ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ. Проблема еротичної лірики давня і водночас достатньо не розкрита у порівнянні з іншими жанровими різновидами лірики як родового поняття
Проблема еротичної лірики давня і водночас достатньо не розкрита у порівнянні з іншими жанровими різновидами лірики як родового поняття, хоча існувала здавен як у міфах та фольклорі, так і в художній літературі. Очевидно, таке ставлення до еротичної лірики зумовлене підміною понять, неадекватним її сприйманням, ототожненням із сексизмом, із семантикою гріховності. Витіснена на маргінеси літературно-критичної рецепції, вона не раз потрапляла під усілякі табу, хоча ні в письменстві, ні в критиці не повинно бути тем, незручних для аналітичної рецепції. Еротичну лірику найчастіше згадували через натяк, евфемізм, засвідчуючи смислову “заборонену зону”, яка виникла під час панування логоцентричних систем у літературознавстві й моралізаторських нормативів патріархального суспільства. Про її існування йшлося мимохідь у сфері любовної та інтимної лірики, що мають відмінні від неї знакові характеристики. Труднощі аналізу еротичної лірики пов’язані також з тим, що лірика як родове поняття, на відміну від епіки (наукові праці Н.Бернадської, Т.Бовсунівської. Н.Копистянської) і драми (дослідження О.Бондарєвої, М.Шаповал), на межі ХХ – ХХІ ст. майже випала з поля зору науковців. Останнім часом спостерігаються певні зрушення у цьому аспекті завдяки появі монографії О.Домащенка (“Про інтерпретацію і тлумачення”, 2007), аналізу філософської лірики Е.Соловей (“Поезія пізнання: Філософська лірика в сучасній літературі”, 1991), І.Козлика (“Теоретичне вивчення філософської лірики і актуальні проблеми сучасного літературознавства”, 2007). Варто згадати окремі спорадичні публікації М.Сулими, І.Лучука, Вікторії Стах, в яких зроблено певні кроки до осмислення еротичної лірики.
Вивчення еротичної лірики важливе також з погляду психоаналізу, тому що стосується душевної й біологічної основ людської природи, концентрує в собі драматичні зв’язки між несвідомим, свідомим і надсвідомим, розкриває поетичними зображально-виражальними засобами людський світ в його тілесній і духовній єдності. Еротична лірика не підмінює, а доповнює інтимну, пейзажну, інтелектуальну, медитативну, філософську лірику, формуючи разом з ними цілісну жанрову систему, що відображає людський космос, багатоманітний у своїй внутрішній єдності.
Еротична лірика спонукає поета і читача усвідомити себе частиною природи, Всесвіту в безкінечності його проявів, поглянути на себе крізь призму одивнення, чути іншого – як себе. Тому вона завжди була поширеною в “неофіційній” творчості, у сфері розкутих вітальних сил, щедрої фантазії, яка несподівано охоплювала земні (плотські) й небесні (духовні) стихії, діонісійські та аполлонійські сфери. Будучи явищем андеґраунду, еротична лірика з властивими тільки їй інакомовленням, символікою та конотаціями часто з нелегітимного, неформального стану контрлітератури чи сублітератури найчастіше “перефільтровувалася” в легітимний жанровий різновид любовної лірики, змінювала до невпізнання свою семантику в платонічній ліриці, позбавленій тілесних значень. Особливого сенсу еротична лірика набуває в деяких ідіостилях, іноді стаючи домінантною в доробку того чи того автора, несподіваною родзинкою в його творчому доробку.
Отже, еротична лірика як один із жанрів лірики повинна бути повноправним об’єктом висвітлення теорії та історії письменства. Через те самоочевидна актуальність дослідження, зумовлена потребою розкрити специфіку еротичної лірики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у межах комплексної теми Актуальні проблеми філології (Державний реєстраційний номер 02 БФ 044-01. Науковий керівник д. філол. н., проф. Семенюк Г.Ф.).
Мета роботи полягає в осмисленні семантичних, жанрових, ідіостильових особливостей еротичної лірики, відновлення її прав у літературі й критичній рецепції.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:
– визначити суть поняття “еротична лірика” та її місце серед інших родових і жанрових різновидів лірики;
– з’ясувати смислове значення еротичної лірики порівняно з семантикою любовної та інтимної лірики, а також сексизму, виявити спільні й відмінні ознаки між цими жанрами;
– висвітлити ґенезу еротичної лірики;
– розкрити визначальні зображально-виражальні, жанротвірні та тілесно-душевні компоненти еротичної лірики;
– виявити ключові лібідозні й сублімаційні інтенції еротичної лірики;
– розглянути синтетичні жанрові утворення еротичної лірики;
– простежити закономірності еротичної лірики в ідіостистилях конкретних поетів;
– узагальнити концептуальні положення про еротичну лірику, дати її означення.
Об’єкт дослідження – різностильові тексти класичної і сучасної еротичної лірики, а також народних пісень.
Предмет дослідження – смислова, жанрова, ідіостильова специфіка еротичної лірики в контексті родових понять.
Теоретико-методологічну базу роботи становлять літературно-критичні праці українських і зарубіжних науковців, присвячені проблемам родових, видових та жанрових ознак письменства (Н.Бернадська, Т.Бовсунівська, О.Бондарєва, Н.Копистянська), зокрема лірики, її трактування в поетиці Арістотеля, означення жанрово-стильових характеристик в естетиці Ґ.-В-Ф.Геґеля, у працях літературознавців минулого століття (О.Білецький, Л.Гінзбург, І.Грінберг, В.Іванисенко, І.Качуровський, Г.Луб’янська, Г.Поспєлов, Т.Сільман, О.Соколов, Ю.Тинянов, Л.Фрізман, С.Шаховський, Б.Шкловський), та сучасних дослідників (О.Домащенко, О.Забужко, І.Козлик, Н.Костенко, В.Мацапура, М.Наєнко, Е.Соловей, М.Сулима, А.Ткаченко), а також студії з психоаналізу й аналітичної психології (З.Фройд, К.Ґ.Юнґ; Н.Зборовська), теорії діалогічності (М.Бахтін), теорії тілесності (М.Епштейн), принципів герменевтики.
Методологічною основоюдослідження є філологічний, порівняльний, типологічний, психоаналітичний, аналітико-психологічний, інтертекстуальний, апофатичний методи, досвід гендерних студій, принципи герменевтики.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше:
1) здійснено комплексне дослідження еротичної лірики порівняно з іншими жанровими різновидами лірики, зокрема з любовною та інтимною;
2) з’ясовано її іманентну сутність;
3) виявлено лібідозні й сублімаційні інтенції еротичної лірики;
4) розкрито специфіку синтетичних жанрових утворень еротичної лірики, виходячи з генологічних, психоаналітичних, аналітико-психологічних засновків, базуючись на лібідозних і сублімаційних інтенціях;
5) спираючись на досвід філологічних і гендерних студій, розкрито специфіку ідіостилю на прикладі творчості М.Вінграновського й Ірини Жиленко, А.Кичинського і Марії Матіос, охарактеризовано екстенсивність та інтенсивність їхньої поезії;
6) обґрунтовано визнання еротичної лірики, виведеної зі стану літературного андеґраунду, потребу забезпечення її неупередженою, об’єктивною критичною рецепцією.
Теоретичне значення дисертації полягає в осмисленні еротичної лірики як літературознавчої проблеми, як одного з жанрових різновидів лірики – родової категорії, у висвітленні своєрідності ідіостилю поетів із погляду стильових ознак і гендерних зв’язків.
Практичне значення результатів дослідження визначене актуальністю дисертації, недостатністю вивчення сутності еротичної лірики. Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані у літературознавчих студіях при осмисленні специфіки еротичної лірики серед інших жанрів, при підготовці лекційних курсів із теорії літератури та спецсемінарів, навчальних посібників.
Особистий внесок дисертанта полягає в тому, що вперше введено еротичну лірику як повноправний жанр лірики в контекст теорії літератури, зроблено її означення.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи апробовані на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених “Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри” (Київ, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 9 квітня 2008 року), ІІ Всеукраїнській конференції “Олександр Олесь: проблеми вивчення творчої спадщини і сучасність” (Суми, Сумський державний університет, 4-6 грудня 2008 р.), VII Міжнародній науковій конференції “Українська культура в історичному розвитку та державотворенні”, присвяченій 170-річчю від дня народження Павла Чубинського (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 11-14 лютого 2009 р.), Х Міжнародній Конференції молодих учених (Київ, Інститут літератури ім. Т.Шевченка НАН України, 23-25 червня 2009 р.), Міжнародній науковій конференції “Місто-як-текст: літературні проекції” (Бердянськ, Інститут філології Бердянського державного педагогічного університету, 10-11 вересня 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сецесія в новітній українській літературі: жанрово-стильові пошуки” (Сімферополь, Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, 1-4 жовтня 2009 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Творчість Михайла Драй-Хмари в контексті неокласичних тенденцій у світовій літературі” (Кам’янець-Подільський національний університет ім. Івана Огієнка, 9-10 жовтня 2009 р.), ІХ Міжнародній науковій конференції “Ciao. Wielkie tematy kultury w literaturach sowiaskich” (Вроцлавський університет, 19-21 листопада 2009 р.).
Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на засіданні кафедри теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 7 від 15 лютого 2010 р.)
Результати дослідження представлені у дев’яти публікаціях у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що нараховує 171 позицію. Загальний обсяг роботи – 174 сторінок, із яких 160 сторінок основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено стан її вивчення, зазначено теоретичні та методологічні засади, наукову новизну й актуальність, визначено мету, об’єкт, основні завдання наукової роботи.
Перший розділ дисертації “Еротична лірика – жанровий різновид лірики як родової категорії”присвяченийаналізу головних теоретичних положень даної роботи, які стосуються проблем лірики як родового поняття, її жанрових різновидів та еротичної лірики, зокрема, в їх типологічному контексті. Розділ складається з трьох підрозділів. У першому (1.1. “Проблема жанрової ідентифікації еротичної лірики”) з’ясовано концепції жанру, сутнісні особливості лірики, епосу і драми у концептуальних положеннях Арістотеля, Ґ.-В.-Ф.Геґеля, Ф.Шіллера та ін., у монографіях Н.Бернадської, О.Бондарєвої, О.Домащенка, І.Козлика, Н.Копистянської, Е.Соловей, оглянуто досвід жанрологічного мислення минулого століття у працях О.Білецького, Л.Гінзбург, І.Грінберга, В.Іванисенка, Г.Поспєлова, Т.Сільман, Б.Томашевського, Ю.Тинянова, Л.Фрізмана, С.Шаховського та ін., спостереження яких мають цінність і для сучасних досліджень. Акцентовано спостереження Арістотеля про філософську семантику поезії, яку він розглядав як художню літературу, здатність поезії до узагальнення, на відміну від історії (оповіді), зосередженої на конкретних фактах, взято до уваги міркування Г.-В.-Ф.Гегеля про лірику як “найсуб’єктивніший рід літератури”. Означено іманентну властивість лірики не описувати щось, а показувати через метафору та інші багатозначні засоби певну картину, не так зображати, як виражати.
Ці та інші спостереження літературознавців покладено в основу розуміння й обґрунтування специфічних характеристик еротичної лірики, яку іноді безпідставно підозрювали у фривольності, навіть у “порнографізмі”. Тому в теорії літератури постала потреба довести її повноцінність серед інших жанрів лірики (пейзажна, медитативна, філософська тощо), зняти з неї табуйовану оболонку, як це роблять поети (І.Лучук. І.Римарук, Л.Ромен), вдаючись до канонічно високих жанрів на зразок гімну, що походить від культових пісень на честь Аполлона, Діоніса, Афродіти тощо.
Для того, щоб усвідомити і конкретизувати смислове наповнення еротичної лірики, взято як робочу категорію апофатичний прийом О.Лосєва (апофатизм Діонісія Ареопагіта), за допомогою якого дослідник з’ясовував, що таке міф і стиль. У даному разі еротична лірика ідентифікована у зіставленні з такими жанровими її різновидами (за класифікаційною схемою І.Качуровського), як громадянська, пейзажна, дидактична, філософська, медитативна, інтелектуальна тощо лірика, на підставі чого виявлено їхні спільні та відмінні ознаки, з’ясовано, що в цьому типологічному ряді еротична лірика – не виняток, а інша, наділена тільки їй притаманними якостями. Вказано на причину скептичного трактування еротичної лірики, що здавен зумовлено розмежуванням любові на ідеальну, романтичну, платонічну, різко протиставлену земній, рослинній, тілесній, трактованій недосконалою, іноді трагічною у земному світі. Розуміння двох типів любові спостережено ще в античному світі, в якому Афродіта Уранія (небесна) й Афродіта Пандемос (земна, “тварна”) формували ціннісну єдність, на жаль, розірвану Платоном, який обстоював теорію “еротичної краси” в системі досконалих образів, ідей, а пізніше заперечену християнським віровченням і постренесансним культом розуму.
У дисертації зауважено, що спроби реабілітації еротизму й тілесності, відроджені в епоху Ренесансу, набули ширшого розкриття у пізніші віки, в загальних рисах простежено еволюцію еротичної лірики від античних часів, у східній і західній поезії, починаючи від творчості трубадурів з притаманним їм культом Дами серця – до епохи романтизму, модернізму і межі ХХ – ХХІ ст.
У першому підрозділі на матеріалі сучасної поезії докладно розглянуто семантику любовної, інтимної й еротичної лірики, що мають спільну основу – “філософію серця”, але відрізняються вагомими смисловими нюансами, не підмінюючи одна одну. Любовна лірика відтворює насамперед драму сердечних відносин закоханих – від перших захоплень, пристрасних зустрічей, зізнань до розчарувань і т.д. аж до платонічних ідеалізацій, коли сублімованим баченням ідеалізованих почуттів, розпросторене до космічних вимірів, висвітлює “обожнення” закоханих, немовби позбавлених тіла: “Позасвідомі рухи рук / У злагоді з Природою і Богом / З обох нас роблять теж напівбогів, / Чия енергія, мабуть, відчутна / В усіх світах” (Г.Штонь). Натомість інтимна лірика ширша за своїм смисловим наповненням, бо може торкатися стосунків у родині (батько, мати, діти та ін.), товаристві (друзі, побратими), як у вірші “Жінка у вечірньому світлі…” І.Жиленко, в якому лірична героїня як повноцінна жінка безмежно тішиться, що в неї все “сяє, цвіте і росте / Хлопчик зроста, розквітає дівчатко”: “Вимила посуд. Присіла на дзиґлик. / В сонці вечірньому тихо дріма. / Мить! Зупинись же! // Стривай же! Застигни! / В нас, окрім тебе, нічого нема”. У цих жанрах майже не помітні тілесно-душевні мотиви, що властиві еротичній ліриці: “Але блуза тріщить, оголяючи стан / і сполоханий П т а х / несподівано сміло / забився у клітці / мого тіла” (А.Цвіт). Сумніватися в тому, чи існує “спеціальний еротичної струмінь в новітній українській літературі” (І.Лучук), – безпідставно, адже останнім часом з’явилися відповідні збірки О.Гавроша, Л.Золотоноші, В.Коваленко, Л.Ромен, А.Цвіт та ін., а також антології “Сяйво білого тіла” (упорядкування М.Сулими; 2008), “Біла книга кохання” (упорядкування В.Стах й І.Лучука; 2008), що стали подією сучасного літературного життя.
У другому підрозділі 1.2. – “Співвідношення еротики із сексизмом та любов’ю як особливого з конкретним та загальним” заперечена традиція ототожнення еротики із сексом, що практикував, наприклад, С.Караванський у “Словнику синонімів української мови”. Насправді секс має біологічну природу, пов’язаний з продовженням роду, а в ситуації збочень набуває хворобливого значення. Натомість еротика, невідома тваринам, тяжіє до єдності тілесних і душевних аспектів людського єства, до естетичної насолоди, спрямована на подолання смерті (танатос). Оглянуто традицію еротичної символіки міфу і фольклору, зокрема схильні до безпосередньої статевої символіки сороміцькі пісні (“Бандурка” в упорядкуванні М.Сулими та “Українські сороміцькі пісні” в упорядкуванні М.Красикова), дитячі забавлянки, колискові, також балади на зразок “Бандурки”, символіку натяків на тілесні форми тощо, як інтертекстуальну й генетичну основу еротичної лірики, виявлену у творчості барокових поетів (Лазар Баранович, Данило Братковський, Климентій Зіновіїв та ін.), Т.Шевченка, В.Стуса, І.Маленького, О.Монастирецької.
Дисертант поділяє міркування М.Бердяєва про потребу розмежування еросу і сексу, любові-еросу та фізіологічного життя статі. Еротична лірика несумісна з грубим сексизмом, в основу якого покладено секс як безпосередню фізіологічну акцію, байдужу і до продовження роду, і до сердечних переживань, але самé поняття має ширше значення, вказує на інтелектуальні засоби для обґрунтування вульгарних дій. Любов як діаметрально протилежна сексизму сутність – найбільш сублімована, зазвичай одуховнена, надто в платонічних формах, натомість еротика, сфокусована на статевій пристрасті, поєднує в собі лібідо і сублімацію. Тому в дисертації спростовані спроби змішувати та опрощувати ці поняття. Любов може існувати і без тілесного компонента, наприклад платонічна, репрезентована стильовою течією петраркізму, в основу якої покладено культ Дами серця. Еротика посідає серединне місце між сексом і любов’ю, співвідноситься з ними як особливе з конкретним і загальним, містить у собі сексуальні потяги, переносить на любов еротичні переживання. Еротика буває низхідна і висхідна, бідна, коли наближена до сексуальності, багата, оргаїстична, коли тяжіє до любові. Їх об’єднує лібідо, яке висвітлює вплив енергії сексуальних інстинктів на душевне життя, на екзистенційний вибір, адже воно, як й інстинкт самозбереження, є рушієм людської поведінки. Ерос, на відміну від любові, безпосередньо пов’язаний з танатосом, тому еротичному фактору надавав особливої ваги Платон, вбачаючи у ньому джерело поетичного натхнення, світотворчу силу. Наголошено, що еротична лірика, трактуючи тілесний інтим, стає кодом культури (В.Стус), вдається до багатозначної смислової гри, в якій беруть участь “досконалий чоловік і досконала жінка” (В.Рубан).
Третій підрозділ 1.3. – “Функції фабули, сюжету, ліричного героя в еротичній ліриці” присвячений висвітленню структурних особливостей еротичної лірики як одного з жанрових різновидів лірики, спростовано уявлення про її безфабульність, розкрито шлях розгортання фабули в ліричний сюжет, доведено закономірність присутності ліричного героя, його очевидну відмінність й одночасну близькість до автора. Ліричний герой, будучи інтровертивним або екстравертивним, обмежений власними тілесними рефлексіями і душевними переживаннями, виражає себе як невід’ємну частину об’єктивного світу, його присутність сприяє розгортанню поетичного хронотопу, тлумаченню екзистенції тут-і-тепер, тут-і-завжди, хоча може бути й відсутнім, як у вірші “Міський бог Ерос” В.Неборака. Можна говорити про еротичні типи автора і героя (з посиланням на спостереження Л.Гінзбург).
Теорія тілесності М.Епштейна, дає змогу проаналізувати специфіку еротичної лірики, в якій тіло нагадує фабулу, а плоть як сюжет перетворює тіло в нескінченну оповідь про нього, постійне його створення і перетворення, формування “тілесної мови”. Їх як визначальні смислові топоси еротичної лірики слід розрізняти. Коли тіло має виразну, переважно зовнішню принадну форму, колір, фігуру, пропорції, які можна споглядати, до яких можна доторкатися тощо, пізнавати щомиті (“Стегон, пальців, плечей, ключиць, / тіл пречиста свята голизна”, “Гнучкість рук, пружність дотиків, плин / невпокореного волосся, / захват губ і долонь – збулося! – / у перлинах м’яких краплин”, В.Стах), то невід’ємна від нього плоть завжди внутрішня, складається з вологості, теплоти і глибини: “Твоєї квітки спраглої пелюстини / Цілує невтоленний пагін мій. / І в стумі жінка – наче квітка Бога, / В жазі і тузі золотих годин. / І ллється ніагарами волога / В таємні нетрі нуртів і глибин. / Олімп і трон мій, і моя дорога” (Д.Кремінь). Еротична фабула проектує розгортання ліричних сюжетів бажаного зближення тіл, їх споглядання, втечі, погоні, подолання перешкод, впізнавання закоханих тощо, може захопити непередбаченими колізіями, спалахами і ретардаціями, що зумовлюють катартичну розв’язку, викликаючи внутрішню напругу, супроводжується тілесними гротесками і фантазіями, втіленими в образній мові вишуканої сугестії, специфіку якої висвітлює Ю.Джугастрянська. Атмосфера натяків, пропонуючи в артистичній масці читачеві захопливу гру, розраховуючи на його розуміння, притаманна поезіям О.Астаф’єва: “в сорочці твоїй безборонній / я тіло хотів одшукати”, “руками до ліжка / прив’язала мене, / і довго ще довго / на стегнах її колихалась / курява плаття”.
Важливим моментом для еротичної лірики є не фізичні властивості тіл, а їхня взаємна відчутність, підвищений тонус осягнення, пружності і т.п., передані через ритм, звукову пластику, стилістичні нюанси тощо. Значну роль у перетворенні еротичної фабули на сюжет відіграють еротичні одивнення, які стимулюють сферу бажань, надають насолоді артистичного сенсу, утруднюють повернення до простого сексуального “задоволення”, тим паче – до грубого сексизму. Горизонт найвищої насолоди – в любові, у здатності захоплюватися іншим, жити іншим, вбираючи його в себе, усуваючи бар’єр між Я і Ти, коли долається межова зона між бути і мати, виводячи закоханих на рівень дивування новими, кардинальними змінами в їх житті: “Що вчинив ти зі мною, яку ти безодню накоїв / Із криниць мого світу, що відали води і дні? / Ти, неначе із глини, зліпив мене з золотої / Нетутешньої мови – й присутності спраги в мені” (М.Кіяновська). Еротична лірика онтологізує індивідуальне існування, орієнтуючись на вічні цінності, коли тілесна й духовна чуттєвість зливаються в енергію нового порядку – любов, пропонує свій варіант “філософії любові”.
У другому розділі “Психоаналітична модель еротичної лірики” проаналізовано еротичну лірику з позицій психоаналізу й аналітичної психології. Він складається з двох підрозділів. У першому – 2.1. “Лібідозні та сублімаційні проекції еротичної лірики”зроблено спробу визначити специфіку еротичної лірики. Для цього залучено теорію З.Фройда, яка доводить, що лібідозна енергія, стримувана соціумом, його репресивними нормативами, за побутових умов часто призводить до неврозів та інших душевних хвороб, але може знайти вихід у творчості, тобто зазнає сублімації, спрямовуючись не на прямий об’єкт потягу. Така поетична практика спирається на основи лібротерапії, тобто використання компенсаторних можливостей художнього слова, що структурує у жанрово-стильових формах захисні механізми людської психіки. Досвід літератури потверджує складні, іноді конфліктні зв’язки між лібідо і сублімацією, інтенсивні пошуки їх гармонізації, що спостерігається насамперед у ліриці, яка в естетизованих, метафоричних формах, вишуканих еротичних масках концентрує сексуальні потяги на соціально сприйнятній, пристойній, облагородженій семантиці, на вищому рівні, де панують закони прекрасного, на художні тексти, які фокусують у собі драматичні колізії біологічної і психічної сфер людського існування.
Сублімовані на папері лібідозні фантазії – досить типові для еротичної лірики, яка, увиразнюючи теорію мімезису Платона й Арістотеля, засвідчує багатство тілесного і психічного світу людини, прояснює її інтровертивну й екстравертивну зорієнтованість, спрямовану або до внутрішнього Я, до монологу, або до навколишнього світу, до діалогу з ним. Таким чином розв’язують напружену колізію між свідомим (принцип реальності) і підсвідомим (принцип насолоди), що стимулює еротичність творчості, долають зіперту на усталені канони й етичні принципи цензуру, яка перешкоджає утвердженню гармонійної особистості. Напружені колізії свідомого і витіснених вітальних інстинктів у підсвідоме, напруга взаємин між деспотичним Супер-его (Над-Я), потужним Ід (Несвідомим) і дезорієнтованим Его (Я), що потрапило немовби в лещата, розкрив Т.Шевченко в іронічному вірші “Великомученице кумо!” майже за півстоліття до появи такої наукової дисципліни, як психоаналіз. Знімаючи нашарування ілюзійної благопристойності, він наголошував на втраті людської, власне жіночої сутності, що під тиском Супер-его так і не могла показати себе, скористатися можливостями самореалізації, тому що “страх боялася гріха”. Аналогічні спростування лібідозного табу спостерігаються у поетичному доробку І.Франка, зокрема у віршах “Чого являєшся мені…”, “Ти йдеш у вишукано-скромнім строї…” зі збірки “Зів’яле листя”.
Простежено, як саме еротичні мотиви Т.Шевченка та І.Франка розвивали і поглиблювали поети наступних поколінь (В.Атаманюк, В.Бобинський та ін.), не так наслідуючи попередників, як розвиваючи і поглиблюючи інтертекстуальні образні блоки їхньої лірики, даючи нові версії вічних тем, зокрема цноти і гріховності. Наприклад, Д.Павличко, який у низці віршів на зразок “Моя гріховнице пречиста…”, “Ти, мов яблуко з галузки…”, вдаючись до поєднання-вирівнювання несумісних, протилежних станів, змалював поетичними засобами тілесно-душевну цілісність жінки, розкриту в її любові і в любові до неї.
У другому підрозділі 2.2. – “Синтетичні жанрові утворення еротичної лірики в аспекті сублімації” запропоновано вірогідний варіант умовного розмежування творів еротичної лірики у класифікаційну схему, зважаючи на закономірну внутрішню диференціацію жанрових різновидів лірики, здатної формувати такі сполуки, як еротично-пейзажна, еротично-мариністична, еротично-оронімічна, еротично-екзотична, еротично-побутова, еротично-рустикальна, еротично-урбаністична, еротично-психологічна, еротично-медитативна, еротично-філософська тощо. В основу такої класифікації покладена модель, запропонована І.Качуровським, але вона потребує посутніх коригувань. Дослідник трактує жанри лірики різновидами. Але й з поняттям “різновид” не все гаразд. Н.Копистянська вбачає у різновиді нове утворення “з рисами, у чомусь відмінними від поняття жанру”, але в чому полягає ця відмінність, дослідниця не пояснює, ставить його поряд з модифікацією, що “може бути наступним рівнем поділу, а може бути лише додатковою характеристикою і на рівні жанру, і на рівні жанрового різновиду”. Можна піти шляхом І.Козлика, який аналізуючи поліструктурні явища філософської лірики, розглянув її жанрову диференціацію у різних синтетичних структурах (релігійно-філософська, пейзажно-філософська тощо), але, на жаль, не дав їм понятійного визначення. Отже, проблема ускладнена невизначеністю тих сполук у теорії літератури. Пропозиція С.Крижанівського лишити поняття жанр для повсякденного вжитку, а терміни рід, вид, різновид (піджанри) застосовувати у наукових розвідках, не розв’язує проблеми. Питання лишається дискусійним, однак його порушувати треба, доходити необхідного консенсусу. Якщо взяти за основу визначення жанру, за Н.Бернадською, як “художнє ціле, у якому взаємодіють домінантні (сукупність ознак, які охоплюють різні рівні твору – від тематичного до сюжетно-композиційного та мовного) й змінні ознаки (система гнучких і рухливих варіативних елементів структури)”, то, очевидно, ці змінні ознаки також характеризують еротичну лірику в її сполуках з іншими жанровими різновидами лірики. Такі сполуки можна умовно назвати нейтральним поняттям синтетичні жанрові утворення. Воно у сконцентрованому вигляді вказує на новоякісне органічне поєднання різних жанрових різновидів лірики з еротичною лірикою.
У дисертації синтетичні жанрові утворення розглянуто крізь призму принципу сублімації, що сприяє адекватному розумінню модифікаційної динаміки еротичної лірики. Вона можлива в таких сполуках, як еротично-пейзажна (“Ти пахнеш, наче конюшина біла…”, “Червоні яблука в кімнатах…”, “Акація. Бджолині дзвони”, “Мріє, наче сніг здалека…” Д.Павличка), еротично-мариністична (“З кримського циклу. На світанню”, “Пляж” П.Тичини, “Вона зійшла із моря. Хто вона?” Є.Плужника, “Вночі ти входила у море…” Д.Павличка, “Сейсмічна зона” В.Женченка), еротично-оронімічна (“Я пригадав один стіжок у горах…”, “Як ти лежала горілиць…” Д.Павличка), еротично-рустикальна (“Як блискучі рукояті…” Д.Павличка, віршові мініатюри М.Сома), еротично-урбаністична (цикли “Біла студія”, “Зок” М.Семенка, “Радісно” Ґ.Шкурупія, “Подивись на мене, Йольцю…”, “Еротичний сполох” В.Поліщука, “Дикунка в автомобілі ” Л.Чернова-Малошийченка, “Сад” Д.Кременя, “В синій колір – кімната розпусти” І.Ликович, “Тіні стомлених скель обціловує вітер водою…” Н.Музики), еротично-транзитна (Готель” Д.Кременя), еротично-екзотична (“Екзотика” Ліни Костенко, “Поет і амур” М.Вороного, еротично-психологічна (“Гімни св. Терезі” М.Семенка, “Поцілунок” М.Рильського, “Трава прив’яла й заніміла осінь…” Раїси Троянкер, “спини мене отямся і отям…” Ліни Костенко, “Пам’ять любові” С.Йовенко, “Напав я на тебе раптом… Д.Павличка), еротично-медитативна (“Епіталама” М.Вороного), еротично-філософська (“Чи зумієш?” М.Вороного, “З Едемських буднів” Г.Штоня, псевдовінок сонетів “Гріховна таїна” А.Цвіт), еротично-релігійна (“Гімн черничий” Т.Шевченка, “Хочеш бути, як монашка…” Д.Павличка), еротично-ситуаційна (віршові мініатюри Л.Золотоноші, “Баляда бальконова” Ю.Винничука), еротично-кладовищенська (“Барабан печалі” Ґ.Шкурупія, “Залпом, задихаючись…” А.Цвіт), еротично-в’язнична (“Вінок сонетів, наплетений на честь Людмили Кучеренко у важкі дні відчаю в м. Казані на спецу 1977 року” В.Рубана) тощо, а також у формі віршів-спогадів (“Пестила мене…” М.Семенка, “П’яний вірш” А.Гарасевича, “Єдина з твоїх фантазій…” І.Драча), блазонів (“Її брови”, “На вроду шановної панни Агнеси Візер” пізньобарокового поета В.Довговича, “твої губи…” М.Ревакович, “Постійно відчиняються вуста…” Ю.Тарнавського, “краще мовчати…” Ю.Коваліва, “Живіт” Віка Коврея, “Ажурна сукня” М.Семенка) та блазоноподібних форм (“Літо” О.Теліги, “Васильки” В.Сосюри), паліндромів М.Мірошниченка (“Ave, Eva”), А.Мойсієнка, зорових віршів В.Коваленко і т. п. Вони засвідчують сублімаційну напругу в кожному з віршів синтетичного жанрового утворення. Її найнижчий рівень спостерігається в еротично-пейзажній ліриці, найвищий – в еротично-філософській. Водночас у типологічному ряді синтетичних жарових утворень у напрямку до еротично-філософської лірики спостерігається відповідний спад лібідозної енергії.
У дослідженні висвітлено також динаміку лібідозної енергії (спад) і сублімації (піднесення) від еротичної лірики до любовної, зокрема до петраркізму, в якому відображено ідеалізовані любовні переживання, платонічна символіка, простежено рух цієї стильової тенденції від трубадурів з культом Дами Серця, від сонетів Ф.Петрарки (“Канцоньєре”) – до творів В.Сосюри та М.Вінграновського. Водночас розглянуто сугестовану любовну лірику О.Олеся, доповнену еротичною, маловідомою читачам і літературним критикам. Інтердисциплінарне використання досвіду літературознавства і психоаналізу сприяє ввиразненню типологічного ряду еротичної лірики саме тоді, коли суто філологічні можливості обмежені, зокрема, при наявності в еротичних текстах визначальних тілесних топосів, переростання тілесної фабули у сюжет плоті (М.Епштейн) та душі.
У третьому розділі дисертації “Ідіостиль в еротичній ліриці”, що складається з двох підрозділів, дослідницьку увагу зосереджено на з’ясуванні специфіки стилю та індивідуальних стилів поетів, які пишуть у річищі еротичної лірики. Перший підрозділ 1.3. – “Стиль та ідіостиль під кутом зору наукової рецепції” присвячено висвітленню внутрішньої єдності жанру і стилю, драматичної ситуації тлумачення художнього стилю, відмінного від словесного (“Теорія стилю”, О.Соколов), усвідомлення, що “категорія стилю письменника – не лінгвістична” (О.Лосєв, який, у даному разі, використав апофатичний метод), наголошено на відмінності стилю від стилістики. Простежено еволюцію розуміння стилю, виявлено безпідставну практику його ототожнення з манерою та напрямом, розпорошеного у різних визначеннях, спростовано версії існування літератури без письменників (В.Фріче). Ці проблеми розглянув А.Компаньон (“Демон теорії: література і здоровий глузд”, 2001), зіставляючи варіанти визнання і невизнання поняття стилю, доводячи його живучість. Аналогічна ситуація спостерігається і з ідіостилем, який можна вважати таким, коли “в художньому творі стають необхідними ці елементи і неприпустимі інші” (О.Соколов). Принципи індивідуального стилю послідовно обстоював О.Кухар-Онишко, переконаний, що стиль може виробити лише творча особистість. Для аналізу ідіостилю того чи того автора залучено також спостереження над стилем Й.-В.Ґете, Г.Вельфліна, М.Фуко, міркування Ґ.-В.-Ф.Геґеля, В.Кайзера, Р.Барта про індивідуальний стиль та манеру письма, а також сучасних дослідників – М.Наєнка, А.Ткаченка та ін.
Автор дисертації дотримується думки, що індивідуальний стиль слід розглядати у співвіднесенні зі стильовою тенденцією (течією) і напрямом, тлумачити його у нерозривному взаємозв’язку окремого, особливого та загального, адже “митець і створює стиль, і творить у стилі” (О.Соколов). Лірики без конкретного автора – неповторної творчої особистості не існує, він неминуче вписується у контекст письменства, лишаючись самим собою. Будучи варіантом певної стильової тенденції, ідіостиль трансформує її властивості відповідно з екзистенційним вибором, темпераментом, індивідуальними уподобаннями, естетичним смаком, світоглядними переконаннями, інтелектуальною пристрастю словесного мислення того чи того автора, творчість якого не завжди вкладається в типологічний ряд, має виразні ознаки ідіографічності. Такі загальні настанови стосуються безпосередньо й еротичної лірики, що кожного разу позначена карбом неординарного таланту поета.
У другому підрозділі 3.2. – “Гендерне прочитання еротичної лірики в контексті шістдесятництва і "тихої лірики"” теоретичні положення про стиль та ідіостиль, прямі й опосередковані зв’язки між ними висвітлено на прикладі конкретного аналізу любовної й еротичної лірики М.Вінграновського й І.Жиленко, А.Кичинського і М.Матіос у контексті шістдесятництва, в потоках неоромантизму, необароко, натурфілософії, притаманної “тихій поезії”, у порівнянні з творчістю Д.Павличка, Ліни Костенко, І.Драча, В.Стуса.
Еротична й любовна лірика проаналізована у дисертації не тільки на стильовому рівні, а й крізь призму гендерних студій, що дає змогу осмислити специфіку “чоловічого” і “жіночого” письма. На підставі дослідження еротичних (і любовних) віршів М.Вінграновського (“Коли моя рука, то тиха, то лукава…”, “Лошиця з дикими і гордими ногами…”), І.Жиленко (“Прийшло! Чи плач, а чи кричи…”, “Ріка”, “Віхола. Любов”), А.Кичинського (“Наче в цілому світі нікого…”, “Ми кохались на українському прапорі…”, “Я тебе роздягаю…” “Боже праведний, Боже всевишній…” тощо), М.Матіос “Потік, наче коник, грає…” “Це”, “Із кожного дня Марії”) виявлено закономірність художньої інтерпретації світу під різними кутами зору – маскулінним і фемінним: коли чоловіка-поета більше цікавить що, причиново-наслідкові зв’язки від початку дії до фіналу, загальна, сублімована картина зображення, то жінка-поетка захоплена як, її приваблюють певні деталі, а не загальна картина чи логіка викладу, інтрига без розв’язки, а не детермінація, вона живе радше інтуїцією, голосом тіла, ніж раціональними схемами, адже “жіноча психологія заснована на принципі Ероса, що більше зв’язує й приваблює, тоді як з давніх давен чоловіки керуються іншим принципом – Логосом” (К.-Г.Юнґ). Варто підкреслити, що йдеться не про статевий розподіл літератури, а про визнання незаперечного факту, що жінка сприймає світ і пише інакше, ніж чоловік. Це спостерігається і в аспекті любовних та еротичних зв’язків. Чоловік у стосунках з жінкою прагне володіти нею, приборкати її, мати її, тому феміністки запідозрюють його в патріархальному консерватизмі, а жінка намагається бути, тобто онтологічно відбутися з коханим на рівних началах як у тілесному, так і в душевному розумінні, що не враховують З.Фройд, О.Вейнрінгер та ін., тому подібні категоричні судження поставлено під сумнів, як і скептичний погляд І.Франка на жіночу творчість, що він висловлював у листі до К.Попович, іронічно поціновуючи творчість Уляни Кравченко. Має рацію Т.Качак, підкреслюючи, що “жіноче осмислення дійсності, самовираження при цьому просто інші, а не гірші або кращі за чоловічі. І ця іншість повинна бути врахована, адже забезпечує плюралізм і багатоаспектність розвитку сучасної літератури”. Отже, “чоловіче” та “жіноче” письмо не переростають у протиставну дистанцію, а радше знаходять порозуміння в еротичній ліриці, здатній об’єднувати, гармоніювати статеві інакшості, як би сказав М.Вінграновський, “антисвіти” (“Лошиця з дикими і гордими ногами…”), в одне ціле, без чого неможливий людський світ як цілісна система, в основу якої покладено ерос як середню ланку міжособистісних взаємин, між сексом і любов’ю.
Можливості гендерних студій, трактовані в герменевтичному аспекті збіжності горизонтів розуміння, сприяють глибше зрозуміти особливості ідіостилю М.Вінграновського, І.Жиленко, А.Кичинського, М.Матіос, означити стильові домінанти неоромантизму, необароко, імпресіонізму, експресіонізму у поезіях кожного з них, а також, при врахуванні “чоловічого” і “жіночого” письма, виявити творчі типи, що не збігаються з маскулінним і фемінним началами. Так, екстраверти М.Вінграновський, (схильний до відкритого вибухового поетичного дискурсу) та М.Матіос з притаманним їй відкритим експресіоністським мисленням найповніше розкривають можливості своїх талантів в екстенсивному мовленні. Натомість інтроверти А.Кичинський (закритий у власному поетичному світі) та І.Жиленко (заглиблена у гранично закритий, витончено інтимний мікрокосм) тяжіють до інтенсивного вираження думки. Перші два типи відповідають “чоловічому” началу, два другі – “жіночому”, не збігаючись з означенням статі, що позначається і на еротичній ліриці, на виборі тих чи тих жанрових синтетичних утворень.
У Висновках викладено узагальнення основних результатів дослідження, в якому висвітлена специфіка еротичної лірики як жанрового різновиду лірики – родової категорії, доведено її повноцінність поряд з любовною, інтимною, проведено смислову і жанрову диференціацію між ними; виявлено спільні та відмінні характеристики, притаманні їм, внутрішній зв’язок від античної доби до сучасності. На основі порівняльного аналізу потверджено ґенезу еротичної лірики з еволюції міфу та фольклору, зокрема із сороміцьких пісень, з’ясовано відношення еротики із сексом та любов’ю як серединної ланки між ними, зазначено, що смислове наповнення кожного з понять має свій зміст, тому безпідставно їх змішувати. Спростовано уявлення про відсутність фабули в поетичному творі, розглянуто її розгортання в ліричний сюжет, а в еротичній ліриці, з посиланням на теорію тілесності, розкрито перетікання фабули тіла в сюжет плоті, окреслено істотні властивості ліричного героя, відмінного від автора і водночас близького йому.
Аналіз жанрової специфіки еротичної лірики показав, що власне філологічні засоби і методи не завжди ефективні, тому вона іноді опинялася поза колом наукових інтересів, мала вигляд неповноцінного жанрового утворення. Еротична лірика тісно пов’язана зі сферою підсвідомого, що спричинило звернення до теорії психоаналізу й аналітичної психології; без розуміння лібідозних і сублімаційних проекцій неможливо адекватно зрозуміти сутність цього жанрового різновиду, розгалуженого на синтетичні різновиди, в яких спостерігається спад лібідозної енергії та піднесення сублімативності, якщо рухатися від еротично-пейзажної до еротично-філософської лірики. Аналогічна картина властива рухові від еротичної лірики до любовної з її крайнім платонічним вираженням (петраркізм) ідеалізованого еросу. Шлях літературознавчого аналізу на перетині теорії літератури та інших гуманітарних дисциплін виявляється продуктивним.
Простежено різні, іноді несумісні версії стилю – від ствердження до заперечення, що переглянув А.Компаньон, дійшовши висновку про його живучість. Схоже розуміння поширене і на ідіостиль. Дисертант розглядає його у тісному зв’язку зі стильовою тенденцією і напрямом як конкретне, особливе й загальне, обстоює переконання, що без індивідуального стилю неможлива література. Такі думки потверджені аналізом еротичної (та любовної) лірики М.Вінграновського й І.Жиленко, А.Кичинського і М.Матіос в контексті шістдесятництва і “тихої лірики”, зіставлення, а не протиставлення “чоловічого” і “жіночого” письма, означення основ екстенсивного, “відкритого” й інтенсивного, “закритого” поетичного мовлення, відповідного екстравертивним та інтровертивним типам особистості.
На підставі проведеного дослідження зроблена спроба означення еротичної лірики шляхом уточнення дефініції, поданої у “Літературознавчій екциклопедії”, де мовиться про “ліричні твори, в яких інтимні переживання мають загострену почуттєвість, підвищений інтерес до проблем статі”. Водночас вона засвідчує тілесно-душевну єдність, високу концентрацію лібідозної енергії, гнучку сублімацію, спроектовану на поетичні твори. Не зведена до прямолінійного мімезису, еротична лірика виявляє багатозначні міметичні принципи, закодовані під шаром вишуканої сугестії. Безперечно, її слід вважати одним з повноцінних жанрових різновидів лірики як родового поняття. В еротичній ліриці, на відміну від сексу в літературі й любовної та інтимної лірики, з якими вона тісно пов’язана, першорядне значення відведено напруженим тілесно-душевним колізіям й одивненням, перетворенню тілесної фабули на сюжет плоті, активним сплеском лібідозної енергії і сублімативного фактора, що мотивують типологію синтетичних жанрових утворень, специфіку ідіостилю в контексті стильових тенденцій та поєднання гендерних і філологічних, власне літературознавчих методик.
Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях:
1. Мудрак О.В. Еротичні нюанси у ліриці О.Олеся. / О.В.Мудрак // Вісник Сумського державного університету. Серія філологія. – №2 – Суми : Видавництво СумДУ, 2008. – С.133-136.
2. Мудрак О.В. Ерос буття у творах Ігоря Маленького. / О.В.Мудрак // Літературознавчі студії КНУ ім. Т. Шевченка. Вип. 24. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2009. –– С.315-319.
3. Мудрак Олеся. Еротична лірика як літературознавча проблема./ Олеся Мудрак // Слово і Час. – 2008. – №11. – С.62-65.
4. Мудрак О.В. Лібідозні та сублімативні проекції еротичної лірики. / О.В.Мудрак // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : Філологічні науки. Вип. 19. – Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький О.А., 2009. – С.193-196.
5. Мудрак О. Фабульно-сюжетні особливості еротичної лірики / О.Мудрак // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Вип. 28. / За ред. проф. М. Ткачука.– Тернопіль : ТНПУ, 2009.– С.252-257.
6. Мудрак Олеся. Інтимна, любовна та еротична лірика: диференціація понять / Олеся Мудрак // Слово і Час. – 2009. – №11– С.74-77.
7. Мудрак Олеся. Еротика в фольклорі і літературі / Олеся Мудрак // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Вип. 32. Присвячений 170-річчю від дня народження Павла Чубинського. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2009. – С.301-304.
8. Мудрак О. В. Жанрова сецесія еротичної лірики / Мудрак О. В. // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Научный журнал. Серия “Филология. Социальные коммуникации”. – Т. 23 (62). №1. – Симферополь : Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского, 2010. – 53-56.
9. Мудрак О. В. Еротична лірика Дмитра Павличка / Мудрак О. В. // Літературознавчі студії КНУ ім. Т. Шевченка. Вип. 26. – К. : Видав. дім Дмитра Бураго, 2010. – С.412-416.
Додаткові публікації:
1. Мудрак Олеся. Від Котляревського до Подерев’янського / Олеся Мудрак // Літературна Україна. – 2008. – 25 листопада.
АНОТАЦІЯ
Мудрак О.В. Українська еротична лірика: жанрова специфіка й ідіостилі. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 – теорія літератури. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.
У дисертації здійснена перша спроба відновлення прав та комплексне дослідження еротичної лірики в її іманентній сутності як одного з жанрових різновидів лірики – родового поняття, зроблено смислове відмежування від сексуальності та любовної й інтимної лірики, з якими вона має тісні зв’язки, простежено синтетичні жанрові утворення, розкрито, спираючись на досвід філологічних і гендерних студій, специфіку, екстенсивні й інтенсивні характеристики ідіостилю еротичних віршів М.Вінграновського й І.Жиленко, А.Кичинського і М.Матіос. Дослідження дозволяє розуміти й інтерпретувати еротичну лірику як повноцінне явище художньої літератури.
Ключові слова: еротична лірика, любовна лірика, еротика, жанр, синтетичне жанрове утворення, стиль, ідіостиль, лібідо, сублімація.
АННОТАЦИЯ
Мудрак О.В. Украинская эротическая лирика: жанровая специфика и идиостили. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности: 10.01.06. – теория литературы. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко.
В диссертации произведена первая попытка востановления прав эротической лирики и комплексного исследования ее имманентной сущности, в качестве одного из жанров лирики – родового понятия. На основании положений поэтики Аристотеля, эстетики Г.-В.-Ф.Гегеля, наблюдений ведущих литературоведов ХХ ст., а также современных теоретиков литературы (Э.Соловей, И.Козлик, А.Домащенко), спорадических студий (Н.Сулима, И.Лучук, В.Стах) сформировано понимание жанровой специфики эротической лирики, рассмотрена ее эволюция от времен античности, связь с фольклором, в первую очередь из “соромицкими песнями”. Сделано смысловое размежевание эротической лирики от сексуальности и любовной, а также интимной лирики, их тесного соотношения как особенного с конкретным и общим. Подтверждены функции фабулы, сюжета, лирического героя, опровегнуто мнение о существований безфабульной лирики. Апеллируя к теории телесности М.Эпштейна, проанализирован переход тела (фабула) в плоть (сюжет), выявлено значение суггестии, остранения, артистической маски в эротической лирике.
Неадекватное понимание этой лирики невозможно устранить, только оперируя возможностями филологии, поэтому закономерным было обращение к методологии психоанализа и аналитической психологии, поскольку речь идет о человеческой физиологии и сфере подсознания, о единстве телесной и душевной природы. Проекции либидо и сублимации содействуют раскрытию сущности эротической лирики, что подтверджено анализом произведений Т.Шевченко, И.Франко, В.Бобинского, Д.Павлычко и др., освещением ее синтетических жанровых образований с пейзажной, психологической, медитативной, философской, религиозной, ситуационной и другими лириками, а также способности воплощаться в блазонах, палиндромах и т.д. При этом движение либидо и сублимации выглядит обратно пропорциональным: либидозная энергия высока в эротическо-пейзажной лирике и низкая – в эротическо-философской, напротив – сублимация имеет обратные показатели. Аналогическая ситуация просматривается в эротической лирике (большой уровень либидо) и любовной, особенно платонической лирике (большой уровень сублимации).
При рассмотрении разных, иногда противоположных взглядов на идиостиль, освещена его взаимосвязь со стилем (стилевым течением) и литературным направлением как конкретного, особенного и общего явлений, обосновано, что литературы без писателя не существует, что идиостиль тесно повязан с экзистенционным выбором, уровнем таланта, темпераментом, эстетическим вкусом автора – эти положения проиллюстрированы на примерах анализа эротических стихотворений М.Винграновского и И.Жиленко, А.Кичинского и М.Матиос. Вместе с тем выявлена гендерная специфика маскулинного и феминного “письма”, которые не противопоставлены, а сопоставлены, представляя целостность противоположностей, когда очевидна склонность мужчины-поэта (лирического героя) овладеть любимой, а женщины-поэтессы (лирической героини) быть в любви. Выявлено, что эротическая лирика не полностью совпадает с маскулинным и феминным “письмом”, особенно в случаях выявления открытого (М.Винграновский, М.Матиос) и закрытого (А.Кичинский, И.Жиленко) типов творчества.
Сделана попытка определения эротической лирики на основания ее комплексного анализа, сопоставления с другими жанрами лирики как родового понятия, освещения функций либидо и сублимации, раскрытия своеобразия идиостиля. Исследование позволяет адекватно понимать и интерпретировать эротическую лирику в качестве полноценного явления художественной литературы.
Ключевые слова: эротическая лирика, любовная лирика, эротика, жанр, синтетическое жанровое образование, стиль, идиостиль, либидо, сублимация.
SUMMARY
Mudrak O.V. Ukrein Erotic Lyrics, its Genre Specifications and Individual Styles. – Manuscript.
The Thesis is presented to acquire the scientific degree of Candidate of Philology 10.01.06. – Literary theory. – Kyiv National University Named After Taras Shevchenko, Kyiv, 2010.
This thesis is the first endeavour to renew the rights and to research in complex the erotic lyrics in its immanent essence as one of lyrical trend (generic notion). The erotic lyrics is dissipated from sexual poetry, on the one side, and love or intimate lyrics, on the other side (those named above are in close connection with erotic lyrics). The author of the thesis researched the genre synthesis and, relying on wide philological and gender studies, discovered the specifications, extensive and intensive characteristics of M.Vingranovsky’s and I.Zhylenko’s, A.Kychynsky’s and M.Matios’s erotic lyric individual style. The accomplished research would allow understanding and interpreting the erotic lyrics as an integrate literary phenomenon.
Key words: erotic lyrics, love lyrics, erotics, genre, genre kind, style, individual style, libido, sublimation.