Система екологічних стандартів і норм

Вона складається з елементів кількох рівнів:

– міжнародний – стандарти і нормативи, яки розроблені міжнародними організаціями, наприклад, квоти на викиди масових забруднюючих речовин, заборони на використання окремих забруднюючих речовин (фреонів, що руйнують озоновий шар) і т.п. Вони не є обов‘язковими для виконання, їх підтримують тільки ті країни, що підписали відповідні міжнародні угоди (конвенції та інші документи);

– державний – стандарти і нормативи, яки мають директивний характер у межах кожної окремої країни; є обов‘язковими щодо виконання на рівні регіонів (адміністративно-територіальних одиниць) внутрі країни;

– регіональний і локальний – норми, що встановлюються на рівні окремих територіальних одиниць місцевими органами влади (доповнюють нормативи державного рівня), або державні стандарти, яки частково дозволяється змінювати з метою кращого врахування регіональних екологічних аспектів;

– відомчі (галузеві) і спеціальні – норми, яки діють тільки в межах окремих галузей і виробництв (враховують специфіку техніко-технологічного способу виробництва; не повинні суперечити державним стандартам).

Система державних екологічних стандартів України у сфері екологічних питань знаходиться в розділі 13. Навколишнє середовище. Захист довкілля та здоров‘я людини. Безпека. Вони поділяються на ряд стандартів під нумерацією від 13.020 до 13.200. Серед них найголовнішими є стандарти:

– 13.020. Охорона навколишнього середовища, загальні положення;

– 13.030. Тверді відходи;

– 13.040. Якість повітря;

– 13.040.20. Атмосфера навколишнього середовища;

– 13.040.40. Викиди стаціонарних джерел;

– 13.040.50. Викиди двигунів транспортних засобів;

– 13.060. Якість води;

– 13.060.10. Вода природних джерел;

– 13.060.30. Скидання та очищення міських стічних вод;

– 13.080. Якість ґрунту. Ґрунтознавство;

– 13.140. Шум та його вплив на людину;

– 13.160. Вібрація та її вплив на людину;

– 12.200. Попередження аварій та катастроф та ін.

В свою чергу ці стандарти конкретизуються на ДСТУ, ГСТУ з відповідної нумерацією і виказанням року, в якому вони були прийняти. Наприклад, ДСТУ 3900-99. Безпека у надзвичайних ситуаціях. Основні положення та ін.

Головним методом визначення рівнів забруднення є порівняння реальної кількості викидів з нормативними показниками. В основі такого нормування лежить встановлення гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин (полютантів) в атмосферному повітрі, воді й ґрунті та харчових продуктах. При встановленні ГДК приймають найнижчій рівень забруднення на основі санітарно-гігієнічних норм (тобто це такій обсяг забруднюючих речовин, при якому не знижується самопочуття людини та його працездатність). Для визначення ГДК використовують спеціальні дослідницькі тести, а дослідження проводяться у спеціальних токсикологічних лабораторіях. ГДК визначаються у міліграмах – на метр кубічний (мг/м3) у повітрі, – на дециметр кубічний (мг/дм3) у воді, – на кілограм (мг/кг) у ґрунті та продуктах харчування.

Для кожного виду середовища розроблені свої види ГДК:

дляповітря:

– ГДКр.з. – робочої зони (простір робочого місця заввишки до 2 м над підлогою);

– ГДКм.р. – максимальна разова (при вдиханні повітря на протязі 20 хвилин);

– ГДКс.д .– середньодобова (ця доза повинна не визвати негативних наслідків на протязі багатьох років);

для водного середовища:

– ГДКв. – у воді господарсько-питного й культурно-побутового призначення;

– ГДКв.р.– у водоймах рибогосподарського водокористування;

для ґрунту:

– ГДКгр. – в орному шарі ґрунту (враховується не тільки вплив на людину, а також спроможність самого ґрунту до самоочищення);

для продуктів харчування:

– ГДКпр. – концентрація в продуктах харчування, або ДЗК (допустима залишкова кількість), речовини, що не чинить шкідливого впливу.

ГДК розроблені приблизно для 700 речовин. Крім того визначений також клас агресивності речовин – від першого (найшкідливішого) до четвертого. У випадку наявності декількох видів забруднювачів визначають їх сумарну шкідливу дію.

В окремих ситуаціях використовують ще один норматив – ГДВ, ГДС (гранично допустимий викид, скид). Це така кількість викиду шкідливих речовин за одиницю часу, яка не перевищує відповідного ГДК на межі санітарної зони підприємства. ГДВ встановленні для викидів у атмосферу і скидів у водойми.

Для оцінки рівня забруднення використовують також показники:

– ГДЕН (гранично допустиме екологічне навантаження) – в Україні державні нормативи ГДЕН ще не розроблені. В США відповідний критерій називається індексом якості природного середовища (ІЯПС) і розраховується він з допомогою бальної оцінки стану повітря, ґрунтів, природних ресурсів;

– МТН (модуль техногенного навантаження) – обсяг стічних вод та твердих відходів промисловості і комунального господарства, якій припадає на одиницю площі адміністративних областей і районів (тис.т/км2); затверджених державних нормативів МТН також поки ще не має.

В таблиці 7.1 наведені нормативні показники ГДК окремих речовин для повітря населених пунктів.

Таблиця 7.1.