Кістяківський Б.О. Вибране. Бібліотека часопису «Філософська і соціологічна думка». Серія «Українські мислителі». - К.: Абрис, 1996. -С. 371. 29 страница
Ці слова сказані ще в першій половині XX століття. Проте повної гармонії між принципом верховенства права і принципом правової державності (а вони є майже ідентичними, про що йшлося раніше), з одного боку, і принципами соціальної держави - з іншого, не досягнуто до цього часу попри активізацію пошуків зняття суперечностей між ними.
Дискусія з цього приводу триває. Причому, якщо ще у 60-80 роках XX століття прихильники концепції верховенства права з тривогою констатували, що «держава загального добробуту перемагає», у зв язку з чим «ключові складові верховенства права руйнуються»[160] [161], то в кінці XX - на початку XXI століття пролунали протилежні думки: неможливо вирішити соціальні проблеми (буквально «нагодувати людей») за рахунок свободи1, неминучим наслідком забезпечення якої є істотне розшарування людей, їх матеріальна нерівність. Звідси заклики до скорочення суспільних видатків, повернення до традиційних ліберальних цінностей, які означають захист фундаментальних прав «природного походження» - життя, свободи, власності, а нерідко й висновки про банкрутство моделей соціальної держави[162] [163].
Не можна сказати, що подібні погляди позбавлені раціонального зерна. Справді, важко не помічати, що надмірний оптимізм щодо майбутнього соціальної держави, характерний для часів формування її концепції та активного національного визнання, виправдався далеко не повністю. Незважаючи на значні зусилля і кошти, які вкладалися в соціальну сферу розвиненими країнами, особливо у другій половині XX століття, багато найважливіших соціальних проблем залишилося невирішеними. Понад те, суттєве подорожчання послуг та допомог, які мають надаватися соціальною державою, разом із усвідомленням небезмежного зростання ресурсів для їх забезпечення, похитнули саму віру в можливість вирішення цих проблем. Це тим більше стало очевидним в умовах економічної кризи, яка охопила більшість країн світу, у тому числі Україну.
Однак чи дає це підстави для тверджень про крах самої ідеї соціальної держави та більшості її складових? Чи можливо, наприклад, у справді непростих кризових умовах, в яких опинилася економіка багатьох європейських та інших країн, відмовитися від визнання соціально-економічних прав людини під приводом браку коштів для їх забезпечення, що інколи пропонується борцями з «соціалістичними винаходами», у тому числі в Україні? Як це узгоджуватиметься з тенденцією до універсалізації прав людини, визнання всіх їх видів невід'ємними, взаємообумовленими і рівнозначними, про що йшлося у другому розділі підручника?
Відповіді на ці питання, очевидно, мають бути негативними. Проте це не означає, що концепція соціальної держави та її моделі (варіанти) не потребують суттєвих змін, які б враховували ті виклики, з якими зіткнувся сучасний цивілізований світ (а саме з ним насамперед пов'язана подальша доля соціалізації держав), та наближали її до реалій XXI століття.
Ще 1975 року під егідою Тристоронньої комісії, до якої входили представники академічної і політичної еліт США, Західної Європи і Японії, було опубліковано фундаментальний аналітичний огляд «Криза демократії», основною тезою якого було незадоволення еліт цих трьох центрів макроекономічною і макросоціальною моделлю західного суспільства - значним перерозподілом соціального багатства з приватного до суспільного сектора, а також зі сфери виробництва до сфери споживання, провина за які покладалася на державу «загального добробуту та соціальної відповідальності» (Welfare State). За висновками Комісії, активне втручання держави у сферу ринкової економіки за допомогою регуляторних механізмів призвело до сковування її різного роду бюрократичними правилами, а необґрунтовано завищене інвестування у соціальну сферу - до інфляції.
Для виправлення таких «перекосів і ексцесів демократії» у США була сформована «неоамериканська» модель ринкових відносин, що ґрунтується на максимально вільній від втручання держави свободі капіталу, економічній свободі та автономії індивіда, соціальній мобільності і динамізмі. V цій моделі практично немає місця принципам соціальної держави.
Інший шлях обрали країни континентальної Європи, насамперед Німеччина і Франція. їхні представники сформулювали так звану «рейнську» модель держави, яка базується на визнанні її поміркованої патерналістської ролі, розумного державного регулювання, порівняно високому оподаткуванні бізнесу, особливо крупного, тощо1, з одночасним захистом людини від надмірного державного втручання у сферу її життєдіяльності. Тобто країни континентальної Європи пішли шляхом пошуку компромісу між принципами соціальної і правової держави, кінцевим результатом якого має стати утвердження «справедливого соціального порядку, що випливає з потреб сучасного індустріального суспільства»[164] [165]. Чи не найбільшого успіху на шляху гармонізації принципів соціальної держави з принципами правової державності і верховенства права досягла Федеративна Республіка Німеччини. Її досвід може бути корисним також для України.
Серед засобів і способів такої гармонізації слід виокремити такі.
По-перше, найефективнішим і найперспективнішим способом поєднання надбань концепцій верховенства права, правової і соціальної держави та досягнення гармонізації відносин між ними є послідовне і неухильне дотримання вимог людської гідності. Вона є основою всіх інших прав і свобод людини, що прямо випливає з Преамбули Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року. Людська гідність знаходиться на вершині ціннісного порядку, встановленого конституціями та законами будь-якої сучасної держави, заснованої на верховенстві права. Це в черговий раз переконливо підтверджено Хартією основних прав Європейського Союзу, яка починається саме з визнання недоторканності людської гідності (стаття 1).
Без забезпечення необхідного (достатнього) рівня матеріального добробуту для себе і членів своєї сім'ї, якого б вистачало на харчування, одяг, житло, здобуття належної освіти, медичне обслуговування тощо, людська гідність виявиться декларативною, а принципи верховенства права і правової державності здатні перетворитися на непрацюючу доктринальну абстракцію.
По-друге, за всієї важливості набагато чіткішого законодавчого врегулювання позитивних зобов'язань держави у забезпеченні соціально-економічних прав - персоніфікації таких зобов'язань стосовно компетенції певних державних органів та їх посадових осіб, передбачення відповідних заходів юридичної відповідальності за їх невиконання тощо - ці права можуть стати реально дієвими лише за умови поширення на них, як і на права першого покоління, інституту судового захисту та неухильного виконання судових рішень. Без цього будь-яке соціально-економічне право залишатиметься декларацією або ж у кращому разі виявом державного патерналізму і залежатиме від можновладців.
Для забезпечення їх можливістю судового захисту соціально-економічні права, як зазначалося у розділі 2, мають набувати предметної визначеності, тобто бути конкретизованими у відповідних законах до такого рівня, який дозволяв би особі (індивіду) у разі порушення права звертатися до суду. Такий досвід в Європі існує. Наприклад, у ФРН діє Соціальний кодекс, а спори соціального характеру розглядаються спеціалізованими соціальними судами.
По-третє, проблеми соціальної держави, зокрема з гарантування соціально-економічних прав, не слід зводити до соціального захисту, соціального забезпечення, допомог, виплат, компенсацій тощо. Це хоч і важлива, проте лише частина вирішення проблеми. Одне з визначальних місць у забезпеченні названих прав має бути відведене розширенню економічних свобод людини, що цілком узгоджується з вимогами верховенства права. Адже саме право на самореалізацію в економічній сфері - один із основних шляхів підвищення матеріального добробуту населення. На жаль, Україна поки що за рівнем економічних свобод знаходиться далеко позаду інших, навіть пострадянських держав. Для позитивних зрушень у цій сфері необхідна кардинальна зміна акцентів у соціальній політиці. Як зазначають економісти, основними її складовими повинні стати розвиток трудового потенціалу, інтелектуалізація процесів праці, забезпечення гідних умов і гідної оплати праці, розвиток соціальної сфери та створення гідних умов життєдіяльності для тих, хто вже чи ще не може себе захистити[166]. Саме при поєднанні названих засобів і способів можна очікувати успіхів у вирішенні проблеми гармонізації відносин між принципами верховенства права і правової державності та складовими соціальної держави в умовах сучасного постіндустріального суспільства.
Свідченням руху міжнародного співтовариства у цьому напрямі є стратегічна доповідь Генерального секретаря ООН 2012 року «Забезпечення правосуддя: Програма дій для зміцнення верховенства права на національному та міжнародному рівні» (Delivering Justice: A Programme of Action to Strengthen the Rule of Law at the National and International Levels). У доповіді верховенство права в черговий раз тісно пов'язується з правами людини і демократією, але в той же час акцентується увага на тому, що воно є невід'ємним компонентом економічного розвитку і зниження бідності, що у свою чергу є запорукою миру та безпеки. Таким чином, можна дійти висновку не про протиставлення, а про взаємопроникнення надбань концепцій верховенства права і соціальної держави, що цілком відповідає сучасним тенденціям гуманізації суспільного життя, людиноцентристського спрямування, «олюднення» права і держави.
Загальна теорія права
Підручник
За загальною редакцією М.І. Козюбри
Редагування і комп'ютерна верстка-О.В. Старцев
Підписано до друку 10.12.2015. Формат 60 х 90 1/16.
Гарнітура СаііЬгі. Папір офсетний. Друк офсетний.
Обл.-вид. арк. 21,44. Тираж 1 000 прим. Зам. № 545.
Видавництво TOB «Компанія BAUE»
01042, м. Київ, вул. Саперне поле, 26, к. 27
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи
серія ДК № 2570 від 27.07.2006 р.
[1] Антология мировой правовой мысли в пяти томах. - V том. Россия. Конец XIX - начало XX вв. - М„ 1999. - С. 706.
[2] Лейст О.Э. Сущность права. - М., 2002. - С. 242.
[3] Це зовсім не означає повної уніфікації загальнотеоретичних правових дисциплін. Вони існують у різних варіантах. У Франції, наприклад, загальнотеоретична дисципліна викладається під назвою «Загальна теорія права», якою охоплюються всі її аспекти: від ^ юридичної антропології до теорії відправлення правосуддя. У ФРН базові загальнотеоретичні аспекти права зосереджені у декількох курсах - філософії права, соціології права, теорії права, юридичній методології, предмет якої складають переважно методи застосування законодавства, його тлумачення, правила і прийоми юридичної аргументації тощо. У Великій Британії загальна наука про право традиційно позначається терміном «юриспруденція» (jurisprudence), яка часто українською мовою перекладається як «теорія права», хоч фактично включає елементи філософії права, оскільки дає уявлення про вчення, які пояснюють природу права, та ін.
[4] Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. - Харків, 2009. - С. 17.
[5] Див., наприклад: Теория государства и права. Учебник для юридических вузов / Отв. ред. В.М. Корельский, В.Д. Перевалов. - М., 1998. - С. 8; Вишневский А.Ф., Горба- ток Н.А., Кучинский В.А. Общая теория государства и права. - Издание 2-е, дополненное. - Минск, 2004. - С. 12-13.
[6] Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. -Том 1. Теория государства / Отв. ред. М.Н. Марченко. - М., 1998. - С. 14; див. також: Проблемы теории государства и права. Учебник / Под ред. В.М. Сырых. - М., 2008. - С. 38.
[7] Лазарев В.В., Лыпень С.В. Теория государства и права. Учебник. - М., 1998. - С. 9; Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права. Підручник. - Львів, 2003.-С. 9.
‘Слід зазначити, що на відміну, знову-таки, від радянської і пострадянської історії держави і права для західноєвропейської історико-правової науки і відповідної їй навчальної дисципліни не характерне включення до її предмета вивчення держави поряд із правом. Крім того, тут історія права переважно являє собою історію приватого, а не публічного права. Те ж саме стосується історії правової думки (Дамирли М.А. Право и история. Эпистемологические проблемы. - Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2002.-С. 112).
[8] Мелкевик Б. Философия права в потоке современности / Пер. сфранц. М.В. Антонова, А.Н. Остроух // Российский ежегодник теории права. - 2008. - № 1. - С. 531.
[9] Зосередженість теорії права (теорії держави і права - за нашою традицією) переважно на внутрішньому праві притаманна не тільки вітчизняному правознавству, вона є також однією з давніх традицій західної юриспруденції, яка сучасними західними представниками теорії і філософії права піддається обґрунтованій критиці, що завжди була небезпідставною, але особливо переконливо звучить в умовах глобалізації (див., наприклад: Твайнинг У. Общая теория права / Пер. с англ. М.В. Антонова // Российский ежегодник теории права. - 2010. - № 3. - С. 232-238).
[10] Проблемы теории государства и права. Учебник / Под ред. В.М. Сырых. - М., 2008. - С. 33.
[11] Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов. - М., 2004. - С. 44.
[12] Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. - М., 1997. - С. 5-6, 9. Див. також: Чиркин В.Е. Государствоведение. - М., 1999.-С. 11-12.
[13] Шауер Ф. Существует ли понятие права. Пер. с англ. М.В. Антонова // Российский ежегодник теории права. - 2008. — № 1. — С. 519-526; Твайнинг У. Общая теория права / Пер. с англ. М.В. Антонова // Российский ежегодник теории права. - 2010. - № 3 — С. 263-268.
Кістяківський Б.О. Вибране. Бібліотека часопису «Філософська і соціологічна думка». Серія «Українські мислителі». - К.: Абрис, 1996. -С. 371.
[15] Рулан Норбер. Историческое введение в право. Учебное пособие для вузов. - М.,