стан юридичної психології.
Питання для самостійного опрацювання:
1. Зв'язок сучасної юридичної психології з галузями права.
2. Психолог як експерт і консультант при вирішенні юридичних питань.
3. Основні наукові школи у сучасній вітчизняній юридичній психології.
Теми рефератів:
1. Використання методів юридичної психології в діяльності органів внутрішніх справ.
2. Правомірність та допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві.