Методичні рекомендації до виробничої ситуації 2

Для оцінювання фінансового стану бюджетної установи проводиться структурно-динамічний, параметричний і факторний аналіз.

Джерелами інформації виконання слугують меморіальні ордери, реєстровані в спеціальній книзі «Журнал-Головна», а також такі основні форми фінансової звітності: форма № 2 «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду» та форма № 4-1 «Звіт про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги».

Аналіз дає змогу на підставі фактичних даних сформувати цілісну картину тенденцій у розвитку фінансово-господарської одиниці, виявити закономірності, відслідкувати вплив певних явищ та подій.

Виявлення змін структури та динаміки асигнувань за окремими статтями видатків здійснюється за допомогою структурно-динамічного аналізу за даними установи, який відображає абсо­лютні та відносні відхилення рівнів фінансування, демонструє тенденції до зростання чи спаду сум асигнованих коштів.

Важливим етапом аналізу виконання кошторису видатків є вивчення співвідношення між касовими та фактичними видатками. Касові видатки можуть перевищувати фактичні, бути рівними їм (що є досить рідкісним явищем), або меншими за них.

Відповідну інформацію для такого аналізу можна одержати за показниками річної звітності за формою № 2 «Звіт про виконання кошторису». Ця форма звітності містить безпосередню інформацію про грошовий потік — касові видатки бюджетної організації.

Економісти вважають, що касові видатки характеризують рух грошових коштів, виділених установі, а фактичні видатки — пов­ноту їх використання.

Касові та фактичні видатки мають бути рівними. Але у процесі аналізу необхідно виходити з того, що відкриття бюджетних кредитів або перерахування грошових ресурсів із бюджету організації здійснюється згідно із затвердженим кошторисом. Кошторис передбачає потребу в грошових ресурсах для господарських операцій: придбання товарно-матеріальних цінностей, розрахунки за їх поставки та інші операції, пов'язані з діяльністю організації в поточному бюджетному році. Тому можна припустити, що у визначених (ідеальних) умовах касові та фактичні видатки рівні. На практиці рівність касових і фактичних видатків можлива лише в тому випадку, коли рух засобів на рахунках у банку та списання видатків відбуваються одночасно. У більшості випадків касові та фактичні видатки не збігаються. Це пов'язано з тим, що не всі грошові ресурси, отримані в банку, можуть бути списані з віднесенням на фактичні видатки безпосередньо в момент їх отримання.

Структура фактичних видатків залежить від асигнувань і кре­диторської заборгованості, що виникають на кінець року.

Параметричний аналіз кошторису дає можливість бюджетним установам обґрунтовано планувати статті кошторису. Для цього:

- визначають співвідношення показників діяльності, які впливають як на структуру, так і на виконання кошторису;

- досліджують значення таких співвідношень, характерні для періодів ефективного виконання кошторису (зокрема, формування кредиторського сальдо за рахунками «Результат виконання бюджетів» і «Результат виконання кошторису»);

- розраховують статті кошторису із застосуванням цих співвідношень, плануючи певний рівень показників (коефіцієнтів).

Показниками, на підставі яких доцільно проводити параметричний аналіз виконання кошторису, можуть бути:

- касові та фактичні видатки звітного періоду за фондами та в цілому по установі;

- доходи загального та спеціального фондів;

- сума власного капіталу установи;

- сума валюти балансу;

- обсяги виконаних робіт (якщо це передбачено основною статутною діяльністю);

- середньоспискова чисельність працівників за відповідний період та ін.

Параметричний аналіз передбачає обчислення таких коефіцієнтів:

1. Коефіцієнт співвідношення касових видатків і фактичних (за фінансуванням певними фондами):

ККв(з), ККв(с) = КВ/ФВ,

де ККв(3) — коефіцієнт співвідношення за загальним фондом; ККв(с) — коефіцієнт співвідношення за спеціальним фондом; КВ — касові видатки; ФВ — фактичні видатки за певний період.

Значення коефіцієнта більше за 1 свідчить про наявність дебіторської заборгованості, менше за 1 — кредиторської.

2. Коефіцієнт (обсяг) фактичних видатків загального фонду а одного працюючого:

К = ФВ3 / Чс,

де ФВ3 — фактичні видатки загального фонду, грн; Чс — середньоспискова чисельність працівників на кінець звітного періоду, осіб.

Характеризує фактичні видатки, які здійснила установа щодо одного працівника. Цей показник є дуже важливим практично для всіх бюджетних установ.

3. Відношення планових надходження коштів за звітний період (за певними фондами):

К3 = П3 / Ф3; Кс = Пс / Фс,

де П3(ПС) — планові надходження за загальним фондом (спеціальним фондом); Ф3(ФС)— фактичні надходження за загальним фондом (спеціальним фондом).

Показник є безпосередньою характеристикою виконання кошторису.

4. Відношення видатків до доходів (за певними фондами):

Кзаг.ф. = Видатки / Доходи;

Кспец.ф. = Видатки / Доходи,

Коефіцієнт є показником ефективності господарської діяльності установи. В більшості випадків він рівний або максимально наближений до 1.

5. Коефіцієнт відношення видатків спецкоштів (ВС) до суми власного капіталу:

Кзаг.ф.= ВС / ВК;

Кспец.ф. = ВС / ВК,

Коефіцієнт розраховується за показниками форми № 1 «Баланс». Характеризує ступінь фінансування видатків власними коштами установи.

Досить важливими для прогнозування оцінки виконання кошторису, виявлення впливу на відхилення окремих показників є факторний та перспективний аналіз.

Факторний аналіз виконання кошторису проводимо за допомогою методу ланцюгових підстановок проведемо послідовну заміну базової величини одних і тих самих факторів фактичною з подальшим відніманням від результату кожної наступної підстановки попереднього результату. Різниця результатів визначає величину впливу окремого фактора на узагальнюючий показник.

Перспективний аналіз виконання кошторису застосовується для виявлення основних тенденцій і факторів розвитку господарської діяльності. Його метою є прогнозування напрямів подальшого розвитку суб'єкта господарської діяльності. Він забезпечує вибір оптимальних рішень на перспективу.

У міжнародній практиці існують альтернативні бюджетні системи (системи планування), зокрема:

«бюджет нульової точки»;

«бюджети нульової точки порівняно з прирісним бюджетом»;

«змінні бюджети».

«Бюджет нульової точки» — це метод планування бюджету (кошторису), за яким всі види діяльності щоразу підлягають пе­реоцінюванню. На необхідному рівні визнаються окремі показ­ники за кожним із напрямів основної статутної діяльності. Після цього дані зводять у загальний кошторис, першочергово упевни­вшись у достатній кількості грошових коштів.

Такий метод є широко вживаним, передбачає врахування комплексу управлінських рішень, які класифікуються із застосуванням аналізу витрат і результатів. Разом із тим, він потребує багато часу і коштів, а тому найчастіше до нього вдаються на початкових етапах або у разі реорганізації урядової установи.

«Бюджети нульової точки порівняно з прирісним бюдже­том» — це метод підготовки кошторису через коригування попе­редніх бюджетів або фактичних результатів. У результаті проект кошторису приймається без будь-якого обґрунтування.

Якщо «бюджет нульової точки» виявляє вади фінансового планування і таким чином анулює їх, то «прирісний бюджет» врахувати такі вади не може, а тому вони автоматично впливають на результат господарської діяльності в наступному році.

«Змінний бюджет» — це бюджет, який постійно оновлюється через врахування даних наступного періоду (зокрема, місяця, кварталу) та вирахування даних попереднього періоду. Порядок підготовки «змінного бюджету» такий:

Кошторис на наступний календарний рік розбивається на відповідні контрольні періоди (найчастіше — квартали).

У кінці першого такого періоду проводиться порівняння фактичних результатів із запланованими в кошторисі. Зроблені висновки використовуються для оновлення кошторису на решту періодів і враховуються в кошторисі на наступні три квартали.

Процес планування повторюється в кінці кожного контрольно­го періоду.