ПІСЛЯПОТОПНЕ ПРОТИСТОЯННЯ.

Післяпотопна історія розвитку Землі, це, як правило, історія розвитку двох духовних начал: Правого – під проводом жерців, що називалися Правіди, тобто жерцями, що вели правим (правильним) шляхом, шляхом світлим, шляхом Білобога; Лівого – під проводом жерців, що називалися Лівіди (у Біблії – левіти), тобто жерці, що вели лівим шляхом, шляхом темним, шляхом Чорнобога.

Перед тим, як землі Гіперборії та Атлантиди пішли у морську пучину, жерці цих цивілізацій, володіючи техніками передбачення і знаючи що їх чекає, залишившись цілими і неушкодженими, і, зберігши свої потаємні знання та практики, на своїх кораблях відбули кожний у своєму напрямку.

Евакуюючись трьома основними групами, жерці та мешканці Гіперборії відбули на Південь у прилеглі до Арктиди континенти. Кожна з трьох хвиль розселення прибула у Європу, Азію (Сибір) та Північну Америку. Хвиля гіперборійців, що прибула до Європи, принесла на цю територію культ Господа Ра, тобто культуру, знання та філософію віри. Група, що прибула до Сибіру сповідувала культ Господа Дажбога, а Північно-американська група сповідувала культ Господа Дия.

З історії розвитку післяпотопної цивілізації Землі, можна побачити, що Північно-американська група, асимілювавши з місцевим населенням, утворила велику цивілізацію так званих індіанців Америки. Європейська та азійська групи гіперборійських прибульців згодом розділилися на декілька національно-етнічних гілок кожна, але дві найбільші когорти з цих двох груп з’єднавшись, утворили найближчу за традиціями та вченням до гіперборійців етнічну народність, яка себе називала ОРІЙЦЯМИ, втративши першу частину назви ГІПЕРБолізовані, тобто Великі. ОРІЙЦІ були, перш за все, носіями сакральних знань та культури своєї втраченої країни - Гіперборії та дали світу не менш велику у Європі групу споріднених народів, що зараз називаються СЛОВ’ЯНИ.

А куди свої очі направили жерці Атлантиди? Як відомо з історії розвитку післяпотопної цивілізації, атланти, відправившись двома групами, завоювали території, як і раніше, біля екватора на Африканському та Американському континентах. Одними з найбільш відомих потужних цивілізацій, що утворилися тут за допомогою та безпосереднім керівництвом жерців Атлантиди – були Єгипетська та Майя.

Про цивілізацію Майя ми знаємо, що вона перестала існувати ще до завоювання Америки іспанцями та португальцями. Але нам відомо про величні піраміди народу Майя, та високий рівень містичних знань жерців цього народу.

Єгипетська цивілізація жерцями левітами була побудована за принципами та законами, що були напрацьовані у допотопній Атлантиді. Єгипет у ті часи – це дуже високий інтелект, неземні знання, розвинена культура... Але все це було прерогативою касти жерців, писців та чиновників. У храмі Амона-Ра (Фа-Ра), у його свята-святих, було 10 привезених з Атлантиди книг, що вміщували у собі знання про магію високого рівня. Але їх могли читати лише 3 – 4 особи, жерці вищої посвяти, тобто левіти. Всі інші не мали права знати ці книжки. А “глибинні” шари народу жили у страшній темряві та дикості. Не дарма Єгипет увійшов у прислів’я як світоч Землі та джерело страшної темряви. Культ бога Фа-Ра, культ Чорнобога панував у Єгипті. Навіть правителі Єгипту носили цей титул – ФаРаОн, тобто уособлювали у собі Чорнобога.

На противагу Єгипту, цивілізація орійців, під проводом Правих Відів, тобто праведних жерців, будувала свою цивілізацію у зовсім іншому напрямку. Головними ідеями у побудові орійської цивілізації були - Богоцентричність, високий рівень народних знань, та найдосконаліші родові відносини. Орійціі передали народам світу знання та мудрість Від, культуру Православ’я, традиції рільництва. І всі свої відношення з чужинськими народами вони будували за принципами Благодаті. Орійська цивілізація була цивілізацією Володарів світу, що несла людям божественні знання, тобто Благі вісті (грецькою Євангелії).

Але левіти – еліта жерців колишньої Атлантиди через свою несамовитість та екзальтованість ні на хвилину не полишила свою страшну, сатанинську злість до оріїв. Ця сатанинська злоба після потопу визрівала тисячоліттями і це протистояння визначило всю історію планети до ери нового літочислення, а також (як буде показано далі) визначає і сьогодні.

Як відомо з Від, протистояння, яке стимулювали жерці Чорнобога між ними та світлими оріями, що втілювали у своїх серцях ідеали Білобога, вилилося битвою на полі Куру, що на півночі Індії 17/18 лютого 3102 року до.н.л. - початок Калі-Юги – Залізного Віку на Землі. Одне військо - ПАНДЕВИ, очолюване Арджуною (Ор-жуна - русокосий) втілювало Добро. Друге військо КАУРАВИ, очолюване Бгішмою втілювало Зло. (Див. Вістар). Віди дають нам знання не тілько про те, що військо Пандевів, очолюване Арджуною, перемогло Кауравів у цій битві, але і те, що несли Пандеви, тобто орійці людям Землі. Сама назва ПАН-ДЕВИ з огляду на знання, що були надані у розділі “Боготар”, говорить про те, що орійці були носіями та розповсюджувачами Божественної Мови, тобто Знань, що були передані богами (гіперборійцями) людям Землі.

У цій битві знову програли люди, що направлялися левітами, носіями енергій та знань Чорнобога, але самі левіти, отримавши поразку, змінювали тактику, але не змінювали стратегію, тобто їх мета залишалася незмінною.

Як відомо з єгипетської історії, жерці-левіти творили те життя, яке було потрібне тільки їм. Фараони виховувалися тими ж жерцями і були виконавцями їх волі, а ті, що хотіли самостійності, безжалісно знищувалися. Влада жерців-левітів у Єгипті була безмежною. Але для проведення левітських законів у життя планети необхідно було створити інтелектуальніший, ніж єгиптяни, народ, і жерці творять потужний, високорганізований, розумний Егрегор на ім”я Яхве, якому було поставлене завдання – світове панування. Яхве-Егрегор, у відповідності до закладеної в нього програми, починає творити боговибраний народ. Під проводом Яхве-Егрегора пращури Йосипа та Якова, приводяться до Єгипту і за деякий час стають багаточисельним племенем. Там у Єгипті левітами проводяться додаткові генетичні корективи над ними, які поступово перетворюють цей народ в націю, що сьогодні називається жиди. “А сини Ізраїля розплодилися і розмножилися, і виросли та посилилися надзвичайно, і наповнилася ними та земля” (Вихід 1:7).

Мойсей-Хозарсиф був вибраний Яхве-Егрегором на посаду пророка цього Егрегору та контактера з ним. Він був вихований у багатій єгипетській родині, мав високий на той час рівень освіти, а також був залучений до деяких магічних наук, якими володіли левіти. Але сам він не був левітом. Ще юнаком Мойсей виступає як захисник жидів за що навіть був змушений деякий час мешкати у вигнанні. На допомогу Мойсеєві був “приставлений” Аарон з роду левітів, який наглядав за Мойсеєм та навчав, як проводити визначену левітами лінію.

Для виконання завдань, що будуть ставитися нації жидів у майбутньому, спочатку інспірується боротьба двох Егрегорів – Єгиптського та Яхве. Як відомо з Біблії, багато людської крові було пролито у цій боротьбі. Для зміцнення своєї влади егрегори йшли на різні хитрощі, демонструючи чудеса та власну силу. Полігоном для цих “чудес”, на жаль, були люди. У Біблії описується, як річки ставали кров’ю, землю покривали жаби, а небо отрутні комахи, передохла вся єгипетська скотина, люди покрилися виразками, весь урожай побило градом та поїла сарана, померли всі первородні діти у єгиптян. І все це робилося тільки для того, щоб показати силу та владу одного Егрегора над другим.

Завдання, яке поставив Яхве-Егрегор перед Мойсеєм, складалося не тільки у тому, щоб об’єднати та вивести ізраїльський народ з Єгипту, повернути на землі обітовані, завоювати простір та створити сильну державу, але і виховати повністю підвладний Егрегорові народ. Для цього використовувалися різні методи, навіть дуже жорсткі. За планом Яхве-Егрегора Мойсей 40 років тримав свій народ у пустелі. Вимерли всі, хто ввійшов у пустелю, крім тих, хто проводив жрецько-левітську лінію. А ця пустеля була досить маленькою і її можна було перетнути за декілька днів. Люди 40 років нічого не вирощували і не виробляли – вони отримували “манну небесну” як дарунок за послух, а якщо хто був не слухняним, то йому не давали їжі, води, або просто вбивали. Цей план був реалізований для того, щоб батогом та пряником виховати слухняний Егрегорові народ, закласти у гени СТРАХ І ПОКЛОНІННЯ ДО БОГА. У п’ятикнижжі Мойсея досить детально описано цей генетичний експеримент.

Мойсей повністю був під владою Яхве-Егрегору і виконував всі його накази. Коли він спустився з гори після контакту з Яхве і побачив, що люди його племені веселяться, зібравши тих, хто був сильним у вірі до Яхве він сказав: “ Так говорить Яхве - володар Ізраїлю: покладіть кожний свої мечі на стегно своє, пройдіть табором від воріт і назад і вбивайте кожний брата свого, кожний товариша свого, кожний ближнього свого. І зробили це сини левітові за наказом Мойсея; і загинуло тоді з народу близько трьох тисяч осіб. Бо Мойсей сказав: сьогодні присвятіть руки свої Яхве, кожний у синові своєму, і братові своєму, хай пошле Він вам своє благословення...” (Вихід 32:27-28)

Цей Егрегор був жорстким, а частіше жорстоким та кровожерливим у своєму бажанні влади. Впровадивши свої чорні енергії через Мойсея на Землі, знайшовши підтримку у жидів, він за планом і далі мав розповсюджувати свою владу. Першу частину завдання за допомогою Мойсея він виконав: зібрав юдейські племена, вивів їх з Єгипту, 40 років водив їх пустелею, формуючи нову “породу”, що відповідала його меті та завданням; привів жидів на плодючі землі, допоміг завоювати ці землі та створити державу.

Перш за все, народу треба дати ідеологію і левіти створюють “божественне вчення” - Тору, компілюючи її з Вавилонських та Єгипетських божественних оповідей та Від (див.І.Франко “Сотворення світу”), подаючи матеріал у формі напівправди, яку перевірити практично не можливо. При цьому, щоб ніхто не міг заперечити Тору, а надалі Біблію, її компілюють у вигляді знань, які персонально передав Яхве Мойсеєві. Тора, у першу чергу, була збіркою законів, які жиди мали виконувати під страхом смерті. Крім того, Тора свідчила про богообраність жидів, а точніше Чорнобогообраність. В цьому можна пересвідчитися, читаючи Старий Заповіт, Второзаконня 4.1; 23.19; 23.20; 28.12 та Ісайї 60.10; 60.11 тощо.

Спираючись на той же Старий Заповіт ми бачимо, що у левітів було особливе положення та особливі привілеї. А як же мало бути?, коли пишеш сам для себе. Наприклад, за юдейськими законами вони не приймали участь у військових діях, не сплачували нікому ніяких податків та податей. Під час перепису ізраїльського населення, про яку згадується у Старому Заповіті, левіти не переписувалися.

Встановлюючи родові стани під час походів, що нараховувалися від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти тисяч осіб, жиди мали робити коло. Кожному завчасно надавалося місце. Точно сповіщалося з якого боку встановити свій табір і де виставляти охорону. Місцем де знаходилися левіти завжди був центр. Фактично, у обов’язки всіх ізраїльських родів входила охорона левітів.

А що ж робили левіти? У їх обов’язки входило призначати із своїх когорт священнослужителів, слідкувати за тим, як жиди виконують ними встановлені закони. Причому, ці закони регламентували що їсти, куди йти, що робити з невірними. Регламентація була жорсткою, конкретною, всеохоплюючою, з ранку до вечора, а також наказувала де, у яких землях, кому знаходитися, з ким воювати.

Так от, левіти були і є фактичними керівниками жидівського народу. І, як видно з історії, керівниками досить кваліфікованими. Між іншим, далеко не всі закони, яких має дотримуватися жид, стосувалися левітів. Наприклад, на відміну від жидівського обов’язкового для всіх закону, їм не потрібно робити обрізання.

В цілому, Старий Заповіт є етапом подальшого закріпачення людини, проявом вищої влади глузду, створення єрархії влади в суспільстві та релігії. “Зробив тебе Яхве головою, а не хвостом, і будиш ти на висоті, а не будеш внизу, якщо будеш підкорятися заповідям Яхве-володаря твого” (Втор. 28:13). А підкорятися було чому – декілька книжок Старого Заповіту присвячені переліку законів світського та духовного життя.

У системі керування людиною більшу частину займає економічний аспект. Яхве в повній мірі використав фінанси для посилення своєї влади. Саме Старий Заповіт узаконив давати гроші під проценти і тим самим створив систему безмежного володіння народами. Контроль над світовими фінансовими потоками і є головним механізмом левітського керування народами та державами. Між іншим, у Корані надання грошей під процент розцінюється як найтяжчий гріх: “Ті, хто беруть лихву, піднімуться в Судний день, як підніметься той, кого шайтан своїм дотиком перетворив на безумця. Це їм покарання за те, що вони говорили: “Воістину, торгівля є тим, що і лихва”. (Коран, Сура 2:275).

 

Таким чином, знаючи потаємні науки атлантичних жерців, маючи можливості творити експерименти над людьми (жерці керували навіть процесом запліднення дітей у юдейських сім’ях), вони могли з покоління у покоління і навіть до сьогоднішнього дня покращувати свої знання, робити їх ще магічнішими.

Як це “до сьогоднішнього дня” може дехто запитати, щось ми не чули ні про яких левітів. А тому не чули, панове, що як і атлантичні та єгипетські жерці, вони є тіньовими керівниками. А у разі виникнення проблем, будь-які претензії виставляються жидам – які є виконавцями їх волі, волі свого Егрегору. От і виникають жидівські погроми вже на протязі тисячоліть у різних країнах світу. А за що б’ють? А за те, що жиди будь-якими методами працюють з метою заволодіти більшою кількістю грошей. Вони добре знають, що той, хто володіє світовим капіталом, той володіє і цим світом. А що ж сьогодні? А те, що будь-який багатий жид, в якій би країні він не жив, має сплачувати частину свого прибутку левітам. Потрібні докази? Прошу, -

“Усі жертви розношення святих речей, що їх сини Ізраїлю возносять Яхве володареві твоєму, даю тобі й синам та дочкам твоїм з тобою у віковічне право; союз непорушний – вічний перед Яхве з тобою, а через тебе – і з твоїм потомством” Яхве сказав Аронові: “Не матимеш у їхніх землях ніякого спадкоємства, і частки тобі не буде між ними. Я – твоя частка і твоє спадкоємство серед синів Ізраїлю. Ось я дав синам Леві у спадщину всі десятини Ізраїлю за службу, що вони служать її при наметі зборів. І таким робом сини Ізраїлю не приступатимуть більш до намету зборів, щоб не взяти їм гріха на душу й не вмерти. Самі левіти нехай служать службу, вони нехай несуть за те відповідальність. Це установа віковічна у ваших поколіннях. А серед синів Ізраїлю вони не матимуть спадщини. Бо дав я у спадщину десятину синів Ізраїлю, що вони возносять на жертву Яхве; ось чому сказав я їм, що між синами Ізраїлю вони не матимуть ніякого спадкоємства”. Яхве промовив до Мойсея: “Скажеш левітам і повідаєш їм: Коли візьмете синів від синів Ізраїлю десятини, що я вам дав від них як вашу спадщину, то принесете з них жертву возношення Яхве. Десятину від десятини. І зарахується вам жертва вашого возношення так, як би було це зерно з току чи вино з точила. Таким робом і ви теж вознесете Яхве жертву розношення від усіх ваших десятин, що їх берете від синів Ізраїлю, і, як розношення Яхве, дасте Аронові священикові. Від усього, що вам припаде, вознесете всяке розношення Яхве, тобто з усього, що найкраще, щоб його посвятити. І скажеш їм: Коли возноситимете, що найкраще з десятини, то порахується вам, левітам, як прибуток з виноградного точила. Вам можна буде його їсти у всякому місці, вам самим та домам вашим; бо це вам плата за службу в наметі зборів. (Числа 18, 19-31, мовою оригіналу)

Хтось подумає, а до чого тут Старий Заповіт зі своєю двох з половиною тисячолітньою давністю і сьогоднішній день? Дозвольте спитати, а що, сьогодні вже немає серед жидів віруючих, священиків та раввинату? Є, та ще і більшість жидів, що очевидно, шанують юдейські релігійні канони. А якщо так, то уявіть собі, який колосальний капітал, що знаходиться у банках різних країн, мають левіти. При цьому, їм не обов’язково хвилюватися щодо примноження своїх капіталів. Більшість банкірів у різних країнах жиди, і це є їх священне завданням. У потрібний момент левіти дають вказівки куди краще вкласти їх гроші, які політичні угрупування підтримувати, або знищувати за допомогою фінансових інтриг і таким чином керують світом. І думаєте їм не платять українські бізнесмени жидівської національності? Помиляєтесь, платять, та ще і як! При цьому зараз, як відомо, більшість банкірів та найбагатших бізнесменів України саме жиди. І вони свято виконують свій юдейський обов’язок.

Таким чином, і сьогодні світом править невелика купка ЛІВИХ ВІДІВ, тобто левітів, яких за кордоном ще називають Таємним Урядом.

 

ЄВАНГЕЛІЄ ІСУСА ХРИСТА - СПАСА ОРІЇВ.

Дві тисячі років тому Богиня УСА (за Відами Уранішня Зоря), послала возвишеного учителя ІСУСА (ЄЗУСА-за Північною Відичною традицією, тобто він Є з Уса), в Юдею, народ якої, очолюваний фарисеями під проводом Яхве-Егрегору, що призначив його “боговибраним народом”, точніше Чорнобогом (Дияволом) вибраним народом, пішов шляхом підкорення інших народів, підкорення Природи та володарювання над нею.

Про прихід Ісуса було відомо завчасно. А саме, у відичних текстах Бгавійша Пурана (санскр.“Зафіксовані події майбутнього”), з посиланням на пророцтво Махаража Шалевахина, за три тисячі років до пришестя Ісуса з прямим посиланням саме на це ім’я, спрогнозовано його явлення на Землю, місце його народження, імена його батьків, його діяння, його страждання від “амалекитів” – юдейських фарисеїв. В збережених до цього часу текстах “Євангелій” також є рядки, що дають посилання на це пророцтво,

“Євангеліє від Матвія”, (26: 23-24)

“Він же сказав у відповідь: той хто опустив зі мною руку у страву, цей продасть Мене; байдуже, Син Людський іде як написано про Нього”.

Откровення пророка Магомета хоча і зроблені вже після розіп’яття Ісуса, але теж ні у кого з авторитетних містиків не викликають сумнівів.

“Коран”. (Сура 3. Сімейство Імрана, 40-43);

“І сказали янголи “О Мар’ям! Ось Аллах радує тебе вістю про слово від Нього, ім’я якого месія Іса, син Мар’ям...” “Сказав він: “Так! Аллах творить, що бажає. Коли він вирішить якусь справу, він тільки скаже йому: “Будь!”- і воно буває.” “І навчить він його писанням та мудрості, і Торі, і Євангелії, і зробить посланником до синів Ізраїла”.

Отже, його чекали.

Висвітимо три історичних факти, що збереглися в древніх документах для тих українців, які сьогодні вважають себе послідовниками Ісусового вчення:

По-перше, Ісус народився на 6 років раніше (у 5502 р.с.с.), ніж це приймає офіційна Церква. Це легко перевірити, бо саме правлячий в часи Цезаря Августа Єрусалимський цар Ірод Актина, від якого батьки Ісуса тікали до Єгипту - видав розпорядження щодо вбивства дитини Ісуса, відповідно до багатьох збережених історичних документів, помер за 4 роки до офіційного Різдва Христового.

По-друге, фарисеї, під проводом левітів, що приховали від свого народу містичні Знання і старанно приховують ці Знання і зараз, внесли до Євангелій небелиці щодо непорочного запліднення Ісуса Дівою Марією. Нагадуємо читачам, що мати Ісуса названа Дівою, що означає Богиня, а ім’я Марія свідчить про її відношення до Духів Землі. Це означає, що вона була інкарнацією на Землі Богині Духів. Істина у тому, що навіть якщо її син не був запліднений її чоловіком Йосипом, а Богом Любові, то у відповідності з Відами (та й за фізіологією), статися це могло тільки природним шляхом за всіма законами матеріального світу. Щодо слів, що Ісус є цнотливо народжений - говорить, що він справді народжений Богинею.

По-третє, біографія Ісуса з 12 до 30 років просто заборонена до вивчення всіма християнськими церквамі і сектами. Заборонено будь-який погляд християнина в бік Сходу. Якщо грамотна людина навіть поверхово ознайомиться з Відичними текстами, і навіть тільки з санскритсько-російським (на жаль українського не знайшлося) словником, як зразу ж відкриються всі руйнівні для юдо-християнства таїни.

Але це вже не таїни. Ми розкриваємо вам їх на цих сторінках.

Ісус, коли ще був дитиною, тихенько пробирався до тих мандрівників, які відрізнялися містичними знаннями. Маючи Божественне походження та призначення, він вивчав містичні науки з таким успіхом, що на юдейському святі Песах у Єрусалимі, найвидатніші вчені та вчителі закону Ізраїля, в т.ч. глава Синедріону Галліл, проти традиції почитування старості та підлеглості юнацтва, з глибокою повагою вислухали лекцію Ісуса, якому було всього 10 з половиною років. Після цього Галліл упросив Йосипа та Марію залишити їх сина Ісуса на один рік для освіти в Єрусалимському храмі. Через рік Ісус повернувся до Назарету. Коли Ісусу виповнилося 12 років, мандруючий по Близькому Сходу Раввана (принц індійського штату Орісса) почув як він сперечається з фарисеями у храмі і запросив його до Індії. Ісус помандрував до Пенджабу, ненадовго зупинився у джайнів, а потім на чотири роки залишився у храмі, названого одним з епітетів Вишня – Владика Світу (Джаган-натга). Сьогодні місто, в якому знаходиться цей храм на березі Індійського океану, називається Джаганнатгапур (інд. пур – фортеця).

Інформація про візити Ісуса зберігається в багатьох монастирях Сходу у формі рукописів та документів того часу. Тисячі древніх свитків та книг про Ісуса мовою палі (непальською) зберігається в монастирях Тибету у Лхасі. Найвідомішим є текст мовою палі, що зберігається в бібліотеці ламаїстського монастира Хеміс в Ладаці, що на півночі Індії, з якого приходили волхви до немовляти Ісуса. Під назвою “Тибетське Євангеліє” ці тексти були опубліковані в Харківському журналі “Вєра і разум” в 1910 році і в тому ж році окремою брошурою в Петербурзі, видавництвом “Вєстнік знанія”, передруковуються і зараз різними виданнями.

“Тибетське Євангеліє” (Гл.V, вірш 1-5):

“Чотирнадцяти років молодий Ісса, благословенний Богом, переправився на інший берег Інду і поселився у Орійців, у благословенній Богом країні”.

В храмі Владика Світу Ісуса навчав жрець Ламас Брам. Там розумний учень вивчив Віди а також містичну йогу. Він оволодів декількома містичними сідхами – вмів ходити по воді, перетворювати одні матеріальні речі у інші, проходити кріз стіни, зменшувати розміри свого тіла до таких меж, щоб вільно входити всередину каменя, зберігати та контролювати життя у своєму тілі навіть тоді, коли тіло знаходиться у стані клінічної смерті.

Покинувши храм, Ісус ще два роки проповідував у Індії в містах Раджгир, Варанаси та інших. Трохи згодом йому прийшлося рятуватися від брахманів, які почали своє брахманське положення передавати у спадщину і за викриття хибності цього задумали його вбити.

Ісус іде в Непал, де проводить ще 6 років, вивчаючи Відичні Священні тексти і знайомлячись з виниклим за 500 років до його візиту, буддизмом. В Бенаресі його вчителем був видатний цілитель Індії Удрака. В Гімалаях в м. Капилавасту –Учитель Менгесте, найвидатніший мудрець всього Сходу. І скрізь після Ісуса залишилася слава та документальні свідчення.

В архівах Ватикану до сьогоднішнього дня зберігаються, але приховані та заборонені для вивчення близько 60 древніх рукописів, що розповідають про Іссу (так Ісуса називають у всіх Східних текстах, включаючи Коран), які за різних часів привезені з Єгипту, Китаю, Індії, Тибету, Аравії християнськими місіонерами.

З Гімалаїв двадцятирічний Ісус іде в Персію. Між ним та зороастрійськими священниками Авістійцями виникає ворожнеча. Зороастрійські жерці виганяють Ісуса в пустелю в розрахунку, що на нього нападуть дикі звірі. Але Ісус, знаючи свою долю, добирається до Палестини. Коротка зустріч з матір’ю і він іде до явсеїв (ессеїв) до Єгипту. А в 30 років повертається знову на свою Земну Батьківщину.

Про всі ці факти його біографії говорять і приховані у запасниках Ватикану звитки та фрагменти, знайдені археологами після 1947 року буля Мертвого моря в Ізраїлі та в Наг-хамаді в Єгипті, так звані “Звитки Мертвого Моря”.

Юдеї знаходилися тоді (як, між іншим, знаходяться і зараз) на рівні “карма міманса”-служками Богу Шива (Сива-оту), який за індійськими Відами надів на себе личину Диявола в епоху Калі-Юга. Через це загалом найзаслуженіші з них можуть попасти лише на рівень (планету) Вітала до Бога Шиви і його Дружини Бавані та інші нижчі Райські рівні, які описані в “Книзі Бога В’яза” і де проживши до кінця Сварожого Дня, вони обов’язково будуть знищені часом разом зі своїм матеріальним світом.

Щоб дати їм можливість пізнати шлях назад на Вищі Райські рівні, Богиня УСА прислала до них Ісуса, але перед цим до них прийшов його двоюрідній брат – Іван, син Єлизавети, сестри Марії та праведника Захарії. Іван вісімнадцять років виховувався у явсеїв в Єгипті в Учителя Мафіно і отримав прозвище Предтеча, Іван Христитель. Це своє прозвище він мав задовго до катування Ісуса і виникло воно не від знаряддя вбивства - хрест, а від імені енергії любові Всевишнього - Харі, обряд запрошення пригостити (любов”ю), що мовою Богів звучить “їсти”. Таким чином, використовуючи санскритську (та українську), в якій голосні звуки після приголосних не пишуться і не оголошуються, отримуємо Христ-итель – що буквально означає “той, що пропонує пригоститися Харі”. Хара - це відповідність енергії любові Всевишнього.

Іван охрещував водою тільки юдеїв – слуг (Чорнобога) Диявола, які покаялися, готуючи їх до прийняття Відичних Знань і повернення до Богів Православ’я. Прийняття деякими з юдеїв хрещення від Ісусового брата Івана – це перехід на рівень “карма-канди”, “карма-йоги”, де людина озброєна Відичними Знаннями першого ступеня, свідомо покращує свою карму доброчинними справами і отримує можливість попасти на Вищі (енергетичні) Райські рівні.

Опис древнього обряду хрещення, очищення водою, що проводив Іван навіть з Ісусом, закарбовано у “Євангеліє світу від явсеїв”, яке приховане від людей Ватиканом. Цей обряд складається з семиденного посту серед природи, спеціальних дихальних практик та повітряних ванн. Потім багаторазове промивання шлунку чистою водою, обмивання в річці, сонячні ванни. Це процес очищення тіла, проходження перших аскез для підготовки свідомості з метою переходу на другий ступінь самосвідомості “ж’яна-канда”. Цьому вчили явсеї – древнє релігійне Братство Білобога.

У Івана яхвісти, що покаялися, охрещувалися і таким чином, готувалися до обряду вогневого посвячення (ініціації вогнем), яке мав проводити очікуваний Учитель, що ніс знання рівня Анти “бхакти-йоги” – Знання про особисту концепцію Всевишнього Бога та його 108 проявів на Землі, про особисті взаємовідношення любові до Всевишнього. Про можливість перестати бути нематеріальною іскрою у матеріальному тілі, розвинути цю іскру в матеріальному тілі і пішовши до Світу Безмежжя, зберегти індивідуальну свідомість, залишившись особою і продовжувати там своє вічне, повне щастям життя.

Цей третій етап навчання завершується Відичним обрядом посвящення (ініціації), прийняттям Учителя і Вічного Православного імені учнем. Проводиться спалювання на вогнищі карми і наводиться містичний зв’язок з Богом .

“Євангеліє від Матвія”

“Я охрещую вас у воді в покаяння, але той що іде за мною сильніший від мене, я не гідний понести взуття Його”.

Як відомо з Євангелій, Іван Хреститель не пізнав двоюрідного брата - Ісуса у череді бажаючих охреститися, що є ще одним доказом багаторічної (сімнадцятирічної) відсутності Ісуса у східних мандрах.

З Євангелій ми знаємо і те, що після повернення Ісуса на Близький Схід, його брат Іван Христитель був закатований царем Іродом на прохання Іродіади, дочки його коханки Соломії. Соломія затамувала злість на Івана за відмову від порушення ним целібату, обов’язкового для містиків-явсеїв і який не вступив з нею у статевий зв'язок. А згодом, за вимогою фарисейського Синедріону, римський намісник Пилат був змушений закатувати і того, що прийшов від Богині Уранішньої Зорі – Ісуса.

На відміну від Будди, Ісус не засновував нової релігії. Він лише хотів повернути юдеям – служителям Чорнобога “Євангеліє” (благу вість), тобто втрачені ними Древньоорійські Відичні Знання – про культурну традицію, якою ідуть для досягнення найвищої любові. В самих текстах “Євангелія” постійно підкреслюється, що до жидів і тільки до жидів прийшов Ісус і тільки до них посилав своїх учнів - Апостолів, бо всі інші народи ще жили відповідно до настанов Від і сповідували відичну духовну та культурну традицію.

Зверніть увагу також на те, що 11 апостолів Ісуса були галілеянами (яфетичними, білими), крім одного семіта і всім одинадцяти він дав орійські імена, крім Юди тільки тому, що той мав його продати.

“Євангеліє від Матвія” (10: 5-6):

“Цих дванадцять послав Ісус і заповідав їм, говорячи: на шлях до язичників не ходіть, і у місто Самарянське не заходьте, а ідіть до загиблих овець дому Ізраілевого”.

“Євангеліє від Матвія” (9: 12-13):

“...не здорові мають нужду у лікареві, але хворі.... Бо я прийшов призвати не праведників, а грішників до каяття.

Гадаю ясно, що Ісус не міг дати для масової юдейської свідомості Анту, Вищий рівень Знань світогляду про любов до Всевишнього. Тому, навіть найкращим своїм учням він втаїні давав Знання найвищого рівня.

“Євангеліє від Івана” (16:12)

“Ще багато маю сказати вам, та тепер не можете все вмістити”

Обряд пропозиції їсти Харі (пожертва їжі, хліба) є вкрай важливим, бо в пропозиції пригостити конкретного Бога зашифровано ключ до отримання бажаного результату, досягнення конкретної мети життя.

В Україні, наприклад, будь-яка мати , даючи освячену нею їжу дитині, каже - “Їж, їж, ням, ням” (санскрит - шукай, шукай там Вищу істину).

Ісус поступово давав освіту (просвітлював) своїм учням, бо Найвище знання це найкраща зброя. І передача його в руки тих, чия свідомість не готова до цього, подібна до передачі в руки дитині або нерозумному бактеріологічної чи ядерної зброї.

Ісус відмінив обрізання, як містичний обряд вбивства бога Хайя, тобто диявольського кодування. Він особисто виганяв торгівців з храму. З мужністю заперечував заповіді, залишені юдеям тим, що прийшов щоб зв’язати з Майєю (Мойсеєм), тобто стати слугами Чорнобога.

“Євангеліє від Івана” (8: 38,49)

“Я кажу те, що бачив у Отця Мого, а ви робите те, що бачили у отця вашого”.

“Ваш отець диявол; і ви хочете виконувати похоті отця вашого. Він був людиновбивцею від початку і не встояв у істині, бо не має в нього істини. Коли він бреше, він говорить своє, бо він брехун і батько брехні”.

Ці слова Ісуса настільки однозначні, що будь-яка спроба шукати в них іншу, приховану думку розрахована тільки на невігласів.

“Ваш отець” - це сказано не про конкретного батька, а про містичного покровителя синів Ізраїлевих. Між іншим, ще ніхто не осудив великого італійського художника XVI сторіччя Мікеланжело, який виліпив скульптуру Мойсея з рогами. Бо він, ліплячи, опирався на ще досить відомі в його час древнєіндійські тексти. Саме так, з рогами, малювали Мойсея всі художники середньовіччя. Під час розкопок древньошумерських поселень було знайдено статуетки, що показують шумерів та древніх семітів. І там семіти зоображені з рогами.

У Корані” Мойсея названо “Мусса” –“той що дає красти, грабувати, знищувати”. Заповіді –“Знання для тих хто контролюється та захищається уособленим цифрою шість”, про це він продиктував зі слів постійно зявляючогося йому з неба “Сущого”. Зауважимо – не Всюдисущого, а просто Сущого. І про це однозначно свідчать слова Ісуса, не підкоректувавшого, а відмінившого всі десять заповідей Мойсея і надавшого взамін сім своїх. Пряму протилежність заповідей Мойсея та Ісуса не може побачити тільки той, хто не бажає бачити, або сліпий.

“Євангеліє від Матвія” (5: 33-34,37)

“Сказано древніми: не переступай клятви, виконуй перед Господом клятви твої. А Я кажу вам: не клянись зовсім... Але хай буде слово ваше: так, так; ні, ні; а що поверх цього, те від лукавого”. “Поверх цього”, як видно з тексту - клятва. “Лукавий” - то Сатана. І Мойсеєва вимога дати клятву, укласти угоду і дотримуватися цієї угоди, за словами Ісуса – це від Сатани. Ісус знав, що юдаїзм з самого початку був не релігією, а однією з форм демонізму. Бажаючи повернути в Юдею орійський світогляд, він називав лицемірних ідеологів жидівських соціально-культових структур так, як їх називали Боги і як вони себе називали - фарисеї (санскр. ті що вийшли від Змія, що між Великою та Малою Ведмедицями).

Деякі сьгоднішні так звані “вірні християни” чи політикани, прочитавши наші пояснення, назвуть і після цього юдаїзм та його похідну - християнство одними з Богоцентричних релігій, що говорить про прості масонські виверти, або, вибачте, про останню стадію спотворенності розуму. Зміст слів Ісуса пояснюється в них самих і немає потреби в додатковому тлумаченні: “Сатанинське збіговисько, що називає себе юдеями”.

На заміну фарисейського вчення Ісуc відновив втрачене на Близькому Сході і принесене їм туди знову орійське вчення про особисту Любов до Всевишнього.

І ще. Господом першого Пантеону Православних орійських богів є РА. Тому учні Ісуса, неодноразово звертаючись до нього, кажуть Раві. Ра-ві означає – той, що прийшов від Господа РА.

Всім відомо також, хто вимагав від Пілата катування Ісуса – равини. Ра-вини - це ті, що завинили перед Господом РА.

За індійською відичною традицією Ісус залишився живий і пішов до Індії. Проживши 108 років, він полишив своє тіло. І до цього часу в селищі Роза-Бал, в штаті Кашмір, зберігається його могила. Ось уже близько 2000 років до цієї могили нескінченним потоком ідуть відвідувачі і несуть Ісусу квіти. На жаль, це паломництво постійно замовчується всіма масмедіа, які, як правило, знаходяться в руках у юдеїв.

Ні в Біблії, ні в інших, заслуговуючих довір’я, джерелах Ісуса та його матір Марію ніхто ніколи не називав жидами, як не називають його жидом і сьогодні в Ізраїлі. “Ісус галілеянин” чи просто “Галілеянин” – так він фігурує у Євангеліях. Між іншим, зовнішність Ісуса була зовсім не жидівською (сабра). Як відомо, у ХХ столітті дослідниками, шляхом сканування так званої Туринської плащаниці, вдалося створити найточніший портрет Ісуса, який широко публікувався у масмедіа. Русяве волосся, очі світлі і в них не побачиш застиглої типово юдейської “світової скорботи”; ніс не великий, прямий, правильний; чітко окреслені шляхетні губи. Саме таким він зоображений на багатьох іконах у старих українських традиційних та несинодоїдальних храмах.

Про те, що Ісус не жидівського походження, що він душею і тілом був орійцем, свідчить і його східне паломництво.

Зважуючи на те, що Ісус після паломництва та навчання повернувся саме в Галілею, говорить про те, що тільки там була його паства. Саме тут у Галілеї він прочитав основні свої проповіді та здійснив основні чудеса.

Церковні єрархи савеліянської церкви, особливо католицькі, національне питання Ісуса не вважають суттєвим. На їх думку, оскільки Ісус народився в Ізраїлі, то він є жидом. А його матері Марії вони навіть приписали родовід від самого царя Давида. Але це не відповідає істині. Марія народилася у 19 році до н.л. від батьків галілеян Якима та Анни. Померла у 48 році н.л. в Ефесі. Ісус народився в 6 році до н.л. від Марії і Святого Духа у Віфлеємі, як повістують Євангелії. Названим батьком його був Йосип Пантер (28-е коліно роду царя Давида). У Євангелії сказано: “А Яків породив Йосипа, Маріїного чоловіка, у якої народився Ісус, званий Христосом” (Мт.1.16)

Коротка ремарка. Насправді ж це досить гостра проблема, що дає безпосередній вихід на расову проблему та політику. Як відомо, походженням Ісуса дуже серйозно цікавилися німецькі етнологи. У цьому напрямку активно працював духовний батько німецьких расистів Г. Чемберлен. У процесі своїх досліджень, які охоплювали і Україну, він отримав багато доказів про орійське походження Ісуса. Це надало йому підставу рішуче заявити, що Ісус та його Апостоли (крім Юди) не мали жодної краплі семітської крові. Однак профашистська орієнтація вченого не дозволила йому бути відвертим до кінця і визнати, що плем’я Ісуса генетично і духовно пов’язане із галілеянами, пращури яких північнопонтійські сколоти (кельти, як іх називали пізніше), прийшли в ІІІ ст. до н.л. в Палестину із Прикарпаття.

До них у Північній Палестині вже багато століть жили нащадки гіксів, скіфів, троянців, сарматів, які приходили сюди з Припонтиди, сьогоднішньої України. Тут було багато міст і селищ з “руськими” назвами (Скіфополь, Рама) та й назва річки Йордан запозичена з однієї з річок Дніпровського басейну. Фактично Палестина на той час мала вигляд клаптикової ковдри. Головними тут були три “провінції” –Іудея, Самарія та Галілея. Вони мали автономний статус (між ними навіть інколи спалахувала міжнаціональна ворожнеча), хоча політично це була єдина Юдейська держава. Причому, галілеяни настільки не вписувалися в Ізраїль, що навіть цар Соломон віддає 20 міст Галілеї Хіраму - язичницькому царю Тира. Але і Хіраму ці міста не сподобалися своїм високим духовним Відо-Вістичним Православ’ям та гордими людьми, вони не вписувалися в уже вихолощену, язичницьку Фінікію. І це цілком закономірно. Адже Галілея славилася своїм знаменитими містичними знаннями, мала висого рівня жерців-волхвів та великих провидців. Ще і досі галілейські гороскопи та пророцтва дуже цінуються не тільки на Сході, а й у Європі. Відомо, що духовне вчення придніпровського Гелона - столиці скіфів сколотів, про яку писав Геродот, і всього Трипілля були передані палестинським явсеям – громаді, до якої належали батьки Матері Марії і в якій виховувалися Іван Христитель та Ісус. Галілея тоді була ніби діаспорою Галичини і Борисфенії.

Ця обставина, до речі, і ускладнила становище Ісуса в Ізраїлі, особливо в Єрусалимі, його вважали іноплеменником і навіть расово неповноцінним. Коли “чистокровні жиди” кричали Пилатові: “Розіпни його!”, ними якоюсь мірою рухало почуття патріотизму (як це іноплеменника оголошують царем Юдейським). А от заступається за Ісуса дружина Пілата- галілеянка.

Як відомо з історії, галілеяни у І сторіччі н.л. пішли з Палестини на північ. Адже відомо, що після галілейського повстання в 66 році н.л. римляни вирішили стерти навіть пам’ять про непокірних назореїв та галілеян, перейменували галілейські топоніми та й сам етнос, давши йому ім'я від тодішнього римського імператора Тиберія - тиверці. Вигнані зі своєї батьківщини галілеяни пішли спочатку у малу Азію (в етнічно близьку їм Кападокію), а звідти на Припонтиду до річок Дністер, Буг, Дніпро. Тут, асимілювавшися з місцевими аборигенами (нащадками сколотів та кімерійців) створили Тиверію – об'єднання племен, що входило до антського союзу слов'ян. Тиверія є позначеною на старих історичних мапах подніпров'я.

За біблійною етнологією, чисельність і питома вага зайшлих у корінному населенні країни можуть бути не великими, а проте достатніми для домінуючого впливу на весь етнос та його історію. Тиверці були меншиною на землях Північної Припонтиди, але їх духовний вплив визначив склад усього племінного союзу. І трансформуючи антське об'єднання, тиверці створили етнічну основу для формування Галичини, що стала українським сакралом, духовним коренем Київської Русі.

Цим напевне зумовлений і особливий інтерес окультних антропологів до галичан (серед останіх широко практикувалися виміри черепа, вивчення форм вуха, носа тощо) та палестинських галілеян.

Нам, українцям - нащадкам трипільських оріїв, треба пам'ятати і пишатися тим, що наші пращури дали світові найвідомішу особистість- ІСУСА ХРИСТА !

І ще одне. У Біблії є дивне пророцтво Ісаї (VIII.23-IX.1):”Перша пора злегковажила край Завулонів та край Нефталимів (Галілея), а остання прославить дорогу приморську, другий бік Йордану, округу поганів (язичників, православних). Народ який у темряві ходить, Світло велике побачить і над тими, хто сидить у краю тіні смерті, світло засяє над ними”. Як бачимо біблійний пророк підкреслює, що Галілея не була у пошані у юдеїв, оскільки була поганською-православною, жила у темряві. І це не дивно, адже Відо-Вістичне Православ’я прибульців з півночі не вписувалося в “істинну”, на погляд юдаїстів, релігію. Також зверніть увагу, йдеться про приморський шлях (смуга вздовж Середземного моря, якою йшли народи з півночі). Усе це благословляється пророком, що передбачає велич землі Галілейської, на якій засяє світло велике, тобто Відо-Вістичне Православне вчення Ісуса. Нам є чим пишатися, нашадки Ісуса - українці!

CАВЕЛІЯНСТВО- ЩО ЦЕ?

Створення атмосфери довгого очікування месії, який прийде і полегшить життя людей, врятує та захистить – це також одна з відомих методик Демонічних Егрегорів, що відволікає людей від вирішення питань буття тут і зараз, від віри у свої власні сили і від активних дій. І цією методикою особливо добре користується Яхве-Егрегор. Він “запускав” у життя пророків, підтримував їх , допомагав творити чудеса і визначав до чого ці пророки здатні і чи варто їх надалі вести.

Ісус був орійським Аватарою, але Яхве-Егрегор вніс у енергетику Ісуса месіанські очікування жидів, рекомендації йому на царювання Ізраїлеве. За програмою Яхве-Егрегора Ісус мав стати послідовником місії Мойсея; об’єднати народ навколо себе, звільнити народ від іноземного гноблення, створити сильну державу і розповсюдити вплив Яхве-Егрегора на оточуючі народи. Але для цієї місії потрібна була особа жорсткіша та цілеспрямованіша, наприклад, як Мойсей. А Ісус був м’якою людиною, мав сумніви і головне – величезну любов до людей. Саме ця любов і була каналом, який з’єднував його з Орійським Егрегором, світлим Егрегором орійського Відо-Вістичного Православ’я. Саме в Душі Ісуса і йшла гостра боротьба цих Егрегорів – Демонічного та Світлого.

Однакова боротьба темного та світлого має місце, в тій чи іншій мірі, і в кожній людині, тобто всередині нас іде взаємодія, видима чи невидима, усвідомлювана чи неусвідомлювана, протилежних сил та енергій. Дуже часто не два, а значно більше егрегорів перетинаються у одній особі, і кожний з цих егрегорів планує за допомогою цієї особи вирішити свої завдання, перетягнути її на свій бік. І як вищу значимість має особа, то і вищі завдання вона вирішує, так і гострішою є боротьба за владу над нею.

З Євангелій ми знаємо, яка боротьба проходила в Душі Ісуса. На якомусь етапі він вже був готовий прийняти місію і стати Царем Юдейським. Але він відмовився від цієї ролі, усвідомивши, що таким методом народ звільнити неможливо, а зовнішня свобода людини створюється її внутрішньою свободою. Його місія була у тому, щоб принести людям інші принципи, інші енергії: замість принципу “око за око” – заповідь “люби ближнього свого, як самого себе”, замість енергій влади, енергії любові. Йдучи таким шляхом він хотів звільнити ізраїльський народ від впливу Яхве-Егрегора. Ісус саме і прийшов, щоб врятувати цей народ від їх Демонічного Егрегора. Але жерці-левіти не могли допустити цього і зробили все, щоб місія Ісуса не була виконаною, чи була зведеною до мінімуму.

Народ Ізраїлю не прийняв Ісуса, тому що він пішов проти планів Яхве, а Ісус ніс для народу Ізраїля саме те, чого цьому народові не вистачало, - любов.

Матеріалістичний розум жидів вимагав ще більшої любові, щоб створити гармонійну особистість і вивести людей з-під влади жорсткого Демонічного Яхве-Егрегора. Саме Мойсей залишився у історії жидівського народу одною з головних фігур тому, що беззастережно виконував амбіційні плани Яхве-Егрегора (левітів). І сьогодні той же Яхве-Егрегор проводить агресивну політику, яка почалася ще за часів цього пророка.

Левіти, використовуючи створений ними Яхве-Егрегор, прямували до своєї мети - володіння усім світом. З цією метою Яхве-Егрегор допомагав жидам створювати потужну державу, завойовувати інші народи і розширювати володіння. З цією ж метою він направляв до них багато пророків, які стверджували винятковість жидівського народу і налаштовували його на світове панування. Ортодоксальні представники цієї нації й досі чекають месію, який має зробити їх державу найсильнішою у світі. Великі надії ними покладалося на Ісуса з Назарету, але він не виправдав їх надії, бо пішов іншим шляхом, чим викликав гнів народу та Яхве-Егрегора, і тому був розіп’ятим. Але Христос став початком нового вчення, яке почало розповсюджуватися серед народів світу і левіти перепрограмовують Яхве-Егрегор з метою зміни своєї тактики, не змінюючи своєї підступної стратегії.

Дивлячись, який великий вплив мали на народи ідеї співчуття та загальної любові, які приніс Христос, Яхве-Егрегор вирішує направити це вчення у русло свого стратегічного завдання – на світове панування. На християнському грунті створюється нова світова релігія. Для того, щоб вона була під владою Яхве-Егрегора, він вводить до гри так званого Апостола Павла. Павло з’єднав те, що по суті своїй не з’єднується – Заповідь Любові зі старозаповітним Законом. Він впровадив у вчення Христа “страх Господень” та рабську ідеологію, яку багато віків насаджував Яхве-Егрегор, а також жорстку централізацію (організацію) церкви, проти чого виступав Ісус.

Павло – фігура до якої багато людей відносяться із зацікавленістю та протиріччям. Він народився у родині багатих юдеїв, ревносних виконавців Мойсеєвих Законів. Своє ім’я він отримав на честь царя Ізраїлю, Саула. Павло – це його друге ім’я, як громадянина Риму. Він отримав високу освіту, вивчив Старий Заповіт, Талмуд, грецьку літературу. Павло – ярий прибічник фарисеїв, був активним гонителем перших християн-явсеїв. “А Савл терзав церкву, входячи в будинки та тягнучи чоловік і жінок до темниці” (Діяння 8:3). Приймав активну участь в показовому катуванні Стефана – святого чоловіка з числа семи, що були охрещені Апостолами. Павло діяв дуже жорстко. Ананія про нього казав: “Я чув багато від декого про цю людину, скільки зла вона зробила святим людям у Єрусалимі” (Діяння 9:13).

Вихований на книгах Старого Заповіту, несучи у собі закладену Мойсеєм рабську психологію, Павел признавав волю та силу і звик до її панування. Він вважав, що той Бог є справедливішим, котрий сильніший. І коли він відчув на собі незбагненну силу, що засліпила його, став підлеглим і без зайвих слів пішов до неї в услужіння.

Виконуючи волю свого володаря Яхве, Савл умовив корумпованих Римських правителів у тому, що учення Ісуса, як Північно-Відичне знання Вищого рівня, підриває Відичну, але уже матеріального рівня, релігію Рима і що “в разі, якщо повстання не можна зупинити, то його треба очолити”. Отримавши дозвіл деградованих Римських можновладців, він вигадав красиве оповідання, що ніби-то по дорозі до Дамаску йому було явлення Ісуса, який уповноважив його стати головним розповсюджувачем свого вчення. У “Діяннях Апостолів” є три описи цієї “достопам’ятної” події: один раз оповідь ведеться від імені автора, а двічі розповідає про своє навернення сам Павло у своїх виступах перед мешканцями Єрусалиму і перед царем Агріппою. У цих версіях сходиться тільки те, що сам Ісус не з’явився, що небо осяялося сліпучим світлом і пролунав голос ніби-то Ісуса. Але в інших деталях є явні розбіжності. Отже:

У першій версії (9:7) супутники Павла “стояли заціпенілі, чуючи голос, але нікого не бачачи”.

У другій версії (22:9) вже усе навпаки: ті самі супутники “світло бачили й полякалися”, та голосу не чули.

У третій версії (26:13,14) Павло говорить, що побачив з неба світло, яке “осяяло мене і тих, хто йшов зі мною. Усі ми попадали на землю”; супутники поводилися однаково з Павлом, а отже мусили бачити і чути те ж саме, що і він.

У двох перших версіях Ісус ніби говорить приблизно однаково: “Савле! Савле! Чому ти гониш мене? Тяжко тобі проти рожна йти”. А от у третій версії він уже говорить зовсім інше: “Я Ісус, якого ти гониш. Та встань і стань на ноги твої; бо я для того і явився тобі, щоб поставити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що я відкрию тобі, збавляючи тебе від народу іудейського і від язичників, до яких я тепер посилаю тебе відкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і від влади сатани до бога, і вірою в мене отримали прощення гріхів і майбутнє з освященими” (26:15-18).

Ісус Христос ніколи не використовував насилля для вмовляння та перехрещення у свою віру. Він не осліпляв, а зцілював. Він завжди керувався принципом: “БОГ Є ЛЮБОВ” та “БОГ Є СВІТЛО І В НЬОМУ НЕМАЄ НІЯКОЇ ТЬМИ”. Способи, що були описані є тими, які використовував у всій своїй Історії Яхве-Егрегор. Таким чином, саме старозаповітний Яхве-Егрегор створив ці дії над Павлом. І вибір Егрегора був правильним...

Так званий Апостол Павло ніколи не зустрічався з Ісусом за його життя і не мав, відповідно, тієї благодаті, що походила безпосередньо від Ісуса – ці обставини не менш багатозначні, ніж і друге – те, що Павло не випробував, як інші Апостоли, сходження Святого Духу, тобто Божественної Ініціації. Але, як годиться, Святі Апостоли відсуваються на другий план, а особа без благодаті стає центральною фігурою, що витинається над усіма спільнотами, всі їх поєднує, все те їм диктуючий, що йому здається продовженням Христової справи.

Яхве-Егрегор розрахував все дуже чітко. Вихований у фарисейській родині Павло ніс у своїх генах та свідомості Старозаповітні Закони, і він нічого іншого не міг привнести у вчення Христа, тільки хіба що старі статути, що були опрацьованими на ніби-то новий лад. За допомогою Павла Яхве-Егрегор взяв під свій контроль нове вчення, зробив його своєю частиною. Релігія з жорсткою церковною структурою, прихованим кланом служок, зацікавлених у процвітанні КУЛЬТУ ХРИСТА, перетворилася в одну з складових частин древнього Яхве-Егрегору.

Відчувши на собі вплив Яхве-Егрегора величезної сили, Павло насправді віддався йому і став його фанатичним служкою. Його старозаповітний світогляд з мішаниною ідей Христа став ідейним базисом церкви. Ось один з прикладів регламентації церковного життя: “Всякий чоловік, що молиться або пророкує з непокритою головою, осоромлює свою голову... І не чоловіка створено для жінки, але жінку для чоловіка. Саме тому жінка мусить мати на голові знак влади над нею...” (1Кор. 11:4-10) Ну хіба не старозаповітні Закони?

За цим старозаповітним правилом, ніби-то малозначущим, стоїть велика проблема нерівності чоловіка та жінки. Привнесення у християнство старозаповітного відношення до жінки закріпило цей забобон і породило величезні проблеми, як у церкві, так і у житті. А Христос як раз і показав зовсім інше відношення до жінки на прикладі Марії Магдалини.

Павел також приніс з Старого Заповіту у Новий вищу форму СТРАХУ – страху перед Богом. Ні Ісус, ні Апостоли НІКОЛИ не говорили про “страх Господній”, бо вони вважали, що “ В любові немає страху, бо чиста любов виганяє страх, тому що страх породжує муки; той хто боїться не має любові!” (Іван 4:18)

Спочатку вчення Ісуса було спрямоване на пробудження людини, на надбання нею свободи від Демонічних Егрегорів, і в першу чергу від Яхве-Егрегора. Ісус казав: “Я сказав: Ви боги, сини Всевишнього всі ви”. (Іван 10:34). Ісус не ставив себе вище за всіх і не бажав створення свого культу, він тільки вказав напрямок руху. “Істинно, істинно кажу вам: той хто вірить в Мене, справи, які творю Я, і він створить, і більше цих створить” (Іван 14:12б вид. НА) Але такі погляди були не вигідними владним особам всіх рівнів, навіть до самого Яхве. Егрегорам, спрямованим на владу, потібен покірний натовп, стадо овець, яким обов’язково необхідно мати пастиря. Саме з цією метою існує сучасна християнська релігія і створюються церкви. Павло не один був з такою місією. У всі часи знаходилися фанатичні послідовники того чи іншого вчення, тої чи іншої високодуховної особи, які в “старі міхи наливали нове вино”, створювали культ і цим скеровували людей на хибний шлях. І зараз можна бачити такі приклади. Нехай цей історичний приклад допоможе сьогодні зробити людям крок до істини.

Крім того, що створивши так зване християнство Савел, як і всі його соплеменники, картаво розмовляв, він мав на собі ще дві печаті Диявола – був рижим та косооким (не дарма в українців є жартівливе прислів’я – бог шельму мітить). При цьому, він неухильно слідував прикладу Мойсея, вважаючи себе розумнішим від Бога, підправляючи “Святе Письмо”. Саме Савел викривив з точністю до навпаки все головне у вченні Ісуса, а його самого підступно возвеличив, створивши з Ісуса такого кумира, яким той не збирався бути. Саме за це між Петром та Павлом існували перманентні несприйняття та конфлікти.

Сам же Савел знав, що Головним Богом за індійськими трактуваннями Від, є Крішна. Знайомий він був також і з десятою Піснею “Книги Бога В’яза”, в якій розповідається билина (на той час тритисячорічної давнини) про те, як одного разу Бог Агонь вирішив спалити ліс. Але Крішна, який на той час був втілений у маленького хлопчика, рятуючи людей і показуючи їм свою могутність, просто з’їв вогонь.

Коротка ремарка - Крішна, крім того, мав ім’я Гал, що означає чорний. Галом також називали і Мойсея. В ранньому юдаїзмі, що багато чого взяв з індійських Від, Крішна – Гал - Мойсей – є одною особою. Але в пізньому юдаїзмі ці особи фарисеями вже розмежовуються.

І ще, дуже дивним виглядає те, що саме так званий Апостол Павло, ні одного дня не бачивший і не чувший Ісуса, залишив після себе найбільше письмових канонічних та апокрифічних свідчень щодо вчення Ісуса та про самого Ісуса (14 книжок). А як і могло бути, на авторитет цього самозваного Апостола працювала під проводом левітів ціла когорта юдейських писців. А вони вміли і зараз вміють писати свої багаточисельні витвори з метою одурення гоїв.

Далі щодо так званого Апостола Павла. Як тільки 67-річний Савел в “Посланні до жидів” згадав про те, що “Бог наш є огонь поїдаючий”, співплеменники зразу відрубали йому голову. Та ще так старанно, що вона покотившись, тричі підстрибнула, а Бог зробив так, що в цих місцях із землі забили три джерельця, засвідчуючи волю Божу та праведність зробленого.

Хочемо звернути вашу увагу ще й на те, що так званий Апостол Павел був жидом, тобто семітом (всі інші Апостоли були галілеянами-орійцями), який замінив у когорті Святих Апостолів Ісуса, Юду, що був служкою Чорнобога і, як відомо, наклав на себе руки. Таким чином, юдейськими вітцями для довірливих людей знову було підкинуто у поводирі юдея - служку Чорнобога.

А для введених у оману гоїв, Ісуса було проголошено Богом і створено культ його матері. У Корані, як відомо, Ісуса називають (як і його учні) Учителем.

А що сталося з учнями Ісуса, яких він посвятив у вищі духовні таїни, та з яких він готував орійських волхвів. Сталося те, що мало статися з послідовниками Північної Традиції, коли цим процесом керували ті ж особи – левіти.

Апостола Матвія – спалено на хресті.

Апостола Якова Заведеєва (брата Івана) – вбито мечем за наказом Ірода.

Апостола Симона Зилоста – прийняв смерть у Персії в місті Суанир.

Апостола Хому – догнали в Індії і вбили списами.

Апостола Андрія – розіп”яли на косому хресті у Греції.

Апостола Юду Фаддегея – вбито у Вірменії.

Апостола Петра –розіп’яли на хресті вниз головою у Римі.

Апостола Якова – скинули з даху храма і добили на землі.

Апостола Івана – пробували отруїти, отрута не діяла; кинули в котел з киплячою олією - вижив; заслали на острів Патмос де він і помер.

Лука не був Апостолом, але постійно супроводжував Івана і був повішений на дереві.

Апостол Юда Іскаріот – (тільки він один у когорті апостолів був семітом) наклав на себе руки після того, як зрадив Ісуса.

А на заміну святих, чистих, ініційованих Ісусом волхвів, на простори Європи були кинуті виродки-єрархи спотвореної християнської, а точніше савеліянської церкви.

 

 

АМОРАЛЬНІСТЬ ОТЦІВ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ.

Описати документовану історію щодо злодійств та розпусти кожного з отців Християнської Церкви можливо, але для цього необхідно видавати багатотомний твір. Я гадаю, розумному читачеві досить і декілька прикладів.

Перші сім дияконів Єрусалима, на чолі яких стояв Миколай, прославилися тим, що проголосивши жінку виплодком пекла, відверто займалися зі своїми прихожанами гомосексуалізмом. Це відомо всім і записано в аналах історії. Вони та їх послідовники ввійшли в історію християнства як “николаїти”. Через те, що не всі прихожани чоловічої статі погодилися відмовитися від прекрасної статі і звернути погляд на своїх братів, та й жіночу частину пастви також треба було зайняти служінням не Всевишньому Богу а Дияволу, за деякий час николаїтів у Християнстві витіснили “гностики”. На відміну від своїх конкурентів, вони рекомендували християнам іншу крайність у сексуальному житті - оголосили всіх жінок колективною власністю.

Але дуже за короткий термін юдейськими засновниками нової релігії будь які обмеження здалися лишніми, тому буквально за десятиріччя николаїти і гностики були витіснені “валентинианами”, які дуже мудро з’єднали обидві точки зору і затвердили - допустимі всі види сексуальних спотворень.

Спочатку світська Римська влада забороняла надцинізм послідовників “Апостола Павла”, із середовища яких уже кувалися і псевдо святоші. В результаті цього ще один Павло із Фіванди, пустельної древнєєгипетської провінції, був зловлений коли займався розпустою з власною сестрою.

Наголошую, що це не чутки, а документи з архіву папського двору у Ватикані.

У часи Святого Корнелія ціла ватага юдо-християнських священників була засуджена за ґвалтування монахинь одного монастира.

Один з перших християнських Первосвящеників Лев-1 (440-461р.р.) видав булу, в котрій від імені Церкви давав право кожному батькові продавати свою дочку в сексуальні рабині всякому, хто захоче і може заплатити. Багато його наступників, не переобтяжуючи себе законотворчістю, виховували паству своїм особистим прикладом. Пересічний приклад - Папа Вігілій (537-555р.р.). Все його життя – це ланцюг важких злочинів. Під час правління цього злочинця духовенство впало в розпусту. Більшість жіночих монастирів перетворилися у відверті платні будинки розпусти. Крім того, Вігілій особисто був відомий як кваліфікований содомит. Якось навіть він убив своїм папським патериком хлопчика, який посмів йому опиратися. Тоді народ не втерпів і витягнув папу на мотузці на вулицю і покарав його батогами. Прийшлось бідного папу терміново замінити на іншого. На жаль, так свідчать архіви Ватикану.

Пелагій ІІ (579-590 р.р.) був великим гуманістом і тому видав булу, в якій запропонував своїм єпископам не вбивати дітей своїх невільних секс-рабинь, а віддавати на “виховання” в монастирі, щоби вони у майбутньому також стали священиками. На жаль, цей педагогічний експеримент спрацював тільки частково через смерть папи Пелагія від венеричної хвороби.

На зміну Пелагію прийшов Григорій І Великий (590-604 р.р.). Він прекрасно розумів, що влада злочинців може ґрунтуватися тільки на безглузді мас, тому половину своєї енергії направив на винищення античних книг, манускриптів, скульптур та пам’ятників надбагатої Відо-Вістичної спадщини. Другу ж свою половину енергії він, як і всі його попередники, направив на організацію “забав”.

Від наслідків своїх “духовних забав” авторитети церкви позбавлялися просто. Тому, коли за папу Григорія І Великого, для ремонту головного басейна жіночого монастиря в папській резиденції з нього спустили воду, на дні знайшли декілька тисяч мертвих тіл дітей. За такою, офіційно записаною в літописах, цифрою послідовників християнства легко розібратися у їх статевих відносинах з монашками - дітовбивцями.

За папи Мартина І (649-655 р.р.) протиприродна розпуста була за норму церковного життя і священні отці не задовольнялися тільки хлопчиками. В пошуках пікантного сексу вони зайнялися скотолозтвом. Не дарма, подібне притягується до подібного.

Шановні панове, Французький король Карл Великий (768-814 р.р.) гадаю є для нас поважним свідком. Так от, цей Карл Великий під час візиту до Риму доніс папі Адріану І (772-795 р.р.) таку інформацію: “... священики своєю розпустою ганьблять християнство; вони торгують рабами, продають дівчат сарацинам, утримують ігорні та розпусні будинки, самі ж при цьому займаються тим, чим займалися жителі Содому”. Але папа є папа. Він таки зміг умовити короля що саме ці священики сповідують “християнську мораль”.

У 855 році на папський престол була посаджена, або поставлена в пікантну позу, молода дама під виглядом чоловіка. Колективна коханка всього єпископату покуражилася в ролі папи більше року, але “неочікувано” завагітніла. Згодом, за дев’ять місяців, як раз на свято Святого Вознесіння, в папському вбранні їдучи верхи і очолюючи хресну ходу, почала пологи. Природа є природа. Фінал, на жаль, трагічний. Загородивши маму собою від багатотисячного натовпу, єпископи забили ногами її та дитину на смерть. От так. Не дарма, у “Талмуді” записано, що чоловік-юдей може робити з жінкою що завгодно, як з куском м’яса. А це означає: хочу-саджу на престол, хочу-забиваю ногами. Саме так і зробили ці єпископи.

Ну а тепер ближче до сучасності. Папа Олександр VІ (1492-1503 р.р.) Намісник Бога Ізраїлю на землі тільки-но був вибраний і надів папську тіару, як навіть Медичі (член конклаву, що його обирав) не втримався і сказав: “Ми попали в пащу до вовка і він з’їсть усіх нас, якщо ми не зможемо позбавитися від нього”. Так, вони знали рівень “святості” один одного. Крім стандартного для всіх пап набору злодійств та розпуст, цей християнський первосвященик відмічається в літописах папського двору деякими персональними “духовними подвигами”. Його дочка Лукреція ще до свого першого шлюбу брала участь у колективних сексуальних вакханаліях на папському дворі. При цьому, її сексуальними партнерами були його святость папа та його сини, тобто брати Лукреції. З першим шлюбом Лукреції не підфартило, тоді сам папашка розірвав її шлюб. Другим її чоловіком був дуже багатий сеньйор Іоанн Сфорц. Весілля, як завжди, закінчилося колективною оргією, в якій папа приймав участь разом з дочкою. (Все життя цього папи, в тому числі і надані епізоди щохвилини описані його особистим церемоніймейстером - єпископом Йоганом Бурхартом). Але Лукреція і після другого одруження полюбляла сексуальні ігри саме з папою та своїми братами. Ці ігри, інколи, навіть проходили безпосередньо на святих колегіях. Отакої.

На жаль, описувати подвиги далі Християнських отців не вистачить паперу. Що ми бачимо зараз у ХХ-ХХІ столітті. Та ж сама розпуста, педофілія, содомія і відмивання наркогрошей, що там ще... А в наших, cхідних юдо-християнських отців - горілочка, дівчатка та постійні “розборки” за гроші...

То що ж зробили юдейські диверсанти під проводом левітів з ученням Ісуса:

- У християнських церквах запровадили ідолізований культ мертвого,

розіп’ятого бога. А чим може допомогти мертвий, розіп’ятий бог?

- Назвали Ісуса Господом Богом, про що ні він, ні його справжні учні ніколи не

говорили;

- Об’єднали Тору в одну Біблію з відкидаючими її Євангелієми;

- Обряд водного хрещення (очищення) профанували до бризкання на немовлят водою;

- Обряд вогняного хрещення (посвящення) відкинили взагалі;

- Винищили всі містичні Знання, обізвавши сатанізмом будь-які вправи з тонкими енергіями матеріального світу.

- Вихолостили з Євангелій пояснення всіх відичних містичних обрядів, у тому числі і древніх відичних обрядів зцілення.

- Ввели у церковний догмат постулат про первородний гріх. А як може сьогодні нормальна людина сприймати народження своєї дитини за гріховність?

- Навіяли брехню, що смерть Ісуса є спокутною жертвою за первородний гріх, яку вимагав жорстокий Бог;

- З катування Ісуса створили ряд сатанінських обрядів-свят, в т.ч. і обряду вкушання крові та тіла Ісуса, і таким чином профанували День пам’яті за закатованим Спасом-Учителем;

- З метою прив’язки Душі людини до фізичного тіла після смерті, ввели обряд захоронення небіжчиків, а не спалювання мертвих тіл, що створює проблеми Душам людей для наступного втілення (інкарнації);

- Підсунули гоям юдейське свято Песах - пасхи.