Способи правового регулювання.
Шляхи становлення права.
Становлення права – тривалий соціальний процес норм права, що починається з соціальних відносин.
Шляхи становлення:
- матеріальний – вплив природних, культурних, релігійних, економічних, політичних факторів на формування права
- ідейний – генезис і розвиток прва у формі правосвідомості, правових ідей, концепцій, теорій, доктрин.
- Інституційний – діяльність державних і громадських органів, що офіційно наделні повноваженнями санкціонувати або встановлювати норми права, тобто обєктивувати їх у визначен форми права
- Формальний – результат діяльність органів з надання юридичної сили правилам поведінки
9. Основні сучасні концепціі права.
Сучасна юридична наука знає багато різноманітних концепцій права. Такими, зокрема, є природно-правова, позитивістська, реалістична, психологічна та ін. Суттєвою загальною рисою, що характеризує різноманітні сучасні концепції права, є заперечення ними зв'язку між державою і правом.
Теорія природного права виникла в XVII—XVIII ст., у період бурхливого процесу становлення буржуазних суспільств країн Західної Європи. Незважаючи на велику різноманітність учень школи природного права, можна виділити деякі загальні риси та основні положення цієї школи. На думку представників школи природного права, право виникло з природи людини, з розуму і існує незалежно від держави. Якщо ж закон у будь-чому суперечить природному праву, він перестає бути законом і стає виразом сваволі.
Позитивізм як концепція права набув свого подальшого; розвитку в теорії нормативізму.
Соціологічна концепція права. Засновником цієї концепції, або теорії "вільного права", був Є. Ерліх. На його думку, право корениться не в законах, а в самому суспільстві. Тому джерело його слід шукати в поведінці людей, які реалізують право. Як і представники школи природного права, Ерліх вважав, що законодавець тільки виявляє і закріплює право, вже знайдене суддями і юристами-практиками.
. Теорія інтегративної юриспруденції подається у вченні Д. Холла. Суть її полягає у спробі поєднати окремі елементи теорії природного права, позитивізму, соціологічної школи права, створивши тим самим нову школу, що відповідала б духові часу.
10. Поняття та основні властивості права.
Право — це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави. Держава неможе існувати без права. Кожне суспільство потребує регулювання відносин між людьми, охорони і захисту таких відносин.
Властивості.
1)Взаємодія об'єктивного права і держави у вирішенні спільних проблем та поступовому розвитку суспільства
Для зв'язку права з державою характерним є те, що вони утворюють систему, яка виконує роль керуючого блоку стосовно суспільства, залишаючись відносно автономними його підсистемами.
2)Визначеність історичного розвитку права і держави та однакова обумовленість їх соціального змісту (призначення) конкретно-історичними умовами соціальної дійсності
Передусім виникає питання: чи завжди право і держава існували в житті суспільства? На це питання можна дати однозначну відповідь: право, як і держава, виникає на певному етапі розвитку людського суспільства.
3) Встановлення або визнання норм права державою
Об'єктивне право як система норм виходить від держави, а конкретно — від відповідних її органів. Такими є передусім законодавчі органи, які приймають акти вищої юридичної сили — закони. Нормативно-правові приписи встановлюються багатьма іншими державними органами, діяльність яких носить підзаконний виконавчий характер.
4) Відображення у праві волі народу країни
5. Гуманістична орієнтованість права та реальне підвищення рівня його гуманізації в умовах правової держави
6. Можливість забезпечення реалізації правових настанов (приписів) не лише засобами переконання, заохочувально-виховного та організаційного характеру, тобто добровільно, але, в разі потреби, й засобами державного примусу
Норми права, як й інші види соціальних норм, виконуються передусім під впливом, по-перше, усвідомленн5гнеобхідності приписуваної поведінки, що формується переконанням в різних його формах, і, по-друге, заходами організаційного характеру.
7. Наділення права властивістю зворотного впливу на державу
Це означає, що право здійснює конститутивний (конструктивний) вплив на державу, на її системи і підсистеми, органи та інститути. Зокрема, держава, застосовуючи примус, може діяти лише в рамках, визначених правом.
Принципи права.
Принципа права – це основні ідеї, початкові положення або формулювання, провідні засади процесу, розвитку і функціонування права.
Розрізняють загальносоціальні і спеціально-юридичні принципи права.
До загальносоціальних принципів права належать:
1) принципи пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими цінностями.
2)Принцип гуманізму (самоцінність людини, її життя, честі
3)Принцип демократизму, виявляє волю народу
Спеціально-юридичні поділяють на загальноправові, галузеві, міжгалузеві, принципи інститтуів
Загальноправові принципи:
1) принцип свободи. (дозволене все, що не заборено законом)
2) принцип справедливості (поведінка кожного оцінюється відповідно до його позитивних чи негативних заслуг: герою – нагорода, злочинцю – покарання
3) принцип рівності – юридичну рівність кожного перед законом і перед судом незалежно від етнічної належності, кольору шкіри, мови статі, політичних переконань
4) принцип взаємозвязку прав і обовзяків
5) принцип верховенства права, він є головним принципом правотворчої діяльності
6) принцип законності виражається у верховенстві закону.
Галузеві принципи: принцип рівності сторін у договорі
Міжгалузеві принципи: принцип рівності сторін у суді
Принцип інститутів: принцип виборчого права
12. функціі права
Функції права — це основні напрями впливу права на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин з метою розв'язаня конкретних завдань. Основна функція права полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов'язковим засобом врегулювання суспільних відносин.
Функції права можна класифікувати за різними підставами
За сферою правового впливу розрізняють такі функції:
економічна — регулювання економічних відносин;
політична — регулювання політичних відносин;
ідеологічна — формування суспільної свідомості шляхом правового визанння або заборони певних ідеологій;
екологічна — регулювання відносин природокористування;
культурна-виховна — регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.
За характером впливу на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин:
нормативно-регулююча — регламентування поведінки суб'єктів суспільних відносин;
інформаційна — доведення до відома змісту державної волі;
комунікативна — сприяння організації правовідносин між їх учасниками;
орієнтаційна — визначення ціннісних критеріїв поведінки;
виховна — вплив на формування світогляду та правосвідомості;
захисна — охорона соціальних цінностей від посягань на них.
За характером впливу:
статична — закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;
динамічна — сприяння виникненню і розвитку нових суспільних відносин;
установча — первинне заснування певних соціальних інститутів;
інтегративна — системоутворюючий вплив на суспільні відносини;
охоронна — охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;
запобіжна — запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.
За сферою на яку поширюються функції права:
загальноправова;
міжгалузева;
галузева;
правовий інститут;
норма права.
16. Соціальне регулювання: поняття та види.
Соціальне регулювання -- це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.
Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:
-- Воно здійснюється в межах суспільства.
-- Регулює поведінку соціальних суб'єктів.
-- Має загальний характер.
-- Поширюється на всіх суб'єктів.
-- Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.
-- Гарантується суспільством.
-- Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.
Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання. .[5; с. 29]
17. Поняття і види норм: природні, технічні, соціальні.
Всі види норм (норма — це певне правило) можна умовно поділити на дві групи:
- соціальні;.
- технічні.
Технічні норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним.
Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.
Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.
Способи правового регулювання.
Дозволи — важливий елемент правового регулювання, які забезпечують соціальну свободу та активність людини. Вони набувають юридичного характеру з моменту їх закріплення в уповноважуючих нормах у вигляді суб'єктивних прав та реалізуються у формі використання, що визначає добровільний характер, їх залежність від бажання суб'єкта, якому належить суб'єктивне право.
Заборони встановлюють певну міру поведінки суб'єктів, покладаючи на осіб обов'язок утримуватись від вчинення певних дій, що протирічать нормам права. Вони — важливий засіб забезпечення організованості суспільних відносин, створення перешкод для небажаної, суспільно небезпечної чи шкідливої поведінки. Заборони мають обов'язковий характер, забезпечуються засобами юридичної відповідальності та знаходять закріплення у забороняючих нормах, реалізуються у формі дотримання правових норм.
Зобов'язання — це нормативне закріплення юридичного обов'язку вчиняти певні дії в інтересах суб'єктів права. Даний вид юридичного обов'язку має активний характер, передбачає певну поведінку, є гарантією використання суб'єктивних прав і реалізується у формі виконання правових норм.
19. Предмет і метод правового регулювання.
Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.
Метод правового регулювання — сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини?»). Він несе основне навантаження в динаміці, «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.
Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регулювання: дозволяння, зобов'язування, заборони.
Загальними є два методи правового регулювання
імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суворо обов'язковий, побудований, на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обов 'язки, покарання.
диспозитивний — автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.