Особливості конкуренції в роздрібній торгівлі України

На відміну від інших галузей народного господарства України конкуренція в торгівлі, особливо в роздрібній, виявляється найбіль­шою мірою. Після проведення роздержавлення, демонополізації, ко­мерціалізації та приватизації на українському ринку з'явилися чис­ленні підприємства, які почали займатися реалізацією товарів насе­ленню. Крім магазинів, що перейшли у власність трудових колективів, на ринок у 90-ті роки вийшли малі підприємства, при­ватні підприємці. Кожне промислове й оптове підприємство дістало змогу продавати товари населенню, торгувати через свій власний магазин або мережу фірмових магазинів.

У цих умовах конкуренція в роздрібній торгівлі набула таких характерних рис.

Орієнтація торговельних підприємств на територіально обме­жений, локальний ринок. Якщо промислове підприємство може збува­ти партії своєї продукції в різні регіони країни, то торговельне підприємство, особливо роздрібне, — переважно лише населенню, яке проживає в даному місті, районі, селі. Винятком є торговельні підприємства, розташовані в зонах підвищеної міграції населення (у великих містах, курортних зонах тощо).

Численні конкуренти та яскраво виражена динамічність роздріб­ної мережі. Тільки-но один магазин вибере вдале місце для торгівлі, поруч, як гриби, з'являються різні торгові утворення (павільйони, кіоски, палатки тощо). Першопрохідник змушений ділити своє міні-монопольне становище з іншими моторними підприємцями.

Наявність чисельних конкурентів — тих, хто торгує на продо­вольчих і речових ринках, приватних осіб, які займаються торгівлею без спеціальних дозволів, практично зводить нанівець можливість змови між торговельними підприємствами щодо цін, розподілу тери­торій та інших дій, які, відповідно до законодавства України, квалі­фікуються як недобросовісна конкуренція. Змова може бути між кількома суб'єктами товарного ринку, а в роздрібній торгівлі това­рами масового попиту функціонує безліч продавців. Кожний з них готовий зрадити своїх конкурентів, навіть якщо перебуває з ними у змові, тому що боїться втратити своїх покупців. Результатом змови можуть бути тільки тимчасова вигода й остаточна втрата споживача. Змусити споживача платити високу ціну за неякісний товар удається лише один раз, після чого він неодмінно обере інше місце для здійснення своїх покупок.

Продавець нарешті повернувся обличчям до покупця й посиле­но почав виявляти його потреби. Різко активізувалася маркетингова діяльність, навіть на шкоду споживачеві (зростання витрат на рекла­му, інтер'єрне оформлення магазинів, транспортні витрати, витрати на охорону об'єктів торгівлі), що призвело до зростання цін на всі товари й послуги.

Конкуренція між торговельними підприємствами відбувається лише на рівні товарів, якими вони торгують. Між собою конкурують спеціалізований магазин одягу та відділ універмагу, що торгує таким самим одягом. Конкурують два молочних магазини, розташовані в одному мікрорайоні. Речові ринки є конкурентами всім магазинам міста, але тільки на рівні окремих видів чи різновидів товарів. На продовольчому ринку конкурують між собою підприємці, приватні особи.

За таких умов основним завданням роздрібних торговельних підприємств є перетворення чинників, що впливають на поведінку споживача, у свої конкурентні переваги. Такими перевагами мають бути: близькість до споживача, зручність транспортного сполучення, оптимальний режим роботи, дотримання санітарних норм і правил торгівлі, широкий та глибокий асортимент, високий рівень його оновлення, використання прогресивних методів обслуговування (ос­танніми роками знову почали впроваджувати метод самообслугову­вання), загальне підвищення культури обслуговування. Привітний і послужливий продавець — нинішня емблема будь-якого магазину. Розширилася сфера послуг післяпродажного обслуговування (мере­жа гарантійних майстерень, транспортних підприємств тощо).

У зв'язку з цим посилився інтерес власників торгових фірм, мага­зинів, приватних підприємців до принципів розташування роздріб­ної торгової мережі. Після руйнування у 90-х роках спеціалізованої мережі магазинів підприємці поступово почали знову повертатися до спеціалізації. Нині є рідкістю навіть кіоск, у якому "все є". Кожен магазин зайняв свою нішу після багаторічних мандрів просторами товарного асортименту.

У сучасних умовах основні напрями розвитку торговельних підприємств в Україні такі:

1. Формування ефективного конкурентного середовища для суб'єк-
тів торговельної діяльності. Для того щоб створити конкретні умови
для конкуренції у сфері торговельного обслуговування населення
потрібно прискорити розвиток нових форм торгівлі інтенсивним за-
лученням до торгівлі якомога більшої кількості суб'єктів господарю-
вання й суттєво розширити типову та видову їх різноманітність, зок-
рема такі перспективні організаційні утворення, як:

угруповання незалежних магазинів щодо спільної закупівлі та зберігання товарів;

"ланцюгові" фірми, які об'єднують незалежні магазини під конт­ролем і з ініціативи оптових підприємців;

багатопрофільні фірми зі своєю торговельною стратегією; доб­ровільні об'єднання підприємств.

2. Забезпечення господарської надійності та економічної конку-
рентоспроможності кожного ринкового суб'єкта. Зниженню ризи-
ку господарської життєздатності підприємств у сфері торгівлі сприятиме:

пряма інтеграція виробничої та торговельної діяльності через ме­режу фірмових магазинів;

непряма інтеграція промислової та торговельної сфер діяльності на контрактній основі, коли торговельне підприємство зобов'я­зується реалізовувати виготовлену продукцію, а промислове — надавати торговельному суб'єкту ряд послуг, зокрема технологіч­не оснащення, проведення рекламних заходів, надання кредиту, навчання персоналу з експлуатації виробів технічно складного асортименту із забезпеченням гарантійного і післягарантійного їх обслуговування (техноторгові центри, високомеханізовані підприєм­ства з продажу будівельних матеріалів);

диверсифікація (взаємопроникнення) різних видів підприємниць­кої діяльності торговельних підприємств, коли функції суто тор­говельного обслуговування покупців доповнюються суміжними видами підприємництва: посередницька діяльність в лізингових операціях, страхування комерційних угод, організація майсте­рень, ательє, салонів напівфабрикатів, технічне обслуговування реалізованих товарів, організація центрів ділової активності, фірмового виробництва споживчих товарів;

запровадження нових технологій позамагазинних форм торгівлі на основі організації Інтернет-магазинів, використання кабельно­го телебачення, телефонного зв'язку для оформлення замовлення щодо купівлі-продажу товарів;

інтенсивний розвиток посилкової торгівлі, торгівлі за каталога­ми, попередніми замовленнями та інших прогресивних форм тор­говельного обслуговування населення, особливо в районах з низь­кою компактністю торговельної мережі або там, де її майже не­має.

3. Запобігання скороченню або ліквідації деяких соціально важли­вих, але малоприбуткових і неконкурентоспроможних видів торго­вельної діяльності.

У системі державних заходів щодо забезпечення захисту прав і інтересів споживачів у сфері торгівлі першочергової підтримки по­требують:

• освоєння економічно малоефективних торговельних зон (віддале­них місць проживання громадян, малозаселених територій, важ-кодоступних районів);

торгівля екологічно чистими видами продукції; залучення на внутрішній ринок товарів, на які є стабільний попит;

організація харчування в закладах освіти, в дитячих, лікувальних, оздоровчих закладах, торговельне обслуговування малозабезпе­чених і соціально незахищених верств населення;

розробка та впровадження нових видів технологічного обладнан­ня для торговельних підприємств.

Максимальна адаптація структурної й територіальної органі­зації торговельної мережі до умов кон'юнктури ринку та споживчого попиту. Розвиток видової структури торговельної мережі має забез­печуватись не лише за рахунок розширення товарно-асортиментної типізації та спеціалізації торговельних підприємств, а й поглиблення соціальної диференціації типів торговельних об'єктів і створення на цій основі престижних і доступних магазинів, підприємств харчуван­ня з різним ціновим рівнем та набором супровідних послуг.

Удосконалення планування розвитку торговельної мережі на ос­нові поєднання принципів вільного підприємництва й регулювання з боку державних органів виконавчої влади. З одного боку, слід ураховувати інтереси підприємців, коли вони вибирають місце розташування створюваного підприємства (торговельної точки), його профіль і то­варний асортимент, а з іншого — місцевим органам потрібно вихо­дити з того, що торговельна мережа є складовою інфраструктури кожного міського та сільського поселення. У зв'язку з цим необхідно підняти на якісніший рівень систему розробки, обґрунтування та за­твердження перспективних планів розвитку та розташування торго­вельної мережі як невід'ємного структурного елемента генеральних планів-схем розвитку міст, міських районів і сільських територій.

Значущість перспективних планів розвитку й розташування об'єктів торгівлі полягає й у тому, що вони мають стати основою під час проведення приватизації, перепрофілювання, розширення торго­вельної мережі, виділення земельних ділянок під забудову нових об'єктів торгівлі.

6. Створення чіткої системи захисних і обмежувальних механізмів державного регулювання розвитку сфери торгівлі. Потрібно розробити або оновити такі механізми державного регулювання: державні стандарти якості товарів; стандарти організації торговельного обслуговування; стандарти планувальних і технологічних рішень різних типів підприємств сфери торгівлі; кваліфікаційні посадові характеристики робітників; допустимі рівні концентрації торговельної діяльності; правові основи обмеження, недопущення та запобігання монополістичній діяльності в торгівлі; критичні рівні імпортних над­ходжень товарів на споживчий ринок; уніфікація облікових, договір­них, звітних документів, системи показників статистичної звітності. Застосування системи стандартів, нормативів, технічних умов і пра­вил у сфері торговельної діяльності підвищить надійність комерцій­них відносин між товаровиробниками, продавцями та споживачами на всіх етапах переміщення товарів, забезпечить належну організа­цію торговельного обслуговування споживачів.

7. Впорядкування організації та здійснення комерційного підприєм­ництва.

Щоб поліпшити торговельне обслуговування населення, а також запобігти усіляким порушенням, потрібно запровадити більш ціле­спрямовану контрольованість і регламентацію торговельної діяль­ності, що передбачає:

спрощення процедури отримання дозвільних документів на право займатися різними видами торговельної діяльності;

дотримання усіма господарюючими суб'єктами правил торгівлі та здійснення підприємницької діяльності;

посилення контролю за постачанням у роздрібну торгівлю якісної продукції вітчизняного та імпортного виробництва;

формування інфраструктури торгівлі, зокрема пунктів гарантій­ного обслуговування складних технічних виробів, пунктів прока­ту виробів;

зміцнення матеріально-технічної бази торговельної мережі, про­довольчих і речових ринків, поліпшення організації торгуючих і покупців, які користуються їхніми послугами;

упорядкування "вуличної" торгівлі відповідно до правил і техно­логічних вимог щодо продажу товарів через дрібнороздрібну, пе­ресувну та виносну мережі.

Подальший розвиток комерційного підприємництва передбачає:

надання позик на придбання, створення або розширення підпри­ємств і пунктів продажу товарів у регіонах пріоритетного розвит­ку, сільській місцевості, вільних економічних зонах;

фінансування участі великих фірм у капіталі та в здійсненні інвес­тиційних проектів; надання міні-кредитів малим підприємствам;

матеріально-технічна підтримка суб'єктів торговельної діяльності (передача приміщень в оренду, торгово-технологічного облад­нання, контрольно-касових апаратів, комп'ютерів на пільгових умовах, сприяння у пошуку постачальників та інвесторів); • стимулювання розвитку послуг у сфері транспортування, перевал­ки, обробки вантажів для підвищення рівня транспортно-експеди­ційного обслуговування вантажного потоку, скорочення обсягу ручної праці та пришвидшення переміщення підготовлених для продажу партій товарів через торговельну мережу. Доцільно розвивати франчайзинг як одну із вигідних форм торго­вого співробітництва між великими й малими фірмами.

За кордоном франчайзинг найчастіше використовується у сфері роздрібної торгівлі, у мережі ресторанів і кафе швидкого обслугову­вання, готельному господарстві. Перевагою франчайзингу є те, що мале підприємство має змогу реалізовувати товари високої якості добро відомої великої компанії, отримує право діяти на ринку від її імені й під її торговою маркою.

При франчайзингу відносини між двома господарюючими суб'єк­тами будуються на основі договору, згідно з яким велика фірма зобо­в'язується постійно постачати мале підприємство власними товара­ми з її торговою маркою, допомагати у створенні сприятливих умов для отримання кредиту (короткотерміновий кредит на пільгових умовах), забезпечувати навчання персоналу, сприяти організації рек­лами, дизайну приміщень, встановленню зв'язків з громадськістю, упровадженню прогресивних технологій бізнесу, оснащенню сучас­ним обладнанням, проведенню маркетингових досліджень, аналізу фінансової звітності. Мале підприємство зобов'язується мати ділові контакти лише з цією великою компанією, вести бізнес за її правила­ми й перераховувати їй встановлений договором відсоток з прибут­ку. Велика компанія спостерігає за діяльністю малого підприємства, контролює його роботу в такий спосіб, щоб воно було здатним до­сягти оптимальної ефективності. А в цьому зацікавлені дві сторони договору — суб'єкти франчайзингу.

Переваги таких договірних відносин були перевірені досвідом ро­боти малих і великих фірм у країнах з розвиненою ринковою еконо­мікою. Розрахунки зарубіжних економістів показали, що лише 4-5 % підприємств, які діють у межах франчайзингу, зазнають невдачі.