Художні пошуки Миколи Чернявського
І живу весь вік таким
В самій єдності двоїстим:
Пісні сином променистим
І філософом сумним.
М. Чернявський
У січні минає 75 років від дня смерті (розстрілу) відомого українського письменника Миколи Федоровича Чернявського (1868-1938), сучасника І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, Б.Грінченка. Літературна діяльність його тривала майже півстоліття, але була трагічно обірвана, як свідчать уточнені дані 19 січня 1938 року, у сумні часи культівської пори. Твори його ще за життя виходили у 10 томах, п'ять із яких становила поезія. Він був також відомим прозаїком, вправним перекладачем, автором цікавих літературно-критичних статей, спогадів про І.Франка ("Іван Франко як поет"), Т.Шевченка ("Шевченкова могила", "Під знаком Великого Духа"), П.Куліша ("П.О.Куліш і його оповідання", "На батьківщині Куліша", "Заходи до арешту Куліша"), М.Коцюбинського ("Червона лілея"), Б.Грінченка ("Кедр Ливану"), І.Карпенка-Карого ("Чорноземна сила") та ін.
М.Чернявський брав активну участь у підготовці й виданнях альманахів "Дубове листя" (1903), "Перша ластівка" (1905), "З потоку життя" (1905), схвально оцінених у "Літературно-науковому віснику" за 1905 і 1906 рр., газеті "Волинь" та інших тогочасних виданнях.
Серед майстрів української прози кінця XIX — початку XX століття Миколі Чернявському належить почесне місце. Він звертався як до значних за обсягом епічних полотен (повісті "Весняна повідь", "Варвари", "Душа поета", "Блискавиці", "Під чорною корогвою", неопублікований роман "Море кличе", який вважається загубленим), так і до новелістичних зразків різних жанрових модифікацій (образок "Божа коровка", оповідання "Вогонь життя", нарис "Кров", етюд "За золотим руном”, імпровізація "Герої вертаються" та інші — всього вісім десятків творів "малої" прози). Митця хвилювали найрізноманітніші проблеми, якими жило українське суспільство його доби. Відтак М.Чернявський активно відгукувався на політичні події ("Кров", "Герої вертаються", "Проклятий город", "На березі морському", "У два кінці"), відображав долю інтелігенції ("Сніг, "Варвари", "Товариші"), духовенства ("Служби не буде", "Vae victis!"), наймитів і заробітчан ("Під похилою вербою", "Потом і кривавицею"), змальовував людські драми і справжні трагедії ("Змій", "П'яниця", "Кінець гри"), приділяв увагу мистецькій проблематиці ("Напередодні", "Вона йде").
Сюжети творів прозаїка найчастіше розгортаються за класичними схемами — прямохронологічним розвитком подій ("Собака, "Служби не буде", "Раби"). М.Черняський часто вдається до пейзажно-часового введення в дію ("Змій", "Проклятий город", "Вода прибуває"), або вказівки на історичний момент ("На березі морському", "Чого плакали люде?"), У ранній творчості письменник ще тяжіє до старої манери викладу матеріалу, детальних описів природи, інтер'єру, орієнтуючись на традиції І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, О.Кониського. Але з часом на його прозі позначилась загальна тенденція еволюції пейзажу — посилення ліризму та поглиблення психологізму. Автор віддає перевагу зображально-виражальним описам.
Психологічні пейзажі притаманні оповіданням М.Чернявського "Вогонь життя", "Товариші", повісті "Варвари". Останній з названих творів завершується своєрідною символічною замальовкою, що перегукується з його ідейним змістом, проблематикою.:
"Красуня осінь підходила помалу, спрокволу. Кинула сірої, землистої фарби на степ, потім почервонила ліс, а клени взяла в ніжно-жовту позолотисту порфіру, і вони стояли і в лісі, і по місту такі гарні, такі вродливі й елегійні, що дивитись на них було й весело, й сумно. І душу опановував тихий і глибокий настрій... Осінь — то передсмертна сповідь усього, що живе і впиває в себе проміння сонця, то велична поема жалю й надії. Тому вона така вродлива й елегійна" . Вдало дібрана кольорова гама свідчить про тонке розуміння й бачення автором природи .Важливу роль пейзаж відіграє і в психологічному оповіданні "Кінець гри ". Картярські й життєві ігри героїв завершуються промовистою трагедією, враження від якої підсилюється натуралістичною деталлю ("поміст своїми брудними устами жадібно пив гарячу кров"). М.Чернявський виявляє пильну увагу до найдрібніших штрихів у зображенні характерів і обставин.
Саме таку тенденцію ми й спостерігаємо в творах митця "П'яниця", "Змій" та ін.: "Висока й сухорлява, з прямими вродливими рисами обличчя, смуглява, але незвичайно бліда, синьогуба й аж зелена, все-таки не здавалась старою" ; баба "стара, приглухувата, суха, згорблена, з блискучими злими очима, як мара" . Звертається письменник і до деталі як мікросубстанції, що несе смислове й ідейно-емоційне навантаження. Так, блискавиці в однойменній повісті символізують щось незнане, погрозливе й неминуче.
У ряді своїх творів М.Чернявський виступає як імпресіоніст. В оповіданні "Сніг" фіксуються суб'єктивні враження від побаченого й відчутого героями протягом дня. Активним елементом сюжету є картина першої пороші, що допомагає глибше розкрити ідейний зміст твору, рельєфніше окреслити внутрішню суть персонажів. Автор протиставляє незайману красу природи й ганебні людські вчинки, низькість помислів: "Сніг перестав падать. Небо вияснилось, і на ньому привітно проглянуло сонце, парк був чистий і непорочний, як молода в шлюбному вбранні. Нога людська ще не поклала сліду по широких алеях, і промені сонця ще не розвінчали ні журливих сосен, ні задуманих туй" .
Імпресіоністичне бачення світу характерне й для оповідання "Проклятий город", у якому досліджуються швидкоплинність настроїв, зміни в психології персонажів під впливом певних чинників.
Риси модерної поетики виявляються і в нарисі "Кров", де М.Чернявський передає моментальність відчуттів і вражень солдатів . Свідомість, підсвідомість, самосвідомість переплітаються. Життя і смерть, психологія вбивства — ось коло проблем, що хвилюють автора.
Своїми плідними пошуками в галузі оновлення поетики літературного твору М.Чернявський збагатив стильову палітру вітчизняного письменства.
Микола Чернявський як поет постає явно залюбленим в історичне минуле свого народу, не забуваючи про те, що воно, це минуле, пов'язане щонайтіснішим чином з праісторією інших народів, з якими якщо не межувала Україна, то мала прямі або опосередковані контакти. Письменник чудово розуміє, що історія славна не юрбою, а яскравими історичними постатями, особистостями, їхніми вчинками і думками. Ось чому більша кількість його історичних поезій, які могли б прислужитися дітям середнього і старшого шкільного віку, носять назви конкретних історичних осіб, змальовуючи їх не тільки зовні чи психологічно, але й показуючи часто у кульмінаційний момент життя, коли особистість розкривається чи не найповніше. До таких творів належать вірші "Аттіла", "Гуань Д", "Кінець Дорошенка", "Іван Брюховецький", "Чаша Святослава" та багато інших. Інколи автор вдається до узагальнень, які більше скидаються на стилізацію віршів під балади. У цих творах ім'я героя може й не називатися, але за певними аналогіями ми або можемо впізнати його, або він залишиться для нас невідомим, — не це для читача є головним. Головним є авторська думка, яку письменник закладає у свій твір, не акцентуючи основної уваги на персонали, тому такі вірші інколи нагадують стародавні притчі, як-от "Цар і море", "Північний воєвода", "Король", "Могила", "Царівна" та інші. Але по-особливому проникливе звучать рядки, присвячені дитячим рокам видатних людей історичного минулого, і які так по-сучасному перегукуються з нашими часами. Один з таких віршів має назву "Гомер", й хоча написаний він білим віршем, проте читач не помічає відсутність рими, захоплюючись авторським замилуванням хлопчика, якого згодом знатиме увесь світ.
Письменник неодноразово згадував своє дитинство, час від часу нотуючи у своїх листах, оповіданнях і, звичайно, у віршах. Стислість поетичного жанру дозволяє поетові викласти на папері найсокровенніше, найдорожче, що міцно тримається у його зболеній пам'яті. Тож і твори такого звучання навряд чи можна читати спокійно, без хвилювання. Ось, наприклад, автор згадує своє дитинство, передаючи свій піднесений стан через цвітіння лісових квітів ("Конвалії"), а ось він не може забути хлопчика-погонича, котрий "зовсім ще дитина", "промерз від ніг до голови" ("Осінь"). Звичайно, у цих поезіях письменник не міг обійтися без відвертого соціального забарвлення, проте, говорячи про певні негативні явища, поет не стільки сам їх засуджує, скільки хоче викликати у нас адекватну реакцію, і часом йому це вдається зробити з достатньою силою ("Голодні", "В бурсі"). Осібно хочеться згадати психологічний вірш-новелу "Сирота", в якому Микола Чернявський з надзвичайною силою відтворив побутову сцену біля церкви, де він побачив хлопчика "на східцях церковних зимою"." Хлопчик-сирота стояв у снігу і "вітер на ньому лахміття тріпав і крив сніговою югою". На жаль, ситуація, описана у вірші "Сирота", повторюється і в наші часи, хоча доживаємо кінця століття і тисячоліття, тому цей вірш особливо актуальним стає і для дорослих і для дітей.
Щодо віршів патріотичного, а часом і краєзнавчого характеру, то не всі вони можуть бути потрактовані як дитячі. Хоча й серед них можна віднайти напрочуд повчальні рядки, явно адресовані юному поколінню. І це проявляється не тільки у змісті, але й навіть у формі, як-от вірш "Рідний край", написаний акростихом:
У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай;
Рідніша їм своя пустиня,
Аніж земний в чужині рай:
їм скрасить все Їх рідний край.
Нема без кореня рослини,
А чоловіка — без родини.
Серед віршів краєзнавчого характеру можна назвати безліч поезій, у яких поет змальовує красу таврійського краю, його неозорого степу, невимовної краси природи тощо. У багатьох цих творах ("Люблю я свій прекрасний край", "Степ", "Степ і степ, один без краю", "Степовий тракт") поет стверджує, що без любові до малої своєї батьківщини неможлива любов до великої Вітчизни.
Найбільшу частину так званих дитячих творів Миколи Чернявського складають його сезонні вірші, в яких він віддає однакову перевагу кожній порі року. Ті твори письменника, котрі не мають на сезонному тлі соціального нашарування, можуть розглядатися нами як власне твори дитячі. Тут можна відшукати вірші для дошкільнят ("Налетіла злая віхола"), а також для молодшого ("Розпустились верби"), середнього ("Поворот зими") і старшого шкільного віку ("Весна, весна!..). Описуючи ту чи іншу пору року, поет послуговується нібито одними і тими ж зоровими образами (сніг, дощ, верби, листя і т.п.), але кожного разу знаходить для них нові порівняння, несподівані прикметники, вдалі метафори.
Отже, не зважаючи на постійні художні пошуки , письменник знайшов себе в багатьох жанрах літератури ,що і було вдалим випробуванням для нього.
Питання для самостійної роботи:
1. Мистецькі орієнтири «Молодої Музи»
2. Специфіка ліричного світу Олександра Олеся
3. Проблема історичної пам’яті в поемі М. Вороного «Євшан - зілля».
Глосарій
волюнтаризм – напрям філософії, що надає Божій чи людській волі основну роль у розвитку природи й суспільства;
дискримінація – обмеження в правах;
дискурс – сукупність висловлювань, що стосуються пеіної проблемаки, розглядаються у взаємних зв’язках з цією проблематикою й між собою;
дисонанс – те, що вносить розлад у щось, входить у цілковите протирічя з чимось;
ілюзія – омана почуттів, щось неосяжне;
інтенція – намір;
кардинальний – найважливіший, суттєвий, основний;
концепція – система поглядів на щось, основна думка;
симбіоз – співіснування двох організмів різних видів, яке приносить їм взаємну користь;
фатум – наперед визначена невідворотна доля; у давніх релігіях – таємнича сила, що нібито наперед визначає долю всього сущого; неминучість;
фемінізм – жіночий рух за повне зрівняння жінок у правах з чоловіками.
Література
Основна:
1. АгеєваВ. Поетпід час облоги// Artline. – 1998. – №2. – С. 60–61.
2. Агєєва В.Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації:Монографія.-К.:Либідь,1999.-.-264с.
3. Агєєва В.П.Українська імпресіоністична проза.-К.,1994.-160с.
4. Агєєва В.Філософія жіночого існування // Бовуар де С.Друга стать:У2т./Пер.з фр.Н.Воробйова.П.Воробйова,Я.Сабко.-К.:Основи,1994.-С 5-21
5. Андрухович Ю. Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму: Автореф. дис. канд. філол. наук 10.01.01. – Івано-Франківськ, 1996.
6. Бахтин М.М.Естетика словесного творчества. - М.: Искусство,1979.-423с.
7. Башляр Г.Психоаналіз огня.-М.:Прогресс,1993.-344с.
8. БичкоА. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд.-К.:Український Центр духовної культури,2000.-186с.
9. Білецький О. І .Борис Грінченко // Зібр. праць: У 5т. – К, 1965. – Т 2.
10. Білецький О. Микола Вороний // Білецький О. Зібр. праць: У 5 т. –К., 1965. –Т. 2. –С 603–620.
11. Бондаренко А.Мовнохудожнє моделювання концептів “істина” й “річ” у текстах драм В.Винниченка//Урок української.-2006.-№1/2.-С.42-45
12. Бондаренко Ю. Про першопочатки історії людства у повісті "Тіні забутих предків" М.Коцюбинського: (Розвиток історичної свідомості школярів засобами літератури) //Дивослово. – 2006. – №12. – С. 4–10.
13. Венгер А., Чернюк С Творчість О.Кобилянськоїу контексті німецької літератури. // Дивослово. – 2006. – №2. – С 54–58.
14. Винниченко В.Вибрані п’єси .-К.,1991.
15. Винниченко В.Краса і сила. – К., 1989
16. Вороний М.Театр і драма. – К.,1991.
17. Гаврилова Ю., Гиршман М. Миф – автор – художественная целостность: аспекты взаимосвязи // Филологические науки. – 1993. – №3. – С. 41–47.
18. Гайсан Т. "Україно! Мамо люба!.." Ідея повернення історичної пам'яті та пробудження національної свідомості у поемі Миколи Вороного "Євшан-зілля" // Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. – №4. –С 35–37.
19. Грінченко Борис Твори: У 2т. – К, 1990-1991.
20.Гуляк А., Кейда Ф. Ліричний цикл Миколи Вороного "За брамою раю" (спроба комплексної аналізи) // Визвольний шлях. – 2003. – № 1. – С 93–103.
21. Гуменюк В Проблеми поетики драматургії В.Винниченка.-Сімферополь,2001.
22. Гуменюк В. Сила краси: Проблеми поетики драматургії В.Винниченка. – Сімферополь, 2001, – С 46 – 74.
23. Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О.Кобилянської // Рад. літературознавство. – 1988. – №11. – С. 32–42.
24. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів: Літопис, 1997. – 297 с.
25. Гундорова Т. Ранній український модернізм: до проблеми естетичної свідомості // Радянське літературознавство. – 1989. – № 12.
26. Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в тендерній утопії О.Кобилянської. – К., 2002.
27. Денисюк Т. Новелістика В.Винниченка. поетика сюжету й композиції // Дивослово. – 2002. – №7. – С 10–11.
28. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – К., 1998.
29. Заболотний О. Втеча як повернення - до повноти буття: (Урок-дослідження за новелою "Intermezzo") // Урок української. – 2002. – № 11 – 12. – С. 32–34.
30. Зеров М. Леся Українка II Зеров М. Твори: В 2 т. / Упор. Г.П. Кочур, Д.В.Павличко. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 2. – С 240–370.
31. Історія української літератури кінця XIX – початку XX століття / За ред. П.Хропка.-К., 1991.
32. Камю А. Миф о Сизифе // Камю А. Сочинения: В 5 т. – X.: Фолио, 1997. – Т.2. – С.7–113.
33. Качуровський І. Про деякі технічні засоби Винниченкової прози // Сучасність. – 1997. – № 1.
34. Клочек Гр. Про енергетику творчості В.Винниченка як сумарний критерій її оцінки : (до постановки проблеми)// 2006.-№7/8.-С.106-115.
35. Кобилянська О. Апостол черні. – К., 1994.
36. Кобилянська О. Людина. Царівна. – К., 1994.
37. Кобилянська О. Оповідання. – Л., 1982.
38.Кобилянська О. Твори: У 2 т. – К., 1983. – Т. 2.
39.Ковальчук О. Щастя як проблема буття: Психолог, аналіз оповідання В.Винниченка "Момент" // Дивослово. – 2003. – №3. – С 56–67.
40.Козак С. Неоромантизм Лесі Українки // Сучасність. – 1993. №2. – С. 138–144.
41. Кошова І. Творчий полілог: (В.Винниченко і західноєвропейська література поч. XX ст. // СІЧ. – 2002. – №2. – С 43–48.
42. Коцюбинський М. Твори в трьох томах. – К., 1979.
43. Кузнецов ІО. Поетика прози М. Коцюбинського. – К., 1989.
44. Кузнецов Ю., Орлик П. Слідами Феї Моргани. – К., 1990.
45. Кузьменко В. "Палімпсести" Миколи Вороного: (До 125-річчя від дня народження) // Дивослово. – 1996. – № 12. – С 13–16.
46. Левчик Н. В .Борис Грінченко// Історія української літератури, XIX століття: У З кн. – Кн. 3: Навч. посібник / За. Ред. М. Т. Яценка. – К: Либідь, 1997. – с. 241-272.
47. Левчик Н. В .Борис Грінченко// Історія української літератури, XIX століття: У З кн. – Кн. 3: Навч. посібник / За. Ред. М. Т. Яценка. – К: Либідь, 1997. – с. 241-272.
48. Листування М.Коцюбинського з В.Винниченком// Радянське літературознавство.-1988.-№2.
49. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – К., 1994.
50. Моренець В. Неоромантизм (уривок з авторської студії "Стильові пошуки української поезії другої половини XX століття") // На пошану пам'яті Віктора Китастого: Збірник наукових праць. – К., 2004.
51. Мороз Л .”Сто рівноцінних правд”(Парадокси драматургії В.Винниченка).-К.,1994.
52. Наливайко Д. Искусство. Направления. Течения. Стили. – К., 1981.
53. Нарівська В. "Ще б "усього" Винниченка прочитати..." // Сучасність. –2005. – №10. – С. 152–155.
54. Ніковський А. Екзотичність сюжету і драматизм у творах Лесі Українки// Літературно-науковий Вісник. – 1913. – Т. 64. – Кн. 10. – С. 57–70.
55. Ніцше Ф. Так казав Заратустра // Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. – К.: Основи, Дніпро, 1993. – С. 7–323.
56. Олейник О.Феномен символізму в системі українського модерну//Січ.-1998.
57. Олесь О.Твори:У2-х т.-К.,1990.
58. Охріменко О. Микола Вороний і світова література // Березіль. – 1991, –№11. – С 167–171.
59. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1999.
60. Павлишин М. Ольга Кобилянська перед "Землею": питання ідентичності // На пошану пам'яті Віктора Китастого: Збірник наукових праць. – К., 2004.
61. Павлишин М. Ольга Кобилянська перед "Землею": питання ідентичності // На пошану пам'яті Віктора Китастого: Збірник наукових праць. – К., 2004.
62. Панченко В. Слово про Винниченка. Будинок на Солдатській // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. –2000. – №1.
63. Пахаренко В. Українська поетика. – Черкаси, 2002.
64. Погрібний А. Г. Борис Грінченко в літературному процесі кінця XIX – початку ХХст. – К., 1990.
65. Погрібний А. Борис Грінченко: Нарис життя і творчості. – К, 1986.
66. Погрібний А. Іскри вогню живлющого: 3 життєпису Бориса Грінченка // Україна – 1988. – №44. – с. 13-15.
67. Процюк С .Драматургія Бориса Грінченка: Традиція і новаторство // Слово і час. – 1993. – №5. – С. 17-21.
68. Саранді Н.Життя –це краса?:(Урок –диспут за драмою В.Винниченка “Чорна Пантера і Білий Медведь ”)// Укр..мова й л-ра в серед. шк...,гімназіях, ліцеях, ліцеях та колегіумах.-2007.-№3._С48-52.
69. Сиваченко Г. Експатріантський "метароман" Володимира Винниченка: текст і контекст. – К., 2003.
70. Ситченко А. Комбінований аналіз оповідання В.Винниченка "Федько-халамидник" //Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. – 2004. – №3. – С. 22–27.
71. Служник О. Художнє сприйняття художнього твору. Вивчення повісті М.Коцюбинського "Тіні забутих предків" // Укр. л-ра в загальноосвіт. школі. – 2007. – №4. – С 28–32.
72. ТопоровВ.О “психофизиологическом”компоненте поєзии Мандельштама // Топоров В. Миф.Ритуал.Символ.Образ._М.,1981.
73. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. / АН Української РСР. – К.: Наукова думка, 1975. – Т І. – 447 с.
74. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. / АН Української РСР. – К.: Наукова думка, 1977. – Т. 8. – 317 с.
75. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. / АН Української РСР. – К.: Наукова думка, 1979. – Т12. – 696.
76. Українка Леся. Новейшая общественная драма // Історія Української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія: У 3 кн. – Кн. 2. К, 1998.
77. Українська культура: Лекції за редакцією Д.Антоновича. – К., 1993.
78. Фененко Л. Світ природи в художніх образах: "Євшан-зілля" Миколи Вороного // Сільська школа. – 2001. – № 48–49. – С 7.
79. Черненко О. Михайло Коцюбинський – імпресіоніст: образ людини в творчості письменника. – Мюнхен: Сучасність, 1977. –240 с.
80. Шеллер М. Проблема человека в западной философии / Общ. ред. ЮН. Попова. – М.: Прогресс, 1988. – 546 с.
81. Шерех Ю. Друга черга. Література. Театр. Ідеології. – Нью-Йорк: Сучасність, 1978. – 392 с.
82. Шкандрій М. В обіймах імперії: Російська і українська літератури новітньої доби. – К., 2004.
83. Школа В. Драматургія Спиридона Черкасенка (еволюція індивідуального стилю). – К., 2001.
84. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление // Шопенгауэр А. Сочинения: В 4 т. / Отв. ред. Б.В. Мееровский. – М.:Наука, 1993. – Т. 2.669 с.
85. Шумило Н. Під знаком національної самобутності. – К., 2003.
Додаткова:
1. Бондаренко Ю. Про першопочатки історії людства у повісті "Тіні забутих предків" М.Коцюбинського: (Розвиток історичної свідомості школярів засобами літератури) //Дивослово. – 2006. – №12. – С. 4–10.
2. Бондаренко А. Мовнохудожнє моделювання концептів "істина" й "річ" у текстах драм В. Винниченка // Урок української. – 2006. – №1/2. – С 42–45.
3. Високе небо Богдана Лепкого. Збірник статей. – Тернопіль, 2001.
4. Вороний М.К. Театр і драма: Збірник статей. – К.: Мистецтво, 1989. – 408 с.
5. Вулф В. Жінки та розповідна література// Ї. Незалежний культурологічний часопис. – 2000. – № 1. – С 78–86.
6. Горак Р. Трагедія Богдана Лепкого // Дзвін. – 1990. – № 10.
7. Эльяшевич А. Лиризм. Экспрессия. Гротеск. – Л., 1975.
8. Ефремов С. В поисках новой красоты // Літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1993.– С. 50–53.
9. Єфремов С. На початку нового століття: О.Олесь // Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – С 532 – 567.
10. Єфремов С. Страчене життя // Єфремов С Літературно-критичні статті. –К.: Дніпро, 1993. – С 244–253.
11. Забужко О. Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до української ґендерної міфології// Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. – К.: Факт, 2001. – С 152–193.
12. Ільницький М. "Найпопулярніша постать на галицькому фунті..." // Лепкий Б. Твори: У 2 т. – К., 1991. – Т 1.
13. Клиновий Ю. Моїм синам, моїм приятелям. – Едмонтон-Торонто, 1981.
14. Кодак М. Авторська свідомість і класична поетика. – К., 2006.
15. Косач-Кривинюк О. Леся Українка: Хронологія життя і творчості. – Нью-Йорк, 1970. – 483 с.
16. Костащук В. Володар дум селянських. – Ужгород, 1968.
17. Ласло-Куцюк М. Леся Українка і Гергард Гауптман // Ласло-Куцюк М. Велика традиція: Українська класична література в порівняльному вис ловленні. – Бухарест: Критеріон, 1979. – С.236–258.
18. Мойсеєнко А. Олександр Олесь // Гроно нездоланних співців. – К., 1997. – С 27 – 34.
19. Наливайко Д. Искусство. Направления. Течения. Стили. – К., 1981.
20. Нарівська В. "Ще б "усього" Винниченка прочитати..." // Сучасність. –2005. – №10. – С. 152–155.
21. Неврлий М. Олександр Олесь: Життя і творчість. – К.: Дніпро. 1994. – 173 с.
22. Олійник О. Феномен символізму в системі українського модерну Січ. – 1998.
23. Павличко Д. Слово про Василя Стефаника // Павличко Д. Літературознавство. Критика: Т. 1 (Українська література). – К., 2007. – С. 263.
24. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Монографія. Видання друге, доповнене і перероблене. – Івано-Франківськ: Лілея, 2002. –392 с.
25. Райська Л. Метафоричність поезії Олександра Олеся // Українська мова і література в школі. – 1999. – №4. – С 60–61.
26. Сивіцький М. Богдан Лепкий: Життя і творчість. – К., 1993.
27. Смілянська В.Л. Архип Тесленко: Літературний портрет. – К.: Дніпро, 1971. – 106 с.
28. Соловей Е. Українська філософська лірика: Навч. посібник із спец курсу. – К.: Юніверс, 1998. – 368 с.
29. Соловей О. "Що я люблю, люблю вже навіки" // Укр. мова і літ. в школ. 2001. – №5. – С. 35–39.
30. Стефаник В. Мое слово. – К., 2000.
31. Стефаник В. Вибране. – Ужгород, 1979.
32. Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури XX ст.: Зб. матеріалів наук, конференції. – Тернопіль, 1998.
33. Тесленко А.Ю. Прозові твори; Драматичні твори; Вірші; Листи / Вступ і ст., упоряд. і приміт В.Л.Смілянської. – К.: Наук, думка, 1988. – 480 с.
34. Франко І. О.Олесь. З журбою радість обнялась. Поезії // Франко І. Зібрання тврів: У 50 т. К.: Наукова думка, 1982. –Т. 37. – С 224 –227.
35. Хороб С. Слово – образ – форма: у пошуках художності. – Івано-Франківськ, 2000.
36. Чернова І. Міфологема долі в художньому світі Олександра Олеся // Слово і час. 1998. – №12.
37. Шерех Ю. Театр Лесі Українки чи Леся Українка в театрі? // Українська мова та література. – 2003. – №5.