Загальна характеристика судово-психологiчної експертизи.
Об’єктом дослiдження судово-психологiчної експертизи є психологiчнi виявлення людини, що не виходять за межi норми, тобто такi, якi не викликають сумнiву у її психiчнiй осудностi (повноцiнностi). Судово-психологiчна експертиза спрямована на вивчення змiсту i структури iндивiдуальної свiдомостi та адекватної поведiнки людей у процесi вчинення тих чи iнших дiянь або вiдображення явищ навколишнього середовища. За допомогою судово-психологiчної експертизи можна отримати данi, що дозволяють зрозумiти i правильно оцiнити особливостi психiчної дiяльностi i проявiв людини, якi мають значення для висновкiв правового характеру. Зокрема, висновки експертiв-психологiв сприяють правильному оцiнюванню показань свiдкiв, потерпiлих, обвинувачених у випадках, коли вони викликають сумнiв у своїй достовiрностi; неповнолiтнiх — коли припускають, що їх показання мають фантастичні нашарування; обвинувачених — коли дiї неадекватнi їхньому стану i властивостям тощо.
У якості експертів для проведення судово-психологічної експертизи можуть залучатися спецiалiсти, якi:
1) закiнчили факультети, вiддiлення психологiї в унiверситетах, педагогiчних iнститутах, магістратуру, аспiрантуру (ад’юнктуру) з психологiї, мають учений ступiнь магістра, кандидата чи доктора наук, звання доцента або професора кафедри психологiї;
2) не мають базової психологiчної освiти, але викладають курси психологiї у вузах i пройшли перепiдготовку (переквалiфiкацiю) в iнститутах або на факультетах удосконалення квалiфiкацiї зi спецiальностi «психологiя».
Пiдставами для призначення судово-психологiчної експертизи є:
1) вiдставання рiвня психiчного розвитку вiд вiкової норми;
2) перенесення пiдозрюваним, свiдком, потерпiлим психiчних захворювань, наявнiсть психопатологiчних станiв;
3) перенесення або наявнiсть соматичних захворювань (особливо хронiчних, iнфекцiйних або невилiковних) у пiдозрюваного, потерпiлого, свiдкiв;.
4) наявнiсть особливостей, що свiдчать про надзвичайну неврiвноваженiсть, емоцiйнiсть, агресивнiсть; розладiв у таких психiчних процесах, як сприйняття, увага, пам’ять, мислення;
5) наявнiсть окремих ознак (у ситуацiї або в поведiнцi пiдозрюваного), що свiдчать про можливiсть учинення злочину у станi сильного душевного хвилювання;
6) Неадекватна або неналежна оцiнка соцiальної, моральної сутностi i значимостi своїх дiй;
7) сумнiв у вірогідності показань свiдка, потерпiлого, якi явно суперечать характеру ситуацiї, iншим даним;
8) невiдповiднiсть встановлених мотивiв злочину характеру вчиненого;
9) сумнiви в авторствi письмового тексту;
10) сумнiви у мотивах самогубства за наявностi пiдстав вважати його iнсценуванням.
Пiдставами для призначення судово-психологiчної експертизи можуть також бути:
1) незвичайнiсть, невірогідність мотивацiї поведiнки обвинуваченого, свiдка, потерпiлого;
2) відмінність поведiнки вказаних осiб вiд традицiйної, характерної (властивої) для вiдповiдної вiкової або статевої групи людей;
3) невiдповiднiсть поведiнки метi i мотивам скоєного;
4) душевна «глухота» правопорушника, свiдка або потерпiлого;
5) явно несприятливi умови найближчого соцiального оточення, середовища, у якому тривалий час перебував правопорушник (особливо неповнолiтнiй);
6) рiзко вираженi характерологiчнi особливостi суб’єкта (надмiрнi млявiсть або активнiсть, замкнутiсть або ейфорiя, сором’язливiсть або нескромнiсть та iншi) ;
7) незвичайнiсть поведiнки суб’єкта у момент вчинення злочину (химернiсть зовнiшностi, мiмiки, жестикуляцiї, пантомiмiки, рухiв тiла тощо);
8) наявнiсть даних, що свiдчать про акумуляцiю емоцiйного збудження або переживань.
Важливим моментом при призначеннi судово-психологiчної експертизи є чiтке визначення її компетенцiї, можливостей i меж. У даний час визначено таке коло питань, якi не можуть бути розв’язанi психологiчною експертизою, тобто не входять до її компетенцiї:
1) питання права (виннiсть або невиннiсть обвинуваченого, визначення форми провини, мотиву, мети i намiру злочину);
2) загальна моральна оцiнка особи i дiянь обвинувачених, пiдозрюваних, потерпiлих; висновок щодо достовiрностi чи недостовiрностi їхнiх показань;
3) питання, котрi не можна розв’язати на сучасному розвитку психологiчної науки (телепатiя, ясновидiння, лозошукання, парадiагностика, психокiнез тощо).
Межі компетенцiї судово-психологiчної експертизи у кримiнальному процесi окреслюються нижченаведеним перелiком питань:
1) установлення здатностi неповнолiтнiх обвинувачених, що мають ознаки не пов’язаного iз психiчним захворюванням вiдставання у психiчному розвитку, цiлковито усвiдомлювати значення своїх дiянь i визначення, якою мiрою вони здатнi керувати ними;
2) установлення здатностi обвинувачених, свiдкiв, потерпiлих (враховуючи їхнi iндивiдуально-психологiчнi та вiковi особливостi, рiвень розумового розвитку) правильно оцiнювати обставини, що мають значення у справi, i давати правдивi свiдчення;
3) дiагностика наявностi або вiдсутностi у суб’єкта у момент вчинення злочину афекту та iнших непатологiчних емоцiйних станiв, здатних суттєво впливати на свiдомiсть i поведiнку людини;
4) установлення здатностi психiчно здорових потерпiлих у справi про згвалтування (у першу чергу малолiтнiх) усвiдомлювати характер i значення вчинюваних із ними дiй i чинити опiр;
5) установлення можливостi виникнення у людини в конкретних умовах психiчних станiв (розгубленостi, втрати орiєнтування тощо) i експертна оцiнка їх впливу на якiсть виконання професiйних функцiй в авiацiї, на залiзницi i в автомобiльному транспортi, у роботi операторiв автоматизованих систем на виробництвi тощо;
6) дiагностика iндивiдуально-психологiчних особливостей (наприклад, пiдвищеної навiюваностi, iмпульсивностi, наслiдувальностi, ригiдностi тощо), здатних суттєво впливати на поведiнку суб’єкта;
7) установлення основних, закрiплених мотивiв (у психологiчному розумiннi цього поняття) поведiнки людини i мотивацiї конкретних вчинкiв як важливих психологiчних обставин, що характеризують особистiсть;
8) установлення наявностi або вiдсутностi у померлого в перiод, що передував смертi, психiчного стану, який спричинив до самогубства, i причин виникнення цього стану.