Складнопідрядні речення з підрядними мети
Підрядні речення мети вводяться сполучниками ut (uti) – щоб, ne – щоб не. Сполучник, який вводить підрядні речення мети, називається ut (ne) fināle. У підрядних реченнях мети вживається praesens coniunctīvі після головних часів i imperfectum coniunctīvі – після історичних часів.
1. Do, ut des; facio, ut facias. – Я даю, щоб ти дав; я роблю, щоб ти робив.
2. Opĕram dedi, ut te quam primum vidērem. – Я потурбувався, щоб якнайшвидше тебе побачити.
Примiтка.
| Замість ut eō (щоби тим, з тією метою) при вищому ступені порівняння прикметників вживається quōз кон’юнктивом за правилом ut (ne) fināle: Legem brevem esse oportet, quō (ut eō) facilius ab imperītis teneātur. – Закон повинен бути коротким, щоб легше запам’ятовувався недосвідченими. |
Складнопідрядні речення з підрядними наслідковими (консекутивними)
Підрядні наслідкоі речення вказують на наслідок того, про що повідомляється в головному реченні. Вони вводяться сполучниками ut (що), ut non (що не), ut nemo (що ніхто), ut nihil(що ніщо), ut nunquam(що ніколи), neque (і що не). Таке ut називається ut conse-cutīvum (що наслідкове). У головному реченні на наслідок можуть вказувати відповідні вказівні займенники зі значенням „такий” чи вказівні прислівники зі значенням „так”, „стільки”, „до такої міри”: hic, haec, hoc – такий, а, е; iste, ista, istud – такий, а, е; ille, illa, illud, is, ea, id, idem, eădem, idem – такий, а, е; tantus, a, um – такий, а, е (за кількістю); talis, e – настільки важливий, а, е, такий, а, е (за якістю); hic – тут; ibi, istic, illic – там; ibīdem – там же; ita, sic – так; eiusmŏdi – так само; adeo – до того; tantopĕre – настільки, до такої міри; tam – так, настільки.
Однак відповідні вказівні слова можуть бути відсутні. Якщо вони присутні, тоді ut перекладається „що”, а якщо відсутні – „так що”.
Умовний спосіб вживається відповідно до правила consecutio tempŏrum..
Perfectum, plusquamperfectum і coniugatio periphrastĭca actīva з дієсловом sum, fui, esse в кон’юнктиві хоч і можливі, однак, вживаються рідко, оскільки наслідок відбувається переважно одночасно із дією головного речення.
У підрядних наслідкових реченнях присудок стоїть здебільшого в praesens або imperfectum coniunctīvі.
1. Tanta vis probitātis est, ut eam in hoste etiam diligāmus. – Така ве-лика сила чесності, що її любимо навіть у ворога.
2. Epaminondas adeo fuit veritātis dilĭgens, ut ne ioco quidem menti-rētur. – Епамінонд настільки любив правду, що навіть під час жарту не обманював.
Підрядні речення часу (без сполучника cum)
Підрядні реченя часу виражають:
1) одночасну дію по відношенню до дії головного речення і вводяться сполучниками dum, quoad, donec – під час коли, поки, аж поки;
2) попередню дію по відношенню до дії головного речення і вводяться сполучниками postquam, posteaquam – після того як, cum primum, ut, ut primum, ubi, ubi primum, simulac, simulatque, simul ut – як тільки, коли тільки;
3) майбутню дію по відношенню до дії головного речення і вводяться сполучниками antequam, priusquam – раніше, ніж.
У реченнях зі сполучниками postquam, posteaquam– після того як, cum primum, ut, ut primum, ubi, ubi primum, simulac, simulatque, simul ut – як тільки, коли тільки вживається переважно perfectum або plusquamperfectum indicatīvі, при повторювальній дії – imperfectum indicatīvі:
1. Pompeius, ut equitātum suum pulsum vidit, aciē excessit. – Помпей, як тільки побачив, що його кіннота розбита, вийшов з поля бою.
2. Ut primum occasio data est, meo pristĭno more rem publĭcam defendi. – Як тільки випала нагода, я захистив республіку за своїм старим звичаєм.
3. Postquam in castra nuntius pervēnit, plerīque dilabuntur. – Після того, коли у військовий табір прибув вісник, більшість розбіглася.
У реченнях зі сполучниками dum, quoad, donec – під час коли, поки, аж поки виступає як індикатив, так і кон’юнктив.
Dum, quoad, donec з індикативом вказують на тривалість і одночасність реальних дій і вживаються в усіх часах індикатива, крім futūrum IІ і plusquamperfectum. У головному і в підрядному реченнях стоять одні і ті ж часи індикатива:
1. Dónec erís felíx, multós nuberábis amícos. – Поки буде щасливим, матимеш багато друзів.
2. Aegrōtus, dum anĭma est, spem habet. – Хворий, поки є душа, має надію.
У реченнях зі сполучниками dum, quoad, donec вживається кон’юнктив: praesens coniunctīvi – після головних часів і іmperfec-tum coniunctīvi – після історичних часів, якщо ці сполучники вказу-ють не тільки на момент тривалості дії, а й на її мету, бажання чи спо-дівання:
1. Scaevŏla paulum requiescet, dum se calor frangat. – Сцевола дещо відпочине, поки не спаде спека.
2. Thraces nihil se movērunt, donec Romāni armāti transīrent. – Тракій-ці не рухались, поки не прийшли римляни.
У реченнях зі сполучниками antequam, priusquam – раніше, ніж виступає як індикатив, так і кон’юнктив.
Якщо у головному реченні є заперечення, то у підрядному вживається індикатив: perfectum indicatīvі – для вираження минулої дії, futūrum IІ – для вираження майбутньої дії:
1. Epaminondas non prius bellāre destĭtit, quam urbem Lacedaemo-niōrum obsidiōne clausit. – Епамінонд не раніше перестав воювати, ніж замкнув облогою спартанське місто.
2. De Carthagĭne verēri non ante desĭnam, quam illam excīsam esse cognovĕro. – Я не раніше перестану боятися Карфагену, ніж дізнаюся, що він зруйнований.
Якщо у головному реченні не має заперечення, то у підрядному реченні зі сполучниками antequam, priusquam вживається як індикатив, так і кон’юнктив.
Індикатив виступає тоді, коли існує часова межа, до якої триває дія головного речення. У підрядному часовому реченні присудок стоїть у perfectum indicatīvі – для вираження минулої дії, praesens indicatīvі – для вираження майбутньої дії:
1. Ventidio fui semper amīcus, antequam ille rei publĭcae est factus inimīcus. – Я був завжди приятелем для Вентідія раніше, ніж він став ворогом республіки.
2. Qua de re priusquam dicĕre incipio, perpauca mihi de meo officio verba facienda sunt. – Раніше, ніж почну про це говорити, мені слід сказати дещо про свої обов’язки.
Кон’юнктив виступає тоді, коли існує не тільки межа, до якої триває дія головного речення, а й мета, можливість і бажання дії. Рraesens coniunctīviвживається для вираження майбутньої дії, іmperfectum coniunctīvi – минулої:
1.Antequam veniat in Pontum, littĕras ad Pompeium mittet. – Раніше, ніж він прибуде в Понт, він пошле листа Помпею.
2.Caesar, priusquam se hostes ex terrōre ac fuga recipĕrent, in fines Suessiōnum exercĭtum duxit. – Цезар, раніше, ніж вороги опам’ята-лися від страху і втечі, повів військо в область свессіонів.
Підрядні речення причини
Підрядні речення причини вказують на причину, без якої дія голов-ного речення є не можливою. Вони вводяться сполучниками cum causāle (причинове), quod, quia, quoniam – тому що, так як. У голов-ному реченні на причину можуть вказувати такі слова: propterea, ideo, idcirco, ob eam causam – тому, через те, з тієї причини.
1. У підрядних реченнях зі сполучником cum causāle вживається кон’юнктив згідно consecutio tempŏrum.
2. У підрядних причинових реченнях зі сполучниками quod, quia, quoniam – тому що, так як вживається як індикатив, так і кон’юнк-тив.
Індикатив виступає тоді, коли причина виступає з уст самого автора, вона реальна, дійсно існуюча, власна:
1. Helvetii relĭquos Gallos virtūte praecēdunt, quod fere cotidiānis proeliis cum Germānis contendunt. – Гельвети перевищують решту галлів мужністю, тому що майже щодня б’ються з германцями.
2. Quia natūra mutāri non potest, idcirco verae amicitiae sempiter-nae sunt. – Тому що природа не може змінюватися, через це справжня дружба вічна.
3. Vos, Quirītes, quoniam iam est nox, in vestra tecta discedĭte! – Ви, квірити, розходіться по своїх домівках, так як вже ніч!
Кон’юнктив згідно consecutio tempŏrum виступає тоді, коли автор називає причину не від свого імені, а від іншої особи, про яку він згадує або має на увазі. Причина – чужа, не власна, не має значення чи правдива, чи фальшива, чи є такою, з якою погоджуються, чи не погоджуються:
1. Plato “escam malōrum” appellat voluntātem, quod ea videlĭcet ho-mĭnes capiantur, ut pisces. – Платон називає бажання „їжею зла”, тому що ним, очевидно, захоплюються люди як риби.
2. Nunc mea mater irāta est mihi, quia non rediĕrim domum ad eam. – Тепер моя мати сердиться на мене, так як я не повернувся до неї додому.
ПІДРЯДНІ УМОВНІ РЕЧЕННЯ
Підрядне умовне речення вказує на умову, від якої залежить здійснення дії головного речення. Складнопідрядне речення, що складається з умовного підрядного і головного, називається умовним періодом. Умовне речення називається протасис (попередник, передумова) від грецького слова η πρότασις, εως (передумова, положення, підрядність). Головне речення називається аподозис (наступник) від грецького η απόδοσις, εως (головне, повернення, виклад).
Протасис і аподозис утворюють умовний період. За значенням і за формою умовні періоди діляться на три види:
1) реальний або індикативний;
2) можливий або потенціальний;
3) нереальний або ірреальний.
| Протасис | Аподозис |
| 1. Si з індикативом всіх часів | 1. Індикатив усіх часів або imperatīvus |
| 2. Si з coniunctīvus praesentis чи perfecti | 2. Coniunctīvus praesentis чи perfecti |
| 3. Si з coniunctīvus imperfecti чи plusquamperfecti | 3. Coniunctīvus imperfecti чи plusquamperfecti |
Умовні речення вводяться сполучниками:
1) si – якщо, якщо б, коли, коли б;
2) nisi, ni, si non (при запереченні) – якщо не, якби не
nisi, ni вживаються тоді, коли заперечення відноситься до умови в цілому.
Si non вживається тоді, коли заперечення відноситься лише до окремого слова в реченні;
3) sin autem – якщо ж;
4) sin minus – а якщо не;
5) dum, dummŏdo, modo (аби, аби тільки).
Залежно від сполучників розрізняють 3 види умовних речень:
1. чисто умовні;
2. умовно-побажальні;
Умовно-ітеративні.
Чисто умовні речення
Є три види чисто умовних речень:
1. modus (casus) reālis;
2. modus (casus) potentiālis;