Правовий статус Національного банку України, його завдання і функції.
Національний банк України (НБУ) виступає першорівневим елементом банківської системи, регулює її діяльність у межах законодавчо наданих йому прав та повноважень, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.
НБУ утворений на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про банки і банківську діяльність" від 23 березня 1991 р.
НБУ е державною власністю України і виступає виразником інтересів та завдань держави в сфері регулювання економіки; його правовий статус, функції, повноваження і принципи організації діяльності визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" (від 20 травня 1999 р.) та іншими законодавчими актами.
Національний банк України має статутний капітал, що формується за рахунок державних коштів. Розмір статутного капіталу становить 10 млн грн.
Порядок формування статутного капіталу центрального банку не є однаковим у всіх країнах. Статутний капітал банку може належати державі (Франція, Німеччина). Держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія). І нарешті, весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (СІЛА, Італія). Порядок (джерела) формування статутного капіталу центрального банку не має принципового значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності центральних банків визначається не інтересами акціонерів, а державними інтересами, тобто інтересами всього суспільства.
Головний банк країни — НБУ — є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності й перебуває у його повному господарському веденні. У той же час НБУ виступає як самостійний економічний суб'єкт, що має здійснювати свої витрати за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису (додатки 2 і 3), а в окремих випадках — за рахунок державного бюджету України. Економічна самостійність банку посилюється також тим, що він не несе відповідальності за зобов'язаннями органів державної влади, які, своєю чергою, теж не відповідають за зобов'язаннями НБУ.
Водночас, незалежність центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна політика, яку визначає центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною та структурною політиками. Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави.
Головне призначення НБУ як центрального банку — це управління грошовим обігом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий обіг через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.
НБУ бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею банки в обмін на їхні резерви, розміщені в центральному банку. Банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює у поза банківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.
Ще важливішим компонентом пропозиції грошей, ураховуючи його розміри, є гроші суб'єктів економіки, розміщені в банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи банкам позички та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку.
Таким чином, НБУ як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності — готівку в обігу і резерви банків, що слугують грошовою базою для зростання пропозиції грошей.
НБУ має, як правило, монопольне право здійснювати емісію готівки. Проте маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб'єктів економіки (фізичних і юридичних осіб), котрі вирішують, в якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою і на депозитних рахунках у банках. Основні чинники, що впливають на це рішення:
— довіра до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаний із розміщенням коштів у банках (ймовірність банківської паніки);
— сподіваний дохід від розміщення коштів у банках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки банків;
— масштаби тіньової економіки, підґрунтям якої е спроба уникнути контролю за законністю бізнесу, а також спроба уникнути сплати податків;
— рівень доходів суб'єктів економіки. НБУ, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок.
НБУ має особливий правовий статус, зумовлений тим, що він поєднує у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Він здійснює банківські операції, що приносять дохід (кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральний банк використовує ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством.
Правовий статус НБУ можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.
Для реалізації цих функцій НБУ наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями:
— він є самостійною юридичною особою;
— його майно відокремлено від майна держави;
— НБУ може ним розпоряджатись як власник;
— він не є комерційною організацією.
Організаційний статус НБУ пов'язаний із вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:
— визначення на законодавчому рівні завдань і функцій центрального банку;
— формування статутного капіталу банку першого рівня;
— визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;
— порядку призначення і звільнення вищого керівного складу центрального банку.
Філії (територіальні управління) НБУ не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від його імені в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій НБУ визначаються Положенням, яке затверджує Правління НБУ.
Основним завданням НБУ як центрального банку держави є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Національний банк веде Книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.
Функція НБУ як емісійного центру полягає в тому, що йому належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір. Тепер, із введенням у дію Малинської фабрики банкнотного паперу, Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей.
Виконання функції валютного органу означає, що НБУ є головним державним органом, який визначає валютну політику.
У сфері валютного регулювання НБУ:
— складає разом із Кабінетом Міністрів платіжний баланс країни;
— контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
— визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
— нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
— видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій;
— видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
— визначає способи встановлення і використання курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.
НБУ визначає структуру валютного ринку України й організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання. НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику та застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют. Девізна валютна політика здійснюється на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на фінансових ринках. Відповідно до наданих повноважень у сфері валютного регулювання НБУ встановлює умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту.
На Національний банк України покладено функцію банківського нагляду і контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, нормативних актів Національного банку та економічних нормативів. Головною метою банківського нагляду і контролю є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Виконуючи функцію банку банків. Національний банк України з метою підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей надає банкам кредити, які використовують для задоволення тимчасових потреб банків і потреб, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки України. Виступаючи кредитором останньої інстанції, НБУ надає банкам кредити під програми їх фінансового оздоровлення. Рефінансування банків з 1994 р. здійснюється через кредитні аукціони, що забезпечує створення рівноправних умов доступу банків до централізованих кредитних ресурсів. З 1996 р. запроваджено механізм ломбардного кредитування, а з 1997 р. почалось здійснення операцій РЕПО під заставу державних цінних паперів.
Як банк держави Національний банк України організовує і здійснює через органи Державного казначейства та уповноважені банки обслуговування державного бюджету України. При функціонуванні механізму обігу цінних паперів на НБУ покладено виконання операцій з державними цінними паперами.
Відповідно до функції організатора міжбанківських розрахунків НБУ створив і запровадив із січня 1994 р. автоматизовану систему міжбанківських розрахунків із використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Автономній Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у Києві. Нині всі банківські установи працюють у системі електронних міжбанківських платежів (СЕП) НБУ, що дозволяє їм як здійснювати, так і отримувати платежі в режимі реального часу.
Грошово-кредитне регулювання економіки є однією з найважливіших функцій НБУ, яка виконується відповідно до економічних інтересів та цілей держави.
В основу грошово-кредитної політики покладено здійснення комплексу заходів, спрямованих на розширення або звуження ліквідних коштів і обсягів кредитування банків та інших кредитних установ. Відтак метою грошово-кредитної політики є регулювання пропозиції та попиту на позиковий капітал через ефективне управління грошовою масою.
Основними економічними інструментами грошово-кредитної політики НБУ є такі (рис. 7.2):
Рис. 7.2. Основні інструменти грошово-кредитної політики НБУ
Обов'язкові резерви встановлюють у вигляді певного процента від загальної суми залучених ресурсів, за винятком отриманих міжбанківських кредитів, які не підлягають резервуванню. Резервні кошти зберігають на рахунках банків у НБУ, вони не можуть бути використані ними на фінансування власних операцій. Таким чином, якщо НВУ необхідно зменшити пропозицію грошей в економіці, норму обов'язкового резервування буде підвищено. І навпаки, при недостатніх обсягах грошей в обігу НБУ може збільшити кредитні можливості банків шляхом зниження розміру обов'язкових резервів.
Облікова політика НБУ ґрунтується на переобліку та купівлі векселів й інших цінних паперів, дисконтованих раніше банками. При цьому центральний банк утримує з векселя обліковий процент (дисконт), від розміру якого залежить обсяг кредитування в економіці. Підвищення дисконту означає, що НБУ здійснює політику кредитної рестрикції — тобто політику дорогих грошей, зниження дисконту спричиняє "здешевлення" грошей, а, отже, проведення політики кредитної експансії.
Політика рефінансування комерційних банків ґрунтується на наданні НБУ кредитним установам позик під визначені види забезпечення за встановленою ставкою рефінансування.
Управління золотовалютними резервами забезпечується шляхом здійснення НБУ валютних інтервенцій, тобто операцій з купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо інших валют і також на загальний попит та пропозицію грошей в економіці. Для задоволення попиту на національну валюту НВУ купуватиме іноземні валютні цінності, а для скорочення пропозиції національних грошей — продаватиме їх.
Купівля НБУ цінних паперів на відкритому ринку буде означати збільшення грошової маси, а відтак і кредитних можливостей банків; операції з продажу призведуть до скорочення грошових ресурсів та відповідних кредитних обмежень.
Нині Національний банк України функціонує як повноцінний і самостійний орган державного управління в сфері монетарної та фінансово-кредитної діяльності.
Національний банк України для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:
1) надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному ним;
2) надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції строком на 5 років;
3) здійснює дисконтні операції з векселями та чеками;
4) купує та продає на вторинному ринку цінні папери в порядку, передбаченому законодавством України;
5) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;
6) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;
7) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені й інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому та зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;
8) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А;
9) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;
10) видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою НБУ;
11) веде рахунок Державного казначейства України без оплати та нарахування процентів;
12) виконує операції щодо обслуговування державного боргу, пов'язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними;
18) веде особові рахунки працівників Національного банку України;
14) веде рахунки міжнародних організацій;
15) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, у тому числі за рішенням суду;
16) інші операції.