Порівняльна характеристика методів трансфертного ціноутворення

Етапи формування чинників механізму трансфертного ціноутворення в банківських установах

Період Ч И Н Н И К И
Зовнішні Внутрішні, у тому числі:
інституціональні стратегічні
1 етап (1991 – 1995 рр.) Низький рівень конкурентної боротьби; недостатність законо-давчого регулювання; високі темпи інфляції Лінійно-функціональні організаційні структури; низький рівень децентралізації управління; незначна диверсифікованість продуктів та послуг; просте програмне забезпечення Максимізація поточного прибутку
2 етап (1996 – 1999 рр.) Низький рівень конкурентної боротьби; посилення законодавчого регулювання; зниження темпів інфляції; кризові явища в 1998 р. Ускладнення організаційних структур, розвиток філійної мережі, підвищення децентралізації управління, збільшення рівня диверсифікованості продуктів та послуг, покращання програмного забезпечення; створення казначейств Забезпечення виживання
3 етап (2000 – 2003 рр.) Посилення конкурентної боротьби та зако-нодавчого регулю-вання; покращання економічної ситуації Подальший розвиток тенденцій попереднього етапу; впровадження трансфертних цін Завоювання ринкової частки
4 етап (2004 – І-е півріччя 2008 рр.) Подальший розвиток конкурентної боротьби; лібералізація банківського ринку; активне використання зовнішніх запозичень при формуванні фінансових ресурсів Ускладнення організаційних структур, розвиток філійної мережі, збільшення рівня диверсифікованості продуктів та послуг, покращання програмного забезпечення; впровадження технологій іноземних банків; підвищення централізації управління; стрімке зростання кількості дочірніх установ міжнародних банківських груп Максимізація частки ринку
5 етап (ІІ-ге півріччя 2008р. – сьогодення) Вплив світової фінан-сової кризи; недос-конале регулювання діяльності банків Зменшується кількість філій; ство-рюються передумови для розвитку процесів реорганізації банків (злиття, поглинання чи ліквідації) Забезпечення виживання, збереження фінансової стійкості

 

Додаток Ж

Порівняльна характеристика методів трансфертного ціноутворення

Назва методу Характерні риси Переваги Недоліки
Метод експертних оцінок Полягає в адміністративному визначенні трансфертної ціни вищим керівництвом або менеджментом банку Застосування даного методу економічно обґрунтовується і реалізовується з урахуванням цілей підрозділів, що сприяє максимізації прибутку в банку в цілому Даний підхід може ефективно запроваджуватися лише за умови високої професійної кваліфікації керівників структурних підрозділів банку. В даному випадку прибутковість філії може залежати від уміння її керівника проводити переговори з керівником філії-постачальника.
Ринкові методи В якості трансфертних цін приймаються ціни на відповідні ресурси на зовнішньому ринку За наявності ефективного грошового ринку та можливості вільного здійснення транзакцій відповідними підрозділами на зовнішньому ринку, які є достатньо адекватними На практиці одночасне виконання зазначених умов є малоймовірним, крім того у підрозділів банку можуть існувати адміністративні або технологічні обмеження для здійснення операцій на зовнішньому ринку; 2.Необхідно визначити сектор фінансового ринку, параметри якого приймаються в якості трансфертної ціни ресурсів. Навіть якщо цей ринок є ефективним і виявляє ознаки конкуренції, на ньому можливі коливання процентних ставок, що ускладнює процес трансфертного ціноутворення.
Метод середньозваженої вартості Передбачає зрівняння всіх зовнішніх джерел залучення фінансових ресурсів. Його рекомендується використовувати для аналізу фактично отриманого банком прибутку. Простота у застосуванні, можливість мотивації підрозділів, що залучають ресурси. Не дозволяє управляти спредом та оцінювати ефективність пасивів
Метод загального фонду засобів Передбачає єдність трансфертної ціни для центрів-залучення і розміщення засобів. Простота в реалізації, так я к не потребує систематичного підходу до оцінки ризиків, незбалансованості активів іпасивів у рамках методу. Не дозволяє оцінити ефективність діяльності підрозділів, що беруть участь в активних операціях. Крім того, купівля чи продаж ресурсів за однією ціною не сприяє мотивації менеджерів підрозділів. При цьому вирівнювання диспропорцій і оплаті праці за рахунок встановлення коефіцієнтів преміювання по підрозділах не забезпечує оптимально управління, так як трансфертне ціноутворення не реалізує свої основні функції – управління ризиками і оцінку рентабельності підрозділів.
Метод, що базується на розподілі фондів засобів Передбачає диференціювання трансфертної ціни, що базується на принципі розподілу фондів засобів. Використання даного підходу наближає банк до золотого правила ліквідності, коли поточні пасиви вкладаються в поточні активи, а строкові активи фінансуються за рахунок строкових зобов’язань. Дозволяє управляти не лише ринковими ризиками, але і зобов’язаннями, а також проводити оцінку діяльності підрозділів. Складний у застосуванні , потребує збільшення аналітичного апарату банку.
Метод покриття витрат Встановлення трансфертної ціни ресурсів, виходячи з операційних витрат на залучення ресурсів плюс мінімально допустима маржа. Стимулює залучення коштів без врахування потреб банку в певний момент часу. Неприйнятний у індивідуальному і дрібносерійному виробництві Застосування для періодично повторюваних затрат Успішність застосування залежить від складу та якості нормативної бази Неможливість встановити норми щодо окремих видів затрат
Метод середньозважених граничних витрат Дозволяє оцінити затрати як на залучені фонди, так і на власні засоби банку. Гранична вартість залучення капіталу відображає відносну вартість різних фондів і дозволяє визначити дорогі і дешеві джерела фінансування. Складність визначення граничної вартості пасивів і реалізація прогнозу не операційних витрат банку.