Основні характеристики та відмінні риси державного управління
Виділяють такі риси державного управління, що розкривають його сутність:
1. Державне управління завжди являє собою певну організуючу діяльність, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за змістом відносини.
2. Необхідною умовою виникнення управлінських відносин є наявність суб’єкта, наділеного владними повноваженнями для здійснення управлінських функцій.
3. Для виникнення управлінських відносин, крім суб’єкта, у них повинен брати участь об’єкт (об’єкти), на діяльність якого спрямовується управлінський вплив суб’єкта.
4. Характер відносин, які виникають між ними, завжди є владним, а в умовах державного управління – державно-владним, причому цими повноваженнями наділена завжди одна сторона – суб’єкт управління, а об’єкт управління є лише виконавцем вказівок і директив, що надходять від суб’єкта.
5. Організуюча діяльність державно-владного характеру полягає у виконанні та розпорядництві згідно з вимогами закону, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві.
6. Управлінський вплив, який виникає під час цієї організуючої діяльності і налагодження управлінських відносин, може мати різний за своїми параметрами характер: це і державне регулювання, і централізоване керівництво, і оперативне управління.
7. Цю діяльність можна певним чином поділити на етапи (цикли, фази), в основі класифікації якої є її функціональна природа і організація, робота з кадрами, керівництво, координація, звітність, складання та виконання бюджету.
8. Державне управління, функціонуючи у правовому полі чинного законодавства, у випадку його порушення, тягне за собою юридичну відповідальність.
Враховуючи, що державне управління фактично означає управління справами суспільства з метою досягнення юридично визнаних цілей, в науковій літературі розглядають такі основні ознаки:
· державне управління – це соціальне, політичне явище, вид суспільної діяльності, пов’язаної зі здійсненням державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;
· державне управління має процесуальний характер, що охоплює процеси цілевизначення, цілепокладання та цілездійснення; державне управління має політичний та адміністративний аспекти;
· державне управління – це систематично здійснюваний цілеспрямований вплив держави на суспільну систему в цілому або на окремі її ланки, на стан і розвиток суспільних процесів, на свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою реалізації державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, в інтересах оптимального функціонування і розвитку держави;
· цілі та функції державного управління адекватні цілям, завданням і функціям держави та становлять відповідні сукупності декомпозованих цілей, завдань і функцій держави, сформованих політичною системою з урахуванням соціально-економічного та політичного стану держави;
· цілі державного управління формуються політичною системою та реалізуються механізмом держави;
· органи державної влади як суб’єкти державного управління діють у межах компетенції, визначеної для них у відповідних нормативних актах, та наділені необхідними державно-владними повноваженнями;
· виконавчо-розпорядчу діяльність з реалізації зазначених цілей в основному здійснюють державний апарат і органи місцевого самоврядування в межах делегованих повноважень;
· державний апарат формується на підставі законодавчих актів за дорученням держави.
Враховуючи наведені ознаки, вчені пропонують наступне визначення категорії “державне управління”. Державне управління – цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.
Відповідальність за зміст управління мають нести ті, хто є суб’єктом управління. Суб’єктивне за змістом державне управління об’єктивно детерміноване тими умовами й факторами, в межах яких воно функціонує.
Соціальний механізм формування та реалізації державного управління зображають єдиним ланцюгом взаємопов’язаних суспільних явищ, опосередкованим державою як суб’єктом управління: потреби – інтереси – цілі – рішення – дії – результати.
Специфіка державного управління як виду управління полягає в тому, що воно:
1) у своєму здійсненні спирається на владу – організаційну силу суспільства, здатну до примусу;
2) поширює свій вплив на все суспільство, піддаючи управлінському впливові його найважливіші явища, процеси і взаємозв’язки;
3) діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як механізм держави, державний апарат, державну службу і публічні прояви суспільства.
Таким чином, можна виокремити такі найхарактерніші ознаки державного управління:
1) виконавчо-розпорядчий характер;
2) підзаконність;
3) масштабність та універсальність;
4) ієрархічність;
5) організуючий характер.
Виконавчо-розпорядчий характер означає, що державне управління становлять два взаємопов’язаних аспекти: виконавча та розпорядча діяльність. Органи, які здійснюють державне управління – це виконавчі структури. Основним їх призначенням є організація виконання законодавчих актів, прийнятих парламентом та актів глави держави. Тому виконавча функція є парадигмою їхнього функціонування.
Разом з тим, реалізація даної функції є неможливою без здійснення певних розпорядчих дій: прийняття управлінських рішень, розподіл фінансових та матеріальних ресурсів, контроль за виконанням рішень тощо. Для цього органи виконавчої влади наділяються повноваженнями владного характеру, тобто одержують від держави право здійснювати розпорядчу (державно-владну) діяльність, діючи від її імені з метою реалізації державної політики у відповідних секторах державного управління. Розпорядча діяльність реалізується: по-перше, через видання загальнообов’язкових нормативно-правових актів (постанов, положень, наказів, розпоряджень тощо); по-друге, в організації виконання зазначених приписів; по-третє, в здійсненні контролю за їх виконанням.
Підзаконність державного управління розуміється як здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності на основі правових норм, головне місце серед яких належить Конституції, законам, актам глави держави. Саме вони створюють правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування, головні засоби досягнення цілей.
Масштабність державного управління означає, що ця державно-управлінська діяльність є найбільшою за об’ємом в державі. Вона розповсюджується на всю її територію та величезну кількість об’єктів управління. При цьому задіяні значні правові, інформаційні, економічні, фінансові, технічні, організаційні, людські та інші ресурси, що належать державі.
Універсальність державного управління виражається через діяльність органів виконавчої влади, яка є безперервною (управлінський вплив на суспільні відносини є повсякденним і постійним) і охоплює всі, без винятку, сфери суспільного життя та здійснюється на всіх рівнях управління – від центру до регіонів та конкретних територій.
Ієрархічність полягає в тому, що система органів виконавчої влади побудована на засадах чіткої підпорядкованості та субординації органів нижчого рівня органам вищого рівня. Така організаційна структура дозволяє ефективно функціонувати управлінській системі та досягати поставлених цілей.
Організуючий характер державного управління виражається через його управлінський вплив, що виникає в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності, спрямований на організацію спільної праці членів суспільства, соціальних колективів, організацій з метою забезпечення життєдіяльності держави та забезпечення добробуту її громадян із застосуванням для цього засобів виробництва, природних ресурсів, матеріальних та інших цінностей.
Наведені ознаки окреслюють підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер державного управління як специфічної форми здійснення державної влади органами виконавчої влади.