Педагогічна публіцистика цього періоду (О. Духнович "Книжиця читальная для начинаючих", М. Шашкевич "Читанка для малих дітей").
Традиції Т. Шевченка у галузі дитячої літератури продовжували його сучасники і наступники.
Нова українська література, що її межовою появою є "Енеїда" Котляревського з 1789 р., започатковує теж нову, спеціяльно для дітей призначену літературу, писану живою українською мовою.
Майже одночасно появляються дві книжки, виразно призначені дітям: 1850 р. у Львові "Читанка для малих дітей" М. Шашкевича з оповіданнями і байками, а 1852 р. в Києві "Байки й прибаютки" Левка Боровиковського з вступним віршом "До дітей":
Гей, діти, діти-мотилята,
А годі вам цяцьками грать,
М'яч бить — метеликів ганять,
Я байку розкажу, послухайте, хлоп'ята!
Оцей присвятний вірш вказує на Боровиковського, як на одного із перших наших дитячих письменників-поетів, дарма, що тільки незначна частина його байок стала надбанням нашої дитячої літератури.
У дитяче читання увійшли теж байки П. Гулака-Артемовського і "Приказки" (1834) Є. Гребінки. Жанр байки дійшов до свого найвищого розквіту в творчості Леоніда Глібова — його байки друковані від 1853 р. це один з найкращих дарунків нашої літератури дітям.
Щораз частіше появляються букварі з читанками і так на Закарпатті стала популярною "Книжица читальная для начинаючих" Олександра Духновича, видана 1847 р. (відтак ще двічі 1851 і 1852 р.). Духнович є теж автором численних віршованих загадок. У Петербурзі Панько Куліш видає 1857 свою "Граматику", 1860 р. виходить тут Шевченків "Буквар", а наступного року численно ілюстрована "Українська азбука" М. Гатцука.
Марко Вовчок — у світі європейської дитячої літератури, Б. Грінченко в боротьбі з московською цензурою-указами.
Поява Марка Вовчка в нашій літературі, а в дитячій зокрема — це своєрідний вибух, що на поверхню нашого літературного світу двигнув вершинну формацію чарівної краси, і ця краса чарує-полонить і досі.
Минуло століття від появи збірки творів Марка Вовчка, писаних для дітей, яка вийшла 1865 р. в Петербурзі "Оповідання". До збірки увійшли: "Дев'ять братів і десята сестриця Галя", "Ведмідь", "Кармелюк", "Невільничка".
В історії нашої дитячої літератури ці "Оповідання" – це історична подія, бо це початок нашої мистецької прози для дітей. Цій прозі і її авторці слід присвятити ближчу увагу.
У квітні 1862 р. Марко Вовчок, перебуваючи в той час у Франції, в Парижі, писала до свого чоловіка, Опанаса Маркевича: "Я тебе прохала мені прислати усі преданїя, повір'я, усе-усе, що до історического йде, для того, що я буду писати історію для дітей ..." "А зараз-таки, не гаючи часу анітрошки, пришли мені усе, що знаєш, що маєш про Кармелюка, усе, усе і де родився, якого роду, як його звали, усе, усе чисто. Я тепер пишу повістку "Кармелюк" (нікому не кажи) для дітей".
У листі ж від жовтня 1863 р. писала вона чоловікові: "Я вже вчора "Галю" одібрала, і Богдась (синок авторки — прим. Б. Г.) як узявся читати, аж не дихав, пізненько читав усе. Поклала спати — на другий день скочив і зараз знов за "Галю" та й не одірвався, кави не пив, аж скінчив і похвалив мене і сам задумавсь і замисливсь. То добре. Може й другі дітки читатимуть. Се ж буде книжка для діток, що там піде "Галя", "Кармелюк", "Ведмідь", "Невільничка".
Оці уривки з листів письменниці розкривають особливо цікаву сторінку життя і творчости отого "нерозгаданого Сфінкса", яким — за словами І. Тургенєва — була для сучасників, а подекуди є ще й для нас сьогодні Марко Вовчок. Вона ж таки ще донедавна була відома в нас передусім чи й тільки як авторка "Народних оповідань" — як співець кріпацької недолі, але про ЇЇ творчість, писану з думкою про дітей і для дітей у нашому літературознавстві мови так і не було. Правда, ЇЇ паризькі листи до чоловіка були опубліковані щойно після першої світової війни (у тритомовому виданні творів за редакцією Б. Лепкого, Ляйпціґ, 1925), а оці цитати з них про її творчість для дітей були використані аж після другої світової війни.
Отож, зовсім не дивно, що Марко Вовчок, як авторка творів власне для дітей, це, сказати б, відкриття щойно нашого часу. Свого задуму написати історію України для дітей письменниця з невідомих нам причин не здійснила, але сам факт такого задуму незвичайно промовистий. Думка писати книжку історично-національного самопізнання і писати її, власне, для дітей та ще в добу поневолення і московських цензурних митарств — це свідоцтво про глибоке усвідомлення ролі й завдання письменниці супроти молодого покоління, його вирощування в любові до рідного краю і народу.
А втім цю свою роль-місію письменниця таки здійснила своїми історичними оповіданнями — "Кармелюк", "Невільничка", а передусім "Маруся" з принадною постаттю маленької героїні українського степу, яка й до сьогодні захоплює не тільки українських, а й чужих юних читачів, передусім французьких дітей і молодь. Минуло 90 років від першої появи у французькому дитячому "Журналі виховання й розваги" — в 1873 р. перекладу-перерібки "Марусі" на французьку мову. Про колосальний успіх цієї повісти нашої письменниці свідчить найкраще факт, що до п'яти років — в 1878 р. появилося її вісімнадцяте з черги французьке видання. Друкується вона у Франції й досі, вийшла вона свого часу німецькою, італійською і англійською мовами, а недавно вдруге чеською мовою. Інші оповідання Марка Вовчка для дітей появляються весь час у перекладах — напр. "Сестричка Мелася", ("Ведмідь") вийшла під час останньої світової війни в прекрасному виданні хорватською мовою з ілюстраціями нашого мистця Я. Гніздовського, а зараз після нього була друкована німецькою мовою з цими ж ілюстраціями, які згодом, додамо, прикрасили українське видання у в-ві "Нашим дітям — ОПДЛ" в Торонті (1951 р.).
Перебуваючи в Парижі, наша письменниця була співробітницею згаданого "Журналу виховання й розваги" і тут помістила ряд творів для дітей — крім перекладу "Сестрички Меласі", дала мистецьке опрацювання відомої казки про дванадцять місяців, оповідання "Мандрівка на крижині", "Сестричка", написала теж повість "Ковзький шлях", але французький видавець П. Ж. Сталь (Етцель) вніс у цю повість свої традиційні тоді у Франції дидактично-моралізаторські історії і сентенції, отож не зовсім легко устійнити, де саме кінчається авторство М. Вовчка, а де є вставки Сталя.
Участь М. Вовчка у французькій дитячій літературі була продиктована виключно заробітковими потребами, як теж тільки ці потреби заставили її до творчости і перекладів для дітей теж московською мовою. Українські видавництва не могли їй дати літературних заробітків, бо таких видавництв внаслідок заборон московською владою не було — саме 1863 р. появився варварський указ Валуєва з забороною українського друку.
Отак високомистецька проза для українських дітей М. Вовчка зацвіла пишним квітом, але так і зразу цей квіт був у корені підтятий. Тому теж "Маруся", написана в оригіналі українською мовою, змогла появитися друком тільки як "перевод з малороссийского" московською мовою 1871 р., а 1873 р. французькою. Українською мовою з’явилася вона в підцарській Україні щойно 1905 р.. Заборона друку українською мовою стосувалася особливо творів для дітей. Рукописи таких творів залишалися в цензурних архівах із написом: "Написана, очевидно, для детей, но они должньї учиться по-русски, — воспретить". Вслід за валуєвським прийшов "емський указ" 1876 р., в кінці окремий указ проти "детской литератури на малороссийском наречии" від 2 грудня 1895 р.. Серед таких умов замовкла Марко Вовчок як українська письменниця і письменниця для українських дітей.
Українська дитяча книжка могла з’являтися тільки винятково та й до того ж московським правописом, переборюючи всякими способами цензурні труднощі. То були майже виключно народні казки, а з оригінальних літературних творів появилася 1874 р. в Києві казка-переказ "Запорожці" І. Нечуя-Левицького. Вона й здобула опісля тривке місце передусім у виданнях для дітей і народу. Було й кілька перекладів — слід особливо відмітити казки Г. X. Андерсена в перекладі М. Старицького, видані у Києві 1873 р. з малюнками Н. Мурашка. Збірник перекладів, зроблених Оленою Пчілкою, вийшов теж у Києві 1882 р. "Українським дітям", зрештою 1891 р. з’явився переклад "Робінзона" Дефо, виданий Б. Грінченком.
Історія появи цієї повісти, ще й досі улюбленої лектури юнацтва світу, заслуговує на окрему увагу. Грінченко посилав її до цензури 1882, 1883, 1884, 1890 рр., аж врешті-таки вона з’явилася — на десятому році впертої боротьби з цензорами. Була це справжня й цікава боротьба; різні заборонені вже раз рукописи Грінченко посилав удруге до цензури під іншими заголовками і з іншим початком, посилав теж від різних людей з різних міст і в різних містах видавав дозволені врешті до друку рукописи. І так, поза Україною — в Москві 1892 р. видав він свою "Олесю" (друковану вперше у львівському "Дзвінку" 1890 р.), мабуть, не передбачаючи, що це оповідання про дівчинку-героїню стане найпопулярнішим твором нашої дитячої літератури, що появлятиметься воно все новими й новими виданнями, буде друкуватися раз-у-раз у різних дитячих збірниках і шкільних читанках та виховуватиме цілий ряд поколінь у готовості, як і Олеся, на найвищу жертву, бо жертву життя для рідного краю й народу.
Годі дошукуватися якогось "присуду долі" у факті, що Грінченко народився якраз у 1863 р., за кілька тижнів після проголошення валуєвського указу, але це правда, що в його особі з'явився справжній борець за українське слово. Він і завершив цю боротьбу тріюмфальною перемогою над валуєвським "не было" — своїм монументальним "Словарем української мови", отим проречистим документальним ствердженням-аксіомою: була, є, і буде!
Б. Грінченко, разом із своєю дружиною, письменницею Марією Загірньою, перекладачкою на українську мову світових творів для дітей — це дві світлі постаті в історії нашої дитячої літератури та ще й у найважчі часи московсько-царських заборон, що діяли аж до часу революції в Росії 1905 р.
У Галичині й Буковині — від "Читанки" М. Шашкевича 1850 р. до "Дзвінка" 1890-1914 рр.
Все ж царські укази не змогли повністю спинити розвитку української дитячої літератури та її видань, бо у вільніших конституційних умовинах життя австрійської займанщини — в Галичині й на Буковині, після "Читанки" М. Шашкевича в 1850 р., щораз частіше стали появлятися видання для дітей, дарма, що зразу деякі все ще "язичієм". Для характеристики варто згадати нпр. "Цвітний кошичок — нравоучительная повість для молодих Русинів, написана по Христофору Шмиту Петром Яновичем, єпархії Пряшевскія св. Богословія служателем. Бібліотека благополезного чтенія для дітей", Львів, 1853, стор. 120). Популярними були книжки Івана Наумовича (відомого потім діяча-москвофіла) — його "Ластівка для руських дітей" з казками і віршами, видана в Перемишлі 1860 р., "Повісти і пісни — списал для руських дітей Іван Наумович" (Львів, 1861 р.) і "Золотая книжочка для дітей" (Львів, 1874 р.) Появлялися дитячі видання теж у Коломиї, напр. "Гостинець із Коломиї для руських дітей" — составил О.А. Марков (1871 р.), в якій — варто додати— поруч із віршами знаходимо відомий переказ про смерть князя Олега від власного коня, статті про Володимира Великого, Романа, Льва Даниловича, та їх портрети. Всі ці й інші подібні видання мали в середньому від 60 до 100, а то й більше сторінок (напр. "Повісти для дітей, собрани і написани А. П. Подбрусняненьком, Львів, 1859 р. мали 142 сторінки).
Пожвавлення українського організованого життя принесло теж збільшення уваги до видань для дітей.
Правда, не завжди вони були виразно призначені дітям, а здебільшого "для сільських людей", або "міщан і селян", але мали на увазі і дітей, і селянські маси і своїм змістом були однаково близькі одним й іншим. І так перше видання Т-ва "Просвіта" у Львові — "Зоря, читаночка длля сельських людей", видана 1869 р. була своїми передусім байками й казками прекрасною лектурою для дітей галицького села. І варто добавити, що весь її наклад розійшовся впродовж кількох тижнів. Таким же виданням "Просвіти" для народу і дітей були теж видані 1874 р. "Байки" Павлина Свєнціцького (пс. Павло Свій), а одно з чергових видань цього Т-ва вже мало окреслене призначення — "Повісточки для дітей" Ом. Огоновського (пс. Ом. із Грибова) 1876 р., відтак "Веснянки" В. Шухевича 1881 р. та інші. Починає видавати книжки для дітей теж "Руське Т-во Педагогічне", а саме серію ілюстрованих книжечок для менших дітей, створивши для цього окрему комісію з педагогів В. Шухевича, Г. Врецьони та А. Вахнянина та основуючи видання "Бібліотеки для молоді", в якій від 1884 до 1896 р. з’явилося 47 назв.
У Галичині стали появлятися теж твори письменників із підросійської України, 1873 р. вийшла у Львові першодруком казка Нечуя-Левицького "Запорожці", 1877 р. твори Марка Вовчка, серед них "Кармелюк", "Дев'ять братів і десята сестриця Галя", та "Сестричка Мелася", 1887 р. з’явився за редакцією І. Франка збірник для дітей "Веселка", укладений студентською громадою в Києві (під спільним псевдом А. Молодченко). Була це своєрідна хрестоматія — вибір з творів наших письменників, були тут і першодруки (м. і. недруковані досі байки Л. Борови-ковського). Виходить теж і перший переклад на українську мову "РобІнзона Крузо" Дефо як "повість поучительна для моло-дежи" в перекладі А. Авдиковського (Львів, 1877 р.).
Поруч з книжками з'являється і дитяча преса. Початком цієї преси можна вважати "Домову шкілку", яка появлялася в рр. 1854-56 за редакцією Юл. Вислобоцького як додаток до урядового часопису "Вістник", видаваного у Відні для "Русинів австрійської держави". На зміст складалися байки, казки, вірші, оповідання, статтейки. Видання своїм характером і за тодішньою потребою було призначене одночасно для селянства і дітей.
В рр. 1869 - 1881 появляється у Львові "Ластівка" М. Клемертовича, в якій були друковані писання тодішніх галицьких і буковинських авторів С. Воробкевича, Д. Вінцковського, Г. Врецьони, І. Гушалевича, Б. Дідицького, А. Добрянського, Г. Купчанка, В. Масляка, І. Пасічинського, Г. Полянського, Павла Свого й інших.
Поважніше значення і ясне українське національне обличчя мала місячна "Бібліотека для молодежи, міщан і селян", видавана в Чернівцях на Буковині "Руською Бесідою" в рр. 1885-1894 за редакцією визначного педагога, дитячого письменника і діяча Омеляна Поповича. Тут друкувалися твори С. Воробке-вича, Б. Грінченка, С. Ковалева-П'ятки, Ю. Федьковича, Є. Ярошинської, О. Поповича й ін., тут і була видрукована вперше казка Лесі Українки "Лілея".
Справжньою переломовою історично-культурною подією була поява двотижневика для дітей і молоді "Дзвінок" у Львові, заснованого 1890 р. педагогом і відомим автором великої етнографічної праці "Гуцульщина" Володимиром Шухевичом. "Дзвінок" проіснував 25 років — до вибуху першої світової війни 1914 р. Перші два роки видавцем журналу був В. Шухевич, 1892 р. видання перебрало "Руське Товариство Педагогічне" (пізніша назва — "Українське Педагогічне Товариство — Рідна Школа").
Важливість появи "Дзвінка" полягає в тому, що він зразу згуртував майже всі наявні тоді літературні сили. В ньому друкувалися теж твори, що стали тривким і цінним надбанням нашої дитячої літератури. Можна сказати, що то була "золота доба" цієї літератури, вона дала нашим дітям передусім казки І. Франка "Коли ще звірі говорили", зв'іриний епос "Лис Микита", "Абу- Касимові капці", "Пригоди Дон Кіхота" та ряд інших творів цього другого, поруч з Марком Вовчком, великого нашого письменника для дітей.
Ця доба дала оповідання М. Коцюбинського — повну теплоти "Харитю", далі "Ялинку", "Маленький грішник" й інші, цикл прозових казок Лесі Українки — "Біда навчить", "Метелик", "Лілея" та ряд поезій, нові байки для дітей Л. Глібова, ряд оповідань і казок-поем, байок та віршів Б. Грінченка, казки-поеми В. Щурата, перший сценічний твір — оперу для дитячого театру "Коза Дереза" Дніпрової Чайки з музикою М. Лисенка, і ряд різних творів таких авторів, як І. Нечуй-Левицький, О. Кониський, Олена Пчілка, Л. Старицька-Черняхівська, А. Кримський, Гнат Хоткевич, Ганна Барвінок, В. Самійленко, М. Черемшина, М. Козоріс, Іван Липа, К. Гриневичева, Б. Лепкий, К. Малицька-Лебедова, Олена Цегельська, Ю.Тищенко-Сірий, О. Романова, Уляна Кравченко, С. Ковалів-П'ятка, П. Грабовський, Є. Ярошинська, І. Крип'якевич-Петренко, Б. Заклинський, Юрій Будяк та ціла плеяда відомих і менше відомих, а то й забутих уже сьогодні письменників і поетів. І хоч велика частина друкованих у "Дзвінку" творів на сьогодні перестаріла або не має тривалої літературної вартості, то факт співробітництва у "Дзвінку" впродовж його 25-літнього існування десяток авторів, в тому й найвидатніших наших письменників — це не що інше, а велика служба великій справі, вихованню молодого покоління нації.
У "Дзвінку" були друковані теж численні переклади чужих авторів, як Д. Свіфта "Подорожі Гулівера", казки Езопа, "Казки 1001 ночі", Братів Ґрімм, Ш. Перро, Бехштайна, Гауфа, Андерсена, Захарія Топеліюса, оповідання Амічіса, Свен Гедіна, Р. Кіплінґа, Е. Берстета, М. Твейна, К. Евальда, Ж. Роні, Ю. Крашевського й ін. Багато творів українських і чужих авторів, друкованих у "Дзвінку" вийшло відтак окремими книжками накладом Педагогічного Т-ва. Цих видань до вибуху війни 1914 р. вийшло понад 100.
Тут слід відмітити перше окреме видання вибраних для дітей поезій Т. Шевченка, здійснене цим же Педаг. Т-вом. Це "Кобзар. Книжочка для дітей", Львів 1891, 8°, стор. 63+(1). У збірці на стор. 5-8 поміщений життєпис Шевченка. До початку війни 1914 року Т-во видало ще двічі — 1905 і 1914 р. — цей вибір Шевченкових поезій для дітей, а крім того: "Кобзар. Вибір творів для ужитку молодіжІ". Львів 1898.
Після революції 1905 р. в Росії — "Молода Україна" Олени Пчілки, розквіт дитячих видань до війни 1914 р.
У підросійській частині України щойно революція 1905 р. в Росії принесла свободу друку українською мовою, Олена Пчілка приступає 1908 р. до видання журналу для дітей "Молода Україна" при співпраці А. Кащенка, відомого пізніше автора ряду історичних повістей для юнацтва, Надії Кибальчич, О. Олеся, Л. Українки, X. Майстренка, М. Жука та інших, сьогодні здебільша вже забутих авторів. У Петербурзі засновується в-во "Нашим дітям" з участю О. Білоусенка-Лотоцького, Гр. Голоскевича, Левка Чикаленка, Федора Селецького, С. Підгірського та ін.
Посилили свою видавничу роботу Борис і Марія Грінченки, засновуючи при видавництві "Вік" бібліотеку "Молодість", в якій вийшли м. і. ілюстровані "Українські народні казки", упорядковані Б. Грінченком, переклади казок Андерсена, "Пригоди Томи Соєра" і "Пригоди Гека Фіна" М. Твейна, повне видання "Байок" Глібова, казки Гауфа в перекладі Олександра Олеся.