Економічний механізм розвитку підприємництва у сфері туризму

Генеральною метою ринкової економіки України є прискорення темпів економічного зростання. Здійснення економічних реформ, інтеграція національної економіки у світове господарство вимагає вибору адекватних моделей подальшого розвитку та застосування інноваційних механізмів і методів вивчення ринку.

На думку українського вченого Д. Богині, модель перехідного періоду передбачає відтворювальний процес та ефективне викорис­тання необхідних для цього ресурсів, активізацію підприємницької діяльності, стимулюючих факторів технологічного та структурного оновлення товаровиробництва та ринкової інфраструктури, підви­щення продуктивності праці та на цій основі збільшення особистих, суспільних доходів і нагромаджень як бази пожвавлення і зростання платоспроможного попиту та ринку [84, с 64].

Отже цілком очевидною є необхідність прийняття радикальних і дієвих заходів у контексті зміни управління економікою, трансфор­мації функцій і завдань управління як на макро- так і на мікрорівні.

Питання щодо визначення сутності підприємницької діяльності досить ґрунтовно розкрито у працях російських вчених М. Круглова [165] і В. Томілова [315] й українських науковців Б. Будзана [88] та С Мочерного [125]. У сучасних ринкових умовах тільки завдяки підприємництву можна залучити й утримати споживача, що і створює передумови для стабільного розвитку підприємств сфери туризму. Тому важливою особливістю розвитку повинно стати вивчення туристичними підприємствами підприємницького стилю діяльності на ринку послуг, який на відміну від прирістного типу спрямований на отримання доходів шляхом найбільш повного задовоілення потреб споживачів на основі досягнення успіху та лідерства в господарській діяльності за рахунок впровадження інновацій.


Економічні реалії сьогодення зі складними внутрішньогоспо­дарськими відносинами значно ускладнили практику господарської діяльності туристичних підприємств. Виникли нові закономірності, що вимагають постійного поглиблення й удосконалення існуючих теорій. По суті економічний розвиток як туристичних підприємств, так і сфери послуг у цілому неможливий без підприємницької ініціативи, яка може виходити від окремої особи чи від групи осіб (керівників, спеціалістів, працівників).

Підприємство виступає на ринку як колективний підприємець, який є досить самостійним, має доступ до ресурсів, здібності до нововведень, володіє вільним вибором напрямів своєї господарської діяльності залежно від кон'юнктури ринку, власних можливостей, тиску конкурентів, громадськості, державного регулювання. При цьому більшість сучасних дослідників проблеми активізації підприєм­ницької діяльності роблять акцент тільки на отриманні прибутку, розглядаючи його як кінцеву мету підприємництва. Враховуючи ці концептуальні положення, зауважимо, що доцільно робити акцент і на максимізації отримання прибутку на кожному з етапів життєвого циклу підприємств, і на максимальному задоволенні потреб спожи­вачів послуг, і на механізмі досягнення цілей в конкретній галузі діяльності. Погоджуючись з такими аксіомами ринку, закономірним і доцільним є питання уточнення основних категорій і понять, пов'я­заних із підприємницькою діяльністю у сфері туризму.

Роль сфери послуг у формуванні валового внутрішнього про­дукту України постійно зростає. Це обумовлено зміною пріоритетів в економічній політиці держави та структурною перебудовою еконо­міки, а також різким скороченням обсягів виробництва промислових галузей. Як свідчать дані Державного комітету статистики України, за 2000-2004 pp. значення цього показника зросло майже на 2,6 відсот­кових пункти (в. п.) та всього на 0,24 в.п. у туристичній та курортній галузях (з 1,32% до 1,56%).

Збільшення частки сфери послуг у складі кінцевого суспільного продукту супроводжується інтенсифікацією проникнення капіталу в підприємства цієї сфери і навпаки вливання капіталів цієї галузі в інші, злиття капіталів. Водночас активізація розвитку цієї структурної ланки економіки зумовлює тісний контакт між виробниками послуг та їх споживачами.

У 80-х роках XX ст. американський дослідник Е. Тофлер запро­вадив у науковий обіг поняття «демасифікація». Суспільство масового


споживання більш інтенсивно диференціюється, перетворюючись у демасифіковане суспільство. Масовий ринок, - попереджував Тофлер, -розпався на міні-ринки, які постійно множаться та змінюються, безперервно вимагаючи діапазон}' моделей, типів, розмірів і відпо­відності вимогам споживача [417, с 82]. Така ситуація висуває підвищені вимоги до постачальників послуг, які повинні пропонувати більш широкий їх вибір.

Розглядаючи будь-яку господарську одиницю в туризмі як підприємницьку, доцільно зазначити, що залежно від механізмів акти­візації підприємницької діяльності вирізняють дві сучасні моделі розвитку підприємництва: державно-корпоративну та приватнопід­приємницьку [269, с 142]. Ці моделі знайшли свій прояв і в турис­тичній сфері України через співіснування таких форм підприєм­ництва, як монополістична (охоплює великі й середні підприємства, що утворені у процесі корпоратизації, відчуження комунального майна та приватизації, і мають значний статутний капітал, полегшений доступ до позикових ресурсів, що обумовлює їх певне монопольне становище на вузьких сегментах ринку) та різних форм малого підприємництва.

Економічні реалії сьогодення зі складними внутрішньогоспо­дарськими відносинами значно ускладнили практику господарської діяльності у сфері туризму, у розвитку якого виникли нові законо­мірності, що вимагають постійного поглиблення й удосконалення існуючих теорій.

Наприклад, У. Ростоу, характеризуючи чинники економічного зростання, надавав особливого значення схильності людей до інновацій і матеріального благополуччя, а також до споживання.

Дослідник Р. Арон пов'язував зростання з дією факторів, що виражають раціоналізацію, притаманну постіндустріальному сус­пільству: дух науковості, економічного розвитку, прогресу, раціона­лізованого управління та демократії [269, с 35].

Вчений ХоскінгА. зазначив, що підприємництво характеризує тенденція зростання, оскільки частина прибутку знову інвестується, що сприяє підвищенню ефективності та зростанню обсягів послуг, які надаються [351, с 117].

Особливо це стосується підприємств сфери туризму як міжга­лузевого комплексу, оскільки тільки завдяки найповнішому задово­ленню потреб споживачів можливе підвищення доходів підприємства. Відповідно до цього твердження класик концепції маркетингу


Ф. Котлер запевняв: «Менеджери, які люблять рахувати швидкі при­бутки, обраховують не тільки клієнтів, але і власну компанію» [162, с 7]. Аналогічні погляди з цього приводу висловлював і відомий представник Північної школи маркетингу послуг «Нордик скул» К. Гронрос. Зокрема, він наголошував, що завоювання нового спожи­вача обходиться в шість разів дорожче, ніж намагання повторного залучення існуючого. А якщо клієнт пішов незадоволеним, то його завоювання буде коштувати в 25 разів дорожче [389].

Синтез різних наукових поглядів на це питання свідчить про те, що науковці здебільшого трактують прирістну поведінку як консер­вативну, а підприємницьку - як агресивну, орієнтовану на зростання. Першій властива ментальність працівників «від минулого до майбутнього», другій - «від майбутнього до сьогодення».

Отже, цілком правомірним є припущення, що виникнення під­приємств підприємницького типу обумовлено об'єктивними тенден­ціями соціально-економічного розвитку. На думку М. Пайпера, підприємства, зіткнувшись з наростаючим внутрішнім і зовнішнім тиском, починають експериментувати з новими методами управління, щоб вижити та розвиватися.

З такої позиції сутність сучасної концепції розвитку підпри­ємств сфери туристичних послуг полягає у свідому відході від управлінського раціоналізму, початкового переконання, що успіх підприємства визначається, насамперед, раціональною організацією виробництва та реалізації послуг, зниженням витрат, підвищенням продуктивності праці й ефективним використанням усіх видів ресурсів.

Відомо, що традиційний підхід припускав аналізування підпри­ємства як закритої системи, мета і завдання якої залишаються стабіль­ними впродовж тривалого періоду часу. Ця концепція виправдала себе на попередніх етапах еволюції підприємницької діяльності. Тому пріоритетна ідея щодо розвитку підприємств туризму має базуватися на системних і ситуаційних підходах до управління. Ми вважаємо їх найважливішим методологічним положенням щодо формування стратегії розвитку. Необхідність використання системного підходу грунтується на розумінні того, що підприємство при цьому розглядається як складна відкрита соціально-економічна динамічна система, а головні передумови успіху діяльності потрібно шукати не тільки всередині, але й за його межами.


Успіх залежить від того, наскільки гнучко підприємство пристосовується до впливу факторів зовнішнього середовища. Чи зуміє воно своєчасно розпізнати загрози для свого існування, чи буде стійким, чи не втратить можливості, що надані йому, чи зможе досягти максимальної вигоди з цих можливостей - ось головні критерії ефективності всієї системи управління, стосовно яких внут­рішня раціональність організації виробничого процесу й управління відходять на другий план. Це зумовлює використання ситуаційного підходу в процесі формування стратегічних шляхів розвитку, який акцентує увагу на дослідженні певних обставин, що впливають на функціонування конкретного підприємства, як підґрунтя для визначення адекватних напрямів розвитку.

Отже, розвиток підприємства і вибір відповідних методів управ­ління тісно пов'язані з рівнем стабільності зовнішнього середовища. Це, передусім, стосується підприємств сфери туризму, особливо чутливих до сигналів зовнішнього середовища. Зауважимо, що в сучасних економічних умовах з метою активізації функціонування і створення засад для розвитку підприємств туристичної індустрії назріла необхідність стратегічного мислення, яке, насамперед, влас­тиве підприємствам з підприємницьким форматом господарської діяльності.

Стратегічне інноваційне мислення вимагає від підприємців вміння: оцінки різних сегментів оточення; чіткого формулювання головних важелів розвитку; визначення способів діяльності, що забезпечують підприємству стійкий розвиток.

Офіційно вважається, що в наукову термінологію поняття «інновація» запровадив австрієць І. Шумпетер, запропонувавши кла­сифікацію нововведень за кінцевим результатом: продуктові, техноло­гічні, сировинні, організаційні, збутові. Згідно з його теорією інновація - це те нововведення, практичне використання якого обумовлює нову виробничу функцію.

За І. Шумпетером у процесі реалізації науково-технічних нововведень існує три основні стадії: винахідництво - нововведення -дифузія. Він обгрунтував коливання економічної кон'юнктури пере­ривистим рухом нововведень, які зумовлені коливаннями капітальних вкладень.

Науковець вперше об'єднав поняття інновацій і підприєм­ництва, підкреслюючи, що підприємець ініціює зміни та створює нові можливості. Він був одним із перших, хто почав використовувати


систему оцінки якісного рівня нововведень, що стало основою для подальшого визначення такого поняття, як «інноваційна політика підприємства» [363].

Останніми роками в економічній літературі, присвяченій питанням підприємництва, поняття інновацій трактують як отримання принципово нових технологічних рішень, а також диверсифікацію асортименту продукції і послуг, вдосконалення технологій, методів і способів роботи. Інновація може виявлятися у зміні вироблюваних продуктів, виробничих процесів, нових підходах щодо маркетингу і нових формах організації. В індустрії туризму інновації важливо розглядати ширше, ніж суто технологічні нововведення і враховувати, що вони можуть виявлятися, насамперед, як комплекс взаємозв'язків між складовими елементами туристичної системи (готельні підпри­ємства, підприємства ресторанного господарства, заклади розваг, транспортне обслуговування та інформація). Якщо відсутній будь-який елемент, що не задовольняє туристичний попит, стратегічна мета інновацій в туризмі не може бути досягнута.

У трактуванні інновацій почали застосовувати ринкові й орга­нізаційні підходи (розширення кола споживачів), ділові й економічні (використання ресурсів із забезпеченням максимально високого рівня конкурентоспроможності).

Найбільш поширена точка зору стосується економічного розвитку. Вона полягає у тому, що розвиток розглядається з позиції організаційно-технічних змін і забезпечення за рахунок цього зростання обсягу надаваних послуг, введення нових потужностей, впровадження нової техніки та ін. Важливість цієї тенденції не викликає сумніву. Проте, в галузі туризму не приділяється достатньої уваги необхідності забезпечення стабільного економічного зростання і фінансової стійкості в умовах ініціативного господарювання, підви­щенню ролі підприємницького доходу та використанню можливостей власної ресурсної бази.

Нині найбільш дієвим механізмом гармонізації інтересів дер­жави, регіонів і окремих суб 'єктів господарювання у сфері туризму, а також потреб, що випливають із завдання збереження і розвитку туристично-рекреаційних ресурсів, є перехід до особливої системи справляння податків та їх подальшого використання.

Сума платежів до бюджету, здійснюваних вітчизняними суб'єктами туристичної діяльності протягом останніх десяти років (за винятком 2004 р.) постійно збільшувалася (рис. 4.6).


20,00 -І----------------------------------------------------------------------------------------------- 1

0,00 J------------- 1-------------------------- :------------ <------------- '------------ 1------------ і

1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004

Рис. 4.6. Динаміка платежів до бюджету суб'єктів туристичної діяльності України за 1998-2004 pp.

Податки слід використовувати не лише як джерело поповнення бюджету, а також як важливу складову фінансового регулювання еко­номіки. Високі ставки податків на прибуток і додану вартість стримують розвиток підприємництва у готельному господарстві, спричиняють зростання цін, перешкоджають зусиллям підприємств щодо їхньої діяльності та підвищення рентабельності. Існує межа в рівні оподаткування для кожних конкретних умов економічного розвитку. Наприклад, у США законодавчо встановлено граничний рівень податкової ставки на доходи підприємців, який становить 34%, у Великобританії - 35%, Японії та Франції - 42%, Швеції -52%, Німеччині - 53%. В Україні цей показник становить майже 85%. Така податкова політика зменшує можливість нагромадження коштів для розширеного відтворення. Це твердження базується і на відомій теорії американського економіста А. Лаффера, який обґрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування і доходами та відобразив цю залежність у так званій кривій А. Лаффера.

Досвід ринкових країн переконує в тому, що стягнення у платника податків до 30-40% його доходу - це та межа, за якою починається зменшення заощаджень, а отже, й інвестицій в економіку. Якщо ставки податків перевищують 40-50% доходів, то це повністю позбавляє стимулів для підприємницької ініціативи та розширеного відтворення. У 70-х роках XX ст. американський економіст А. Мардсен проаналізував зв'язок економічного зростання та рівня податків у двадцяти країнах. У десяти з них застосовувалися


високі податки, а в десяти — низькі. У країнах з низькими податками швидше зростає зайнятість, капітальні вкладення, продуктивність праці та в цілому вищий рівень економічного зростання.

Нині провідне місце у структурі загальнодержавних податків і обов'язкових платежів, які сплачують туристичні підприємства, займають податок на додану вартість і податок на прибуток.

Зарубіжний досвід свідчить, що в усіх країнах-членах ЄЕС особливу увагу приділяють розробці єдиної податкової політики, яка б стимулювала розвиток підприємств у готельному секторі економіки. З цією метою застосовують так званий зменшений (на відміну від стандартного) розмір податку на додану вартість для більшої кількості підприємств. Розмір його коливається від 5,5% у Франції до 10% - в Ірландії. Однак висококатегорійними готелями, а саме люкс-готелями, 4-, 5- зірковими цей податок сплачується у більшому, ніж стандартний, розмірі та коливається у різних країнах від 12% - в Іспанії, до 22% - у Данії (табл. 4.1).

Таблиця 4.1