АКТ Кревської унії 14 СЕРПНЯ 1385 р.

Ми, Ягайло, Божою милістю великий князь литовський, Русі пан і спадкоємець уроджений, повідомляє всіх, кого слід і які листа побачать, про те, що нам повідомили з боку пресвітлої пані, Божою милістю королеви угорської, польської, далмацкий і т.д. шляхетні й поваги гідні мужі ксьондз Стефан, пробоща ханаденскій, Владислав, син Какаші з Каза, каштелян з Потоку, Владко, чашник краківський, Микола, каштелян завіховскій, і Крістіан, володар казімерскій.

Спершу тоді сказали, як освічений князь литовський Ягайло, надіслав своє урочисте посольство спершу до польських панів дворянам, а потім до її королівському величності.Ті ж посли, які були до королівського величності визначені, взяли з собою вірчі листи від головного і верховного посла, чудового князя Скиргайло, брата великого князя Ягайла, який з певних причин особисто перед її королівською величністю постати не зміг. Його посли, князь Борис і Ганко, віленський староста, які постали перед королевою угорської, так, викладаючи справу, говорили:

"Багато імператорів, королів та різних князів жадали вступити в постійні відносини кровного споріднення з тим же великим князем литовським, але Бог всемогутній зберіг це для особи вашого королівської величності. Тому, пресвітла пані, виконай це рятівне доручення, прийми великого князя Ягайла як сина і віддай йому в дружини любимо свою дочку Ядвігу, королеву Польщі. Віримо, що від цього союзу воздасться слава Богу, порятунок душам, шану людям і збільшення королівства. Але перед ніж те, про що мова, до завершення справи дійде, великий князь Ягайло з усіма своїми братами, ще не хрещеними, також з родичами, зі шляхтою, дворянами великими і меншими, в землях його живуть, хоче, бажає і прагне прийняти віру католицьку святої Римської церкви. Не могли цього отримати від нього, незважаючи на старанні намагання, безліч імператорів та різних князів, так як Бог всемогутній славу цю для вашого королівської величності зберіг.

Для підтвердження та сили цього, обіцяє великий князь Ягайло зібрати і віддати свої гроші для покриття витрат, які понесуть як Литва, так і Польща, якщо тільки королева угорська дочку свою, Ядвігу, королеву польську, шлюбом подружнім з ним з'єднає.Великий князь Ягайло обіцяє суму, домовлену між королевою угорської та герцогом Австрії, а саме двічі сто тисяч флоринів, зібрати і виплатити. Цей самий князь Ягайло обіцяє і ручається власними витратами і стараннями повернути королівству польському всі землі, будь-ким відірвані від нього і забрала. Цей же князь Ягайло обіцяє повернути первісну свободу всім християнам, особливо людям обох статей з землі польської, по праву війни захопленим і вигнанців, і таким чином, що кожен чи кожна зможуть відправитися куди захочуть. Нарешті, цей же великий князь Ягайло обіцяє землі свої литовські і російські на вічні часи до корони Королівства Польського приєднати.

Ми тому, зазначений великий князь литовський Ягайло, з вищевказаним заявою посольським, даним і оголошеним від нашого імені панам Королівства Польського допомогою згаданого Скиргайло, брата нашого коханого, як і із запевненнями, даними пресвітлої королеві Єлизаветі угорської, за допомогою посланих тією братом нашим уповноважених, у присутності послів пані королеви, як угорців, так і поляків, до нашого величності послів, разом з братами нашими, князями литовськими Скиргайло, Корибут, Вітовтом, Лінгвенем, а так само від імені інших братів наших, присутніх і не присутніх, погоджуємося і заявляємо це так названої пані королеві, як і згаданим панам Королівства польського, ті ж заяви польські наказали ми скріпити печатками нашими і братів наших, і це в усьому підтверджуємо ".

Дано в Креве, у понеділок, напередодні Вознесіння пресвітлої Діви Марії [14 серпня] на рік Господній 1385.

 

 

Любленська унія

(русский текст)

1 июля 1569 г.

Во имя Господне, аминь. Да будет вовеки памятно ниже описанное дело. Мы, прелаты и паны-рада, духовные и светские, князья, все чины Вел. кн. Лит. и земские послы, присутствующие с панами-радой, послами и всеми чинами королевства Польского на этом общем Люблинском сейме.

Объявляем этим нашим актом всем людям настоящего и будущего времени, до которых только он дойдет, что, имен постоянно в виду долг наш перед отечеством нашим Вел. кн. Лит., которого честь, достояние, общую пользу, а более всего внутреннюю и внешнюю безопасность мы обязаны упрочить и обеспечить, и принимая при этом во внимание и соблюдая достохвальные и для обоих народов весьма важные союз и единение, учиненные некогда предками нашими с тогдашними гражданами всей Короны Польской на вечные времена с общего письменного согласия обоих народов, скрепленные грамотами, печатями, присягою и честью обеих сторон и соблюдавшиеся ими немалое время с готовностью и постоянством и только впоследствии несколько ослабленные вследствие злых и исполненных зависти времен, всегда об этом мы и предки наши думали, нередко напоминали и просьбами склоняли своих монархов, как славной памяти Сигизмунда I Старого, так и ныне над обоими народами, польским и литовским, благополучно царствующего короля польского Сигизмунда II Августа, чтобы, по государеву и королевскому долгу своему, они, верховные и единые обоих народов государи, милостью и властью своею помогли нам привести в надлежащее исполнение наши общие договоры и другие права и привилегии, которые мы имеем на этот союз и единение с вельможами и землями Короны Польской еще от прадеда е. вел. и от времен короля Александра, соблаговолили ввести в свою колею то, что отошло от этого единения, собрав нас в одно место, общее с членами совета и прочими чинами Короны Польской, для исполнения именно этого похвального и для обоих народов полезного дела унии, как это ясно оговорено в бывших по настоящее время актах, конституциях, заявлениях и рецессах (совещаниях) сеймов.

А потому по милости Бога, который любит общение и единение и особенно печется о всех в мире королевствах, государствах и республиках, как равно и по милости государя нашего, ныне благополучно над нами царствующего, вышеупомянутого короля польского и пр. Сигизмунда II Августа, наконец, благодаря взаимным усиленным стараниям нам удалось достигнуть, что, съехавшись с чинами Короны сперва на сейм, созванный в Варшаве в 1563 г., а потом в Парчове в 1564 г., сделали немаловажный почин к исправлению как самого соединения, так и частью уже нарушенной унии, приходя к обоюдному соглашению сторон и утверждению принадлежащих ей статей.

Статьи эти по краткости времени и при других неотложных государственных нуждах обоих народов не могли быть в то время скреплены общим нашим и чинов Короны договором. А потому, пользуясь теперь более свободным временем и съехавшись 23 декабря минувшего 1568 г. в гор. Люблине на этот общий сейм, созванный е. к. вел. с согласия обоих советов, польского и литовского, и до сих пор безостановочно действовавший и продолжавшийся, мы учинили между собою ниже описанные трактаты и условия, которые по милости Божьей мирным и единодушным с обеих сторон соглашением и общим договором привели к концу и заключению, ни в чем не нарушая Варшавского рецесса (сеймового постановления) и других привилегий.

Да будет за это единому во Св. Троице Господу Богу вечная хвала; Божьего милостью государю и королю Сигизмунду II Августу - бессмертная благодарность; знаменитому же королевству Польскому и Вел. кн. Лит. — честь и слава вовеки.

 

Люблiнська унiя

(украинский текст)

1 липня 1569

В ім'я Господнє, амінь. Хай буде навіки пам'ятне нижче описане справу. Ми, прелати і пани-рада, духовні і світські, князі, всі чини Вел. кн. Літ. і земські посли, присутні з панами-радою, послами і всіма чинами королівства Польського на цьому загальному Люблінському сеймі.
Оголошуємо цим нашим актом всім людям сьогодення і майбутнього часу, до яких тільки він дійде, що, імен постійно на увазі борг наш перед батьківщиною нашим Вел. кн. Літ., Якого честь, надбання, загальну користь, а найбільше внутрішню і зовнішню безпеку ми зобов'язані зміцнити і забезпечити, і беручи при цьому до уваги і дотримуючись достохвальних і для обох народів дуже важливі союз і єднання, учинені колись предками нашими з тодішніми громадянами всій Корони Польської на вічні часи з загального письмової згоди обох народів, скріплені грамотами, печатками, присягою і честю обох сторін і дотримуються ними немалий час із готовністю і постійністю і тільки згодом кілька ослаблені внаслідок злих і виконаних заздрості часів, завжди про це ми і предки наші думали, нерідко нагадували і проханнями схиляли своїх монархів, як славної пам'яті Сигізмунда I Старого, так і нині над обома народами, польським і литовським, благополучно царюючого короля польського Сигізмунда II Августа, щоб, по государеву і королівському боргу своєму, вони, верховні і єдині обох народів государі, милістю і владою своєю допомогли нам привести в належний виконання наші спільні договори та інші права і привілеї, які ми маємо на цей союз і єднання з вельможами і землями Корони Польської ще від прадіда тобто вів. і від часів короля Олександра, зволили ввести в свою колію те, що відійшло від цього єднання, зібравши нас в одне місце, спільне з членами ради та іншими чинами Корони Польської, для виконання саме цього похвального і для обох народів корисної справи унії, як це ясно обумовлено в колишніх по теперішній час актах, конституціях, заявах і рецесії (нарадах) сеймів.

 

А тому по милості Бога, який любить спілкування та єднання і особливо печеться про всіх в світі королівствах, державах і республіках, як також і з ласки государя нашого, нині благополучно над нами царюючого, вищезгаданого короля польського і пр. Сигізмунда II Августа, нарешті, завдяки взаємним посиленим старанням нам вдалося досягти, що, з'їхавшись з чинами Корони спершу на сейм, скликаний у Варшаві в 1563 р., а потім у парчевих в 1564 р., зробили важливий почин до виправлення як самого з'єднання, так і частиною вже порушеною унії , приходячи до взаємної згоди сторін та утвердження належать їй статей.

Статті ці по стислості часу і при інших невідкладних державних потребах обох народів не могли бути в той час скріплені загальним нашим і чинів Корони договором. А тому, користуючись тепер більш вільним часом і з'їхавшись 23 грудня минулого 1568 р. в гір. Любліні на цей загальний сейм, скликаний е. к. вів. за згодою обох рад, польського і литовського, і до цих пір безупинно діяв і тривав, ми вчинили між собою нижче описані трактати й умови, які з ласки Божої мирним і одностайним з обох сторін угодою і загальним договором привели до кінця і висновком, ні в чому не порушуючи Варшавського рецесії (сеймової постанови) та інших привілеїв.

Так буде за це єдиному у Св. Трійці Господу Богу вічна хвала; Божого милістю государеві і королю Сигізмунду II Августу - безсмертна подяку; знаменитому ж королівству Польському і Вел. кн. Літ. - Честь і слава навіки.

 

 

Городельська унiя 1413 (характеристика)

Городельська унія 1413, договір великого князя Литви Вітовта з польським королем Ягайлом, підписаний 2 жовтня в с. Городло (на Західному Бузі). За Городельська унія 1413 було визнано, що Литва буде мати свого государя під верховенством польського короля, литовського феодали після смерті Вітовта візьмуть на князювання запропоновану Польщею кандидатуру. Польща, у разі якщо після смерті Ягайла не залишиться спадкоємця, обере короля з відома і ради литовців. У Литві вводилося однакове з Польщею адміністративний поділ; на литовських бояр-католиків були поширені права польської шляхти. Городельська унія 1413 зміцнювала сили феодальної Литви та Польщі.

Городельська унія 1413 р
За її результатами зміцнів політичний союз Польщі і Литви. З цього часу кожен литовсько-руський князь має визнавати зверхність польського короля. На державні посади претендуватимуть тільки римо-католики. У Галичині почався рішучий наступ на "схизматиків" (так католики називали православних). Православна церква на Україні зазнає нищівних ударів, її становище ускладнюється тим, що в Польщі відпала необхідність озиратися на Константинопольського патріарха: у 1453 р. Константинополь завойовують турки.

 

У 1568 р. до Польщі для зміцнення католицької віри було спрямовано велику армію єзуїтів, які невдовзі починають доміновать у релігійному та державному житті. Їх поява в чому пояснюється тим, що серед польської знаті, готової «вогнем і мечем» у власних інтересах стверджувати хрест римсько-катоської церкви «на околицях східних», водночас дедалі більшого поширення набувала ідея позбутися залежності від Риму. Це пояснюється обставинами того часу, адже XVI ст. - Епоха Ре формації в Європі. Проте члени ордену Ісуса поклали край цим настроям, зміцнили позиції католицизму в Польщі, створили ефективну систему полонізації та окатоличення литовського, біло російського і українського народів, насамперед шляхти і право славного духовенства. Переконавшись у безплідності намірів навернути їх у латинство, єзуїти почали наполегливо і спішно готувати унію православної церкви в Польщі з Римом. На думку енергійних членів ордену Ісуса, унія, зберігаючи на час звичні для народу східні богослужебні обряди та звичаї, повинна була пізніше стати засобом поступового приведення уніатів до віри, обряду й звичаїв Римської церкви.

 

Широка підготовка до запровадження унії єзуїтами передбачала дезорганізацію та дискредитацію православної церкви і одночасно всіляку пропаганду союзу з католицизмом - передусім для православних віруючих, білорусів і українців, що жили на території Польсько-Литовської держави в тяжких умовах, уканаючи не лише релігійного, а й соціальних і національних утисків. Польсько-литовська феодальна верхівка, відчуваючи вплив Русі на українському і білорусів, здійснюваний через право славної церкви, намагалася створити незалежну від Москви митропіль з центром у Києві, сприяла призначенню на посади вищого православного духовенства - митрополита та епік підлогу - на Україну і в Білорусії осіб, що дискредитували православ'я.