Економічні індикатори розвитку туризму у 2004 р.

Примітка. За даними Національної туристичної організації Угорщини [437] та Державної туристичної адміністрації України [278,424].

Двадцяте століття ознаменувалося збільшенням прибутків багатьох держав за рахунок розвитку туризму. Більш ніж у 80% країнах туризм входить до п'ятірки провідних статей експорту, майже в 40% країнах туризм є головним джерелом надходжень в іноземній валюті [284, с 5].

Частка туризму у ВВП (прямий вплив) становить (%): в Австрії -

8.5, Португалії - 6,5, Греції - 4,5, Іспанії - 4,2, Великобританії - 1,9,
США-ІДФРН-0,9.

Частка туризму у кінцевому споживанні (непрямий вплив) представлена ще більше (%): в Австрії - 8,9, Норвегії - 6,7, Швейцарії -

5.6, Данії-5,4, США-3,2.

Частка туризму в імпорті товарів і послуг становить (%): в Австрії - 10,7, Ісландії - 11,0, Швеції - 7,2, Швейцарії - 7,0, Новій Зеландії - 9,0. Як свідчать результати досліджень групи російських вчених В. Квартальнова, І. Зоріна та інших, які відображено у підручнику «Менеджмент туризму. Економіка туризму», в жодній з економічно розвинених країн цей показник не є нижчим за 6,0%.

Порівняльна характеристика України з Угорщиною щодо внеску туризму у формування валових макроекономічних показників свід­чить про низький рівень ефективності функціонування вітчизняних туристичних підприємств, недостатню віддачу від використання туристичних ресурсів. Це є одним із аргументів необхідності термі­нової розробки та впровадження дієвого механізму управління підприємствами туристичної індустрії в Україні.

Досвід Угорщини цікавий з огляду на декілька причин: Угорщина межує з Україною, має подібні природно-географічні умови та клімат; до 1989 р. була соціалістичною країною, її економіка знаходиться на стадії трансформації. Угорщина досягла значних результатів у розвитку туристичної індустрії, популяризації країни та окремих регіонів у світі як привабливої дестинації. Інституційні структури угорського туризму постійно працюють над зміцненням позицій на світовому туристичному ринку, просуванням своїх туристичних продуктів на нових ринках.

Угорщина за всіма показниками, наведеними у табл. 2.8, крім інвестицій у туризм, перевищує середні світові та європейські показники. За підрахунками WTTC, частка туризму у ВНП Угорщини у 2004 р. становила 4,7%, а з урахуванням мультиплікативного ефекту -10,1%. Уряд країни спрямував у туризм 5,2% усіх видатків держав­ного бюджету. Частка працездатного населення, безпосередньо зайнятого у туризмі, становить 5,2% усіх працюючих громадян Угорщини, опосередковано ж (мультиплікативний ефект) туризм

забезпечує робочими місцями 9,8% працівників різних галузей еко­
номіки країни. Таким чином, кожне десяте робоче місце в Угорщині
прямо або опосередковано забезпечує туризм. t

За основними економічними показниками у сфері туризму
Україна значно відстає від провідних країн світу. Вплив туризму на
стан національної економіки та окремих регіонів є незначним. Так,
частка туристичної та курортної галузей у ВВП країни у 2003 р. за ^

даними Державної туристичної адміністрації України (ДТАУ) стано­вила 1,56% [278], що практично у 3 рази менше, ніж у сусідній Угорщині.

Середньооблікова чисельність працівників підприємств турис­
тичної і курортної галузей в Україні становила у 2004 р. 173,9 тис.
осіб і зросла порівняно з 2003 р. на 5,4%, у тому числі працівників:
турагентств і туроператорів - 10,8 тис.осіб, готелів та інших засобів '

розміщення - 29,3 тис. осіб, санаторно-курортних закладів - 49,4 тис. осіб, у підприємствах інших галузей - 84,5 тис. осіб [278].

Здатність туризму сприяти економічному розвитку найбільш
очевидна при вивченні впливу додаткових витрат туристів у дести- >

нації, що сприяє одержанню доходів, забезпеченню зайнятості та отримання інших різноманітних вигод економікою приймаючої країни. З метою відображення всіх форм впливу розвитку туризму на соціально-економічні процеси в суспільстві в економічній теорії і практиці використовують коефіцієнт мультиплікатора.

Економічна природа мультиплікатора достатньо відома
в класичній економічній теорії, але як методологічний інструментарій '

у прикладних економічних науках, особливо в туризмі досліджена недостатньо.

Теорію питання та методологію щодо визначення туристичного мультиплікатора (мультиплікатора туризму) найбільш глибоко висвіт­лено у працях вчених К. Купера (Данія), М. Клемента (США), В. Квартальнова, І. Зоріна, В. Гуляєва (Росія). Його прикладне значен­ня підкреслюється в документах ООН з питань сталого розвитку туризму, програмах розвитку туризму окремих країн. Як окремий аспект економічної оцінки розвитку туризму мультиплікативний ефект розглядається також російськими науковцями Г. Карповою, І. Балабановою, А. Балабановим, Ю. Темним та Л.Темним [76,285, 366].

Концептуальною основою мультиплікатора доходів від туризму є положення про те, що прямий вклад грошових коштів в економіку країни-дестинації у вигляді туристських витрат сприяє збільшенню доходів підприємств-постачальників (виробників) послуг для туристів (засобів розміщення, закладів ресторанного господарства, транспорту та ін.).

Доходи підприємств, отримані в цих галузях економіки завдяки туристським витратам, називаються прямими доходами, а вплив туризму - впливом прямої дії. Абсолютні значення мультиплікаторів прямої дії при цьому мають суттєві розходження на національному та регіональному рівнях.

На кожному етапі визначена частина грошових коштів витра­чається на оплату імпорту, що призводить до їх відтоку з місцевої економіки. Прямий рівень впливу, таким чином, визначається обсягом туристських витрат за відрахуванням обсягу імпорту, необхідного для забезпечення першочергових потреб у товарах і послугах. Прямий вплив зазвичай менший за розміром, ніж обсяг туристських витрат, за винятком окремих випадків, коли місцева економіка може забезпе­чити всі бажання туристів за рахунок власного виробництва.

Частину отриманих підприємствами-виробниками у сфері туризму додаткових доходів спрямовують на нагромадження, а частину, що залишається - на поповнення запасів, а також розподіляють серед працівників цієї сфери у вигляді заробітної плати. Ці доходи називаються непрямими доходами, а вплив туризму -впливом непрямої (опосередкованої) дії.

При цьому заклади, які отримують кошти від туристів, також повинні придбавати товари та послуги інших секторів місцевої економіки для здійснення своєї фінансово-господарської діяльності. Наприклад, готелі сплачують послуги будівельників, банків, поста­чальників продуктів харчування, комунальні (плата за електроенер­гію, водопостачання тощо). У свою чергу постачальники продукції та послуг на підприємства туристичної індустрії також мають необхід­ність у власних витратах на закупівлю товарів і послуг інших підприємств місцевої економіки і т.д.

Генерація економічної діяльності, зумовлена цими послідов­ними циклами витрат, називається непрямим ефектом. Непрямий ефект не охоплює усієї маси грошових коштів, витрачених туристами (тобто прямого ефекту), оскільки деякі з цих витрат вибувають з обороту за рахунок імпорту, заощаджень і оподатковування. В результаті прямих і непрямих циклів витрат зростає дохід місцевих жителів у формі заробітної плати, розподіленого прибутку, ренти та процентів. Це збільшення доходу у наступному циклі знову буде витрачено в місцевій економіці на товари та послуги і зумовлюватиме подальші цикли економічної активності.

Туристські витрати таким чином мають ефект каскаду у місцевій економіці. Він починається з того, що туристи витрачають свої гроші в «первинних» туристичних закладах, таких як готелі,

ресторани та транспорт. Потім цей каскад циклічно поширюється на інші сфери економіки. Тому економічний ефект від розвитку туризму виявляється і може бути досліджений, як мінімум, на трьох різних рівнях - прямому, непрямому та стимульованому. Для того, щоб повною мірою оцінити весь позитивний економічний ефект від витрат туристів, необхідно комплексно враховувати вплив туризму на всіх трьох рівнях (рис. 2.18).

Рис. 2.18. Мультиплікативний процес у туризмі

Слід зазначити, що визначення економічного впливу туризму є більш складним завданням, ніж розрахунок витрат туристів. Оцінки економічного впливу туризму, засновані на туристських витратах і доходах, можуть бути інколи хибними. Для застосування методики виміру впливу туризму на економіку необхідно конкретизувати предмет дослідження, повязаний з рухом грошових коштів від туристських витрат. І, насамперед, з'ясувати різницю між еконо­мічним впливом, пов'язаним із туристськими витратами та інвести­ціями в розвиток туризму.

Відмінність між поняттями «туристські витрати» та «інвестиції в туризм» є важливою, оскільки потребує різних методологічних підходів.

Розрахунок впливу витрат туристів на економіку здійснюють, використовуючи мультиплікатори. Економічний вплив інвестиційних проектів розвитку туризму визнають за допомогою методів оціню­вання ефективності прямих (реальних), інноваційних- і фінансових

інвестицій з використанням таких показників, як чистий прибуток, вартість інвестицій у часі, термін окупності інвестицій.

Існує ще один аспект методологічних і організаційних труд­нощів аналізу та розрахунку мультиплікативного ефекту розвитку туризму. Всесвітня туристська організація щорічно публікує статис­тичні дані по країнах усього світу про туристські витрати та туристичні доходи, однак, дані про доходи, отримані підприємствами від туристських витрат, не повністю відображають економічний вплив на економіку кожної окремої країни. Вони повною мірою пов'язані з обсягами витрат туристів у дестинації, але не враховують частини коштів пасиву платіжного балансу країни від імпорту товарів і послуг, необхідних для задоволення потреб туристів, а також додаткового впливу туризму в результаті його каскадного ефекту.

З цією метою у країні та окремих регіонах-дестинаціях необ­хідні ґрунтовні спеціальні дослідження обсягу та структури туристських витрат і доходів населення, розподілу грошових потоків від туризму по секторах економіки. У Великобританії, наприклад, проводять опитуванння туристів стосовно їхніх витрат. Опитування пасажирів сектору міжнародного туризму {International Passenger Survey, IPS) і туристів Великобританії {United Kingdom Tourist Survey, UKTS) дозволяє оцінювати витрати на регіональному рівні. Часто здійснюють дослідження специфічних витрат туристів. Крім того, на нашу думку, потрібно запровадити на макрорівні механізми розра­хунку абсолютного внеску туризму у ВВП країни з урахуванням взаємозв'язку основних позицій (видів діяльності) туристичної індустріїї в системі національних рахунків, державних класифікаторів видів економічної діяльності, продукції та послуг.

Для оцінювання значення розвитку туризму в економіці країн механізм його регулювання повинен бути заснований на методології вибору типу (типів) мультиплікатора та методиці розрахунку кожного з них. В економічній літературі запропоновано ряд мультиплікаторів туризму, кожний із яких має своє специфічне призначення. Непра­вильне їх використання або інтерпретація можуть призвести до помилкових висновків. Головними типами мультиплікаторів є такі: мультиплікатор комерційних угод (продажу), мультиплікатор доходу, мультиплікатор обсягу випуску продукції (туристичного продукту), мультиплікатор зайнятості, мультиплікатор дохідних статей бюджету. Сутність основних типів мультиплікаторів наведено нижче. З метою трансформації даних про туристські витрати в інформацію з економічного впливу розвитку туризму необхідно розрахувати відпо­відні значення коефіцієнтів мультиплікаторів.

Мультиплікатор комерційних угод (продажу). Визначає обсяг
додаткових доходів туристичного бізнесу, які утворяться в економіці
в результаті збільшення витрат туристів. Подібним за концепцією є ,

мультиплікатор обсягу випуску продукції.

Мультиплікатор обсягу випуску продукції (туристичного
продукту). Визначає обсяг додаткової продукції, випущеної за рахунок
збільшення витрат туристів. Принципове розходження між цими двома ,

мультиплікаторами в тому, що мультиплікатор обсягу випуску визначає зміну виробленого обсягу продукції, а не обсягу продажів. Не завжди обсяг продажу відповідає поточному обсягу виробництва (угоди можуть укладати і на товари з виробничих запасів; частина випущеної продукції може бути продана в тимчасових межах досліджуваної моделі й тому концентруватися у формі товарних запасів). З цієї причини розмір мультиплікатора обсягу випуску може бути більшим або меншим за величину відповідного мультиплікатора комерційних угод.

Мультиплікатор доходу. Визначає обсяг додаткового доходу
(заробітну плату, ренту, проценти, розподілений прибуток), отри- >

маного в результаті збільшення витрат туристів. Цей дохід може бути
або частиною національного доходу або чистим доходом підпри­
ємства, що розподіляється або у формі доходів сім'ї, які можна
реально використовувати з метою споживання, або у формі
заощаджень. Проте заробітна плата, що припадає на нерезидентів,
які імпортують свої товари та послуги, має бути вилучена із ₍

розрахунку, оскільки отриманий ними дохід не приносить прибутку місцевій економіці. З іншого боку, повторні економічні ефекти, створені за рахунок іноземних грошових потоків у місцеву економіку, повинні бути включені до розрахунку.

Мультиплікатор зайнятості. Визначає загальну кількість ⁾

робочих місць, створених за рахунок додаткових витрат туристів (абсолютне значення), або відношення кількості робочих місць, які створені завдяки цим витратам, до загальної кількості робочих місць (частка, відносне значення). Мультиплікатор зайнятості є корисним джерелом інформації про повторні ефекти туризму, але його розрахунок значно ускладнений і потребує компетенції при його інтерпретації. Як і мультиплікатор доходів, мультиплікатор зайня­тості у сфері туризму дає загальне уявлення про пряме, опо­середковане (непряме) та похідне (стимульоване) забезпечення зайнятості в результаті надходження додаткових коштів в економіку у вигляді витрат туристів у країну-дестинацію.

Туризм більшою мірою, ніж інші галузі економіки має ефект мультиплікатора. За даними ВТО, один працівник, зайнятий у турис­тичному бізнесі, створює від 5 до 9 робочих місць в інших галузях економіки. Крім того, позитивний економічний ефект від міжна­родного туризму виявляє себе швидше, ніж ефект від інших галузей економіки [322, с 3-4].

Мультиплікатор дохідних статей бюджету. Визначає вплив, який здійснюється на дохідні статті бюджету усіма джерелами, пов'язаними зі збільшенням витрат туристів. Цей мультиплікатор може бути виражений у валових показниках (загальне збільшення дохідних статей бюджету в результаті збільшення витрат туристів), або ж у «чистих» показниках (з приросту дохідних статей бюджету виділяють приріст бюджетних витрат, спрямованих на розширення туристичної діяльності).

Визначення розміру туристичних мультиплікаторів можна здійснювати за допомогою чотирьох основних моделей: класичної теорії Кейнса; «ad hoc» (модель, розроблена А. Арчером і Дж. Оуеном (1971 p.); витрат і продуктивності; динамічної. Починаючи з 90-х років XX ст., були здійснені дослідження коефіцієнта мультиплікатора в туризмі в окремих країнах [172].

Коефіцієнти мультиплікаторів можуть бути взяті за основу при обгрунтуванні та прийнятті політичних рішень на державному та місцевому рівнях щодо пріоритетів розвитку туризму, реструкту­ризації місцевої економіки, цілей планування і реалізації туристичної політики. Найбільш поширено використовують при цьому мультиплі­катори доходу, продажу та зайнятості в туризмі.

Науково-методологічно базою реалізації основних положень концепції територіально сфокусованого розвитку суб'єктів турис­тичного бізнесу є визначення індикаторів сталого розвитку туризму, які повинні бути узгоджені з основними індикаторами сталого розвитку суспільства на міжнародному, національному, регіональ­ному, галузевому та рівні окремих суб'єктів туристичного бізнесу. Останні знаходиться на стадії розробки та вдосконалення.

Наприкінці 90-х років XX ст. на міжнародному рівні розроблено проект із 134 загальних індикаторів сталого розвитку (indicator of Sustainable Development, 1997), які поділено на такі групи: індикатори соціальних аспектів сталого розвитку; індикатори екологічних аспек­тів сталого розвитку (у тому числі характеристики води, землі, атмос­фери, інших природних ресурсів, відходів); індикатори інститу-ціональних аспектів сталого розвитку (система програм) і планування

політики, наукові розробки, міжнародні правові інструменти, інформаційне забезпечення, посилення ролі основних груп населення.

Міжнародні індикатори сталого розвитку, які описані українським вченим В.Я. Шевчуком, поділено на три категорії з урахуванням їх цільової спрямованості: «індикатори - рушійна сила», які характе­ризують людську діяльність, процеси й особливості, що впливають на сталий розвиток; «індикатори стану», що визначають існуючий стан різних аспектів сталого розвитку; «індикатори реагування», які дозволяють здійснювати політичний вибір або інший засіб реагування для зміни стану, що склався [359].

Серед індикаторів сталого розвитку національного рівня (рівня окремої держави) виділяють три основні групи: економічні, еколо­гічні, соціальні, які характеризують параметри різних форматів сталого розвитку. Вони повинні бути узгоджені зі стратегічними цілями сталого розвитку країни й уточнені порівняно з міжнародними індикаторами.

Концептуальною основою індикаторів сталого розвитку країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) є три фактори, що збігаються з вимогами ООН: тиск на навколишнє середовище; стан навколишнього середовища; реалізація необхідних заходів щодо поліпшення соціально-економічних умов.

Деякі індикатори необхідно включити та використовувати в системі національних рахунків. В ООН розроблено такі інтегровані системи еколого-економічних рахунків, які можуть бути агрего-ваними індикаторами сталого розвитку. Агрегованими показниками-індикаторами сталого розвитку є: індекс людського розвитку або індекс якості життя, який включає: очікувану тривалість життя в Певних умовах, рівень освіченості, реальний валовий внутрішній продукт у розрахунку на одну особу; оцінка матеріальних (фізичних) потоків (сировинні та інші, внутрішні й імпортні); споживання енергії або потужності на одиницю території; споживання чистої первинної біологічної продукції суспільством на конкретній території.

Суттєвим недоліком існуючих індикаторів сталого розвитку є відсутність пріоритетів, оскільки всі вони визнаються як рівноправні, проте не слід заперечувати їх взаємозв'язок і взаємодоповнення. Пріоритетними індикаторами сталого розвитку повинні бути екологічні, частка яких у системі індикаторів повинна складати не менше 60%.

У кожній з груп індикаторів окремих форматів сталого розвитку (екологічних, економічних, соціальних) необхідно визначити внут­рішній рейтинг та виділити пріоритетні.

Групу індикаторів екологічного формату сталого розвитку (indicator of Sustainable Development, 1996 p.) висвітлено вітчизняними

вченими В. Шевчуком, Ю. Саталкіним, Г. Білявським та В. Навроцьким у науковій праці «Ноосферогеноз і гармонійний розвиток» [360]. Під час розробки економічних індикаторів сталого розвитку необхідно враховувати принципову різницю між ресурсними й екологічними кризами. Екологічна криза є значно складнішою проблемою, ніж ресурсна. Так, ресурсна криза може бути ліквідована шляхом створен­ням нових технологій, заміною ресурсу, вилученням технологічного циклу. Екологічна ж криза - це руйнування природного механізму регуляції і стабілізації довкілля.

У майбутньому індикатори сталого розвитку і їх системи для національних, регіональних і глобальних цілей повинні бути узгоджені на міжнародному рівні та спиратися на міжнародні науково обґрунтовані стандарти.

Методологічною основою кількісної та якісної оцінки розвитку туризму як системи, її окремих підсистем та елементів на різних стадіях розвитку повинні стати конкретні показники-індикатори, абсолютне значення яких може змінюватися в певні періоди часу у процесі еволюції. Етап переходу та забезпечення сталого розвитку туризму обумовлює необхідність розробки системи показників-індикаторів нової якості. Вони повинні забезпечити моніторінг, контроль і аудит дотримання принципів розвитку за усіма форматами сталості.

Для моніторингу та координації процесу сталого розвитку, поліпшення процесу планування ВТО запропонувала використання вищезазначених загальних міжнародних індикаторів у туризмі, які доцільно взяти за основу при розробці національних програм і нормативних документів у туристичній сфері діяльності. Йдеться про експериментальні індикатори сталого розвитку туризму для прибережних зон дестинацій, розроблених експертами і фахівцями ВТО [423].

Первинний перелік індикаторів сталого розвитку туризму запропоновано й апробовано європейською ініціативою VISIT у 10 країнах-дестинаціях в Європі для прибережної зони. Результати тестування зумовили розробку основного переліку індикаторів, які рекомендовані як пріоритетні.

До експериментально обраних ВТО індикаторів-показників належать дев'ятнадцять груп, які характеризують різні формати сталого розвитку туризму для прибережної зони дестинацій. Серед них: якість води, стан охорони довкілля, рівень екологічної освіти, пере­населення і густота населення у прибережній зоні, престиж дестинації для місцевого населення, сезонність функціонування економіки,

різноманітність послуг розваг, управління процесом утилізації відходів, ступінь злочинності, дотримання санітарно-гігієнічних норм у закладах ресторанного господарства та інших об'єктах туристичної інфраструктури, доступність пляжної зони, охорона біологічних ресурсів, рівень цін на туристичні продукти, рівень заробітної плати в туристичній індустрії, фінансування заходів з охорони навколиш­нього середовища, наявність тіньового ринку послуг засобів розмі­щення, соціальний вплив та ін.

Для кожного з індикаторів сталого розвитку туризму визначені конкретні показники оцінювання. Наприклад, якість води визна­чається за допомогою таких: рівень бактеріального забруднення пляжів (виявлення кишкової палички), оцінка рівня хлорофілу-А у воді, оцінка кількості скарг туристів на якість питної води. Рівень екологічної освіти визначається кількістю змістових модулів з екології в навчальних закладах різних рівнів освіти та кількістю осіб, які вивчають ці модулі.

Для полегшення тлумачення одиничних індикаторів ВТО встановлено три комплексні (інтегровані) індикатори сталого розвитку туризму у дестинацях: 1) індекс потенційної ємності; 2) індекс тиску на територію; 3) індекс привабливості для населення.

У кожній з груп комплексних індикаторів рекомендовані кіль­кісні параметри значущості одиничних показників. Наприклад, індекс потенційної ємності прибережної дестинації визначається такими показниками та їх вагомістю: доступність пляжної зони - 30%, кількість офіційно зареєстрованих місць у засобах розміщення - 20%, пропускна спроможність доріг і наявність місць для паркування транспортних засобів - 20%, ставлення місцевої влади та місцевого населення до туризму (соціальний фактор) - 30%.

Основними принципами відбору індикаторів сталого розвитку туризму повинні стати: релевантність, наявність статистичних даних, їх зрозумілість і можливість отримання (доступність), правдивість, порівнянність, можливість прогнозування. Рекомендовані ВТО інди­катори повинні бути гармонізовані й адаптовані до національних умов і потреб конкретних дестинацій прибережних зон в Україні. Це потребує ґрунтовних розробок вітчизняних науковців різних галузей знань.

Науково-дослідні роботи стосовно впливу діяльності туристів і підприємств туристичної індустрії активізувалися в Україні з другої половини 90-х років XX ст. В окремих регіонах формуються центри з предметних досліджень щодо визначення припустимих антрополо­гічних навантажень на дестинації, серед них: Центр досліджень

сталого розвитку Інституту законодавства Верховної Ради України, Одеський інститут курортології, Донецький інститут туристичного бізнесу [83, 113], Кримська Академія наук [332, 333] та ін.

На кожному етапі життєвого циклу на розвиток конкретної дестинації одночасно впливають групи факторів різного спрямування, результат сукупної дії (дельта-дії) яких є різним і визначає категорію формату та вектор прогресивного або регресивного розвитку туризму. Запобігання негативному впливу туризму на дестинацію з метою досягнення її рівноваги та подальшого прогресивного розвитку обу­мовило розробку основних положень концепції припустимих наван­тажень на дестинацію як методологічного підґрунтя розроблення індикаторів розвитку суб'єктів туристичного бізнесу в них за принципами сталості.

Методологічною основою концепції припустимого наванта­ження є характер ставлення туристів до туристичних ресурсів і зворотний їх вплив на туристів і місцеве населення. Управлінський аспект концепції фокусується на менеджменті туристичних ресурсів. У зв'язку зі скороченням життєво важливих ресурсів, обмеженістю їх в окремих дестинаціях та зростаючим тиском з боку користувачів, значення концепції припустимого навантаження та практичного інструментарію реалізації основних її положень значно зростає.

Припустиме навантаження - це рівень туристської діяльності, який може підтримуватися впродовж тривалого часу без появи небезпечних або необоротних змін у довкіллі, економіці та навколиш­ньому соціокультурному середовищі дестинації. Йдеться не тільки про вплив туристського руху на місцеве населення дестинації, але й на туристів у ній.

Система показників оцінки припустимого навантаження на дести­націю в туризмі знаходиться на стадії формування, хоча сама концепція не є новою. Для визначення припустимого навантаження науковцями пропонуються показники пропускної спроможності [172, 416], потенційної ємності [423, 437], гудаготи туристів [426] у дестинації.

В окремих наукових джерелах ототожнюють дуже близькі, але не однакові за економічною природою поняття припустимого наван­таження та пропускної спроможності дестинації [172, 416]. Так, пропускна спроможність характеризується кількістю туристів, яких може прийняти дестинація за певний період часу (рік, сезон). За допо­могою цього показника можна характеризувати припустиме наван­таження дестинації, але цього недостатньо, оскільки принциповим є одночасна ємність, тобто кількість людей в один і той самий час в одному місці. Тому оцінка припустимого навантаження здійснюється

також за допомогою показника потенційної туристської ємності та ряду інших показників.

Під потенційною туристською ємністю науковці Д. Мідлетон та X. Чамберлаін (1997 р.) розуміють рівень людської діяльності, яка може бути реалізована на території без заподіяння їй шкоди, не впливаючи на місцеву громаду; якість перебування відвідувачів при цьому не погіршиться. Визначення потенційної туристської ємності, запропоноване ВТО, прийняте нами за основу: «максимальна кіль­кість людей, яка може відвідати дестинацію в один і той самий час, не руйнуючи фізичне, економічне і соціокультурне навколишнє середо­вище та не призводячи до недопустимого зниження якості задово­лення відвідувачів» [423].

Головним обмежувальним фактором туристської ємності дес­тинації фахівці вважають пропускну спроможність та одноразову місткість засобів розміщення і закладів ресторанного господарства, які забезпечують першочергові потреби туристів [426]. Однак, на наш погляд, пріоритетними у системі обмежень повинні бути екологічний і соціокультурний фактори, які у сукупності з фізичними факторами визначають туристську ємність дестинації. Пропускна спроможність та одноразова місткість засобів розміщення та інших об'єктів туристичної інфраструктури є похідними від них.

Варто розрізняти типи припустимих навантажень на дести­націю. Приймаючи визначений період часу та густоту туристів у просторі (кількість людей на м²) як детермінанту у сутності поняття припустимого навантаження, можна дати такі визначення типам припустимого навантаження:

- фізичне припустиме навантаження - максимальна кількість туристів, яких дестинація фізично спроможна прийняти;

- екологічне припустиме навантаження - максимальна кількість туристів, яких дестинація може прийняти без заподіяння шкоди довкіллю дестинації;

- економічне припустиме навантаження - максимальна кількість туристів, які не призведуть до галузевої реструктуризації та зниження ефективності функціонування дестинації;

- соціальне припустиме навантаження - максимальна кількість туристів, які не призведуть до руйнування соціальної структури або культурної спадщини у дестинації;

- інфраструктурне припустиме навантаження - максимальна кількість туристів, які можуть бути розміщені та обслуговувані в об'єктах туристичної інфраструктури дестинації;

- психологічне припустиме навантаження - максимальна кількість туристів, яких дестинація може прийняти без порушення психологічної рівноваги у місцевого населення в дестинації.

Граничні значення припустимого навантаження, на нашу думку, більш точно можуть бути охарактеризовані поняттям «межа насиченості», ніж «пропускна спроможність».

Межа насиченості в окремих наукових джерелах - це рівень присутності туристів [172]), більш повно характеризує припустимі навантаження, тиск на дестинацію, ніж пропускна спроможність, оскільки враховує цілий ряд факторів: тривалість перебування турис­тів у дестинації; особливості характеру туристів і місцевого насе­лення; географічну концентрацію приїжджих; тривалість туристич­ного сезону.

При визначенні межі насиченості необхідна точність. Для цього варто ввести відповідний інтегральний показник, який буде врахо­вувати не тільки абсолютну кількість туристів, що відвідали дести­націю, але й наведені вище фактори.

Визначення та оцінка припустимого навантаження за допомо­гою межі насиченості повинні узгоджуватися з плануванням турист­ських потоків як на макрорівні, так і на рівні окремих дестинацій та суб'єктів господарської діяльності.

У системі факторів впливу на розмір параметрів припустимих навантажень у дестинації найбільш вагомими є: соціальна структура; культурні особливості середовища; довкілля; економічна структура; політична структура; наявність і структура місцевих туристичних ресурсів.

Зовнішніми факторами впливу туризму на розміри припус­тимого навантаження у дестинації є: особливості соціально-еконо­мічного статусу туристів; психологічні особливості туристів; види туристської діяльності; стратегічне та тактичне управління суб'єк­тами туристичної діяльності; напрями та сила впливу соціальних, культурних, екологічних і економічних факторів; параметри турист­ських потоків; стандарти та критерії сталого розвитку туризму; моніторинг, контроль та регулювання припустимого навантаження.

Для кожної дестинації повинно бути визначене «власне» при­пустиме навантаження, оскільки жодна не має аналогів за геопрос-торовими, ресурсними, економічними й іншими характеристиками. У тому разі, коли припустиме навантаження перевищує граничні межі, негативний вплив на дестинацію починає швидко зростати, а позитивний - одночасно слабшає. Врахування меж навантаження у процесі планування дозволить забезпечити стабільний розвиток

193'

туризму, сприятиме запобіганню руйнівного впливу туризму на навколишнє середовище та суспільство.

Запропоновані визначення припустимого навантаження мають певний недолік, оскільки передбачають, що припустиме навантаження є деякою абсолютною межею. У реальній дійсності під впливом певних факторів припустиме із соціальної і культурної точок зору навантаження згодом може зростати, якщо присутність туристів буде більш прийнятним явищем.

З урахуванням того, що туризм пов'язаний з впливом на суспільство, культуру, навколишнє середовище й економіку, межа припустимого навантаження в одній з цих сфер може бути досягнута раніше, ніж в усіх інших. Так, може виявитися, що туристська діяль­ність негативно впливає, наприклад, на локальну екосистему дести­нації. При цьому серйозних передумов щодо загрози для соціальної сфери, культури чи економіки не існує. Це означає, що припустиме навантаження для конкретної дестинації визначатиметься, насамперед, розумінням необхідності природоохоронних заходів, дотримання критеріїв і індикаторів розвитку туризму в контексті збереження чи відновлення навколишнього середовища. Інші фактори при цьому можуть бути нижчими гранично допустимого рівня.

Основні положення концепції припустимого навантаження є науково обґрунтованими, але водночас мають суб'єктивний характер. З цих причин практичне використання концепції, особливо в соціокультурному форматі, є досить проблематичним.

Ця концепція не повинна бути статичною. Вона динамічна і лише в короткостроковому періоді її можна розглядати як певний стандарт. З часом під впливом дії факторів науково-технічного прогресу, глобальних цивілізаційних процесів рівень присутності туристів і характер розвитку дестинації змінюються, що впливає на погляди місцевих жителів і туристів стосовно того, який рівень змін вони готові допустити у майбутньому в екологічному, економічному та соціокультурному середовищі.

Визначеність та однозначність трактувань туризму як еконо­мічного явища, розробка чіткої методики визначення обсягів грошо­вих потоків від туристичної господарської діяльності, структури розподілу та перерозподілу утвореної від туристичної діяльності доданої вартості у системі національних рахунків, уточнення фор­матів і місця туризму у структурі національної економіки дозволить оцінити реальний внесок туризму в економіку країни, зворотний вплив економіки на динаміку туризму, розробити дієві механізми функціонування суб'єктів господарювання в ньому.

Розділ З

• ⇐ Назад
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 131415
• 16
• 17
• 18
• 19
• 20
• 21
• 22
• Далее ⇒