перелічіть типи готельних підприємств.31
36. Що таке туристичні формальності? Їх основні види.
Туристичні формальності — процедури перевірки прикордонними службами правильності оформлення виїзних документів, дотримання митних, валютних, медико-санітарних правил.
Формальність — це переважно обов’язкова дія, передбачена встановленими правилами, або дотримання певної форми чи процедури. Формальності в міжнародному туризмі— це дії і процедури, пов’язані з обов’язковим виконанням туристами, які перетинають державний кордон, встановлених правил, що регулюють порядок виїзду, в’їзду і перебування в іншій країні. Туристичні формальності можна поділити на такі види:
Поліцейські формальності: приведення паспортів у відповідність зі стандартами ІКАО, що дає змогу здійснювати перевірку за допомогою комп’ютерних систем.
Паспортні формальності: встановлення терміну дії паспорта не менше п’яти років з необмеженою кількістю поїздок; децентралізація паспортних служб; скорочення термінів і спрощення процедури оформлення закордонних паспортів; запровадження поміркованого збору за оформлення паспорта; зберігання закордонного паспорта у власника без права його конфіскації.
Візові формальності: взаємне визнання візи низкою держав; в окремих випадках надання дозволу на в’їзд на контрольно-пропускному пункті; поширення чинності візи до 12 місяців на один чи кілька в’їздів в усі пункти і по всіх маршрутах, відкритих для туристів; безвізовий в’їзд на термін до трьох місяців; запровадження єдиного консульського збору незалежно від громадянства туриста.
Митні формальності: запровадження для туристів пільгових митних податків, зборів; надання митних пільг (в тому числі скасування податків) на ввезення устаткування для готелів та інших туристичних об’єктів; включення деяких податків і зборів на утримання і відновлення туристичних об’єктів у структуру непрямого оподатковування, у вартість квитків замість прямого збору валюти з відвідувачів.
Валютні формальності(за рекомендаціями UNWTO): можливість отримувати в країні, з якої туристи виїжджають, вільно конвертованої валюти, необхідної для їхніх поїздок; дозвіл на ввезення валюти в розмірі, зазначеному в митній декларації; обмін ввезеної валюти тільки на добровільній основі; забезпечення можливості зворотного обміну валюти при виїзді з країни перебування; надання туристам права мати при виїзді достатні суми в національних грошових одиницях для зворотної поїздки своєю країною; надання туристам і відвідувачам повної інформації про правила і поточний курс обміну валюти; розміщення в обов’язковому порядку необхідної інформації на контрольно-пропускних пунктах в’їзду.
Медико-санітарні формальності: розширення співпраці національних туристичних адміністрацій з санітарно-епідеміологічними організаціями й органами охорони здоров’я в справі надання вичерпної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам; укладання багатосторонніх державних договорів щодо надання невідкладної медичної допомоги усім без винятку туристам; у випадках захворювання в гострій формі чи смерті негайне повідомлення консульства і родичів; перевезення тіла на батьківщину чи його поховання; швидке оформлення необхідних документів.
Формальності безпеки: впровадженняжорстких вимог до безпеки туристів і зменшення ризиків при подорожах; забезпечення дотримання екологічних норм на туристичних об’єктах і в регіонах відвідування.
37. Назвіть особливості паспортних формальностей. Які обставини можуть перешкодити видачі закордонних паспортів?
Паспортні формальності: встановлення терміну дії паспорта не менше п’яти років з необмеженою кількістю поїздок; децентралізація паспортних служб; скорочення термінів і спрощення процедури оформлення закордонних паспортів; запровадження поміркованого збору за оформлення паспорта; зберігання закордонного паспорта у власника без права його конфіскації.
Паспортє офіційним документом, який засвідчує особу громадянина при виїзді за межі країни, перебуванні за її межами і в’їзді у свою країну. Це основна функція паспорта. У паспорті громадянина України, призначеному для поїздок за кордон, вказуються двома мовами (англійською та українською): прізвище й ім’я мандрівника; його стать, вік, дата і місце народження; номер паспорта, дата видачі і термін його дії; орган, який видав паспорт. Відповідно до чинного законодавства і конституційних гарантій на право вільного переміщення громадян, паспорт надає право на вільний виїзд за межі країни і повинен зберігатися в його власника, за винятком випадків, передбачених законодавством країни.
Римська конференція з міжнародних подорожей і туризму (1963) рекомендувала урядам узгодити універсальні вимоги до паспортних формальностей, зокрема, привести закордоні паспорти всіх держав у відповідність до стандартів ІКАО, що уможливить їх перевірку за допомогою комп’ютерних систем.
Крім звичайних закордонних паспортів тієї чи іншої держави, в міжнародних поїздках з метою туризму можуть використовуватися міжнародні студентські карти «ISIС» (посвідчення особи), а в окремих випадках (не по лінії туризму) — інші документи:
— паспорт (посвідчення особи) іноземця чи особи без громадянства, який видається іноземному громадянину, що постійно проживає в державі;
— дипломатичні, консульські, службові паспорти;
— сімейні паспорти на чоловіка і дружину (з дітьми чи без дітей);
— паспорт (посвідчення особи) дитини;
— паспорт моряка;
— інші спеціальні документи.
Відповідно до закону “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну”, основними документами, на підставі яких громадяни України можуть виїжджати і в’їжджати в Україну, визнані:
— паспорт;
— дипломатичний паспорт;
— службовий паспорт;
— паспорт моряка.
Паспорт видається терміном на десять років. У випадку його втрати необхідно негайно звернутися з заявою в найближче відділення міліції чи дипломатичне представництво України за кордоном.
Якщо турист втратив паспорт, знаходячись за кордоном, йому видається посвідчення, яке засвідчує особу громадянина України і надає йому право на в’їзд (повернення) до України.
За відсутності в заявника документів, які підтверджують його особу, українське громадянство і місце проживання в межах України, дипломатичне представництво чи консульська установа України надсилає для перевірки відповідний запит у паспортно-візову службу МЗС України.
Діти, як правило, виїжджають на відпочинок у супроводі хоча б одного з батьків, вихователів чи опікунів. Якщо неповнолітній виїжджає в іншу країну з одним із батьків, він повинен мати при собі, крім паспорта, нотаріально посвідчену згоду другого з батьків на його виїзд із зазначенням країни і терміну виїзду. Якщо дитина виїжджає без супроводу батьків, вона повинна мати, крім паспорта, нотаріально посвідчену згоду обох батьків. Якщо ж батьки розлучені, згода другого з них не потрібна, але при цьому слід подати копію свідоцтва про розлучення. Якщо один з батьків заявить про свою незгоду на виїзд неповнолітньої дитини в турподорож за кордон, питання про можливість її виїзду вирішується в судовому порядку.
38. Що таке віза? Назвіть її різновиди.
Віза(від лат. visum — проглянуте) — дозвіл конкретній особі на в’їзд в іншу країну, виїзд з її території, транзитний проїзд через неї. Виходячи з цього, візи бувають в’їзними (entry visa), виїзними (exit visa) і транзитними (transit visa).
Віза може бути одноразовою (на одноразовий в’їзд у країну у визначений період часу на певний термін) і багаторазовою (multy). На підстві багаторазової візи можна перетинати державний кордон кілька разів за визначений період часу (протягом трьох, шести місяців чи року). В деяких випадках у багаторазовій візі зазначається певна кількість поїздок і їхня тривалість (наприклад, 10 разів на рік тривалістю два тижні кожна поїздка). Візи можуть бути індивідуальними (проставляються в паспорт туриста) і груповими (окремий документ), шенгенскі (на в’їзд у країни Шенгенської угоди), студентські (на навчання) та ін.
За призначенням візи поділяються на такі види:
— туристична (без права займатися оплачуваною діяльністю в країні призначення);
— гостьова (з правом роботи);
— службова (ділова, приватна);
— імміграційна (на постійне місце проживання).
У багатьох країнах існує своя класифікація віз. У США, наприклад, таких віз близько 20: В-2 — туризм, приватні і гостьові поїздки; С-1 — транзитна віза; D-1 — групова віза; F-1 — студентська віза з правом працевлаштування на території студмістечка; J-1 — віза для студентських обмінів; К-1 — віза для молодят; М-1— М-4 — візи для студентів неакадемічних закладів освіти на канікули; О-1 — віза для іноземців; R-1 — віза для прочан (паломників) та ін.
Існує також особливий вид візи — поліцейська віза. Її одержують особи, які потрапили в країну внаслідок різних форс-мажорних обставин: терористичних актів, викрадення літаків, стихійних лих, небезпечної для життя і здоров’я хвороби, аварій транспортних засобів та ін.
Туристична віза надає право власнику паспорта на тимчасовий в’їзд у країну відвідування з метою туризму і відпочинку. Вона є основним документом для відвідування іншої держави і підтверджує, що паспорт туриста зареєстрований у консульській установі держави, яку він планує відвідати.
UNWTO пропонує при наданні туристичних віз враховувати такі рекомендації:
— безвізовий в’їзд дозволений на термін до 3 днів;
— віза є чинною протягом 12 місяців (для одного чи декількох в’їздів) у всіх пунктах, за всіма маршрутами, відкритих для пересування туристів усіма видами транспорту;
— взаємне визнання візи декількома державами;
— у виняткових випадках можливість видачі візи на КПП в’їзду чи дозвіл в’їзду на 72 години.
Шенгенська віза.Туристична поїздка декількома європейськими країнами може здійснюватися за оформлення лише однієї такої візи. Згідно з угодою семи європейських країн, підписаною у м. Шенген (Люксембург), яка набула чинності 26 березня 1995 р., віза на в’їзд в одну з країн Шенгенської угоди надає право туристу вільно пересуватися територіями інших країн. Туристи можуть подорожувати по більшій частині Європи, не турбуючись про формальності. В деяких випадках з урахуванням доповнень ці домовленості називають Шенгенськими угодами Європейського Союзу, хоча Шенгенський і Європейський союзи — це різні поняття. Шенген — єдиний візовий простір, Європейський Союз — економічна співдружність. У Шенгенську зону входять усі країни — учасниці ЄС, окрім Великобританії та Ірландії. І тільки одна шенгенська країна — Ісландія — не є членом ЄС.
Запроваджено два типи віз:
1) єдина шенгенська віза для короткотермінового перебування (до трьох місяців), яка надає право вільно пересуватися територіями країн Шенгена;
2) національна в’їзна віза на термін понад три місяці, чинна в межах держави, яка її видала.
Групових шенгенських віз немає. Пільговий (безвізовий) порядок в’їзду в країни Шенгенської угоди поширюється на громадян Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини, Латвії, Литви, Естонії та ін.
Пільговий порядок в’їзду передбачений для країн з безвізовим режимом: у Туреччину, Єгипет, на Кіпр, у Хорватію, на Мальдіви. Для відвідування цих країн потрібен тільки діючий паспорт.
Транзитні візивидаються з правом зупинки і без права зупинки в державі, через територію якої транзитом подорожують туристичні групи. Транзитна віза з правом зупинки видається на підставі документів, які підтверджують таку необхідність. Як правило, транзитні візи використовуються при морських круїзних подорожах в акваторії декількох країн, автобусних турах країнами Європи, програмами яких передбачені одно-, дводенні зупинки в різних містах для екскурсій і відпочинку. Транзитні візи видаються за наявності в’їзних віз у країну призначення і підтверджуються проїзними документами.
Транзитний проїзд без візи дозволяється туристам, які здійснюють безпересадковий переліт повітряним транспортом через територію країни.
В’їзна віза для іноземних туристів (в’їзний туризм) оформлюється на підставі візової підтримки (visa support), тобто запрошення від туристичної фірми на відвідування іноземної держави.
39. Які проблеми можуть виникнути у туристичних фірмах при оформленні віз у консульствах?
Проблеми з відкриттям візи можуть виникнути у вихідців з Північного Кавказу, у тих, хто одержує невелику заробітну плату, молодих незаміжніх жінок, молодих програмістів (вони найчастіше зважуються на нелегальну імміграцію). Досвід показує, що проблем із шенгенською візою не буває в туристів, які працюють у відомих фірмах, мають хороший прибуток і неодноразово бували за кордоном
40. Що таке митні формальності? Митна декларація?
Митні формальності здійснюються при перетині державного кордону і передбачають заповнення митної декларації встановленої форми для кожної особи, яка досягла 16-літнього віку. Митна декларація застосовується при митному контролі за товарами і предметами, що належать фізичним особам. Турист зобов’язаний відповісти на всі запитання митної декларації точно і без виправлень, спотворення інформації спричиняє відповідальність згідно з законодавством країни.
У декларацію вносяться відомості про туриста, країну прибуття і країну проходження, мету поїздки, особистий багаж, наявність валюти, предметів старовини і мистецтва, виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, диких і домашніх тварин. Вказуються відомості про заборонені для перевезення речі: зброю, боєприпаси, наркотики, вибухові речовини, радіоактивні матеріали, високочастотні радіоелектронні пристрої. У виїзну декларацію бажано також внести інформацію про нову дорогу кіноапаратуру, біноклі, фотоапарати, відеокамери. Митна декларація зберігається на весь період тимчасового виїзду чи в’їзду і при поверненні пред’являється митним органам. Після завершення контролю співробітник митниці засвідчує декларацію печаткою і залишає в справах митниці з терміном зберігання, визначеним національним законодавством.
При митному контролі митні органи можуть застосовувати спрощений пільговий порядок проходження туристів двома коридорами: “зеленим” і “червоним”. “Червоний” коридорвикористовується для декларування товарів у письмовій формі, “зелений”— для усного декларування таких товарів.
При перетині кордонів усі особи однаково відповідальні за сплату мита, податків на додаткову вартість і акцизів, митних зборів. Предмети особистого споживання, які туристи переміщують через кордон, практично в усіх державах звільнені від митних платежів, якщо їх кількість не перевищує визначених меж.
Призначення ввезених товарів визначається з урахуванням таких факторів:
— характеру товарів
— частоти переміщення товарів — якщо турист періодично ввозить (вивозить) однорідні товари, він повинен довести, що робиться це не з комерційною метою;
— обставин поїздки
Якщо ввезені товари не відповідають переліченим вимогам, туристу доведеться сплатити митні платежі і збори в розмірах, визначених їхньою митною вартістю і кодом товару. Якщо ввезений товар має вартість більшу, ніж зазначені безмитні норми, то турист зобов’язаний сплатити відповідні митні платежі.
Деякі товари можна ввозити без мита, але в обмежених кількостях.
Під час закордонних поїздок туристи досить часто купують скульптури і прикраси, картини і гравюри, зброю, рукописи, інші предмети, які мають культурно-історичну цінність. Якщо їх куплено в магазині, то до чека додається відповідний дозвіл на вивезення коштовної покупки за кордон
Відповідно до рекомендацій UNWTO і ІКАО, при в’їзді-виїзді туристи не повинні обкладатися податками і митом. Якщо такі податки не можуть бути скасовані через те, що вони спрямовуються на поліпшення інфраструктури туризму, то доцільно не збирати валюту особисто з пасажира при вході в аеропорт, що болісно сприймається туристами, а включати їх у непряме оподатковування, у вартість квитків.
41. У чому сутність валютних формальностей і валютного контролю?
Валютні формальності(за рекомендаціями UNWTO): можливість отримувати в країні, з якої туристи виїжджають, вільно конвертованої валюти, необхідної для їхніх поїздок; дозвіл на ввезення валюти в розмірі, зазначеному в митній декларації; обмін ввезеної валюти тільки на добровільній основі; забезпечення можливості зворотного обміну валюти при виїзді з країни перебування; надання туристам права мати при виїзді достатні суми в національних грошових одиницях для зворотної поїздки своєю країною; надання туристам і відвідувачам повної інформації про правила і поточний курс обміну валюти; розміщення в обов’язковому порядку необхідної інформації на контрольно-пропускних пунктах в’їзду.
У різних країнах діють неоднакові правила ввезення-вивезення валюти.
Валютні формальності досить часто змінюються, і турфірмам необхідно регулярно уточнювати відомості про них й інформувати туристів.
42. Що входить у поняття «медико-санітарні формальності»? Назвіть карантинні захворювання міжнародної значущості.
Медико-санітарні формальності: розширення співпраці національних туристичних адміністрацій з санітарно-епідеміологічними організаціями й органами охорони здоров’я в справі надання вичерпної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам; укладання багатосторонніх державних договорів щодо надання невідкладної медичної допомоги усім без винятку туристам; у випадках захворювання в гострій формі чи смерті негайне повідомлення консульства і родичів; перевезення тіла на батьківщину чи його поховання; швидке оформлення необхідних документів.
Під медико-санітарними формальностями розуміються процедури, пов’язані з перевіркою дотримання особами, які перетинають кордон, вимог з вакцинації, щеплення та інших спеціальних вимог (медико-санітарних, епідеміологічних, ветеринарних тощо). Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) розробила Вимоги до свідоцтва про щеплення при поїздці за кордон, що слугують практичними рекомендаціями для туристичних фірм і туристів усього світу. ВООЗ має робочі угоди з UNWTO, відповідно до яких поточна інформація про формальності, пов’язані з проходженням санітарного контролю, публікується в щорічному виданні UNWTO “Закордонний туризм — прикордонні формальності”.
До карантинних захворювань міжнародного значення відносять чуму, холеру, віспу, жовту лихоманку, малярію.
Для запобігання поширення цих небезпечних захворювань органи охорони здоров’я можуть вводити особливі заходи санітарного контролю. Оскільки епідеміологічна ситуація щодо карантинних і паразитарних захворювань у деяких закордонних країнах продовжує залишатися напруженою, туристи повинні одержувати достовірну інформацію про захворювання і захист від нього перед поїздкою в тропічні країни. Її переважно подають у формі пам’ятки громадянам, засвідченої підписом туроператора і печаткою турфірми.
Туристи, які бажають здійснити подорож у країну з підвищеним ризиком інфекційних захворювань, зобов’язані проходити профілактику відповідно до міжнародних медичних вимог (медико-санітарні формальності).
Зоною жовтої лихоманки є в Америці: Бразилія, Болівія, Колумбія, Венесуела, Перу, Еквадор; в Африці: Замбія, Кенія, Танзанія, Гана, Гвінея, Нігерія, Судан. Вирушаючи в ці країни, турист повинен зробити щеплення не пізніше ніж за місяць до від’їзду, одержати міжнародний сертифікат про вакцинацію і висновок лікаря про відсутність протипоказань для поїздки. Без цього туриста знімуть з рейсу на підставі медико-санітарних правил. Турист-порушник може бути поміщений в ізолятор на інкубаційний період. У разі протипоказань до щеплень (наприклад, вагітність, простудні захворювання, алергія на яєчний жовток) турпоїздка в перелічені країни відбутися не може. Оскільки ризик захворіти інфекційним захворюванням існує практично на всій території цих країн, наявність міжнародного сертифікату при в’їзді в країну є обов’язковою.
Виїжджаючи в країни, неблагополучні щодо малярії (Кенія, Зімбабве, Індонезія, Китай, Оман, Індія, Шрі-Ланка та ін.), необхідно регулярно приймати противомалярійні препарати, починаючи за тиждень до виїзду й протягом місяця після повернення.
Вакцинації підлягають туристи, які виїжджають у країни, де поширені такі карантинні захворювання, як холера, чума, віспа. Віспа поширена в Африці: Мозамбік, Танзанія, Уганда, Зімбабве, Заїр, Ангола, Гвінея, Конго; в Азії: Індія, В’єтнам; у Південній Америці: Болівія, Бразилія, Перу, Венесуела, Гватемала, Колумбія, Мексика.
Чуми варто побоюватися, виїжджаючи у В’єтнам, Болівію, Бразилію, Перу, Замбію, Зімбабве, Танзанію, на Мадагаскар.
Холера поширена в Азії: Афганістан, В’єтнам, Індія, Іран, Китай, Малайзія, Монголія, Філіппіни, Шрі-Ланка; в Америці: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Коста-Рика, Еквадор; в Африці: Замбія, Кенія, Мозамбік, Танзанія, Уганда.
Готувати туристів до поїздки в інфекційно небезпечні райони слід з урахуванням рекомендацій ВООЗ і UNWTO. Для профілактики заразних захворювань необхідно ознайомлювати туристів із правилами й обмежувальними заходами проживання, харчування і відпочинку, вакцинації проти небезпечних захворювань (наприклад, проти жовтої лихоманки), профілактичного лікування (наприклад, у випадку з малярією). Головне правило, якого повинні неухильно дотримуватися турфірми й самі туристи: під час поїздки в країни спекотного пояса і після повернення з них за найменшого нездужання необхідно терміново звертатися до лікаря, назвавши країну, з якої повернулися.
43. Що таке страхування при поїздках? Які специфічні види страхування ви знаєте?
Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).
Основними сторонами цих відносин є страховики (страхові компанії), страхувальники (турператори і турагенти) і туристи, які виїжджають за кордон.
В Україні відносини страхування законодавчо нормуються: Законом України “Про страхування”, Законом України “Про туризм” і низкою інших документів. Згідно зі ст.17 Закону України “Про туризм”, страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов’язковим і здійснюється суб’єктами туристичної діяльності на підставі угод зі страховими компаніями, які мають право на таку діяльність.
Іноземні туристи, які прибувають в Україну, мають, зазвичай, обов’язкову, за законодавством країни проживання (крім країн СНД), медичну страховку або спеціально придбаний з нагоди туристичної поїздки страховий поліс.
Страхування в міжнародному туризмі — це основна форма забезпечення страховими компаніями безпеки туристів у країні тимчасового перебування, покликана при настанні страхових випадків компенсувати можливу шкоду, заподіяну здоров’ю чи майну туристів, за рахунок страхових внесків, що сплачуються ними.
Основні види страхування:
медичне— страхування життя і здоров’я туриста;
майнове— страхування багажу, фото- і відеоапаратури, особистого автотранспорту й іншого особистого майна туриста, а також майна турфірм (офісних приміщень, оргтехніки, автотранспорту та ін.);
цивільної відповідальності— страхування відповідальності туристів, власників транспорту, готелів, турфірм й інших суб’єктів туризму.
Особливості страхування в туризмі — ризикованість (ймовірність подій), короткочасність поїздок, невизначеність настання страхових випадків. Згідно з договором зі страховими компаніями, туроператори і турагенти надають туристам, які виїжджають за кордон, сприяння у страхуванні різних страхових ризиків:
— від гострих раптових захворювань;
— від нещасних випадків;
— від втрати багажу чи іншого майна;
— від неможливості виїзду в оплачену поїздку;
— від відсутності на гірськолижних курортах снігу;
— на випадок затримки літаків та іншого транспорту при виїзді-в’їзді;
— на випадок невидачі візи;
— на випадок настання особистої цивільної відповідальності гірськолижників;
— на випадок поганої погоди під час перебування туриста на відпочинку; — на випадок ненадання чи неповного надання турпослуг.
Отже, страхова компанія допомагає застрахованому туристу вирішити всі проблеми й одержати кваліфіковану медичну, юридичну чи адміністративну допомогу. Страхові компанії, своєю чергою, можуть запропонувати турфірмам страхування таких ризиків:
— фінансового ризику;
— майнового ризику;
— ризику цивільної відповідальності за договором з туристом і т.д.
Страхування може бути добровільним і обов’язковим, індивідуальним і груповим.
Добровільне страхуванняздійснюється на підставі договору між турфірмою (чи страховою компанією) і туристами, які виїжджають за кордон. Страхування проводиться за допомогою страхового поліса, який охоплює різноманітні ризики, що можуть виникнути в період відпустки. Практично страхування усіх видів є добровільним.
Обов’язкове страхуванняздійснюється, якщо цього вимагає закон країни перебування. Медичне страхування при в’їзді в деякі країни є неодмінною умовою одержання візи і, власне кажучи, стає обов’язковим. За кордоном поширені дві форми страхового обслуговування туристів: сервісне (асистанс) і компенсаційне.
Асистанс — особливий вид міжнародного сервісного обслуговування туристів на території страхування з метою надання їм допомоги на місці в межах договору страхування (медичної, медико-технічної, юридичної та ін.). Сервісне обслуговування за допомогою високопрофесійних компаній асистанс включає медичну, юридичну чи адміністративну допомогу застрахованому туристу і не потребує від нього додаткових грошових витрат.
Компенсаційне страхування передбачає оплату страхових випадків у країні тимчасового перебування самими туристами.
Страхування є обов’язковим або добровільним, груповим або індивідуальним,.
Види страхування у сфері туризму охоплюють страхування туриста і його майна, здоровя (медичне страхування), страхування відповідальності туристичних операторів і деякі інші види.
Специфічними видами страхування є страхування на випадок затримки транспорту, поганої погоди під час перебування застрахованих осіб на відпочинку, а також ненадання або неналежне надання туристських послуг, зазначених у путівці або ваучері.
44. Що таке страховий поліс мандрівника?
Страховий поліс мандрівника (Travel Insurance Policy) є номерним бланком строгої звітності. На паспортній частині поліса, тобто на його обкладинці, зазначаються повна назва страхової компанії і її закордонної сервісної компанії (Medical Assistance Company). В основній частині поліса подаються реквізити страхувальника, ім’я, прізвище і дата народження туриста, територія дії поліса (країна), страхова сума, розмір збитків, які не відшкодовуються (франшиза), об’єкт страхування, вказуються правила страхування, докладно описуються ризики, за які страхова компанія відповідає, а також інші умови за згодою сторін і ставляться підписи страхувальника і туриста.
У полісі завжди повинні бути зазначені адреси і телефони лікарів чи центрів асистанс, за якими можна звертатися, щоб одержати безкоштовну екстрену допомогу. Щоб одержати безкоштовну медичну допомогу чи консультацію, незалежно від місцезнаходження, турист повинен звернутися в цілодобовий диспетчерський центр сервісної медичної компанії за вказаним в полісі телефоном. Оператору служби асистанс необхідно повідомити такі дані:
—ім’я і прізвище застрахованої особи, якій потрібно допомога;
— номер страхового поліса і термін його дії;
— назва страхової компанії, що видала поліс;
— короткий опис проблеми і характер необхідної допомоги;
— місцезнаходження туриста і номер контактного телефону для безкоштовної міжнародної розмови.
Якщо турист самостійно звертається в інші медичні організації чи до лікаря готелю, він втрачає право на безкоштовну медичну допомогу і виписані ними рахунки до оплати не приймаються.
Страхові компанії, укладаючи договір з турфірмою на обслуговування туристів за кордоном, включають у страховий поліс мандрівника широкий спектр послуг страхування:
— за раптового захворювання — невідкладну медичну допомогу, амбулаторне і стаціонарне лікування, у тому числі операцію у першокласних клініках;
— екстрену стоматологічну допомогу (за гострого зубного болю) на суму не більше 200 дол. США;
— надання медичного устаткування (інвалідні візки, милиці тощо);
— термінове доправляння одного з найближчих родичів до місця події і назад;
— екстрене повернення потерпілого на батьківщину разом з особою, що його супроводжує якщо це необхідно за медичними показниками. У випадках летального результату страхова компанія оплачує усі витрати з доправлення тіла туриста на батьківщину;
— забезпечення засобами для повернення додому неповнолітніх дітей, які подорожують з потерпілим туристом;
— сприяння в організації кваліфікованої юридичної допомоги застрахованому і його захисту;
— оплату термінових повідомлень, пов’язаних зі страховим випадком;
— надання допомоги при втраті чи затримці багажу під час закордонної поїздки;
— страхування цивільної відповідальності автовласників (“зелена карта”);
— страхування від неможливості вирушити в поїздку за кордон;
— страхування квартир і майна на час перебування власника за кордоном.
Страховик не відшкодовує витрат туриста, якщо вони не належать до страхових випадків. Не є страховими випадками:
— хронічні захворювання і сонячні опіки;
— захворювання, пов’язані з вживанням алкоголю і наркотичних засобів;
— захворювання, викликані невиправданим ризиком (спуск у печери, стрибки у воду з трампліна тощо);
— захворювання чи нещасні випадки, які виникли до чи після повернення застрахованого в країну постійного проживання;
— пластична хірургія, різного роду протезування, щеплення, профілактичні вакцинації та ін.;
— тілесні ушкодження при участі в страйках, воєнних діях;
— навмисне заподіяння собі тілесних ушкоджень;
— самогубство;
— витрати на додатковий комфорт (телевізор, телефон, кондиціонер, послуги масажиста чи косметолога), якщо турист перебуває в лікарні.
45. Що входить у поняття страхові ризики? Які ризикові випадки не належать до страхових?
Нерідко туристи самі порушують встановлені в країні правила поведінки, через що потрапляють у ризиковані ситуації, які не вважаються страховими випадками: купаються при штормовій погоді, стрибають з парашутом без відповідної підготовки, займаються віндсерфінгом у місцях, де існує загроза зустрічі з акулами, необережно поводяться в містах з підвищеною криміногенністю, відвідують сумнівні розважальні заклади тощо. Теплових ударів, сонячних опіків, фотодерматитів також можна уникнути, якщо поводитися розумно і звикати до сонця поступово.
Страхування майна (багажу, відеоапаратури, автомашин та ін.) може здійснюватися додатково до страхування медичних витрат за бажанням туриста, який виїжджає за кордон. Об’єктом страхуванняв цьому випадку стають майнові інтереси, пов’язані зі збитком чи втратою особистого майна мандрівника, застрахованого на період поїздки, за таких страхових випадків, як розбійний напад, ушкодження чи крадіжка особистих речей.
Якщо турист має при собі будь-яке дороге майно (професійну фото- і відеоапаратуру, ювелірні вироби, кредитні картки тощо), тоді в страховому полісі звичайно як страховий випадок вказується ризик викрадення й інших злочинних дій третіх осіб.
Страховими ризиками в договорі страхування відповідальності туроператора за порушення договору на туробслуговування можуть бути:
— фінансові ризики (збитки) туроператора внаслідок невиконання зобов’язань його партнерами (авіакомпаніями, закордонними туроператорами, готелями й ін.);
— фінансові ризики, пов’язані з відсутністю в туроператора необхідних коштів на надання турпослуг за договором з туристом (наприклад, через банкрутство туроператора).
Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів передбачають законодавства більшості країн. На кожному виді транспорту діють свої правила перевезення й умови страхування пасажирів та їхнього багажу. Правила безпеки і страхування пасажирів займають центральне місце у міжнародних конвенціях про повітряні, морські, автомобільні і залізничні перевезення.
Об’єктом страхуванняцього виду є цивільна відповідальність власників транспорту за можливе заподіяння шкоди туристам при транспортній події.
Страховик не відшкодовує витрат туриста, якщо вони не належать до страхових випадків. Не є страховими випадками:
— хронічні захворювання і сонячні опіки;
— захворювання, пов’язані з вживанням алкоголю і наркотичних засобів;
— захворювання, викликані невиправданим ризиком (спуск у печери, стрибки у воду з трампліна тощо);
— захворювання чи нещасні випадки, які виникли до чи після повернення застрахованого в країну постійного проживання;
— пластична хірургія, різного роду протезування, щеплення, профілактичні вакцинації та ін.;
— тілесні ушкодження при участі в страйках, воєнних діях;
— навмисне заподіяння собі тілесних ушкоджень;
— самогубство;
— витрати на додатковий комфорт (телевізор, телефон, кондиціонер, послуги масажиста чи косметолога), якщо турист перебуває в лікарні.
Під страховим ризиком розуміють можливу подію, на випадок настання якої проводиться страхування.
Страховими ризиками є такі можливі події : «раптове захворювання», «нещасний випадок», «смерть внаслідок нещасного випадку або раптової хвороби».
додатково оплачуються ризики пов’язані з віком туриста. Для осіб, вік якх перевищує 65 років, страховий внесок збільшується вдвічі, понад 70 – втричі. Діти молодші 2 роки і особи старші за 75 не страхуються.
46. У чому особливість страхування екстремального туризму? Яку допомогу надають компанії аси станс гірськолижникам при настанні страхового випадку?
Страхування для тих, хто виїжджає на гірськолижні курорти, особистої цивільної відповідальності перед третьою особою з відшкодуванням збитків, заподіяних на гірському схилі іншому аматору чи спортсмену-гірськолижнику (різні травми, каліцтва, псування гірськолижного спорядження тощо).
Деякі європейські країни (Австрія, Німеччина) висувають вимоги обов’язкового страхування цивільної відповідальності гірськолижників. Ці вимоги враховують страхові компанії, які пропонують свої програми страхування. При страхуванні туристів-гірськолижників страховими випадками визнаються тілесні ушкодження, отримані застрахованими внаслідок нещасного випадку, у тому числі під час занять спортом, раптове гостре захворювання, що загрожує здоров’ю і життю застрахованого, втрата багажу з вини транспортної компанії, розкрадання і втрата документів, смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку чи викликана захворюванням, а також цивільна відповідальність гірськолижника перед третьою стороною. В усіх випадках турист може обрати будь-яку страхову суму від 10 тис. дол. США, а мінімальний страховий внесок визначається з розрахунку перебування гірськолижника за кордоном не більше 15 днів.
Страхові програми для гірськолижників страхової групи “НАСТА” забезпечені послугами швейцарської компанії «ELVIA Travel Insurance Company». Власникам поліса гарантується безкоштовне медичне обслуговування на будь-якому гірськолижному курорті світу. Таке обслуговування включає госпіталізацію, медичні операції і транспортування, а також пошук потерпілих у горах та їх транспортування в лікарню за допомогою вертольотів, літаків санітарної авіації, інших можливих засобів медичного транспорту.
Асистанс — особливий вид міжнародного сервісного обслуговування туристів на території страхування з метою надання їм допомоги на місці в межах договору страхування (медичної, медико-технічної, юридичної та ін.). Сервісне обслуговування за допомогою високопрофесійних компаній асистанс включає медичну, юридичну чи адміністративну допомогу застрахованому туристу і не потребує від нього додаткових грошових витрат.
Для турів з підвищеним ризиком (гірськолижних, водних тощо) передбачаються спеціальні умови страхування. Наприклад, для таких турів виводяться типові коефіцієнти для страхових платежів: зимові види спорту (крі гірськолижного) – 1,8, гірські лижі – 2,8, плавання – 1,2, стрибки у воду – 2, підводне полювання - 1,8, велосипед – 2,0, альпінізм – 3.
Важливо щоб страховка включала оплату не лише медичних видатків, ай евакуацію (так страховики називають будь-яке транспортування клієнта) або репатріацію.
Останнім часом поширене страхування з асистансом – послугою, якка доповнює медичну допомогу. Тобто, якщо стався страховий випадок, вам потрібно лише зателефонувати до диспетчерської служби аси станс-компанії.
47. Що таке безпека міжнародного туризму? 20 пит
48. що таке туристичні ресурси. – це специфічні властивості природного середовища, а також їх поєднання, прояви людської діяльності, природні, історичні, соціально – культурні об’єкти, які є предметами зацікавлення туристів, стимулюють їх до подорожі , здатні задовольнити їх потреби у відновленні та розвитку фізичних , емоційних та інтелектуальних сил. Ресурсом є не лише пейзаж чи історична памятка, але й тиша, чисте повітря, гостинність жителів, доступність розваг. Де нема туристичних ресурсів туризм розвиватися не може.
За визначення, яке надає Мацала В.І., туристично-рекреаційні ресурси - це закономірні поєднання компонентів природи, соціально-економічних умов та культурних цінностей, які на даному рівні розвитку продуктивних сил вис-тупають як передумови задоволення туристично-рекреаційних потреб люди-ни та організації господарського комплексу, що спеціалізується на туристи-но-рекреаційному обслуговуванні населення.
Туристична діяльність, як головна форма рекреації, належить до видів суспільної практики з яскраво вираженою ресурсною орієнтацією. Морські узбережжя із комфортними погодно-кліматичними умовами, гірські та при-озерні ландшафти, мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, пам'ятки історії та культури стали тим підґрунтям, на якому здавна базується активний відпочинок людини і сформувалася потужна галузь нематеріального вироб-ництва - індустрія туризму.
Тому, до туристичних ресурсів можна віднести все, що може бути вико-ристано для задоволення потреб туристів. Це можуть бути об'єкти та явища природного й антропогенного походження, що використовуються для віднов-лення життєвих сил людини та задоволення її соціальних потреб і впливають на територіальну організацію туристичної діяльності, формування територіа-льних туристичних комплексів, їх спеціалізацію та економічну ефективність.
З вищесказаного випливає, що без наявності туристичних ресурсів не-можливий розвиток туристичної індустрії загалом, чи окремого виду турис-тиної діяльності зокрема. Лише регіони, які забезпечені певним видом турис-тичних ресурсів можуть розвивати ті чи інші види туризму. Дуже важливо правильно визначити, які ж саме види ресурсів необхідні для розвитку кожного з туристичних напрямів. Наприклад, туризм з метою лікування та оздоровлення не можливий без наявності природних рекреаційних ресурсів. Сема тому, дуже важливою є правильна класифікація туристичних ресурсів, за допомогою якої набагато простіше правильно організувати тур, адже залежно від мети поїздки, визначальною буде специфічна група ресурсів.
Туристично-рекреаційні ресурси – це компоненти географічного довкілля, об’єкти антропогенної діяльності, які завдяки таким властивостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність, естетична привабливість і лікувально-оздоровлювальна значущість, можуть бути використані для організації різноманітних видів рекреаційних занять.
49.Як класифікують туристичні ресурси 19 пит
50. Перелічіть основні характеристики природних ресурсів.
Природні ресурси виконують чимало функцій, однією з найважливіших є можливість їхнього використання як засобу відновлення фізичних і духовних сил людини. Усі природні ресурси оцінюються в залежності від їх рекреаційного або туристичного потенціалу. Однак ступінь використання природних ресурсів може бути різним. І залежить переважно від спеціалізації регіону.
При класифікації природних ресурсів варто враховувати як їх природне походження так і економічну значущість для туризму.
1. за походженням:
- фізичні
- біологічні
- енргоінформаційні
2. за видами рекреаційного використання :\
- мінеральні води
- грязі
- ванни
- солярії
- ліси
3. за швидкістю вичерпання ресурсів:
- вичерпні
- невичерпні
4. за можливістю самовідновлення
- відновлювані
- не відновлювані
Однією з особливостей природних ресурсів є те, що вони здебільшого не відновлюються в міру споживання. Останніми роками проводяться дослідження впливу туризму на природні екосистеми.
Природні ресурси характеризуються таким показником як пропуска спроможність.
З природних рекреаційних ресурсів можна виокремити бальнеологічні, фітоліувальні, ландшафтні, кліматичні, пляжні та інші.
51. З чого складаються історико-культурні ресурси в туризмі?
До історико культурних рекреаційних ресурсів належать історичні, історико архітектурні памятки, памятки сучаної архітектури, унікальні споруди тощо.
У розвинених краінах світу це значний туристичний ресурс який активно використовується для отримання прибутку.деякі краіни наприклад італія франція інші більшу частину доходів яку дає рекреаційне господарство отримуют ь завдяки вмілій експлуатації історико культурного потенціалу. Загальновідомі памятки історіі та культури риму венеції флоренціі парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів. До популярних туристичних обєктів належать сереньовічні замки(укріплене житло феодалів королів султанів шахів та інших володарів).Багато замків в європі та на близькому сході побудували войовничі чернечі ордени. Замки фортеці переважно зводили у важкодоступних місцях на крутих пагорбах і горах.значна частина замкових споруд дійшла до наших днів у вигляді руін.Збережені й відновлені замки Іспанії Німеччині Швейцарії були переобладнані під музеї з чудовими колекціями середньовічних картин посуду меблів та інших елементів інтерєру. Їх охоче відвідують туристи. Найбільше стародавніх замків –Франції і Іспанії.
Нойшванштайн-унікальний замок в Німеччині.(прототип Діснейленду)
Памятки архітектури в україні розміщені нерівномірно.Більшість на заході. Найбільше Львів(2500) та Львівська область.2 місце-Київ(Софіївський собо та Києво Печерська Лавра унікальні).3-Камянець Поділськи1-місто заповідник.В україні збереглись памятки повязані з колоніщацієб причорноморя стародавніми греками-Херсонес Пантікапея Ольвія.
Характерним елементом пізнавальних ресурсів є соціальні та прир обєкти явища події, походження яких тісно повязане з територією україни та тієї зарубіжнохї країни в межах якої вони первісно виникли.(Оноре де бальзак Міцкевич Костюшко декабристи)
52. Охарактеризуйте трудові ресурси туризму.
Трудовые ресурсы существенно отличаются от других видов ресурсов, следовательно, требуют особых методов управления. Специфика человеческих ресурсов в туризме и гостеприимстве состоит в следующем:
1) люди приходят в сферу туризма, турфирмы осознанно и с определенными целями, устремлениями. Они ожидают помощи в самореализации. Часто их влечет характер самой индустрии,
материальные привилегии, карьера, например, где вы видели факс, мечтающий стать «старшим факсом»?;
2) в отличие от машин и сырья реакция людей на управление, внешнее воздействие - эмоционально-осмысленная. Менеджер по туризму постоянно находится в одном из двух состояний: либо помогает работе организации, либо мешает. Он может прийти на работу голодным, не выспавшимся и потому быть раздражительным, грубым с сотрудниками и гостями. Опытный менеджер может заинтересовать персонал в результатах труда, мотивировать, вдохновить на достижение поставленной задачи. Именно в сфере туризма и гостеприимства этот аспект человеческого фактора развития особенно ярко выражен;
3) люди, как никакой другой ресурс, способны к самосовершенствованию и саморазвитию, становясь опытнее, профессиональнее, лучше. Чего нельзя сказать о других ресурсах развития.
53. яка роль інформаційних ресурсів в туризмі?
Інформаційні туристичні ресурси – сукупність форм і видів інформації про конкретну територі. Чи оюєкт, про історію території, про культуру, природу і населення, отримана туристами безпосередньо під час подорожі, у процесі підготовки до неї чи після подорожі. Автори «Енциклопедії туризму» до інформаційних туристичних ресурсів відносять інформацію про розташовані на туристичному маршруті матеріальні об’єкти, які володіють історичною, художньою, науковою чи пізнавальною цінністю; відомості про топоніміку міст, сіл, селищ, природних урочищ, пов’язані з ними легенди і міфи, а також присвячені їм літературні твори, наукові праці, путівники, карти, художні альбоми, фотографії, аудіо чи відео продукти, і про тих хто володіє необхідною інформацією та вміє передати цю інформацію цікавій для туристів формі.
Велике значення мають мають сучасні електронні засоби інформації, наприклад, мережа Інтернет, багато тисяч сайтів якої пропонують користувачам детальний опис туристичних центрів, пам’яток і навіть віртуальні подорожі.
54.шо таке тур продукт? Його особливості
Туристичний продукт це будь яка послуга, що задовольняє ті або інші потреби туристів і підляга. Оплаті з їхнього боку: готельні, транспортні, екскурсійні, перекладацькі, побутові.
Основний тур продукт – комплексне обслуговування, тобто стандартний набір послуг, що продається туристам в одному пакеті. Турпродукт поряд із загальними х-ми послуг (невідчутність, нездатність до збереження) має свої особливост:
1) тур продукт створенний зусиллями багатьох підприємств, кожне з яких має власні методи роботи, мпецефічні потреби і різну комерційну мету;
2) пропозиція тур послуг відрізняється не гнучким виробництвом;
3) попит на тур послуги надзвичайно еластичний що торівнює прибутку і цін, але багато в чому також залежить від політичних і соціальних умов;
4)неможна досягнути високої якості тур послуг навіть за дрібних недоліків оскільки обслуговування туристів складається із дрібниць.
55. яку роль відіграють ціни на тур послуги? Які фактори впливають на ціни?
56. які загальні специфічні характеристики послуг властиві тур продукту?
Не відчутність, нездатність до збереження, нерозривність виробництва та споживання
57. які відмітні особливості властиві тур продукту?
1. попит на тур послуги надзвичайно еластичний щодо рівня прибутку і цін, але бгато в чому залежить також від політичних і соціальних умов
2. в зв’язку з сезонними коливаннями попиту присутній так званий феномен насичення
3. пропозиція тур послуг відрізняється негнучким виробництвом
4. тур продукт створюється зусиллями багатьох підприємств, кожне з яких має власні методи робот, специфічні потреби, різну комерційну мету.
5 не можна досягнути високої якості тур послуг, навіть за дрібних недоліків, оскільки обслуговування туристів складається з дрібниць.
58. що входить до складу туристських послуг?
Послуга - це будь-яка дія чи вигода, яка надається однією стороною іншій і на відміну від товару має специфічні, тільки їй притаманні характерні риси. До складу туристичних послуг входять: бронювання, оформлення документів, всі види перевезень, розміщення, харчування, екскурсії й атракції, медичний супровід і страхування, послуги гідів-перекладачів та інше забезпечення. Перелік послуг кожного туру різний і визначається програмою перебування.
59. які послуги є обов’язкові у запропонованому тур пакеті?
Інколи туристичний продукт асоціюють з поняттям "туристичний пакет", тобто основним (обов'язковим) комплексом послуг, які надаються під час подорожі по індивідуальному або груповому плану та мають серійний характер і пропонуються в широкий продаж. Але туристичний продукт - це набагато ширше та вагоміше поняття, про що мова піде трохи нижче. Туристичний ж пакет включає мінімальний набір обов'язкових елементів, необхідних для здійснення подорожі:тур центр;транспорт;послуги розміщення;трансфер. Трансфер - доставка туриста від місця прибуття (аеропорт, залізнична станція, морський вокзал) до місця розміщення (готель, мотель, кемпінг), де він буде проживати, а також зворотна доставка до місця відправлення.
60. за якими ознаками класифікують транспортні подорожі? 32пит Основою організації транспортних подорожей є організація пасажирських перевезень. Організація пасажирських перевезень є досить складним питанням організації подорожей. В Україні це питання ускладнюється тим, що транспортна система країни знаходиться в незадовільному стані.
Перевезення пасажирів здійснюються автомобільним, залізничним, водним (морським, річковим), повітряним, міським електричним, спеціальними видами пасажирського транспорту та спеціальними видами транспорту, які складають єдину транспортну сітку.
Кожен вид пасажирського транспорту відрізняється від іншого переліком характерних технічних особливостей, головними з яких є застосовані транспортні засоби (рухомий склад) та шляхи сполучення (наземні, водні, повітряні).
Пасажирський автомобільний транспорт перетворився на один з основних та найбільш поширених видів пасажирського транспорту країни. Він широко обслуговує транспортні потреби міського та сільського населення, забезпечуючи масові та індивідуальні перевезення пасажирів парком автобусів та легкових автомобілів.
Пасажирські перевезення (міські, міжміські, внутрішньорайонні і внут-рішньообласні) здійснює автомобільний транспорт загального користування – автобуси, таксі. Міські перевезення характерні невеликою протяжністю маршрутів, частими зупинками і частою зміною пасажирів. Міжміські перевезення відрязняються від міських великою протяжністю маршрутів, порівняно незначною кількістю зупинок і незначною зміною пасажирів.
61. на які категорії діляться заклади розміщення 3пит. заклади розміщення тур-будьякі об’єкти де туристам надають епізодично місце для ночівлі.За рекомендацією ВТО заклади розміщення поділяють на 3групи:
-готелі та анал.заклади розміщення.
-комерційні та соціальні
-спеціалізовані.
62. які тур послуги основні, додаткові і супутні?
Основні послуги, що пропонуються туристичним підприємством, включають:
- послуги по організації перевезення;
- розміщення;
- харчування туристів.
До додаткових послуг відносяться:
- послуги по організації екскурсій;
- послуги по страхуванню туристів;
- послуги гідів-перекладачів;
- послуги по перевезенню туриста від місця його прибуття в країну (місце його тимчасового перебування) до місця розміщення і назад (трансфер), а також будь-якому іншому перевезенню в межах країни (місця тимчасового перебування), передбаченої умовами подорожі;
- послуги з ремонту техніки;
- послуги з прокату;
- обмін валюти;
- телефон;
- пошта,
- послуги побутового обслуговування;
- право користування пляжем т. п.
супутні туристичні послуги та товари — послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам;
63. яким документом підтверджується факт роздрібного продажу тур продукту?
. З туроператором або туристичним агентством-гуртовиком його пов’язує агентський договір, за яким можуть бути передбачені різні форми взаємодії і взаєморозрахунків у сфері фінансів і навіть певний перерозподіл відповідальності. Як продавець (якщо тільки його функції за агентським договором полягають власне у цій посередницькій функції), турагент несе обмежену відповідальність за туристичний продукт.
64. які форми харчування вказуютьс в туристичній путівці?
Схема харчування туристів залежить від виду туру, категорії туристів, співвідношення місць розміщення до місць харчування та багатьох інших чинників.
Система харчування вказана у путівці, договорі, ваучері.
Зазвичай сніданок туристам надається за схемою „шведський стіл” із самообслуговуванням та вибором страв із наданого асортименту, за бажанням. У готелях високих категорій сніданок може бути замовлений у кафе, ресторані чи у номер. У номерах, обладнаних кухнями та міні–барами, сніданок турист готує самостійно.
У схемі харчування „напівпансіон” туристові надається або суміщені обід–вечеря, або вечеря у встановлений час. У схемі харчування „повний пансіон” забезпечують три–чотириразове харчування.
Зрозуміло, що схема харчування спортивних, мисливських, альпіністських та інших самодіяльних турів з активними способами пересування базується на самостійному приготуванні їжі зі спеціальних напівфабрикатів та концентратів.
Особливими є вимоги до харчування для так званих гастрономічних турів, де переважає певна національна кухня з відомими вишуканими (у деяких випадках – екзотичними) стравами та напоями.
Залежно від категорії підприємства харчування, якість обслуговування як комплексна послуга, реалізується основними, додатковими та супутніми послугами. Поряд з якісно приготовленими та естетично оформленими стравами, важливу роль відіграє загальне композиційне сервірування столу, підбір посуду та столових приборів, кольорова гама скатертин, серветок із фірмовим знаком підприємства, квіти, кваліфікація офіціантів, барменів, метрдотелів, бездоганна чистота, гарно оформлене меню декількома мовами, загальний інтер’єр зали, затишок, звукоізоляція, м’яке регульоване освітлення та ін.
До переліку додаткових та супутніх послуг входять: вар’єте, оркестр, музичний супровід без оркестру, телевізор (за бажанням клієнтів), танцювальний майданчик, можливість замовити таксі, купити сувеніри.
Харчуються туристи відповідно до умов, зазначених у путівці, ваучері, договорі – у ресторанах, кафе, барах та інших пристосованих для цього підприємствах.
65. чим відрізняється турист від екскурсанта.?
турист-це той хто здійснює неменше ніж 1 ночівлю в засобах розміщення з будьякою метою крім заняття оплачуваною д-тю.Екскурсант не здійснює ночівлі в краіні перебування.Виокрем.3 осн ознаки які дають змогу обєднати туристів та екскурсантів в категорію відвідувачів і одночасно відрізнити їх від інших осіб що подорожують:
1.переміщення за межі звичайного середовища перебування
2.тривалість перебування в місці призначення
3.мета поїздкию
66. назвіть цілі за якими можуть відбуватися подорожі.
67. назвіть нормативні документи що регламентують туристську діяльність.
Загальна декларація прав людини, прийнята на сесії Генеральної асамблеї ООН 1948 р., проголосила рівність усіх людей без будь-якої дискримінації, право на життя, на волю й особисту недоторканність, на відпочинок і соціальне забезпечення, на захист прав та ін. Відповідно до Загальної декларації, всі держави світового співтовариства, великі і малі, є юридично рівними і зобов’язані поважати суверенні права людини й інших держав. Загальна декларація прав людини стала першим міжнародним документом історичного значення, який проголосив основні права і свободи людини. Її основні положення слугують правовим фундаментом міжнародного туризму. На ній, зокрема, базується Манільська декларація з світового туризму (1980 р.), яка проголосила право громадянина на відпочинок, свободу подорожей і туризму як найважливіший фактор розвитку туризму й індивідуальності туриста. У сфері одержання послуг турист не має обмежень і не може бути дискримінований за національними і расовими ознаками, статтю чи релігією. Усіма міжнародними нормами туризм визнаний загальнолюдським явищем, і ніхто не може бути обмежений у можливості здійснити подорож. Водночас право громадян на свободу подорожей припускає обов’язкове дотримання правил міжнародного туризму, повагу законів і місцевих звичаїв відвідуваної країни і виїзд з відвідуваного місця в зазначений термін.
68. категорія готелю. 33 пит
У класифікації готелів у різних країнах використовують різні системи, яих сьогодні понад тридцять. Введенню єдиної класифікації готелів у світі перешкоджає низка чинникі, пов’язаних з культурно-історичним розвитком держав, що здійснють туристичну діяльність, їхніми національними відмінностями, особливостями в критеріях оцінювання якості обслуговування та інші.
Найпоширенішими класифікаціями готелів є:
1.система зірок ( від * до *****). Щл застосовується у Франції, Австралії, Угорщині, Єгипті, Китаї, Україні, Росії та інших країнах, що беруть участь у міжнародному туристичному обміні;
2.система букв, що застосовується у Греції (A, B, C, D);
3.система «корон», що характерна для Великобританії;
4.система балів ( від 100балів –категорія *) до 290 баоів (категорія *****) – на сонові індійської системи класифікації;
5.система розрядів та інші.
69. які особливості мають робочі місця в тур індустрії?
Зайнятість характеризується як кількісними, так і якісними показниками, до яких належать рівень кваліфікації працівників, зайнятих у туризмі. У туризмі здебільшого використовується низько кваліфікована праця: швейцари, покоївки,кур’єри та ін..Але водночас існують спеціальності, що вимагають високої кваліфікації,: гід-перекладач, шеф-кухар, менеджер.
70. яка головна соціальна функція туризму? Функції туризму
1.Рекреаційна. 2.Соціальна. 3.Культурна. 4.Екологічна. 5.Економічна. 6.Просвітницька. 7.Виховуюча. 8.Релігійна.
71. з яких етапів складається послуга перевезення?
Перевезення – це сукупність засобів транспорту, шляхів сполучення, засобів управління і зв’язку, а також різноманітних технічних пристроїв, механізмів і споруд, що забезпечують їхню роботу.
Їх класифікують за такими ознаками:
1.способом пересування на маршруті;
2.видом транспорту, якими користуються;
3.побудовою маршруту;
4.сезонністю;
5.тривалістю подорожі.