Уживання деяких форм іменників у діловій мові
Ти дорідної прислухайсь мови, Прокажи відмінки — це ж як вірш!
Д. Білоус.
Якось студент поклав на стіл декана заяву, що починасться так: У зв'язку з день народження брата...
Та чому ж день, якщо логічним с питання: у зв'язку з чим? (не у зв'язку зі що?). Чуємо по радіо: у той же день прибув до міста Житомир (замість Житомира). Поступово розмовні варіанти проникають і в писемне мовлення, заявляють невластиві фоми: статтів (замість статей), солдат (замість солдатів), знаннів (замість знань) тощо.
Є потреба нагадати, що українська мова належить до флективних мов . тобто мов. для яких властиве відмінювання, зміна закінчень за відмінками слів, що належать до певних частин мови — цей термін натякає на зміну форми слів залежно від значення, яке вони виражають. В українській мовірозрізняють 7 відмінків в однині та множині:
Називний—хто ? що? Родовий— кого? чого? Давальний—кому? чому? Знахідний — кого? що? Орудний—ким? чим? Місцевий— на (у) кому? на (у) чому? Кличний —хто? що?
що стосується кличного відмінка, вважається, що питання до нього не ставиться, що іменники у формі цього відмінка є поза сингаксичним зв'язком, однак його давня історія доносить і смисловий зв'язок його з присудком. Кличний відмінок виражає звертання до особи в художньому стилі—і до іменників з предметним чи абстрактним значенням: дубе, лісе, долино, поезіє.
Називний відмінок є прямим, він лише називає, питає хто? шо? і є незалежним від зв'язку з іншими словами. Найчастіше — це суб'єкт у реченні. Наприклад: Керівник проекту дуже відомий.
Інші відмінки — родовий, давальний, орудний, місцевий — не прямі тобто у реченні залежні від інших слів, уживаються з прийменниками і без них, є багатозначними. Наприклад:
У мене (у кого?) немає (чого?) ручки. / і вага до правопису окремих відмінків*,
Ьвщміна (іменники ж. р. на-а -я, спільного роду із закінченням -л та з основою на шиплячі приголосні: лівша та ін.).
Однина
Ор.в. статтею* сім'єю, суддею;
Кл. в. тітусю, матусю, Нелю, Марусю, Юлю, доню.
Множина
Р. а ігор, суддів, баб (бабів), верст (верстов), статей, старостів, суконь, кухонь, сосон (сосен), воєн (війн), лазень, мітел, догм, марок, іривень, заяв, скарг.
Зн. ,в, гнати овець (і вівці), пасти корів (і корови), годувати свиней (і свині),
Ор. а статтями, ворітьми (воротами), слізьми (сльозами), курми, свиньми (свинями), гривнями.
М в. на межах, статтях, кручах.
Іменники II відміни (іменники чол. роду з нульовою або флекскю -о<, середнього раду з флексіями -я, < іа -а, (орфогр. -я) з попереднім м'яким приголосним, крім тих, що у наз. в. мн. І відміни в непрямих відмінках мають суфікс -ея. -дай (орф. -от, -ят) у родовому відмінку мають закінчення:
1. Назви істот, імена по батькові, прізвища людей:
Пана, Савченка, Сича, ворона
2 Назви населених пунктів, назви рік з наголосом на закінченні:
Дніпра (Дніпро), Дністра (Дністер), але назви Дон, Дунай, Сейм, Єнісей—мають ненаголошене закінчення -у (-ю): Дону, Дунаю.
3. Назви будівель, споруд їхніх частин:
хліва, коридора будинки, але: льоху,
4. Назви мір, простору, часу, ваги:
,'тгра, метра, грама дня, тижня, мкзщя, вівтсрт, але: рану, віку.
5. Назви-терміни:
кореняромба, інтеграла, чисельніш.
6. Назви ігор та подл
«хрещика», гопака, козачка, аж боксу, вакйбшу, тенісу.
1. Закінчення -у (-ю) мають у род. відмінку іменники, що с назвами:
речовини, маси, матеріалу:
цукру, квасу, гороху, ячменю, але: хчіоа, вівса;
процесів, ознак, властивостей: розвитку, маршруту, експерименту;
збірних понять:
пленуму, сейму, активу, також—іи. влку,, гаю, саду, хоча: вишняка, молодняка (молодоголісу), березняка;
іменників-абстрактів: . якболю, жалю, відчаю, гніву, суму;
явищ природи:
грому, дощу, вітру, морозу, снігопаду, листопаду; установ, закладів, організацій: університету, факультету, заводу, клубу, штабу;
явищ суспільного життя, напрямів ідеології, як: соціалізму, реалізму, прогресу, світогляду;
областей, країн, держав, озер тощо: Ірану, Іраку, Єгипту, Байкалу. Увага! В окремих іменників нормованим є закінчення -а й -у: стола і столу; моста і мосту