Гарантії прав з охорони праці осіб з пониженою працездатністю.

22. Забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Законо­давство України про охорону праці передбачає комплекс гарантій, спрямованих на реалізацію конституційного права на безпечні і нешкідливі умови праці. Серед гарантійних норм є видача працівникам спеціального одягу, спеціаль­ного взуття і інших засобів індивідуального захисту (далі — ЗІЗ). Ця гарантія забезпечує захист здоров'я працівників, які виконують роботу у несприятливих умовах виробничого середовища, що негативно впливають на працездатність працівників.

До ЗІЗ відносять засоби захисту голови, обличчя, очей, ніг, рук, органів ди­хання та слуху, ізолюючі костюми та спеціальний одяг, запобіжні пристрої та захисні дерматологічні засоби.

ЗІЗ надаються працівникам, що працюють із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах. Обов'язок із забезпечення ними пра­цівників покладено на власника або уповноважений ним орган. Працівник не несе жодних матеріальних витрат на придбання ЗІЗ. Забезпечуючи працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, слід враховувати вимоги законодавства:

1) засоби індивідуального захисту повинні відповідати встановленим нормативам і стандартам, що реально дозволяє запобігти виникненню виробни­чого травматизму і професійного захворювання. Тому забороняється допускати до роботи працівників не лише без встановлених засобів індивідуального захис­ту, але й у несправних, не відремонтованих чи забруднених засобах;

2) засоби індивідуального захисту повинні надаватися у строки, вста­новлені нормативами. Мова йде як про первинне забезпечення працівника цими засобами, так і періодичне, в тому числі і у випадках їх дострокового зношення не з вини працівника

3) ЗІЗ видаються працівникам тих професій і посад, що передбачені у від­повідних виробництвах, цехах, дільницях та видах робіт Типових галузевих норм безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або відповідних галузевих норм, що введені на підставі типових

4) 313 вважаються власністю підприємства і підлягають інвентаризації. Праців­ники зобов'язані використовувати за призначенням і бережливо ставитися до виданих у користування засобів індивідуального захисту

5) ЗІЗ підлягають обов'язковому поверненню у разі звільнення працівника, його переведенні на тому ж підприємстві на іншу роботу, для якої видані засоби не передбачені нормами, а також по закінченні строків їх носіння замість одержу­ваних нових ЗІЗ. Спеціальний одяг і спеціальні взуття, повернені працівником до закінчення строків носіння, але ще придатні для використання, повинні бути відремонтовані і використані за призначенням, а непридатні до використан­ня — списані.

На власника покладається обов'язок організувати належний догляд за ЗІЗ, своєчасність здійснення хімчистки, прання, обезпилювання, дегазації, дезак­тивації, знешкодження і ремонту. Всі зазначені заходи здійснюються за кошти власника і в строки, визначені за узгодженням з представником трудового ко­лективу.

Враховуючи те, що ЗІЗ повинні відповідати характеру і умовам їхнього за­стосування і забезпечувати реальну безпеку праці, заборонено видавати замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріали для їх виготовлення або гро­шові суми для їх придбання.

23. Забезпечення працівників молоком та рівноцінними харчовими продуктами.

Працівникам, які працюють у шкідливих і небезпечних та особливо шкідливих і небезпечних умовах праці, з метою зміцнення їх здоров'я і попередження професійних захворювань безо­платно надається молоко або рівноцінні продукти та лікувально-профілактичне харчування.

Видача молока має цільовий характер, тому працівник повинен фактично його одержати і спожити. У трудовому законодавстві встановлена низка вимог, спрямованих на забезпечення цього положення. А саме:

а) не допускається заміна молока грошима. Виплата грошової компенсації для придбання молока допускається лише при роз'їзному характері роботи пра­цівника

б) забороняється заміна молока іншими товарами і продуктами, крім рівноцін­них йому — кефіру, кислого молока (кисляку), мацоні і т. п.;

в) не дозволяється видача молока за одну або декілька змін наперед, аналогічно як і за попередні зміни;

г) не дозволяється відпуск молока додому.

Роботодавець самостійно вирішує питання безплатного забезпечення праців­ників молоком та іншими рівноцінними продуктами, але з дотриманням умов, що визначенні у законодавстві як обов'язкові.

Працівники мають право на одержання молока у дні фактичної зайнятості на роботах, пов'язаних з виробництвом чи застосуванням хімічних речовин, пе­редбачених у спеціальному переліку. Тому молоко не видається у дні, коли пра­цівник відсутній на підприємстві, в установі, організації, або виконує роботи, на яких видача молока не встановлена. Молоко не видається також у тому випадку, коли працівник одержує безплатно лікувально-профілактичне харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці.

Молоко видається з розрахунку 0,5 л на одного працівника за зміну неза­лежно від її тривалості. Молоко повинно видаватися і споживатися у буфетах, столових або в спеціально обладнаних приміщеннях, що відповідають санітар­но-гігієнічним вимогам.

В окремих випадках працівникам до молока додатково надаються інші хар­чові продукти або обов'язково здійснюється заміна молока іншими рівноцінним харчовими продуктами.

Робітникам, що контактують з неорганічними з'єднаннями свинцю, додат­ково видається 2 г пектину у вигляді збагачених ним консервованих рослин­них харчових продуктів, фруктових соків, напоїв, або допускається їх заміна натуральними фруктовими соками з м'якоттю в кількості 250-300 г. Якщо ж працівник постійно контактує з неорганічними з'єднаннями свинцю, то замість молока рекомендують вживати кисломолочні продукти.

Заміна свіжого молока кислим здійснюється при виконанні робіт з виробни­цтва чи переробки антибіотиків. На таких роботах допускається заміна молока колібактерином, який виготовлено на основі незбираного молока.

24. Забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням.

Скорочений робочий день — це робочий день, що встановлюється для окремих категорій працівників тривалістю менше нормального робочого дня з метою надання їм додаткового відпочинку і створення умов для підвищеної охорони праці. При цьому відповідно встановлюється і скорочений за кількістю робочих годин робочий тиждень.

Скорочена тривалiсть робочого часу встановлюється:

1) для працiвникiв вiком вiд 16 до 18 рокiв - 36 годин на тиждень, для осiб вiком вiд 15 до 16 рокiв (учнiв вiком вiд 14 до 15 рокiв, якi працюють в перiод канiкул) - 24 години на тиждень.

Тривалiсть робочого часу учнiв, якi працюють протягом навчального року у вiльний вiд навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалостi робочого часу, передбаченої в абзацi першому цього пункту для осiб вiдповiдного вiку;

2) для працiвникiв, зайнятих на роботах з шкiдливими умовами працi, - не бiльш як 36 годин на тиждень.

Перелiк виробництв, цехiв, професiй i посад з шкiдливими умовами працi, робота в яких дає право на скорочену тривалiсть робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Крiм того, законодавством встановлюється скорочена тривалiсть робочого часу для окремих категорiй працiвникiв (учителiв, лiкарiв та iнших).

Скорочена тривалiсть робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштiв на пiдприємствах i в органiзацiях для жiнок, якi мають дiтей вiком до чотирнадцяти рокiв або дитину-iнвалiда.

27. Умови та порядок надання оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого характеру.

Працівникам, що працюють у шкідливих і важких умовах праці, надають­ся перерви санітарно-оздоровчого призначення для обігріву, відпочинку та ін. (ст.168 КЗпП України). Ці перерви включаються в робочий час і підлягають оплаті. Особливості правового регулювання надання цих перерв встановлюють­ся у нормативно-правових актах, прийнятих як на централізованому рівні, так і в локальних нормативно-правових актах.

З метою уникнення або зменшення негативного впливу умов праці на життя і здоров'я людини працівникам надаються спеціальні перерви. Оскільки ці пере­рви мають цільове призначення і на власника або уповноважений ним орган по­кладається обов'язок їх надання, то працівник повинен використати їх фактич­но. Відповідно заміна такого виду гарантії права на охорону праці працівникам, грошовою компенсацією не повинна допускатися.

Перерви, які надаються працівникам з метою запобігти переохолодженню та перевантаженню (перенапруженню) їх організму, що включаються у робочий час і підлягають оплаті за загальними правилами.

Отже, перерви надаються:

а) для обігрівання працівникам, що працюють:

- у холодну пору року на відкритому повітрі,

- у закритих неопалювальних приміщеннях;

б) для відпочинку вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у ви­падках, передбачених законодавством.

Порядок і особливості надання цих перерв передбачено Правилами про ро­боту на відкритому повітрі у холодну пору року.

Правилами визначено критерії, які обумовлюють одержання працівниками перерв для обігрівання. Це температура та сила вітру, що наявні при виконанні робіт на відкритому повітрі. Якщо ж роботи виконуються у закритих неопалювальних приміщеннях, то до уваги береться лише температура, встановлена для виконання робіт за тихої погоди. Конкретні величини температури і сили вітру у відповідному кліматичному районі встановлюються місцевими виконавчими комітетами.

Переліки працівників, які мають право на одержання перерви для обігріван­ня, кількість і тривалість перерв, що надаються, обладнання місць і надання за­собів для обігрівання встановлюються за угодою власника або уповноваженого ним органу і профспілковою організацією.

28. Умови та порядок надання щорічної додаткової відпустки за роботу у важких і шкідливих умовах праці.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами працітривалістю до 35 календарних днів надається працівникам зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих чинників, за Списком виробництв, цехів, професій і посад затверджених Кабінетом Міністрів України.

Щорічна додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах праці надається працівникам виробництв, цехів, професій і посад передбачених відповідними розділами зазначеного Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва, цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками та критеріями, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства праці та соціальної політики України.

Ця додаткова відпустка надається пропорційно до фактично відпрацьованого часу.

29. Особливості оплати праці працівників за роботу у важких і шкідливих умовах праці.

Відповідно до ст. 100 КЗпП підвищена оплата праці встановлюється на важких робо­тах і роботах з шкідливими умовами праці. На основі цього пра­вила чинна Генеральна угода передбачає доплати за роботу у важ­ких і шкідливих умовах праці до 12 % тарифної ставки, а за роботу в особливо важких і особливо шкідливих умовах - до 24 % тарифної ставки відповідного розряду (посадового окладу).

Роботодавець за власні кошти може встановити інші додаткові пільги і ком­пенсації за роботу у шкідливих і важких умовах праці, передбачивши умови надання таких у колективному або трудовому договорах чи в локальних норма­тивно-правових актах.

Перелік робіт, для яких застосовується така доплата, має затвер­джуватись Кабінетом Міністрів України. Але Кабінет Міністрів України такий перелік поки що не затвердив і у практиці керу­ються тими типовими переліками, які, свого часу, були затверджені Держкомпрацею Союзу РСР. Назвемо один з таких переліків — Типовий перелік професій і робіт, оплачуваних за тарифними став­ками, встановленими для робітників, зайнятих на роботах з важки­ми і шкідливими умовами праці та на роботах з особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці на підприємствах машинобу­дівної та металообробної промисловості.

30. Гарантії прав жінок з охорони праці.

Спеціальні гарантії права на охорону праці жінок поділяються на:

1) ті, що регулюють охорону праці всіх працюючих жінок:

- заборона застосування праці жінок на роботах з важкими, шкідливими і небезпечними умовами праці,

- обмеження використання праці жінок на нічних роботах

- заборона залучення жі­нок до підіймання і пере­міщення речей, маса яких перевищує вста­новлені граничні норми

2) ті, що регулюють охорону праці жінок у зв'язку їх материнством:

- заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові та не­робочі дні і направлення цих жінок у відрядження

- залучення жінок, що мають дітей, віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт або направлення у відрядження можливе лише з їх згоди

- право працювати на умовах неповного робочого часу

- першочергове право на надомну роботу

- надання додаткових перерв для годування дитини жінкам, що мають дітей віком до півтора року

- надання соціальних від­пусток у зв'язку з мате­ринством (відпустки по вагітності і пологах, від­пустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, тривалістю 5 календарних днів)

- пільговий порядок надан­ня щорічних відпусток

- переведення вагітних жінок на легшу роботу

- надання відпусток без збереження заробітної плати у зв'язку з материнством.

31. Гарантії прав з охорони праці усіх працюючих жінок.

Зміст додаткових гарантій прав жінок на безпечні та нешкідливі умови праці полягає у встановленні заборони застосування їх праці на певних робо­тах, обмеження використання праці жінок на нічних роботах та встановлення граничної ваги перенесення жінками вантажів. Затверджено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Не дозволяється застосовувати працю жінок на під­земних роботах, крім деяких з них, що пов'язані з виконанням нефізичних робіт, робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню.

У законодавчому порядку заборонено залучати жінок до підіймання і пе­реміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Затверджено також Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінка­ми. Вага вантажу, що є допустимою для підіймання і переміщення жінками, обумовлюється характером виконуваних робіт. Встановлено два види граничне допустимої ваги вантажу: разова та сумарна. Наприклад, сумарна вага вантажу, який переміщується з робочої поверхні протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати 350 кг.

Законодавством України не допускається залучення жінок до роботи у нічний час (ст. 175 КЗпП України). Водночас встановлені виключення, що допускають застосування праці жінок у тих галузях економіки, де це викликано особливою необхідністю, і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей, видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністром України. Положення законодавства щодо обмеження застосування праці жінок у нічний час не поширюється на жі­нок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.

32. Гарантії прав з охорони праці жінок у зв’язку з їх материнством.

Вони надаються для вагітних жінок і жінок, що мають малолітніх дітей, понад гаран­тії, встановлені для всіх працюючих жінок.

Жінкам у зв'язку з материнством встановлюються пільги і компенсації у сфері робочого часу і часу відпочинку. Забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направляти їх у відрядження. Залучення жінок, що мають дітей, віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт або направлення у відрядження можливе лише з їх згоди. Жінкам у зв'язку з материнством надано право працювати на умовах неповного робочого часу, першочергове право на надомну роботу. Роботодавці за власний кошт можуть запроваджувати для них роботу на умовах скороченого робочого часу, встанов­лювати інші пільги та гарантії. Для жінок, що мають дітей віком до півтора року, надаються додаткові перерви для годування дитини, що включаються у робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Жінкам надаються соціальні відпустки у зв'язку з материнством:

У зв'язку з материнством для жінок встановлені пільги у порядку надання щорічних відпусток. Вони мають право на одержання відпустки повної трива­лості у перший рік роботи до настання шестимісячного терміну безперервної роботи, право на одержання щорічних відпусток за другий і наступні роки ро­боти в зручний для них час, право на перенесення щорічної відпустки у випадку настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами.

Забороняється залучати вагітних жінок, як і будь-яких інших працюючих жінок, до роботи у шкідливих і важких умовах праці. Тому вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. Якщо роботодавець не може забезпечити вагітну жінку відповідною роботою, то до вирішення питання про надання легшої та нешкідливої роботи вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені робочі дні. Відповідно до медичного висновку вагітним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування.

33. Гарантії прав неповнолітніх працівників з охорони праці.

Трудове законодавство України встановлює додаткові гарантії охорони праці неповнолітніх. Система гарантій обумовлена фізіологічними, психологічними й віковими особливостями неповнолітніх.

Права неповнолітніх у трудових відносинах базуються на принципі їх рів­ності з повнолітніми особами, а в галузі охорони праці неповнолітні користу­ються додатковими пільгами, встановленими законодавством України.

Система гарантій:

- встановлення мінімального віку прийняття на роботу

- заборона залучення неповнолітніх до підій­мання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми

- встановлення скороченої тривалості робочого часу

- заборона залучення неповнолітніх до робіт із шкідливими і небезпеч­ними умовами праці

- заборона призначення неповнолітніх на робо­ти, які пов'язані виключ­но з підійманням, утри­манням або перемі­щенням важких речей

- надання щорічної основної відпустки подовженої тривалості в зручний для неповнолітнього час

- зменшення норм виробітку

- заборона залучення осіб, віком до 14 років, до тривалої роботи по підійманню та перемі­щенню важких речей

- заборона залучення неповнолітніх до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

34. Заборона залучення неповнолітніх працівників до окремих видів робіт.

Законодавець встановив заборону залучення неповнолітніх до робіт, на яких не допускається застосування праці осіб молодших вісімнадцяти років. Затверджено Перелік важких ро­біт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх. У цей перелік включені як підземні роботи, так і інші роботи із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Для виявлення відповідності виконуваній роботі, ранньої діагностики захво­рювань неповнолітні при поступленні на роботу та періодично, до досягнення ними 21 року, проходять обов'язкові медичні огляди.

35. Обмеження підіймання і переміщення неповнолітніми працівниками речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Однією з гарантій забезпечення працездатності неповнолітніх є заборона за­лучати осіб молодших вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми піді­ймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджено наказом Мініс­терства охорони здоров'я України.

Підлітків забороняється призначати на роботи, які пов'язані виключно з підійманням, утриманням або переміщенням важких речей.

До роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються.

Роботодавець повинен забезпечити обов'язкове проходження працюючими у нього підлітками попереднього та наступних періодичних медичних оглядів.

Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 год. на тиждень для підлітків 14 - 15 років та 36 год. - для підлітків 16 - 17 років. Обов'язковим повинен бути рівномірний розподіл тижневого робочого часу за днями п'яти- або шестиденного робочого тижня.

Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу.

Вага окремого вантажу та сумарна вага вантажу, який повинні підіймати та переміщувати підлітки, не повинна перевищувати граничних норм.

36. Особливості робочого часу та часу відпочинку неповнолітніх працівників.

Для неповнолітніх встановлюється скорочена тривалість робочого часу, нада­ється щорічна основна відпустка подовженої тривалості в зручний для них час (тривалістю 31 календарний день), забороняється їх залучати до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

- для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку.

37. Гарантії прав з охорони праці осіб з пониженою працездатністю.

Трудове законодавство України встановлює ряд гарантій для інвалідів у порядку їх працевлаштування, створені належних і безпечних умов праці. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації інвалідам надано право працювати на під­приємствах, в установах, організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.

Система гарантій:

- працевлаштування інвалідів з врахуванням їх професійної праце­здатності, що встанов­люється МСЕК

- створення умов праці з врахуванням індивіду­альних програм реабілітації та адаптації інвалідів

- надання щорічних основних відпусток подовженої тривалості в залежності від групи інвалідності

- заборона укладення трудового договору або просування по службі інвалідів, якщо за виснов­ком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню його профе­сійних обов'язків

- створення спеціальних робочих місць для інвалідів

- надання відпусток без збереження заробітної плати

- надання неповного робочого часу

- заборона залучення інвалідів до надурочних робіт, робіт у нічний час без їх згоди

- встановлення пільгового порядку отримання щорічних відпусток.

ТЕМА 3

1. Поняття, цілі та завдання системи управління охороною праці.

Система управління охороною праці (СУОП) — це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці. Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації. Головна мета управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, запобігання травматизму і профзахворюванням.

Цілі:

- створення відповідних служб і призначення посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затвердження інструкцій про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функ­цій, а також здійснення контролю за їх додержанням;

- розроблення за участю сторін колективного договору і реалізація комплек­сних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існую­чого рівня охорони праці;

- забезпечення виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- впровадження прогресивних технологій, досягнення науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного до­свіду з охорони праці тощо;

- забезпечення належного утримання будівель і споруд, виробничого обладнан­ня та устаткування, моніторингу за їх технічним станом тощо.

Основні завдання управління охороною праці:

- запобігання виробничим травмам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам;

- дотримання вимог законодавства з охорони праці, колективних договорів;

- забезпечення ставлення всіх працівників до безпеки праці, як до головних обов’язків;

- розроблення обов’язків, прав і відповідальності за стан охорони праці між всіма керівниками і працівниками підприємства.

1. Методи та функції системи управління охороною праці.

Охорона праці базується на законодавчих, директивних та нормативно-технічних документах. При управлінні охороною праці не повинні прийматись рішення та здійснюватись заходи, що суперечать діючому законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки праці, правилам та нормам охорони праці.

До основних функцій управління охороною праці належать:

- прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

- організація та координація робіт;

- облік показників стану умов і безпеки праці;

- аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

- контроль за функціонуванням СУОП;

- стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці.

Оперативне керівництво і координація роботи з охорони праці здійснюється керівництвом підприємства і його підрозділів шляхом застосування відповідних методів управління: організаційно-розпорядчих; соціально-психологічних і економічних.

Організаційно-розпорядчі методи включають в себе виконання посадових обов'язків з охорони праці, видання і виконання наказів, розпоряджень, постанов.

Соціально-психологічні методи управління включають в себе: навчання і виховання персоналу, проведення інструктажів, моральне стимулювання, особистий приклад керівника щодо виконання вимог охорони праці. Для попередження травматизму слід для відповідальних професій застосовувати профвідбір і профорієнтацію, попереджувати допуск до роботи людей у хворобливому і нетверезому стані, вести боротьбу зі шкідливими звичками, підвищувати культуру виробництва.

Економічні методи управління охороною праці полягають в матеріальному стимулюванні роботи з охорони праці.

1. Види суб’єктів управління охороною праці на виробничому рівні та їх повноваження.

Керуючим органом є служба охорони праці, керівники структурних підрозділів усіх рівнів керування галуззю, об'єднанням, підприємством. Управління здійснюється шляхом збору та оцінки інформації, виявлення відхилень від установлених вимог і здійсненням керуючих впливів на об'єкт управління за допомогою організаційно-розпрядних, економічних та соціально-психологічних методів.

УОП — це ієрархічна багаторівнева система, яка встановлює такі рівні управління:

• галузь (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

• об'єднання (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

• виробничі підприємства;

• цехи, дільниці цехів;

• робочі місця (конкретні виконавці).

Відповідальність за здійснення управління охороною праці в галузі та в підрозділах покладається на їх керівників в межах їх посадової компетенції.

На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Організаційно-методичну роботу безпосередньо на підприємстві (якщо чисельність працюючих у ньому мала) з усіх функцій і задач управління охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх реалізацією виконує інженер (старший інженер) з охорони праці або призначена власником особа, яка виконує його обов'язки за сумісництвом.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, отримувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих, надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.

1. Служба охорони праці: поняття, порядок створення та ліквідації, функції та повноваження.

Служба охорони праці здійснює організацію безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд, забезпечення працівників засобами індивіду­ального та колективного захисту, проведення професійної підготовки і підви­щення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці, запровадження оптимальних режимів праці та відпочинку пра­цюючих, професійного добору виконавців для визначених видів робіт та здій­снення контролю за створенням безпечних і нешкідливих умов праці.

Служба охорони праці створюється роботодавцем відповідно до типового по­ложення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

Служба охорони праці створюється на підприємствах, в установах, орга­нізаціях, а її ліквідація можлива лише у разі ліквідації самого підприємства, установи, організації чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

Служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше осіб. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функ­ції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці входить до структури підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб.

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

- опрацьовує ефективну цілісну систему, управління охороною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

- проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;

- складає разом з структурними підрозділами підприємства план комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також розділ "Охорона праці" в колективному договорі;

- організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці;

- бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій, у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства;

- контролює: дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці; виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт тощо.

Повноваження спеціалістів служби охорони праці:

- в будь-який час відвідувати виробничі об’єкти, структурні підрозділи підприємства,

- перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об’єктах підприємства,

- зупиняти роботу виробництва, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих,

- одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення (письмово чи усно) з питань охорони праці,

Комісія з питань охорони праці створюється на принципі пропорційної участі найманих пра­цівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Комісія з питань охорони праці підприємства є постійно діючим консультативне-дорадчим органом найманих працівників та роботодавця, тому на відміну від служби охорони праці її рішення носять рекомендаційний ха­рактер.

Створення комісії з питань охорони праці підприємства обумовлюється лише волевиявленням роботодавця і найманих працівників та не залежить від кількіс­ного складу працюючих.

На загальних зборах (конференції) наймані працівники приймають рішення про доцільність створення комісії, її кількісний і персональний склад та затвер­джують Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке роз­робляється на основі Типового положення про комісію з питань охорони праці підприємства.

Основними завданнями Комісії є :

- захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;

- підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві рекомендацій власнику та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в області охорони праці на підприємстві;

- узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власника та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;

- вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів фонду охорони праці підприємства.