Практичне заняття, методика його підготовки і проведення

Однією із найпоширеніших форм організації навчально­го процесу у вищій школі є практичні заняття (практикуми).

Практичне (грец. prakticos – діяльний) заняття – форма навчаль­ного заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студен­тами окремих теоретичних положень, навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індиві­дуальне виконання відповідно до сформульованих завдань.

Часто практичними заняттями називають заняття із вв'язування задач з вищої математики, теоретичної механіки, фізики, опору матеріалів, з нарисної геометрії; вправи на побудову схем, графіків, діаграм, а також вико­нання розрахуй ново-графічних робіт із спеціальних дис­циплін. Вивчення іноземних мов також проводять у формі практичних занять: вправи на читання, переклад, аудіювання, розмовне мовлення. Ці заняття відрізняються від занять з інших дисциплін лише методикою викладання. Основними функціями практичних занять (за І. Кобиляцьким) є:

– поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекці­ях і в процесі самостійної роботи;

– формування інтелектуальних умінь та навичок пла­нування, аналізу і узагальнень, опанування діючою техні­кою, вироблення навичок управління і користування нею;

– накопичення первинного досвіду організації вироб­ництва та технікою управління ним;

– оволодіння початковими навичками керівництва пра­цівниками на виробництві;

– формування вміння аналізувати і оцінювати еконо­мічну ефективність виробництва;

– оволодіння науковим апаратом роботи з джерелами;

– формування вміння робити соціологічні оцінки тощо.

Практичні заняття проводяться у навчальному закладі або в закладах, де студенти проходять практику, і мають на меті навчити їх розв'язувати специфічні завдання за спеціальністю, а також в аудиторіях або в навчальних ла­бораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. На молодших кур­сах практичні заняття мають систематичний характер і проводяться регулярно через 2-3 лекції, логічно продов­жуючи почату на лекціях роботу. Однак на лекції можли­во лише в загальних рисах показати підхід до розв'язання задачі, виконання розрахунків, конструювання об'єктів. Повне розкриття науково-теоретичних принципів здій­снюється на практичних заняттях.

Практичні заняття (вправи) у вузькому значенні найчас­тіше застосовують на першому і другому курсах, рідше – на старших курсах, оскільки в них багато шкільних елементів, від чого вища школа звільняє навчальний процес, впрова­джуючи форми навчальної роботи, які вимагають більшої самостійності (проектування, семінари дослідницького характеру тощо).

Деякі викладачі вищої школи вважають, що практичні заняття не поповнюють знань студентів, а зосереджують увагу насамперед на виробленні певних навичок, на оволо­дінні методикою роботи. Однак досвід переконує, що правильно сплановані практичні заняття мають важливе та освітнє значення. Якщо викладач володіє широким науковим світоглядом, чітко дотримується певних наукових принципів, здатний зацікавити студентів, роз­крити наукове та практичне значення дисципліни, показа­ти завдання і перспективи її розвитку, то саме на практич­них заняттях відбувається процес формування фахівців.

Кількість студентів у групі на практичному занятті не має перевищувати половини академічної групи. На мистецько-творчих спеціальностях практичні заняття з фахо­вих навчальних дисциплін проводяться із двома- трьома студентами або з одним студентом. Кількісний склад на­вчальних груп у таких випадках визначається навчальною програмою дисципліни або рішенням керівника вищого навчального закладу.

Практичні роботи, які проводять у вищому навчаль­ному закладі, науковці (Б.Мокін, В.Пап'єв, О.Мокін) поділяють на такі групи:

1. Ознайомчі практичні (лабораторні) роботи. Передба­чають вони формування вмінь і навичок користування приладами, пристроями, необхідними для виконання різ­них видів практичних робіт.

2. Підтверджуючі практичні роботи. Виконуючи їх, студент отримує підтвердження правильності викладених на лекціях теоретичних знань.

3. Частково-пошукові практичні заняття. На таких за­няттях студенти мають більше можливостей для творчої роботи. У методичних вказівках до такої роботи вказана лише мета, наявне лабораторне обладнання, порядок його взаємодії, а також план досліджень та орієнтовний перелік питань. Деталізацію плану дослідження і визначення пов­ного переліку питань, які необхідно дослідити, виконує сам студент.

4. Дослідні практичні роботи. У таких роботах студен­там задають лише мету дослідження; усі інші етапи її вико­нання вони планують самі. Цей вид доручають бригадам під керівництвом студентів з яскраво вираженими творчими здібностями. За такого виду роботи студенти витрачають ба­гато часу на підготовку теоретичних та експериментальних Досліджень, що передбачає відповідне оцінювання.

Практичні заняття значною мірою забезпечують відпрацювання умінь і навичок прийняття практичних рішень в реальних умовах виробництва, що ґрунтуються на теоретичній основі, розвивають логічне мислення, вміння аналізувати явища, узагальнювати факти, сприяють регулярній і планомірній самостійній роботі у процесі вивчен­ня певного курсу.

Підготовка до практичних занять. Практичне заняття спрямоване передусім на поглиблення і розширення знань, здобутих на лекціях, або з першоджерел чи різних видів посібників, а також на оволодіння методикою роботи з науковим матеріалом і найтиповішими для певної дис­ципліни практичними навичками, що вимагає чіткого продуманого планування.

Планування практичних занять ґрунтується на на­вчальних планах і програмах, в яких передбачено графік навчального процесу, що забезпечує наступність, система­тичність і послідовність навчання; перелік навчальних дисциплін та їх розподіл в часі і формах занять; перелік питань змісту курсу, час, що відводиться на виконання усіх видів занять; форми і терміни звітності студентів.

Робочий план практичного заняття – це частина робо­чого плану курсу, що складається спільно викладачами лекційного курсу і практичних занять. Як правило, план обговорюється на засіданні кафедри; зазвичай він є загаль­ним для всіх викладачів кафедри і відповідає основним на­уковим ідеям і загальній спрямованості лекційного курсу. Методика практичних занять може бути різною залеж­но від досвіду і методичних концепцій викладача. Важли­во, щоб вона активізувала навчально-пізнавальну діяль­ність студентів, сприяла формуванню навичок і умінь, по­глибленню знань з курсу. Усе це передбачає продуману підготовку до практичної роботи викладача. Йдеться про перегляд програми, підручника, посібників, інструкцій і методичних розробок з теми практичної роботи, що дає змогу викладачеві внести в роботу елементи нового, уточ­нити зміст звіту і контрольних запитань, перевірити готов­ність приладів, установок і матеріалів, необхідних для практичної роботи, а також готовність лаборантів та іншо­го обслуговуючого персоналу.

Проведення практичного заняття ґрунтується на по­передньо підготовленому методичному матеріалі – тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами теоретич­ними положеннями, завданнях різної складності для розв'язування їх студентами на занятті та необхідних дидактичних засобів. Підготовка до занять здійснюється за рахунок часу, відведеного на самостійну роботу студента-Особливо важливо, щоб студент усвідомив тему і завдання роботи, від чого залежить ступінь зацікавленості нею.

Важливою для успішного проведення практичних за­нять є підготовка інструкцій, методичних розробок. Інс­трукція як правило, містить номер роботи та її назву, ме­ту роботи, короткі теоретичні відомості; опис установки і методику експерименту, робоче завдання (план виконан­ня роботи, методик, оброблення даних); контрольні запи­тання, список рекомендованої літератури. Однак такі інструкції надто спрощують роботу студента. Тому необ­хідно розробляти такі інструкції, які б сприяли форму­ванню самостійності студента, звичайно під керівниц­твом викладача.

На початку кожного практичного заняття доцільно де­кілька хвилин відводити для перевірки готовності студен­тів до роботи.

Тематика і плани проведення практичних занять із переліком рекомендованої літератури заздалегідь дово­дяться до відома студентів. Студенти згідно з тематичним планом самостійно опрацьовують лекційний матеріал, рекомендовану літературу. За потреби – готують необхід­ні дидактичні матеріали і виконують домашні завдання.

Попередня підготовка передбачає також інструктивні роботи (вступні заняття), на яких вивчають устаткування лабораторії чи майстерні і правила безпеки. Під час таких занять необхідно домогтися засвоєння студентами всіх пра­вил поведінки у цих приміщеннях, користування устатку­ванням і суворого дотримання їх у практичній роботі.

Методика проведення практичного заняття. Єдиної, методики проведення практичних занять не існує, кожен навчальний заклад використовує власні розробки. Однак основних положень дотримуються всі. Проводять прак­тичне заняття переважно у такій послідовності: вступне слово викладача, пояснення незрозумілих студентам пи­тань, запланована практична частина, завершальне слово викладача.

Для кожного заняття надзвичайно важливою є вступна частина. Чим вона динамічніша, тим швидше студенти на­лаштуються на сприйняття нової дисципліни і будуть готові до творчої роботи. Важливе нагадування основних ви­лог, правил на занятті, оголошення завдання на наступне заняття з короткою аргументацією. Це слід робити з огляду на те, що на початку заняття студенти уважніші й сконцентрованіші.

Викладач нагадує студентам мету і завдання заняття, визначає форми роботи на занятті, час на проведення окремих видів роботи, тобто надає заняттю конструктивно прагматичного характеру, зацікавлює аудиторію.

Іноді практичні заняття починають з короткого уза­гальнення найголовніших науково-теоретичних поло­жень, які повинні слугувати висхідним моментом в роботі студентів. Найчастіше це робить викладач, оскільки виз­начити найважливіше, точно сформулювати науково-тео­ретичні положення або охарактеризувати методи роботи студенту не завжди вдається. Однак деколи таке узагаль­нення доручають робити студентам, заздалегідь попере­дивши їх про це.

Після узагальнення викладач повинен дати відповіді на окремі теоретичні запитання, які виникли в студентів у процесі підготовки до заняття. Важливо, щоб цей процес не затягнувся. Викладач у такому разі може також запро­понувати студентам звернутися до підручника, навчально­го посібника, перенести пояснення на консультацію. Дії викладача залежать від складності питання, наявності лі­тератури.

Після висвітлення теорії питання переходять до власне, практичного заняття. Зазвичай з кожної теми лекційного курсу на практичні заняття виносять індивідуалізовані те­ми комплексного характеру, які, з одного боку, дають змогу студенту ширше застосувати здобуті знання, а з іншого - підготуватися до самостійного виконання домашнього зав­дання. Для викладача такі комплексні завдання слугують також способом перевірки рівня засвоєння навчального ма­теріалу студентами.

Однак, індивідуалізуючи завдання, викладач має вста­новити певний середній рівень, який би відповідав завдан­ням вищої школи і безперервно від заняття до заняття в мі­ру педагогічної доцільності зростав. При цьому студент по­винен відчувати крок за кроком підвищення рівня своєї підготовки. В іншому разі практичні заняття будуть йому нецікавими. Індивідуалізуючи завдання, необхідно збері­гати цілісність системи практичних занять, їхній взає­мозв'язок і послідовність, розглядати їх як єдине ціле, під­порядковане змісту лекцій. Кожне заняття має являти со­бою тематично завершену ланку навчальної програми.

Враховуючи, що на підведення підсумків заняття по­трібно 3-5 хвилин, викладач може заздалегідь спланувати час на розгляд кожного питання, проблемних завдань, вправ, ситуацій, тобто дотримуватися регламенту, що дис­циплінує студентів, привчає до економії часу. Відсутність парламенту руйнує схему заняття, призводить до втрати логіки, взаємозв'язків.

Практичні заняття мають бути різноманітними. Якщо студенти зрозуміють, що всі їх навчальні можливості ви­черпані, то різко знизиться рівень мотивації. Необхідно організовувати практичні заняття так, щоб студенти від­чували зростання складності завдань, що зумовлювало б позитивні емоції від власного успіху в навчанні, сприяло б творчості, пошукам.

Важливе значення в процесі практичних робіт мають індивідуальний підхід і продуктивне педагогічне спілку­вання. Студенти повинні отримати можливість розкрити і виявити свої здібності, свій потенціал. Тому при розроб­ленні завдань і плану практичного заняття слід враховува­ти рівень підготовки та інтереси кожного студента групи, виступаючи в ролі консультанта, не пригнічувати само­стійності та ініціативи студентів.

У процесі підготовки і проведення практичного занят­тя виділяють (В.Литвинюк) п'ять етапів.

На першому етапі викладач відповідає на запитання, які виникли у студентів у процесі виконання їх індивідуаль­них домашніх завдань. Іноді на запитання відповідають спе­ціально організовані групи студентів. Відтак усі студенти здають свої домашні завдання, їх перевірка здійснюється у такий спосіб: викликаним до дошки двом-трьом студентам пропонується виписати з домашнього завдання певну розв'язану задачу чи приклад. Студент протягом 5-7 хви­лин характеризує основні моменти. Це привчає студентів до чіткості і послідовності відповіді. Допущені помилки зразу ж виправляють. Інші студенти у цей час розв'язують запро­поновані викладачем нові задачі.

Другий етап – перевірка теорії. Студенти пишуть не­велику контрольну роботу тривалістю 8-10 хвилин. Оцін­ка за неї оголошується на наступному занятті. Проводять­ся також опитування з формулювання означень і теорем.

На третьому етапі викладач оголошує тему нового за­няття, його мету і значення в курсі. Перша задача, яку Розв'язують з цієї теми, є типовою і розглядається як прик­лад. Після аналізу задачі до дошки викликають студентів. Мета даного етапу полягає в тому, щоб навчити студентів тематичного методу розв'язування задач з теми, переконатися, що більшість студентів тему засвоїли. Відповіді студентів, які працюють біля дошки, слід оцінювати.

Четвертий етап триває 2-4 хвилини. Це оголошення домашнього завдання: тема практичного заняття з детальним планом. Індивідуальне домашнє завдання складається з двох частин: перша – задачі з вивченої теми, обсяг яких не перевищує 70% від розв'язаних в аудиторії, друга – пе­ревірка домашнього завдання іншого студента з поперед­ньої теми з метою повторення вивченого.

П'ятий етап є завершенням практичного заняття. На цьому етапі викладач дає самостійну роботу з вивченої те­ми. Під час написання самостійної роботи можливі бесіди студентів між собою. Викладач виступає в ролі консуль­танта.

Активність студентів на практичних заняттях зростає за умови, що їхня діяльність здійснюється в процесі пошу­ку шляхів додаткового засвоєння теоретичних знань. У них формуються практичні навички і уміння в галузі вирі­шення прикладних завдань, побудови схем, графіків, креслень, виконання розрахунково-графічних завдань, закріплюються і вдосконалюються вже наявні уміння, розвивається здатність самостійно використовувати весь багаж знань для вдосконалення певних дій тощо.

У навчальному процесі використовують дві форми про­ведення практичних робіт:

– фронтальна, за якої після викладення на лекції тео­рії всі студенти групи виконують одночасно одну практич­ну роботу на однаковому обладнанні; у такому разі наяв­ний єдиний план і однакова послідовність дій для всіх сту­дентів групи;

– індивідуальна, за якої студенти групи, поділені на бригади, виконують різні за тематикою, змістом і планом практичні роботи. До такої форми вдаються за відсутності належної матеріальної бази для реалізації фронтальної ро­боти студентів.

Обидві форми проведення практичних занять мають переваги і недоліки. До переваг фронтальної форми прове­дення практичних занять науковці (Е.Мокін, В.Пап'єв, О.Мокін) відносять:

– безпосередній зв'язок з вивченим навчальним ма­теріалом, що сприяє формуванню практичних умінь і на­вичок; реалізується принцип систематичності і послі­довності;

– сприятливі умови роботи викладача: фронтальний інструктаж перед роботою і в процесі її виконання; підго­товка навчально-матеріальної бази, контроль за перебігом роботи, перевірка її результатів, можливість обговорення результатів роботи групи на даному чи наступному занятті.

До недоліків фронтальної форми проведення практич­них робіт ці вчені відносять:

– просте обладнання (придбання складного устаткуван­ня, тобто 25-30 однотипних комплексів для одноразового використання в групі є недоцільним економічно, а також створює складнощі щодо їхнього розміщення в лабораторії);

– можливість виникнення психологічного диском­форту У студентів в разі, якщо з якихось причин перед практичним заняттям не відбулася начитка теоретичного матеріалу.

Єдиною перевагою індивідуального практикуму є можливість використання складного сучасного обладнан­ня, яке вищий навчальний заклад має в одному екземпля­рі, а основним недоліком є те, що деякі практичні роботи студенти повинні виконувати тоді, коли їм з тематики цих робіт ще не було подано теоретичного матеріалу і його по­трібно вивчити самостійно.

Отже, фронтальну форму проведення практичного за­няття можна використовувати для робіт ознайомчого чи пізнавального характеру, а для більш складних практич­них робіт, які потребують значних витрат часу і викорис­тання дорогого обладнання, доцільно проводити практичні роботи у формі індивідуального практикуму циклічного ха­рактеру, за якого студенти працюють на одному і тому ж об­ладнанні бригадами за графіком, що дає змогу виконати усі заплановані роботи, передбачені навчальною програмою.

На практичних заняттях студентам слід дотримувати­ся принципу максимальної самостійності. Вони повинні самостійно виконати роботу, оформити протокол і дати ін­терпретацію результатів. Звичайно, при виникненні суттє­вих труднощів у процесі роботи студенти можуть консультуватися у викладача.

Оцінки, отримані за окремі практичні заняття, викла­дач враховує при виставленні підсумкової оцінки з на­вчальної дисципліни. Оцінювання роботи студентів у про­цесі заняття сприяє контролю та активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Кожне заняття доцільно закінчувати коротким виснов­ком і рекомендаціями викладача щодо подальшої роботи. У такому разі практичні заняття разом з лекціями сприятимуть створенню перспективи в роботі студентів.

Важливе значення для практичних занять має використання активних методів навчання: неімітаційних (дискусії, екскурсії, виїзні заняття), імітаційних неігрових (аналіз конкретних ситуацій, вирішення виробничих завдань, розбір документації, дії за інструкцією), імітацій­них ділових, рольових ігор, ігрового проектування.

Ефективність практичного заняття значною мірою за­лежить від вміння викладача володіти увагою студентів, впроваджувати елементи змагальності між ними, здійсню­вати диференційований підхід при підборі груп для спіль­ної діяльності на практичних заняттях, забезпечувати пряме керівництво (планування, спеціальне конструюван­ня завдань, контроль) і опосередковане (вплив на мотиви, установки, цілі студента).