Технологічна схема виробництва тканих виробів
Індивідуальне завдання
на тему:
«Переробка та утилізація легкої промисловості, тканих виробів»
Виконала
студентка групи ЕКОс-11
Сидорко Марія
Перевірила
к.т.н.доц. Попович О.Р.
Львів-2015
План
Вступ
1. Характеристика легкої промисловості
2. Технологічна схема виробництва тканих виробів
3. Джерела утворення відходів та їх характеристика
4. Технологічна схема переробки чи утилізації
5. Вплив відходів на навколишнє середовище та людину
6.Законодавча база
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Переробка відхо́дів — здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних зі зміною фізичних, хімічних або біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення. Повторне використання або повернення в обіг відходів виробництва чи сміття.
Найпоширеніша вторинна, третинна, інші переробки різними масштабами таких матеріалів, як скло, папір, алюміній, асфальт, залізо, тканини та різних видів пластику. Також спрадавна використовують в сільському господарстві органічні господарські та побутові відходи.
Легка промисловість — це галузь виробничої сфери, яка спеціалізується на виробництві товарів народного споживання і частково продукції промислового призначення. У легкій промисловості практично повне переозброєння найновішим обладнанням для випуску нових товарів народного вжитку, які були б конкурентоспроможними за ціною і мали б високу якість. Впровадження гнучкішого механізму швидкої зміни асортименту відповідно до вимог моди, забезпечення переходу на нові джерела сировинних ресурсів. Традиційно в Україні до легкої промисловості відносять — виробництво тканини та нетканих матеріалів, в’язаних сіток, корду, технічних волокон, текстильної галантереї, первинна обробка сировини (льону, шерсті тощо).
Характеристика легкої промисловості
Легка промисловість є однією з найважливіших серед галузей виробництва непродовольчих товарів. Продукція легкої промисловості йде на задоволення потреб населення, забезпечуючи його тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, а також використовується в інших галузях промисловості у вигляді сировини і допоміжних матеріалів (у харчовій, машинобудуванні та ін.). Найбільш тісні зв’язки вона має із сільським господарством і хімічною промисловістю – основними постачальниками сировини для галузі, а також машинобудуванням.
В Україні легка промисловість почала формуватися в другій половині ХІХ ст. Саме тоді з’явилися перші шкіряні заводи у Києві та Бердичеві, джутова фабрика в Одесі, канатний завод у Харкові. Підприємства легкої промисловості на початку ХХ ст. більше походили на кустарні майстерні та мали незначний обсяг виробництва. Проте вже через півстоліття, коли було збудовано низку потужних підприємств, галузь розвивалася прискореними темпами. Наприкінці ХХ ст. легка промисловість посідала вагоме місце в економіці України. Її частка у структурі промислового виробництва становила майже 12%. Проте в останні роки спостерігається суттєве скорочення обсягів її виробництва (1% у структурі промисловості України в 2003 р.).
Легка промисловість – це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей, які можуть бути об’єднані в три групи:
– текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін., виробництво нетканих матеріалів, в’язання сіток, виробництво текстильної галантереї та ін.;[3]
– швейна;
– шкіряно-взуттєва і хутрова.
Технологічна схема виробництва тканих виробів
Підприємства текстильної промисловості виробляють тканини усіх видів (бавовняні, вовняні, лляні, шовкові, синтетичні та ін.). До складу текстильної промисловості входять такі галузі й підгалузі виробництва:
• первинної обробки сировини (текстильного волокна);
• бавовняна;
• лляна;
• вовняна;
• шовкова;
• нетканих матеріалів;
• конопледжутова;
• сітков'язальна;
• текстильно-галантерейна;
• трикотажна;
• валяльно-повстяна.
Основні стадії виробництва тканин (на прикладі бавовняних тканин):
1. Очистка бавовни. Здійснюється на спеціальних бавовняноочисних заводах в сировинних районах або у складі бавовняних комбінатів. Бавовна-сирець містить насіння, шматочки коробочок, стебелець та ін. Його очищають від них і пакують у щільні кіпи. Об’єм очищеного бавовни-волокна в 3 рази менший, ніж бавовни-сирцю, тому відзначається вищою транспортабельністю.[8]
2. Прядильне виробництво – перетворення бавовни-волокна в пряжу, тобто в нитки, в яких окремі волокна звиті між собою. Переробка бавовни на прядильних фабриках включає розрихлювання волокон, тріпання, розчісування на розрихлювально-тріпальних і чесальних машинах. Потім на рівничних машинах волокна витягують, вирівнюють і скручують або скачують у джгут чи стрічку — так звану рівницю. Рівницю протягують через витяжний апарат, за допомогою швидкообертового веретена скручують у ниточну пряжу і намотують на шпулі, патрони, котушки тощо. Прядильна машина має до 500 веретен.
3. Ткацьке виробництво – сукупність технологічних процесів для виготовлений текстильних тканин із пряжі. Тканини виготовляють переплетенням взаємно перпендикулярно укладених поздовжніх ниток (основи) із поперечними нитками (утоком).
Перш ніж виготовляти тканину на ткацьких верстатах, нитки (основа, іноді — уток) проходять підготовку до ткацтва:
• снування (очищення і перемотування ниток із бобин на снувальний вал);
• шліхтовка (обробка ниток просоченням їх шліхтою — клейкою речовиною, яка зміцнює нитки, робить їх стійкими до вологи і гниття);
• пробирання (формування відповідного переплетення ниток.
Тканина, вироблена на ткацькому верстаті, називається суровою і в такому вигляді використовується рідко.
4. Опорядження тканин. Основна маса сурових тканин піддається опорядженню, яке включає такі операції:
• підготовка до фарбування й друкування (прийомний контроль, відбір);
• обпалювання (видалення кінчиків волокон, вузликів та ін.);
• розшліхтування (видалення шліхти розчинами кислот або лугів);
• відварення (видалення залишків крохмалю, воскоподібних, жирових, пектинових і азотомістких речовин);
• вибілювання (повне видалення перекисом водню та іншими речовинами різних природних фарбуючих домішок; знебарвлення);
• мерсеризація (короткочасна обробка бавовняних тканин концентрованим розчином лугу задля підвищення міцності й здатності до фарбування);
• ворсування (утворення ворсу на одному чи обох боках байкових і фланельних тканин для зимового одягу);
• фарбування в потрібний колір;
• друкування (нанесення малюнка);
• просочування клеєм, крохмалем, синтетичними речовинами (у випадках технологічної необхідності);
• сушіння;
• контроль якості (на механічну міцність, стійкість і міцність фарбування та ін.).
Виробництво бавовняних тканин орієнтується на споживача.[2]