Система туризму - об'єкт наукового пізнання

Економічний комплекс господарювання є складним, багатогран­ним і суперечливим явищем. Механізм його функціонування і розвитку - предмет вивчення певної системи економічних наук.

Туризм як вагома складова господарського комплексу вивчається з використанням методології усіх складових елементів (напрямів, підсистем, блоків) цієї системи, у центрі якої знаходиться економічна теорія як базис прикладних економічних наук [293, с 70].

Перший блок системи економічних наук - це загальні економічні науки, що розкривають основні закономірності розвитку господарської системи в цілому й окремих її рівнів: макроекономіки, мікроекономіки, державного регулювання (управління) економікою, основ менеджменту, економічної політики суспільства.

Другий блок - спеціальні або функціональні економічні науки, що вивчають специфічні закономірності розвитку окремих ланок госпо­дарської системи (фінансів, кредиту, грошового обігу, ціноутворення, бухгалтерського обліку, аудита, банківської справи, страхової справи, економіки праці, спеціального менеджменту та маркетингу).

Третій блок - конкретні економічні науки, що вивчають окремі сфери господарства (економіку промисловості, транспорту, будів­ництва, сільського господарства, туризму, побутових послуг тощо), а також окремі складові господарюючої системи (економіку регіону, країни, народонаселення, домашнього господарства).

Четвертий блок - інформаційно-аналітичні економічні науки, що вивчають кількісні закономірності розвитку тих чи інших госпо­дарських систем (загальну статистику; статистику ринку, народона­селення, послуг; економічну кібернетику; економічну математику).

П'ятий блок - історико-економічні науки, що вивчають діалектику розвитку економічних процесів, вчень і концепцій в історич­ному порядку, хронології (історія економіки, історія народного господарства країни, історія світового господарства чи регіону, історія економічних вчень та ін.).

Перші п'ять блоків системи економічних наук узагальнено та конкретизовано російськими вченими В. Козирєвим, В. Квартальновим, І. Зоріним [203, с 5].

На сучасному етапі економічні науки розвиваються на стику різних галузей наукових знань або ж галузей наукових знань фунда­ментального (базового) та прикладного характеру. На наш погляд, блоки вищезазначених економічних наук мають бути доповнені тими, що формуються: філософсько-економічних наук (філософія у галузі знань «Гуманітарні науки» та економіка у галузі знань «Соціальні та біхевіористські науки»); еколого-економічних наук (екологія у галузі знань «Служба охорони навколишнього середовища» та економіка у галузі знань «Бізнес і управління»); науки про бізнес та управління -група галузей знань, які представлені окремою позицією у Міжнародній стандартній класифікації освіти (МСКО), затвердженій ЮНЕСКО [199].

Шостий блок - філософсько-економічні науки. Цей блок лише починає формуватися, але є нагальною потребою у подальшому цивілізованому розвитку суспільства та системи знань про туризм. Він вивчає діалектику передової економічної думки щодо розвитку економічних процесів, вчень і концепцій, вирішує не лише мето­дологічне, але й світоглядне завдання. Як слушно зазначають автори цього наукового напряму, лише філософія економіки робить його (авт. -підхід до об'єднання економічних і духовних ідей) предметом спеціального методологічного аналізу, використовує для побудови відносин зі спорідненими соціально-гуманітарними дисциплінами та для прогнозування подальшої інтеграції різних форм людської діяльності, яка орієнтована на підвищення загальної якості людського життя [345, с 7]. Філософсько-економічний блок наук особливо притаманний туризму як багатогранній та поліфункціональній сфері, що має безпосереднє та опосередковане відношення до усіх аспектів життєдіяльності людини та на сучасному етапі виявляється у науково-практичній інтерпретації велнес-туризму.

Сьомий блок - еколого-економічні науки, що вивчають окремі сфери господарства або напрями діяльності господарюючих суб'єктів у контексті та на принципах гармонічного співіснування із зовнішнім природним середовищем, тобто з орієнтацією на збереження довкілля або можливість його відтворення в перспективі (екологічний менеджмент, екологічний маркетинг, екологічний туризм, соціальна екологія тощо).

Дослідження екологічних аспектів функціонування туризму набувають значного розвитку та орієнтовані на визначення законо­мірностей територіальної диференціації антропогенного тиску на

природне середовище, моніторингу та прогнозу стану природних комплексів у центрах масового туризму, конструктивних моделей раціонального туристського природокористування, відтворення при­родних властивостей території туристського використання, розвитку екологічного туризму.

Блок економічних наук «Бізнес і управління» є дослідженим у країнах із розвиненими ринковими відносинами, проте знаходиться на етапі становлення у постсоціалістичних країнах. До складу цього блоку за МСКО входять: 1) роздрібний продаж, маркетинг, збут, відносини з громадськістю, нерухомість; 2) фінанси, банківська та страхова справа, аналіз капіталовкладень; 3) бухгалтерська справа, аудит, бухгалтерський облік; 4) менеджмент, управління державними органами, управління недержавними органами, управління персоналом; 5) робота секретаріату [199, с 34]. Незважаючи на ґрунтовні наукові дослідження з питань управління суб'єктами господарювання у різних соціально-економічних формаціях, наук про торгівлю, фінанси та бухгалтерський облік, вони знаходяться у постійному русі й удосконаленні відповідно до ринкового середовища, що швидко змінюється, мають свій специфічний прояв в окремих галузях і секторах економіки, зокрема в туризмі.

Кожен із блоків доповнює, а прояв їх галузевої специфіки в туристичній індустрії (прикладний характер) збагачує економічну науку в цілому, формуючи її як єдину та цілісну систему (рис. 2.1).

У системі економічних наук економіка туризму вивчає окремі сфери світового та національного господарства. На сучасному етапі вона інтенсивно розвивається і займає все більш вагоме місце не тільки у блоці прикладних економічних наук, але й еколого-еконо­мічних, філософсько-економічних і, навіть, базових (загально­теоретичних) економічних наук .

Одна з особливостей економіки туризму полягає в тому, що вона за своїм характером динамічна, мінлива, отже історична та еволюціонувала разом із розвитком суспільства, подорожей і туризму.

Економічна складова науки'про туризм починає формуватися тільки на початку XX ст., коли розпочалися системні дослідження в галузі економіки туризму. Дослідники В. Хунцікер і К. Крамф у 1942 р. запропонували таке визначення туризму: «туризм є сукупністю умов і відносин - економічних, соціальних, культурних, які відбуваються у зв'язку з переміщуванням людей з їхнього місця постійного прожи­вання, якщо це переміщення не зумовлено причинами, пов'язаними з пошуками постійного або тимчасового заробітку» [9]. Це визначення відоме як «генеральна теорія туризму» та загальноприйняте і в теперішній час.

Рис. 2.1. Економічні аспекти в теорії та праксеології туризму

Ускладнення процесів функціонування туристичного ринку, підвищення ролі туризму в національних господарствах і світовій економіці стимулювали створення науково-дослідних та освітянських інститутів з напряму економіки туризму: Інституту економіки туризму і транспорту при Вищій школі з економіки, права та соціальних наук у м. Сен-Галлен, Дослідницького Інституту з проблем вільного часу і туризму при Бернському університеті (Швейцарія), Європейського інституту туризму при університеті в м. Трір, факультету економіки Вищої школи у м. Мюнхен, Інституту з проблем туризму в м. Штарнберг (Німеччина) та ін.

Поряд із термінами «продукція» у промисловому виробництві та «товар» у торгівлі виникає нове економічне поняття - «туристичний продукт». Науковці з маркетингу в туризмі називають його особливим

товаром і визначають специфічні особливості. Нинішні економісти дискутують з приводу виробничого або невиробничого характеру праці.

Значного поштовху розвитку економічної науки надало вчення А. Сміта про конкуренцію, а виявлені ним загальні економічні принципи та закономірності органічно ввійшли у туристичний сектор економіки. Поява у першій половині XX ст. перших праць у сфері менеджменту та маркетингу суттєво збагатили його фундаментальні основи вчення про конкуренцію, надали економічній науці новий імпульс для її швидкого розвитку.

Розвиток туризму як сектору економіки обумовив подальшу еволюцію наукових поглядів, наукових напрямів і дисциплін , які пов'язані із загальними законами та закономірностями економічного розвитку. До них належать: закони підвищення ефективності вироб­ництва, границі виробничих (ресурсних) можливостей, закони вар­тості, попиту та пропозиції, конкуренції, ціноутворення, маржи­нального доходу, центрів відповідальності та прибутковості.

Діалектика вчить, що будь-яке загальне виявляється в особли­вому, особливе - у конкретному. Туризм - це особливий вид діяльності людини та специфічна сфера національного господарства. У зв'язку з цим загальні закономірності економічного розвитку в сфері туризму набувають своїх специфічних рис. Ці закономірності виявляють себе через особливе, а особливе - через конкретну діяльність певної туристичної організації.

У більшості наукових видань автори зазначають існування двох рівнів досліджень (макро- і мікрорівень), які формують предмет економіки туризму [10, 12, 14, 20, 42, 51], однак, на нашу думку, предмет цієї науки значно ширший та виходить на мега- та мезорівні. Сутність предмета економіки туризму полягає у вивченні економічної поведінки людей (економічних відносин), що виникають у процесі виробництва (формування), реалізації та організації спожи­вання туристичних продуктів з метою задоволення потреб значної частини населення в них. Ключові питання економіки туризму на різних рівнях управління сформульовано і розкрито у цій монографії.

Визначення предмета й основних змістових модулів економіки туризму є етапом подальшого розвитку економічного аспекту науки про туризм. Зосередження основних зусиль на дослідженнях макроеко-номічного механізму функціонування туризму та недосконалість методичних підходів щодо здійснення економічної діяльності на рівні первинної ланки - суб'єкта господарювання значно ускладнює процес управління ними.

Обґрунтування економічної природи доходів у туристичній галузі російськими вченими І. Зоріним, В. Квартальновим, В. Козирєвим обумовили появу нової категорії в економічній науці - туристичної ренти з розкриттям її економічної і соціальної сутності, форм утворення та дії.

Туристична рента за визначенням російських вчених є фактор­ним доходом від туристичних ресурсів кращої якості та більшої корисності (як природних, так і штучних), який отримує власник цих ресурсів (держава, місцеві органи влади, банк, підприємства й організації, фізичні особи, які мають право власності на ці ресурси). Науковці визначають зміст окремих форм (видів) туристичної ренти: монопольної, диференціальної та абсолютної'[139,160].

Різноманітність умов споживання туристичного продукту об'єктивно обумовлює виникнення різновидів диференціальної турис­тичної ренти. Поглиблюючи теорію ренти у сфері туризму, науковець О. Любіцева виділяє такі форми диференціальної ренти: часову (різниця у тривалості туристичного сезону) та територіальну (різни­ця в цінності ресурсів території, задіяної до туристичного процесу). Розмір територіальної ренти, крім того залежить від атрактивності та унікальності туристично-рекреаційних ресурсів, транспортно-геогра­фічного положення території, рівня її соціально-економічного розвитку та визначається обсягом витрат, необхідних для створення оптимальних умов споживання [183, с 385].

Розроблені методологія і підходи до використання різних аспектів туристичної ренти у практиці ринкового господарювання суб'єктів значно збагатили класичну теорію ренти, розроблену Д. Рікардо і розвинену у працях К. Маркса та його послідовників, а також сучасну теорію економічної ренти.

Економічна природа ренти полягає в отриманні від певного фактора виробництва регулярного доходу, що не вимагає від отримувача цього доходу займатися додатковою підприємницькою діяльністю. З економічної теорії відомо, що такими факторами є, як правило, капітал, земля (земельна рента) або майно. З розвитком наук про управління, економіку та маркетинг комплекс факторів вироб­ництва - фінансових, матеріальних і людських ресурсів доцільно доповнюється інформаційним ресурсом, який в туризмі на сучасному етапі стає ключовим фактором формування доходів і створення специфічних форм ренти. Так, на наш погляд, у сфері туристичного бізнесу утворюються такі види ренти, як: брендинг-рента та гудвіл-рента, подієва та іміджева рента.

Брендинг-рента характеризується отриманням доходів туристичних підприємств у результаті використання торгових марок відомих туристичних фірм. Природа її заснована на стійкій репутації фірми, міцній маркетинговій позиції на споживчому ринку при використанні у межах певної корпоративної організації, заснованій у формі франчайзингових відносин. При цьому потребує обгрунтування фінансовий механізм визначення франчайзингового роялті.

Іміджева рента виникає в результаті дії факторів моди на певні види турів, престижу подорожувати взагалі або відпочивати у певній дестинації. її певною мірою можна розглядати як різновид брендинг-ренти, оскільки здебільшого мода сформована завдяки бренду -розрекламованій торговій марці підприємства на туристичному ринку. Так, нині бізнесмени з високим рівнем доходів вважають прес­тижним відпочивати на Багамських або Канарських Островах, відві­дати Вестмінстерський палац у Лондоні або побувати на Ейфелевій вежі в Парижі.

Подієва рента базується на основі формування доходів у результаті різних подій, що відбуваються в суспільстві (культурних, політичних, соціальних, релігійних та ін.), а також у природі (північне сяйво, затемнення сонця, парад планет тощо). Подієву ренту можна класифікувати та виокремити її різновиди: теперішню (події сучасності), минулу (події минулого) і майбутню (події майбутнього). Змістовна побудова туристичних програм на основі відомих подій історичного минулого, що характеризує сегмент пізнавального туризму, та їх реалізація фактично базуються на минулій подієвій ренті. На початку XXI ст. подієвий туризм став основою стратегії багатьох туристичних фірм.

Гудвіл трактується економістами як різниця між ринковою та індексованою балансовою вартістю компанії (фірми). Вартість гудвілу характеризує не відображені в балансі нематеріальні активи у вигляді репутації фірми, міцної маркетингової позиції на споживчому ринку, відпрацьованої внутрішнь'ої технології діяльності та інших невідчутних активів, які здатні приносити додатковий прибуток. На відміну від закордонної практики, де вартість гудвілу часто вклю­чають у баланс компанії (фірми), що реалізується, у вітчизняній прак­тиці цей механізм до теперішнього часу не відпрацьований [82, с 394].

Основними чинниками запропонованих видів диференціальної туристичної ренти є: своєчасна, повна та правдива інформація про програму туру; стійкість фінансового стану туристичного підпри­ємства, що її пропонує; висока кваліфікація персоналу. Це гарантує безпеку, високу якість обслуговування і зниження ризиків туристів,

задоволення широко спектра потреб споживачів туристичних послуг і забезпечення стійких позитивних вражень від подорожі.

Крім економічних видів туристичної ренти, у спеціальній літе­ратурі сформовано і поняття соціальної туристичної ренти. Автори І. Зорін, В. Квартальное, В. Козирєв пов'язують її з соціальними видами туризму і вказують на позаекономічний механізм утворення, самофінансування [139], з чим важко погодитися з деяких причин. Передусім, будь-яка рента виникає на основі використання певного туристичного ресурсу, який має економічну оцінку та вартість. Крім того, науковці, розкриваючи у подальшому механізм і джерела її утворення, використовують економічні інструменти. Вони зазна­чають, що соціальна туристична рента утворюється за допомогою господарського використання унікальних, кращих і середніх щодо якості туристичних ресурсів; шляхом перетворення податку на додану вартість на соціальний туристичний продукт (йдеться про цільове використання пільгової частини податку на додану вартість); розподіляється власниками туристичних ресурсів і туристичного продукту.

Таким чином, соціальна туристична рента має економічний характер. Одним із напрямів її подальшого дослідження можуть бути соціальні фактори як джерело отримання додаткового доходу в туризмі (рівень життя населення в дестинації, соціально-побутові умови життя, самобутність та ін.), тобто фактори соціального походження, які є привабливими з точки зору туристичного інтересу.

Види туристичної ренти, теоретичні основи яких розроблені російськими та вітчизняними вченими і доповнені нами, узагальнено на рис. 2.2.

Визначення місця і ролі туризму в національній економіці передбачає, насамперед, окреслення об'єкта дослідження. Актуаль­ність цього питання особливо зростає у транзитивній економіці, що пов'язано зі зміною ролі туризму, зміщенням акцентів щодо вико­нуваних ним функцій із суто соціальної і виховної на економічну і, з урахуванням вимог сталого розвитку, екологічну.

Сфера діяльності туризму пов'язана з комплексним характером потреб людини та мотивів, що спонукають її до подорожей і відпочинку. Відповідно це обумовлює і комплексний характер послуг у процесі організації подорожі та обслуговування туристів відносно пропозиції, виконання туризмом комплексу функцій у соціально-економічній системі. Тобто туризм є поліфункціональним явищем.

Науковці, які досліджують проблеми розвитку туризму, солідарні у визначенні окремих основних функцій, що їх виконує туризм. До них належать: економічна, соціальна, політична, виховна й рекреаційна. Однак формування сучасного світогляду щодо взаємовідносин людини, суспільства та природи, а також їх ролі у розвитку цивілізації, значно підвищує вагомість туризму у цьому процесі та обумовлює визначення (узагальнення) комплексу інших його функцій. Класи­фікація функцій за різними ознаками та виокремлення субфункцій у складі кожної з них є необхідною теоретичною передумовою науково обґрунтованого управління туризмом як великою і складною системою в цілому, а також її окремими компонентами та напрямами розвитку на різних рівнях. При цьому термін «функція» ми використовуємо в контексті зовнішнього прояву властивостей туризму як об'єкта в певній системі соціально-економічних відносин [216, с 869], його ролі та призначення [225, с 746] в цій системі стосовно людини.

У ринкових умовах господарювання однією з пріоритетних є економічна функція туризму. Потреби подорожуючих на стадії масо­вого розвитку туризму обумовили формування спеціалізованої галузі сфери послуг, а також цілий комплекс інституцій, що забезпечують виробництво, реалізацію та організацію споживання туристичних продуктів. Зростання попиту населення стимулювало подальший розвиток галузі, а мультиплікативний ефект і комплексний характер споживання та обслуговування сприяли її переростанню в індустрію туризму - міжгалузевий комплекс.

Індустрія туризму, що розвивається швидкими темпами, потребує матеріально-технічного, фінансового та кадрового забез­печення. Різноманітність праці в окремих її галузях створює широкі можливості використання як кваліфікованої, так і некваліфікованої праці, що забезпечує зайнятість працездатного населення.

Зазначені характерні ознаки роблять туризм ефективною сферою господарства, що відіграє дедалі більшу роль як у національних економіках, так і у світовій торгівлі послугами.

Сутність і склад економічної функції туризму досить детально розглянув у своїх працях М. Кабушкін [146, с 62-63]. Він виділив п'ять економічних функцій туризму, які, на наш погляд, необхідно визнати субфункціями, використовуючи принцип системного підходу до аналізу туризму як складного явища.. Запропоновані автором підходи, взяті за основу, але уточнені нами та доповнені такими, як: потенційно продуктивна, розподільча (перерозподільча), комерційна та відтворювальна.

Складові економічної функції туризму в широкому розуміння форматів прояву його господарської діяльності (туристична індустрія) наведено на рис 2.3.

Рис. 2.3. Складові економічної функції туризму

Виробнича субфунщія туризму характеризується використан­ням таких виробничих факторів, як праця, земля і капітал. Підпри­ємства, комбінуючи виробничі фактори, забезпечують виробництво нового туристичного продукту, створюючи при цьому додану вартість, внаслідок чого здійснюється процес нагромадження цінностей.

Туристичній галузі потенційно притаманна висока персоніфі­кація, а тому працемісткість. При цьому зайнятість населення безпо­середньо у цій галузі формує так звану первинну (безпосередню) зайнятість. Тісний зв'язок обсягів туристичної діяльності з іншими

галузями туристичної індустрії обумовлює забезпечення вторинної (непрямої, опосередкованої) зайнятості.

Відомий мультиплікативний ефект зайнятості в туризмі коливається за розміром залежно від рівня розвиненості інфраструктури туризму та багатьох інших факторів (сезонність, політичний і екологічний стан),'але для туризму він є характерним індикатором розвитку. У зв'язку з цим другою важливою субфункцією туризму є функція забезпечення зайня­тості працездатного населення.

Субфунщія створення доходу (ефект збільшення доходу) завдяки здійсненню економічної діяльності в секторі туризму має подвійний прояв на мікро- та макрорівні. Функціональне значення туризму виявляється у формуванні доходів (виручки) туристичних підприємств, а також доходів підприємств-суміжників по госпо­дарських операціях, так званих третіх осіб (засоби розміщення, заклади ресторанного господарства, розваг, комунальні підприємства та ін.). У цьому випадку виникає прямий і непрямий ефекти. Останній в економічній літературі називається мультиплікатором доходів, розмір якого залежить від платоспроможного попиту туристів, рівня розвитку туристичної індустрії і економіки країни в цілому.

Утворення доходу (валової доданої вартості) та прибутку (чистого доходу) на підприємствах туристичної індустрії забезпечує їх прямий внесок у ВВП і національний дохід країни та характеризує прояв дохідної субфункції туризму на макрорівні.

Незалежно від типу відтворювального процесу (екстенсивного чи інтенсивного), притаманного економіці тієї чи іншої країни, функ­ціонування підприємств туристичної галузі як складової невиробничої сфери свідчить про її участь у структурному формуванні фонду споживання. В економічних процесах на макрорівні відбувається рух частини створеного суспільного продукту та національного доходу із сфери матеріального у сферу нематеріального виробництва, у тому числі у сферу туризму, де завдяки продуктивній праці персоналу туристичних підприємств відбувається його зростання. Об'єктивний процес перероз­поділу структури сукупного суспільного продукту та національного доходу в сферу послуг туризму формує його економічну розподільчу субфункцію.

На відміну від інших галузей господарства, продукцію яких транспортують до споживача, туризм зумовлює міграції людей до місць зосередження туристично-рекреаційних ресурсів, об'єктів туризму. Споживання туристичного продукту в основній своїй части­ні відбувається у визначеному туристом місці, тобто обмежене територіально. У період масового зростання та переходу до сталого

розвитку потоки туристів змінюють свій напрям до місцевостей з переважним розвитком сільського господарства, відносно чистою екологією і наявною природною ландшафтною архітектурою. Важли­вою складовою регіонального господарського комплексу таких місце­востей є туристична індустрія. Формування доходів підприємств приймаючою стороною завдяки витратам туристів із промислових економічно розвинених регіонів сприяє перерозподілу доходів у регіональному аспекті, здійснюється згладжування рівня розвитку недостатньо економічно розвинених регіонів порівняно з економічно розвиненими, реально виявляється згладокувальна субфунщія туризму.

Туризм, як важливий сегмент зовнішньої торгівлі, передбачає експортно-імпортні операції з послугами і є одним із основних джерел залучення іноземної валюти в країну. Субфунщія нівелювання платіжного балансу означає зіставлення туристських витрат місцевого населення, яке виїхало за кордон (виїзний туризм, імпорт послуг), з доходами, отриманими від споживання товарів і послуг іноземними громадянами, що прибули в країну з туристською метою (в'їзний туризм, експорт послуг). При цьому експорт туристичних послуг має відповідну специфіку і часто називається «невидимим» експортом, оскільки, як зазначалося вище, туристичний продукт споживається, як правило, на місці надання послуг.

Економічна складова туристичної діяльності, її економічна функція виявляється як у міжнародній (зовнішньоекономічній) комер­ційній діяльності, так і у внутрішній торгівлі туристичними послу­гами. Внутрішній туризм як пріоритетний напрям розвитку є одним із каналів грошового обігу й обміну специфічних товарів - туристичних продуктів на грошові одиниці національної валюти. У сервісних економіках, де у сфері послуг зайнято близько 2/3 працездатного населення, комерційна субфунщія туризму є засобом акумулювання значного за обсягом капіталу.

Необхідність підтримування наявних туристичних об'єктів у належному стані та створення нових обумовлюють мотивацію підприємців і представників органів влади (місцевої та державної) щодо інвестування коштів на реставрацію пам'яток історії та культури, природоохоронні заходи, реконструкцію матеріально-технічної бази, освітянську та виховну роботу засобами туризму. Це сприяє відновленню матеріальної бази туризму на розширеній основі, збереженню культурної спадщини народів і забезпечує участь туристичного бізнесу у відтворювальному процесі матеріальних благ, реалізації відтворювальної субфунщії.

Відпочинок, отримання позитивних емоцій і вражень під час подорожі сприяють відновленню фізичних сил і психологічного здоров'я людини. Через відповідний механізм туризм адекватно впливає на підвищення працездатності та продуктивності праці населення і обумовлює його продуктивну субфунщію.

Кожну з цих функцій можна розглядати самостійно, хоча взаємозв'язок між ними досить тісний. Економічна функція в туризмі настільки багатогранна, що її реалізація обумовлює соціально-культурні та рекреаційно-екологічні аспекти. Тому, на наш погляд, є доцільним розкриття змісту економічної функції з використанням системного підходу, враховуючи всі її аспекти, та у взаємозв'язку з етапами відтворювального процесу (рис. 2.4).

Перехід суспільного розвитку до моделі «вільного часу» [183, с 9] робить проведення дозвілля більш інтелектуальним, посилюючи культуролічну фунщію туризму. Туризм є засобом комунікації та саморозвитку особистості, підвищення рівня освіти та загальної культури шляхом ознайомлення з побутом, традиціями та віруваннями, стилем життя інших народів, культурною спадщиною людства та красою природи. Підвищення рівня культури шляхом культурно-просвітницької та рекреаційної діяльності посилює його соціальну фунщію.

Сутність рекреаційної функції туризму полягає у фізіологічній (відновлення фізичних сил, оздоровлення, відпочинок) і психоло­гічній (зміна місця, оточення, набуття нових вражень та відчуттів) релаксації людини. Вона тісно пов'язана з продуктивно економічною субфункцією туризму.

Інтенсифікація на сучасному етапі темпів зростання споживчого попиту на послуги м'яких видів туризму (екологічний, сільський, зелений, природний) обумовлює зростання ролі туризму в охороні та збереженні навколишнього середовища як найбільш вагомого для споживача ресурсу. Таким чином, на наш погляд, необхідно визна­чити ще одну важливу функцію, яку повинен і виконує туризм при належному інстутиційному механізмі - це екологічна функція, яка набуває дедалі більшого значення.

При цьому взаємовідносини туризму з навколишнім середо­вищем характеризуються дуалізмом. З одного боку, туризм є споживачем певних природно-рекреаційних ресурсів і зацікавлений в їх збереженні, з іншого - зростання попиту призводить до збільшення антропогенного тиску на територіальні рекреаційні системи, особливо традиційні та модні на сучасному етапі. У зв'язку з цим виникає низка питань, які порушує світова громадськість стосовно збереження світо­вої та культурно-історичної спадщини, зокрема засобами туризму.

Прямої дії

Виробнича

Вироб­ництво тури­стичного продукту

Відтво­рення

їгурис-Ігичного J

кгродукту

[Виробництво |обмін

----------

/*мс. 2.4. Економічна функція туризму в системі відтворювального процесу

суспічьних благ

Розвиток теоретичних засад науки про туризм і, передусім, її філо­софської складової, може сприяти поглибленню соціо-культурологічної функції туризму. Відповідно до філософських аспектів нової науки феноменології туризму можна сформулювати такі субфункції культуро­логічної функції туризму як гносеологічна, дієвісна та аксіологічна.

Гносеологічна субфункція має прояв у активізації пізнавальної здатності людини у новому середовищі подорожі та умовах буття.

Нові враження під час подорожі надихають людину і вимагають від неї нової діяльності, виконання нових завдань. У процесі такої діяльності людина перетворює світ навколо себе і змінюється сама. У цьому полягає сутність дієвісної субфункції.

Аксіологічний погляд науковців у галузі феноменології на теорію туризму дозволяє сформулювати відповідну субфункцію - аксіологічну. Сутність її полягає у формуванні у людини завдяки отриманим враженням і новим знанням під час подорожі ціннісних установок і принципів, нового рівня і розуміння сприйняття краси. Вчені підкрес­люють при цьому ефективність таких ціннісних установок.

Однак сутність аксіологічної субфункції містить протиріччя, як і саме вчення про цінності - аксіологія - позитивну або негативу значущість об'єктів навколишнього середовища для людини, суспільної групи або суспільства в цілому [216, с 32]. Нині науковці критично аналізують вплив туризму на суспільство. Це свідчить про те, що сучасні туристи, користуючись надбанням цивілізації, не стільки збагачують її цінності, скільки руйнують. У зв'язку з цим актуалізуються взаємозв'язок соціокультурологічної функції з виховною і розвиваючою.

Деякі вчені у сфері туризму виокремлюють такі функції туризму, як біхевіористичну і холістичну [208, с 5], не розкриваючи їх зміст. Тлумачні словники трактують сутність цих понять, які використовують у галузі педагогічних наук і соціології, так: біхевіоризм (англ. behaviourism - поведінка) - напрям у психології першої половини XX ст., послідовники якого вважали предметом психології не свідомість, а поведінку як сукупність словесних та емоційних відповідей (реакцій) на вплив (стимули) зовнішнього середовища [216, с 134]. Тому біхевіористичну функцію називають ще і поведінковою. Зміна емоційного стану та поведінки людини під впливом заходів власної або запропонованої туристичної програми і довкілля не підлягає сумніву. У цьому аспекті функція біхевіористична тісно пов'язана з дієвісною.

Сутність холістичної функції, що походить від терміна «холізм», ускладнена щодо трактування в туризмі, але прийнятна і, як зазначалося нами, є базисом холістичної теорії. Новітній словник іноземних слів і виразів дає таке його тлумачення: «холізм - форма сучасного філософського ідеалізму, який розглядає природу як сукуп­ність нематеріальних цінностей» [216, с 882]. У цьому контексті можна передбачити потенційний вплив туризму на духовний стан людини, але ідеалізувати його не варто. Ця функція за сутністю подібна

до аксіологічної. Це свідчить про відсутність усталених термінів, кате­горій і понять в теорії туризму, з одного боку, а з іншого - про одно­часний активний розвиток окремих галузевих знань (філософських, економічних, педагогічних, психологічних, соціологічних) у науці про туризм і формування вітчизняних наукових шкіл.

Зміцнення миру, взаєморозуміння і збагачення культур народів, розв'язання багатьох конфліктних ситуацій у міжнародній і внутріш­ній політиці засобами туризму - це прояв визнаної міжнародною громадськістю політичної функції туризму.

Зміст і ступінь прояву кожної з функцій на різних рівнях -міжнародному, національному та регіональному неоднаковий. Тому залежно від вирішуваних завдань управління вони повинні розглядатися предметно, у взаємозв'язку між собою. Сукупність функцій туризму як соціо-еколого-економічної системи наведена на рис. 2.5.

м

Рис. 2.5. Функції туризму та їх цільова спрямованість 98

Наука про туризму тісно пов'язана з близькими за напрямом та предметом досліджень іншими науками. Так, в останнє десятиріччя XX ст. у вивченні просторової організації соціально-економічних процесів значна увага приділяється туристичній регіонології, яка почала розвиватися як певна реакція на одноманітність регіонального розвитку туризму наприкінці радянської доби. Різноманіття регіональної туристичної науки і практики в Україні як предмет досліджень може являти чималий інтерес [279, с 39].

Проблемним для вирішення є відсутність системних досліджень щодо ефективного економічного механізму функціонування таких інституційних утворень у туризмі як дестинації, які у просторовому аспекті можуть збігатись, а можуть і не збігатись з територіальним адміністративним поділом. Однак окремі науково-практичні аспекти дослідження регіонального розвитку туризму активізувалися напри­кінці 90-х років XX ст. в Україні, у тому числі на прикладі туристичних регіонів Криму і Карпат [195,332,348].

З розвитком науки про менеджмент її базові принципи та методи впроваджуються у практику туристичної діяльності завдяки дослідженню особливостей методологічних основ менеджменту. У складній і специфічній галузі діяльності, якою є туризм, досліджуються етапи її розвитку, уточнюється предмет дисципліни «Менеджмент підприємств туристичної індустрії» як інтегрована сукупність управлінських відносин у підсистемах туристичної організації, її взаємовідносини із зовнішнім середовищем.

До недавнього часу в спеціальній вітчизняній літературі стосовно проблем розвитку галузі туризму домінував виховний та культуро­логічний аспект. Перехід до нового етапу суспільно-економічного розвитку підвищив значення проблематики вітчизняних досліджень з питань ринкового регулювання розвитку туристичної галузі, терито­ріальної диференціації попиту та пропозиції на туристичному ринку, спеціального (функціонального) менеджменту та маркетингу, вироб­ництва й інформаційно-збутової логістики туристичного продукту, вивчення механізму господарської діяльності туристичних підприємств. Однак необхідно зазначити, що в міру підвищення рівня якості життя населення, соціокультурний аспект набуватиме все більшої значущості, але на новій економічній основі та якісно новій парадигмі розвитку туризму.

Особливо актуальними на сьогодні є переосмислення закономір­ностей ринкових відносин у туристичній сфері в умовах глобалізації світового господарства, розробка теорії регіональних туристичних ринків і дестинацій, формування яких визначає інтернаціоналізація

суб'єктів туристичної діяльності на мікрорівні та регіональна еконо­мічна інтеграція на макрорівні, якісні зміни у попиті на туристичний продукт.

Водночас розширення та інтенсифікація туристичної діяльності сприяють залученню нових територій, а технічні можливості дозво­ляють їх освоїти. Саме тому захист довкілля має бути невід'ємною складовою розвитку туризму, однією з ключових проблем його стійкого і сталого розвитку, що не є тотожними поняттями.

Об'єктивне підґрунтя туризму як явища суспільного життя робить його складним, багатоіранним об'єктом наукового пізнання. Як соціально детерміноване явище туризм потребує наукового та теоретичного осмислення. На думку українських вчених О. Любіцевої, С. Пазенка, В. Федорченка такому соціальному замовленню на сучасному етапі відповідає формування нового наукового напряму -туризмології [183,231, 339].

Туризмологія, за визначенням професора Київського національ­ного університету ім. Тараса Шевченка О. Любіцевої, - це науковий міждисциплінарний напрям, у межах якого поєднуються різноманітні дослідження туризму як суспільного явища. Завданням туризмології є розробка теорії функціонування туризму. Окремі наукові аспекти сформувались в окремі напрями досліджень: економічний, історичний, географічний, соціальний, екологічний, політичний, культурний, психологічний. Кожен із напрямів охоплює певну галузь або декілька галузей науки, зокрема, економіку туризму, історію туризму, географію туризму, екологію туризму, психологію туризму та ін. Водночас кожна з цих дисциплін входить до певної системи наук: економічних, історичних, географічних, соціальних, психологічних. [183].

Для вивчення туризму науковці пропонують застосовувати як галузевий аспект побудови наукових досліджень, так і проблемний. Наголошуючи на проблемному аспекті, який покладено в основу формування нового наукового напряму, О. Любіцева не розкриває теоретико-методологічних положень нової науки туризмології, а лише спрямовує наукову думку на необхідність розробки філо­софських засад (принципів і підходів) різнобічного вивчення туризму як явища, спираючись на наявні досягнення галузевих наукових дисциплін, які займаються розробкою певних аспектів функціо­нування туризму.

Філософські засади теорії туризму розвивають у своїх працях вчені Т. Дьорова, С. Пазенок, В. Федорченко. Структурно парадигму туризмології вони представляють двома компонентами: аксіологіч-ною та праксеологічною. Аксіологічна складова парадигми туризму

включає дослідження духовно-ціннісних аспектів людського виміру туризму та туристської діяльності, праксеологічна складова перед­бачає практичну організацію функціонування нової туристичної парадигми [340, с.31; 342, с 32].

Розглядаючи педагогічні функції туризмології як загальної теорії туризму, В. Пазенок підкреслює, що домінуючою серед них є праксеологічна функція, яка утворює «каркас туризмології». Вчений слушно зазначає, що реалізація цієї функції опосередковується через знання та інформацію, якими володіє фахівець у сфері туризму завдяки комплексу економічних, соціо-гуманітарних та організаційно-управлінських знань [231, с 47]. Отже, блок економічних і управ­лінських дисциплін, предметом яких є вивчення таких галузей знань і освіти, як бізнес та управління, визначається одним із пріоритетних.

Туризм і відносини, які виникають у цій сфері, досить бага­тогранні та складні, що потребують досліджень з використанням інструментарію значного переліку наук і навчальних дисциплін. Тому необхідно визнати науку про туризм як міжгалузеву (за галузями знань) та міждисциплінарну (за переліком навчальних дисциплін), що відповідає науковим поглядам відомих у світі вчених у галузі туризму - Н. Лейпера, К. Купера, Д. Флетчера, Д. Гільберта, С. Ванхілла та ін. [172, с. 10].

Розробка концепції туризмології як системи теоретичних поглядів на розвиток науки про туризм в Україні практично збіглася у часі та за змістом з розробкою концепції феноменології туризму вченими наукової школи Російської міжнародної академії туризму під керівництвом В. Квартальнова [150, 344]. При цьому необхідно зазначити, що в обох концепціях - туризмології та феноменології взято за основу розробки вчених Е. Коєна [381] та Е. Ленгкіка [398] з феноменології туризму, які з 70-х років XX ст. розвивають теоретичні основи науки про туризм - її зміст, об'єкт дослідження і структуру.

Одним із напрямів у науці про туризм є географія туризму -галузь географічних знань про просторово-часові закономірності функціонування туризму як суспільного явища. Оскільки просторові форми суспільних явищ і процесів - предмет вивчення суспільної географії [237, с 20], географам належить значний доробок у дослідженнях туризму. Відомими в цьому напрямі є праці вчених В. Преображенського, Ю. Вєдєніна, І. Зоріна, М. Ананьева, Н. Зачиняєва, Н. Фальковича, Є. Котлярова, М. Мироненка, І. Твердохлєбова, М. Крачила та О. Любіцевої, в яких досить грунтовно розглянуто предмет географії, у тому числі економічної географії.

Необхідно зазначити, що географічний, а також історичний і культурологічний аспекти є базовими в системі знань про туризм, оскільки формують його ресурсний потенціал, територіальну орга­нізацію туристично-рекреаційного господарства.

Базис повинен мати надбудову - систему знань, спрямовану на організацію туристичних подорожей на базі наявних ресурсів, діяльності щодо їх збереження і відновлення, а також ефективного та раціонального використання природних та економічних ресурсів як факторів виробництва господарюючих суб'єктів, формування і реалізації готового туристичного продукту, задоволення зростаючих потреб людини у послугах туризму. Ці блоки наукових знань базуються на методологічних засадах загального та функціонального менеджменту, сукупності економічних знань як загальнотеоре­тичного, так і прикладного характеру з урахуванням їх прояву в конкретних галузях туристичної індустрії, а також маркетингу. Тому останнім часом поряд із базовими галузями знань виокремлюють нові професійно-орієнтовані - «Менеджмент у туристичній індустрії», «Економіка туризму», «Маркетинг у туристичній індустрії», «Туроперейтинг», «Екологічний менеджмент в туризмі» та ін.

Сутність туризму як мобільної форми споживання і рекреаційної діяльності, яка грунтується на подоланні простору, пов'язана з характером середовища в широкому розумінні цього поняття, тобто не тільки природного середовища, а й соціально-культурного та економічного середовища людської діяльності.

У процесі відпочинку виникають економічні та позаекономічні відношення і явища, які становлять сутність туристичної діяльності. Туристична діяльність як форма бізнесу є наслідком подальшого поглиблення суспільного поділу праці. Поступовий перехід суспільства від моделі життєзабезпечення до моделі змістовного проведення вільного часу, характерний для постіндустріальних країн, дає підстави прогнозувати подальше зростання туристично-рекреа­ційної діяльності та урізноманітнення її функцій, удосконалення територіальної організації рекреаційної діяльності, основною формою якої визначена територіальна рекреаційна система (ТРС). Ця система є об'єктом дослідження рекреаційної географії, а також терито­ріальної організації й ефективності функціонування туристських центрів (дестинацій) та формування і реалізації туристичного продукту.

На сучасному етапі в науці про туризм актуальними стали такі напрями, як гуманізація, екологізація, глобалізація та інформа­тизація. Набуває подальшого розвитку в економічних науках теорія вражень від навколишнього середовища, здійснюються спроби формалізувати та надати економічну оцінку цьому явищу (Б. Джозеф Пайн II та Джеймс X. Гілмор) [232]. Концептуальні засади економіки вражень знаходять подальший розвиток у колабораційному маркетингу. Все більшого значення набувають ландшафтно-рекреаційні гуманіс­тичні ресурси, які відображають естетичну цінність, різноманітність, атрактивність, унікальність та інші ландшафтні властивості, що мають оздоровчий вплив на відпочиваючих. їх вивчення пов'язане з рекреаційним освоєнням території, розвитком наук про екологію, соціальну екологію, перцепційну² географію та історію [250,287].

На початку XXI ст. у науці про туризм потрібно вирішити проблеми змісту освіти й організації здобуття знань через різні форми організації та самоорганізації змістовного дозвілля. З цією метою доцільно запровадити та поглибити теоретичні основи едьюкементу (англ. educement = education + entertainment) (едьюкемент = освіта + розваги) як наукової категорії [436]. Високий рівень освіти як мети суспільства, що прогресує у своєму розвитку, з активним залученням туризму є характерною рисою нової епохи суспільного розвитку й економіки трансформацій [232].

Наукові дослідження свідчать, що у перспективному розвитку туризму важливу роль відіграватимуть соціологічні фактори: наявність вільного часу, рівень інтелекту, соціальний статус людини, стан соціальної та освітньої систем, системи охорони здоров'я, зайнятість населення, якість життя, розвиток інформаційних технологій, роль сім'ї у суспільстві. У зв'язку з цим все більшої актуальності набувають нові теоретичні погляди на довкілля і роль людини в ньому. До них, насамперед, належать: холістична концепція [139, 252, 407, 408], модель телецивілізації [436].

Велнес як наука про систему забезпечення та оптимізації якіс­ного відпочинку різних верств населення в економічно-розвинених суспільствах передбачає вирішення комплексу проблем психоло­гічного, історичного, соціологічного, економічного та політичного характеру. Перспективними тенденціями повинні стати подальша диференціація видів туризму, трансформація екологічного туризму

² Перцепція (лат. perceptio - уявлення, сприйняття) - безпосереднє віддзеркалення об'єктивної дійсності органами чуття, що забезпечує орієнтацію індивідуума в навколишньому середовищі [216].

у велнес-туризм {wellness). Науковий погляд на цей вид туризму, що сформувався у США, достатньо глибоко розкриває німецький вчений, голова Європейської асоціацій рекреації та відпочинку (ELRA) доктор В.Нарштедт у своїй книзі «Дозвілля і велнес: Оздоровчий туризм у Європі». Він зазначає, що велнес - це вид туризму з якісно новим способом існування, який кожен турист для себе активізує з метою досягнення найвищого фізичного та духовного потенціалу, підви­щення благополуччя [405, с 21].

Філософське розуміння велнес-туризму має глибоке підґрунтя. Науковець визначає такі його складові: Тіло - Душа - Розум -Суспільство - Навколишнє середовище. Тобто велнес передбачає такий свідомий спосіб життя, за допомогою якого через систему знань є можливість зберегти здоров'я, досягти рівноваги душі та тіла, духовної гармонії з довкіллям, тобто оптимізувати стан організму в комплексі.

На сучасному споживчому ринку велнес має практичну реалізацію через широкий спектр туристичних продуктів і програм­ного забезпечення відпочинку на межі таких видів туризму, як оздоровчо-профілактичний і культурно-пізнавальний. Цей вид туриз­му активно пропонують на ринку туристичні фірми США, Угорщини, Німеччини.

Нові парадигми в туризмі базуються на забезпеченні високої якості обслуговування і на управлінні якістю окремих туристичних послуг та комплексного туристичного продукту, важливою переду­мовою реалізації якого є система постійного та наскрізного навчання персоналу (освіта впродовж усього життя), робота персоналу туристичних фірм у команді, з максимальним ступенем прояву гос­тинності, вивчення очікувань споживача туристичних послуг, воло­діння спеціальними (прикладними) інформаційними технологіями у сфері туристичної діяльності та механізмом тотального (всезагального) управління якістю (TQM) у менеджменті туристичних підприємств.

Дискусійним питанням сьогодення в науці про туризм є інстру­менти планування та оцінки якості послуг, співвідношення технічної якості послуг і довкілля, мотивації подорожей різних цільових груп населення, у тому числі різного вікового та соціального статусу, активного та пасивного форм процесу пізнання, самоосвіти через культурно-пізнавальний туризм і систему парків; політика форму­вання національних туристичних продуктів із урахуванням процесів глобалізації всіх сфер діяльності людини, у тому числі туризму; інновації, маркетинг, задоволення зростаючих потреб людини.

Дослідження процесів, наслідків і механізму регулювання взаємодії суспільства та природи, визначення принципів екологічної політики розвитку туризму на різних ієрархічних рівнях управління, розробка і реалізація програм охорони та раціонального використання природних і туристично-рекреаційних ресурсів є одним із завдань державної, у тому числі регіональної, політики, а також окремих підприємницьких структур.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 789
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒