ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ОБЛАСТІ

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми.Закарпаття – це незабутній край з мальовничими пейзажами, які приваблюють туристів і відпочиваючих не тільки з різних куточків України, а й з усього світу. Це край з всесвітньо відомими мінеральними джерелами, край садівництва і виноградарства. Це одне з небагатьох унікальних місць, які завжди цікаві. Взимку Закарпаття приваблює гірськолижними курортами, термальними водами, зимовими базами відпочинку, а в інші сезони – своїми зеленими лісами, чистим повітрям, мінеральними джерелами, надзвичайно величною красою Карпатських гір, долин і привітністю закарпатських людей. Своєрідна краса природи, м'який клімат, курорти й архітектурні пам'ятники, чудові літні і зимові маршрути, зручні шляхи сполучення – усе це зробило область краєм масового туризму. Щорічно область відвідує багато іноземних туристів. Закарпатська область має розвинуту промисловість, сільське і лісове господарство. Далеко за межами області відомі закарпатські вина, мінеральні води, продукція лісової і деревообробної промисловості, художні вироби з дерева та інше. Саме це і є причиною, чому для аналізу була вибрана саме ця область. Це одне з небагатьох унікальних місць, які цікаві для туристів у всі сезони.

Теоретичною основою дослідження слугували роботи українських вчених – Л.Г. Агафонової, О.Є. Агафонова, В.М. Антосяк, Я.О. Довганич, Ю.М. Павлей, Габчак Н.

Мета роботи –всебічне дослідження ресурсного потенціалу та перспектив (пріоритетів) в Закарпатській області.

Для досягнення мети роботи і розкриття теми необхідно виконати такі завдання:

- дати загальний характер досліджувального об’єкту;

- описати природні ресурси та кліматичні умови досліджуваного регіону;

- дослідити історико-культурну спадщину краю;

- проаналізувати сучасний розвиток туризму на Закарпатті та визначити його перспективи.

Об’єкт дослідження – туристично-рекреаційний потенціал Закарпатської області.

Методи дослідження: літературно-аналітичний (опрацювання різних інформаційних джерел); системний, графічний (для наочності викладення матеріалу) та інші.

В роботі були використанірізноманітні друковані джерела, зокрема, монографії, підручники, матеріали періодичних видань та інтернет-ресурси Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, інтернет-джерела.

Структура роботи.Робота складається із вступу, 9 розділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 12 найменуваннь. Загальний обсяг роботи становить 38 сторінок, в роботі міститься 3 рисунки.

РОЗДІЛ 1.

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ОБЛАСТІ

Закарпатська область – область на південному заході України в межах західної частини Українських Карпат та Закарпатської низовини. На півночі межує з Львівською, на сході з Івано-Франківською областями України. На півдні межує з Румунією, на південному заході з Угорщиною, на заході зі Словаччиною, на північному заході з Польщею. Обласний центр – Ужгород. Територія області становить 12,777 тис. км². Близько 80% території області становлять Карпатські гори. Гора Говерла досягає висоти 2 061 м, будучи найвищою точкою області і України. На території області налічується 9 429 річок і потоків. Найбільшою з них є Тиса, ліва притока Дунаю, утворюється зі злиттям Білої і Чорної Тиси. В області знаходиться 137 природних озера, в основному льодовикового походження, найбільшим і глибоким є озеро Синевир. Традиційно вважається, що географічний центр Європи знаходиться на території Закарпаття поблизу селища Ділове Рахівського району (хоча ця точка зору нині оскаржується). Клімат помірно-континентальний з короткою, м'якою зимою на рівнині, з більш тривалої, холодної в середньогір'ї, і теплим літом на рівнині, коротким прохолодним в середньогір'ї. Кількість опадів змінюється від 640 мм (на рівнині) до 1400 мм (в горах) в рік.

РОЗДІЛ 2.

ПРИРОДНІ УМОВИ (ЗАГАЛЬНА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА СТРУКТУРА)

Рельєф

Закарпаття охоплює дві різні географічні країни – Потиську низовину (її тепер називають також Закарпатською низовиною) та частину Східних Карпат. Потиська низовина обіймає 15% Закарпаття і становить собою алювіяльну, легко хвилясту, часто підмоклу рівнину, з острівними вулканічними горами. Разом з підгір'ям Карпат це найбагатша частина Закарпаття завдяки корисному рельєфу і кліматичним умовам та найкращим на Закарпатті ґрунтам. Карпати мають на території Закарпаття типову для Східних Карпат смугову будову, що полягає в чергуванні повздовжніх високих гірських смуг з нижчими повздовжніми заглибинами. На Закарпаття вони виступають в напрямі з півдня на північ: вулканічні Українські Карпати разом з підгір'ям, відділені вузькою внутрішньою Карпатською долиною і Мармароською улоговиною від високого Полонинського Бескиду, в свою чергу відділеного Середньо-Карпатською улоговиною від розкиненої на півночі високої смуги Середнього Бескиду, Високого Бескиду і Ґорґанів [3]. Найбільше на схід висунену частину Закарпаття займають Гуцульські Альпи. Ці повздовжні смуги перетинають поперечні притоки Тиси і сполучають усю країну в одне ціле. Західне Закарпаття (Пряшівщина) входить здебільша до складу Низького і Західного Бескиду.

Кліматичні особливості

Клімат Закарпаття помірно-континентальний; завдяки Карпатам, що охороняють Закарпаття з півночі, він тепліший від інших частин України, розташованих в такій самій географічній широті. Клімат зокрема сприятливий на низовині й підгір'ї та дозволяє вирощування садів і винограду, і навіть деяких субтропічних рослин (температура Ужгорода на висоті 132 м: в січні – 3,1°С; в липні +20,1 °C; 770 мм опадів); в горах клімат змінюється залежно від висоти (наприклад, Ясіня на висоті 652 м – в січні – 7,7°С, в липні +16,9 °C, 1 030 мм опадів). Ще більше впливає висота на рослинність, яка поділяється на ряд смуг: лісостеп, рослинність на низовині, підгірська смуга до 400 м, нижча і вища смуга лісів та смуга полонин із субальпійською рослинністю.

Флора та фауна

Ліси, які є найбільшим багатством краю, займають понад 50 % території, різноманітні за породним складом залежно від вертикальної поясності. На низовині ростуть дубово-грабові ліси, у передгір'ях – дубові і дубово-букові, у горах на висоті від 800-1000 м над рівнем моря букові, хвойні (ялиця біла, ялина) – на висоті до 1300-1500 метрів. Довершують ландшафт субальпійські та альпійські луки – полонини [4].

В області взято на облік понад 2 тисячі видів флори, що відповідає 50 % до загальної чисельності видів України. З них 237 видів флори занесені до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, 22 види флори занесені до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). Усього видів рослин занесених до Червоної книги України – 263 екземляри, у тому числі 214 видів судинних рослин, 19 видів грибів, 7 видів водоростей, 23 види лишайників, а рослинних угруповань занесених до Зеленої книги України –27. Найбільше різноманіття червонокнижних видів рослин зосереджено у басейні річки Тиса, де за даними наукових досліджень на облік взято 145 видів судинних рослин.

Загальна кількість видів тваринного світу в області становить понад 30 тис. видів фауни. На території області поширені як безхребетні, так і хребетні тварини. Серед безхребетних є представники понад 20 типів організмів, з яких більшість –найпростіші. Близько 400 видів хребетних тварин, ссавців – 80 видів, птахів – 287 видів, з яких 197 гніздуючих, 10 видів плазунів, 16 земноводних, 60 риб, 100 молюсків. Найпоширеніші види на Закарпатті: кріт, лисиця, вовк, заєць, білка, горностай, лісова куниця, дикий кабан, козуля, олень благородний. Із рідкісних видів слід відмітити лосося дунайського, стерлядь, пугача, беркута, завитушку альпійську, рись, видру. Зникаючі види – сичик-горобець, волохатий сич, кажани: великий та малий підковоноси, нічниці Бехштейна, ставкова, Наттерера, триколірна та інші. Збільшилась чисельність видів тваринного світу, занесених до Червоної книги України: глухаря, кота лісового, лелеки чорного та ведмедя бурого. У гніздовій орнітофауні з'явилися нові види – чернь чубата та білоока. Стабільним є стан популяції саламандри плямистої. У низинних районах у системі меліоративних каналів зберігся реліктовий вид риб – умбра Крамера.

Ландшафтна структура

Будь-який ландшафт має свою індивідуальну морфологічну структуру, яка не повторюється в інших ландшафтах. Під структурою ландшафту розуміють склад його упорядкованих морфологічних частин – фацій, урочищ і місцевостей, які взаємопов'язані між собою і утворюють характерний вид (вигляд, фізіономію, обличчя) ландшафту. Принципова відмінність природного ландшафту від морфологічних частин полягає в тому, що перший утворений під впливом ендогенних сил, а другий – екзогенних.

Розміщення на території Закарпатської області двох тектонічних структур зумовило поділ її на гірську і рівнинну частини. Майже 80% площі області займають Карпатські гори і лише 20% – Закарпатська (Притисинська) низовина.

В межах області знаходиться частина Українських Карпат, які в свою чергу входять у Карпатську гірську систему, що лежить на території шести країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний – круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою, складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір четвертинного зледеніння [8].

Карпати простягаються у вигляді поздовжніх ланцюгів хребтів та міжгірних долин. Хребти асиметричні: північно-східні схили круті, а південно-західні – пологі. Середня висота хребтів – від 700 до 1 500 м. Жодна з вершин не досягає снігової лінії.

Найвищим в Українських Карпатах є центральне пасмо гір, яке утворене Полонинським хребтом, масивами Свидовець і Чорногора. Полонинський хребет тягнеться від р. Уж та її притоки Уличка до р. Тересва. В цьому напрямі його висота змінюється від 1 200 до 1 500 м і вище. Хребет порізаний долинами річок Латориця і Ріка на окремі масиви (полонини) – Рівна, Боржава, Красна. Над вирівненою поверхнею полонин підносяться окремі конусовидні вершини гір, сполучені між собою гострими гребенями.

Найвищі з них – Рівна або Руна (1 479 м), Стій (1 677 м), Менчул (1 501 м) та ін. Полонинський хребет в минулому був основним вододілом карпатських рік, але поступово притоки Тиси – Латориця, Теребля, Ріка, Тересва – "перепиляли" його і захопили верхів'я приток Дністра. На схилах гірських хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою.

На південному схилі полонини Красної між Тереблею і Тересвою знаходяться пасма стрімчаків. Це – ізольовані скелясті групи з гострими вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м). Вони складені вапняками і височать серед молодших за віком, але зруйнованих ерозією мергелів і пісковиків. Утворились стрімчаки в зоні тектонічного розлому. Продовженням Полонинського хребта на сході є масив Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму, їх називають плаї. У привершинній частині гір на схилах збереглися сліди четвертинного зледеніння. Тут поширені льодовикові форми рельєфу: цирки (чашоподібні заглиблення з крутими скелястими стінами і полого увігнутим днищем) і кари (напівзамкнені кріслоподібні заглиблення). В долинах збереглися морени з грубоуламкового матеріалу.

На південний схід від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить Чорногірський масив. Це – найвища частина Закарпаття й України. Чорногора найменше розчленована ерозією, має круті схили, на яких поширені льодовикові форми рельєфу.

Тут знаходяться і найвищі вершини Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

Південніше Свидовця і Чорногори лежать Рахівські гори, або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина – гора Піп Іван Мармароський (1936 м). Збереглися рештки льодовикових цирків, на схилах трапляються обвали, виникають зсуви.

На північ від Полонинського хребта лежить Верховинський хребет, який

р. Ріка розділяє на масиви Бескиди і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам'янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше.

Найвищі вершини – гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м). Бескиди лежать на північний захід від верхів'я р. Ріка і мають нижчі висоти (1000-1300 м), м'які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.

Верховинський хребет відділяє від Полонинського Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори – Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори.

Південно-західну частину області займає Закарпатська (Притисинська) низовина, яка є частиною Середньо-дунайської рівнини. Північна її межа починається від м. Ужгород і звивистою лінією пролягає через Середнє, Мукачеве, Сільце і Рокосів. Поверхня низовини в основному плоска (100-120 м над рівнем моря) із слабким нахилом з північного сходу на південний захід. Незначний спад поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях проходить процес заболочування; при сильних зливах і таненні снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою.

На фоні одноманітної рівнинної поверхні Закарпатської низовини на північний схід від м. Берегове піднімається Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м, а відносні – 65-250 м. Окремі ("острівні") вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградова (Чорна Гора висотою 565 м).

Отже, рельєф Закарпаття дуже різноманітний і має значний вплив на життєдіяльність людей.Схили гір вкриті цінними лісами, на вершинах є багато полонин, які служать пасовищами для худоби. В міжгірних долинах і на низовині, захищених від холодних вітрів, розкинулись найбільші поселення, сади, виноградники, поля. В Закарпатський області спостерігається ряд процесів, пов'язаних з рельєфом, які негативно відбиваються на умовах життя і діяльності людей. Це – селі, зсуви, осипи, обвали, площинна і лінійна ерозія. Водокам'яні і грязекам'яні селеві потоки виникають на схилах під час танення снігу в горах та злив, а також у невеликих гірських потоках, що у верхів'ях рік Уж і Боржава, та в ярах на передгір'ї Вулканічного хребта. Зсуви поширені в Ясинській і Верхньотисинській улоговинах, на масиві Свидовець і Полонинському хребті. Вони завдають значної шкоди шляхам сполучення і населеним пунктам.

Обвально-осипні процеси характерні для найвищої частини гір – Горганів, Свидовця і Чорногори. Вони особливо посилюються в місцях лісовирубок; відновлення лісового покриву тут стає неможливим. В Чорногірському і Свидовецькому масивах спостерігаються снігові лавини. Ерозійні процеси поширені в передгір'ях Вулканічного хребта і на схилах Полонинського і Свидовецького хребтів (вибоїни, яри). Посилення сучасних ерозійних, селевих, обвально-осипних, зсувних процесів викликане діяльністю людини: вирубуванням лісів, неправильною оранкою схилів тощо.

• ⇐ Назад
• 123
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• Далее ⇒