Формування рішення про подорож

Альтернативи-» Оцінка-»Ризик-> Оцінка-» Боротьба думок і мотивів

Вибір альтернативи (прийняття рішення)

Рис. 3.2. Модель формування рішення про подорож

Ранги потреб,Первісні (біосоціальні) потреби людини: а, б, в, і, д, є, ...;

рівніВторинні туристські потреби: ж, з, і, к, л, м, ...

о

є»

і*

Умовні позначення:Туристично-рекреаційні кластери (ТРК): 1 - курортно-лікувальний відпочинок, 2 - курортно-історико-культурний туризм, З - спортивно-оздоровчий відпочинок, 4 - пізнавальний туризм, 5 - ісгорико-етнографічний туризм, 6 - історико-культурний туризм, 7 - науковий туризм, 8 - діловий туризм, 9 - сільський зелений туризм, 10 - спортивний туризм, 11 - ландшафтно-екологічний туризм, 12 - релігійний туризм, 13 - розважальний туризм. Первинні (біосоціальні) потреби населення: а - їжа, б - сон, в - одяг, г ~ транспорт, д - побутове обслуговування, є - медичне обслуговування, ж - культурна програма (розваги), з - спорт, /' - пізнавальна діяльність, к - безпека, л - зв'язок, м - банківське обслуговування. Туристський цикл - ТЦ.

Рис. 3.3. Кластерна модель видів туризму у взаємозв 'язку з потребами людини

Сільський туризм активно розвивається на світовому ринку, починаючи з 70-х років XX ст. у більшості країн, серед яких Австрія, Австралія, Болгарія, Італія, Ірландія, Німеччина, Польща, США, Угорщина та ін. Виникнення цього виду туризму є об'єктивним процесом-відповіддю на загострення екологічних проблем у великих містах, індустріалізацію й інтенсифікацію виробництва. На міжна­родній конференції ООН у Стамбулі (1996 р.) з цього питання була прийнята декларація «Екополіси - поселення сталого розвитку», в якій наголошувалося, що майбутня урбанізація відбуватиметься в напряму переносу міського стилю та способу життя у сільську місцевість [127].

На вітчизняному ринку туристичних послуг споживачі мають такі мотиви вибору відпочинку за типом «сільський туризм», основними з яких є: відсутність коштів для відпочинку на престижних курортах; незмінний спосіб відпочинку в сільській місцевості в певної категорії людей незалежно від їх доходів (сімейні й інші традиції); необхідність оздоровлення у певних кліматичних умовах за рекомендаціями лікарів; близькість до природи та можливість більше часу проводити на свіжому повітрі (в лісі, на озері і т.д.); можливість харчування екологічно чистими та дешевими продуктами; реальна можливість залучитися до сільськогосподарських робіт для власного задоволення; потреба у спокої та у розміреному ритмі життя; можливість залучення до іншої культури, звичаїв та участі в місцевих святах, розвагах.

За результатами проведених у межах науково-дослідної роботи [257] досліджень попиту на послуги сільського туризму в Україні стосовно регіонального туризму найбільшою популярністю корис­туються селища регіону-дестинації Закарпатської області (70,0% респондентів), за країною походження туристів - це переважно громадяни України (91%); за віком - молодь до 30 років (середній вік 26 років) та люди середнього віку (середній вік 50 років), які відпочивають з дітьми; за статтю - склад відпочиваючих представ­лений однаковою мірою жінками та чоловіками. Дослідження проведені методом анкетного опитування. Форма анкети наведена у дод. В.1.

Зелений туризм - це туристська діяльність на території природ­них ландшафтів (лісопарків, лугопарків, гідропарків, ботанічних садів) з елементами благоустрою, де існують певні умови для короткочасного відпочинку, збирання ягід і грибів.

Близькими до зазначених є також такі види туризму, як екологічний, біологічний та природний.

Екологічний туризм (ecological tourism) - це туристська діяльність на території об'єктів природно-заповідного фонду (націо­нальних природних парків, біосферних заповідників), у межах якої є умови для відпочинку (тривалого або короткочасного), ознайомлення з рослинним і тваринним світом, екологічних екскурсій та освіти з питань охорони довкілля [303]. Об'єктами екотуризму можуть бути як природні, так і культурні пам'ятки, природні та природно-антро­погенні ландшафти, де традиційна культура становить єдине ціле з навколишнім середовищем.

Класичним за сутністю вважається трактування екологічного туризму, запропоноване мексиканським екологом Ц. Ласкурьє, як відвідування туристами будь-яких куточків дикої природи з еко­логічно необачливим ставленням до навколишнього середовища (середовища перебування) [266, с 56]. За визначенням Міжнародного союзу охорони дикої природи екологічний туризм- це подорож із відповідальністю перед навколишнім середовищем, дбайливим ставленням до збереження природних територій з метою дослідження та спостереження за природою та культурними пам'ятками, яка сприяє охороні природи та справляє «м'який» вплив на довкілля, забезпечує активну соціально-економічну участь місцевого населення в отриманні ними переваг від такої діяльності [352, с 65].

У Квебекській декларації на Всесвітньому саміті, що відбувся з питань екологічного туризму 2002 p., затверджено основні характе­ристики екотуризму: базується на принципах сталого розвитку туризму з урахуванням його впливу на економічну, соціальну та природну сфери; активно сприяє збереженню природного та культурного багатства; залучає місцеве населення до планування, розвитку та здійснення екотуристичної діяльності, яка сприяє підвищенню його благополуччя; пояснює туристам значення природного та культурного багатства дестинацій, які вони відвідують; орієнтований на індивідуальних туристів та організовані невеликі туристські групи [153].

Екологічний туризм як важливий фактор сталого розвитку туризму та суспільства у цілому визначає прийнятий ВТО у 1999 р. Глобальний етичний кодекс туризму. [106]. У цьому документі підкреслено зобов'язання усіх учасників туристського процесу обері­гати природне середовище з метою його стійкого та збалансованого розвитку.

Екологічний туризм - сегмент, що досить динамічно розви­вається на світовому ринку. За даними ВТО обсяг ринку екологічного туризму на початок 2002 p., що був оголошений роком екотуризму, становив 10,3% загальносвітової ємності туристичного ринку.

За кількістю туристів частка ринку екологічного туризму становить близько 40% і за даними Світового інституту ресурсів вона постійно зростає [399]. На Всесвітньому конгресі з екологічного туризму, що проходив у Бразилії (1997 p.), зазначалося, ще обсяг туристського потоку в екологічному сегменті ринку збільшується досить високими темпами - на 30% у середньому на рік і перевищує відповідні темпи усієї індустрії туризму [67, с 32]. Важливою його ознакою є впровадження екологічних технологій в усі компоненти туру.

Загальний портрет екологічного туриста, складений The United States Travel Data Center (2001 p.), має такі характеристики: вік -25-30 років, стать - 50/50% жінки/чоловіки, освіта - 82% вища, ступінь індивідуалізації подорожі - 40% (тобто 60% віддають перевагу подорожі у групі), середня тривалість подорожі - 8-14 днів, середні туристські витрати на подорож - від 1000 дол. США. Основні мотиви екотуриста - відчути первозданність довкілля, спостереження за дикою природою, активний спосіб відпочинку [383].

За результатами досліджень попиту на послуги екологічного туризму в Україні можна дати таку характеристику вітчизняному екотуристу, його мотивам та діям: частота здійснення подорожі - 1-2 рази на рік (67%), мета - відпочинок, мотивація - ознайомлення з унікальними туристичними об'єктами та природними ландшафтами; найбільш популярні екологічні (природні та культурологічні) дестинації - Крим (33%), міста Запоріжжя, Почаїв, Чернігів (16%); Кам'янець-Подільський (11,9%) Львів (9,5%), курорти Карпат та м. Умань (7,1%), міста Одеса та Переяслав-Хмельницький (4,7%); недостатня поінформованість про об'єкти національного природно-заповідного фонду (62%); віддають перевагу екологічно чистим регіонам (92%); вимагають покращання обслуговування щодо турис­тичного супроводження (інструктори, гіди-перекладачі) та оренди спеціального оснащення.

Біологічний туризм (wildlift) - це туристська діяльність, об'єктом якої є будь-які прояви живої природи, її окремі види чи біоценози.

Природний туризм (nature) - це туристська діяльність, об'єктом якої є будь-яка жива і нежива природа (печери, скелі, водоймища). До його складу входить біологічний туризм як один із тематичних напрямів.

Характерною спільною рисою зазначених видів туризму є бажання туристів відпочити на лоні природи та пізнати її.

Головними відмінностями зазначених видів туризму є характер занять на природі під час відпочинку (виробництво сільськогоспо-

дарської продукції, ознайомлення і ягід, грибів і лікарських рослин), ^ (фермерське господарство, садиба ї<^\ об'єкти штучних і природних садів і Х\ екологічно чистої продукції та рівец середовища.

«агроекотуризм» - вид туристської j^'U.^ чистій місцевості, коли туристи живлД' \ ^{ИДШ Т}УР^ИЗМ-Ц та хуторах і споживають екологічц уі X, • ^часом- -l°o'«i муючий туризм» - вид туристської і\\ S ^1Ш1Ь"^{1 те}Р^мщіі{ технологій, які мінімально тт_ЛіМГ^{ьк11і екологго}Ч' Релігійний туризм - один ьЛ\^™ ^мферм<*

ринкових перетворень, соціополітичцЗ \)і ^{ДукціК)}; «nWRrp. прагнення до співробітництва та Ж? ^зас™уванн-..,

■ - - \\ V^е середовище.

різних вірувань та конфесій ц,„ ^_щ ,, ,_у перспективних сегментів ринку турийЛд W ^{ЯКИИ В умов}Ч У зв'язку із забороною ви^^^{Т0СТ1 в Ук}Р^% проблемні питання стану та розвиту-\\л ,^пР^{едставниі}^а_в практично не розглядалися жутеоДІА ^{У 1 Став} °Д^НИМ Ці аспектах. Наприкінці ХХстщтенцД^

Л

релігійного туризму та висвітлюють:. ч

аспект. \\

Релігійний туризм, на наш погь,

з місця постійного проживання до,,!, ,„

\\ %о геогоасЬічни.,
лення з храмами, монастирями,чщм <*»н«і»чніяц,

без заняття оплачуваною дішністю [ІД І\ „

Прочанин або турист, шй щЖ™ ^{ВИ13Д ЛЮДИІІ,}И подорожує з релігійною ціллю,-щД \ ^метою.°знайом_0!і країні або до іншої країни накрий Д\ ^{РЗН1 В1}Р^0В™И будь-якої оплачуваної діяльності. \\\

Релігійний туризм має дві ф₀ '» 4?'^{Х0ВНИХ П0Т}Р^а°« метою пропаганди релігійного Г\^{Нює П0Д0}Р^0Ж ™> > (мандрівки по святих місцях). РиД\ ^сти місяців бе5_с комерційної точки зору, оскільки A\V _(подо__ожі . значну частину коштів, прюначенДУ» ^{J v} *"г"^Ж1 її

^чДу» паломницька,,

¹\ V^е привабливим _t]

Лають у країн*,-,

*і, таким чинон_0|

За кількістю туристів частка ринку екологічного туризму становить близько 40% і за даними Світового інституту ресурсів вона постійно зростає [399]. На Всесвітньому конгресі з екологічного туризм}', що проходив у Бразилії (1997 p.), зазначалося, ще обсяг туристського потоку в екологічному сегменті ринку збільшується досить високими темпами - на 30% у середньому на рік і перевищує відповідні темпи усієї індустрії туризму [67, с 32]. Важливою його ознакою є впровадження екологічних технологій в усі компоненти туру.

Загальний портрет екологічного туриста, складений The United States Travel Data Center (2001 p.), має такі характеристики: вік -25-30 років, стать - 50/50% жінки/чоловіки, освіта - 82% вища, ступінь індивідуалізації подорожі - 40% (тобто 60% віддають перевагу подорожі у групі), середня тривалість подорожі - 8-14 днів, середні туристські витрати на подорож - від 1000 дол. США. Основні мотиви екотуриста - відчути первозданність довкілля, спостереження за дикою природою, активний спосіб відпочинку [383].

За результатами досліджень попиту на послуги екологічного туризму в Україні можна дати таку характеристику вітчизняному екотуристу, його мотивам та діям: частота здійснення подорожі - 1-2 рази на рік (67%), мета - відпочинок, мотивація - ознайомлення з унікальними туристичними об'єктами та природними ландшафтами; найбільш популярні екологічні (природні та культурологічні) дестинації - Крим (33%), міста Запоріжжя, Почаїв, Чернігів (16%); Кам'янець-Подільський (11,9%) Львів (9,5%), курорти Карпат та м.Умань (7,1%), міста Одеса та Переяслав-Хмельницький (4,7%); недостатня поінформованість про об'єкти національного природно-заповідного фонду (62%); віддають перевагу екологічно чистим регіонам (92%); вимагають покращання обслуговування щодо турис­тичного супроводження (інструктори, гіди-перекладачі) та оренди спеціального оснащення.

Біологічний туризм (wildlift) - це туристська діяльність, об'єктом якої є будь-які прояви живої природи, її окремі види чи біоценози.

Природний туризм (nature) - це туристська діяльність, об'єктом якої є будь-яка жива і нежива природа (печери, скелі, водоймища). До його складу входить біологічний туризм як один із тематичних напрямів.

Характерною спільною рисою зазначених видів туризму є бажання туристів відпочити на лоні природи та пізнати її.

Головними відмінностями зазначених видів туризму є характер занять на природі під час відпочинку (виробництво сільськогоспо-

дарської продукції, ознайомлення із сільським побутом, збирання ягід, грибів і лікарських рослин), місце розташування туристів (фермерське господарство, садиба в сільському населеному пункті, об'єкти штучних і природних садів і парків), ступінь доступу до екологічно чистої продукції та рівень забруднення навколишнього середовища.

Слід зазначити, що межі специфічних рис цих видів туризму є досить умовними та часто поєднуються за місцем і часом. Тому загальновживаними є також синонімічні спеціальні терміни: «агроекотуризм» - вид туристської діяльності в сільській екологічно чистій місцевості, коли туристи живуть сільським життям на фермах та хуторах і споживають екологічно чисту продукцію; «підтри­муючий туризм» - вид туристської діяльності із застосуванням технологій, які мінімально впливають на навколишнє середовище.

Релігійний туризм - один із видів туризму, який в умовах ринкових перетворень, соціополітичних змін і відкритості в Україні, прагнення до співробітництва та взаєморозуміння представників різних вірувань та конфесій набув особливого статусу і став одним із перспективних сегментів ринку туристичних послуг.

У зв'язку із забороною висвітлення релігійної теми в СРСР проблемні питання стану та розвитку релігійного туризму в Україні практично не розглядалися як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Наприкінці XX ст. ця тема стала предметом досліджень з питань туризму науковців М. Бейдика, С. Павлова, К. Мезенцева, О. Любіцевої, які у своїх працях дають узагальнене визначення релігійного туризму та висвітлюють історико-культурний ресурсний потенціал його розвитку по регіонах України, тобто географічний аспект.

Релігійний туризм, на наш погляд, це тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання до святих місць з метою ознайом­лення з храмами, монастирями, здобуття знань про різні віровчення без заняття оплачуваною діяльністю [306].

Прочанин або турист, який для задоволення духовних потреб подорожує з релігійною ціллю, - це особа, яка здійснює подорож по країні або до іншої країни на термін від 24 годин до шести місяців без будь-якої оплачуваної діяльності.

Релігійний туризм має дві форми: місіонерську (подорожі з метою пропаганди релігійного віровчення) та паломницьку (мандрівки по святих місцях). Релігійний туризм є привабливим з комерційної точки зору, оскільки прочани залишають у країні значну частину коштів, призначених для подорожі, таким чином

створюють ефект мультиплікатора прямої, опосередкованої та стимулюючої дії [306].

Слід зазначити, що вплив релігійного туризму на економіку окремих країн досить значний. Прикладом є світові релігійні центри та дестинації - Мекка, Медина, Єрусалим, Ватикан. Україна має значний ресурс розвитку релігійного туризму і може позиціонуватися у цьому сегменті на світовому туристичному ринку. Однак попит на ньому не досліджений, і на сьогодні як реалізований він становить близько 0,1% від загальної кількості іноземних туристів.

На відміну від вітчизняних туристичних підприємств попит на релігійний туризм наших співвітчизників детально (за обсягом, струк­турою, регіонами та віросповіданням тощо) досліджується і прогно­зується закордонними представництвами. Так, між Держкомрелігій та Держкомтуризмом України в 1999 р. укладено угоду про співпрацю з Національною Асоціацією з соціального та культурного туризму Італії «Ітінерарі нель Мондо», яку представляють в Україні 237 туристичних підприємств.

• ⇐ Назад
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 151617
• 18
• 19
• 20
• 21
• 22
• 23
• 24
• Далее ⇒