Туризм як соціо-еколого-економічна система

З розвитком наукового знання про туризм його розглядають як системний об'єкт. Дефініції, що обмежені вузькогалузевими межами, не розкривають широкого спектра внутрішніх і зовнішніх зв'язків цього суспільно-економічного явища. Тому виникає необхідність концеп­туального, сутнісного, визначення туризму, яке формує комплексне уявлення про предмет дослідження.

У науковій літературі з питань туризму як системного об'єкта немає однозначного тлумачення. Певним чином це пов'язано з генезисом (грец. genesis - процес утворення, подальшого розвитку [216, с 203]) теорії систем: сутності, ключових класифікаційних ознак щодо ступеня відкритості систем (закритості, замкнутості), розмірів (форматів), ієрархічності структури, стійкості та рівноважності, методів дослідження та ін. З іншого боку, - це обумовлено розвитком науки про туризм, зокрема дослідженням закономірностей розвитку туристського руху і виокремленням функцій, що виконує туризм.

З метою визначення місця туризму в економіці та суспільному житті країни розглянемо загальнотеоретичні аспекти дослідження систем, теоретико-прикладні можливості адаптації основних положень теорії систем до сфери туризму, узагальнимо принципи та мето­дологічні підходи до розгляду систем, здійснимо їх класифікацію стосовно туризму.

Фундаментальними дослідженнями систем займалися: А. Богданов, Т. Котарбінський, Н. Вінер, В. Берталанфі, Й. Блауберг, В. Садовський, Б. Юдін, О. Бір, В. Афанасьев, П. Анохін, Р. Акофф, С. Аббасова, Д. Гвішиані, В.Глушков, В. Глущенко, Р. Джонсон, П. Друкер,

B. Дружинін, Ф. Зинов'єв, Д. Конторов, Д. Кліланд, Г. Клейнер, Я. Корнаі,
Г. Кунц, М. Месарович, Й. Такахара, Б. Мільнер, Л. Євенко, Д. Моррісей,

C. Ніканоров, СНікешин, С.О'Доннел, С Онтнер, Дж. О'Шоннессі,

М. Портер, Г. Поспелов, В. Рапопорт, И. Рюегг-Штюрм, С. Янг, П. Сенге, Е. Смірнов, В. Спіцнадель, Л. Стенфорд, Б. Украінцев, Д. Форрестер, Г. Хакен, Р. Червінський, Ю. Черняк, Ю. Шрейдер, У. Ешбі.

Проблеми туризму з точки зору системного підходу висвітлено у працях вчених країн СНД: А. Александрової, І. Бережного, Є. Богданова, В. Гуляєва, М. Кабушкіна, Г. Карпової, В. Квартальнова, В. Козирєва,

0. Любіцевої; науковців країн дшіьнього зарубіжжя - С Ванхілла,
Д. Гільберта, К. Купера, Н. Лейпера, Ф. Флетчера.

Важливими сегментами туристичної індустрії є підприємства торгівлі та заклади ресторанного господарства. Окремі аспекти теорії систем та її адаптації до підприємств цих видів діяльності висвітлювались у працях О. Білого, І. Бланка, М. Виноградського,

1. Гуренка, І. Королькова, М. Лернера, Л. Лігоненко, А. Мазаракі, В. Мови,
В. Памбухчиянця, І. Смоліна, Н. Смотріної. При всій значущості
наукових розробок щодо теорії систем у різних секторах економіки
необхідно відзначити відсутність єдиної методології розв'язання
всього комплексу проблем, розгляд у них окремих аспектів,
недостатню науково-теоретичну адаптацію основних положень теорії
систем до туризму як складного об'єкта управління. Ці обставини
обумовлюють необхідність звернення до базових концептуальних
положень цієї теорії.

Система (грец. systema - ціле, складене з частин; з'єднання) - це безліч елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один із одним і утворюють певну цілісність, єдність. Змінюючись упродовж тривалого часу, поняття «система» з середини XX ст. стає одним із ключових.

Перші уявлення про систему виникли ще в античній філософії і означали упорядкованість і цілісність буття. Сприйняті від античності уявлення про системність буття розвивалися як у концепціях Б. Спінози і Г. Лейбниця, так і в побудові наукової систематики XVII-XVIII ст., що прагнула до природної інтерпретації системності світу.

Згідно з І. Кантом наукове знання - це система, в якій ціле є головним серед частин. Шеллінг Ф. і Гегель Г. трактували систем­ність пізнання як найважливішу вимогу діалектичного мислення. У філософії другої половини XIX - початку XX ст. містяться настанови, а в окремих випадках і вирішення деяких проблем системного дослідження як особливостей цілого (холізм, гештальт-психологія), методів побудови логічних і формалізованих систем (неопозитивізм).

Упровадження поняття систем у різні сфери знань мало велике значення для створення еволюційної теорії Ч. Дарвіна, теорії відносності, квантової фізики, структурної лінгвістики й інших розділів науки. Постало завдання побудови чіткого визначення

поняття «система» та розробки різних методів аналізу. Інтенсивні дослідження в цьому напрямі розпочалися тільки в 40-50-х роках XX ст. Однак багато конкретних наукових принципів аналізу систем були сформульовані раніше в тектології А. Богданова, працях

B. Вернадського, праксеології Т. Котарбинського та ін. Запропоно­
вана наприкінці 40-х років XX ст. Л. Берталанфі програма побудови
«Загальної теорії систем» стала однією з перших спроб узагальненого
аналізу системної проблематики. Додатково до цієї програми, тісно
пов'язаної з розвитком кібернетики, у 50-60-ті роки XX ст. було
висунуто ряд загальносистемних концепцій і визначень поняття
систем у США, СРСР, Польщі, Великобританії, Канаді та інших
країнах [86, с 463].

У своїй основі поняття «система» не є чимось новим. Оксфордський словник англійської мови трактує його як набір або комплекс пов'язаних між собою або взаємозалежних об'єктів, які створюють складну єдність, яка складається з частин, що упоряд­ковані відповідно до певної схеми або плану. Словник англійської мови фірми «Рендом-хаус» доповнює визначення системи: «...упоряд­коване та широке зібрання фактів, принципів, доктрин тощо в будь-якій сфері знань або думок» [171].

Система, як зазначається в економічній енциклопедії за редакцією

C. Мочерного, - це комплекс елементів та їхніх властивостей, взаємодія
між якими зумовлює появу якісно-нової цілісності [125].

Один із основоположників загальної теорії систем Л. Берталанфі визначав систему як комплекс взаємодіючих елементів.

Водночас деякі автори розмежовують онтологічний і гносео­логічний аспекти цієї категорії. В онтологічному аспекті поняття «система» трактується як сукупність елементів і зв'язків між ними, що існують об'єктивно, незалежно від волі та свідомості людей. У гносеологічному аспекті йдеться про використання поняття «система» та інших споріднених понять як інструменту пізнання сутності складних матеріальних систем. Цей аспект філософи називають епістемолого-методологічним.

Кант І. під системою розумів єдність різноманітних знань, об'єд­наних однією ідеєю. Логічний процес пізнання як процес, що розви­вається і є органічною системою, цілісність, яка охоплює низку ступенів і моментів, характеризував Г. Гегель. Щодо онтологічного аспекта цієї категорії доцільно давати її стисле, розгорнуте і повне визначення.

Основою стислого визначення може бути формулювання Л. Берталанфі, доповнене положенням про взаємодію між властивос­тями елементів, оскільки, за Г. Гегелем, різні речі й об'єкти

перебувають у сутнісній взаємодії через свої властивості. j

Наближеною до такого формулювання є дефініція А. Холла і І

Р. Фейжіна, згідно з якою системи є множиною об'єктів разом із »

відносинами між об'єктами та між їхніми атрибутами. Однак у цьому
визначенні ототожнення понять «елемент» і «об'єкт» необгрунтоване,
оскільки вони не є однопорядковими з терміном «система». Крім
того, стисле визначення повинне містити результат такої взаємодії. _t

Розгорнуте визначення системи передбачає складну систему, в якій, крім елементів, можуть виникати зв'язки між певними комплексами елементів, що утворюють підсистему. Об'єднуючи різні елементи системи, підсистема сприяє виконанню цілісної програми в розвитку системи. Як елемент системи підсистема є системою щодо її складових [125, с 360-361].

Стосовно об'єкта управління сутність терміна «система», на *

наш погляд, найбільш точно визначив Дж. О'Шонессі. Він зазначає,
що системою називається сукупність взаємозалежних елементів, що
утворюють єдине ціле; ціле виконує певну функцію. Істотним тут є
те, що елементи повинні бути взаємозалежними і/або взаємодіючими. і

Різні частини можуть бути об'єднані в «ціле», але це «ціле» ще не є системою, поки не сформований, наприклад, певний механізм [230].

Будь-яку систему можна розглядати як підсистему якоїсь більш
великої системи, в якій, крім елементів, можуть виникати зв'язки між
певними комплексами елементів, що утворюють підсистему. Анало­
гічної думки щодо сутності підсистем дотримується Е. Смірнов.
«Підсистема, - зазначає він, - це набір елементів, що представляють ^!

автономну сферу всередині системи (наприклад, економічна,
організаційна, технічна підсистема)» [270, с 14]. Об'єднуючи різні
елементи системи, підсистема сприяє виконанню цілісної програми в
розвитку системи. Виділення підсистем у межах системи завжди <

доцільно з метою більш глибокого вивчення сутності процесів і явищ, що в них відбуваються, створення наукового підґрунтя вироблення механізмів налагодженого взаємозв'язку між окремими складовими системи.

Суттєвим аспектом розкриття змісту систем є виділення різних
їх типів і класів (при цьому різні типи та класи систем - закони їх
структурування, поведінки, функціонування, розвитку і т.д. -
описують у відповідних спеціалізованих теоріях систем). Залежно від
виконуваних функцій та якісних властивостей, у тому числі
матеріалізації складових елементів, - системи у спеціальній літературі
представлені такими типами: економічні, соціальні, політичні, ⁽

екологічні, природні, природоохоронні та ін. Деякі автори відповідно

до цілей аналізу в межах власних досліджень трактують їх як підсистеми та доповнюють, наприклад, за Е. Смирновим технічною і біологічною підсистемами [270, с 14]. Відносно будь-якої системи завжди може бути визначена більш містка система, наприклад всесвіт. Але, беручи за об'єкти дослідження економіку, або суспільство, або природу, визначимося стосовно термінології, що саме ці мегапід-системи є типами, оскільки мають характерні функціональні ознаки.

При визначенні поняття «система» необхідно враховувати найтіс­ніший взаємозв'язок, його з поняттями «цілісність», «структура», «зв'язок», «елементи», «відносини», «підсистеми» та ін. Оскільки поняття «система» має надзвичайно широку сферу застосування (практично кожен об'єкт може бути розглянутий як система), його досить повне розуміння передбачає побудову сімейства відповідних визначень - як змістовних, так і формальних. Лише в межах такого сімейства визначень можна виокремити основні системні принципи [86, с 463^*64]:

• цілісність (принципово важливо не зводити властивості системи до суми властивостей складових її елементів і не виводити з останніх властивостей цілого);

• структурованість (можливість опису системи через визначення та опису її структури, тобто мережі та відносин системи, а також обумовленість поведінки системи, її окремих елементів і властивостей структури);

• взаємозалежність системи та середовища (система формує та виявляє свої властивості у процесі взаємодії із середовищем і є при цьому провідним активним компонентом взаємодії);

• ієрархічність (кожен компонент системи може розглядатися як система, а досліджувана в цьому випадку система являє собою один із компонентів більш широкої системи);

• множинність опису кожної системи (виникає через принципову складність кожної системи, адекватне пізнання якої вимагає побудови безлічі різних моделей, кожна з яких описує лише визначений аспект системи).

Кожній системі притаманна сукупність властивостей, що є визначальним при характеристиці та віднесенні систем до певного типу та класу. У спеціальній літературі запропоновано ряд класи­фікацій систем, що використовують різні ознаки.

У найбільш загальному плані системи можна поділити на матеріальні й абстрактні. Матеріальні (цілісні сукупності мате­ріальних об'єктів) поділяють на системи неорганічної природи (фізичні, геологічні, механічні та ін.) і живі системи, до яких входять

як найпростіші біологічні системи, так і дуже складні біологічні об'єкти типу організму, виду, екосистеми. Особливий клас мате­ріальних живих систем утворюють соціальні системи, надзвичайно різноманітні за своїми типами та формами (від найпростіших соціаль­них об'єднань до соціально-економічної структури суспільства). Абстрактні системи є продуктом людського мислення; вони також можуть бути поділені на безліч різних типів (особливі системи являють собою поняття, гіпотези, теорії, послідовну зміну наукових теорій тощо). До абстрактних систем належать і наукові знання про системи різного типу, як вони формулюються в загальній теорії систем, спеціальних теоріях систем та ін.

Штучні системи створює людина для реалізації певних програм або цілей. Наприклад, конструкторське бюро, клуб любителів пива, комп'ютер, супутниковий комплекс.

Природні системи створює природа, людина, а, можливо, і Бог для реалізації цілей світового існування. Наприклад, система світобудови, циклічна система землекористування, мурашник [270, с 16].

Соціально-економічні системи на відміну від абстрактних, для яких сформульоване поняття загальної теорії систем (як безлічі елементів довільної матеріальної природи, що знаходяться в певних заданих відносинах один до одного) - це штучно створені орга­нізовані системи, в яких елементи знаходяться у чітко заданих відносинах один до одного, згруповані таким чином, що кожна їх множина функціонує за принципами та правилами, властивими тільки визначеній групі елементів, що входять до відповідної структури системи. У штучних системах відбуваються організований людиною цілеспрямований процес, завдяки якому досягається поставлена перед системою ціль. Цей процес несамокерований, несамоорганізований і несамообслуговуваний.

Для нормального здійснення процесу в соціально-економічних системах необхідно з'єднати в єдине ціле особистісні та уречевлені елементи, знайти оптимальні пропорції всіх складових. Ця органі­заційна складність обумовлює необхідність: основної організаційної структури (наприклад, структури з надання туристичних послуг -основної туристичної діяльності, або виробничої структури - вироб­ництва готельних, торговельних, транспортних послуг тощо); управ­ління цим процесом, звідки виникає необхідність створення апарату управління, відповідної організаційної структури управління систе­мою; постійного забезпечення нормальних умов здійснення основ­ного процесу (особистісними та уречевленими елементами)

для успішного його функціонування, тобто інфраструктури соціально-економічної системи.

При використанні таких ознак класифікації систем, як: ступінь рухливості, швидкість змін і характеристика їх у часі виділяють статичні та динамічні системи. Для статичної системи її стан з часом залишається незмінним. Динамічна система змінює свій стан у часі (наприклад, живий організм). Якщо знання значень перемінних на певний момент часу дозволяє визначити стан системи в будь-який наступний чи будь-який попередній моменти часу, то така система є детермінованою.

Для ймовірнісної (стохастичної) системи знання значень перемінних на певний момент часу дозволяє тільки передбачати імовірність розподілу значень цих перемінних у наступні моменти часу. Детерміновані (передбачувані) системи на відміну від стохас-тичних функціонують за завчасно заданими правилами та визначе­ними результатами. За характером взаємовідносин «система - середо­вище» системи поділяють на ізольовані (межі такої системи закриті для експорту й імпорту речовини, енергії та/або інформації) закриті -замкнуті (до них не надходить і з них не виходить речовина, а відбувається лише обмін енергією), відкриті - незамкнуті (постійно відбуваються введення і виведення не тільки енергії, але і речовини) [230, с 171]. Усі управлінські системи є відкритими, хоча при аналізуванні ми інколи розглядаємо їх як закриті, абстрагуючись від взаємодії із зовнішнім середовищем.

М'які системи характеризуються високою чутливістю до зовнішніх впливів, а тому недостатньою стійкістю і рівновагою. Наприклад, система котирувань цінних паперів, нові організації, людина, яка немає твердих життєвих цілей. Тверді системи є зазвичай авторитарними, заснованими на високому професіоналізмі невеликої групи керівників, чіткій організації. Такі системи мають значну стійкість до зовнішніх впливів і слабко реагують на невеликі впливи, наприклад церква, авторитарні державні режими. Системи можуть бути простими та складними, активними та пасивними.

Здатність самостійного пристосування до зовнішнього середо­вища описують адаптивні системи, які спроможні функціонувати при непередбачуваних змінах (у певних межах) властивостей керованого об'єкта, цілей управління та навколишнього середовища шляхом зміни алгоритму функціонування чи пошуку оптимальних станів системи. За способом адаптації розрізняють самонастроюючу, самонавчаючу та самоорганізуючу системи [216, с 21]. Адаптивна система може реагувати на зміни середовища звичайним способом. Це, зазвичай, ті зміни, що

відбуваються у зовнішньому середовищі та не стосуються внутрішніх проблем об'єкта як системи (наприклад, організації). Таким чином, ми розглядаємо релевантне середовище, тобто події чи об'єкти, які не пов'язані з тим, що відбувається усередині системи. Іноді застосо­вують терміни «проблемне оточення», «вороже оточення» -або «вороже середовище». Трактування цих термінів вужче, ніж поняття -«релевантне навколишнє середовище», яке охоплює діяльність покупців, постачальників, конкурентів і регламентуючих установ (наприклад, уряду).

За другим законом термодинаміки кожна закрита система, врешті-решт досягає стану рівноваги, при якому залишаються незмін­ними всі макроскопічні величини системи та припиняються макроско­пічні процеси (стан максимальної ентропії і вільної мінімальної енергії). Стаціонарним станом відкритої системи є динамічна рівно­вага, при якій всі макроскопічні величини залишаються незмінними, але безупинно продовжуються макроскопічні процеси введення і виведення речовини. Поведінку вищезазначених класів систем описують за допомогою диференціальних рівнянь, задачу побудови яких розв'язують у математичній теорії систем.

Процеси глобалізації та концентрації зумовили формування сфери знань про складні системи, а розвиток теорії управління ними -такі напрями наукових досліджень властивостей систем, як ієрар-хічність, багаторівневість, цілеспрямованість. У результаті класи­фікація систем за складністю передбачає виділення таких груп:

1. Морфологічні системи. Описуються за допомогою мережі структурних взаємозв'язків (наприклад, типова організаційна схема).

2. Каскадні системи. Показують шляхи проходження речовини й енергії в системі (наприклад, схема інформаційних потоків в організації).

3. Системи типу «дія - реакція» поєднують морфологічні та каскадні системи і показують спосіб, яким структура пов'язана з процесом життєдіяльності (наприклад, накладення інформаційних потоків на організаційну схему).

А. Керовані системи {transducers) - це системи типу «дія -реакція», в яких основні компоненти контролює людина. Ми можемо вважати певну організацію керованою, чи кібернетичною, системою, якщо контроль за допомогою зворотного зв'язку зумовлює саморе­гулювання [230, с 170-171]. Різновидом цього класу систем є діалогові системи (людина - ПЕОМ), які існують при плануванні й оперативному управлінні підприємствами сфери туризму.

У процесі розвитку системних досліджень у XX ст. більш чітко були визначені завдання і функції різних форм теоретичного аналізу всього комплексу системних проблем. Основне завдання спеціалі­зованих теорій систем - побудова конкретних наукових знань про різні типи та різні аспекти систем, у той час як головні проблеми загальної теорії концентруються навколо логіко-методологічних принципів системного дослідження, побудови метатеорії аналізу систем.

У межах цієї проблематики істотне значення має встановлення методологічних умов, і обмежень застосування системних методів. До таких обмежень належать, зокрема, так звані системні парадокси, наприклад, парадокс ієрархічності. Вихід з цього й аналогічного парадоксів полягає у застосуванні методу послідовних наближень, шо дозволяє шляхом оперування свідомо обмеженим уявленням про сис­теми поступово прагнути до більш адекватного знання про досліджувану систему.

Науковець А. Кєзін стверджує, що поняття «відкриті та закриті» системи важко трактувати [154]. Він вважає за краще розглядати відкритість - закритість як певні визначники, а це означає, що системи лише відносно відкриті або закриті. У цьому випадку можна припустити, що обсяг інформації, а також схеми її поширення будуть різними.

У закритих системах ентропія завжди зростає; у відкритих біологічних і соціальних системах ентропію можна стримувати та навіть трансформувати в негативну - процес вдосконалення організації системи та можливостей її трансформації, оскільки система отримує ресурси з оточення. Закрита система врешті-решт повинна набути стану рівноваги, що означає її загибель або дезорганізацію. Відкрита система може досягти такого стану, коли динамічна рівновага забезпечується за рахунок безперервного притоку речовини, енергії та інформації. Зворотний зв'язок при цьому може бути позитивним і негативним, хоча галузь кібернетики грунтується на негативному зворотному зв'язку. Негативний зворотний зв'язок є інформаційним входом, який свідчить про те, що система відхиляється від визначеного курсу та повинна перейти в новий стабільний стан.

Якщо у стані рівноваги елементи системи є незалежними один від одного, то під впливом енергетичної взаємодії з навколишнім середовищем вони переходять у нерівноважний стан і починають діяти узгоджено, внаслідок чого між ними виникає загальна (або когерентна) взаємодія і кореляційні зв'язки, з'являється дисипативна структура.

У сучасній науці предметом вивчення синергетики (або новіт­ньої загальнонаукової теорії самоорганізації) є дослідження законів і закономірностей глобальної еволюції будь-яких відкритих нерівно-важних систем, головною рисою яких (систем і глобальної еволюції) є нестійкість, нерівновага і нелінійність. Нерівноважними системами є і сучасні економічні системи [154, с 228], до яких належить туризм.

Для синергетичного підходу важливу еврістичну цінність мають положення про наявність у матеріальних системах багатоваріантності і альтернативності розвитку (еквіфінальності), при деякій інерційно-історичній визначеності їх змін у точках біфуркації (розгалуження, будь-які якісні або стрибкоподібні перебудови системи та метамор­фози різних об'єктів при плавній зміні параметрів, від яких вони залежать).

Синергетичний підхід припускає пошук способів виживання і подальшого розвитку систем, раціоналізації людських відносин із природою. На шляху реалізації цієї стратегічної мети важливо усвідо­мити необхідність як раціонально утворюючої або конструктивної основи, так і ентропічної (розсіюючої, невизначеної, нестійкої, деструктивної). Нестійкість і навіть певна хаотичність є умовою стабільного та динамічного розвитку, що відбувається шляхом ослаб­лення, нейтралізації і навіть ліквідації нераціональних і нежит­тєздатних форм, що конкретизує принцип розвитку [210, с 47].

Структурно-функціональна організованість виявляється на всіх ієрархічних рівнях підсистем і характеризується високою стійкістю форми, зовнішнього виду, одноманітністю складових елементів.

Структурно-функціональна стохастичність систем функціо­нально виявляється у напівфункціональності, різноманітності реакцій на певні однакові впливи середовища та сигнали підсистем різних рівнів ієрархії, які знаходяться вище та нижче досліджуваного рівня, структурна стохастичність - у здатності системи за допомогою різних структур домагатися функціонального однотипного результату, що підкреслено С Єрохіним у його концептуальних синергетичних дослідженнях [131]. Цей факт підтверджує і дослідник А Кєзін: «Важливою властивістю, яка притаманна соціальним організаціям, є їх еквіфінальність. Це означає, що ці системи можуть досягати своїх цілей, використовуючи різний вхід і різноманітну внутрішню активність. Одне і теж середовище здатне містити в собі практично неосяжну різноманітність форм і шляхів розвитку. Оскільки існує безліч шляхів розвитку процесів, тому немає жорсткого детермінізму й обумовленості» [154, с 145].

У систем багаторівневої ієрархії існують спеціальні механізми, що забезпечують реалізацію властивості стохастичності. На рівні індивідуума - це зміни цінностей і потреб, на рівні груп -міжособистісні відносини та неформальні комунікації, на рівні структурних підрозділів - підбір і розстановка кадрів, протиріччя між групами й окремими працівниками стосовно питань розподілу та міри праці, а також мотивації. При цьому важливим моментом є прояв властивості нестаціонарності підсистем, яка може змінюватися в результаті розподілу реакцій у часі на той самий набір сигналів зовнішнього середовища або суміжних ієрархічних рівнів.

Найважливішою властивістю складних систем є їхня структурна дискретність і функціональна безперервність, тобто варіабельність кількісних параметрів у межах однієї і тієї ж дискретності.

Результати аналізу методологічних основ та практики засто­сування системних методів показують принципову відносність будь-якого, наявного на певний момент часу опису тієї чи іншої системи, а також необхідність використання при аналізуванні будь-якої системи всього арсеналу змістовних і формальних засобів системного дослідження.

Усі запропоновані в теорії систем типи та класи можна згру­пувати за певними ознаками та представити у вигляді класифікації. Використання загальнометодологічних підходів до дослідження різних аспектів розвитку туризму як системи наведено у табл.2.1. Класифікація систем та їх адаптація в туризмі не є повною. Однак упорядкування знань про туризм як систему сприятиме більш глибокому розкриттю сутності досліджуваного явища.

Таблиця 2.1

Класифікація систем за основними ознаками та їх адаптація

у туризмі

Закінчення табл. 2. J

Туризм, використовуючи загальнометодологічні підходи, з біль­шою вірогідністю необхідно характеризувати як штучну систему, як і будь-яку іншу соціо-економічну систему, що являє сукупність суб'єктів господарської діяльності. Однак окремі складові туристичної системи повною мірою можна вважати природною системою. Серед них -людина, яка є не просто компонентом системи, але і її ядром.

Система туризму існує в суспільному середовищі, яке представ­лене економікою, екологією, політичною та соціальною системами, технологіями, що впливають на туризм, хоча вони і не є єдиними [146, с 59].

Економіка і туризм тісно взаємодіють, тому туризм необхідно розглядати, насамперед, у контексті економічних відносин певних країн та у зв'язку з міжнародним характером туристських обмінів, окремих континентів і світу в цілому. Туристичні інституції є підсистемами комерційних секторів національних економік. Вони виконують частину навантаження у системі суспільного розподілу праці та задоволення суспільних потреб у благах (товарах і послугах).

Уважного розгляду заслуговує питання параметрів складності й організації туристичної системи. Існує багато думок щодо міри складності систем. Однак найкраще, на наш погляд, розкрив сутність цього питання М. Бусленко [90] за результатами досліджень У. Ешбі [370]. На погляд цих вчених складність системи можна характери­зувати її різноманітністю, під якою, зазвичай, розуміють кількість різних станів, які може набувати система.

Різноманітність станів системи є прийнятною оцінкою для порівняння різних соціально-економічних систем і їхніх структурних елементів. Для цього необхідно враховувати, насамперед, структурну та функціональну особливості, між якими немає чіткої межі, тому можна вважати, що структурна різноманітність ґрунтується на особливостях вхідних до неї елементів і зв'язків між ними. Функ­ціональна різноманітність системи характеризується якісно-кіль­кісним розходженням ресурсів на вході, динамікою виробничого процесу та параметрами вихідних елементів системи.

Загальновизнано, що туризм - категорія економічна [67, 366] і являє собою велику економічну систему з різноманітними зв'язками між окремими елементами у межах як економіки окремої країни, так і національної економіки зі світовим господарством у цілому [61, с 8].

Для того, щоб розібратися у безлічі процесів у туризмі як економічній системі, російський науковець Г. Александрова пропонує циклічну модель [67, с 13] з безперервною низкою актів процесу виробництва та споживання туристичних продуктів (рис. 2.5).

Щоб уникнути перевантаження моделі, розглянемо її з точки зору спрямованості грошових потоків.

за кордон (витрати на імпорт) Зовнішня економіка

Споживчі витрати іноземних відвідувачів (доходи від експорту)

Дохід від продажів (експорту)

Ринок туристичних товарів і послуг

Державні закупки

Податки та збори

Відвідувачі

Держава

Соціальні виплати

Платежі власникам факторів виробництва

Платежі власникам факторів виробництва

Рис. 2.5. Компоненти туризму як економічної системи за Г. Александровою

Пізнання природи та функцій різних елементів економічної системи туризму, а також існуючих між ними взаємозв'язків дозволяє зрозуміти поведінку такої системи, розкрити механізм її функціо­нування. Відвідувачі (туристи) виступають у ролі покупців, забезпе­чуючи туристський попит. Кожна людина прагне, якщо це можливо, задовольнити свої потреби, у тому числі у відпочинку. Реалізований попит на подорожі виражається у придбанні нею товарів і послуг туристського призначення.

Продавці - виробники товарів і послуг формують туристичну пропозицію. Вони використовують виробничі ресурси (робочу силу, землю, капітал), комбінують їх у процесі виробництва туристичних продуктів і реалізують створені блага відвідувачам, одержуючи дохід від продажів. Спожиті товари та послуги завершують свій кругообіг, після якого виникає новий як результат повторного використання наявних виробничих факторів.

Розширення туристської діяльності та туристичного бізнесу, освоєння нових рекреаційних територій, будівництво курортних комплексів вимагають значного обсягу реальних інвестицій. Зазвичай великі проекти фінансують з різних джерел. В їх реалізації на пайовій основі беруть участь державні структури, приватні фінансові уста­нови (національні та закордонні), міжнародні організації. Зростання прямих інвестицій і збільшення реального обсягу виробництва, пов'язані з підвищенням туристського попиту, є ознаками активізації економічної діяльності в цій сфері.

Імпульс економічного зростання, що зароджується у сфері туризму, передається іншим галузям економіки. У них розгортається інвестиційна діяльність, створюються нові робочі місця, розши­рюється торговий оборот і, як результат, збільшуються доходи -заробітна плата, рента, відсоток на капітал і прибуток. Частина отриманих доходів, що також має тенденцію до зростання, надходить державі у формі податків. Крім того, бюджет поповнюється за рахунок митних зборів. Зібрані у такий спосіб кошти знову можуть бути спрямовані на фінансування туристичних проектів, надання матеріальної допомоги для організації відпочинку малозабезпечених верств населення, розвиток системи підготовки кадрів для сфери туризму та ін.

Розподіляючи фінансові кошти на нове будівництво та капітальне переоснащення туристичних об'єктів, держава й інші інвестори прагнуть одержати вигоду від надання позик. Вони розраховують у певний термін повернути вкладений капітал та отримати прибуток на вкладені кошти. Комерційні інтереси змушують інвесторів здійс­нювати пошук найкращих умов кредитування. З такою метою вони виходять на зарубіжні туристичні ринки, стаючи експортерами капіталів. Усе це дає підставу розглядати туризм як ринкову систему [67, с 12-15].

Туризм як економічну систему, що являє собою сукупність відносин і у якій туристичні підприємства, організації і регіони взає­модіють із зовнішнім середовищем і споживачами, характеризує у своїй книзі «Менеджмент туризму» професор М. Кабушкін [146, с 78-79]. Вчений представляє взаємозалежність і вплив елементів один на одного в системі туризму (див. рис. 2.6), з якого видно, що основою системи туризму, є дві субсистеми: суб'єкт туризму й об'єкт туризму.

Під суб'єктом туризму розуміють учасника туристського руху, тобто туриста, який шукає можливості задовольнити свої потреби шляхом одержання специфічних туристичних послуг. Затребувані послуги надаються об'єктом туризму. Під об'єктом туризму

розуміють все те, що може стати для суб'єкта туризму (туриста) метою подорожі. Це може бути дестинація широкої спеціалізації з усією необхідною туристичною інфраструктурою.

За М. Кабушкіним складовими системи туризму є об'єкт туризму (місце, мета подорожі) та суб'єкт туризму (учасник туру). Науковець робить слушний висновок, що оскільки між системою туризму та зовнішнім світом, в якому існують туризм та визначені взаємозв'язки, можна стверджувати, що туризм - це відкрита система, якою можна та потрібно керувати, застосовуючи методи та принципи сучасного менеджменту, хоча можна керувати й закритими системами.

Економіка Екологія

Технологія І Соціальне середовище

Політика

Рис. 2.6. Система управління туризмом за М. Кабушкіним

Змістовно-логічний аналіз свідчить про неузгодженість між змістом графічного зображення та назвою схеми, розробленої автором. На схемі зображено систему туризму, а не систему управління туризмом, адже відомо, що у системі управління повинен бути орган (суб'єкт) управління та керована система (об'єкт) управління.

Таким чином, наведені міркування цілком підтверджують наше розуміння туризму як системи, але їх ні в якому разі не можна

розглядати як схему управління, незважаючи на характер взаємо­зв'язків між окремими елементами туризму та його навколишнім середовищем.

Кожен із типів систем або їх комбінації відповідно до загальної теорії має власне ядро - головну, центральну ланку з притаманними тільки їй властивостями. У розглянутих вище моделях системи туризму головна ланка чітко не визначена. Проте структура та опис системи дозволяє трактувати її ядро у першому випадку як ринок (Г.Александрова), у другому - як підприємство (організацію, установу) туризму (М. Кабушкін).

Розуміючи те, що науковці мають на меті різні цілі досліджень, варто зазначити, що ядром туристичної системи є людина - складна адаптивна система до навколишнього середовища, яка генерує зміни в системі туризму, обумовлює своєю діяльністю сукупність її характеристик.

Туризм як складне утворення, цілісна система виявляється, насамперед, у відносинах із навколишнім макросередовищем: полі­тичним, економічним, соціальним, екологічним і технологічним. Зовнішній світ активно впливає на туризм, в одних випадках відкриваючи перед ним широкі можливості, в інших - загрожуючи новими небезпеками. Значна залежність туризму від зовнішнього середовища - одна із суттєвих його ознак і особливостей.

Необхідно підкреслити зворотний вплив людини на зовнішнє середовище. При цьому, якщо перший аспект впливу є предметом досліджень штучних систем, то у другому випадку - природних систем, без яких існування туризму неможливе й актуальність його зростає в контексті концепції сталості.

З метою забезпечення сталого розвитку туризм змушений досить швидко реагувати на сигнали зовнішнього середовища та пристосовуватися до його змін, тобто туризм є адаптивною системою. Ступінь адаптивності туризму до змін навколишнього середовища досить високий, безумовно при певних обмеженнях. Екстремальний туризм за своєю суттю є тим ланцюжком, який виступає першим етапом у життєвому циклі нового туристичного продукту чи дести-нації у змінюваному середовищі, задовольняючи при цьому потреби людини у нових враженнях і емоціях. Прикладом можуть бути тури до Чорнобильської АЕС, підготовка космічних і підводних турів, певні види спортивного туризму високої категорії складності та ін.

Об'єктивне формування туристських потреб - це вихідний пункт тієї економічної системи, що являє собою сучасна сфера туризму. У цій економічної системі російські вчені В. Квартальное, І. Зорін,

П. Виноградов, Є. Ільїна, В. Козирев, Л.Плахов у підручнику «Менеджмент туризму: Економіка туризму» розглядають туризм з технологічної точки зору виробничого (операційного) менеджменту. Вони виділяють чотири основні ланки (підсистеми): виробництво туристичних послуг; формування туристичного продукту; реалізацію туристичного продукту; споживання туристичного продукту.

У загальноекономічному аспекті туристські потреби формують інтереси туристів. З погляду ринкових відносин ці потреби є основою споживчого попиту на туристичний продукт. Виробництво туристич­них послуг здійснюють підприємства туристичної індустрії. З погляду ринку таке виробництво являє собою пропозицію туристичних послуг. Дуже складними та специфічними сферами є процес фор­мування туристичного продукту (туру) та його подальша реалізація на туристичному ринку.

Важливою особливістю соціально-економічних систем є динамічність їхньої взаємодії з навколишнім середовищем. Опера­тивна динамічність виявляється в миттєвих реакціях на зміни та впливи навколишнього середовища. Крім того, існує внутрішня динамічність, що відображається у структурно-функціональних пере­будовах під час розвитку окремих підсистем, або ж структурних підрозділів організацій і навчання персоналу. Ці види динамічності можуть доповнюватися й еволюційною динамічністю, що виявляється у структурно-функціональній перебудові системи при її природних якісно-кількісних змінах розвитку.

Специфіка туристичних послуг полягає у тому, що вони не існують до тих пір, поки не надані, тобто у туризмі виробництво та споживання послуг є нерозривним процесом. Ця обставина дозволяє стверджувати, що туризм слід розглядати як єдину динамічно функціонуючу систему послуг, яка представлена господарюючими суб'єктами різноманітних видів діяльності.

Сучасна організаційна система туризму містить великий перелік видів діяльності та господарюючих суб'єктів різних типів і функціо­нального призначення. Комплекс усіх підприємств, що функціонують з метою задоволення потреб подорожуючих, визначають як туристичну індустрію - міжгалузевий комплекс підприємств та організацій з виробництва товарів і послуг для туризму.

Міжгалузевий характер туристичної системи й активна участь її у відтворювальному суспільному процесі характеризує її як макроекономічну систему. Однак, як відомо, кожен елемент системи, що утворює певну підсистему, може розглядатися як окрема система. У цьому контексті підприємства й організації туристичної сфери

мають властивості системи і тому дослідження туристичного бізнесу зосереджується в основі своїй на мікрорівні.

Економічні системи, необхідним елементом яких є людина, розуміють, як соціально-економічні, тобто відкриті системи, які не можна вважати повністю ізольованими від навколишнього середовища в будь-якому аспекті, - інформаційному, уречевленому, енергетич­ному. Розуміння туризму як складної соціально-економічної системи узгоджується з загальною теорією систем і спеціальними теоріями соціально-економічних систем, місцем і роллю людини в них.

Теоретичні основи соціально-економічних систем являють собою комплекс основних ідей, що відображають об'єктивні закономірності функціонування і розвитку їх складових незалежно від відомчої чи галузевої належності, специфіки функціонування, територіального розміщення тощо. Теорія соціально-економічних систем віддзеркалює те загальне, що притаманне цьому класу систем незалежно від спеціального призначення. її використовують при побудові нових і формуванні структури діючих систем. Вона дає можливість застосо­вувати досягнення математичної науки для виявлення взаємовідносин між системою і її складовими.

Людина та створені нею соціально-економічні системи являють собою особливий клас кібернетичних систем, поведінка яких визначається людськими потребами та інтересами. Людина реалізує свої інтереси індивідуально, через групи, підприємства, національну та світову економіку [213]. Це положення особливо яскраво вияв­ляється в туризмі, в якому значущість людського фактора підви­щується: турист виступає як основний, кінцевий споживач турис­тичного продукту, предмет праці в туристичній індустрії; люди, персонал, кадри є найбільш вагомим фактором виробництва туристичного продукту в умовах індивідуалізації обслуговування.

Сукупність соціально-економічних підсистем у системі туризму, наведена на рис. 2.7, базується на загально-методологічних підходах до соціально-економічних систем, описаних С Нікешиним. При цьому потреби людини трансформуються й інтегруються найсклад­ніше при переході від простої системи (людини) до більш складної.

Більшість науковців, підкреслюючи соціальні функції, які виконує туризм, а також місце у сфері послуг, значущість людського фактора у складі цієї системи (туристи) та фактора виробництва туристичного продукту (людські ресурси), розглядають систему туризму як соціально-економічну.

Система пересування людей

Внутрішній туризм

Туристичні підприємства та організації

Колектив

^\

Людина

Працівник Турист

у )

Рис. 2.7. Соціально-економічні підсистеми у системі туризму

Російський вчений Г.Карпова вважає, що найважливішим питанням соцішіьної стратегії, спрямованої на розвиток здібностей людини адаптуватися в умовах зростаючого темпу життя, повинен стати розвиток туризму. Роль туризму в сучасному світі визначається, насамперед, тим, що він є частиною соціальної сфери, основні функції якої полягають у забезпеченні матеріальними та нематеріальними благами споживача; обслуговуванні процесу споживання; створенні умов для зміни видів діяльності та відпочинку; забезпеченні охорони здоров'я; підвищенні загальноосвітнього та культурного рівнів знань населення.

Тобто, якщо розглядати сферу туризму з огляду на її виробничі функції, то можна переконатися, що класична тріада туризму «транспорт + розміщення + розваги» містить у собі якщо не всю, то переважну більшість функцій у межах сфери послуг. Тому туризм являє собою складну соціально-економічну систему, що включає в себе різні взаємозалежні та взаємообумовлені підсистеми [366], до яких входять також послуги підприємств загальної інфраструктури. Це робить висновок Г. Карпової стосовно соціальної функції туризму більш переконливим.

Системний підхід до вивчення туризму застосовує і відомий російський вчений В. Квартальное (рис. 2.8) [151].

Рис. 2.8. Система туризму та її структура за В. Квартальновим

Він розглядає туристський рух (по суті - людину, її потреби) як ядро системи туризму, а навколишнє середовище як ринкове (попит і пропозиція), економічне, політичне, соціальне, культурологічне, технічне, психологічне (за схемою - це фактори туристського руху). Складові навколишнього середовища будуть більш повними, якщо їх доповнити фізичним (природним), юридичним (правовим) та інфор­маційним середовищем, місцевими громадами. Слід зазначити, що система туризму сама є складовою зазначених систем і взаємодіє одночасно з кожною з них.

Перші дослідження системного підходу до туризму, що узгоджені з загальною теорією систем, можна віднести до 70-х років XX ст. Датський вчений Н. Лейпер розробив (1979 р.) та удосконалив (1990 р.) найбільш цілісну модель туризму, яка відображає активність туристів і напрями руху туристських потоків у просторі, а також наявність секторів (галузей) економіки, функціонально спрямованих на обслуговування туристів.

Це дозволяє виокремити основні складові загальної системи туризму, їх певний взаємозв'язок. За Н. Лейпером туристична система складається з трьох основних елементів - туристів, географічних

елементів (регіону, в якому формується попит на туристичні послуги; туристської дестинації; транзитного регіону), туристичної індустрії (рис. 2.9). При цьому кожен елемент системи має свій предмет досліджень, поняття і класифікації [172, с 10-11].

Рис. 2.9. Основна система туризму за Н. Лейпером

Турист за моделлю Н. Лейпера є головним суб'єктом системи туризму, а туризм - діяльністю, яка сприймається як дуже важливий аспект життя багатьох людей. У цій моделі виділено три геопросторові елементи: регіон, в якому формується попит на туристичні послуги; туристська дестинація; транзитний регіон.

Бажання відвідати дестинацію зумовлює дію туристичної системи та створює попит на туристичні послуги у регіоні-донорі туристів.

Туристська дестинація являє собою найістотнішу компоненту туризму. Саме у дестинації виявляється вплив туризму на манд­рівника в цілому та реалізуються стратегії планування та управління. Проте саме в дестинації відчуваються драматичні наслідки дії сис­теми, тобто йдеться і про зворотний негативний вплив туристського руху на дестинацію.

Транзитний регіон є не тільки територією, яку відвідує турист у короткий період перебування у дестинації, але також і місцями, які можна відвідувати на шляху подорожування. Під час подорожі завжди існує певний проміжок часу, коли турист уже залишив місце проживання, але ще не прибув у вибрану дестинацію [172].

Застосування формалізованого підходу до моделювання поняття «система туризму» при трактуванні транзитного регіону виправдане стосовно конкретного напряму подорожі або конкретного туру. Тобто необхідно розуміти, що кожний транзитний регіон може одночасно

бути дестинацією або ж будь-яким іншим із просторових елементів системи (регіоном-донором, транзитним регіоном).

Третім елементом моделі Н. Лейпера є туристична індустрія, яка являє собою сукупність різних типів підприємств і організацій, залу­чених до процесу забезпечення туристичним продуктом споживача.

Модель, як вважає Н. Лейпер, дозволяє визначити місце просторового розміщення суб'єктів господарювання різних секторів економіки. Наприклад, туристичні агенти та туристичні оператори переважно знаходяться в регіоні, в якому генеруються туристські потоки, а визначні пам'ятки та підприємства, які приймають туристів, - у туристській дестинації; транспортні підприємства відпо­відно розташовані у транзитному регіоні, хоча частково представлені також у дестинації та в регіоні-донорі.

Кожен елемент туристичної системи Н. Лейпера взаємодіє з іншими не тільки з приводу постачання туристичного продукту, але й з галузями та регіонами, в яких здійснюється туристська діяльність.

Основними перевагами моделі Н. Лейпера є: здатність об'єднати підходи до туризму з боку різних дисциплін, оскільки модель досить гіпотетична і не належить ні до жодного окремого предмета наук або дисципліни. Модель створює певну структуру досліджень, елемен­тами якої можуть бути різні дисциплінарні підходи до туризму; можливість використання моделі на будь-якому інституціональному й ієрархічному рівнях управління - від окремого підприємства (органі­зації) до регіонального та міжнародної діяльності; демонстрація найважливішого принципу системного підходу - взаємозв'язку та взаємодії всіх елементів системи туризму, споживачів і продавців, попиту та пропозиції на туристичні продукти.

Отже, систему туризму за Н. Лейпером можна охарактеризувати як складну, велику, геопросторову та соціально-економічну. Цей методологічний підхід покладено в основу подальших досліджень туристичної системи з використанням результатів сучасних наукових досліджень. Слід визнати, що кожна підсистема моделі являє собою достатньо серйозний об'єкт дослідження. На нашу думку, їх потрібно виокремити та вивчити кожну з них. Ці елементи взаємодіють між собою, а розуміння сутності взаємозв'язків допомагає отримати більш правильне уявлення про туризм, його масштабність, складність, ієрархічність та функціональність.

За результатами системного аналізу розглянутих підходів науковців Н. Лейпера, М. Кабушкіна, А. Александрової та В. Квартального до структуризації системи туризму нами запропоновано власну модель (рис. 2.10), яка, на відміну від відомих наукових підходів,

Рис. 2.10. Базова модель системи туризму

Модель системи туризму складається з таких великих підсистем, як: «регіон, що генерує туристську активність», «дестинація» та «логістичне коло туризму». Ядром цієї системи є підсистема «турист», яка пов'язує усі названі підсистеми та забезпечує її цілісність. Як основний елемент системи туризму виокремлено підсистему «інсти-туціональне середовище», що забезпечує функціонування туристичного бізнесу в кожній із зазначених підсистем і системи в цілому за певними кількісними та якісними параметрами.

До підсистеми «регіон, що генерує туристську активність» (регіон потенційного попиту туристів) включено суб'єкти турис­тичного бізнесу, які забезпечують доведення до споживачів сформо­ваного туристичного продукту та сприяють його реалізації (страхові компанії, посольства, рекламні агентства та ЗМІ, зокрема мережа Інтернет, заклади виставкової діяльності, кредитні установи, профе­сійні спілки тощо).

Особливим елементом системи туризму є підсистема «логістичне коло туризму», в якій організуються туристські, інформаційні, сервісні та фінансові потоки, а також формується, реалізується та споживається туристичний продукт за допомогою таких суб'єктів туристичного бізнесу, як: туристичні оператори (ініціативні в регіоні, що генерує туристську активність, та рецептивні у дестинації),

туристичні агентства, бюро подорожей та екскурсій, транспортні організації тощо.

До складу підсистеми «інституціональне середовище» віднесено такі суб'єкти туристичного бізнесу, як: державні та місцеві органи влади, що регулюють діяльність у сфері туризму, асоціації та міжна­родні туристичні організації; а також правове забезпечення, політичні, соціокультурні, демографічні й інші фактори, що створюють умови для розвитку цивілізованого туристичного бізнесу.

Туризм є складовою рекреаційної системи. У радянській літе­ратурі базову модель територіальної рекреаційної системи розроблено в середині 70-х років XX ст. вченими під керівництвом професора В. Преображенського, розвинено у працях Н. Мироненка та І. Твердохлєбова.

Сучасні економічні, соціальні й екологічні процеси висувають вимоги до подальшої розробки методологічних засад щодо форму­вання, функціонування і розвитку системи рекреації та забезпечення її збалансованості. Для успішного запровадження цих вимог у госпо­дарську діяльність виникає необхідність використання теорії соціально-економічних систем, що дозволяє глибше пізнати сутність і закономірності формування рекреаційно-економічного комплексу, організаційних, економічних і соціальних взаємозв'язків між його складовими, відшукати ефективні методи виявлення закономірностей їх функціонування і розвитку

Подальша декомпозиція підсистем у рекреаційній системі з метою дослідження закономірностей їх функціонування і розвитку можлива тільки в межах окремих структурних складових. Так, наприклад, речовинними елементами основної структури туристично-рекреаційного комплексу з визначеним типом відносин є: об'єкти для відпочинку, лікування, розваг, заклади ресторанного господарства, пляжні комплекси з усім необхідним оснащенням, тобто всі ті матеріальні елементи, за допомогою яких надають послуги відпо­чиваючим. Особистісними елементами системи є люди, зайняті безпо­середнім обслуговуванням відпочиваючих або персонал підприємств, який безпосередньо контактує зі споживачами туристично-рекреа­ційних послуг за видом своєї діяльності.

Не вдаючись до полеміки з авторами структури рекреаційно-економічного комплексу [333] щодо співвідношення Між туристичним і рекреаційним комплексом, підкреслимо їх тісний взаємозв'язок і вико­нання ними спільної функції - відновлення фізичних сил відпочи­ваючих у природно-охоронних і рекреаційних зонах із використанням

природно-рекреаційних ресурсів. Відповідно, слід визнати, що туризм є соціо-еколого-економічною системою.

Для туризму як складної системи характерна якісна неодно­рідність, що виявляється в тому, що в межах однієї і тієї ж функціональної системи злагоджено функціонують ряд підсистем з якісно різними управлінськими сигналами (наприклад, інформацій­ними). Якісна неоднорідність туризму доповнюється тимчасовою неоднорідністю. Тимчасова неоднорідність систем управління вияв­ляється у тому, що в одній функціональній підсистемі (системі) взаємодіють у досягненні єдиного цільового результату різні підсис­теми з різним потенціалом використання фактора часу (повільнодію-чі - колективи; швидкодіючі - люди; надшвидкодіючі - ПЕОМ).

Ієрархічність туристичної системи характеризується поступовим ускладненням функцій на одному рівні ієрархії при стрибкоподібному переході до якісно іншої функції на наступному рівні. Ієрархічність виявляється також у специфічній побудові різних підсистем управ­ління так, що результативна вихідна функція нижчого рівня ієрархії входить як елемент до вищого рівня.

Взаємодія систем із середовищем, їхнє постійне пристосування до нового й еволюція неможливі без діалектичної єдності проти­лежних властивостей: структурно-функціональної організованості та структурно-функціональної стохастичності.

Багатоаспектність проблем і наявність різних тенденцій в туризмі вимагають застосування таких методів економічних досліджень, які дозволять найбільш повно охарактеризувати природу цього складного явища. Методологія дослідження повинна врахо­вувати вплив зовнішнього та внутрішнього середовища, всі елементи системи управління, їх будову та взаємозв'язки, а якщо необхідно, синтезувати їх, досліджувати як ціле. Крім того, формування науко­вого знання про туризм вимагає повного та всебічного відображення об'єктивності процесів становлення (принцип розвитку) та розвитку об'єкта дослідження, його змісту та суперечностей, процесу кількісних і якісних змін, їх взаємного переходу. При цьому підви­щення якості управління системою є вирішальним чинником його стійкого функціонування і сталого розвитку, розширює можливості пристосування туристичних підприємств до умов зовнішнього середовища, що постійно змінюються.

Визначення причин, взаємозв'язків і закономірної взаємообу-мовленості одного явища іншим повинне обумовити виявлення нових якісних сторін досліджуваного явища.

За результатами аналізу наукових досліджень і публікацій можна зробити висновок, що економічна дійсність має багатова­ріантний характер і значний ступінь невизначеності, а швидкість зміни економічних ситуацій випереджає темп їх вивчення, а при прийнятті управлінських рішень недостатньо враховуються ентропія і синергетичні аспекти економічних систем, принцип системності [103,131,210].

У будь-якій досліджуваній системі повинні бути конкретні межі, які відділяють її від оточення та допомагають визначити різницю між відкритими та закритими системами. Відносно закрита система має жорсткі, непроникні межі, які просто визначаються у фізичних і біологічних системах, аче їх важко окреслити у соціальній сфері, до якої належить і туризм. Проте у будь-якому випадку туризм необ­хідно віднести до відкритих систем із визнанням широких можли­востей входу-виходу енергетичних потоків (інформаційних, інвестиційних, психологічних).

Наукові дослідження синергетики менеджменту сталого розвитку поглиблюють теоретичні аспекти теорії розвитку і теорії управління. Характерною особливістю такого підходу є розгляд управлінських процесів розвитку з позицій людиноцентризму та цілісності соціокультурного й енергоінформаційного середовища управління сталою цілеспрямованою життєдіяльністю її різних об'єктів: людини, групи, організації та соціуму загалом.

• ⇐ Назад
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8910
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• 17
• Далее ⇒