ТЕМА 15. ВИТРАТИ НА ЯКІСТЬ: КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ОБЛІК
План
1. Вплив якості на прибутки та збитки підприємства.
2. Класифікація та облік витрат.
1. Вплив якості на прибутки та збитки підприємства
Витрати на розробку і виготовлення продукції, пов’язані із забезпеченням і підвищенням її якості характеризуютьекономічні показники. Вони також характеризують економічну ефективність використання продукції.
Економічну оцінку виробу шляхом обліку витрат на всіх стадіях його життєвого циклу дозволяє проводити використання цих показників.
Під час оцінки і планування якості продукції найчастіше використовуються такі економічні показники:
1) собівартість продукції або сума виробничих витрат;
2) ціна продукції;
3) відношення витрат базового зразка до відповідних витрат продукції, що оцінюється, тобто відносний економічний показник якості продукції;
4) прайс-ціна продукції;
5) витрати на одиницю продукції (річні і за терміном служби);
6) відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації або споживання продукції до сумарних витрат на її створення і експлуатацію або споживання – інтегральний показник якості продукції, що визначається ГОСТ 15467-79;
7) собівартість або ціна продукції, що приходиться на одиницю основного параметру продукції.
Економічним показникам відводиться важлива роль у виявленні й аналізі витрат на забезпечення і підвищення якості продукції на всіх стадіях її життєвого циклу.
На забезпечення якості продукції відносять витрати підприємства на:
1) маркетингові дослідження ринку для виявлення основних потреб споживачів;
2) виконання науково-дослідних робіт для виявлення можливостей і напрямів підвищення якості продукції у відповідності до вимог ринку;
3) організацію освоєння виробництва продукції підвищеної якості одним із методів: послідовним, паралельним або агрегатним;
4) здійснення технічного контролю якості продукції;
5) аналіз причин виникнення браку у виробництві продукції, дефектів у процесі їх експлуатації;
6) проведення періодичних випробувань продукції на надійність і стабільність;
7) прогнозування тенденцій розвитку основних показників якості;
8) розробка конструкторської і технологічної документації для випуску продукції підвищеної якості;
9) науково-технічна і організаційна підготовка виробництва;
10) процес виробництва продукції підвищеної якості;
11) організація тренувальних випробувань продукції для локалізації потенційних відмов на підприємстві-виробнику;
12) профілактика браку продукції, попередження виникнення дефектів;
13) Проведення організаційних і адміністративних заходів із забезпечення й підвищення якості продукції.
Економічні показники якості продукції виконують самостійну роль у формуванні й оцінці якості, а також здійснюють інтегративну функцію.
Керівництво підприємств повинно планувати зниження впливу втрат на діяльність організації для підтримання показників процесів та продукції.
Для того, щоб запобігти втратам їх слід планувати. Для формування даних, що будуть використані під час планування запобіжних заходів, слід застосовувати методи оцінювання ризику, аналізування режимів відмов та їхніх наслідків. Крім того, слід аналізувати потреби і очікування замовників; проводити аналізування ринку та виходи аналізування з боку керівництва.
Доречно використовуються виходи аналізування даних, вимірювання задоволеності та вимірювання, пов’язані з процесами. Крім того, слід використовувати системи, що дають можливість об’єднати джерела інформації від зацікавлених сторін, належних протоколів системи управління якістю, уроків попереднього досвіду, результатів самооцінювання, процесів, що дають змогу на ранній стадії роботи виявляти неконтрольовані виробничі умови.
Для зменшення витрат на випуск продукції керівництво повинно безпосередньо планувати запобіжні дії. Для цього використовують задокументовані методики. До них висувають такі вимоги:
1) визначення потенційних невідповідностей та їх причин;
2) оцінювання потреби в діях для запобігання виникненню невідповідностей;
3) визначення та виконання необхідних дій;
4) реєстрація результатів виконаних дій;
5) аналіз виконаних запобіжних дій.
2. Класифікація та облік витрат
Для аналізу можуть використовуватись різні методи оцінки витрат на якість продукції, в залежності від проходження продукцією повного етапу діяльності підприємства і її місцем в ланцюжку формування витрат у конкретний момент часу.
Метод функціонально-вартісного аналізу (ФВА) використовують на етапах проектування, технологічного планування, підготовки й освоєння виробництва. Його сутність полягає в системному дослідженні функцій окремого виробу або технологічного процесу шляхом оптимізації співвідношення між споживчими властивостями об’єкта й витратами на його розробку.
ФВА застосовують як функціональний підхід до об’єкта дослідження, а також як системний підхід до аналізу об’єкта й виконуваних їм функцій. Крім того оцінюють відповідність якості й корисності функцій продукції витратам на них.
Мета ФВА – розвиток корисних функцій об’єкта при оптимальному співвідношенні між їхньою значимістю для споживача й витратами на їхнє здійснення. Здійснюється вибір найбільш сприятливого для споживача й виробника варіанта рішення завдання про якість продукції і її вартість.
Мета ФВА математично може бути записана таким чином:
ПС / З → max,
де ПС –споживча вартість об’єкта;
З – витрати на досягнення необхідних споживчих властивостей об’єкту.
Проведення ФВА поділяється на кілька етапів. На підготовчому етапі уточнюється носій витрат об’єкт аналізу. Це особливо важливо при обмеженні ресурсів виробника. Даний етап закінчується при знаходженні варіанта з низькою, в порівнянні з іншими, собівартістю й високою якістю. На інформаційному етапі проводять збір даних про досліджуваний об’єкт (призначення, техніко-економічні характеристики) і складових його блоків чи деталей. На аналітичному етапі вивчають функції виробу (їхній склад, ступінь корисності), його вартість і можливість її зменшення шляхом відсікання другорядних функцій. Проводять угрупування витрат на функції за факторами виробництва, що дозволяє виявити першочерговість напрямів зниження вартості виробу. На дослідному етапі оцінюють пропоновані варіанти розробленого виробу. На рекомендаційному етапі відбирають найбільш прийнятні для даного виробництва варіанти розробки й удосконалення виробу. Тут рекомендується визначати значимість функцій виробу, необхідні витрати.
Витрати підприємства на контроль якості продукції необхідно розглядати з погляду основних завдань технічного контролю, виділяючи при цьому такі напрями витрат:
− підготовка до проведення контролю;
− контроль і випробування продукції, що виготовляється (з підрозділом витрат на профілактику виникнення браку й оцінку якості виробів);
− оцінка ефективності системи технічного контролю;
− удосконалення системи технічного контролю.
На підготовку щодо проведення контролю необхідні такі види витрат:
1) на вивчення особливостей виробництва, розробку й впровадження технології контролю і випробувань, складання планів контролю, контрольних карт, інструкцій, методик тощо, визначення контрольних крапок технологічних процесів, способів і методів оцінки якості виробів, обробки і аналізу інформації;
2) на придбання, доставку і монтаж необхідного контрольно-випробувального устаткування і приладів, їхню періодичну перевірку, налагодження, технічне обслуговування й ремонт у процесі функціонування;
3) на придбання й доставку необхідних контрольно-вимірювальних інструментів, пристроїв, їхню періодичну перевірку, калібрування і підтримку в робочому стані;
4) на проектування, виготовлення оригінальних технічних засобів для контролю і випробувань продукції і їх налагодження;
5) на навчання і підготовку кадрів для реалізації комплексу робіт з технічного контролю: робітників-контролерів, інженерно-технічних працівників контрольних служб, необхідного адміністративно-управлінського персоналу, а також основних виробничих робітників, переведених на самоконтроль;
6) на організацію системи контролю, розподіл обов’язків, розробку форм звітності і методів оцінки досягнутих результатів, умов і порядку стимулювання й відповідальності працюючих.
На контроль і випробування продукції, що випускається, і в частині профілактики виникнення браку необхідні такі витрати:
1) на контроль якості розроблюваної конструкторської й технологічної документації на нові і модернізовані види виробів;
2) на випробування досліджених зразків продукції перед освоєнням їх серійного виробництва;
3) на вхідний контроль якості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що комплектують вироби, інструменти, оснащення, устаткування й іншої продукції, одержуваної по кооперації;
4) на проведення комплексу робіт з контролю дотримання технологічної дисципліни всіма ланками й ділянками виробництва, оцінці якості використовуваних засобів праці, умов виробництва тощо;
5) на виявлення й аналіз причин виникнення браку і розробку заходів щодо його профілактики.
На контроль і випробування продукції, що випускається, і в частині профілактики виникнення браку необхідні такі витрати:
1) на міжопераційний і міжцеховий контроль якості заготівель, деталей, вузлів. Він здійснюється працівниками контрольної служби підприємства і основних виробничих цехів і ділянок;
2) на приймальний контроль якості і різні випробування готової продукції;
3) на збір, обробку і аналіз інформації про зміну рівня якості виробів у процесі експлуатації;
4) на освоєння всієї необхідної документації і звітності щодо якості продукції.
На оцінку ефективності системи економічного контролю потрібні такі витрати:
1) на вибіркову інспекційну перевірку якості виробів, прийнятих працівниками контрольної служби, оцінку вірогідності й своєчасності представлених ними результатів;
2) на визначення загальної суми витрат на контроль якості продукції і результатів діяльності контрольної служби.
На вдосконалення використовуваної системи технічного контролю потрібні такі витрати:
1) на розробку заходів щодо поліпшення профілактики браку у виробництві;
2) на удосконалення використовуваних методів, технології, технічних засобів і організаційних форм контролю;
3) на перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників контрольної служби, а також основних виробничих робітників, що виконують оцінку якості деталей і виробів на своєму робочому місці;
4) на краще використання організаційно-економічних факторів зростання ефективності технічного контролю.
За рахунок зниження витрат виробництво продукції більш високої якості повинно супроводжуватися підвищенням ефективності виробництва.
Методи розрахунку економічної ефективності класифікують за такими напрямами:
1. Цей напрямок містить у собі застосування нових технологічних процесів, механізації і автоматизації виробництва, нових способів організації виробництва і праці, удосконаленої технології, що забезпечують підвищення якості продукції при одночасній економії виробничих ресурсів, при випуску однієї й тієї ж продукції.
У цьому випадку розрахунок річного економічного ефекту здійснюється за формулою:
Е = (В1 – В2) ∙ В2,
де, Е – річний економічний ефект, грош. од.;
В1 і В2 – наведені витрати одиниці продукції (роботи), виготовленої за допомогою базової (1) і нової (2) техніки, грош. од.;
В2 – річний обсяг виробництва продукції (роботи) за допомогою нової техніки в розрахунковому році, нат. од.
Розрахунки зниження собівартості продукції повинні враховувати тільки ті витрати, які змінюються у зв’язку з виробництвом і використанням нової техніки.
Нова техніка може підвищувати продуктивність, одночасно знижуючи накладні витрати (цехові і загальнозаводські), тоді економія відбувається прямим рахунком за статтями витрат.
У випадку, коли нова технологія відрізняється від базової тільки зміною однієї або декількох операцій, річний економічний ефект розраховують за допомогою порівняння елементів, що змінюються та витрат на ці операції.
2. Цей напрямок проведених організаційно-технічних заходів містить у собі виробництво і використання нових засобів праці довгострокового застосування (машини, устаткування) з поліпшеними якісними характеристиками.
3. Цей напрямок містить у собі виробництво і використання нових предметів праці або їх вдосконалення. До цих предметів праці відносять: матеріали, сировину, паливо, а також засоби праці з терміном служби менш одного року.
4. Цей напрямок проведених заходів містить у собі виробництво і використання нової техніки, а також нової продукції і продукції підвищеної якості (з більш високою ціною), розробленою на основі НИР і ОКР для задоволення потреб населення.
Керівництво підприємства повинно передбачати можливість перетворення даних, отриманих в результаті різних процесів, на фінансову інформацію для забезпечення порівняння різних процесів і для сприяння поліпшенню результативності і ефективності діяльності організації по випуску певної продукції.
ТЕМА 16. АУДИТ ЯКОСТІ
План
1. Типи аудиторських перевірок.
2. Проведення внутрішнього та зовнішнього аудитів.
1. Типи аудиторських перевірок
Виділяють такі основні види аудиторських перевірок:
1)Аудит фінансової звітностіявляє собою перевірку звітності суб’єкта з метою складання висновку про відповідність її встановленим критеріям і загальноприйнятим правилам бухгалтерського обліку.
2) Податковий аудит– це аудиторська перевірка правильності, повноти нарахування і сплати податків, дотримання податкової політики.
3) Аудит на відповідність вимогам – це аналіз фінансової або господарської діяльності суб’єкта з метою вивчення її відповідності встановленим умовам, правилам або законам.
Крім того, можливе використання управлінського (виробничого) аудиту,тобтоперевірки й удосконалення організації й управління підприємством, якісної складової виробничої діяльності, оцінки ефективності виробництва і фінансових вкладень, продуктивності, раціональності використання коштів, їх економії.
Аудит господарської діяльності являє собою систематичний аналіз господарської діяльності організації. Цей вид аудиту інколи називають аудитом ефективності роботи або адміністративного управління організації.
Аудит господарської діяльності виконує оцінку ефективності управління; виявлення можливостей поліпшення господарської діяльності; внесення рекомендацій щодо поліпшення діяльності або подальших дій.
Аудит господарської діяльності може бути проведений як на замовлення адміністрації, так і на вимогу третьої сторони, у т.ч. державних органів.
Спеціальний аудит (екологічний, операційний і ін.) –це перевірка конкретних аспектів діяльності господарюючого суб’єкта, дотримання певних процедур, норм і правил, зазвичай, з метою підтвердити законність, сумлінність і ефективність діяльності управляючих, правильність укладання податкової звітності, використання соціальних фондів і ін.
За часом здійсненнярозрізняють первісний, погоджений (повторюваний) і оперативний аудит.
Первісний аудит проводиться аудитором чи аудиторською фірмою вперше для даного клієнта. Це збільшує ризик і витратомісткість аудиту, адже аудитори не мають необхідної інформації про особливості діяльності клієнта, його системи внутрішнього контролю.
Погоджений аудит здійснюється аудитором чи аудиторською фірмою повторно або регулярно і базується на знанні специфіки роботи клієнта, його позитивних і негативних боків в організації бухгалтерського обліку, результатах тривалого співробітництва із клієнтом консультування, допомога в організації системи внутрішнього контролю.
Оперативний аудит –це короткострокова аудиторська перевірка для винесення загальної оцінки стану обліку, звітності, дотримання законодавства, ефективності внутрішнього контролю та оцінки діяльності.
За характером аудиторські перевіркиподіляються на:
1) підтверджувальний аудит – перевірка і підтвердження достовірності бухгалтерських документів і звітності;
2) системно-орієнтований аудит – аудиторська експертиза на основі аналізу системи внутрішнього контролю. При ефективній системі внутрішнього контролю ймовірність помилок незначна і необхідність у надто детальній перевірці відпадає; при наявності неефективної системи внутрішнього контролю клієнтові даються рекомендації щодо її поліпшення;
3) аудит, що базується на ризику – концентрація аудиторської роботи в областях з більш високим можливим ризиком.
2. Проведення внутрішнього та зовнішнього аудитів
Внутрішній аудит– це організована на економічному суб’єкті в інтересах його власників і регламентована його внутрішніми документами система контролю по дотриманню установленого порядку ведення бухгалтерського обліку й надійності функціонування системи внутрішнього контролю.
Основними об’єктами внутрішнього аудиту є вирішення окремих функціональних завдань управління та розробка і перевірка інформаційних систем підприємства.
Об’єкти внутрішнього аудиту можуть бути різними, залежно від особливостей економічного суб’єкта і вимог його керівництва і/або власників.
Внутрішній аудит – це невід’ємна частина управлінського контролю; він може бути незалежним, тобто безпосередньо підпорядковуватися зовнішнім засновникам, а не виконавчому органу підприємства.
Потреба у внутрішньому аудиті виникає на великих підприємства у зв’язку з тим, що вище керівництво не завжди займається повсякденним контролем діяльності організації і нижчих управлінських структур. Внутрішній аудит подає інформацію про цю діяльність і підтверджує достовірність звітів менеджерів.
Внутрішній аудит необхідний для запобігання втрат ресурсів і здійснення необхідних змін на підприємстві.
Внутрішній аудит виконує такі функції:
1) перевірка систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, їх моніторинг і розробка рекомендацій щодо поліпшення;
2) перевірка бухгалтерської і оперативної інформації, у тому числі експертизи засобів та способів, що використовуються для ідентифікації, оцінки, класифікації такої інформації і складання на її основі звітності, а також спеціальне вивчення окремих статей звітності, включаючи детальні перевірки операцій, залишків за бухгалтерськими рахунками;
3) перевірка дотримання законів і інших нормативних актів, а також вимог облікової політики, інструкцій, рішень і вказівок керівництва й (або) власників;
4) перевірка діяльності різних ланок управління;
5) оцінка ефективності механізму внутрішнього контролю, вивчення й оцінка контрольних перевірок у філіях, структурних підрозділах економічного суб’єкта;
6) перевірка наявності, стану й забезпечення збереження майна економічного суб’єкта;
7) робота над спеціальними проектами і контроль за окремими елементами структури внутрішнього контролю;
8) оцінка програмного забезпечення, що використовується економічним суб’єктом;
9) спеціальні розслідування окремих випадків, наприклад, підозр у зловживаннях;
10) розробка і подання пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і рекомендацій з підвищенням ефективності управління.
Відповідальність за виконання своїх обов’язків внутрішній аудитор несе тільки перед власниками або керівництвом підприємства.
Таким чином, в межах внутрішнього аудиту здійснюється не тільки детальний контроль за збереження активів, але й контроль за політикою і якістю менеджменту.
Зовнішній аудит– виконують фірми за договорами із замовниками. Замовник пропонує фірмі мету завдання і масштаб аудиту. Зовнішній аудит проводиться тільки незалежними особами і аудитор має право його проводити, якщо відсутній тиск на аудитора з будь-якого боку. Якщо принцип незалежності порушений аудитор не має права проводити перевірку та формулювати свою думку.
Внутрішній і зовнішній аудит багато в чому доповнюють один одного. Багато функцій внутрішніх аудиторів можуть виконувати запрошені незалежні аудитори. При рішенні багатьох завдань внутрішні і зовнішні аудитори можуть використовувати однакові методи – різниця полягає лише в ступені точності і детальності застосування цих методів.
Відмінності внутрішнього і зовнішнього аудиту існують в залежності від елементів.
Коло питань визначається керівництвом підприємства, де працює внутрішній аудитор, або відповідно до плану, а зовнішній аудит передбачено законодавством або на прохання підприємств-замовників.
Об’єкт перевірки визначається керівництвом підприємства, де працює аудитор. Переважають питання аудиту збереження майна і недопущення збитків. При зовнішньому аудиту домінує аудит стану бухгалтерського обліку і звітності.
Методи, що використовуються. Тести перевірок майже однакові. Різниця полягає в детальності перевірок.
Звітність внутрішнього аудиту відбувається перед керівництвом підприємства або перед аудиторським відділом. А звітність зовнішнього аудиту відбувається перед керівництвом аудиторської фірми і підприємства-замовника.