Реальний або індикативний вид
(Modus (casus) reālis)
Реальний вид вказує на те, що дія головного здійснюється, якщо умова підрядного є реальна, справжня, здійснима.
Об’єкт (підмет) вказує на умову, яка відноситься до теперішнього, минулого чи майбутнього часу (умову об’єктивну, реальну, дійсну).
При modus reālis виступають всі часи дійсного способу як у протасис, так і в аподозис. В аподозисі, крім часів індикатива, можуть виступати такі часові форми:
1) imperatīvus;
2) coniunctīvus hortatīvus;
3) coniunctīvus prohibitīvus;
4) інші.
Futūrum I у протасисі означає одночасну дію по відношенню до дії майбутнього часу чи imperatīvus в аподозисі.
Futūrum II у протазисі означає попередню дію по відношенню до дії майбутнього часу чи imperatīvus в аподозисі.
Схема:
1. Si id credis, erras. – Якщо ти в це віриш, ти помиляєшся.
2. Si id credēbas, errābas. – Якщо ти в це вірив, ти помилявся.
3. Si id credes, errābis. – Якщо ти в це будеш вірити, ти помилятимешся.
4. Si id credidisti, erravisti. – Якщо ти в це повірив, ти помилився.
5. Si id credidĕras, erravĕras. – Якщо ти в це колись повірив, ти помилився.
6. Si id credidĕris, erravĕris. – Якщо ти в це повіриш, ти помилишся.
Приклади:
1. Si vis amāri, ama. – Якщо хочеш бути коханою, люби.
2. Parvi sunt foris arma, nisi est consilium domi. – Мало значить зброя поза державою, якщо немає згоди вдома.
3. Natūram si sequēmur ducem, nunquam aberrabĭmus. – Якщо будемо слідувати за природою як за вождем, то ніколи не помилимося.
Можливий вид (Modus (casus) potentiālis)
У можливому виді головне і підрядне речення вказують на дію, що при певних умовах може або могла б здійснитись.
Об’єкт (підмет) вказує на умову, яка відноситься до майбутнього часу, але вона є суб’єктивна, можлива для здійснення. Мовець робить вигляд, що ця умова є бажаною і здійсненною при певних умовах у майбутньому.
В протасис і в аподозис вживаються два часи умовного способу:
a) praesens coniunctīvi;
б) perfectum coniunctīvi.
Praesens coniunctīvi виражає можливу дію недоконаного виду. Українською мовою перекладається умовним способом недоконаного чи доконаного виду.
Perfectum coniunctīvi виражає можливу дію доконаного виду, яка передує дії, що передається через praesens coniunctīvi. Українською мовою перекладається умовним способом доконаного виду.
При modus potentiālis coniunctīvus виконує функцію coniunctīvus potentialis.
Схема:
1. Si id credаs, errеs. – Якщо б ти в це вірив, ти б помилявся.
2. Si id credidĕris, erravĕris. – Якщо би ти в це повірив, ти б помилився.
Приклади:
1. Popŭlus, si tecum congrеdiātur et si unā loqui voce possit, haec dicat. (Cic.) – Народ, якщо зійдеться з тобою і якщо зможе сказати одним голосом, то скаже таке.
2. Si quidem, hercle, mihi regnum detur, nunquam id potius persĕquar. (Plaut) – Якщо ж навіть, клянусь Геркулесом, мені дається влада (царство), то я б ніколи більше не її добивався.
3. Ego quoque didicĕrim libentius, si quid attulĕris, quam te reprehendĕrim. – Я теж би вчився охочіше, якщо б ти приніс це раніше, ніж я в тебе вимагав.
Нереальний вид (Modus (casus) irreālis)
При нереальному виді головне і підрядне речення вказують на дію неможливу, нереальну для здійснення тепер або у минулому.
Об’єкт (підмет) вказує на умову суб’єктивну, неможливу, нереальну для здійснення в теперішньому чи минулому часі.
Як у протасис, так і в аподозис вживаються часи умовного способу:
a) imperfectum coniunctīvi;
б) plusquamperfectum coniunctīvi.
Imperfectum coniunctīvi виражає дію неможливу, нереальну тепер. Він означає тривалу чи повторювану дію, протилежну дійсності у теперішньому часі, тобто вживається тоді, коли справжня дія була би виражена через praesens indicatīvi.
Іноді imperfectum coniunctīvi означає дію, протилежну дійсності у минулому часі, але тривалу чи повторювальну, тобто вживається там, де справжня умова була би виражена через imperfectum indicatīvi. Imperfectum coniunctīviперекладається умовним способом недоконаного виду.
Plusquamperfectum coniunctīvi виражає неможливу, нереальну, недійсну дію в минулому.
Як у протасисі, так і в аподозисі plusquamperfectum coniunctīvi означає минулу дію недоконаного або доконаного виду, протилежну дійсності минулого часу, тобто, вживається там, де би справжня умова була виражена через perfectum чи plusquamperfectum indicatīvi.
У нереальному виді можливе вживання imperfectum coniunctīviу головному реченні і plusquamperfectum coniunctīvi у підрядному.
Схема:
1. Si id credĕres, errārеs. – Якщо б ти повірив в це (тепер), ти б помилився.
2. Si id credidisses, erravisses. – Якщо би ти в це був повірив (тоді), то ти б помилився. (А насправді, ти в це не повірив і тому не помилився).
Приклади:
1. Plurĭbus verbis ad te scribĕrem, si res verba desiderāret ac non pro se ipsa loquerētur. – Я б написав тобі багато слів, якщо б сама справа вимагала слів і не говорила сама за себе.
2. Si tacuisses, philosophus mansisses. – Якщо б ти промовчав, то залишився б філософом.
3. Plures cecidissent, ni nox proelio intervenisset. – Багато б загинуло, якщо б ніч не перервала битву.
Означальні речення
Підрядні речення, які характеризують іменник або інші частини мови в ролі іменника в головному реченні вводяться відносними займенниками і прислівниками. Такі речення називаються відносними за способом підпорядкування головному реченню, або означальними за їх семантичною функцією. Вони діляться на три види:
1. чисто означальні речення;
2. узагальнено-означальні речення;