Тема 9. Культура як система: види, форми, рівні, соціальні функції

Місце культури у сучасному суспільстві. Роль культури у становленні громадянської, національної свідомості та в державному процесі. Визначення поняття „культура". Характеристика основних елементів культури як системи. Основні види, форми і рівні культури. Взаємодія культур. Соціальні функції культури.

Субкультура як соціальне явище. Молодіжна субкультура. Ціннісні орієнтації носіїв субкультури. Статусна структура субкультури. Ознаки субкультури: жаргон, фольклор, мода, захоплення тощо. „Кримінальний світ" як різновид субкультури.

 

Поняття "культура" – класично сформоване ще у Стародавній Греції і було досить широким - (Догляд, обробіток, виховання). На теперішньому етапі розвитку цивілізації культура поділяється на два великих напрямки:

- особистісного формування людини;

- універсального засобу суспільного життя.

Найбільш прийнятним є таке трактування: культура – це вид діяльності, засобами якого створюються духовні та матеріальні цінності.

Культура виконує чітко визначені функції:

- естетична - передбачає формування високих естетичних рівнів і спадковості щодо їх сприйняття суспільством;

- інформативна – надає інформацію про культурні досягнення людства, народу, нації, держави, регіону протягом історичного часу і виробляє моделі використання досягнень;

- оберігаюча – передбачає збереження, консервацію і функціональність пам'яток історії та культури в соціумі, їх трансформацію в сучасні культурні процеси;

- виховна – покликана пропагувати взірці для наслідування з метою розвитку кращого, що залишили попередники.

Упродовж історичного часу культурний процес невпинно розвивався, збагачувався та ускладнювався. Насамперед це стосувалося обробітку землі, адже вона була годувальницею людини. З часом при формуванні суспільства і суспільної думки значення терміну "культура" розширилося, воно охоплювало також виховання та освіту, що доповнювало та збагачувало поняття, адже людина і природа на той час становили єдине ціле і суттєвих суперечностей між ними не існувало. У цей самий час термін культура набув ще одного значення – вшанування, повага, відправлення культу, переважно релігійного, адже давня людина постійно була з Богом, він був усюди – у природі, в оселі, оберігав співжиття, подавав моральну підтримку громадянам.

Культура як цілісне явище умовно поділяється на підгрупи: побутова, політична, правова, художньо-творча, технічна, виробнича тощо.

Для побутової культури характерні особливості певної території, народів, які тривалий час проживають на ній. Вони відзначаються особливостями державного устрою, економічних відносин, обрядової системи вірувань, між особистісних стосунків.

Політична культура – важливий чинник суспільства, що формується виходячи з реальних соціально-економічних відносин, які у різних народів залежать від релігійних спрямувань, способу взаємовідносин, життєдіяльності та ін.

Правова культура формувалася й формується на базі перших двох, тому чим вищий рівень суспільства, тим вищий рівень правових відносин, але сьогодні спостерігається своєрідний парадокс – з ускладненням соціально-економічних умов і державних структур дедалі важче впорядковувати правові відносини. Вони досить часто суперечать нормам побутової та етнічної культури, і як правило, починають служити не людині, а потребам окремих представників суспільства, партій, великого капіталу, які не завжди враховують потреби самої людини.

Художньо-творча культура уособлює багатоаспектність і багато вимірність людської художньої діяльності, охоплюючи народну художню творчість і професійну мистецьку діяльність. Вони мають як спільні, так і відмінні риси.

Технічна культура. Техніка супроводжує все життя людини. У ХХ ст. технізації середовища приділяється близько 70% свого часу. Але, одночасно техніка пригнічує, перетворює людину на техноробота, підкореного машині. Машина диктує людині стиль поведінки, визначає майже повну залежність від себе, а при її відсутності – безпорадність. Тому нагальним є питання про вироблення норм культури техніки, техніцизму та віднайдення етичних співвідношень та взаємозв’язків машини і людини.

Виробнича культура. для ХХ ст. природним став поділ світу на соціально-економічні та політичні системи, які зумовлюють притаманні лише їм норми виробничої культури. Це потребує вироблення оптимальних моделей виробничих відносин, виробничої культури з максимальною адресною прив’язкою, з урахуванням психологічних особливостей людей.

Г.Хофштеде (G.Hofstede) определил культуру как коллективное программирование сознания.Вот некоторые свойства культуры:- культуре обучаются бессознательно (базовые ценности закладываются до 10-ти лет);- передается с помощью символов (литературные тексты, живопись, музыка и т.п.);- культура динамична, хотя глубинные ее процессы происходят очень медленно (как пример могут служить ценности любой культуры);- каждая культура избирательна (заключает в себя те тенденции, явления, образы и т.д., которые делают мир предсказуемым для представителей той или иной культуры);- этноцентризм – тенденция провозглашать ценности своей группы как ценности для всех людей.

 

Культура має такі форми вираження: наукові, технологічні, мистецьки, світоглядно-релігійніта ін.

Наука як уособлення і найвищий рівень розвитку культурного процесу узагальнює, класифікує, формує освітній процес. Усі ці чинники сприяють розвитку суспільної думки, сприяє економічному зростанню, що в свою чергу визначає суспільно-економічний рівень життя людей у державі.

Високий науковий рівень суспільства забезпечує технологічну культуру виробництва, що полегшує працю людини, вивільняє значну кількість часу, завдяки чому особистість одержує більше можливостей всебічно розвиватися на користь суспільства.

Мистецтво дає людині як особистості можливість самовиразитися та самоствердитися на рівні самодостатнього суб’єкта через художні образи.

Світоглядно-релігійна культура поділилися. Зараз це дві незалежні системи – партийно-політична і релігійно-теологічна. Перша обіцяє всі блага людині тут, у цьому житті, друга – всіляко намагається відволікти людину від земного буття, обіцяючи блага в потойбічному світі. Кожний вільний вибирати те, що йому більше імпонує.

Культурні набутки мають специфічні особливості у народів різних регіонів землі.

Культура, як і культурний процес, - це постійне самооновлення, вироблення нових форм, засобів задоволення інтересів і потреб людей залежно від конкретної соціально-економічної ситуації з урахуванням регіональних особливостей (вони завжди здатні до саморозвитку, тобто до ускладнення організаційних параметрів усієї системи).

Культура як явище – це загальне надбання колективної життєдіяльності людей, але безпосередніми творцями мистецьких цінностей є особистості, адже кінцевий продукт може створити лише індивідуум, і лише потім цей продукт стає надбанням людства. Тому особистість – та рушійна сила, яка творить колективний культурний процес.

Коли людство усвідомило культуру як систему цінностей, норм, правил, традицій, як знакову систему для закріплення та передання досвіду комунікації та регуляції поведінки, вона вийшла на рівень самодостатнього явища.

Із розвитком суспільних відносин розвивається та ускладнюється культурний процес, у ньому диференціюється духовна і матеріальна культура, утворюючи спеціалізовані форми, провідними з яких є: мистецтво (образотворче, театр, архітектура, музика, хореографія), релігія, філософія, наука, література, мораль, право, політична ідеологія.

 

Субкультура (от лат. sub – под і культура) – сукупність специфічних соціально-психологічних ознак (норм, цінностей, стереотипів, смаків і т. ін.), які впливають на стиль життя і мислення певних груп людей і дозволяють їм осмислити й ствердити себе в якості "ми", відмінного від "вони" (інших представників соціуму).

«Субкультура» появилась в результате сильного удара супериндустриальной революции, которая буквально расколола общество. Благодаря огромному выбору продуктов и культурных изделий появляется и огромный выбор социальных структур. И новые субкультуры, такие как хиппи, битники, теософисты, компьютерщики, культуристы, гомосексуалисты и мн.др., врываются в наше существование.Можно сказать, что мы живем при «субкультурном взрыве». Почему же происходит такое деление общества на различные социальные группировки? Психологи и социологи объясняют это тем, что все мы подвержены глубокому влиянию, наши индивидуальности формируются благодаря субкультурам, которые мы выбираем, осознанно или нет, чтобы индивидуализировать себя. Люди ищут свою индивидуальность, причисляя себя к неформальным культурам, кланам или группам различного характера. Рост субкультур наиболее показателен в профессиональном мире. Много субкультур появилось среди специалистов различных профессий. Тут видна тенденция развития субкультур в тесной связи с развитием науки и технологий. Научная общественность может показаться единым целым, но в действительности она состоит из огромного числа фрагментов. Например исследователи рака и астрономы не просто занимаются разными вещами, они говорят на разных языках, у них совершенно разные типы личности, они думают, одеваются и живут по-разному. Эти отличия очень часто пересекаются с межличностными отношениями.

 

Субкультура – це автономне відносно цілісне утворення. Вона включає в себе низку ознак:

- специфічний набір ціннісних орієнтацій, норм поведінки, взаємодій і взаємовідносин її носіїв, а також статусну структуру;

- набір переважаючих джерел інформації;

- своєрідні захоплення, смаки і способи використання вільного часу;

- жаргон;

- фольклор і інше.

Соціальною базою формування субкультури можуть бути вікові, соціальні, професійні сої населення, а також групи всередині їх, релігійні секти, сексуальні меншості, масові неформальні течії (хіпі, феміністи, екологісти), приступні ? групи, об'єднання по роду занять (картежники, філателісти, комп'ютерщики ).

Ціннісні орієнтації носіїв субкультури визначаються цінностями і соціальною практикою суспільства інтерпретовані відповідно до характеру субкультури (просоціальністю, асоціальністю, антисоціальністю), віковими і іншими специфічними потребами, устремліннями і проблемами її носіїв (маються на увазі неспівпадання загальнолюдськіх цінностей та цінностей для окремих груп населення). І саме ці цінності стають основою для виникнення груп із специфічними субкультурами "металістів", "скейтистів", "брейкерів".

Для груп із специфічними субкультурами важливу роль мають сукупність забобонів, які можуть бути як безневинними, так і антисоціальними (расизм у скинхедів).

Норми поведінки в просоціальних субкультурах не порушують загальні норми, а доповнюють або трансформують їх. В антисоціальних субкультурах норми протиставляються загальноприйнятим. В асоціальних залежно від умов життя і ціннісних орієнтацій відбувається трансформація суспільних і частково антигромадських норм.

В субкультурних групах існує статусна структура. Статус – положення людини в системі міжособистісних відносин тієї чи іншої групи, яке обумовлюється його досягненнями у значущій життєдіяльності, авторитетом, престижем, впливом.

Ступень міцності статусної структури пов’язана з характером субкультури, її ціннісними орієнтаціями і нормами. У закритих субкультурах вона жорстка, визначає не тільки положення, але й долю в цілому. У таких групах є тільки ілюзія свободи, насправді лишаючи права вибору.

Переважаючи джерела інформації: міжособистісна комунікація, газети, журнали, телебачення, відповідні сайти в Інтернеті спрямовані на носіїв субкультури.

Естетичні переваги. В кожній субкультурі є загальні для її носіїв захоплення, смаки, способи проведення вільного часу, які визначаються віковими та соціокультурними особливостями, умовами життя, можливостями, а також модою.

Наслідування моди – найважливіший конституююча ознака підлітково-юнацьких субкультур. Найбільше це виявляється в костюмі, оформленні зовнішності (зачіска, макіяж, татуювання, пірсинг і т. ін.), танцях, манері поведінки, мові, музичних та інших естетичних уподобаннях. Музичні уподобання мають вікові, соціально-культурні, групові і регіональні особливості. Однією з умов престижу є компетентність у сучасних музичних направленнях, наявність сучасної апаратури, музичних альбомів. Музика завдяки своєї експресивності, глибоким почуттям дозволяє пережити, виразити, сформувати власні емоції, відчуття.

Слідуючи моди носії субкультури вирішують декілька завдань:

- виділитись із середи дорослих;

- відчути свою приналежність до загалу однолітків, їх субкультури, ствердити свою схожість;

- устремління виділитися серед однолітків, ствердити свою "несхожість".

Одним з провідних ознак субкультури є жаргон – своєрідний діалект, який включає в себе низку слів та виразів, що відрізняють її носіїв. Можна виділити чотири групи:

- загальновживані слова та вирази, які набули в жаргоні інше змістовне значення (капуста, зелень, предки, упакован, достали);

- загальновживані слова та вирази, які набули в жаргоні багатозначний експресивний зміст, що дозволяє вживати їх частіше ніж завжди (железно, крутий, прикінь);

- слова та вирази, які вживаються лише в жаргоні (бакси, салага, клевий, прикид, слова з блатної лексики);

- слова та вирази, які вживаються лише в окремих регіонах і мають корені в обласних діалектах.

Вживання жаргону є устремлінням виразити свої відчуття не так як всі, компенсацією недостатнього емоційного та словникового висловлювання.

В кожній субкультурі існує свій фольклор – комплекс вербальних, музичних, ігрових, візуальних видів творчості. Вони містять перекази з історії носіїв субкультури, специфічні за змістом віршовані та прозаїчні твори, анекдоти а також считалки, дражнилки, страшилки; пісні, які відображають певне світосприйняття, почуття, стиль життя, цінності, норми; ігри інтелектуальні, карточні, загальновідомі та модифіковані; гаффіті.

Субкультури значно впливають на соціалізацію дітей і є її стилізованим механізмом. Знання особливостей юнацької субкультури дає можливість педагогу впливати на них, корегувати негативні прояви, вести конструктивний діалог з вихованцями.

Зрозуміло, що в умовах складної економічної та політичної ситуації в Україні соціальні проблеми не можуть не ускладнюватися. Але серед цих проблем є корінні, які становлять собою ту вирішальну ланку, вчепившись за яку, можна витягнути весь ланцюг соціальних проблем. Такою ланкою філософ Л.Чупрій небезпідставно вважає культурнукризу, яка спричинює духовну деградацію суспільства, розмивання ціннісних орієнтирів і моральний занепад. Учений констатує, що культура і духовність — це цивілізовані ознаки будь-якої нації, без яких вона взагалі не може існувати. Нація, в якій нівелюються духовні цінності, приречена на загибель. У сучасному нормальному громадянському суспільстві головна роль відводиться людині як особистості, її участі у розбудові як громадянського суспільства, так і держави. Основними цінностями, які панують у такому суспільстві, є справедливість, свобода, демократія, солідарність, рівність. Усе це спрацьовує в одному напрямі — створення умов, за яких стимулюється реалізація людиною властивих їй здібностей і потенцій на благо власно-особистісних і загальносуспільних інтересів.

Таким чином, лише спрямованість суспільства на шлях до автентичного життя кожної людини спроможна вирішити головну суперечність у взаєминах особистості й суспільства на користь обох.

До того часу, поки держава не визнає пріоритетного значення розвитку культури, не зумовить престижність представників цієї галузі, залишатися їй країною дрібних торговців, дешевої найманої сили за рубежем і роздутого апарату державних та силових органів. Неможливо подолати соціально-економічну кризу доки у серцях і умах людей панує пустеля на місці гармонійного затишного внутрішнього психологічного «дому». Економіка і політика в цьому випадку залишаються вторинними стосовно культури, духовності та моралі.

Історія знає приклади, що підтверджують це. Усім відомо наскільки швидко Німеччина та Японія «піднялися на ноги» після поразки у Другій світовій війні. Дотепер у Німеччині живуть люди, які згадують той важкий для народу час: «Ми збирали на полях мерзлу картоплю. Електроенергію мали дві години на добу. Але ми знали, що треба працювати». Допомогла аура великої нації поетів, композиторів, мислителів і відповідальність за неї перед світом і самим собою. А ще допомогло швидке долучення до загальнохристиянських цінностей, що закладало надійний фундамент внутрішнього психологічного «дому». На зміну нацистській ідеології Головним Законом ФРН від 23 травня 1949 року було введене обов'язкове релігійне виховання, про що в статті 7 говорилося: «Викладання релігії в державних школах, за винятком неконфесійних, є обов'язковим. Навчання проводиться згідно із принципами релігійних організацій».

 

Сложившиеся реалии современного мира привели к перелому в сознании человека — его взгляд устремлен ко все более глубокому выходу за пределы своей жизни, не ограничивающейся в сознании индивида датами рождения и смерти. Закономерной тенденцией становится осознание себя в контексте исторического времени, в ориентации как на свои историко-культурные корни, так и на будущее, на социально-культурные идеалы и возможности их реализации в рамках расширения международных связей, вовлечения во всемирный культурно-исторический процесс всех стран мира. Значительные социокультурные изменения, затрагивающие практически все стороны общественной жизни различных стран и народов, с особой остротой ставят вопрос о межкультурном взаимодействии, о его роли в эволюции локальных этнических культур и развитии общемировой культуры.

В целом можно выделить несколько проблем в области культуры:

–пагубное влияние западной культуры, американизация поведения, отрыв от исторических и культурных корней, увлечение «европоцентризмом», которое приводит к ограниченному пониманию мира и ведет к идеалам так называемого «западного потребитеьства»;

–отношение к культуре как к навязанному явлению (прообраз «хиппи»), желание сбросить с себя общественные и политические проблемы, отрыв от глобальных интересов человечества (стремление к «попперизму»);

–отсутствие четких культурных идеалов даже в западном мире.